Облік і аналіз інновацій у сфері випуску та збуту продукції текстильної промисловості

Публікації. За результатами дослідження надруковано 13 наукових праць загальним обсягом 4,24 друк. арк. У фахових виданнях одноосібно опубліковано 6 статей (2,78 друк. арк.), в інших виданнях - 7 (1,46 друк. арк.).

У першому розділі «Теоретичні основи обліку інновацій як форми інвестиційної діяльності в текстильної промисловості» розкрито сутність інновацій та інноваційної діяльності, розроблено класифікацію інновацій як об'єкта обліку й аналізу та окреслено напрямки інноваційного розвитку текстильної промисловості.

На основі ретроспективного аналізу встановлено, що поняття «інновації» слід розуміти як новизну, яка виражена у новоствореному об'єкті, й її вартісну оцінку у формі новоствореної продукції, матеріальних чи нематеріальних активів, здатних забезпечувати отримання економічних вигод та/або соціального розвитку підприємства у майбутньому. Ключовими аспектами авторського визначення поняття «інновації» є: новизна; матеріальне чи нематеріальне вираження; вартісна оцінка; економічний та / або соціальний ефект.

Для більш глибшого усвідомлення сутності інновацій досліджено їхню структуру за видами та групами. З допомогою характеристики інновацій за певними ознаками можна визначити, яким чином оцінювати або обліковувати той чи інший об'єкт. За результатами дослідження встановлено, що жоден нормативний документ не надає такої інформації. На основі вивчення різних підходів до класифікації типів інновацій розроблено узагальнену класифікацію інновацій як об'єкта обліку й аналізу щодо випуску і реалізації продукції. Так, в залежності від характеру доцільно виділяти виробничі, маркетингові інновації, інновації соціального, екологічного та організаційно-управлінського характеру. Такий поділ дає можливість обрати відповідний варіант обліку інновацій.

Поділ інновацій за джерелом фінансування є базовим з погляду обліку та оцінки даних активів і їх аналізу. Оскільки методи обліку інновацій в значній мірі залежать від джерел фінансування, такий поділ є необхідний. Тому доцільно виділяти інновації власного фінансового забезпечення, інновації державного забезпечення, інновації цільового забезпечення, інновації кредитного забезпечення.

Важливим критерієм поділу інновацій є спосіб їх погашення, а саме капіталізовані з подальшим перенесенням витрат на новостворений продукт; визнання інновацій поточними витратами діяльності; інновації як витрати майбутніх періодів.

Використання класифікації інновацій за спрямуванням - економічним, соціальним, спеціальним, - дасть змогу більш обгрунтовано визначати напрями розвитку підприємства за їх призначенням, сформувати методичні основи інтерпретації інноваційного менеджменту та системи обліку й аналізу. Водночас важливо пов'язати інновації з їхнім рухом на підприємстві: визначити сфери відповідальності та місця виникнення інноваційних витрат, виділити центри витрат і доходів.

Діяльність, пов'язана з інноваціями, є багатоетапною та не має чітких меж щодо її виокремлення, оскільки на початкових етапах вона взаємодіє з фінансовою (на етапі залучення власного і позикового капіталу в процес здійснення інновацій) та інвестиційною діяльністю (етап здійснення і реалізації інвестиційних проектів та програм), по мірі впровадження - з іншою операційною (у процесі прикладних досліджень і технічних розробок) та основною операційною діяльністю (у процесі серійного виробництва інноваційної продукції). Інколи ці етапи можуть скорочуватися або розширюватися, змінювати свою послідовність, об'єкти і джерела фінансування, а отже, може зазнавати змін структура інноваційного процесу.

У дисертації вказано, що з огляду на суттєві технологічні особливості виробництва на підприємствах текстильної галузі (попередільний метод з відокремленням, накопиченням та обліком витрат прядильного, ткацького й оздоблювального виробництва; великий операційний лаг і наявність незавершеного виробництва; наявність зворотних відходів, значна автоматизація виробничого процесу та масштабність виробничого обладнання; висока точність обробки; використання згідно з технологією як механічної, так і хімічної обробки) інновації стають важливим чинником розвитку та вдосконалення виробничого процесу (рис. 1).

Обґрунтовано доцільність здійснення інновацій, оскільки зазначені особливості вносять якісні зміни у процес обліку витрат на виробництво текстильної продукції. При цьому констатовано, що інноваційні процеси необхідно розглядати як один з основних способів адаптації підприємств текстильної галузі до постійних змін умов зовнішнього середовища.

У другому розділі «Організація і методика обліку інноваційних проектів та програм в текстильній промисловості» розкрито питання обліку інноваційних процесів на підприємстві у сфері випуску і збуту продукції й розроблено пропозиції щодо його вдосконалення.

Втілення науково-технічного прогресу, інноваційних заходів та їхнього групування в обліку на вітчизняних підприємствах текстильної промисловості відбувається за двома напрямами:

– через формування витрат на здійснення науково-дослідних робіт з подальшою капіталізацією на рахунках нематеріальних активів;

– через формування витрат щодо дослідно-конструкторських і технологічних робіт на рахунку витрат майбутніх періодів з поступовим списанням цих сум на поточні витрати підприємства.

За результатами дослідження встановлено, що поточні витрати характеризуються споживанням виробничих ресурсів в одному операційному циклі, а до капітальних витрат зараховуються витрати, які беруть участь у декількох циклах виробництва.

Крім того, облік інноваційних витрат підприємства доцільно вести відповідно до проведення заходів науково-технічного характеру з виокремленням:

– витрат на підготовку, виготовлення та освоєння нової техніки;

– витрат на впровадження науково-технічних досліджень у практичну діяльність.

Облік витрат на науково-дослідні розробки ведеться на субрахунку 941 «Витрати на дослідження і розробки», призначеному для обліку витрат іншої операційної діяльності, через що використовувати його для обліку інновацій щодо випуску та збуту продукції основного виробництва нелогічно. Значно ближчими до операційної діяльності є витрати на освоєння нових виробництв, нових видів продукції, технологій, що мають більш прикладний характер. На практиці капітальні витрати інноваційного проекту або ж науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи випереджують інноваційні заходи щодо впровадження нових виробництв. Однак сам процес виробництва починається саме з витрат на пускові періоди під час освоєння нових цехів або виробництв, агрегатів, нових видів продукції, технологій. Зазвичай, ці витрати здійснюють до початку виробничого процесу, а потім шляхом розподілу списують на собівартість оновленої продукції у відповідних сумах, виходячи з тривалості періоду, на який розраховані ці витрати.

Науково-дослідні й конструкторські роботи з підготовки нових технологій і способів обробки визнано за доцільне визнавати та відображати в обліку як інтелектуальні інновації, що капіталізуються, з подальшою амортизацією таких необоротних активів. Недоліком є те, що втрачається відповідність визнання та нарахування доходів та витрат за видом діяльності та в межах одного звітного періоду, оскільки наукові розробки в розрізі операційної діяльності не можуть мати доходів, оскільки оформлення результатів - це вже інвестиційна діяльність. Продаж об'єктів наукових розробок (ліцензій, технічних рішень, патентів) є також інвестиційною діяльністю.

У зв'язку з цим запропоновано формувати центри витрат та доходів відповідно до етапів реалізації інноваційних проектів і програм.

В процесі випуску інновацій виділено п'ять етапів: : 1) проектно-конструкторські роботи; 2) підготовчі роботи із запуску нового виробництва; 3) виготовлення експериментального зразка; 4) випуск інновацій; 5) серійне виробництво. При введенні інновацій у виробництво залучаються різні категорії працівників, які мають певні обов'язки та завдання: від працівників НДК відділу до робітників, зайнятих основним виробництвом. Самі етапи інноваційного процесу є центрами відповідальності, які формують певні витрати, що мають особливість в перенесенні їх на результат звітного періоду або на собівартість випущеної продукції. Тобто від стадій інноваційного процесу залежать облік інноваційних витрат та порядок їх списання. Так, на перших стадіях витрати списуються на рахунок зменшення результату періоду (витрати періоду) і чим ближче до запуску нової продукції, витрати змінюються з непрямих на прямі (витрати, що включаються в собівартість).

Окремим центром слід визнати роботи та витрати, що виконуються на етапі здійснення проектно-конструкторських робіт. При розробці проектів і виготовленні дослідних зразків залежно від визначеного порядку покриття інноваційних витрат вони відображаються як витрати періоду або обліковуються як витрати майбутніх періодів з подальшим їхнім розподілом та зарахуванням до виробничої собівартості.

На етапі серійного випуску інноваційної продукції її відокремлений облік у складі операційної діяльності дасть змогу зіставити доходи від реалізації текстильної продукції з витратами на її виготовлення (з урахуванням витрат на розробку і підготовку експериментальних зразків) та розрахувати ефективність інноваційних проектів.

Існує проблема відображення інноваційної діяльності у синтетичному обліку, оскільки нормативними актами і методичними розробками не визначено порядок відокремленого обліку інноваційної діяльності на спеціально призначеному рахунку. Діяльність підприємства згідно з національними положеннями (стандартами) обліку поділяється на операційну, фінансову, інвестиційну та надзвичайні події. Саме таким чином розкривається інформація й на рахунках витрат і доходів. Інноваційні витрати, інноваційний продукт, доходи та результати від інновацій у сучасному вітчизняному обліку не відображаються. Розширення інформаційного поля рахунків другого порядку і введення нових аналітичних позицій на рахунках третього порядку, як це наведено у табл. 1, дадуть змогу одержувати більш повну й достовірну інформацію про інноваційні процеси на підприємстві з метою оцінювання ефективності інноваційних проектів та програм.

Таблиця 1 Робочий план рахунків першого, другого та третього порядків щодо обліку інновацій

У дисертації рекомендовано виділяти спеціальний субрахунок на рахунку 23, що дасть змогу вести облік витрат, пов'язаних з випуском інноваційної продукції, формування її виробничої собівартості тощо.

Розроблено пропозиції із застосування форм внутрішньої звітності щодо синтетичного та аналітичного обліку інноваційних витрат і джерел фінансування інноваційних процесів, що дасть змогу більшою мірою забезпечити формування бази даних у систематизованому вигляді для обґрунтованого визначення економічної ефективності інновацій.

За результатами дослідження практичного досвіду діяльності підприємств встановлено, що інновації капітального характеру можуть бути сформовані за двома напрямами:

1) матеріальні інновації, які стосуються створення нових основних засобів та їхньої модернізації;

2) інтелектуальні інновації капітального характеру зі створення нематеріальних активів.

Обидва напрями пов'язані з інвестиційною діяльністю. При першому варіанті облік доцільно вести на субрахунку 152 «Придбання (виготовлення) основних засобів» відповідно до таких аналітичних рахунків: 1521 «Витрати на придбання (створення) інноваційних технологій», 1522 «Інноваційні технології, придбані за ліцензійним договором», 1523 «Інноваційні технології, які надійшли від технопарку», 1524 «Інноваційні технології, утворені в результаті спільної діяльності».

Такий порядок забезпечить групування витрат за напрямками здійснення інноваційних заходів щодо оновлення основних засобів виробничого призначення, покращить методику обліку інноваційних витрат і зробить можливим здійснення аналізу цих витрат за певний звітний період.

При створенні інтелектуальних новацій на підприємстві запропоновано використовувати такі первинні документи та регістри для збору й обробки інформації про інноваційну діяльність: картки обліку раціоналізаторських пропозицій (інновацій); тест опитування з вивчення проблемних питань у виробництві продукції та її збуту.

Впровадження цих первинних документів і регістрів у документообіг підприємства дасть змогу: а) дати достовірну оцінку щодо інноваційних витрат науково-дослідного та конструкторського відділу; б) покращити пошук джерел фінансового забезпечення майбутніх розробок і конструкторських робіт відповідно до запланованих етапів удосконалення інновацій протягом всього життєвого циклу інновацій на основі експертних оцінок; в) розробити програму виконання інноваційних кроків у поточному періоді й інноваційно-інвестиційних проектів стратегічного значення; г) скласти кошторис інноваційних витрат відповідно до нормативних показників; д) спрогнозувати майбутні доходи на основі моделювання.

Автором запропоновано включати до складу інших витрат, пов'язаних зі створення нематеріального активу інноваційного характеру, витрати на підвищення кваліфікації працівників, які задіяні в процесі розробки та дослідження. Крім того, у первісну вартість інновацій слід відносити витрати, пов'язані з амортизацією основних засобів, знос малоцінних необоротних активів, оплату спеціальних видань, витрати на службові відрядження, якщо вони безпосередньо пов'язані із створенням цього нематеріального активу та приведенням його до стану придатності для використання за призначенням.

У третьому розділі «Аналіз ефективності інновацій щодо випуску та реалізації конкурентоспроможної продукції» здійснено оцінку структури і динаміки витрат інноваційного розвитку підприємства й поглиблено аналітичні підходи до аналізу ефективності інновацій.

За результатами аналізу динаміки виробництва тканин встановлено, що основні інвестиційно-інноваційні перетворення у текстильній галузі відбувалися протягом 2003-2005 рр., що пов'язано з реорганізацією та модернізацією текстильного виробництва. На рис. 2 відображено дані в комплексі з динамікою зміни випуску продукції текстильної промисловості.

Рис. 2. Динаміка виробництва тканин в Україні протягом 1991-2009 рр.

На основі діагностування, проведеного в роботі, означено низку проблем, що стосуються інноваційних процесів на підприємствах текстильної промисловості. По-перше, встановлено недостатній обсяг необхідної аналітичної інформації про реалізацію інноваційних проектів та програм, поданої в основних формах фінансової звітності. В такому разі, у структурі виручки необхідно виокремлювати дані щодо реалізації інноваційної продукції та її аналогів. Таку інформацію рекомендовано подавати в річній фінансовій звітності у формі відповідних розшифровок при визначенні загальних показників виручки підприємства загалом і за інноваційними видами продукції зокрема.

По-друге, існуючу систему обліково-аналітичного забезпечення визнано за доцільне доповнити інформацією для визначення рівня рентабельності інновацій у сфері випуску та збуту продукції. Для цього запропоновано ввести у систему облікових регістрів показники, що розкривають інформацію про використання позикових коштів на капітальні інвестиції інноваційного характеру, інноваційну спрямованість основних засобів і нематеріальних активів та обсяги виробництва інноваційної продукції.

Сучасний підхід до оцінки ефективності інновацій має базуватись на взаємозв'язку показників операційної, фінансової й інвестиційної діяльності підприємства. Запропонована методика оцінки спрямована на:

– розрахунок порівняльно-аналітичних показників використання активів, які належать до інвестиційно-інноваційного сегмента діяльності підприємства;

– вивчення динаміки витрат, доходів і результатів від впровадження інновацій, що стосуються операційної діяльності та мають безпосередній вплив на підсумкові показники фінансово-господарської діяльності підприємства;

– оцінку й аналіз ефективності інновацій.

З допомогою аналізу виробничих витрат на підприємствах, які виготовляють тканини, з'ясовано, що на практиці доцільно виконувати аналітичні процедури щодо визначення ефективності інновацій у сфері виробництва з розподілом часових періодів не за рядом років (t1, t2, t3), а з виділенням періоду, що передує впровадженню інновацій у сферу виробництва і збуту (базовий період t0), та періоду після реалізації інноваційного проекту (звітний період t1).

Обґрунтовано доцільність використання для аналізу інновацій у сфері випуску і збуту продукції комплексного показника економії собівартості (Ес): бухгалтерський актив капітал інноваційний

Ес = (ПМ1 + ПЗ1 +А1 +ПІв1) - (М0 + З0 +А0 +ІПв0) • ТП1/ТП0,

де ТП1/ТП0 - питома вага інноваційної продукції у загальному обсязі виробництва товарної продукції (ТП0); ПМ1 та ПМ0 - матеріальні витрати, пов'язані відповідно з випуском продукції після і до впровадження інновацій; ПЗ1 та ПЗ0 - витрати на заробітну плату і пов'язані з нею відрахування працівників, зайнятих відповідно виробництвом інноваційної продукції та продукції до впровадження нововведень; А1 й А0 - нараховані суми амортизації, пов'язані відповідно з випуском інноваційної продукції та її аналога до інноваційних перетворень; ІПв1 й ІПв0 - суми інших прямих витрат, пов'язаних з виробництвом нової продукції та її аналога до впровадження інновацій у сферу виробництва.

Розкриття інформації про собівартість продукції до і після впровадження інновацій дасть змогу визначати загальну економію витрат на виробництво з виділенням різних чинників впливу.

На основі результатів проведеного аналізу економії собівартості після запровадження інновацій можна стверджувати, що спостерігається зниження рівня виробничої собівартості інноваційної продукції. Зокрема, оцінка ефекту від впровадження інновацій у сферу виробництва дала такі результати економії за рахунок зниження собівартості, а саме на: ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно» - на суму 3 803 тис. грн., ВАТ «Херсонський бавовняний завод» - 8 013 тис. грн., ВАТ «Черкаський шовковий завод» - 5 697 тис. грн., а Житомирський ВАТ «Льонотекс» отримав економічний ефект від впровадження інноваційної продукції у сумі 5 697 тис. грн.

Застосування комплексного показника економії собівартості для визначення ефективності інноваційних перетворень у сфері випуску та збуту продукції допоможе визначати не тільки позитивні зміни у собівартості інноваційної продукції порівняно з її величиною у базовому періоді, а й оцінити фактори, що впливають на такі зміни. Знаючи це, підприємство в межах існуючих можливостей здатне маневрувати основним капіталом і високоліквідними активами, натуральним обсягом випуску та реалізації інноваційної продукції й її аналога, наближаючи умови попиту на свою продукцію до бажаного результату.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано вирішення наукової проблеми, що полягає в удосконаленні методики та організації обліку й аналізу інновацій щодо випуску і збуту продукції підприємствами текстильної промисловості. Це дало підстави сформувати такі висновки та пропозиції:

1. Інновації - це новизна, що виражена в новоствореному об'єкті, та її вартісна оцінка у формі готової продукції, матеріальних чи нематеріальних активів, здатних забезпечувати отримання економічних вигод та/або соціального розвитку підприємства у майбутньому.

Обґрунтовано необхідність об'єктивного вираження інновації у формі новоствореної продукції, нематеріального активу, незавершених капітальних інвестицій як результату впливу новизни на об'єкт та її вартісний вимір з метою забезпечення управління обліково-аналітичною інформацією про інноваційні витрати, доходи і результати для визначення їхньої ефективності.

2. До критеріїв визнання інновацій з позиції ринкового підходу рекомендовано ввести такі додаткові умови: можливість ідентифікувати інновацію та ймовірність отримання від їхнього використання майбутніх економічних вигод; можливість отримати економічну вигоду від продажу інновації, яку неможливо ідентифікувати, але є зацікавлені покупці; можливість виокремлення даного об'єкта зі складу неідентифікованих нематеріальних активів для власного використання у виробничій системі; за умови, що актив можна обміняти на інший інноваційний актив з метою отримання економічних вигод. Побудовано структурно-логічну схему поетапного процесу визнання інновацій, що забезпечить уникнення необґрунтованої їхньої реєстрації на рахунках бухгалтерського обліку.

3. Запропоновано розширити діючу класифікацію інновацій на основі доповнення її новими ознаками, які визначають їх як об'єкт обліку. За джерелами фінансування інновації поділено на інновації з власним фінансовим забезпеченням, державним забезпеченням, цільовим забезпеченням, кредитним забезпеченням; за характером - на інновації виробничого, соціального характеру, маркетингові інновації, екологічні та організаційно-управлінські інновації; за способом погашення - на капіталізовані з подальшим перенесенням витрат на новостворений продукт, визнання інновацій поточними витратами діяльності й інновації як витрати майбутніх періодів. Для цих класифікаційних ознак визначено сфери відповідальності та центри доходів і витрат за видами діяльності підприємства й встановлено особливості їхнього відображення в обліку.

4. Розроблено методику збору та реєстрації господарських операцій, пов'язаних з впровадженням інновацій, і запропоновано форми первинних документів та регістрів, серед яких: «Картка обліку раціоналізаторських пропозицій (інновацій)», «Тест опитування з вивчення проблемних питань у виробництві продукції та її збуті», «Відомість аналітичного обліку інноваційних витрат», «Відомість аналітичного обліку витрат майбутніх періодів інноваційного характеру». Доведено, що їхнє використання дасть змогу: а) дати достовірну оцінку щодо інноваційних витрат на науково-дослідні й конструкторські роботи; б) виявити джерела фінансового забезпечення майбутніх розробок відповідно до запланованих етапів протягом всього життєвого циклу інновацій; в) розробити послідовність інноваційних кроків у поточному і майбутніх періодах; г) отримати та контролювати вартісну оцінку інноваційних процесів на підприємстві.

5. З метою розширення інформаційної бази для тактичного, стратегічного управління визнано за доцільне доповнити План рахунків відповідними субрахунками: «Виробництво інноваційної продукції» (для узагальнення витрат з виробництва інноваційної продукції), «Інновації капітального характеру» (для обліку капітальних інновацій), «Інноваційна продукція» (для обліку новоствореної продукції).

Обґрунтовано необхідність ведення обліку інноваційних витрат, доходів і результатів за центрами їхнього виникнення, яка випливає з вимог внутрішньогосподарського обліку щодо забезпечення управління інформацією про результативність створення, впровадження та використання нововведень у сфері виробництва і збуту. З огляду на це, рекомендовано відкривати субрахунки й аналітичні рахунки третього та четвертого порядків про доходи, витрати і результати на підприємствах, що здійснюють реалізацію інноваційних проектів та програм. Застосування такого підходу сприятиме розширенню інформаційних потоків для розкриття інформації про інноваційні витрати, інноваційні доходи, прибутки (збиток) від виконання і впровадження інноваційних проектів та програм і прийняття на основі цього відповідних управлінських рішень. Така облікова інформація є достовірною базою для оцінки й аналізу ефективності інновацій.

6. Доцільно розмежовувати в обліку інновації, які капіталізуються, інновації в операційній діяльності та інновації, які відносяться до майбутніх періодів. Побудовано схеми і складено рекомендації, з урахуванням яких стає можливим ведення обліку інновацій протягом всього їхнього життєвого циклу: від створення до впровадження у виробництво.

7. Для забезпечення реальної оцінки та формування аналітичних даних про інноваційні процеси запропоновано створити еталонну інформаційну базу даних; доповнити регістри бухгалтерського обліку низкою показників, які розкривають інформацію про використання позикових коштів на капітальні інвестиції інноваційного характеру, інноваційну спрямованість основних засобів, нематеріальних активів, обсяги виробництва інноваційної продукції.

8. З метою оцінки й аналізу ефективності нововведень та інновацій розроблено методику, спрямовану на: а) розрахунок порівняльно-аналітичних показників використання активів, які належать до інвестиційно-інноваційного сегмента діяльності підприємства; б) вивчення динаміки витрат, доходів і результатів від впровадження інновацій, що стосуються операційної діяльності та мають безпосередній вплив на підсумкові показники фінансово-господарської діяльності підприємства; в) оцінку й аналіз ефективності інновацій.

9. Для аналізу інновацій у сфері випуску та збуту продукції доцільно використовувати комплексний показник економії собівартості, за допомогою якого можна визначити абсолютну суму економії витрат і відносний коефіцієнт ефективності. Аналіз ефективності інновацій рекомендовано здійснювати з виокремленням певних етапів: розрахунковий рік впровадження, перший рік після закінчення нормативного терміну освоєння нововведення, початковий рік терміну корисного використання інновацій, термін корисного використання нововведень та останній рік терміну корисного використання інновацій.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ