Облік витрат на виробництво

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

облік витрата собівартість аналітичний

Облік витрат на виробництво займає значне місце в системі бухгалтерського обліку господарюючих суб'єктів. Основною метою ведення виробничого обліку є узагальнення всіх виробничих витрат та обчислення собівартості продукції, робіт і послуг. Раціонально організована система виробничого обліку дозволяє забезпечити:

Своєчасне повне і достовірне відображення в обліку всіх фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, виконанням робіт і наданням послуг, а також непродуктивних робіт і втрат, що допускаються на окремих ділянках діяльності господарюючих суб'єктів;

Контроль за правильним використанням матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів підприємства, за дотриманням встановлених норм витрати матеріалів і продуктивності праці;

Виявлення резервів скорочення витрат;

Точне калькулювання собівартості продукції, робіт і послуг за допомогою обгрунтованого розподілу виробничих витрат між звітними періодами, залишками незавершеного виробництва і готовими виробами, між окремими видами продукції, що випускається, виконаних робіт і наданих послуг.

Часто в економічній літературі термін «витрати» ототожнюється з поняттям «витрати». Однак більш уважне вивчення цих категорій свідчить про їх серйозному відмінності.

У ПБУ 10/99 «Витрати організації» та ПБО 9 / 99 «Доходи організації» вступили в силу з 1 січня 2000 р., вперше визначено для цілей бухгалтерського обліку поняття «доходи» і «видатки». При цьому під витратами розуміється «зменшення економічних вигод у результаті вибуття активів (грошових коштів, іншого майна) і (або) виникнення зобов'язань, що приводить до зменшення капіталу цієї організації, за винятком зменшення внесків за рішенням учасників (власників майна)». Витрати включають такі статті, як витрати на виробництво реалізованої продукції (робіт послуг), на оплату праці управлінського персоналу, амортизаційні відрахування, а також втрати (збитки від стихійних лих, продажу основних засобів, змін валютних курсів та ін.) Складання форми № 2 «Звіт про прибутки та збитків» для зовнішніх користувачів бухгалтерської звітності передбачає розгорнутий і симетричне відображення інформації про доходи та витрати організації.

У залежності від сфери діяльності організації витрати можуть виражатися у формі собівартості (у сфері виробництва) або у формі витрат обігу (у торгівлі). Калькулювання собівартості продукції - одне з основних питань бухгалтерського обліку. З одного боку, достовірний і детальний розрахунок собівартості необхідний внутрішнім користувачам бухгалтерської інформації - адміністрації, засновникам, власникам. Ці дані дозволяють визначити, наскільки вигідний той чи інший вид діяльності у певних економічних умовах, чи ефективна існуюча система організації виробничого процесу, що можна і потрібно змінити, у якому напрямку розвиватися. З іншого боку, склад виробничих витрат організації - одне з найважливіших показників, необхідних для розрахунку і сплати обов'язкових податкових платежів, перш за все - податку на прибуток. Помилки в розрахунку собівартості можуть призвести до серйозних податкових наслідків.



1. Сутність і особливості обліку витрат на виробництво

1.1 Сутність і роль витрат, витрат і витрат

Витрати - це вартість ресурсів, використаних на певні цілі.

У цьому визначенні слід виділити три моменти:

- Витрати визначаються величиною використаних ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових);

величина використаних ресурсів повинна бути представлена в грошовому вираженні для забезпечення порівняння різних ресурсів;

- Поняття витрат має обов'язково співвідноситися з конкретними цілями і завданнями (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг, здійснення капітальних вкладень, функціонування відділу, служби та ін.) Без зазначення мети поняття витрат стає невизначеним.

У вітчизняній практиці поняття «витрати» викладено в ПБО 10/99 «Витрати організацій" і НК.

Витратами організації визнається зменшення економічних вигод у результаті вибуття активів і виникнення зобов'язань, що приводить до зменшення капіталу організації, за винятком зменшення внесків за рішенням власників майна 1.

Не визнається витратами організації вибуття активів:

- У зв'язку з придбанням та створенням необоротних активів;

- В якості внесків до статутних (складеному) капітали інших організацій, у зв'язку з придбанням акцій АТ та інших цінних паперів не з метою перепродажу (продажу);

- За договорами комісій, агентськими та іншим аналогічним договорами на користь комітента, принципіала та ін.;

- В порядку попередньої оплати матеріально-виробничих запасів та інших цінностей, робіт, послуг;

- У вигляді авансів, задатків в рахунок оплати МПЗ та інших цінностей, робіт, послуг;

- В погашення кредиту, позики, отриманих організацією. Наведений перелік вибуття активів, що не визнаються витратами, показує, що поняття «витрати» передбачає обмеження за метою використання ресурсів.

Крім того, ПБУ 10/99 передбачає ряд умов для визнання витрат у бухгалтерському обліку та звіті про прибутки та збитки 2.

Витрати організації залежно від їх характеру, умов здійснення та напрямки діяльності організації поділяються на витрати по звичайних видах діяльності та інші витрати (операційні, позареалізаційні, надзвичайні).

Витрати по звичайних видах діяльності пов'язані з виготовленням та продажем продукції, виконанням робіт і наданням послуг, а також придбанням і продажем товарів; обліковуються на рахунках обліку витрат на виробництво (20, 23, 25 та ін.) і витрат на продаж (44).

Інші витрати не враховуються на рахунках обліку витрат на виробництво. У кінцевому підсумку їх відображають на рахунках 91 «Інші доходи і витрати» і 99 «Прибутки та збитки».

Згідно НК РФ витратами зізнаються обгрунтовані й документально підтверджені витрати, здійснені (понесені) платниками податків 3.

Обгрунтованими вважаються економічно виправдані витрати. З цією метою за деякими витрат для цілей оподаткування встановлюються ліміти (норми витрати), в межах яких вони підлягають визнанню, - з оплати добових при знаходженні працівників у відрядженні, польового забезпечення, компенсації за використання для службових поїздок особистих легкових автомобілів і деяким іншим витратам. У бухгалтерському обліку такі витрати визнаються за фактичними витратами.

Документально підтвердженими вважаються витрати, підтверджені документами, оформленими у встановленому законодавством порядку. Слід зазначити, що дана умова визнання витрат в оподаткуванні не відрізняється від визнання витрат у бухгалтерському обліку, оскільки в бухгалтерському обліку всі записи в облікових регістрах здійснюються тільки на основі правильно оформлених бухгалтерських документів.

Поняття «витрати» використовується в основному в економічній теорії як поняття «витрати» стосовно до виробництва продукції (робіт, послуг). Поняття «витрати на виробництво» і «витрати виробництва» можна розглядати як ідентичні.

Як ідентичних можна розглядати також поняття «витрати на виробництво і продаж продукції», «витрати виробництва та обігу» і «витрати по звичайних видах діяльності». При цьому поняття «витрати виробництва та обігу» в даний час застосовується в основному організаціями торгівлі та громадського харчування.

1.2 Основні принципи і завдання обліку витрат на виробництво

Кожне підприємство, перш ніж почати своє виробництво, впроваджує, який прибуток воно зможе отримати. Прибуток підприємства в основному залежить від ціни продукції і витрат на її виробництво.

Ціна продукції на ринку є результат взаємодії попиту та пропозиції. За законами ринкового ціноутворення, в умовах вільної конкуренції, ціна продукції не може бути вище або нижче за бажанням виробника або покупця - вона вирівнюється автоматично. Інша справа - витрати, що формують собі вартість продукції. Вони можуть зростати або знижуватися залежно від обсягу споживаних трудових і матеріальних ресурсів, рівня техніки, організації виробництва та інших чинників. Отже, виробник має безліч важелів зниження витрат, які він може привести в дію при вмілому керівництві.

Основними напрямками зниження собівартості продукції є зростання продуктивності праці і економія споживаних ресурсів. Важливу роль грає також управління процесом формування собівартості продукції, і перш за все суворий облік виробничих витрат і оперативний контроль за економним та раціональним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, посилення боротьби з безгосподарністю і марнотратством.

Основними завданнями обліку витрат на виробництво є:

- Своєчасне і правильне відображення фактичних витрат виробництва за відповідними статтями;

- надання інформації для оперативного контролю за використанням виробничих ресурсів і порівняння з існуючими нормами, нормативами і кошторисами;

- Виявлення резервів зниження собівартості продукції, попередження непродуктивних витрат і втрат;

- Визначення результатів внутрішньовиробничого госпрозрахунку за структурними підрозділами підприємства та ін.

Для здійснення цих завдань на підприємствах облік витрат має бути організований з дотриманням таких основних принципів:

- Узгодженість показників обліку витрат з плановими показниками;

- Включення всіх витрат по виробництву продукції звітного періоду в її собівартість;

- Групування та відображення витрат по виробничим підрозділам, видам продукції, елементам і статтям витрат

- Узгодженість об'єктів обліку витрат з об'єктами калькуляції забезпечення роздільного відображення виробничих витрат за діючими нормами і відхиленням від них;

- Розширення складу витрат, що відносяться на собівартість продукції за прямим ознакою;

- Максимальне наближення методології та організації обліку витрат до міжнародних стандартів і т. д.

1.3 Синтетичний і аналітичний облік витрат на виробництво

У центрі обліку витрат на виробництво знаходиться рахунок 20 «Основне виробництво».

Рахунок 20 «Основне виробництво» ведеться для відображення витрат на виробництво продукції (робіт, послуг), що представляють звичайну діяльність організації. Це один з центральних рахунків інформаційної системи підприємства.

За дебетом рахунка 20 «Основне виробництво» протягом місяця відображають на підставі первинних документів всі прямі витрати, безпосередньо пов'язані з випуском продукції, виконанням робіт і наданням послуг, записами з кредиту рахунків обліку виробничих запасів, розрахунків з робітниками і службовцями з оплати праці та т . п.

Після закінчення місяця непрямі витрати, враховані на рахунках 23 «Допоміжні виробництва», 25 «Загальновиробничі витрати», 26 «Загальногосподарські витрати» списуються і розподіляються між залишками незавершеного виробництва і товарним випуском, а також можуть розподілятися між окремими видами продукції, що випускається (робіт, послуг ). При цьому при формуванні неповної собівартості списання загальногосподарських витрат кредиту рахунку 26 «Загальногосподарські витрати» відбувається безпосередньо в дебет рахунку 90 «Продажі», минаючи рахунок 20 «Основне виробництво» (метод «директ-костинг») 4.

За кредитом рахунку 20 «Основне виробництво" відображають суми фактичної собівартості завершеної виробництвом продукції, виконаних робіт, наданих послуг. Ці суми списуються з рахунку 20 «Основне виробництво» в дебет рахунків 43 «Готова продукція», 40 «Випуск продукції (робіт, послуг)», 90 «Продажі».

Рахунок 21 «Напівфабрикати власного виробництва» використовується для обліку наявності і руху відповідних напівфабрикатів (при Попередільний методі обліку витрат).

За дебетом рахунка 21 «Напівфабрикати власного виробництва» в кореспонденції з рахунком 20 «Основне виробництво» відображають витрати, пов'язані з виготовленням напівфабрикатів. З кредиту рахунку 21 «Напівфабрикати власного виробництва» напівфабрикати списуються в залежності від напрямку їх використання або в дебет рахунку 20 «Основне виробництво» при використанні у власному виробництві, або в дебет рахунку 90 «Продажі» при реалізації іншим організаціям та особам.

На підприємствах, що не використовують рахунок 21 «Напівфабрикати власного виробництва», їх вартість відображається у складі незавершеного виробництва, тобто на рахунку 20 «Основне виробництво».

Напівфабрикати можуть продаватися на бік. Якщо це робиться систематично, то повинен застосовуватися рахунок 43 «Готова продукція», а не рахунок 21 «Напівфабрикати власного виробництв а».

Рахунок 23 «Допоміжні виробництва» використовується для відображення витрат допоміжних (підсобних) виробництв. Це, як правило, виробництва, що забезпечують: ремонт основних засобів; зведення тимчасових (нетитульних) споруд, виготовлення інструментів, штампів, запасних частин, будівельних деталей; транспортне обслуговування; обслуговування різними видами енергії (електроенергією, парою, газом, повітрям і ін) . За дебетом рахунка 23 «Допоміжні виробництва" відображають прямі витрати, пов'язані безпосередньо з випуском продукції, виконанням робіт, наданням послуг, а також непрямі витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням допоміжних виробництв, і втрати від браку.

За кредитом рахунка 23 «Допоміжні виробництва" відображають суми фактичної собівартості завершеної виробництвом продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Ці суми списують з кредиту рахунку 23 «Допоміжні виробництва» в дебет рахунків: 20 «Основне виробництво»; 25 «Загальновиробничі витрати» при відпуску продукції (робіт, послуг) основного виробництва; 29 «Обслуговуючі виробництва та господарства» при відпуску продукції (робіт, послуг) цим виробництвам; 90 «Продажі»; 40 «Випуск продукції (робіт, послуг)» при виконанні робіт чи послуг для сторонніх юридичних та (або) фізичних осіб. Сальдо рахунку 23 «Допоміжні виробництва» на кінець місяця показує вартість незавершеного виробництва.

Рахунок 25 «Загальновиробничі витрати» призначений для реєстрації витрат з обслуговування основних і допоміжних виробництв. До них відносяться: витрати по утриманню та експлуатації машин та обладнання; амортизаційні відрахування і витрати на ремонт основних засобів і іншого майна, використовуваного у виробництві; витрати зі страхування зазначеного майна; витрати на опалення, освітлення й утримання приміщень; орендна плата за приміщення, машини і обладнання, використовувані у виробництві; оплата праці працівників, зайнятих обслуговуванням виробництва.

Зібрані протягом місяця на дебеті рахунку 25 «Загальновиробничі витрати» витрати в кінці місяця повністю включають у виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) основного (дебет рахунку 20), допоміжного (дебет рахунку 23) виробництва, обслуговуючих виробництв і господарств (дебет рахунку 29 ). Якщо на підприємстві мав місце шлюб, то відповідну частину загальновиробничих витрат списують в дебет рахунку 28 «Брак у виробництві». Сальдо рахунок 25 «Загальновиробничі витрати» не має.

Рахунок 26 «Загальногосподарські витрати» призначений для відображення витрат на потреби управління та інших витрат, не пов'язаних безпосередньо з виробничим процесом.

У складі загальногосподарських витрат виділяють: адміністративно-управлінські витрати; витрати на утримання загальногосподарського персоналу, не пов'язаного з виробничим процесом; амортизаційні відрахування і витрати на ремонт основних засобів управлінського і загальногосподарського призначення; орендну плату за приміщення загальногосподарського призначення; витрати з оплати інформаційних, аудиторських, консультаційних і тому подібних послуг.

Протягом місяця всі загальногосподарські витрати збирають по дебету рахунку 26 «Загальногосподарські витрати» з кредиту рахунків обліку виробничих запасів, розрахунків з працівниками з оплати праці, розрахунків з іншими організаціями (особами) і ін

Якщо облік витрат ведеться по повній собівартості, то в кінці місяця загальногосподарські витрати включають до складу витрат основного виробництва (дебет рахунку 20 «Основне виробництво», кредит рахунку 26 «Загальногосподарські витрати») з розподілом між видами продукції, що виготовляється (виконуваних робіт, послуг, що надаються) пропорційно якій-небудь бази На багатьох підприємствах, особливо в сфері послуг, рахунок 26 «Загальногосподарські витрати» використовується для відображення всіх понесених ними витрат. У кінці звітного періоду рахунок закривається традиційної записом:

Дт рах. 90-2 "Собівартість продажів»,

Кт рах. 26 «Загальногосподарські витрати».

Рахунки 25 «Загальновиробничі витрати» та 26 «Загальногосподарські витрати» - рахунки операційні, транзитні і не можуть фігурувати в балансі.

Рахунок 28 «Брак у виробництві» необхідний для обліку втрат від браку. Браком визнається продукція, яка в силу наявних у ній дефектів не може бути використана за її прямим призначенням.

За дебетом рахунка 28 «Брак у виробництві» враховують вартість остаточно забракованої продукції основного (кредит рахунку 20) і допоміжного (кредит рахунку 23) виробництв і витрати на виправлення браку (з кредиту рахунків 10, 69, 70 та ін.) За кредитом рахунку 28 «Брак у виробництві" відображаються суми, що відносяться на зменшення втрат від браку, і суми, що списуються на витрати виробництва як остаточні втрати від браку. Сальдо за рахунком 28 «Брак у виробництві» на кінець місяця не буває, рахунок закривається виявленням остаточних втрат від браку.

Рахунок 29 «Обслуговуючі виробництва та господарства» відкривається для обліку витрат однойменних виробництв і господарств. Основною ознакою, за яким господарство або виробництво відноситься до категорії обслуговуючого, є те, що його діяльність не пов'язана з виробництвом продукції, виконанням робіт або наданням послуг. Це перебувають на балансі організації житлово-комунальні господарства, їдальні та буфети, дитячі дошкільні заклади, будинки відпочинку, санаторії та інші організації оздоровчого та культурно-просвітницького призначення, а також науково-дослідні та конструкторські підрозділи.

За дебетом рахунка 29 «Обслуговуючі виробництва та господарства» відображають прямі витрати на утримання обслуговуючих виробництв і господарств за звітний період, а також витрати допоміжних виробництв.

Фактичну собівартість завершеної виробництвом продукції, виконаних робіт (послуг) списують з кредиту цього рахунку в дебет рахунків: 10 «Матеріали» або 43 «Готова продукція» - на вартість матеріалів і готової продукції, випущених обслуговуючими виробництвами і господарствами; 90 «Продажі» - при продажу продукції, робіт, послуг на сторону; 23 «Допоміжні виробництва», 25 «Загальновиробничі витрати», 26 «Загальногосподарські витрати» - при наданні послуг підрозділам-споживачам.

Сальдо рахунку 29 «Обслуговуючі виробництва та господарства» на кінець місяця показує вартість незавершеного виробництва.

На рахунку 96 «Резерви майбутніх витрат» накопичуються джерела, що дозволяють рівномірно розподіляти витрати на виробництво і на продаж.

Рахунок 97 «Витрати майбутніх періодів» призначений для фіксації даних про витрати, понесені в даному звітному періоді, але капіталізованих, т. е. відносяться до майбутніх звітних періодів. На цьому рахунку можуть бути відображені витрати, пов'язані з гірничо-підготовчими роботами; сезонним характером господарської діяльності; освоєнням нових виробництв, установок і агрегатів; рекультивацією земель і здійсненням інших природоохоронних заходів; нерівномірно виробленим ремонтом основних засобів.

Враховані витрати списуються з кредиту рахунку 97 «Витрати майбутніх періодів" у дебет рахунків 20 «Основне виробництво», 23 «Допоміжні виробництва», 25 «Загальновиробничі витрати», 26 «Загальногосподарські витрати», 44 «Витрати на продаж».

Аналітичний облік витрат ведеться за їх видами та видами продукції, що випускається, місцями виникнення витрат і центрами відповідальності та іншими ознаками виходячи з вимог системи управління. Найчастіше аналітичний облік намагаються організувати за найменуваннями вироблюваної продукції з метою калькулювання собівартості. Для цього всі витрати на виробництво поділяються за видами продукції, що виробляється, а потім відповідні витрати ділять на кількість випущених одиниць даного виду.

Згідно з чинним Планом рахунків аналітичний облік ведеться по рахунках: 20 «Основне виробництво» - за видами витрат і видами продукції, що випускається (робіт, послуг); 21 «Напівфабрикати власного виробництва» - по місцях зберігання напівфабрикатів і за найменуваннями (видами, сортами, розмірами і т. п.); 23 «Допоміжні виробництва »- по видах виробництв; 25« Загальновиробничі витрати »- по окремих підрозділах організації та статтями витрат; 26 «Загальногосподарські витрати» - за статтями кошторисів та місцями виникнення та ін; 28 «Брак у виробництві» - в окремих підрозділах організації, видами продукції, статтям витрат, причинах і винуватцям браку; 29 «Обслуговуючі виробництва та господарства» - по кожному підрозділу та за статтями їх витрат; 96 «Резерви майбутніх витрат» - в окремих резервів; 97 «Витрати майбутніх періодів» - за видами витрат.

Адміністрація може організувати аналітичний облік витрат за елементами витрат для цілей складання звітності тощо.

Допускається й інший варіант отримання диференційованої інформації в синтетичному обліку із застосуванням додаткових рахунків 30-39. У цьому випадку відповідно до Плану рахунків рахунки 20-29 використовуються для групування витрат за статтями, місцями виникнення та іншими ознаками, а також для обчислення собівартості продукції (робіт, послуг). Рахунки 30-39 застосовуються для обліку витрат за елементами витрат. Взаємозв'язок обліку витрат за статтями і елементами здійснюється за допомогою спеціально відкритих рахунків. Склад і методика ведення рахунків 30-39 при такому варіанті обліку встановлюються адміністрацією виходячи з особливостей діяльності, структури, організації управління і на основі відповідних рекомендацій Міністерства фінансів РФ 5.

1.4 Особливості податкового обліку витрат на виробництво

Для цілей податкового обліку витрати на виробництво і реалізацію поділяються, як зазначалося раніше, на прямі і непрямі, але їх розуміння не збігається з тим трактуванням, яка прийнята в бухгалтерському обліку.

До прямих витрат у податковому обліку відносяться:

- Сировина і (або) матеріали, що використовуються у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг) і (або) утворюють їх основу або є необхідним компонентом при їх виробництві, а також витрати на придбання комплектуючих виробів та (або) напівфабрикатів, які піддаються монтажу та (або) додаткової обробки на підприємстві;

- Оплата праці робітників і службовців, які беруть участь у процесі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг, а також єдиний соціальний податок, нарахований на витрати, пов'язані з оплатою праці;

- Амортизація основних засобів, що використовуються при виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг.

До непрямих відносяться всі інші суми витрат, за винятком позареалізаційних, здійснюваних платником податків в. протягом звітного періоду. До складу позареалізаційних витрат включаються обгрунтовані витрати на здійснення діяльності, безпосередньо не пов'язаної з виробництвом і (або) реалізацією. Перелік позареалізаційних витрат встановлено ст. 265 НК РФ; сума непрямих витрат на виробництво і реалізацію, здійснених у звітному періоді, в повному обсязі відноситься до витрат поточного звітного періоду. Сума прямих витрат так само належить до витрат поточного звітного періоду, за винятком сум прямих витрат, які розподіляються на залишки незавершеного виробництва, готової продукції на складі і продукції відвантаженої, але не реалізованої в звітному періоді.

Але Податковий кодекс наказує інший порядок оцінки незавершеного виробництва. Його залишок відповідно до Податкового кодексу оцінюється на основі даних первинних облікових документів про рух і про залишки (у кількісному вираженні) сировини і матеріалів, готової продукції по цехах (виробництв) і про суму прямих витрат, здійснених у поточному місяці. При цьому можливі три варіанти конкретною розрахунку:

для платників податків, виробництво яких пов'язане з обробкою і переробкою сировини, сума прямих витрат розподіляється на залишки незавершеного виробництва в частці, що відповідає частці (Д,) таких залишків у вихідній сировині (у кількісному вираженні), за мінусом технологічних втрат. При цьому під сировиною розуміється матеріал, що використовується у виробництві в якості матеріальної основи, який в результаті послідовної технологічної обробки (переробки) перетворюється на готову продукцію;

2) для платників податків, виробництво яких пов'язане з виконанням робіт (наданням послуг), сума прямих витрат розподіляється на залишки незавершеного виробництва пропорційно частці (Д 2) незавершених (або завершених, але не прийнятих на кінець поточного місяця) замовлень на виконання робіт (надання послуг ) у загальному обсязі виконуваних протягом місяця замовлень;

3) для інших платників податків сума прямих витрат розподіляється на залишки незавершеного виробництва пропорційно частці (Д 3) прямих витрат у планової (нормативної, кошторисної) вартості продукції 6.



2. Класифікація витрат для різних цілей

2.1 Визнання витрат в бухгалтерському обліку

Усі витрати організації (за звичайними видами діяльності та інші) визнаються в бухгалтерському обліку при наявності таких умов:

- Витрата проводиться відповідно до конкретного договором, вимогою законодавчих і нормативних актів, звичаями ділового обороту;

- Сума витрат може бути визначена;

- Є впевненість в тому, що в результаті конкретної операції відбудеться зменшення економічних вигод організації 7.

Якщо відносно будь-яких витрат організації не виконано хоча б одне із зазначених умов, то в обліку ці витрати визнаються дебіторською заборгованістю.

Амортизація визнається як витрати виходячи з величини амортизаційних відрахувань, яка визначається на основі вартості активів, що амортизуються, строку корисного використання та прийнятих організацією способів нарахування амортизації.

Витрати визнаються в бухгалтерському обліку незалежно від наміру отримати виручку, операційні або інші доходи і від форми здійснення витрат (грошової, натуральної та іншої).

Відповідно до допущенням тимчасової визначеності фактів господарської діяльності витрати визнаються у тому звітному періоді, в якому здійснені, незалежно від часу фактичної виплати коштів і іншої форми здійснення.

Якщо організацією прийнятий порядок визнання виручки після надходження грошових коштів і іншої форми оплати, то й витрати визнаються після здійснення погашення заборгованості.

Витрати визнаються у звіті про прибутки та збитки:

- З урахуванням зв'язку між виробничими витратами і надходженнями (відповідність доходів і витрат);

- Шляхом їх обгрунтованого розподілу між звітними періодами, коли витрати зумовлюють отримання доходів протягом кількох звітних періодів і коли зв'язок між доходами і витратами не може бути визначена чітко чи визначається непрямим шляхом;

- За витратами, визнаним у звітному періоді, коли по них стає певним неотримання економічних вигод або надходження активів;

- Незалежно від того, як - вони приймаються для цілей розрахунку бази оподаткування;

- Коли виникають зобов'язання, не обумовлені визнанням відповідних активів.

2.2 Напрями класифікації витрат на виробництво і продаж продукції. Поняття собівартості продукції

Прибуток або збиток від проданої продукції визначається відніманням з виручки від продажу продукції її собівартості.

У бухгалтерському обліку використовуються різні показники собівартості продукції: собівартість проданої продукції, виробнича собівартість і ін

Собівартість проданої продукції - це витрати на її виробництво і продаж.

Виробнича собівартість - це витрати на виробництво випущеної продукції. При обчисленні повної виробничої собівартості до її складу включають загальногосподарські витрати; неповна виробнича собівартість обчислюється без загальногосподарських витрат.

У визначенні собівартості продукції підкреслюється, що вона включає в себе лише ті витрати, які безпосередньо пов'язані з виробництвом і продажем випущеної і проданої продукції.

Для обчислення різних показників собівартості продукції необхідно класифікувати витрати по ряду ознак.

Крім того, з метою управління витратами і виробництвом продукції витрати доцільно класифікувати по інших напрямках - для прийняття рішень, здійснення контролю і регулювання.

Таким чином, додатково до розглянутої класифікації видатків організації витрати доцільно класифікувати за такими трьома напрямками:

- Для обчислення собівартості продукції;

- Для прийняття рішень;

- Для здійснення контролю і регулювання.

2.3 Класифікація витрат для обчислення собівартості продукції

Для обчислення собівартості продукції витрати класифікують за такими ознаками (див. табл. 1).

По відношенню до собівартості продукції витрати ділять на включаються і не включаються до собівартості продукції.

Собівартість випущеної продукції визначають додаванням до вартості незавершеного виробництва на початок звітного періоду витрат звітного періоду і відніманням з одержаної суми витрат вартості незавершеного виробництва на кінець звітного періоду. Отже, до включаються до собівартості продукції витрат відносять вартість незавершеного виробництва на початок періоду і ті витрати звітного періоду, які безпосередньо відносяться на випущену продукцію.



Таблиця 1 - Ознаки класифікації витрат

Ознаки класифікації	Підрозділи витрат на види
1. Ставлення до собівартості продукції 2. Економічний зміст 3. Економічна роль у процесі виробництва 4. Склад (однорідність) 5. Спосіб включення у собівартість продукції 6. Періодичність виникнення 7. Участь у процесі виробництва	8. Ефективність 9. Відображення в бізнес-плані 10. Можливість нормування 11. Часові періоди Включаються і не включаються до собівартість продукції За елементами витрат і статтям калькуляції Основні і накладні Одноелементні і комплексні Прямі та непрямі Поточні та одноразові Виробничі та позавиробничі Продуктивні і непродуктивні Плановані і неплановані Нормовані і ненормовані Витрати попереднього періоду, звітного періоду, майбутніх періодів

Не включаються до собівартості випущеної продукції вартість незавершеного виробництва на кінець звітного періоду, витрати, не пов'язані безпосередньо до виробництва випущеної продукції (наприклад, витрати на придбання невитрачених у виробництві матеріалів) та частину витрат майбутніх періодів.

До незавершеного виробництва відносять витрати на незакінчену виробництвом продукцію.

За економічним змістом витрати групують за елементами витрат і за статтями калькуляції.

Відповідно до ПБО 10/99 витрати організації по звичайних видах діяльності групують за такими елементами витрат:

матеріальні витрати (за вирахуванням вартості зворотних відходів);

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні потреби;

амортизація;

інші витрати (поштово-телеграфні, телефонні, відрядження та ін) 8.

Отримані за елементами витрат дані необхідні для визначення фінансового результату по звичайних видах діяльності за звітний період, розробки бізнес-планів, визначення обсягу закупівель матеріальних ресурсів, фонду оплати праці та суми амортизаційних відрахувань, організації контролю за витратами, обчислення показників ефективності використання ресурсів (матеріаломісткості, трудомісткості та ін.) і ряду інших показників.

Слід зазначити, що при обліку витрат з їх елементам не виділяють витрати на закінчену виробництвом продукцію (роботи, послуги) і незавершене виробництво.

НК РФ передбачає виділення не п'яти, а чотирьох елементів витрат:

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці;

сума нарахованої амортизації;

інші витрати 9.

Статті калькуляції - це встановлена організацією сукупність витрат для обчислення собівартості всієї продукції (робіт, послуг) або її окремих видів.

Основні положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції на промислових підприємствах і проекту методичних рекомендацій з обліку витрат на виробництво продукції, робіт, послуг рекомендують таку угруповання витрат за статтями калькуляції:

«Сировина і матеріали»;

«Поворотні відходи» (віднімаються);

«Куплені комплектуючі вироби, напівфабрикати і послуги виробничого характеру сторонніх організацій»;

«Паливо і енергія на технологічні цілі»;

«Витрати на оплату праці працівників, безпосередньо беруть участь у процесі виробництва продукції, виконання робіт, наданні послуг »;

"Відрахування на соціальні потреби»;

«Витрати на підготовку і освоєння виробництва»;

«Загальновиробничі витрати»;

«Загальногосподарські витрати»;

«Втрати від шлюбу»;

«Інші виробничі витрати»;

«Витрати на продаж» 10.

Підсумок перших 11 статей утворює виробничу собівартість продукції, а підсумок всіх 12 статей - собівартість проданої (реалізованої) продукції.

Організації можуть вносити зміни в наведену номенклатуру статей витрат на виробництво з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва.

За економічної ролі в процесі виробництва витрати діляться на основні і накладні.

Основними називаються витрати, безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виробництва: витрати на сировину, основні і допоміжні матеріали, зарплата виробничих робітників, відрахування на соціальні потреби та інші витрати, крім загальновиробничих і загальногосподарських витрат.

Накладні витрати утворюються у зв'язку з організацією, обслуговуванням виробництва і управлінням ним. Вони складаються з загальновиробничих і загальногосподарських витрат.

За складом (однорідності) розрізняють одноелементні і комплексні витрати.

Одноелементні називаються витрати, що складаються з одного елемента - заробітна плата, амортизація та ін.; комплексними - витрати, що складаються з декількох елементів, наприклад загальновиробничі і загальногосподарські витрати, до складу яких входять заробітна плата відповідного персоналу, амортизація будівель та інші одноелементні витрати.

За способом включення до собівартості продукції витрати поділяються на прямі і непрямі.

Прямі витрати пов'язані з виробництвом певного виду продукції і можуть бути безпосередньо віднесені на його собівартість: сировина і основні матеріали, основна зарплата виробничих робітників, втрати від браку та ін.

Непрямі витрати не можуть бути віднесені безпосередньо в собівартість окремих видів продукції і розподіляються побічно (умовно): загальновиробничі і загальногосподарські витрати, частину витрат на продаж та ін. Розподіл витрат на прямі і непрямі залежить від галузевих особливостей, організації виробництва, прийнятого методу калькулювання собівартості продукції .

Нерідко основні витрати ототожнюють з прямими, а накладні - з непрямими. Накладні витрати дійсно розподіляють між об'єктами обліку витрат і калькулювання непрямим способом. Разом з тим значна частина основних витрат також розподіляється за відповідними об'єктами непрямим способом: основна частина допоміжних матеріалів, додаткова заробітна плата виробничих робітників, відрахування на соціальні потреби та ін У ряді виробництв навіть сировина і основні матеріали розподіляються по об'єктах обліку і калькулювання непрямим способом - пропорційно нормам витрат сировини і матеріалів, рецептурних нормам і т.п.

Способи розподілу непрямих витрат залежать від виду розподіляються витрат, технологічної особливості виробництва продукції та інших факторів 11.

Залежно від періодичності виникнення витрати діляться на поточні та одноразові. До поточних відносяться витрати, що мають часту періодичність (наприклад, витрата сировини і матеріалів), до одноразових (однократним) - витрати на підготовку і освоєння випуску нових видів продукції, пов'язані з пуском нових виробництв і ін. Одноразові витрати часто називають дискреційними витратами.

По участі в процесі виробництва розрізняють виробничі і позавиробничі витрати (витрати періоду).

Виробничі витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, виконанням робіт і наданням послуг та включаються до їх собівартість (матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування в єдиний соціальний податок, втрати від браку, загальновиробничі витрати та ін.)

Позавиробничі витрати (витрати періоду) безпосередньо не пов'язані з виробництвом продукції, виконанням робіт і наданням послуг і не включаються у виробничу собівартість. Вони списуються на зменшення прибутку від продажу продукції (на рахунок 90 «Продажі»). До витрат періоду відносять витрати з продажу продукції (комерційні витрати).

Значна частина витрат на продаж прямо відноситься на собівартість проданої продукції (пакувальні і тарні матеріали, транспортні витрати та ін.) Частину витрат на продаж розподіляється між видами проданої продукції непрямим способом пропорційно виробничої собівартості, вартості проданої продукції і т.п.

Загальногосподарські витрати можуть включатися до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) або ставитися до витрат періоду в залежності від прийнятого в організації порядку їх списання. Якщо в обліковій політиці передбачено обчислення повної виробничої собівартості продукції, то загальногосподарські витрати списуються на рахунки обліку витрат на виробництво, тобто включаються до складу виробничих витрат. При обчисленні неповної виробничої собівартості продукції загальногосподарські витрати відносять до витрат періоду і списують на рахунок 90 «Продажі».

По ефективності розрізняють продуктивні та непродуктивні витрати. Продуктивними вважаються витрати на виробництво продукції встановленої якості при раціональній технології та організації виробництва. Непродуктивні витрати є наслідком недоліків у технології та організації виробництва - втрати від простоїв, брак продукції, оплата понаднормових робіт і ін.

Продуктивні витрати плануються, тому вони називаються планованими в бізнес-плані. Непродуктивні витрати, як правило, не плануються, тому їх вважають неплановані.

По можливості нормування витрати діляться на нормовані (які піддаються нормуванню і включаються в нормативну базу організації - матеріальні витрати, основна заробітна плата виробничих робітників та ін) і ненормовані (витрати, за якими норми не встановлюються, - втрати від простоїв, оплата понаднормових робіт і ін).

Розподіл витрат на нормовані і ненормовані передбачено також НК РФ для цілей оподаткування.

До нормованих витрат для цілей оподаткування відносять відрядження та представницькі витрати; суми виплачених підйомних в межах норм, встановлених законодавством; витрати на компенсацію за використання для службових поїздок особистих легкових автомобілів; плата державного або приватного нотаріуса за нотаріальне оформлення в межах встановлених тарифів; частину витрат на рекламу. Всі інші витрати організацій для цілей оподаткування є ненормованими.

Нормовані для цілей оподаткування витрати включаються до собівартості продукції, що приймається для оподаткування прибутку, в межах встановлених норм і нормативів. Для цілей обліку вони приймаються у фактично вироблених витратах 12.

За часовими періодами здійснення розрізняють витрати попередніх періодів, звітного періоду і майбутніх періодів.

Витрати попередніх звітних періодів представлені в незавершеному виробництві (за рахунками 20 «Основне виробництво», 23 «Допоміжні виробництва», 29 «Обслуговуючі виробництва та господарства»). При обчисленні собівартості продукції (робіт, послуг) до вартості незавершеного виробництва на початок місяця додають витрати звітного періоду і з сукупної величини віднімають вартість незавершеного виробництва на кінець місяця.

Витрати звітного періоду - це витрати, які здійснюються у звітному періоді. Основна їх частина входить у собівартість продукції.

Витрати майбутніх періодів - це витрати, вироблені в звітному періоді, але відносяться до майбутніх звітних періодів.

Основну частину витрат майбутніх періодів в організаціях становлять витрати на підготовку і освоєння виробництва. Крім того, до витрат майбутніх періодів відносять витрати з ремонту основних засобів в сезонних галузях промисловості (коли не створюється ремонтний фонд), витрати, зараховують частково на майбутні періоди та інших

2.4 Класифікація витрат для прийняття рішень

Для прийняття управлінських рішень витрати поділяються на:

- Змінні, напівзмінні і постійні;

- Прийняті і не прийняті в розрахунок;

- Явні і альтернативні;

- Безповоротні;

- Інкрементні і маргінальні.

До змінних відносять витрати, розмір яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва продукції (сировина і основні матеріали, заробітна плата виробничих робітників, покупні вироби і напівфабрикати, паливо і енергія на технологічні потреби та ін.) Крім прямих матеріальних і трудових витрат змінними є деякі види непрямих матеріальних і трудових витрат (допоміжні матеріали, витрати на інструменти, погодинна оплата оператора на комп'ютерах та ін.)

У розрахунку на одиницю продукції змінні витрати становлять постійну величину. На практиці це сталість досить часто порушується - наприклад, при закупівлі сировини і матеріалів великими партіями постачальник надає покупцеві знижку із ціни. Вартість витрачених сировини і матеріалів залежить від структури транспортних витрат, заміни одного виду матеріалів іншими і ряду інших чинників. Все це повинно прийматися до уваги менеджерами при плануванні вартості матеріалів та оцінки ефективності їх використання. Однак для облікових цілей всі ці фактори до уваги не беруть.

Умовно-змінні (напівзмінні) витрати залежать від обсягу виробництва, але ця залежність не є прямо пропорційною.

Частина цих витрат змінюється разом зі зміною обсягу виробництва, а частина залишається незмінною. До напівзмінні витрат можна віднести плату за телефон, що складається з постійної абонентської плати (постійна частина) та оплати міжміських та міжнародних телефонних розмов (змінна частина). З калькуляційних статей до змінних витрат відносять загальновиробничі витрати, витрати на продаж і деякі інші, у складі яких деякі витрати є змінними по відношенню до обсягу виробництва, а інші постійними.

При плануванні та оцінці умовно-змінних витрат потрібно користуватися обчисленими коефіцієнтами залежності цих витрат від обсягу виробництва (приблизні коефіцієнти наведені в табл. 2).

Таблиця 2 - Коефіцієнти залежності витрат з утримання та експлуатації устаткування від обсягу виробництва

Статті витрат	Коефіцієнт залежності
1) Амортизація устаткування і транспортних засобів	0,2
2) Експлуатація обладнання (вартість мастильних, обтиральних та інших допоміжних матеріалів, заробітна плата робітників, які обслуговують обладнання, відрахування на соціальні потреби, вартість спожитого палива та всіх видів енергії та ін)	0,8
3) Поточний ремонт обладнання і транспортних засобів	0,6
4) Внутрішньозаводське переміщення вантажів	0,7
5) Інші витрати	0,3
Разом:	0,6

Коефіцієнти прояву визначаються, як правило, методами кореляційного аналізу.

Розмір постійних витрат (амортизаційні відрахування по будівлях і спорудах, заробітна плата управлінського персоналу, орендні платежі та ін) майже не залежить від зміни обсягу виробництва продукції. З калькуляційних статей в якості постійних витрат приймаються загальногосподарські витрати.

У розрахунку на одиницю продукції постійні витрати змінюються разом зі зміною обсягу виробництва. При цьому виникає зворотна пропорційна залежність.

Постійні витрати, залишаючись незалежними від обсягу виробництва, можуть змінюватися під впливом інших факторів (зростання цін при інфляції та ін.)

Ці зміни приймають до уваги при зіставленні фактичної величини загальногосподарських витрат з плановою і повинні враховуватися при плануванні цих постійних витрат на наступні періоди.

Разом з тим зазначені та інші подібні зміни, як правило, не роблять істотного впливу на величину загальногосподарських витрат, тому в плануванні, обліку і контролі загальногосподарські витрати приймаються в якості постійних.

Слід зазначити, що витрати є сталими лише в межах певного рівня ділової активності (обсягу виробництва або продажів). При істотній зміні рівня ділової активності (релевантного рівня) змінюються і постійні витрати. Тому якщо розглядати постійні витрати за тривалий період часу (кілька років), то можна помітити ступінчастий характер зміни постійних витрат.

Прийняті у розрахунок (релевантні) витрати - це витрати, що мають відношення до приймається рішенням; не прийняті до уваги витрати (нерелевантні) не мають відношення до приймається рішення.

Явні витрати організація здійснює в процесі виробництва та продажу продукції (робіт, послуг); альтернативні {диктував) витрати виникають в умовах обмежених ресурсів при виборі альтернативних варіантів. Вони означають упущену вигоду, що виникає при обмежених ресурсах.

У первинних бухгалтерських документах альтернативні витрати не відображаються, оскільки носять розрахунковий характер. Зазначені витрати іноді називають «уявними».

Безповоротними (витратами минулого періоду) називаються витрати, які вже виникли внаслідок раніше прийнятого рішення. На суму понесених витрат уже не можуть вплинути ніякі альтернативи. До даних витрат відносять залишкову вартість майна, що амортизується. При будь-якому варіанті використання цього майна залишкову вартість списують або на витрати з виробництва продукції (у вигляді амортизаційних відрахувань), або на операційні витрати (при продажу та списання майна). До безповоротних витрат відносять також вартість раніше закуплених матеріальних ресурсів, які з ряду обставин неможливо використовувати (так звані неліквіди) і ін

Інкрементні (приростні, або диференціальні) витрати є додатковими і виникають при виробництві додаткової продукції 'або продажу додаткових товарів.

Маргінальні (граничні) витрати - це додаткові витрати на одиницю продукції (а не на весь випуск).

2.5 Класифікація витрат для здійснення контролю і регулювання

Для контролю і регулювання витрати класифікують на:

- Регульовані і нерегульовані;

- Витрати у межах норм, плану, кошторису і відхилення від норм, плану, кошторису.

Регульованими називаються витрати, величина яких може залежати від менеджера відповідного рівня управління; нерегулцруемие витрати не залежать від рішень менеджера (як правило, нижчих рівнів управління).

Для керівника організації майже всі витрати організації є регульованими; для керівника цеху регульованими є витрати лише в межах цеху; для бригадира - тільки витрати в межах бригади.

Розподіл витрат на регульовані і нерегульовані має велике значення для встановлення відповідальності за величини витрат по кожному менеджеру і виконавцю.

По можливості здійснення контролю за витратами вони поділяються на контрольовані і неконтрольовані.

Контрольовані витрати можуть контролюватися працівниками організації; неконтрольовані витрати не піддаються контролю з боку працівників організації (підвищення цін на обладнання та паливно-енергетичні ресурси, зміна ставок відрахувань на соціальні потреби, податків та ін.)

Система контролю за витратами передбачає їх розподіл на витрати в межах норм, плану, кошторису та на відхилення від норм, плану, кошторису. Виявлення зазначених відхилень дозволяє менеджерам приймати рішення по управлінню витратами.



Висновок

Виходячи з вищевикладеного можна зробити наступні висновки:

У п.9 ПБО 10/99 по суті викладено механізм переходу від витрат організації до собівартості одиниці продукції (робіт послуг). Визначено, що для цілей формування організацією фінансового результату від звичайних видів діяльності визначається собівартість виробленої продукції (робіт, послуг), яка формується на базі витрат по звичайних видах діяльності:

- Визнаних у звітному році і в попередні звітні періоди;

- Перехідних витрат, що мають відношення до одержання доходів у наступні звітні періоди.

Термін «доходи» і «витрати» організації, визначені названими положеннями, не суперечать Міжнародним стандартам фінансової звітності, відповідно до яких витрати включають збитки і витрати, що виникають в ході основної діяльності підприємства. Вони, як правило, приймають форму відтоку або зменшення активу. Витрати визнаються у звіті про прибутки та збитки на підставі безпосереднього зв'язку між понесеними витратами і надходженнями за певними статтями доходу. Даний підхід називається відповідністю витрат і доходів. Таким чином, у бухгалтерській звітності всі доходи повинні співвідноситься з витратами на їх отримання, званими витратами.

Головне призначення обліку витрат на виробництво - контроль за виробничою діяльністю і керування витратами на її здійснення. Велике значення для правильної організації обліку витрат має їх науково обгрунтована класифікація. Витрати на виробництво групують за місцем їх виникнення, носіями витрат та видами витрат.

Використовують різні варіанти класифікації витрат у залежності від цільової установки і напрямів обліку витрат. Під напрямом обліку витрат розуміється область діяльності, де необхідний окремий цілеспрямований облік за витрат на виробництво:

а) витрати, що використовуються для калькулювання і оцінки готової продукції; б) витрати, дані про яких є підставою для прийняття рішень і планування; в) витрати, що використовуються в системі контролю і регулювання.

Як відомо, процес виробництва являє собою сукупність господарських операцій, пов'язаних зі створенням готової продукції, виконанням робіт, наданням послуг. У процесі створення продукції (робіт, послуг) визначається фактична собівартість, що включає суму витрат на її виготовлення. Таким чином, собівартість - це виражені в грошовій формі поточні витрати організації на виробництво і збут продукції (робіт, послуг). Визначення величини витрат, що припадають на одиницю продукції, називається калькулюванням собівартості, а відомість, в якому проводиться розрахунок собівартості, - калькуляцією.



Список використаної літератури

1. Податковий кодекс Російської Федерації. Частина друга від 05.08.2000 р.

2. Про бухгалтерський облік. Федеральний закон від 21.11.96 р., № 129-ФЗ.

3. Про акціонерні товариства. Федеральний закон від 26.12.95 р.,

4. План рахунків бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності організацій та інструкція по його застосуванню. Затверджено наказом Мінфіну РФ від 31.10.2000 р. № 94н.

5. Положення про склад витрат по виробництву і продажу продукції (робіт, послуг), що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), та про порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку. - М.: «Юрайт», 1997.

6. Положення з бухгалтерського обліку «Витрати організації». Затверджено наказом Мінфіну РФ від 06.05.99 р., № ЗЗн.

7. Бабаєв Ю.А. Бухгалтерський облік: Підручник для вузів / - М: ЮНИТИ-ДАНА, 2007.

...