Сутність бухгалтерського обліку

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

бухгалтерський облік фінансовий інвентаризація

Введення

1. Первинні докази бухгалтерського обліку - бухгалтерські документи

2. Вторинні докази бухгалтерського обліку: облікові реєстри

3. Третинні докази бухгалтерського обліку: баланс періоду та звітні форми

Висновок

Література



Введення

Як уже зазначалося, однією з особливостей бухгалтерського обліку є суцільне й безперервне спостереження за станом господарських фактів (елементів виробництва і правових відносин), з одного боку, та процесів (господарських операцій), з іншого, що відбуваються в господарствах (на підприємствах, в установах, організаціях тощо). Для проведення такого спостереження необхідно кожний господарський факт оформити відповідним документом.



1. Первинні докази бухгалтерського обліку-бухгалтерські документи

Бухгалтерські документи -- письмові підтвердження (доказ, свідоцтво) певної форми та змісту про факт здійснення того чи іншого господарського акту (процесу, операції).

У бухгалтерських документах зазначаються всі відомості, необхідні для економічної та юридичної характеристики зафіксованих на них господарських фактів, -- явищ або процесів, та наступних бухгалтерських процедур: реєстрації, узагальнення, класифікації, систематизації, контролю та аналізу. Жодний господарський факт не може бути відображений в бухгалтерському обліку без належного його оформлення відповідними документами.

Бухгалтерські документи відображують сукупність економічної інформації, а тому мають кібернетичний, наскрізний характер.

Таким чином, бухгалтерський документ -- це доказ про господарський факт (тобто об'єкт господарювання), зафіксований на певному технічному носії, а процес документування -- сукупність технічних і методичних прийомів для створення документа.

Процес фіксації господарських фактів у документах називається документуванням. Тому іноді бухгалтерський облік називають документованим обліком. Водночас документування господарських фактів на доказах (носіях) інформації є основним змістом первинного обліку.

Процес документування складається з чотирьох елементів: спостереження, сприйняття господарського факту, вимірювання його натуральних і вартісних параметрів і фіксування на носії цих даних. Під час спостереження з'ясовується сутність, економічна доцільність і закономірність господарського факту -- явища або процесу. А це означає, що процес документування -- не проста технічна робота, а важливий вид економічної та юридичної діяльності. Документування господарських фактів є передумовою подальшого бухгалтерського обліку і передусім для реєстрації господарських фактів у системі рахунків.

Бухгалтерський документ має складну структуру. Його створення потребує ґрунтовних знань, а саме -- знання змісту господарських фактів, явищ і процесів, які формують одиниці первинного спостереження, а також законодавства тієї чи іншої країни про порядок оформлення майнових та правових відносин, які пов'язані з господарським фактом.

Кожний господарський факт -- явище або процес -- характеризується ознаками й показниками.

Основні ознаки господарських фактів:

речові елементи залучених до господарської діяльності фактів. Наприклад явищ (матеріали, гроші або джерела, позички, борги постачальникам, кредиторська заборгованість) чи процесів (передача матеріалів зі складу на виробництво або видача грошей із каси в підзвіт і т.ін.);

місце здійснення господарського факту;

час, коли відбувався господарський факт;

одиниці вимірювання речових елементів, залучених у господарську діяльність фактів, -- натуральних і вартісних;

сторони, які брали участь у здійсненні господарського факту (назва).

Ці ознаки якісно відрізняють одні господарські факти від інших.

Доказовість бухгалтерських документів -- це їх суттєва та юридична доказовість, яка забезпечується правильним оформленням, і передусім повнотою зареєстрованих даних про господарські факти, явища та процеси; підтвердженням осіб (підписами), які відповідають за здійснення господарського факту (операції) та реєстрацію документа; зберіганням документа протягом встановленого законом терміну.

Для зручності оформлення й подальшої обробки реквізити в документах розміщують у певному порядку та послідовності. Цей порядок визначає форму документа.

Розрізняють такі технічні форми документів:

зональна -- документ поділяють на горизонтальні та вертикальні зони;

анкетна -- реквізити розміщують за послідовною схемою, один за одним;

таблична -- реквізити розміщують горизонтально та за вертикальною й горизонтальною ознаками у вигляді своєрідної матриці;

комбінована -- поєднуються елементи наведених технічних форм.

Удосконалити технічні форми бухгалтерських документів можна за допомогою уніфікації, стандартизації, автоматичного зняття первинних даних, застосування технічних носіїв (терміналів тощо); скорочення кількості примірників, вилучення постійних реквізитів за автоматизованої обробки.

Матеріальними носіями документів можуть бути окремі паперові бланки, перфокартка; перфострічки, магнітні стрічки, магнітні диски і т. ін. Процедура оформлення бухгалтерських документів має забезпечити інформаційну та юридичну їх повноцінність.

У кожній бухгалтерії документи з моменту їх написання або одержання від інших підприємств чи організацій до повного використання й передачі до архіву проходять обробку, передаються з одного робочого місця на інше, тобто проходять певний шлях. На окремих робочих місцях бухгалтерські документи затримуються іноді на кілька днів. Таке становище потребує організації контролю за зберіганням документів.

Для забезпечення своєчасного й правильного обліку господарських фактів треба сформувати систему написання й опрацювання документів, яка б сприяла максимальному прискоренню їх руху протягом всієї обробки. Цього можна досягти за допомогою документообороту та чіткої організації поточного та постійного архівів.

Документооборотом називається встановлений порядок і термін руху документів у процесі їх використання згідно з методом бухгалтерського обліку від моменту написання або отримання від інших підприємств до передачі в архів.

Документи, на підставі яких роблять записи в облікових реєстрах, називаються використаними. Їх зберігають у поточному архіві не більше одного року, після чого передають за актом на постійне зберігання до архіву підприємства, організації або установи.

Протягом місяця документи, які обробляються, зберігають в окремих папках або інших засобах діловодства.

У кінці кожного місяця документи поточного місяця формують в окремі папки за ознаками архівного діловодства, тобто архівної номенклатури. На обкладинці зазначають назву справи, її номер, рік, місяць, шифр синтетичного рахунку та кількість документів. Документи добирають за певними ознаками групування (прибуткові, видаткові, авансові звіти, нумерації, послідовності здійснення господарських операцій та іншими ознаками).

У кожній бухгалтерії документи з моменту їх написання або одержання від інших підприємств чи організацій до повного використання й передачі до архіву проходять обробку, передаються з одного робочого місця на інше, тобто проходять певний шлях. На окремих робочих місцях бухгалтерські документи затримуються іноді на кілька днів. Таке становище потребує організації контролю за зберіганням документів.

Для забезпечення своєчасного й правильного обліку господарських фактів треба сформувати систему написання й опрацювання документів, яка б сприяла максимальному прискоренню їх руху протягом всієї обробки. Цього можна досягти за допомогою документообороту та чіткої організації поточного та постійного архівів.

Документооборотом називається встановлений порядок і термін руху документів у процесі їх використання згідно з методом бухгалтерського обліку від моменту написання або отримання від інших підприємств до передачі в архів.

Документи, на підставі яких роблять записи в облікових реєстрах, називаються використаними. Їх зберігають у поточному архіві не більше одного року, після чого передають за актом на постійне зберігання до архіву підприємства, організації або установи.

Протягом місяця документи, які обробляються, зберігають в окремих папках або інших засобах діловодства.

У кінці кожного місяця документи поточного місяця формують в окремі папки за ознаками архівного діловодства, тобто архівної номенклатури. На обкладинці зазначають назву справи, її номер, рік, місяць, шифр синтетичного рахунку та кількість документів. Документи добирають за певними ознаками групування (прибуткові, видаткові, авансові звіти, нумерації, послідовності здійснення господарських операцій та іншими ознаками).

Залежно від повноти охоплення об'єкта інвентаризації розрізняють два її види: повну і часткову.

Повна інвентаризація охоплює всі без винятку об'єкти господарювання -- матеріальні цінності, гроші, розрахунки, що належать господарству. Таку інвентаризацію проводять перед річним звітом. Термін проведення інвентаризації окремих господарських фактів встановлюється законодавством (Основні положення про інвентаризацію, Положення про бухгалтерські звіти і баланси).

Часткова інвентаризація охоплює окремі види господарських фактів. Наприклад, перевірка грошей у касі, товарно-матеріальних цінностей тощо.

Окремо виконується вибіркова інвентаризація, хоча за характером охоплення господарських фактів вона належить до часткової.

Для виявлення результатів інвентаризації бухгалтерія складає порівняльні відомості. У них фіксуються лише ті матеріальні цінності, за якими виявлено відхилення від облікових даних. У відомості спочатку визначають попередній результат інвентаризації -- недостачі або надлишки, тобто розбіжності між показниками бухгалтерського обліку і даними інвентаризаційних описів.

До складання порівняльної відомості бухгалтерія має ретельно перевірити правильність усіх записів у рахунках.

Інвентаризаційна комісія разом з бухгалтерією перевіряє правильність порівняльних відомостей, з'ясовує причини виникнення надлишків, нестач, пересортиці, встановлює винних. Остаточне рішення про причини, характер втрат і псування матеріальних цінностей комісія приймає на підставі письмових пояснень відповідальних осіб.

Усі висновки й пропозиції щодо регулювання різниці між показниками обліку та даними інвентаризації комісія фіксує у протоколі.

Результати інвентаризації попередньо розглядає головний бухгалтер, який складає висновок та передає керівникові. Керівник підприємства приймає остаточне рішення про порядок урегулювання результатів інвентаризації.

2. Вторинні докази бухгалтерського обліку: облікові реєстри

Як уже зазначалося, господарські факти -- явища та процеси -- під час господарювання зазнають постійних змін свого стану: збільшуються або зменшуються. Для вивчення та дослідження цих явищ -- тобто взаємопов'язаного вивчення стану та зміни стану господарських фактів у часі та просторі у бухгалтерії застосовують докази у формі реєстру.

В реєстрах господарські факти -- явища або факти -- записуються за двома ознаками: хронології та системності.

В обліку використовується багато різних облікових реєстрів для хронологічного і системного обліку господарських фактів-операцій, а також для узагальнення процесів господарської діяльності в різних економічних групах.

З метою систематизації знань про облікові реєстри їх розбивають на деякі якісно однорідні групи за такими ознаками: характером запису, змістом, зовнішнім виглядом, будовою.

I. За характером запису реєстри поділяються на хронологічні, системні й комбіновані.

Хронологічними називаються такі облікові реєстри, в яких господарські операції фіксуються в міру їх виникнення, тобто в календарній послідовності їх здійснення (реєстраційний журнал операцій (форма 6.2), журнал обліку надходження вантажів, журнал відвантаження і реалізації товарів тощо).

Ці реєстри використовуються для перевірки документів, що надійшли до бухгалтерії, для контролю за їх рухом і своєчасним виконанням робіт, відображених у них, а також для визначення обсягу виконаної роботи за певний відрізок часу: кількості відвантаженої продукції чи одержаної сировини, здійснення господарських операцій за день, місяць, квартал, рік і для багатьох інших потреб.

У системних облікових реєстрах подають і обліковують господарські операції за системними ознаками. Таких реєстрів багато, їх назва, форма і зміст залежать від форм обліку, прийнятих у даному господарстві. Усі облікові реєстри (за будь-якої форми обліку), в яких розміщені синтетичні й аналітичні дані, є систематичними обліковими реєстрами.

Комбіновані -- це такі реєстри, в яких поєднано хронологічні та системні облікові реєстри. Комбінований реєстр дає змогу відбивати господарські процеси одночасно в хронологічному і системному порядку за один робочий прийом, мати відомості про обсяг виконаної роботи у зазначених розрізах. У цьому перевага комбінованих облікових реєстрів.

II. За змістом облікові реєстри поділяються на реєстри аналітичного, синтетичного обліку та комбіновані.

В аналітичних облікових реєстрах здійснюється облік за аналітичними даними. Будь-який обліковий реєстр (незалежно від форми обліку) з аналітичними даними є аналітичним обліковим рахунком. Форм цих реєстрів багато, основні з них: кількісно-підсумовувальні картки, контокорентні картки, багатоколонкові картки.

У синтетичних облікових реєстрах проводиться облік за синтетичними рахунками. Будь-який обліковий реєстр із синтетичним рахунком є синтетичним обліковим реєстром -- Головна книга, журнали-ордери і т.ін.

У зв'язку із застосуванням останнім часом у практиці різних облікових форм почали використовувати облікові реєстри, де поєднується облік за синтетичними та аналітичними даними. Такі облікові реєстри за змістом називаються комбінованими.

Бухгалтерські книги -- це зброшуровані облікові синтетичні чи аналітичні реєстри. Книги, в яких зброшуровано синтетичні облікові реєстри, називаються бухгалтерськими книгами синтетичного обліку (Головна книга, Журнал-головна). Книги, в яких зброшуровано аналітичні облікові реєстри, називаються бухгалтерськими книгами аналітичного обліку. Синтетичні рахунки мають багато аналітичних рахунків, тому книг аналітичного обліку є кілька, як правило, по одній для аналітичних рахунків кожного синтетичного рахунку, а для деяких, наприклад для рахунку «Сировина і матеріали», -- навіть більше. На обкладинці бухгалтерської книги зазначається назва господарства чи установи, назва книги і звітний рік. З метою посилення контролю всі сторінки кожної книги нумеруються і прошнуровуються. На звороті останньої сторінки книги зазначається загальна кількість пронумерованих, прошнурованих сторінок.

Бухгалтерські книги -- найбільш надійний спосіб зберігання облікових реєстрів синтетичного, й особливо аналітичного обліку. Проте вони мають ряд недоліків: ускладнюється раціональний розподіл облікової роботи між працівниками бухгалтерії; значно знижуються оглядовість даних в облікових реєстрах і можливості використання їх для оперативного контролю й управління; не можна точно визначити оптимальний обсяг книги для записування господарських операцій; не можна використовувати обчислювальні машини для записування в облікові реєстри господарських операцій. Менш надійні для зберігання, але зручніші в роботі реєстратори й окремі аркуші.

Реєстратори -- це спеціальні папки з розсувними кільцями, куди вкладаються облікові реєстри синтетичного чи аналітичного обліку. Як і в книгах, на обкладинці реєстратора зазначається назва підприємства, реєстратора і звітний рік. У реєстраторах зручно зберігати облікові реєстри. У будь-який момент без особливих труднощів можна витягати з них потрібні реєстри чи вкладати нові. Це дає змогу використовувати обчислювальні машини для записування господарських операцій до облікових реєстрів, а решту -- для оперативного контролю та управління. Крім того, це сприяє усуненню й інших недоліків, що їх мають бухгалтерські книги.

Недоліком реєстраторів є трудомісткість розкладання по них облікових реєстрів, тому в практиці реєстратори не дуже поширені.

Окремі аркуші, картки, на яких розміщені облікові реєстри синтетичного й аналітичного обліку, не брошуруються. Кожний з них функціонує окремо і використовується для певних облікових потреб. Це дає змогу систематизувати облікові реєстри в будь-яких розрізах, найбільш раціонально розподіляти облікову роботу між працівниками бухгалтерії, широко застосовувати механізацію обліку і використовувати облікові реєстри для контролю та управління господарством.

Окремі аркуші, які є реєстрами синтетичного обліку, зберігаються в звичайних папках, а реєстри аналітичного обліку -- у картотеці (у спеціальному ящику) в розрізі синтетичних рахунків і субрахунків.

IV. Будова облікових реєстрів дуже різноманітна і залежить від багатьох обставин -- від характеру та змісту операцій, характеру потрібних відомостей, потреб оперативного контролю й керівництва та від технічних засобів, які застосовуються в обліку. Тому під час побудови облікових реєстрів слід ураховувати спосіб їх ведення -- ручний чи машинний. Сучасний напрям побудови облікових реєстрів -- машинний (реєстратори, лічильники, датчики тощо).

За будовою облікові реєстри поділяються на одноколонкові та багатоколонкові (табличні). Табличні, у свою чергу, поділяються на дво- і односторонні, табличні та шахові (рис. А.6.4).

Односторонні -- це такі облікові реєстри, які з правого краю мають дві колонки: одну для запису сум збільшення чи прибутку, а другу -- для сум зменшення чи видатку; дату, номер і зміст господарської операції записують у лівій частині реєстру. Односторонню будову мають усі типові аналітичні облікові реєстри (зразки карток кількісно-підсумовувальних наведено у формах А.6.3.--А.6.5), а також значна частина спеціальних аналітичних облікових реєстрів. Ці реєстри використовуються для всіх форм обліку.

Двосторонні -- облікові реєстри, поділені на дві частини: ліва призначена для записів збільшення (+), а права -- для записів зниження (--). Облікові реєстри такої будови використовуються здебільшого для книжкових форм обліку.

Табличні -- це такі облікові реєстри, в яких дебетова чи кредитова колонки поділені на ряд вертикальних колонок (зразок такого реєстру наведено в схемах). Така будова реєстру виключає необхідність вести окремі облікові реєстри для аналітичних даних, забезпечує ведення одного реєстру для всіх видів показників в розрізі групи. Для цього використовується окрема вертикальна колонка реєстру. У кожній вертикальній колонці облікового реєстру записуються відмінні один від одного показники, які є елементами тієї самої сукупності. Таблична побудова облікових реєстрів дуже широко використовується в практиці бухгалтерського і оперативно-технічного обліку та на ЕОМ.

Шаховими називають облікові реєстри, поділені вертикальними і горизонтальними лініями на ряд кліток у формі шахової дошки. У клітки записують суми одночасно за двома ознаками, наприклад за місцем здійснення витрат (цех, бригада тощо) і характером витрат (паливо, матеріал, зарплата тощо); чи за ознаками дебету і кредиту рахунків. Суми кліток, які підсумовуються по вертикалі, характеризують одну ознаку, по горизонталі -- іншу. Прикладом такого реєстру є форма А.6.4.

Підсумки по вертикалі показують витрати за місцем їх здійснення (за цехами), а підсумки по горизонталі свідчать про характер і розмір витрат (матеріали, паливо і т. д.).

Дуже широко використовуються шахові реєстри в журнально-ордерній формі обліку. Майже всі облікові реєстри цієї форми обліку мають шахову будову.

Таблична, а особливо шахова побудова облікових реєстрів, найраціональніша. Такі реєстри використовують для складання різних зведень і групувань даних поточного обліку за певний відрізок часу, в них вдало поєднується синтетичний і аналітичний облік господарських операцій.

3. Третинні докази бухгалтерського обліку: баланс періоду та звітні форми

Управління господарством, як уже зазначалося, потребує періодичного узагальнення і подання господарства за вимогами принципу двоїстості (подвійності). Цей захід називають балансовим. Здійснюється він у формі бухгалтерської звітності.

Насамперед постає запитання: для чого підприємствам потрібно складати та подавати звітність? Одна з причин полягає в тому, що підготовка та ведення поточного обліку, поточної обліково-бухгалтерської інформації сама по собі хоча й може відігравати важливу роль в ефективному веденні справ підприємства, але є недостатньою. Iнша причина зумовлена спрямуванням розвитку сучасного бізнесу та ускладненням суспільно-економічних відносин. Адже сучасні фірми -- структури вельми складні. Більшою частиною це підприємства, які діють протягом досить тривалого часу і діятимуть далі в осяжному майбутньому. Вони рідко мають одного власника (деякі дуже великі підприємства належать мільйонам акціонерів). Часто власники підприємства не беруть участі в оперативному управлінні підприємством, тобто бізнесом, а призначають менеджерів, які діють від їхнього імені. Саме тому бажано, щоб підприємства подавали звітність, яка показує, наскільки успішна їхня діяльність. Крім того, підприємства платять різні податки (акциз, додана вартість тощо), мають різні суспільні зобов'язання: страхування працюючих, внески на розвиток місцевих доріг та ще багато інших. Їх визначити неможливо без балансу облікового періоду і спеціальних доказів.

Основна мета складання та подання бухгалтерської звітності -- визначити реальні результати діяльності та передати економічні показники та інформацію про ресурси і їх джерела, а також результати діяльності облікового об'єкта, що буде корисно для тих, хто має обґрунтовані права на одержання (здобуття) такої інформації.

Інакше кажучи, підприємство повинне, тобто зобов'язане надавати інформацію про свій стан, оскільки існують різні групи людей, які зацікавлені в його діяльності та мають бути відповідно поінформовані. Для уточнення потрібно докладніше розглянути групи людей, яким може знадобитися інформація про підприємство. Крім того, слід також знати, яка саме інформація становить інтерес для членів кожної групи.

Бухгалтерська звітність -- це система показників, що характеризують економічно-правовий стан підприємства (активи та пасиви) на певні дати (як правило, на початок та кінець календарного циклу) та за минулий рік, квартал, місяць та результати діяльності. Вона складається шляхом підрахунку, групування і спеціальної обробки даних поточного бухгалтерського обліку і є завершальною його стадією.

Бухгалтерська звітність складається за вимогою користувачів. Користувачів бухгалтерської звітності багато. Це засновники, учасники, керівники, банки, інвестори, кредитори, державні регулюючі органи, податкова адміністрації, міністерство статистики тощо.

Показники бухгалтерської звітності не є одинаковими для різних користувачів. Тому бухгалтерська звітність поділяється на внутрішню та зовнішню.

Внутрішня звітність регламентується самим керівництвом підприємства (засновниками або керівниками, які уповноважені засновниками).

Зовнішня звітність є стандартизованою та визначається законодавчо, або підзаконними актами, інструкціями (фінансова, податкова тощо).

Іншим видом третинного доказу бухгалтерського обліку є форми бухгалтерської звітності. Форми бухгалтерської звітності -- це система показників, що характеризують економіко-правовий стан підприємства на певні дати, визначені або законодавством або користувачами, про результати діяльності. Звітність поділяється на внутрішню та зовнішню.

Звітних форм дуже багато. Тому тут наводяться окремі технічні форми скорочено.

Разом з тим наведемо характеристику сутності бухгалтерської звітності, дамо коротку характеристику користувачів та зміст найбільш важливих форм фінансової звітності.

I. Основними користувачами бухгалтерської звітності є і власники та керівництво підприємством (фірмою, компанією). Це люди, яких призначають власники підприємства для здійснення оперативного керівництва його діяльністю. Їм необхідна інформація про фінансовий стан підприємства -- як про поточний, так і про очікуваний. Маючи таку інформацію, вони забезпечують ефективне управління підприємством і приймають дієві управлінські та планові рішення.

II. Акціонери підприємства компанії, тобто її власники. Вони оцінюють, наскільки ефективно адміністрація виконує свої функції. Їм необхідно знати, наскільки прибутково менеджери ведуть справи підприємства і скільки прибутку вони можуть собі дозволити вилучити зі справи для власних потреб.

III. Комерційні партнери: постачальники, в яких підприємство одержує товари в кредит, і споживачі, які купують продукцію, товари або дістають послуги. Постачальникам необхід- но мати інформацію про те, чи здатне підприємство сплатити свої борги; покупці мають бути впевнені в тому, що підпри- ємство є надійним джерелом поставок і йому не загрожує банкрутство.

IV. Кредитори підприємства. Це може бути банк, який або дав дозвіл підприємству мати короткостроковий кредит за по- точним рахунком (тобто йдеться про овердрафт -- одержання кредиту виписуванням чека або платіжного доручення на суму, яка перевищує залишок коштів на рахунку; величина кредиту обумовлюється під час відкриття рахунку і не може перевищувати встановленого ліміту), або надав підприємству довгострокову позику (банку необхідно бути впевненим у тому, що підприємство зможе виплатити проценти і в кінцевому підсумку погасити заборгованість).

V. Податкова система. Їй необхідно мати інформацію про прибутки підприємства для визначення сум податків, які підприємство зобов'язане сплатити.

VI. Службовці підприємства. Вони повинні мати право на інформацію про фінансовий стан підприємства, оскільки від нього залежать кар'єра кожного з них і розмір заробітної плати.

VII. Фінансові аналітики і консультанти, яким необхідна інформація для їх клієнтів і публіки.

VIII. Громадськість має законне право на інформацію про підприємство, оскільки діяльність його впливає на членів суспільства -- платників податків, споживачів, місцевих жителів -- у питаннях екології, зайнятості і т. ін.

Докази цього виду обліково-бухгалтерської інформації оформляються у вигляді фінансових звітів для задоволення інфор- маційних потреб згаданих щойно груп. Керівникам підприємства потрібна якнайповніша інформація для прийняття планово-управлінських рішень. Вони, очевидно, мають «особливий» доступ до інформації про підприємство, оскільки однією з їх функцій є організація підготовки всіх необхідних внутрішніх звітів.

Окрім управлінсько-інформаційних цілей, фінансові звіти, тобто докази оформляються (а іноді публікуються) для потреб користувачів (зовнішніх користувачів).

Зробимо ще кілька зауважень.

1. Законодавство передбачає надання певної інформації. Закони вимагають, аби кожне відкрите акціонерне підприємство публікувало обліково-бухгалтерську інформацію для своїх акціонерів. Окрім того, підприємство зобов'язане подавати копію своєї звітності до Міністерства статистики, щоби будь-який представник громадськості міг за бажанням ознайомитися з цими документами.

2. Податкові органи мають діставати інформацію, необхідну ще й для встановлення податкових ставок.

3. Банк може вимагати прогноз руху грошових коштів підприємства як умови для надання кредиту та грошового забезпечення.

4. Звітність підприємства має відповідати законам та загальноприйнятим бухгалтерським стандартам, згідно з якими підприємство має публікувати певну додаткову інформацію. Аудитори і бухгалтери підприємства, як члени професійних органів, зобов'язані забезпечити повну відповідність звітності підприємства вимогам закону та стандартів.

5. Деякі компанії за бажанням надають спеціальну фінансову інформацію для своїх службовців. Ці документи відомі як звіти для службовців.

Перш ніж докладно розглядати процес підготовки звітності, спинимося на деяких моментах, які обов'язково слід з'ясувати для грамотного аналізування звітів.

Найважливішими фінансовими звітними документами, які подаються підприємством, є баланс, звіт про прибутки та збитки, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки.

Баланс являє собою таблицю фінансового стану підприємства на конкретний день. Він складається шляхом перерахування активів і пасивів підприємства. Активи -- це те, чим володіє підприємство, і те, що йому заборгували; пасиви -- це вкладення коштів та суми заборгованості самого підприємства. Сума активів завжди має дорівнювати сумі пасивів.

У звіті про фінансові результати прибутки та збитки фіксуються доходи, одержані підприємством за певний період, і витрати, зроблені підприємством за цей самий період. Якщо одержані доходи перевищують зроблені витрати, це означає, що підприємство одержало прибуток; якщо зроблені витрати перевищують одержані доходи -- підприємство зазнає збитків.

Названі щойно два фінансові звіти формуються методом нарахувань, а не касовим методом. Це означає, що доходи, зареєстровані у звіті про прибутки та збитки, являють собою доходи, одержані за даний період, а не просто кошти, які надійшли за цей період; аналогічно витрати відображаються у звіті про прибутки і збитки в момент їх виникнення, а не в момент їх оплати.

Ця особливість вельми значуща. Якщо підприємство продає товари в кредит, дохід утворюється в момент продажу, проте гроші можуть надійти й пізніше. Аналогічно, коли підприємство отримує товари в кредит, то має відразу відобразити цей факт купівлі у звіті про прибутки і збитки, незважаючи на те, що оплата буде зроблена пізніше.

Звіт про прибутки і збитки не дає достатньої інформації про те, чи дозволяє наявний прибуток сформувати достатню кількість ліквідних коштів для забезпечення платоспроможності підприємства. Прибуток, одержаний підприємством, може значно відрізнятися від його чисто вільних коштів. А тому цілком рентабельне підприємство може відчувати серйозну нестачу коштів.

Прибуток і рух грошових коштів різняться з цілої низки причин (цей перелік вичерпно буде розглянуто одночасно з методиками складання звітності).

Ні баланс, ні звіт про фінансові результати -- прибутки та збитки -- не відбиває приплив, відплив і внутрішній рух коштів підприємства. баланс -- це статистичне відображення стану економічного об'єкта на даний момент. Можна порівняти баланс на кінець року з балансом на кінець попереднього року і відмітити різницю (наприклад, у готівці, оборотному капіталі, основних засобах, акціонерному капіталі й т. ін.). Але попри те, що баланс попереднього року і баланс поточного року містять корисні аналітичні дані, з них неможливо одержати повну картину руху коштів протягом даного періоду. Баланси статичні, тоді як рух коштів -- динамічний процес.

З огляду на те, що ні баланс, ані звіт про прибутки та збитки не дають задовільного пояснення тому, як підприємство одержує і використовує свої грошові кошти, для заповнення цієї інформаційної прогалини введено звіт про рух грошових коштів.

Звіт про рух грошових коштів -- це документ-доказ, який дає змогу показати, звідки підприємство одержує гроші і як вони потім використовуються. Зокрема він показує, в яких розмірах прибуток спрямовується на придбання ресурсів, а також дає змогу побачити, чи формує підприємство досить коштів для задоволення своїх потреб, чи перебуває в такому стані, що його ліквідність погіршується (і, мабуть, погіршуватиметься).

Ще однією характеристикою звіту про грошові кошти є те, що він пов'язує суму прибутку, одержану за певний період, з приростом або зменшенням обігових коштів за цей самий період. Обігові кошти складаються із запасів, дебіторської та кредиторської заборгованості (за винятком розрахунків щодо закупівлі в кредит, дивідендів до виплати і податків) і ліквідних коштів. Ліквідні кошти -- це залишки в касі і на банківському рахунку (за кредитом або овердрафтом), а також короткострокові вкладення, які можна швидко реалізувати за готівку.

Звіт про власний капітал являє собою таблицю, яка характеризує структуру власного капіталу підприємства за видами (статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал тощо) та статтями, що характеризують стан та зміни стану кожного виду за звітний період.

Примітки до фінансових звітів -- це різного роду пояснення, які характеризують діяльність підприємства за звітний період. Зокрема висвітлюється: обрана облікова політика, застосованих принципів оцінки статей звітності, інформація, яка не наведена у фінансових звітах, але є обов'язковою за відповідними положеннями (стандартами). Інформацію, що містить додатковий аналіз статей звітності, потрібний для забезпечення її зрозумілості та доречності.



Висновок

Основними цілями аудитора в бухгалтерському обліку є: встановлення достовірності бухгалтерської звітності суб'єкта у всіх істотних відносинах, тобто повноти, достовірності і точності відображення у звітності показників активів і пасивів, власних і позикових коштів, стану розрахунків та фінансових результатів за певний період, перевірки відповідності прийнятої в організації облікової політики

Для обгрунтованого вираження своєї думки про достовірність бухгалтерської звітності аудитор повинен отримати достатні для цього аудиторські докази на основі аудиторських процедур, таких, як:

- Детальна перевірка правильності відображення в бухгалтерському обліку оборотів і сальдо по рахунках;

- Аналітична процедура;

- Перевірка (тест) коштів внутрішнього контролю.

Перелік аудиторських процедур та їх обсяг, які необхідно виконати для збору аудиторських доказів, вказуються в програмі аудиту.

Кількість інформації, необхідної для аудиторських оцінок, жорстко не регламентується. Аудитор на основі свого професійного судження зобов'язаний самостійно прийняти рішення про кількість інформації, необхідної для складання висновку про достовірність бухгалтерської звітності економічного суб'єкта. При виборі методів отримання доказів слід мати на увазі, що фінансова інформація може бути істотно викривлена. [1]

Докази можуть бути внутрішніми, зовнішніми та змішаними.

Внутрішні докази включають в себе інформацію, отриману від економічного суб'єкта в письмовому або усному вигляді.

Зовнішні докази включають інформацію, отриману від третьої сторони в письмовому вигляді (зазвичай за письмовим запитом аудиторськоїорганізації).

Змішані докази включають інформацію, отриману від економічного суб'єкта в письмовому або усному вигляді і підтверджену третьою стороною у письмовому вигляді.

Найбільшу цінність і достовірність для аудиторської організації представляють зовнішні докази, потім за ступенем цінності і достовірності йдуть змішані докази і внутрішні докази.

Докази повинні бути достовірними і достатніми. Їх достатність у кожному конкретному випадку визначають на основі оцінки системи внутрішнього контролю і величини аудиторського ризику. Для складання об'єктивного і обгрунтованого висновку, аудитор зобов'язаний зібрати достатню кількість якісних доказів. Докази, отримані самою аудиторською організацією, зазвичай більш достовірні, ніж докази, надані економічним суб'єктом. Докази у формі документів і письмових показань зазвичай більш достовірні, ніж усні показання.

Зібрані докази відображаються аудитором в його робочих документах, складених у вигляді записів вивчення й оцінки постановки бухгалтерського обліку та організації внутрішнього контролю, а також у вигляді бланків, таблиць та протоколів, що відображають планування, виконання та виклад результатів аудиторських процедур. Дані отриманих доказів використовуються при складанні аудиторського висновку і звіту керівництва підприємства, що перевіряється за результатами аудиту. [2]

Джерелами отримання доказів (доказової інформацією) є:

- Первинні документи економічного суб'єкта і третіх осіб;

- Регістри бухгалтерського обліку економічного суб'єкта;

- Результати аналізу фінансово-господарської діяльності економічного суб'єкта;

- Усні висловлювання співробітників економічного суб'єкта і третіх осіб;

- Зіставлення одних документів економічного суб'єкта з іншими, а також зіставлення документів економічного суб'єкта з документами третіх осіб;

- Результати інвентаризації майна економічного суб'єкта, що проводиться співробітниками економічного суб'єкта;

- Бухгалтерська звітність.

Якість доказів залежить від їхніх джерел. Найбільш цінними вважаються докази, отримані аудитором безпосередньо в результаті дослідження господарських операцій.

Визначення достатності аудиторських доказів залежить від наступних факторів:

- Ступеня аудиторського ризику, тобто імовірності прийняття неправильного рішення аудиторською організацією;

- Наявності свідоцтва від незалежного джерела (третіх осіб) як більш достовірного, ніж отримане безпосередньо від співробітників економічного суб'єкта;

- Отримання аудиторського доказу на основі даних системи внутрішнього контролю, яка є тим більш достовірним, чим краще стан системи внутрішнього контролю;

- Отримання інформації в результаті самостійно аналізу або перевірки аудиторської організації як більш достовірної, ніж відомості, отримані від інших осіб;

- Отримання аудиторських доказів у формі документів і письмових показань як більш достовірних, ніж свідчення в усній формі;

- Можливості зіставлення висновків, зроблених у результаті використання отриманих з різних джерел доказів. [3]

Аудиторський ризик зменшується, якщо аудитор використовує докази, отримані з різних джерел і різні за формою подання. Якщо докази, отримані з одного джерела, суперечать доказам, отриманим з іншого джерела, аудитору необхідно використовувати додаткові аудиторські процедури, щоб вирішити виниклі суперечності і бути впевненим у достовірності зібраних доказів та обгрунтованості отриманих висновків.

Якщо аудиторської організації економічним суб'єктом не представлені існуючі документи в повному обсязі і вона не в змозі зібрати достатні аудиторські докази по якомусь рахунку і (або) операції, аудиторська організація зобов'язана відобразити це у звіті (письмової інформації керівництву економічного суб'єкта) і може розглянути питання про підготовку аудиторського висновку, відмінного від безумовно позитивного.

Збираючи докази, аудитор може застосувати одну або декілька процедур незалежно від того, перевіряється одна господарська операція або група їх.

Найбільш поширені способи (методи) отримання доказів, які аудиторські організації можуть застосовувати на конкретних ділянках аудиту:

- Перевірка арифметичних розрахунків клієнта (перерахування);

- Інвентаризація;

- Перевірка дотримання правил обліку окремих господарських операцій;

- Підтвердження;

- Усне опитування персоналу, керівництва економічного суб'єкта і незалежної (третьої)сторони:

- Перевірка документів;

- Простежування;

- Аналітичні процедури;

- Підготовка альтернативного балансу. [4]



Література

1. Бухгалтерський облік на підприємствах / / під. ред. Веселова Т.М., Марінкова Н.А. М., - 2004;

2. Бухгалтерський облік на виробничих підприємствах / / під. ред. Кертман В.Є. М., - 2004;

3. Кондраков Н.М. Бухгалтерський облік. М., - 2003;

4. Кондраков Н.М. Бухгалтерський облік. М., - 2003. С.109;

5. Бухгалтерський облік на підприємствах / / під. ред. Веселова Т.М., Марінкова Н.А. М., - 2004. С.87;

6. Бухгалтерський облік на виробничих підприємствах / / під. ред. Кертман В.Є. М., - 2004. С. 60;

7. Бухгалтерський облік на підприємствах / / під. ред. Веселова Т.М., Марінкова Н.А. М., - 2004. С. 99.

Размещено на Allbest.ru

...