Основи фінансового обліку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Ведення фінансового обліку - це обов'язок підприємства, що дає можливість одержання повної, достовірної та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Фінансовий облік і фінансова звітність, що складається на його основі, є найважливішим фактором для прийняття складних економічних рішень, які дають можливість встановлення надійних господарських зв'язків, запобігання ризику та попередження негативних наслідків у діяльності підприємства.

Метою дисципліни «Фінансовий облік» є формування знань з організації та методології ведення фінансового обліку в організаціях.

Завданням дисципліни є вивчення студентом методів фінансового обліку, правильного відображення господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку, порядку формування облікових регістрів та складання фінансової звітності.

1. Основи побудови фінансового обліку

Основним нормативним документом, який регулює організацію фінансового обліку на підприємстві є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV.

Бухгалтерський облік -- це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передання інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Підприємство самостійно обирає форми організації бухгалтерського обліку: штатний бухгалтер, спеціаліст з бухгалтерського обліку, ведення централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою, самостійне ведення власником або керівником підприємства.

Підприємство самостійно визначає облікову політику, обирає форму бухгалтерського обліку, розробляє систему та форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності й контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів, затверджує правила документообороту та технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку.

Методологія організації обліку та складання фінансової звітності забезпечується Міністерством фінансів України через відповідні національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку (далі - П(С)БО) та інші нормативно-правові акти.

Для обліку активів, капіталу, зобов'язань та відображення господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку застосовується План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій та Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, які затверджені наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. № 291.

План рахунків бухгалтерського обліку є переліком рахунків і схем реєстрації та групування на них фактів фінансово-господарської діяльності (кореспонденція рахунків) у бухгалтерському обліку. У ньому за десятковою системою наведені коди (номери) й найменування синтетичних рахунків (рахунків першого порядку) й субрахунків (рахунків другого порядку). Першою цифрою коду визначено клас рахунків, другою - номер синтетичного рахунку, третьою - номер субрахунку. Контирування документів первинного обліку, ведення регістрів бухгалтерського обліку здійснюється із застосуванням, щонайменше, коду класу й коду синтетичного рахунку.

Нові синтетичні рахунки можуть уводитися до Плану рахунків Міністерством фінансів України за відповідними клопотаннями щодо бухгалтерського обліку специфічних операцій.

Субрахунки до синтетичних рахунків уводяться підприємствами самостійно, виходячи з потреб управління, контролю, аналізу та звітності.

План рахунків бухгалтерського обліку застосовується підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (крім банків і бюджетних установ) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, а також виділених на окремий баланс філій, відділень та інших відособлених підрозділів юридичних осіб.

Інструкція про застосування Плану рахунків встановлює призначення і порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов'язань та факти фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, а також виділених на окремий баланс філій, відділень та інших відособлених підрозділів юридичних осіб.

Ведення позабалансових рахунків здійснюється за простою системою (без застосування методу подвійного запису).

Облікові регістри (книги, відомості, журнали тощо) призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації про господарські операції, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах.

Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку затверджені наказом Міністерства фінансів України від 29.12.2000р. № 356.

Господарські операції відображаються в облікових регістрах під час надходження первинних документів або підсумками за місяць, в залежності від характеру і змісту операцій. Інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою та змістом.

Регістри бухгалтерського обліку побудовані за кореспонденцією рахунків бухгалтерського обліку, що встановлена Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку.

Форми журналів, відомостей, Головної книги, таблиць аналітичних даних, аркушів-розшифровок, реєстру депонованої зарплати, бухгалтерської довідки наведено у Методичних рекомендаціях по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку.

2. Облік грошових коштів

Ведення касових операцій регулюється Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою правління Національного банку України (НБУ) від 15.12.2004 р. № 637.

Для прийому, зберігання й витрати готівки підприємство має касу, що являє собою спеціально обладнане й ізольоване приміщення. Доступ у приміщення каси особам, що не мають відносини до її роботи, забороняється.

Розмір сум готівки в касі підприємства на кінець дня обмежений лімітом, що встановлюється обслуговуючим банком за узгодженням з підприємством. Понад установлений ліміт готівка може зберігатися в касі тільки в дні виплати заробітної плати, пенсій, стипендій протягом трьох робочих днів, включаючи день одержання грошей у банку.

Сума розрахунку готівкою одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня по одному або декільком платіжних документах не повинна перевищувати певної суми. Платежі понад установлену суму проводяться винятково в безготівковій формі.

Первинна облікова документація по касових операціях: прибутковий касовий ордер (типова форма № КО-1), видатковий касовий ордер (типова форма № КО-2), журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів (типова форма № КО-3), Касова книга (типова форма № КО-4).

Прийом і видача грошей по касових ордерах може відбуватися тільки в день їхнього складання. При завершенні операцій касир зобов'язаний підписати касові ордери, а прикладені до них документи погасити штампом або написом: прибуткові «отримано», видаткові «оплачено» із вказівкою числа, місяця, року. У такий же спосіб гасяться й касові ордери.

Після обробки касових документів, касир вносить записи в Касову книгу. Аркуші в книзі нумеруються, прошнуровуються й опечатуються печаткою підприємства. На останній сторінці книги робиться напис скільки пронумеровано сторінок і проставляються підписи керівника й головного бухгалтера. Записи в касовій книзі ведуться у двох екземплярах через копіювальний папір. Другі екземпляри повинні бути відривними, вони служать звітом касира. Підчищення й не обговорені виправлення в касовій книзі забороняються, виправлення, зроблені коректурним способом, засвідчуються підписами касира й головного бухгалтера.

Для обліку наявності й руху грошових коштів у касі підприємства застосовується синтетичний рахунок 30 «Каса». По дебету рахунку відбиваються надходження коштів, а по кредиту - суми видані готівкою. Дебетове сальдо показує залишок грошей у касі. Касові операції по кредиту рахунку 30 відбиваються в розділі І Журналу 1. Обороти по дебету рахунку 30 записуються в різні журнали та контролюються Відомістю 1.1.

Цінні папери, які зберігаються в касі, ураховуються на рахунку 33 «Інші кошти».

Бланки суворої звітності (трудові книжки, бланки доручень, векселя й інші) обліковуються на забалансовому рахунку 08 «Бланки суворої звітності».

Ревізія каси проводиться за наказом керівника підприємства не рідше одного разу у квартал. Проводиться вона раптово, призначеною комісією в присутності касира. При цьому повністю перевіряються готівка, грошові документи, цінні папери й бланки суворої звітності. За результатами перевірки комісією складається акт. У випадку виявлення ревізією нестачі або надлишку цінностей у касі в акті вказується сума нестачі або надлишку й обставини їхнього виникнення. Зберігання в касі коштів, що не належать підприємству, забороняється, і при їхньому виявленні вони вважаються надлишками.

Поточний рахунок - рахунок підприємства, відкритий в установі банку для зберігання коштів і проведення операцій по безготівкових розрахунках підприємства.

Поряд з поточним рахунком може бути відкритий і поточний валютний рахунок для зберігання валютних коштів і проведення розрахунків з іноземними партнерами.

З поточного рахунку відбуваються платежі підприємства: оплата постачальникам за сировину й матеріали, підрядникам за виконані роботи, погашення заборгованості за податками тощо.

Первинною обліковою документацією обліку банківських операцій є: оголошення на внесок готівки, грошовий чек, платіжне доручення, платіжна вимога-доручення.

Підприємство одержує від банку виписку з поточного рахунку, де наводиться перелік зроблених операцій за поточний день. До виписки банку додаються документи, отримані від інших підприємств й організацій, на підставі яких зараховані або списані кошти, а також документи, виписані безпосередньо самим підприємством.

Синтетичний облік операцій по рахунках у банках ведеться на рахунку 31 «Рахунки в банках». По дебету рахунку записується залишок вільних коштів підприємства та їх надходження. По кредиту рахунку відбиваються списання коштів.

Обороти по кредиту рахунку 31 заносяться в розділ ІІІ Журналу 1. Обороти по дебету рахунку відбиваються в різних журналах та контролюються Відомістю 1.2. Підставою для заповнення цих регістрів є виписки з поточного рахунку.

3. Облік дебіторської заборгованості

Методологічною основою обліку дебіторської заборгованості є П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість».

Дебіторська заборгованість - це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Дебіторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, які заборгували підприємству кошти, їхні еквіваленти або інші активи.

Дебіторська заборгованість включається до складу активів підприємства, її можна визнати активом тільки тоді, коли існує ймовірність її погашення боржником.

Згідно П(С)БО 10 дебіторська заборгованість ділиться на довгострокову й короткострокову (поточну).

Довгостроковою дебіторською заборгованістю визнається заборгованість, що не виникає в ході нормального операційного циклу й буде погашена після 12 місяців з дати балансу.

Поточна дебіторська заборгованість (короткострокова) - це заборгованість, що виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу.

До поточної дебіторської заборгованості відноситься заборгованість покупців і замовників, яким відвантажена готова продукція або товари, виконані роботи або надані послуги, але оплата ними ще не зроблена.

Момент виникнення дебіторської заборгованості покупців і замовників фіксується документами (договір, накладна, акт тощо).

Безнадійна дебіторська заборгованість - це поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або по якій минув строк позовної давності.

Сумнівний борг - це поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги щодо якої існує непевність у її погашені боржником.

Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості - сума поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги за винятком резерву сумнівних боргів.

Основний документ, що визначає взаємини підприємства-продавця й підприємства-покупця є договір з вітчизняними й контракт із іноземними партнерами. Тут вказуються їхні найменування, адреси, платіжні реквізити й форма розрахунків; найменування готової продукції (робіт, послуг), їх ціна й вартість; строки й спосіб відвантаження (передачі, здачі) готової продукції (робіт, послуг); відповідальність сторін за невиконання договірних зобов'язань й інші необхідні умови.

Залежно від договірних умов при відвантаженні або передачі готової продукції покупцеві підприємство-продавець виписує накладні, товарно-транспортні накладні, пакувальні аркуші, податкові накладні, рахунок-фактури, рахунки, платіжні вимоги-доручення, акти виконаних робіт (наданих послуг).

У всіх перерахованих документах указується найменування як покупця так і продавця; номер і дата документа; найменування продукції, її кількість, ціна й вартість із виділенням суми податку на додану вартість (ПДВ); платіжні й поштові реквізити; підписи сторін, що засвідчують факт проведеної операції.

Для обліку розрахунків з покупцями і замовниками використовується рахунок 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками».

По дебету рахунку 36 відбивається продажна вартість реалізованої продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг, що включає ПДВ, акцизи й інші платежі, збори (обов'язкові платежі), що підлягають перерахуванню й включені у вартість реалізації, у кореспонденції з рахунками обліку доходів від реалізації певних активів, а по кредиту - сума платежів, що надійшли на рахунки підприємства в банківських установах, в касу, і інші види розрахунків.

Сальдо рахунку відбиває заборгованість покупців і замовників за отриману продукцію (роботи, послуги).

Аналітичний облік розрахунків з покупцями й замовниками ведеться у Відомості 3.1 по кожному покупцю й замовникові, по кожному пред'явленому до оплати рахунку. Підсумкові суми Відомості 3.1 по кредиту рахунку 36 записуються в Журнал 3.

На рахунку 37 «Розрахунки з різними дебіторами» ведеться облік розрахунків поточної дебіторської заборгованості з різними дебіторами по авансах виданим, нарахованим доходам, по претензіях, по відшкодуванню заподіяного збитку, по позикам членів кредитних союзів, з підзвітними особами й по інших операціях.

Облік розрахунків по виданих авансах. У процесі діяльності підприємство здійснює попередню оплату постачальникам й підрядникам. Така оплата підлягає бухгалтерському обліку на субрахунку 371 «Розрахунки по виданих авансах». По дебету даного субрахунку відбиваються перераховані суми авансів (зроблена передплата), а по кредиту погашення заборгованості постачальникам і підрядникам за отримані товарно-матеріальні цінності або прийняті виконані роботи, послуги.

Дебетове сальдо відбиває величину виданих авансів.

Облік розрахунків з підзвітними особами. Підзвітними особами є працівники підприємства, що одержали авансом певні суми коштів на майбутні витрати (відрядження, закупівля матеріальних цінностей тощо).

Облік розрахунків з підзвітними особами ведеться на рахунку 372 «Розрахунки з підзвітними особами». По дебету рахунку записуються суми відшкодованих перевитрат, видані в підзвіт суми на підставі видаткових касових ордерів, по кредиту - суми, використані підзвітними особами на підставі авансових звітів, а також здані в касу по прибуткових касових ордерах, як невикористані.

Сальдо субрахунку може бути як дебетовим, так і кредитовим. Такі показники відбиваються розгорнуто: дебетове сальдо - в складі оборотних активів, кредитове сальдо - в складі зобов'язань балансу підприємства.

Регістрами для обліку операцій по руху підзвітних сум і розрахунків з підзвітними особами служать Відомість 3.2 (для аналітичного обліку), Журнал 3 (для синтетичного обліку).

Облік розрахунків по претензіях. Субрахунок 374 «Розрахунки по претензіях» служить для обліку розрахунків по претензіях, пред'явлених постачальникам й підрядникам, по пред'явленим їм і визнаним штрафам, пеням, неустойкам.

По дебету цього субрахунку відбиваються пред'явлені претензії, а по кредиту - оплачені, погашені або відшкодовані товарно-матеріальними цінностями, роботами, послугами.

Дебетове сальдо показує величину заборгованості по заявлених претензіях.

Аналітичний облік розрахунків по претензіях ведеться в окремій Відомості 3.2, а синтетичний у Журналі 3.

Облік розрахунків по відшкодуванню заподіяного збитку. У ході діяльності на підприємстві виникають випадки нестач і втрат від псування цінностей, нестач і розкрадання коштів. Це виявляється при проведенні ревізій та інвентаризацій, у випадку стихійних лих, техногенних аварій тощо. При виявленні таких втрат і коли конкретна винна особа не встановлена, то всі витрати списуються на інші операційні витрати.

Одночасно ведеться забалансовий облік втрат і проводиться ретельне розслідування причин виникнення, а також встановлення осіб винних у цьому. Якщо в ході розслідування виявлена винна особа, то втрати по заподіяному збитку відшкодовуються нею.

Для обліку відшкодування втрат застосовується субрахунок 375 «Розрахунки по відшкодуванню заподіяного збитку». По дебету цього рахунку відбивається сума збитку віднесена на винну особу, а по кредиту сума відшкодування винною особою нанесеного збитку.

Дебетове сальдо показує величину не відшкодованого заподіяного збитку підприємству.

Аналітичний облік по рахунку 375 ведеться в окремій Відомості 3.2, а синтетичний у Журналі 3.

Облік розрахунків з іншими дебіторами. Для обліку операцій по розрахунках з різними організаціями й фізичними особами, включаючи працівників підприємства (за товари, продані в кредит, по виданих позичках, за спецодяг), навчальними закладами, науковими й транспортними організаціями, а також з іншими підприємствами по операціях, пов'язаним з реалізацією необоротних активів, виробничих запасів, зі здійсненням спільної діяльності (без створення юридичної особи) застосовується субрахунок 377 «Розрахунки з іншими дебіторами».

По дебету цього рахунку відбиваються обороти і сальдо, які показують відповідно збільшення й наявність дебіторської заборгованості на звітну дату, а по кредиту її оплата, погашення або зменшення.

Аналітичний облік ведеться по кожному дебітору, по видах заборгованості, із вказівкою строків її утворення й погашення у Відомості 3.2.

Синтетичний облік кредитових оборотів по рахунку 377 ведеться в Журналі 3.

До витрат майбутніх періодів можуть відноситися: витрати, пов'язані з підготовчими до виробництва роботами в сезонних галузях промисловості; витрати, пов'язані з освоєнням нових виробництв й агрегатів; сплачені авансом орендні платежі; витрати на оплату страхового поліса; витрати на підписку на газети, журнали, періодичні й довідкові видання; витрати на оплату патентів (торговельних патентів) і ін.

Для обліку таких витрат підприємства використовують рахунок 39 «Витрати майбутніх періодів», по дебету якого відбивається нагромадження витрат майбутніх періодів, а по кредиту їхнє списання (розподіл) і включення до складу витрат звітного періоду.

4. Облік основних засобів і нематеріальних активів

Методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби й інші необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності викладені в П(С)БО 7 «Основні засоби».

Основні засоби - це матеріальні активи, якими підприємство володіє із метою використання їх у процесі виробництва або поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довше року).

До основних засобів відносяться будинки, споруди, транспортні засоби, устаткування, виробничий і господарський інвентар, зелені насадження і т. ін.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи визначаються П(С)БО 8 «Нематеріальні активи».

Нематеріальний актив - немонетарний актив, який не має матеріальної форми та може бути ідентифікований.

Облік нематеріальних активів ведеться пооб'єктно з узагальненням інформації за однорідними групами.

Групою нематеріальних активів є сукупність однотипних за призначенням і умовами використання нематеріальних активів (права користування природними ресурсами, права користування майном, права на комерційні позначення, права на об'єкти промислової власності, авторське право та суміжні з ним права тощо).

Основні засоби та нематеріальні активи оцінюються за вартістю: первісною, справедливою, залишковою, амортизуємою, ліквідаційною.

Для узагальнення інформації про наявність і рух основних засобів передбачений синтетичний рахунок 10 «Основні засоби».

Рахунок 12 «Нематеріальні активи» призначений для обліку та узагальнення інформації про наявність та рух нематеріальних активів.

Аналітичний облік основних засобів здійснюється за первинними документами типової форми.

ОЗ-1 «Акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів». Застосовується для оформлення зарахування до складу основних засобів окремих об'єктів, для обліку вводу їх в експлуатацію, за винятком тих випадків, коли введення об'єктів в дію повинно у відповідності з існуючим законодавством оформлятися в особливому порядку, для оформлення внутрішнього переміщення основних засобів із одного цеху (відділу, дільниці) в інший, для оформлення передачі основних засобів зі складу (із запасу) в експлуатацію, а також для виключення із складу основних засобів при передачі іншому підприємству (організації).

ОЗ-2 «Акт прийому-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів». Форма застосовується для оформлення приймання-здачі основних засобів із ремонту, реконструкції та модернізації.

ОЗ-3 «Акт списання основних засобів». Форма застосовується для оформлення вибуття основних засобів (крім автотранспортних засобів) при повному або частковому їх списанні.

ОЗ-4 «Акт на списання автотранспортних засобів». Застосовується для оформлення списання автомобіля вантажного чи легкового, причепа чи напівпричепа при їх ліквідації.

ОЗ-5 «Акт № про установку, пуск та демонтаж будівельної машини». Застосовується в будівельно-монтажних організаціях для оформлення передачі, установки та пуску будівельних машин та наступного їх демонтажу.

ОЗ-6 «Інвентарна картка обліку основних засобів». Застосовується для обліку всіх видів основних засобів, а також для групового обліку однотипних об'єктів основних засобів, що надійшли в експлуатацію в одному календарному місяці, та таких, що мають одне і те ж виробничо-господарське призначення, технічну характеристику та вартість. В ній записуються тільки основні якісні та кількісні показники основного об'єкта, а також найважливіші прибудови, пристосування та приналежності, що відносяться до нього, обмежуючись двома-трьома найбільш важливими для даного об'єкта якісними показниками, виключаючи дублювання даних, що є на підприємстві (організації), технічної документації на даний об'єкт.

ОЗ-7 «Опис інвентарних карток по обліку основних засобів». Застосовується для реєстрації інвентарних карток обліку основних засобів.

ОЗ-8 «Картка обліку руху основних засобів». Застосовується для обліку руху основних засобів по класифікаційних групах при ручній обробці облікової документації.

ОЗ-9 «Інвентарний список основних засобів». Застосовується для пооб'єктного обліку основних засобів за місцем їх знаходження (експлуатації) по матеріально відповідальних особах.

ОЗ-14 «Розрахунок амортизації основних засобів» (для промислових підприємств). Застосовується промисловим підприємством для визначення суми амортизації основних засобів, що належить до нарахування у звітному місяці.

ОЗ-15 «Розрахунок амортизації основних засобів» (для будівельних організацій). Застосовується будівельними організаціями для визначення суми амортизації основних засобів, що належить до нарахування у звітному місяці.

ОЗ-16 «Розрахунок амортизації по автотранспорту». Застосовується для визначення сум амортизації автотранспортних засобів, що належать до нарахування у звітному місяці.

Аналітичний облік нематеріальних активів здійснюється за певними первинними документами типових форм з обліку основних засобів. Окрім того, типові форми первинного обліку об'єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів включають форми:

НА-1 «Акт введення в господарський оборот об'єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів»;

НА-2 «Інвентарна картка обліку об'єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів»;

НА-3 «Акт вибуття (ліквідації) об'єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів»;

НА-4 «Інвентаризаційний опис об'єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів».

Основні засоби та нематеріальні активи входять до складу необоротних активів.

Знос необоротних активів - це сума амортизації об'єкта необоротних активів з початку їхнього корисного використання.

Амортизація - це систематичний розподіл вартості, що амортизується, необоротних активів протягом строку їхнього корисного використання (експлуатації). Нарахування амортизації відбувається протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, що встановлюється самим підприємством при зарахуванні такого об'єкта на баланс. Строк корисного використання (експлуатації) - це очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх допомогою буде виготовлений (виконаний) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг). Припиняється нарахування амортизації тільки лише на період реконструкції, модернізації, добудовування, дообладнення й консервації об'єкта.

Метод амортизації основних засобів обирається підприємством самостійно. Амортизація нараховується із застосуванням наступних методів: прямолінійного (сума амортизації визначається діленням первісної вартості об'єкта на очікуваний термін корисного використання); зменшення залишкової вартості (сума амортизації визначається множенням відсотка амортизації на залишкову вартість об'єкта); прискореного зменшення залишкової вартості (сума амортизації визначається множенням залишкової вартості об'єкта на початок звітного року та річної норми амортизації (яка обчислюється, виходячи зі строку корисного використання об'єкта), що подвоюється); кумулятивного (сума амортизації визначається множенням первісної вартості об'єкта (за мінусом ліквідаційної) на кумулятивний коефіцієнт, який розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного терміну використання об'єкта, на суму років його корисного використання); виробничого (сума амортизації визначається множенням фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації).

Метод амортизації нематеріального активу обирається підприємством самостійно, виходячи з умов отримання майбутніх економічних вигод. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу. Розрахунок амортизації при застосуванні відповідних методів нарахування здійснюється згідно з П(С)БО 7.

Узагальнення інформації про нараховану амортизацію здійснюється на рахунку 13 «Знос (амортизація) необоротних активів». По кредиту рахунку відображаються суми нарахованої амортизації й індексації зносу, а по дебету - списана сума зносу при вибутті основних засобів, нематеріальних активів.

Інвентаризація основних засобів і нематеріальних активів здійснюється комісією, яка створюється наказом керівника підприємства.

До початку інвентаризації підбиваються залишки цінностей на день інвентаризації та перевіряються: наявність і стан інвентарних карток (інвентарних книг); наявність і стан технічних паспортів або іншої технічної документації; наявність документів на передані та прийняті в оренду основні засоби, передані на зберігання й тимчасове користування.

Комісія здійснює фактичний огляд об'єктів і заносить в інвентаризаційні описи типової форми повне їх найменування, призначення за інвентарними номерами.

У разі виявлення об'єктів, відсутніх в обліку, а також об'єктів щодо яких в обліку немає даних, що їх характеризують, комісія зобов'язана внести в інвентаризаційний опис потрібні відомості й технічні показники стосовно цих об'єктів, а також причини їх наявності.

Оцінка заново виявлених об'єктів повинна бути здійснена, виходячи зі справедливої вартості на дату проведення інвентаризації.

Об'єкти основних засобів заносяться в інвентаризаційні описи за найменуванням за основним їх призначенням.

Установлені комісією непридатні для експлуатації об'єкти заносяться в окремі інвентаризаційні описи.

Виявлені інвентаризацією неоприбутковані об'єкти зараховуються до складу відповідної класифікаційної групи основних засобів із присвоєнням їм інвентарного номера з одночасним відображенням їх як іншого доходу від операційної діяльності.

Виявлені інвентаризацією нестачі та втрати від псування основних засобів до прийняття рішення про конкретних винних осіб відображаються на забалансових рахунках, а після встановлення винних -- відносяться до дебіторської заборгованості і включаються до складу іншого операційного доходу як відшкодування раніше списаних активів.

Для узагальнення інформації про наявність та рух основних засобів і нематеріальних активів, їх знос призначений Журнал 4.

5. Облік поточних і довгострокових фінансових інвестицій

Методологічні основи формування у бухгалтерському обліку інформації про фінансові інвестиції визначаються П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції».

Фінансові інвестиції - це активи, які належать підприємству з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів і т.п.), росту вартості капіталу або інших вигід для інвестора.

Фінансові інвестиції діляться на довгострокові й короткострокові (поточні).

Поточні фінансові інвестиції - це цінні папери у вигляді акцій, облігацій, казначейських зобов'язань, депозитних сертифікатів, які повинні мати наступні ознаки: установлений строк їхнього гасіння не перевищує 12 місяців або зроблені підприємством вкладення для цілей одержання доходу протягом не більше одного року.

Для обліку поточних фінансових інвестицій використовується рахунок 35 «Поточні фінансові інвестиції», що має такі субрахунки 351 «Еквіваленти коштів» й 352 «Інші поточні фінансові інвестиції». По дебету цих субрахунків відбивається залишок, дооцінка й надходження поточних фінансових інвестицій, по кредиту - зменшення їхньої вартості й вибуття.

Еквіваленти коштів - короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються в певні суми грошових коштів і характеризуються незначним ризиком зміни вартості. Як правило, до еквівалентів коштів відносяться інвестиції зі строком погашення не більше трьох місяців з дати їхнього придбання (привілейовані акції, які підлягають гасінню через короткий строк, облігації, депозитні сертифікати, банківський овердрафт). бухгалтерський фінансовий дебіторський амортизація

Довгострокові фінансові інвестиції - фі-нансові інвестиції на період понад один рік, а також усі інші інвестиції, котрі не можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент (вкладення у цінні папери інших підприємств, облігації державних та місцевих позик, інвестиції у статутний капітал інших підприємств, створених на території країни та за кордоном, тощо).

Для узагальнення інформації про наявність та рух довгострокових інвестицій (вкладень) застосовується рахунок 14 «Довгострокові фінансові інвестиції». За дебетом рахунку 14 відображається вартість довгострокових інвестицій, за кредитом - їх вибуття (списання) чи зменшення вартості, а також одержання дивідендів від об'єкта інвестування, якщо облік інвестицій ведеться за методом участі в капіталі.

Метод участі в капіталі - метод обліку інвестицій, відповідно до якого балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування, застосовується, як правило, для фінансових інвестицій в асоційовані, дочірні підприємства й у спільну діяльність із утворенням юридичної особи.

Синтетичний облік фінансових інвестицій ведеться в розділі ІІ Журналу 4, а аналітичний облік ведеться по видах фінансових інвестицій із забезпеченням можливості одержання інформації про інвестиції як на території країни, так і за кордоном у Відомості 4.2.

6. Облік виробничих запасів

Методологічні основи формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси визначаються П(С)БО 9 «Запаси».

Запаси - це активи, які зберігаються для подальшого продажу при умові звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з ціллю подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання при виробництві продукції, виконанні робіт, і наданні послуг, а також управлінні підприємством. До них, зокрема, відносяться: сировина та матеріали, будівельні матеріали, запасні частини, паливо.

Запаси визнаються активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство одержить у майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, і їхня вартість може бути вірогідно визначена.

Придбані, виготовлені запаси оприбутковуються по первісній вартості.

Аналітичний облік сировини та матеріалів здійснюється за первинними документами типової форми.

М-1 «Журнал обліку вантажів, що надійшли» застосовується для обліку та контролю за надходженням та оприбуткуванням матеріальних цінностей. Записи в журналі виконуються в міру надходження матеріальних цінностей на склад підприємства на основі товарно-транспортних документів, прибуткових ордерів, актів приймання матеріалів.

М-2а «Акт списання бланків довіреностей» складається не рідше одного разу на квартал із зазначенням їх нумерації і кількості.

М-3 «Журнал реєстрації довіреностей» застосовується для реєстрації виданих довіреностей та розписки про їх одержання.

М-4 «Прибутковий ордер» застосовується для обліку матеріалів, які надходять на підприємство від постачальників чи з переробки. Прибутковий ордер в одному примірнику складається матеріально відповідальною особою у день надходження цінностей на склад.

М-7 «Акт про приймання матеріалів» застосовується для оформлення приймання матеріальних цінностей, які мають кількісні та якісні розбіжності з даними супровідних документів постачальника; складається також при прийманні матеріалів, які прибули без документів.

Форми М-8 та М-9, М-28 та М-28а «Лімітно-забірна картка» використовуються для оформлення відпуску матеріалів, що систематично витрачаються при виготовленні продукції, а також для поточного контролю за додержанням встановлених лімітів відпуску матеріалів на виробничі потреби та є виправдувальним документом для списання матеріальних цінностей зі складу.

М-10 «Акт-вимога на заміну (додатковий відпуск) матеріалів» використовується для обліку відпуску матеріалів понад встановленого ліміту або при заміні матеріалів і є основою для списання матеріалів зі складу.

М-11 «Накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів» використовується для обліку руху матеріальних цінностей в середині підприємства та їх відпуску господарствам свого підприємства, що розташовані за межами його території, а також стороннім організаціям. Накладна-вимога виписується в двох примірниках і підписується головним бухгалтером або особою, на те уповноваженою.

М-12 «Картка складського обліку матеріалів» застосовується для обліку руху матеріалів на складі за кожним сортом, видом та розміром, заповнюється на кожний номенклатурний номер матеріалу і ведеться матеріально відповідальною особою (комірником, завідуючим складом). Записи у картці виконують на підставі первинних прибутково-видаткових документів у день, коли відбувається операція.

М-13 «Реєстр приймання-здачі документів» застосовується для реєстрації прибутково-видаткових документів, які здаються до бухгалтерії. Реєстр складається в одному примірнику матеріально відповідальною особою та здається до бухгалтерії підприємства (організації) разом з первинними документами та необхідними додатками.

М-14 «Відомість обліку залишків матеріалів на складі» заповнюють за даними карток складського обліку, перевірених бухгалтерією. Вірогідність перенесення залишків до відомості підтверджується підписом особи, яка перевіряє.

М-16 «Матеріальний ярлик» призначений для характеристики матеріалів кожного номенклатурного номера, що знаходиться в місцях зберігання. Бланк ярлика заповнюється завідуючим складом на кожний номенклатурний номер матеріальних цінностей. Заповнений усіма необхідними даними ярлик прикріплюється до місця зберігання матеріальних цінностей та служить для них паспортом.

М-18 «Сигнальна довідка про відхилення фактичного залишку матеріалів від встановлених норм запасу» використовується для контролю за відхиленням фактичного залишку матеріалів від встановлених норм запасу і для контролю залишків матеріалів, що знаходяться без руху. Довідка складається в одному примірнику завідуючим складом (комірником).

М-19 «Матеріальний звіт» складається матеріально відповідальними особами тільки у кількісному виразі та в одному примірнику і подається до бухгалтерії по закінченню місяця. Розцінка надходження та використання матеріалів проводиться бухгалтерією безпосередньо у матеріальному звіті.

М-21 «Інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей» складається при знятті натуральних залишків в товарно-матеріальних цінностей по кожному окремому складу, дільниці, об'єкту, які знаходяться у матеріально відповідальних осіб. В описі вказуються: найменування матеріалів, їх номенклатурні номери, тип, сорт, розмір та інші ознаки відмінності. В кінці інвентаризаційного опису підписуються усі члени комісії та матеріально відповідальні особи.

М-23 «Акт про витрату давальницьких матеріалів» застосовується для оформлення витрат матеріалів відкритого зберігання, які належать замовнику, але витрачаються будівельною або монтажною організацією, яка виконує роботи.

Малоцінні та швидкозношувані предмети (МШП) - предмети, які використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року (інструменти, господарський інвентар, спеціальне оснащення, спеціальний одяг, взуття тощо).

Аналітичний облік МШП здійснюється за первинними документами типової форми.

МШ-1 «Відомість на поповнення (вилучення) постійного запасу інструментів (пристроїв)» застосовується для обліку зміни запасу інструментів (пристроїв) у роздавальних кладових на тих підприємствах, де облік ведеться за принципом встановлення постійного оборотного (обмінного) фонду.

МШ-2 «Картка обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів» застосовується для обліку МШП, виданих під розписку робітнику чи бригадиру (для бригади) із роздавальної кладової цеху для тривалого користування.

МШ-3 «Замовлення на ремонт або заточування інструментів (пристроїв)» застосовується для обліку інструментів (пристроїв), переданих на заточування або ремонт, які провадяться у централізованому порядку.

МШ-4 «Акт вибуття малоцінних та швидкозношуваних предметів» застосовується для оформлення поломки, та втрати інструментів (пристроїв) та інших МШП.

МШ-5 «Акт на списання інструментів (пристроїв) та обмін їх на придатні» застосовується для оформлення списання інструментів (пристроїв), що стали непридатними, та обміну їх на придатні на тих підприємствах, де облік проводиться за методом обмінного (оборотного) фонду.

МШ-6 «Особова картка обліку спецодягу, спецвзуття та запобіжних засобів» застосовується для обліку спецодягу, спецвзуття та запобіжних засобів, які видаються робітникам підприємства в індивідуальне користування за встановленими нормами. Картка ведеться в одному примірнику і зберігається у комірника цеху (дільниці).

МШ-7 «Відомість обліку видачі (повернення) спецодягу, спецвзуття та запобіжних пристроїв» застосовується для обліку видачі спецодягу, спецвзуття та запобіжних засобів робітникам підприємств в індивідуальне користування за встановленими нормами.

МШ-8 «Акт на списання малоцінних та швидкозношуваних предметів» застосовується для оформлення списання морально застарілих, зношених і непридатних для подальшого використання інструментів (пристроїв), спецодягу, спецвзуття, запобіжних засобів по закінченню строку носки, інших малоцінних та швидкозношуваних предметів і здача їх у комору для утилю.

Оцінка вибуття запасів у бухгалтерському обліку здійснюється згідно методів:

1) ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів (застосовується при відпусканні запасів для спеціальних замовлень і проектів, а також запасів, які не замінюють одне одного);

2) середньозваженої собівартості (за кожною одиницею запасів здійснюється ділення сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця та вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця й одержаних у звітному місяці запасів);

3) ФІФО (запаси використовуються (списуються на виробництво, на продаж) у тій послідовності, в якій вони надходили на підприємство та відображені в бухгалтерському обліку, «першим прийшов - першим вийшов»);

4) ЛІФО (запаси використовуються в послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство та відображенню в бухгалтерському обліку, списуються за первісною вартістю останніх за часом їх надходження, «останнім прийшов - першим вийшов»);

5) нормативних витрат (застосовуються норми витрат на одиницю продукції, встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і чинних цін);

6) ціни продажу (заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього проценту торговельної націнки товарів).

Для узагальнення інформації про наявність і рух запасів Планом рахунків бухгалтерського обліку передбачені рахунки другого класу. Зокрема: 20 «Виробничі запаси» (сировина і матеріали, паливо, будівельні матеріали, запасні частини тощо), 22 «Малоцінні й швидкозношувані предмети», 25 «Напівфабрикати» (напівфабрикати власного виробництва).

Регістрами обліку наявності та руху виробничих запасів є Журнал 5 (Журнал 5А) та Відомість аналітичного обліку запасів 5.1.

Інвентаризація запасів проводиться комісією за їх місцезнаходженням та матеріально відповідальними особами.

Наявність цінностей при інвентаризації перевіряється шляхом обов'язкового підрахунку, зважування, обмірювання тощо, виходячи із встановлених одиниць виміру.

При знятті натуральних залишків товарно-матеріальних цінностей складається інвентаризаційний опис. В описі вказуються: найменування матеріалів, їхні номенклатурні номери, тип, сорт, розмір й інші ознаки. Наприкінці інвентаризаційного опису підписуються всі члени комісії й матеріально відповідальні особи.

У процесі інвентаризації визначається фактична наявність цінностей, виявляються відхилення від даних книг обліку і причини відхилень. Інвентаризаційні описи (акти) разом з висновками комісії здають до бухгалтерії для виявлення кінцевих результатів. Бухгалтерія складає порівняльну відомість, в якій послідовно здійснюється взаємний залік лишків і нестач унаслідок пересортування; здійснюється розрахунок природної нестачі (робляться уточнювальні записи); визначаються кінцеві результати інвентаризації.

7. Облік витрат і готової продукції

Витрати в фінансовому обліку групуються (узагальнюються) по окремих ознаках:

1) по статтях калькуляції - перелік статей витрат, їх склад і методи розподілення між видами продукції (робіт, послуг) визначається самим підприємством. При цьому групування витрат по статтях повинне забезпечити розмежування витрат, які пов'язані з виробництвом окремих видів продукції й можуть прямо й безпосередньо включатися в їхню собівартість;

2) по способу віднесення на собівартість окремих видів продукції: прямі (відносяться до одного (конкретного) виду продукції), непрямі (відносяться до кількох (багатьох) видів продукції, і їх потрібно розподіляти між об'єктами обліку пропорційно вибраній базі);

3) по єдності складу: одноелементні (складаються з одного елемента витрат), комплексні (складаються з декількох економічних елементів);

4) стосовно технологічного процесу: основні (пов'язані з технологічним процесом виробництва продукції), накладні (пов'язані з організацією, обслуговуванням і управлінням виробництвом);

5) по участі у виробничому процесі: виробничі (пов'язані з виготовленням продукції), невиробничі (пов'язані з реалізацією продукції);

6) по доцільності: продуктивні (передбачені технологією й організацією виробництва), непродуктивні (необов'язкові, виникаючі в результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо);

7) стосовно обсягу виробництва: змінні (витрати, величина яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва), постійні (витрати, які не залежать від зміни обсягу виробництва);

8) по періодичності виникнення: поточні (пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції даного періоду), одноразові (виникають не періодично, у міру необхідності їх у виробництві);

9) за місцем виникнення: витрати групуються по підрозділах підприємства (центрах витрат);

10) по економічних елементах: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація, інші витрати.

Методологічні основи формування у бухгалтерському обліку інформації про витрати визначаються П(С)БО 16 «Витрати».

Облік витрат по економічних елементах здійснюється на рахунках класу 8 «Витрати по елементам». Суб'єкти малого підприємництва, а також інші організації, діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності, для обліку витрат можуть використовувати тільки рахунки класу 8 зі списанням по дебету рахунку 23 «Виробництво» щомісяця сум прямих і загальновиробничих витрат, у дебет рахунку 79 «Фінансові результати» сум адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат. Інші підприємства рахунки класу 8 можуть використати для узагальнення інформації про витрати по елементах із щомісячним списанням сальдо рахунків у кореспонденції з рахунком 23 і рахунками класу 9 «Витрати діяльності».

Підсумкові обороти по рахунках класу 8 надають інформацію для заповнення другого розділу ф. 2 «Звіт про фінансові результати».

Господарська діяльність - це будь-який вид діяльності особи спрямований на одержання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у випадку, якщо особиста участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та істотною.

Діяльність підприємства поділяється на звичайну й надзвичайну.

Під звичайною діяльністю розуміють будь-яку основну діяльність підприємства, а також операції, які її забезпечують або які виникають внаслідок здійснення такої діяльності (виробництво й реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг, реалізація оборотних активів, заготовляння сировини й матеріалів, розрахунки з постачальниками й підрядниками, одержання й гасіння кредитів банків, випуск акцій, будівництво й придбання основних засобів тощо).

Надзвичайною діяльністю вважають такі операції або події, які відрізняються від звичайної діяльності й не передбачається, що вони будуть повторюватися періодично або в кожному наступному звітному періоді (стихійні лиха, пожежі, техногенні аварії тощо).

Звичайна діяльність підприємства, у свою чергу, поділяється на операційну, фінансову та інвестиційну.

Операційна діяльність - основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною або фінансовою діяльністю. До основної діяльності відносять операції, пов'язані із виробництвом, реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) які є головною метою створення підприємства й забезпечують основну частку його доходу. Для виробничого підприємства такими є операції по виробництву й реалізації продукції (робіт, послуг), для будівельної організації - по виконанню будівельно-монтажних робіт, для страхової компанії - по наданню послуг зі страхування. До іншої операційної діяльності відносять операції пов'язані з отриманням доходів і витрат від реалізації іноземної валюти, від реалізації інших оборотних активів, від надання в операційну оренду активів, від операційної курсової різниці, від списання безнадійної дебіторської й кредиторської заборгованості, від штрафів, пені й неустойок.

Під фінансовою діяльністю розуміють діяльність, що приводить до змін розміру й складу власного й позикового капіталу підприємства.

Інвестиційною діяльністю вважають придбання й реалізацію тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів коштів.

Виробнича собівартість - це сума витрат підприємства на виробництво продукції (робіт, послуг).

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати (вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат); прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат); інші прямі витрати (всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку); змінні загальновиробничі й постійні розподілені загальновиробничі витрати.

...