Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Організація обліку в комерційних банках

Бухгалтерський облік у банках є інформаційною системою, що містить вичерпні фінансові відомості про банк як суб'єкт господарської діяльності. Зрозуміло, що бухгалтерська інформація, базуючись на документальних доказах, дає змогу простежити активи банку від моменту, коли було отримано відповідний дозвіл та придбано ці активи, до їх списання чи реалізації.

Те саме стосується і пасивів. Ідеться про часовий період від виникнення зобов'язань до їх погашення. Отже, банк не може успішно функціонувати в конкурентному середовищі без відповідної системи щоденного обліку всіх своїх операцій і зобов'язань. Лише завдяки такому обліку керівництво банку має змогу постійно простежувати перебіг його діяльності, зокрема й ризики, яким він піддається у процесі здійснення банківських операцій. Система бухгалтерського обліку має бути актуальною, надійною, ефективною. Розглянемо ці вимоги докладніше.

1. Актуальність. Усі операції, здійснювані банком, мають щоденно відображатися в балансі і в оборотно-сальдовій відомості.

У разі виконання цієї вимоги банк і клієнти постійно дістають належну інформацію, а коли виявиться помилка, клієнт може своєчасно подати рекламацію.

2. Надійність. Помилковим записам запобігає автоматичний контроль та узгодження. Завдяки цьому скорочуються витрати на виправлення помилок під час завершення операцій УСЕП, а також переконується клієнт в надійності банку.

3. Ефективність. Між банківськими операціями, що приносять дохід, і витратами на їх проведення має зберігатися певне співвідношення, що забезпечує тривале функціонування банку. Це можливо лише за раціонально організованого бухгалтерського обліку, який підвищує зрештою конкурентоздатність банку.

Поряд з наведеними об'єктивними вимогами система бухгалтерського обліку має задовольняти ще й вимоги чинного законодавства та нормативних документів Національного банку України.

Отже, бухгалтерський облік базується на певних правилах визначення, запису, класифікації та інтерпретування операцій або подій, пов'язаних із діяльністю банку. Загалом метод бухгалтерського обліку включає такі елементи:

документацію та інвентаризацію;

оцінювання та калькуляцію;

рахунки та подвійний запис;

бухгалтерський баланс й звітність.

Бухгалтерські системи банківських установ України комп'ютеризовано, отже бухгалтерські проведення, занесення інформації до щоденних балансів, касових книг і оборотно-сальдових відомостей -- виконуються в автоматичному режимі. Проте й за цих умов елементи методу є похідними щодо концепцій бухгалтерського обліку, про які йшлося раніше.

Основу обліку в банках становить підсистема синтетичного обліку. Він здійснюється без деталізації в грошовому вираженні і дає загальне уявлення про виконані операції та зміни в балансі банку. Матеріалами синтетичного обліку є щоденний баланс, касові журнали, зведені оборотно-сальдові відомості. Щоденний баланс і оборотно-сальдові відомості формуються в автоматичному режимі. Касовий журнал складається на персональному комп'ютері (ПК) окремо за прибутком і видатком каси з підрахунком проміжних сум за рахунками, що кореспондують із рахунком каси, та загальної суми журналу в цілому.

Касові журнали друкуються до закриття каси і використовуються для звірки касових оборотів.

Оборотно-сальдові відомості щоденно складаються за виконавцями, а також за особовими рахунками з підбиттям підсумків за кожним балансовим рахунком, що може слугувати відомістю перевірки.

Процедури аналітичного обліку забезпечують відображення банківської операції дуже деталізовано: зазначається дата проведення операції, вид документа, за яким вона проведена, номер кореспондуючого рахунка, сума. Зазначений ступінь деталізації зберігається щодо банківських особових рахунків, які визнано основною формою аналітичного обліку.

Особові рахунки клієнтів ведуться у двох примірниках. Другий примірник (виписка) щодня передається клієнтові. (В угоді на розрахунково-касове обслуговування, що її укладають клієнти з банком, можуть визначатися інші терміни подачі виписок).

До засобів аналітичного обліку, крім особових рахунків, належать штафелі (спрощена форма особового рахунка, застосовувана для позабалансових рахунків), а також картотеки документів, операційні журнали.

Аналітичний облік ведеться згідно з первинними документами. Отже, банки мають змогу контролювати операції як за змістом, так і за формою. Дані аналітичного обліку є також базою для економічного аналізу. Саме вони використовуються для групування за балансовими рахунками тієї інформації, яка далі подається у фінансовій звітності.

Зауважимо, що починаючи з січня 1998 року в обліковій політиці банку кардинально змінилися підходи до аналітичного обліку, про що йтиметься далі.

Неодмінною умовою отримання вірогідної бухгалтерської інформації є перевірка взаємної відповідності даних кожного з видів обліку.

Методи перевірок можна згрупувати за такими напрямками.

Перевірка проміжних і загальних сум. Порівнюють між собою дані, ураховані в системі аналітичного та синтетичного обліку, тобто зрештою -- у різних носіях інформації (первинні документи, щоденний баланс, оборотно-сальдові відомості, особові рахунки). Зрозуміло, що зазначені суми мають збігатися.

Перевірка перенесення. Стосується правильності перенесення даних з одного носія інформації на інший. (У процесі автоматизації бухгалтерського обліку цей вид перевірок поступово втратив своє значення).

Перевірка підрахунків. Контролюються нарахування, виконані на підставі цифрового матеріалу, що додається.

Перевірка первинних документів.

1. Звіряються суми, зазначені в документах, з відповідними сумами, занесеними в регістри аналітичного обліку.

2. Контролюються документи щодо правильності заповнення (повноти реквізитів).

Вартісна перевірка. Установлення відповідності цифрового матеріалу його економічному обгрунтуванню.

бухгалтерський облік банк

2. Методологічні основи фінансового обліку в банках

Облік цілком правомірно можна назвати філософією всього бізнесу, його мовою. Протягом тривалого часу бухгалтерський облік був податковим обліком (як загалом по народному господарству, так і в банках зокрема). Він успішно виконував свою основну функцію: за даними обліку визначалися суми податків, а система його побудови забезпечувала контроль за їх сплатою. Проте методологічно та організаційно бухгалтерський облік поділяється на фінансовий і управлінський. Отже, єдина система обліку включає дві ланки, які є незалежними одна від одної і взаємоузгоджені. Кожна з них має своє призначення і відіграє свою роль в управлінні банком.

Фінансовий облік постачає вчасну й значущу інформацію про фінансовий стан банку та результати його діяльності. Коло користувачів цієї інформації досить широке: керівництво банку, його службовці, діючі та потенційні інвеститори, кредитори, регулюючі органи і т. ін.

Управлінський облік є процесом визначення, оцінки, нагромадження, аналізу, підготовки, інтерпретації та передавання інформації, використовуваної керівництвом банку у процесі планування й контролю діяльності останнього, а також для прийняття рішень щодо напрямків використання банківських ресурсів.

Розглянемо об'єкти фінансового обліку, що відображаються як на синтетичних, так і на аналітичних рахунках.

Активи банку: готівкові кошти, кошти на кореспондентських рахунках.

Депозити та кредити в інших банках, портфель цінних паперів, нематеріальні та матеріальні активи, кредити й фінансовий лізинг, надані клієнтам чи банкам, інші активи.

Зобов'язання: кошти на коррахунках банків, депозити та кредити банків, кошти до запитання клієнтів, строкові депозити клієнтів, цінні папери власного боргу, інші зобов'язання, кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій.

Капітал: статутний капітал, нерозподілені прибутки (нерозподілені прибутки минулих років, прибуток (збитки) минулого року, що очікують на затвердження), інші фонди та загальні резерви, результати поточного року, результати переоцінювання основних засобів.

В інтерпретації фінансового обліку банків найголовніше осмислити баланс і зрозуміти склад і співвідношення активів і пасивів.

Більшість суб'єктів господарської діяльності мають кошти на рахунках. Ці статті також характерні й для банків. Дебітори означають, як правило, наявність кредитів, а кредитори -- депозитів. Банки значною мірою залежні від залучених депозитів, тобто вони змушені покладатися на зовнішні джерела фінансування. Частка капіталу в балансі, як правило, коливається в межах 4--6%. Інструкція НБУ «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» регулює норматив достатності капіталу (Н4) як відношення капіталу до загальних активів банку, зменшене на створені відповідні резерви.

Нормативне значення цього показника -- не менш як 4%.

Окрім того, банк володіє значними грошовими коштами, які є, по суті, запасами банку. Це грошові кошти в касах банку, залишки на кореспондентських рахунках в установах НБУ та інших банках, короткострокові інвестиції, які досить легко конвертувати в готівку. Тут слід сказати про ключову характеристику балансу банку -- ліквідність як здатність банку на вимогу виплатити кошти за депозитами та погасити строкові зобов'язання.

Згадана інструкція регулює нормативи ліквідності. Розглядають:

1) миттєву ліквідність (Н5) як відношення суми коштів на кореспондентському рахунку НБУ та в касі банку до розрахункових і поточних зобов'язань (нормативне значення має бути не менш як 15%, а з 01.01.99 -- 20%;

2) загальну ліквідність і (Н6) як відношення загальних активів до загальних зобов'язань банку (нормативне значення має бути не менш як 100%);

3) норматив відношення високоліквідних активів до робочих активів (Н7) (нормативне значення цього відношення має бути не менш як 20%).

Отже, фінансовий облік є складним обліковим процесом, що забезпечує комплексну облікову характеристику господарської діяльності банку, а такі категорії, як активи, пасиви, капітал є об'єктами фінансового обліку. Саме в системі фінансового обліку акумулюється інформація, необхідна для аналізу якості активів, зобов'язань та капіталу, що зрештою визначає фінансовий стан банку.

Зрозуміло, що фінансовий стан банку є рухомою категорією. Він може змінюватися -- поліпшуватися або погіршуватися, що зумовлює збільшення або зменшення банківського капіталу.

Вочевидь, що на розмір капіталу банку впливають банківські доходи і витрати.

Саме з методологією обліку доходів і витрат у банківській системі України пов'язані істотні зміни. По суті з 1 липня 1997 року, тобто з моменту прийняття Верховною Радою Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» банки запровадили нову «ідеологію» обліку, що базується на принципі нарахування доходів та витрат.

3. Особливості обліку господарських операцій банку за принципом нарахування

Принцип нарахування є основоположним принципом побудови міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та підготовки фінансової звітності всіма господарюючими суб'єктами.

Принцип нарахування базується на трьох загальних правилах.

1. Доходи визнаються в тому періоді, коли вони зароблені.

2. Витрати визнаються за той період, в якому вони були понесені.

3. Період, коли фактично було отримано гроші (дохід) або сплачено грошові кошти (витрати), до уваги не береться.

Найвагоміша перевага обліку за методом нарахування -- це приведення до відповідності доходів та витрат, завдяки чому фінансова звітність відбиває реальні результати фінансово-господарської діяльності банку. Отже, основа нарахування впливає на фінансову звітність, а саме:

? операції та події визнаються в міру того, як вони проводяться або відбуваються;

? право на отримання грошових коштів або інших фінансових ресурсів визнається як актив у балансовому звіті;

? зобов'язання зі сплати грошових коштів або надання послуг визнаються як зобов'язання в балансовому звіті;

? доходи та витрати у звіті про фінансові результати визнаються за відповідний період.

Метод нарахування грунтується на двох концепціях. Перша -- концепція визнання доходу, друга -- концепція відповідності, яка полягає ось у чому:

- якщо грошові кошти отримано в попередній період, доходи визнаються з відстрочкою; зобов'язання, що являє собою доходи майбутніх періодів, вноситься до балансового звіту;

- якщо грошові кошти отримано у наступному обліковому періоді, то доходи визнаються в тому періоді, в якому вони зароблені. Нарахована сума доходів як актив вноситься до балансового звіту, а доходи визнаються у звіті про фінансові результати.

Концепція відповідності дає змогу з'ясувати, які видатки треба визнати як витрати звітного періоду. При цьому:

? грошові кошти, сплачені протягом звітного періоду, є витратами майбутніх періодів і обліковуються як актив у балансовому звіті;

? витрати, що фактично понесені у поточному періоді, але будуть сплачуватися в наступних періодах, обліковуються у балансовому звіті як зобов'язання, а водночас визначаються у звіті про фінансові результати.

Принцип нарахування, як основоположний у процесі побудови міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, узгоджено з іншими принципами бухгалтерського обліку та звітності. Це насамперед безперервність діяльності (принципи установи, що працює); стабільність правил бухгалтерського обліку; обачливість; дата операції, окреме відображення активів та пасивів, прийнятість вхідного балансу; перевага змісту над формою, оцінка; відкритість; консолідація; суттєвість.

4. Реформування бухгалтерського обліку та звітності в банках України

Міжнародні стандарти слід розуміти як загальні правила відображення в обліку господарських операцій. Вони мають рекомендаційний характер. З огляду на потребу відпрацювати єдину міжнародну методологію та спільні принципи обліку 9 країн заснували 1972 року Комітет з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Нині ним прийнято 38 бухгалтерських стандартів.

Рекомендаційний характер стандартів сприяє тому, що кожна країна будує власну облікову систему, зважаючи на наявні особливості щодо моделі балансу, рахунків результатів і правил організації обліку.

На розвиток системи бухгалтерського обліку в кожній конкретній країні впливають:

? провідні теоретики та професійні організації;

? загальна економічна ситуація в країні;

? податкова політика;

? національні особливості;

? користувачі та цілі, що їх вони ставлять перед собою;

? юридичне середовище;

? мова;

? досвід інших країн.

Для розуміння сучасного стану бухгалтерського обліку в Україні слід стисло розглянути ситуацію в історичному ракурсі.

Українська облікова система розвивалася так само, як і в країнах Західної Європи -- за принципом подвійного запису. Великі відхилення сталися в період переходу до централізованої планової економіки. Для Східної та Центральної України цей період почався 1917, для Західної -- 1939 року і тривав до 1985 року. Період між 1985 до середини 90-х років характеризувався незначними змінами в системі бухгалтерського обліку. Проте науковці частіше висловлювалися щодо необхідності поступового переходу до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Розвиток малого підприємництва, поява широкої мережі комерційних банків загострили цю проблему.

Зауважимо, що Державний банк колишнього Радянського Союзу регламентував практично повністю обліковий цикл банківських установ. Правила ведення бухгалтерського обліку і звітності в установах банків колишнього СРСР (від 30.09.87 за № 7) визначали кожен крок здійснення господарських операцій та відображення їх змісту на рахунках бухгалтерського обліку.

Порівняємо вимоги до обліку, що їх висував Держбанк колишнього СРСР, з вимогами МСБО (табл. 1.1).

Законом України «Про банки і банківську діяльність» розробку єдиних правил бухгалтерського обліку покладено на НБУ (стаття 16). Адже НБУ ініціював здійснення поступового переходу до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Таблиця 1.1

Порівнювана засада	Держбанк	МСБО
Філософія	Облік руху коштів	Подання інформації щодо фінансового стану та результатів діяльності установи
Методологія	Облік виключно руху коштів	Реальне подання інформації щодо поліпшення або погіршення стану та результатів діяльності незалежно від наявності чи відсутності руху коштів
Користувачі	Державні органи, що здійснювали виключно розподіл централізованих ресурсів. Податкова адміністрація	1) керівництво; 2) постачальники коштів (кредитори, акціонери); 3) нормативні органи
Подання інформації	Незручне для проведення аналізу стану діяльності та результатів роботи	Зручне для аналізу, оскільки елементи балансового звіту про прибутки і збитки згруповано в категорії за економічною сутністю
Облік операцій	Заздалегідь визначена кореспонденція	Гнучка кореспонденція, яка часто потребує обдумування та професійної оцінки

Потреба в цьому була незаперечною. По-перше, застаріла система обліку була справді нездатна відображувати постійно змінювані сучасні умови. Нові ж операції (лізинг, операції з цінними паперами, фінансовим інструментарієм і т. ін.) застаріла система бухгалтерського обліку не передбачала. По-друге, зарубіжні партнери не пристосували б свою систему обліку до нашої.

Перехід до побудови бухгалтерського обліку в Україні за міжнародними стандартами передбачає виконання принципових заходів, які можна об'єднати в п'ять блоків.

1. Зміна підходів до ведення обліку, що є новою ідеологією обліку, яка базується на загальновизнаних принципах міжнародного бухгалтерського обліку.

2. Запровадження нового Плану рахунків.

3. Поділ бухгалтерського обліку на фінансовий та управ-

лінський.

4. Зміна потоків інформації.

5. Зміна форми збирання інформації: перехід від звітності за окремими формами до звітності за економічними показниками, а також створення бази даних -- репозитарію.

Поділ обліку на фінансовий і управлінський передбачає технологічний процес і процедури, характерні для фінансового обліку згідно з вимогами МСБО. Зокрема, до функцій фінансового обліку належить суцільна реєстрація господарських фактів (операцій), які відбулися у звітному періоді, за хронологічними та системними ознаками. Отож методика обліку всіх господарських операцій, що розглядатиметься далі, подається з позицій фінансового обліку. Зрозуміло, що План рахунків та всі чинні нормативні документи НБУ також пристосовані виключно до процедур фінансового обліку.

Перехід до МСБО -- не ототожнюється з переходом до нового Плану рахунків, хоча останній грунтується на міжнародних принципах бухгалтерського обліку.

Зміна підходів до обліку передбачає включення до балансу звітних облікових даних лише за реальними активами та реальними зобов'язаннями (саме на підставі таких відомостей можна визначити реальний фінансовий стан банку) з використанням такого інструментарію:

1) методу нарахування;

2) методу переоцінок;

3) методу резервів.

Якщо перші два методи певною мірою застосовувалися у застарілій системі обліку (доходи і витрати майбутніх періодів, індексація основних фондів), то метод резервів -- це абсолютно новий елемент облікової політики вітчизняних банків. Резерви мають створюватися під здійснювані активні та пасивні операції: якщо реально знижується вартість активів, наприклад цінних паперів, або стає сумнівним повернення кредитів, то формується резерв, сума якого зменшує зрештою облікову вартість активу.

5. Система бухгалтерського обліку в банках та її складові: підсистема фінансового обліку; підсистема управлінського обліку; підсистема податкових розрахунків

Під системою бухгалтерського обліку в банках слід розуміти множину структурних елементів, які виконують різні функції, однак взаємопов'язані єдиним інформаційним полем банку. Функціонування системи завершується корисним результатом -- звітністю, отже, взаємодія компонентів системи завжди здійснюється за типом взаємодії, спрямованої на одержання цього результату.

Система бухгалтерського обліку в банку має конкретне призначення, а саме -- відображає кругообіг ресурсів у процесі його діяльності. На основі інформації, що її продукує система бухгалтерського обліку, на рівні кожного банку формується мікроекономічна модель його господарської діяльності.

З переходом до формування ринкових відносин розпочав-

ся процес становлення якісно нового інформаційного поля діяльності банку. Це зумовило, як уже зазначалося, методичний поділ системи бухгалтерського обліку на підсистеми: фінансову; управлінську; податкових розрахунків.

Формування інформації в межах кожної підсистеми забезпечує активну взаємодію системи бухгалтерського обліку із зовнішнім середовищем у процесі застосування користувачами потрібної інформації. Так, функціонування підсистеми фінансового обліку націлене на формування достовірної інформації про діяльність банку та її результати. У підсистемі управлінського обліку інформація деталізується за структурними підрозділами, що забезпечує процедуру розрахунку ефективності їхньої діяльності, тобто визначення вкладу кожного підрозділу в загальний результат діяльності банку за звітний період. Формування інформаційної бази для складання податкової звітності ґрунтується на засобах і способах обліку валових доходів та валових витрат, різниця між якими становить базу оподаткування -- податковий прибуток. Це підтверджує потребу у веденні податкового обліку, тобто функціонуванні підсистеми податкових розрахунків.

Спільність завдань фінансового обліку і податкових розрахунків полягає у створенні достовірної інформації про фінансові результати господарської діяльності банку. Різняться тільки цілі користувачів у процесі застосування цієї інформації під час здійснення контролю за банківським бізнесом.

Об'єкти фінансового обліку (рис. 1.1) у сукупності характеризують зміст, обсяг і зміни будь-якої інформації стосовно ведення банківської діяльності, а виокремлення об'єктів фінансового обліку орієнтовано на розв'язання конкретних питань управління активами, пасивами та капіталом банку.

Норми і правила фінансового обліку встановлюються нормативно-інструктивними документами НБУ, зміст яких відповідає вимогам міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Облікові норми ведення управлінського обліку банки визначають самостійно з урахуванням внутрішньої структури банку, обсягу та номенклатури активних і пасивних операцій. Правила податкових розрахунків суворо регламентовано на законодавчому рівні.

Рис. 1.1 Об'єкти фінансового обліку

Підсистема фінансового обліку діє за чітко опрацьованою логічною послідовністю виконання бухгалтерських дій з відображення інформації в облікових регістрах у процесі її реєстрації, групування, нагромадження, опрацювання, зберігання. Це забезпечує використання облікових даних для формування фінансової звітності й управлінських узагальнень.

За обліковий цикл фінансового обліку відбуваються зміни у структурі та обсягах активів, зобов'язань і капіталу банку. Послідовно виконувані процедури облікового циклу (рис. 1.2) формують уявлення про бухгалтерський облік як про мову знаків і правил їх застосування, створену для заміни реальних об'єктів їхніми символами, що дозволяє описувати господарську діяльність банку та її результати.

Рис. 1.2 Обліковий цикл підсистеми фінансового обліку

Передумови опрацювання механізму підсистеми управлінського обліку в банках створено завдяки розширенню можливостей керівництва регулювати економічні процеси всередині банку. До управлінського обліку важливо підійти з позиції інформаційного забезпечення потреб керівництва щодо оперативного реагування на зміни у веденні банківського бізнесу.

До основних чинників активного пошуку банками ефективних методів ведення та організації управлінського обліку на даному етапі розвитку банківської системи України відносять такі: по-перше, системи управління банком ускладнюються, запроваджуються нові банківські продукти і послуги, а тому без надійного інформаційного забезпечення управління ці системи можуть стати некерованими; по-друге, зростання обсягів інформації потребує вміння знайти потрібну інформацію й оперативно її проаналізувати. Управлінський облік містить елементи планування та прогнозування в поєднанні з аналізом фактичних показників за фінансовою звітністю.

Мета управлінського обліку -- допомогти керівництву приймати правильні рішення. Спеціалісти з управлінського обліку вільні у виборі форм, методів і засобів його організації та ведення, оскільки навіть номенклатура рахунків класу 8 «Управлінський облік» не регламентується чинним планом рахунків бухгалтерського обліку банків України.

Під управлінським обліком банку слід розуміти облік доходів і витрат за всіма фактами їх виникнення, а також облік ефективності діяльності банку загалом та кожного структурного підрозділу зокрема.

В обліковому процесі управлінського обліку формується підсумкова інформація про відхилення фактичних результатів від показників, передбачених у бюджетах центрів доходів і центрів витрат. Показники відхилень дають контрольну інформацію для керівників усіх бюджетних одиниць банку. Ці показники використовуються для управління рентабельністю центрів прибутку.

До центрів доходів відносять підрозділи, відповідальні за розміщення коштів, тобто підрозділи, котрі здійснюють активні операції, що забезпечують отримання прибутку.

Центри витрат поділяють:

на центри обслуговування -- підрозділи загалом витратні, діяльність яких не пов'язана з процесами розміщення ресурсів. Утім вони отримують певний дохід, здебільшого комісійний, що є платою за виконувані ними функції (операційний відділ, відділ міжнародних розрахунків, відділ консультування клієнтів);

центри залучення -- підрозділи, на які покладається складний процес залучення ресурсів і котрі, з огляду на платність ресурсів на фінансових ринках, формують основний обсяг процентних витрат банку;

центри забезпечення -- підрозділи, що надають послуги внутрішнім центрам доходів, обслуговування, залучення.

Порівнюючи планові та фактичні дані (особливо за доходами і витратами) у розрізі перелічених центрів, а далі -- за структурними підрозділами і банком загалом, одержують управлінську інформацію високого рівня, що є необхідною умовою прийняття ефективних управлінських рішень. У підсистемі податкових розрахунків узагальнюються дані про валові доходи та валові витрати, різниця між обсягами яких за звітний період становить суму прибутку як об'єкт оподаткування (оподатковуваний прибуток).

Інакше кажучи, методика податкових розрахунків передбачає, що об'єктом оподаткування є прибуток, визначений зменшенням суми скоригованого валового доходу звітного періоду відповідно до п. 4.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»:

на суму валових витрат банку як платника податку за правилами ст. 5 цього Закону;

суму амортизаційних відрахувань, нарахованих за правилами статей 8 і 9 Закону.

Податковий облік банки здійснюють з урахуванням можливостей програмного продукту в межах САБ (системи автоматизації банку) за одним із трьох допустимих варіантів: позасистемно; на балансових рахунках; на окремих субрахунках балансових рахунків.

Дія підсистеми податкових розрахунків у банку означає, що кожна сума, яку відносять до доходів або витрат, у системі бухгалтерського обліку відображається два рази: спочатку у підсистемі фінансового обліку за рахунками класу 6 «Доходи» або класу 7 «Витрати», а потім у підсистемі податкових розрахунків як валові доходи чи валові витрати.

Отже, у підсистемі фінансового обліку оперують категорією прибуток (збиток) як економічним результатом діяльності банку, а в підсистемі податкових розрахунків прибуток характеризується з позиції об'єкта оподаткування. Це означає, що зміни в законодавчій базі з питань оподаткування зумовлюють зміни в методиці податкових розрахунків і в правилах формування податкової звітності. Правила ж фінансового обліку залежать від політики НБУ з питань обліку, яка суттєво залежить від змін у змісті МСБО та фінансової звітності.

6. Облік доходів і витрат на основі базових принципів МСБО

Визнані банком доходи і витрати відображаються в обліку із застосуванням принципу нарахування та відповідності . Конкретизацію механізмів зазначених принципів банк описує обліковою політикою.

Втім, з огляду на принцип нарахування, у системі бухгалтерського обліку нараховані доходи (витрати) відображаються один раз в місяць (якщо програмний продукт дозволяє, то ця операція фіксується щоденно).

За процедурою відображення записів за рахунками, рахунки нарахованих доходів - активні і несуть інформацію щодо сум доходів, які банк повинен отримати за настання термінів сплати. Відповідно рахунки нарахованих витрат - пасивні і узагальнюють інформацію щодо сум, які підлягають сплаті. Економічний зміст принципу нарахування полягає в тому, що доходи і витрати банку в обліку фіксуються за фактом зароблення доходу чи виникнення зобов'язання, а не за фактом отримання чи сплати грошових коштів. Принцип нарахування передбачає: 1) визнання результату операції протягом періоду її здійснення; 2) відображення операції у фінансовій звітності того періоду, у якому вона проведена; 3) формування інформації про зобов'язання до оплати (кредитове сальдо рахунків нарахованих витрат) та про суми до отримання (дебетове сальдо рахунків нарахованих доходів).

Рахунки нарахованих доходів (дебет рахунків) кореспондують з рахунками класу 6 “Доходи” (кредит рахунків), а рахунки нарахованих витрат (кредит рахунків) кореспондують з рахунками класу 7 “Витрати” (дебет рахунків). Це означає, що у класі 6 “Доходи” обліковуються як реально отримані доходи, так і суми нараховані, які підлягають отриманню відповідно до строків, передбачених угодами. З іншого боку обсяг витрат банків, формують суми фактично сплачених витрат, понесених витрат на суми нарахованих витрат, що підлягають сплаті з огляду на зобов'язання банку. Облік операцій за принципом нарахування здійснюється в межах дії принципу обережності. Мета застосування цього принципу - недопущення переоцінки активів чи доходів, з однієї сторони, і недопущення фактів переоцінки видатків чи пасивів - з іншої.

Бувають випадки, коли достовірно оцінити обсяг заробленого доходу від надання послуг неможливо. У цьому разі дохід визнається та відображається в обліку в сумі, що відповідає вже понесеним витратам, яка підлягає відшкодуванню. У такий спосіб в обліковій процедурі банку забезпечується дотримання принципу відповідності. Якщо в банку обліковується актив, який приносить дохід протягом кількох звітних періодів, то завдяки використанню принципу нарахування, доходи визнаються шляхом систематичного їх розподілу між всіма періодами з помісячним періодом нарахування.

Для прикладу проаналізуємо зміст такої банківської операції:

Банк “А” надав кредит юридичній особі - клієнту банку на 6 місяців. Наприкінці дії угоди клієнт повинен сплатити банкові процентні доходи в сумі 120.000 грн. Реальні грошові кошти банк отримає через 6 місяців після дати надання кредиту. Втім, щомісячно в обліку відображається операція з нарахування доходу в сумі 20000 грн., що відповідає бухгалтерському проведенню:

Дебет рахунки нарахованих доходів

Кредит рахунки класу 6 “Доходи”.

За наведеним проведенням чітко прослідковується два важливих методичних підходи за процедурою обліку нарахованих доходів.

Перший: рахунки нарахованих доходів передбачено за всіма групами рахунків, за якими обліковуються активи, в процесі використання яких банк, ймовірно, отримає доходи. Рахунки нарахованих доходів виділено за класами 1,2, 3 чинного плану рахунків.

Другий. Рахунки нарахованих доходів кореспондують з відповідними рахунками класу 6 “Доходи”. Обираючи рахунок доходів для кореспонденції, слід враховувати зміст операції, за якою нараховується доход. Наприклад, нараховуються доходи за кредитом в поточну діяльність, який наданий суб'єкту господарювання. Даний вид кредитів обліковується за групою 206 «Кредити в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання». Оскільки цей вид активів (кредити надані) пов'язаний із ймовірністю отримання доходу, то у групі 206 виділено рахунок 2068 А “Нараховані доходи за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання».

За процедурою нарахування доходу, рахунок 2068 кореспондує з кредитом рахунки 6026 “Процентні доходи за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання. Як видно, рахунки 2068 і 6026 за змістом операції (кредити, що надані суб'єктам господарювання в поточну діяльність) щодо якої виконується нарахування доходів співпадають із назвою групи 206.

Доречі: всі номери рахунків нарахованих доходів мають четверту цифру 8.

Все наведене повною мірою стосується кореспонденції рахунків Класу 7 “Витрати” із рахунками нарахованих витрат.

Размещено на Allbest.ru

...