Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Сутність і методи калькуляції
• 1.1 Сутність калькуляції
• 1.2 Попроцесний метод
• 1.3 Попередільний метод калькулювання
• 1.4 Позамовний метод
• 1.5 Нормативний метод
• Розділ 2. Зарубіжні методи калькулювання собівартості продукції
• 2.1 Директ-костинг
• 2.2 Стандарт-костинг
• Розділ 3. Перспектива застосування та шляхи подальшого розвитку методів калькуляції
• Висновок
• Список використаної літератури
• Додатки

Вступ

Розвиток конкуренції на ринку та зниження норми прибутку впливають на перспективи розвитку підприємства, що значною мірою залежать від поведінки витрат та управління ними. Вміння раціонально здійснювати управління витратами в періоди погіршення кон'юнктури ринку підвищує шанси на виживання. Це можна зробити, якщо на підприємстві діє продумана система управління витратами. Управління виробничою діяльністю можна визначити як досить складний та багатоелементний процес. Важливими елементами такої системи є методи обліку витрат та калькулювання собівартості продукції.

Витрати як економічна категорія є процесом споживання матеріальних, нематеріальних, трудових та фінансових ресурсів для здійснення господарської та будь-якої іншої діяльності для досягнення поставлених цілей (отримання прибутку, задоволення потреб членів кооперацій, спілок, суспільних та політичних інтересів тощо). П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками). Виражені в грошовій формі поточні витрати є собівартістю, яка виступає одним з основних показників діяльності підприємства. Відповідно до національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку собівартість - це витрати у вартісному вираженні, пов'язані з виробництвом і придбанням певного активу. Для визначення собівартості використовується спосіб, який називається калькуляцією.

Калькуляція - це спосіб групування витрат для обчислення собівартості одиниці придбаних запасів, виробленої і реалізованої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Облік витрат виробництва і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) мають на меті забезпечити внутрішніх користувачів інформацією, необхідної для контролю за виробничою діяльністю та прийняття управлінських рішень за її результатами. Спожита в процесі виробництва частина матеріальних, трудових і фінансових ресурсів підприємства за певний (звітний) період часу представляє собою витрати на виробництво, або витрати виробництва з виготовлення продукції, виконання робіт надання послуг.

Витрати відносяться до випущеної продукції, виконаних робіт та наданих послуг, виражаються в собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість продукції (робіт, послуг) являє собою вартісну оцінку використаних у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) матеріальних, трудових і фінансових ресурсів підприємства. Під калькулюванням розуміється обчислення собівартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг. Дані калькуляції фактичної собівартості продукції широко використовуються в управлінні економікою виробництва для контролю за дотриманням прийнятих в бізнес-плані підприємства показників по собівартості продукції і рентабельності виробництва, виявлення резервів і шляхів подальшого зниження матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Метод калькулювання - це спосіб або сукупність способів вирахування собівартості одиниці окремих видів продукції, робіт, послуг.

У сучасній економіці собівартість є одним з найбільш важливих показників діяльності підприємства. За рахунок собівартості продукції і впливу на її розмір підприємство виробник визначає конкурентоспроможність своєї продукції. Собівартість безпосередньо впливає на розмір прибутку підприємстві, оскільки прибуток визначається, як виручка від продажу за мінусом собівартості і накладних витрат, а значить управління собівартістю продукції - це забезпечення підприємства фінансовими ресурсами. У цьому зв'язку необхідно визначити метод калькулювання та обліку витрат на виробництво, використовуваний при подальших розрахунках собівартості, а також інших показників діяльності підприємства.

Розділ 1. Сутність і методи калькуляції

Калькуляція (лат. саісиїаїіо - обчислення) - бухгалтерська категорія, яка є способом групування витрат, визначення собівартості отриманих матеріальних цінностей, виготовленої продукції і виконаних робіт та визначається як:

1) обчислення в єдиному грошовому вимірнику результатів будь-якого господарського процесу;

2) обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг). Калькулювання - це сукупність прийомів і способів, що забезпечують обчислення собівартості продуктів виробництва (робіт, послуг). Воно є частиною виробничого обліку, що охоплює всі стадії підготовки та отримання інформації про процес виробництва та реалізації продукції. В основі калькулювання лежить калькуляційна процедура. Калькуляція - це спосіб розрахунку (сукупність розрахункових процедур) собівартості одиниці товару (робіт, послуг). За допомогою калькуляції визначається собівартість різних об'єктів обліку: основних засобів, нематеріальних активів, придбаних матеріальних ресурсів, виробленої та реалізованої продукції, виконаних робіт, наданих послуг і так далі. Вона є основою грошової оцінки відповідних об'єктів бухгалтерського обліку. Дані калькуляцій використовуються для управління собівартістю продукції, контролю за її рівнем, виявлення резервів зниження матеріальних, трудових і фінансових ресурсів та встановлення цін на вироби. У сучасній економічній літературі калькулювання визначається як система економічних розрахунків собівартості одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг). У процесі калькулювання порівнюються витрати на виробництво з кількістю випущеної продукції і визначається собівартість одиниці продукції. В залежності від часу складання і призначення калькуляції бувають планові і звітні. Планові (нормативні) складають на основі прогресивних норм витрачання засобів виробництва і робочого часу і використовують як вихідні дані при встановленні цін [1, с.527].

Звітні калькуляції, складені за даними бухгалтерського обліку, відображають фактичні витрати. Калькулювання собівартості продукції - це процес обчислення вартості об'єкта обліку, який здійснюється різними методами в залежності від виду, типу і характеру організації виробництва. Калькулювання здійснюється у всіх господарських процесах. Так, у процесі постачання визначається собівартість одиниці придбаних виробничих запасів. У процесі виробництва калькулюванню підлягає виробнича собівартість одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг). Остання використовується для оцінки реалізованої продукції (робіт, послуг) в процесі реалізації. Звідси з'являється такий термін, як "собівартість реалізації", який є ключовим для обчислення бази оподаткування податком на прибуток відповідно до нового Податкового кодексу України, чинного з 01.04.2011 року.

Складовою процесу калькулювання є калькуляційний облік - система аналітичного обліку витрат на виробництво в інтересах достовірного і точного калькулювання, основною задачею якого є повне відокремлення прямих та непрямих витрат за об'єктами калькулювання. Поєднання системи калькуляційного обліку та калькуляції здійснюється при застосуванні того чи іншого методу калькулювання. Метод калькулювання - це сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво та прийомів обчислення собівартості калькуляційних об'єктів. Облік витрат виробництва, що нерідко називають виробничим обліком, займає домінуюче місце в загальній системі бухгалтерського обліку.

Виділяють декілька класифікацій видів калькуляцій за різними ознаками. Можливі класифікації подано в «Додаток А».

1.2 Попроцесний метод

Попроцесний метод передбачає диференційований облік витрат по кожному технологічному процесу, по ділянках і цехах і іншим центрам виникнення витрат як систему контролю за витратами виробництва і собівартістю продукту. Повні виробничі витрати акумулюються за двома основними статтями - прямим матеріалами і конверсійним витратам (сумі прямих витрат на оплату праці та віднесених на собівартість готової продукції заводських накладних витрат) [6, C.272]. Попроцесна калькуляція зручна для тих компаній, які виробляють суцільну масу однакової продукції за допомогою ряду операцій або процесів. Попроцессний метод калькулювання застосовується у видобувних галузях промисловості (вугільної, гірничорудної, газової, нафтової, лісозаготівельної), в енергетиці, а так само в переробних галузях з найпростішим технологічним циклом виробництва, тобто там, де присутня масовий тип виробництва, нетривалий виробничий цикл, обмежена номенклатура продукції, що випускається, єдина одиниця виміру і калькулювання, відсутність, або незначні розміри незавершеного виробництва. У підсумку виходить продукція (надається послуга) є одночасно і об'єктом обліку витрат, і об'єктом калькулювання. Часто попроцесний метод розглядають як спрощену різновид попередільного калькулювання.

Облік витрат методом попроцесної калькуляції містить чотири основні операції:

1) Підсумовування рухаються в потоці речових одиниць продукції. На першому етапі визначається сума одиниць продукції, що зазнала обробці в даному підрозділі протягом звітного періоду часу. При цьому обсяг на вході повинен дорівнювати обсягу на виході. Цей етап дозволяє виявити втрачені в процесі виробництва одиниці продукції.

2) Визначення продукції на виході в умовних (еквівалентних) одиницях. Умовні одиниці продукції використовують для вимірювання кількості виробів, виготовлених за певний період. Для того, щоб виявити питому собівартість в умовах багатопроцесного виробництва важливо встановити повний обсяг роботи, виконаної за звітний період. В обробних галузях існує специфічна причина, пов'язана з тим, як враховувати все ще не завершене виробництво, тобто роботи на кінець звітного періоду виконані частково. Для цілей попроцесної калькуляції витрат одиниці частково завершеною продукції вимірюються на основі еквівалентів повних одиниць продукції. Еквівалентні одиниці є показник того, яке число повних одиниць продукції відповідає кількості повністю завершених одиниць продукції плюс кількість частково завершених одиниць продукції. Наприклад, 100 одиниць продукції зі ступенем завершеності в 60%, з точки зору виробничих витрат, еквівалентні 60 повністю завершеним одиницям.

3) Визначення повних враховуються витрати і обчислення питомої собівартості у розрахунку на еквівалентну одиницю. На цьому етапі підсумовуються повні витрати віднесені на виробничий підрозділ у звітному періоді.

4) Облік одиниць завершеної і переданої далі продукції та одиниць, залишаються у незавершеному виробництві. Питома собівартість при попроцесної калькуляції являє собою усереднений показник, відповідно і попроцесна система обліку вимагає меншого числа господарських операції, ніж позамовному система. Саме тому багато компаній воліють користуватися попроцесною калькуляцією витрат. У будь-якому випадку, перш ніж зупинитися на конкретній системі, необхідно усвідомити принципові особливості кожної системи в більш широкому плані. Зазвичай вибір того чи іншого методу калькулювання в значній мірі залежить від характеристик виробничого процесу і видів виробленої продукції. Якщо це продукція одного типу, вона просувається від одного технологічного ділянки до іншого безперервним потоком, кращим є метод попроцесної калькуляції витрат. Однак якщо витрати на виробництво різних видів продукції значно відрізняються один від одного, то застосування попроцесної калькуляції не зможе забезпечити виробника адекватною інформацією, тому тут більш доречно скористатися методом позамовному калькуляції [6, с. 272 ].

Деякі компанії можуть вважати за необхідне застосувати змішаний варіант використання цих двох систем, виходячи при цьому з характеру руху продукції по виробничих цехах, наприклад, в умовах паралельних технологічних процесів. Найбільш підходять для попроцесної калькуляції підприємства, що мають такі особливості:

- Якість продукції однорідне;

- Окремий замовлення не впливає на виробничий процес в цілому;

- Виконання замовлень покупця забезпечується на основі запасів виробника;

- Виробництво є серійним масовим і здійснюється потоковим способом;

- Застосовується стандартизація технологічних процесів і продукції

виробництва;

- Попит на продукцію, що випускається постійний;

- Контроль витрат по виробничим підрозділам є більш доцільним, ніж облік на основі вимог покупця або характеристик продукції;

- Стандарти з якості перевіряються на рівні виробничих

підрозділів; наприклад, технічний контроль проводиться на рівні

виробничих підрозділів безпосередньо на лінії в ході

виробничого процесу;

У виробництвах, де:

- Виробляється один вид продукції;

- Не виникають запаси напівфабрикатів;

- Не утворюються запаси готової продукції може застосовуватися метод простого калькулювання. Якщо у підприємства немає запасів готової продукції (енергетичні, транспортно організації), використовується метод простого одноступінчатого калькулювання. Собівартість одиниці продукції визначається діленням сумарних витрат за звітний період на кількість виробленої за цей період продукції.

1.3 Попередільний метод калькулювання

Попередільний метод обліку застосовується на підприємствах з однорідною за вихідною сировиною та матеріалами і характером обробки масовою продукцією, під час виробництва якої переважають фізико-хімічні і термічні виробничі процеси. Найбільше цей метод застосовується у хімічній, лісовій, металургійній, текстильній, шкіряній, легкій, харчовій галузях промисловості. Сутність попередільного методу полягає в тому, що всі або деякі прямі витрати відображають в поточному обліку не за видами продукції, що виготовляється, а за переділами виробництва. При використанні цього методу обліку витрат на виробництво, починаючи з підготовки видобування корисних копалин або обробки вихідної сировини і до випуску кінцевого продукту, витрати враховуються в кожному цеху, включаючи собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому цеху . У разі застосування обліку і калькулювання допоміжних виробництв, що випускають однорідну продукцію або послуги (пар, стиснене повітря, воду) і не мають незавершеного виробництва застосовують однопередільний метод або так званий простий. Однопередільний метод - це різновид попередільного методу, при якому фактичні витрати обліковують за встановленими статтями витрат на весь випуск продукції. При застосуванні однопередільного методу технологічний процес не поділяється, а від першої операції до останньої становить єдине ціле, наприклад, хлібопечення. Середню собівартість одиниці продукції визначають діленням усіх виробничих витрат (витрат за кожною статтею) на кількість готової продукції. Такий порядок обліку витрат і визначення собівартості одиниці продукції можливий у масових виробництвах, які випускають просту однорідну продукцію, що не має складових або напівфабрикатів, а залишки незавершеного виробництва вкрай незначні або стабільні чи їх взагалі немає [3, с. 618]. Крім однопередільного методу, використовують багато-передільний метод. Він застосовується тоді, коли технологічний процес поділяється на декілька технологічних фаз (стадій, переділів) і в кінці кожного переділу одержують напівфабрикат, який визначається за кількістю і вартістю, тобто калькулюють собівартість напівфабрикатів. Готовий продукт одержують у кінці останнього переділу. У попередільних виробництвах виготовляють різні види продукції. Це вимагає роздільного обліку витрат не лише за переділами, а й за окремими продуктами. Тому важливим завданням бухгалтерського обліку витрат на виробництво є облік прямих витрат за продуктами у межах кожного переділу технологічного процесу.

1.4 Позамовний метод

Позамовний метод обліку собівартості використовується при виготовленні унікального або виконуваного за спеціальним замовленням вироби. У промисловості він застосовується, як правило, на підприємствах з одиничним типом організації виробництва. Такі підприємства організуються для виготовлення виробів обмеженого споживання. Найбільш типові заводи важкого машинобудування, що створюють блюмінги, прокатні стани, екскаватори великих потужностей, а також військово-промислового комплексу, де переважають механічні процеси обробки, і виробляється неповторюваних або рідко повторюється продукція. Випуск великого замовлення вимагає серйозних матеріальних, трудових та інших витрат, але їм, як правило, не можна повністю завантажити виробничі потужності підприємства. Тому воно одночасно може виконувати й інші замовлення, виготовляти десятки різних за конструкцією виробів, але кожне - в досить обмеженій кількості.

Позамовний метод обліку собівартості застосовується у виробництвах, що випускають дослідні зразки продукції, а також у допоміжних виробництвах - при виготовленні спеціальних інструментів, проведення ремонтних робіт. Сферою застосування позамовного методу обліку є також дрібносерійні промислові підприємства. Серія - це певна кількість однакових по конструкції виробів, що запускаються у виробництво одночасно або послідовно. Дрібносерійні виробництва організуються для випуску продукції, що вимагається споживачеві в незначних кількостях. Тому дрібносерійні підприємства завантажують відносно великий і досить різноманітною номенклатурою виробів. Як приклад можна привести судно-і авіабудування, а також поліграфічні підприємства, що випускають продукцію серіями, кількість якої визначається замовленим тиражем.

Область застосування позамовного методу обліку не обмежується промисловим виробництвом. Він успішно використовується в будівництві, науково-дослідних інститутах, установах охорони здоров'я. Останні роки ознаменувалися розвитком сфери послуг. При виготовленні меблів, килимів, пошитті одягу за індивідуальними замовленнями, ремонті автомобілів, годинників, телевізорів і наданні інших послуг майстерні, хімчистки, ательє також використовують замовленнями калькулювання. Сутність даного методу полягає в наступному: всі прямі витрати враховуються в розрізі встановлених статей калькуляції по окремих виробничими замовленнями. Решта витрат враховуються за місцями їх виникнення і включаються до собівартості окремих замовлень відповідно; З встановленої базою (ставкою) розподілу.

Об'єктом обліку витрат і об'єктом калькулювання при цьому методі є окремий виробничий замовлення. При цьому під замовленням розуміється заявка клієнта на певну кількість спеціально створених або виготовлених для нього виробів. Вид замовлення визначається договором із замовником. У ньому обмовляється вартість, оплачувана замовником, порядок розрахунків, передачі продукції (робіт, послуг), термін виконання замовлення. До моменту виконання замовлення всі відносяться до нього витрати вважаються незавершеним виробництвом. Облік витрат за окремими замовленнями починається з відкриття замовлення. «Відкрити замовлення» - значить заповнити відповідний бланк замовлення (або наряд на виконання замовлення). Цей документ знаходиться в бухгалтерії. Бухгалтерія для обліку витрат по замовленнях для кожного замовлення відкриває картку (відомість). У міру проходження замовлення у картці замовлення накопичується інформація про витрати за прямими матеріалами, прямим трудозатратах і загальнозаводським витрат, пов'язаних з його виготовленням. Таким чином, картка замовлення є основним обліковим регістром в умовах позамовного методу калькулювання. Попередільний метод обліку застосовується на підприємствах з однорідною за вихідною сировиною та матеріалами і характером обробки масовою продукцією, під час виробництва якої переважають фізико-хімічні і термічні виробничі процеси. Найбільше цей метод застосовується у хімічній, лісовій, металургійній, текстильній, шкіряній, легкій, харчовій галузях промисловості.

Сутність попередільного методу полягає в тому, що всі або деякі прямі витрати відображають в поточному обліку не за видами продукції, що виготовляється, а за переділами виробництва. При використанні цього методу обліку витрат на виробництво, починаючи з підготовки видобування корисних копалин або обробки вихідної сировини і до випуску кінцевого продукту, витрати враховуються в кожному цеху, включаючи собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому цеху. У разі застосування обліку і калькулювання допоміжних виробництв, що випускають однорідну продукцію або послуги (пар, стиснене повітря, воду) і не мають незавершеного виробництва застосовують однопередільний метод або так званий простий. Однопередільний метод - це різновид попередільного методу, при якому фактичні витрати обліковують за встановленими статтями витрат на весь випуск продукції. При застосуванні однопередільного методу технологічний процес не поділяється, а від першої операції до останньої становить єдине ціле, наприклад, хлібопечення [5, c. 580].

Середню собівартість одиниці продукції визначають діленням усіх виробничих витрат (витрат за кожною статтею) на кількість готової продукції. Такий порядок обліку витрат і визначення собівартості одиниці продукції можливий у масових виробництвах, які випускають просту однорідну продукцію, що не має складових або напівфабрикатів, а залишки незавершеного виробництва вкрай незначні або стабільні чи їх взагалі немає.

Крім однопередільного методу, використовують багато-передільний метод. Він застосовується тоді, коли технологічний процес поділяється на декілька технологічних фаз (стадій, переділів) і в кінці кожного переділу одержують напівфабрикат, який визначається за кількістю і вартістю, тобто калькулюють собівартість напівфабрикатів. Готовий продукт одержують у кінці останнього переділу. У попередільних виробництвах виготовляють різні види продукції. Це вимагає роздільного обліку витрат не лише за переділами, а й за окремими продуктами. Тому важливим завданням бухгалтерського обліку витрат на виробництво є облік прямих витрат за продуктами у межах кожного переділу технологічного процесу.

1.5 Нормативний метод

методи калькулювання собівартість продукція

Нормативний метод - це основний метод виробничого обліку, який сприяє впровадженню прогресивних норм витрат, дієвого контролю за рівнем витрат виробництва, що дає змогу використовувати дані обліку для виявлення резервів, зниження собівартості продукції та оперативного керівництва виробництвом.

Нормативний метод - це основний метод виробничого обліку, який сприяє впровадженню прогресивних норм витрат, дієвого контролю за рівнем витрат виробництва,, що дає змогу використовувати дані обліку для виявлення резервів, зниження собівартості продукції та оперативного керівництва виробництвом.Цей метод є найбільш сучасним, значно підвищує можливість здійснення контролю виявлених у виробництві відхилень від діючих норм, що зумовлені організацією виробництва. Основним елементом методу є облік відхилень від норм і облік зміни норм. Кожен з цих елементів повинен бути документально оформлений. Оформлення відхилень або змін здійснюється відповідно до характеру технології, форм оплати праці, виду продукції.

Нормативний метод обліку витрат включає:

а) поточний облік витрат за діючими нормами окремо і з урахуванням відхилень від них, виявлення місць, причин і винуватців відхилень;

б) системний облік зміни самих норм;

в) складання і періодичне коригування нормативної калькуляції, що базується на діючих нормах витрат;

г) визначення фактичної собівартості випущеної продукції як алгебраїчної суми нормативної її вартості, відхилень від норм і зміни норм. Облік фактичних витрат за нормативним методом на всіх підприємствах здійснюється окремо в частині витрат за нормами і в частині витрат, які являють собою відхилення від норм.

Розділ 2. Зарубіжні методи калькулювання собівартості продукції

Облік собівартості в системі «Директ-костинг» заснований на поділі витрат на постійні, величина яких при зростанні або зниженні обсягу виробленої продукції, виконаних робіт (послуг) практично не змінюється, і змінні, що залежать від обсягу продукції, робіт, послуг і мінливі по мірі його зміни. До постійних витрат відносять амортизацію основних засобів, орендну плату, лізингові платежі, заробітну плату управлінського персоналу з відрахуваннями на соціальні потреби та інші аналогічні витрати. Змінними є витрати на сировину, матеріали, покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби, на паливо та енергію для технологічних потреб, заробітну плату основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальні потреби і так далі.

У системі «Директ-костинг» до собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг) включають тільки змінні витрати. Постійні витрати враховують у цілому по організації і по закінченні кожного місяця списують на фінансові результати від основних видів діяльності організації. До змінних відносять, насамперед, прямі витрати, пов'язані з виробництвом окремих видів продукції (робіт, послуг) та прямо що включаються в їх собівартість. Непрямі витрати, пов'язані з виробництвом різних видів продукції (робіт, послуг), не можуть бути включені до їх собівартості за прямою ознакою. Значна частина цих витрат, насамперед витрати на обслуговування виробництва і управління організацією, є постійними витратами. Інша частина непрямих витрат (витрати на енергію і паливо в технологічних цілях, вартість інструменту і пристосувань, що використовуються у виробничому процесі, амортизація необоротних активів при використанні для її нарахування способу списання вартості пропорційно обсягу продукції, робіт, послуг та інші) може бути віднесена до категорії змінних витрат.

Склад змінних непрямих витрат, порядок їх включення до собівартості окремих видів виробів та робіт залежить від характеру випущеної продукції (робіт, послуг), особливостей технології та організації виробництва, інших специфічних для окремих видів економічної діяльності. Облік собівартості в системі «Директ-костинг» створює інформаційну базу для управління фінансовим результатом шляхом регулювання обсягу продажів, відпускних цін на продукцію (роботи, послуги), їх асортименту, змінних і постійних витрат. При складанні плану фінансово-господарської діяльності організації на черговий рік досліджують взаємозв'язок фінансового результату з визначальними його факторами і визначають критичний обсяг продажів, при якому забезпечується повне покриття постійних і змінних витрат виручкою від продажу продукції, робіт, послуг (точку беззбитковості), а також обсяг продажів, необхідний для отримання наміченої прибутку. Отже, для отримання запланованого прибутку необхідно продати 90 одиниць продукції (робіт, послуг) за умови дотримання планового рівня змінних і постійних витрат, відпускних цін на вироби та роботи, їх асортименту, передбаченого планом.

У процесі господарської діяльності організації неминучі відхилення фактичного рівня витрат і відпускних цін на продукцію (роботи, послуги) від планового, до того ж і фактичний асортимент виробів та робіт, схильний до впливу постійно мінливого споживчого попиту, не збігається з планом. Тому для виконання планового завдання по прибутку від продажу продукції (робіт, послуг) необхідний поточний контроль і аналіз постійних і змінних витрат, обсягу продажів у натуральному і вартісному вимірі, асортименту проданих виробів та робіт. В економічній літературі методикою поточного аналізу собівартості і прибутку, заснованої на категорії маржинального доходу, приділяється значно менше уваги, ніж аналізу беззбитковості бізнесу на стадії планування витрат і фінансових результатів, обсягу та асортименту продукції (робіт, послуг). Тим часом без поточного спостереження, контролю та аналізу всіх показників, що впливають на прибуток від продажів, і вживання необхідних заходів, спрямованих на досягнення прибутковості бізнесу, існує реальна загроза не тільки невиконання плану по прибутку, а й отримання замість наміченої прибутку збитку від основних видів діяльності .

Поточний аналіз і контроль витрат і прибутку від продажів слід проводити щомісяця. Це дозволить своєчасно контролювати небажані відхилення від плану, стежити за тенденціями зміни фінансового результату протягом року і темпами цих змін, виявляти несприятливі звітні періоди, пов'язані із зростанням витрат і зниженням продажів, і більш благополучні місяці, в яких отримана максимальна прибуток. Ретельний аналіз причин, що викликали сумнів фінансового результату по місяцях року, дозволить розкрити глибинні фактори, що впливають на прибуток від продажів в окремі місяці (сезони) року, і виробити систему заходів щодо усунення негативних явищ і закріпленню позитивних результатів.

2.2 Стандарт-костинг

Метод нормативного визначення витрат виник на початку ХХ століття в США. Це був один з принципів наукового менеджменту, запропонованих Ф. Тейлором, Г. Емерсоном та іншими інженерами, які дали імпульс для розвитку системи нормативного обліку витрат. Вони застосовували стандарти, щоб виявити «єдиний найкращий шлях» використання праці і матеріалів. Стандарти забезпечували інформацією для планування ходу робіт так, що споживання матеріалів і праці зводилося до мінімуму. Вперше повну діючу систему нормативного визначення витрат в 1911 році розробив і впровадив у США Ч. Гаррісон. У його статтях, присвячених темі «Облік собівартості в допомогу виробництву» (1918 р.) не тільки зверталася увага на неузгодженості системи обліку «історичної» собівартості, а й наводилися численні описи варіантів організації «Стандарт-костинг».

Ідея «Стандарт-костинг» у Ч. Гаррісона трансформувалася в два положення:

- Все зроблені витрати в обліку повинні бути співвіднесені зі стандартами;

- Відхилення, виявлені при порівнянні фактичних витрат зі стандартами, повинні бути розчленовані по причин.

З часом свого виникнення система обліку «Стандарт-костинг» успішно розвивалася і зараз широко використовується багатьма провідними фірмами країн з розвиненою ринковою економікою.

Термін «Стандарт-костинг» складається з двох слів: «стандарт», який означає кількість необхідних виробничих витрат (матеріальних і трудових) для випуску одиниці продукції, або заздалегідь обчислені витрати на виробництво одиниці продукції або надання послуг, а слово «костинг» - це грошове вираження виробничих витрат, що припадають на одиницю продукції. Таким чином, «Стандарт-костинг» в повному розумінні слова означає стандартні вартості витрат. Ця система спрямована, насамперед, на контроль за використанням прямих витрат виробництва, а суміжні калькуляції - для контролю накладних витрат. Система «Стандарт-костинг» задовольняє запити підприємця і служить потужним інструментом для контролю виробничих витрат. На основі встановлених стандартів можна заздалегідь визначити суму очікуваних витрат на виробництво і реалізацію виробів, обчислити собівартість одиниці виробу для визначення цін, а також скласти звіт про очікувані доходи майбутнього року. При цій системі інформація про наявні відхилення використовується керівництвом для прийняття ним оперативних управлінських рішень. В основі системи «Стандарт-костинг» лежить попереднє (до початку виробничого процесу) нормування витрат за статтями витрат:

- Основні матеріали;

- Оплата праці основних виробничих робітників;

- Виробничі накладні витрати (заробітна плата допоміжних робітників, допоміжні матеріали, орендна плата, амортизація обладнання та інші);

- Комерційні витрати (витрати по збуту, реалізації продукції).

Попередньо обчислені норми розглядаються як твердо встановлені ставки, з тим щоб привести фактичні витрати у відповідність зі стандартами шляхом вмілого керівництва підприємством. При виникненні відхилень стандартні норми не змінюють, вони залишаються відносно постійними на весь встановлений період, за винятком серйозних змін, що викликаються новими економічними умовами, значним підвищенням або зниженням вартості матеріалів, робочої сили або зміною умов і методів виробництва. Відхилення між дійсними і передбачуваними витратами, що виникають у кожному звітному періоді, протягом року накопичуються на окремих рахунках відхилень і повністю списуються не так на витрати виробництва, а безпосередньо на фінансові результати підприємства [2, C.405].

Система обліку «Стандарт-костинг» може бути представлена ??за допомогою такої схеми:

1. Виручка від продажу продукції.

2. Стандартна собівартість продукції.

3. Валовий прибуток.

4. Відхилення від стандартів.

5. Фактичний прибуток.

Калькуляція, розрахована за допомогою стандартних норм, є основною оперативного управління виробництвом і витратами. Виявляються в поточному порядку відхилення від встановлених стандартних норм витрат піддаються аналізу для з'ясування причин їх виникнення. Це дозволяє адміністрації оперативно усувати неполадки у виробництві, вживати заходів для їх запобігання в майбутньому. Слід зазначити, що система «Стандарт-костинг» у закордонній практиці не регламентована нормативними актами, у зв'язку, з чим не має єдиної методики встановлення стандартів і ведення облікових регістрів. У результаті цього навіть усередині однієї компанії діють різні норми: базисні, поточні, ідеальні, прогнозні, досяжні і полегшені.

При встановленні норм широко використовуються фізичні (кількісні) стандарти, що дозволяють виміряти в натуральному вираженні витрата матеріалу, кількість робочої сили і обсяг послуг, необхідних для виробництва даного виробу. Ці фізичні стандарти потім множать на коефіцієнти в грошовому обчисленні і отримують стандартні вартісні норми. У зв'язку з тим, що накладні витрати охоплюють безліч окремих статей, частина яких важко або недоцільно вимірювати точно, стандарти накладних витрат даються в грошовій оцінці без вказівки кількісних норм. Виняток становлять найважливіші складові частини накладних витрат (наприклад, невиробнича заробітна плата), за якими в деяких випадках можуть встановлюватися кількісні стандарти.

В умовах ринкової економіки ціни на матеріали схильні безперервним коливань залежно від попиту і пропозицій. Тому стандарти на матеріали встановлюються здебільшого, або, виходячи з рівня цін, які діють в момент розробки стандартів, або, виходячи з визначення середніх цін, які будуть переважати протягом періоду використання норм. Відповідно стандарти ставок заробітної плати по операціях технологічного процесу часто є середніми розцінками. Норми витрати матеріалів і виробничої заробітної плати встановлюються зазвичай в розрахунку на один виріб. Для контролю за накладними витратами розробляються кошторисні ставки за певний період, виходячи з наміченого обсягу продукції. Кошториси накладних витрат носять постійний характер. Однак при коливаннях обсягу виробництва для контролю за накладними витратами створюються змінні стандарти і ковзаючі кошторису.

В основі встановлення ковзних кошторисів накладних витрат лежить класифікація витрат в залежності від величини обсягу випуску на постійні, змінні і напівзмінні. Останні, в свою чергу, розбиваються на їх постійні та змінні складові елементи. В результаті кошторисна ставка (норма) накладних витрат визначається як сума змінної їх частини за заздалегідь встановленим нормам на одиницю об'єму випуску і постійних витрат.

Розділ 3. Перспектива застосування та шляхи подальшого розвитку методів калькуляції