Документальне оформлення й облік розрахунків за страхуванням

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Право працівників на матеріальне забезпечення в старості, а також у разі хвороби і втрати працездатності закріплене Конституцією України і забезпечується широким розвитком мережі соціального страхування за рахунок держави.

Усі підприємства, які використовують працю найманих робітників, є платниками збору на обов'язкове соціальне страхування (зокрема загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та загальнообов'язкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності) і збору на обов'язкове пенсійне страхування.

Основами законодавства України визначено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, зобов'язань і гарантій, які передбачають надання соціального захисту, яка включає матеріальне забезпечення громадян у разі захворювання, повної, часткової або тимчасової непрацездатності, втрати годувальника, безробіття за незалежними від них причинами, а також за віком та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (роботодавцем), а також з бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Загальнообов'язкове державне страхування включає: соціальне страхування, пенсійне страхування, медичне страхування, страхування на випадок безробіття, страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що викликали втрату працездатності та інші види страхування, передбачені законами України.

Загальнодержавному страхуванню підлягають як особи, які працюють на умовах трудової угоди на підприємствах усіх форм власності, так і особи, які забезпечують себе роботою самостійно (творчі та інші працівники), а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

Із сум нарахованої заробітної плати членів трудового колективу, осіб, що працюють на підприємстві за трудовими угодами, договорами підряду, за сумісництвом, виконують разові роботи, здійснюються обов'язкові та добровільні утримання. Обов'язкові утримання включають: податок на доходи фізичних осіб, внески до Пенсійного фонду, збори на соціальне страхування на випадок тимчасової непрацездатності та на випадок безробіття.

Розрахунки з фондами соціального страхування здійснюють практично щоденно і є звичайними для бухгалтерів підприємств усіх форм власності, їх правова база залишилася незмінною в результаті реформи, залишилося тим же і коло документів і реєстрів обліку, що оформлюються при цьому.

Можливість застосування санкцій з боку контролюючих органів за порушення прийнятих правил проведення розрахунків з органами соціального страхування передбачає підвищенні вимоги для здійснення цих розрахунків. Дотримання певних правил передбачає послідовність і точність заповнення первинних документів, форм звітності.

1. Економічна сутність розрахунків за соціальним страхуванням

Соціальне страхування - це гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, щодо підтримки материнства, а також з охорони здоров'я членів суспільства в умовах безплатної медицини.

Ніхто, крім держави, не може законодавче захистити життя людей від можливого безробіття, фінансової скрути, зубожіння. На жаль, механізми такого захисту в Україні майже повністю відсутні. Напружена ситуація з державним бюджетом призводить до падіння загального рівня доходів і диференціації різних верств суспільства за доходами, дедалі більша частина людей потребує державної допомоги, претендує на соціальні трансферти.

Соціальне страхування є однією із організаційно-правових форм соціального забезпечення, визначальною категорією в якому є соціальні ризики й вимога їх обов'язкового й добровільного страхування.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування -- це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також з бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Соціальне страхування -- це встановлена державою система права щодо надання соціальних послуг та матеріального забезпечення громадянам у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадянина причин, старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових коштів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями та найманими працівниками, а також бюджетних асигнувань у випадках, визначених законодавством. Соціальне страхування можна собі уявити як соціальну систему, що ставить за мету створення загальнонаціональної організації взаємодопомоги обов'язкового характеру, яка зможе діяти досить ефективно лише в тому випадку, якщо вона буде всеосяжною як із погляду охоплення нею населення, так і з погляду покриття ризиків.

Фінансування виплат зі соціального страхування здійснюється за рахунок страхових внесків працюючих осіб та їх роботодавців. У фінансуванні систем соціального страхування іноді також бере участь держава.

Можна виділити такі основні елементи соціального страхування:

- соціальне страхування, що фінансується за рахунок внесків, які зазвичай солідарно сплачують роботодавці та працівники, за можливої участі держави у формі внесків за певні категорії працівників або дотацій за рахунок загальних податків;

- обов'язкова участь працівників із деякими винятками; внески акумулюються у спеціальних фондах, за рахунок яких виплачується пенсія та допомога;

- надлишок коштів у фонді, які не використані для виплати пенсій або допомоги, інвестуються для отримання додаткового доходу; особисте право на пенсію чи допомогу гарантується наявним обліком внесків без застосування процедури перевірки доходів або нужденності;

- розмір внеску та виплати часто залежить від того, який заробіток має (або мала) застрахована особа; страхування від трудового каліцтва зазвичай повністю фінансується за рахунок наймача за можливої участі держави за рахунок загальних податків.

Соціально-економічні відносини, інтереси соціальних суб'єктів (працівників, роботодавців та держави) з приводу захисту працівників та самозайнятого населення (і членів їх сімей) від факторів, які знижують якість життя, та їх соціальний статус є предметом категорії соціальне страхування.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами:

- законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування;

- обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян -- суб'єктів підприємницької діяльності;

- надання права отримання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

- солідарності та субсидування;

- державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

- забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;

- цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

- паритетності представників усіх суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування в управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Українським законодавством визначені такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування:

- пенсійне страхування;

- страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

- медичне страхування;

- страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

- страхування на випадок безробіття;

- інші види страхування, передбачені законами України.

Основними джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування є внески роботодавців і застрахованих осіб. Бюджетні та інші джерела коштів, необхідні для здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з кожного його виду визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати:

- надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством;

- фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків;

- створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;

- покриття витрат страховика, пов'язаних із здійсненням загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб із кожного виду страхування на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням Державного бюджету України, якщо інше не передбачено законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду встановлюються з кожного виду страхування, як правило, на календарний рік у відсотках:

- для роботодавців -- до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають оподаткуванню прибутковим податком із громадян;

- для фізичних осіб -- до сум оподатковуваного доходу (прибутку).

Внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):

а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;

б) у фізичних осіб;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни -- суб'єкти підприємницької діяльності.

Страхувальниками за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України.

Роботодавцем вважається:

- власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і фізичні особи, які використовують найману працю;

- власники розташованих в Україні іноземних підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародних), філій та представництв, які використовують працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Страховиками є цільові страхові фонди з:

- пенсійного страхування;

- страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

- страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- страхування на випадок безробіття.

Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг у разі настання страхових випадків.

2. Нормативне регулювання обліку розрахунків за соціальним страхуванням

страхування пенсійний фінансування

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

З урахуванням положень Конституції України Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закони України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 р. № 1533-III, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” від 18 січня 2001 р. № 2240-III, “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2004 р. № 1058-IV.

У 2008 році здійснюється чотири види загальнообов'язкового державного соціального страхування, а саме:

? на випадок безробіття;

? у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

? від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

? пенсійне страхування.

Нормативно-правова база соціального страхування:

1. Конституція України.

2. Кодекс законів про працю України.

3. Концепція соціального забезпечення населення України

Закони України:

1. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР.

2. “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (із змінами).

3. “Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 22 лютого 2001 року № 2272-III (із змінами).

4. “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” від 18 січня 2001 року № 2240-III.

5. “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 року № 1533-III (із змінами).

“Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування” від 11 січня 2001 року № 2213-III (із змінами).

6. “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування” від 16 січня 2004 року № 429-IV.

7. Інструкція №12 -- Інструкція про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України, затверджена постановою правління Фонду від 20.04.2001 р. №12.

8. Порядок №123 -- Порядок виправлення помилок минулих звітних періодів у звітності страховиків, затверджений постановою ФСС з ТВП від 25.12.2004 р. №123.

Також до нормативно-правової бази соціального страхування належать Постанови Кабінету Міністрів України, Накази Міністерства праці і соціальної політики та Накази Міністерства охорони здоров'я.

3. Зарубіжний досвід обліку розрахунків з оплати праці та пов'язаних з нею розрахунків зі страхування

Система соціального страхування Литви, так само, як і більшості колишніх союзних республік, діяла за загальнодержавним сценарієм. Однак у нові часи незалежності виникли проблеми соціального страхування населення, зокрема виділилася проблема з пенсійною системою, її реорганізацією та реформуванням.

Литовський сейм запровадив закон про реформу пенсійної системи, відповідно до якого з 2005 року в Литві введене обов'язкове пенсійне страхування.

Концепцію реформи пенсійної системи уряд затвердив ще в квітні 2000 року, але в умовах зміни влади політичні партії так і не зважилися почати цю реформу.

Відповідно до закону, 5 % з нинішніх 25-процентних пенсійних внесків у Фонд соціального страхування "SoDra" повинне переводитися в нові фонди обов'язкового накопичувального пенсійного страхування.

В обов'язковому пенсійному страхуванні повинні брати участь особи у віці до 30 років, що страхуються на всю державну пенсію соціального страхування, а особи у віці від 30 до 50 років можуть платити додаткові внески в рахунок пенсійного страхування за бажанням. По підрахунках експертів, по закінченні пенсійної реформи пенсії повинні збільшитися на 20 %.

Підраховано також, що за перші десять років реформи бюджет "SoDra" щорічно буде втрачати приблизно 300 млн. літів доходів.

Таку пропозицію вже підтримали 60 тис. жителів країни. 16 травня 2005 року в Сеймі Литви було зареєстроване відповідне виправлення до закону. Її ініціатори - члени панявежської організації "Рух-55" - пропонують встановити пенсійний вік для жінок з 55 років, а для чоловіків - з 60 років.

Так було в радянський час і в перші роки незалежності. Крім того, висловлюється вимога призначити пенсію по старості особам, що мають обов'язковий виробничий стаж, але не мають страхових доходів.

Ініціатори виправлень указують, що багато люди похилого віку в зв'язку з віком, невідповідною кваліфікацією і змінами на ринку праці не мають можливості одержати роботу, тому позбавляються постійного джерела засобів існування.

Звичайно, відносини в системі соціального страхування в різних країнах відрізняються й визначаються національною культурою, політикою, відомчими інтересами. Однак загальною рисою є досить сильний вплив державного сектору на цю систему та охорону здоров'я загалом (або забезпечення його фінансування), що дає змогу поширити медичне страхування на поліпшення здоров'я населення, роблячи доступною медичну допомогу для всіх й водночас гарантуючи оплату всіх витрат, пов'язаних із погіршенням здоров'я людини.

Украй важливим і невідкладним нині вважають розгляд можливості запровадження в Україні єдиного соціального податку, що, до речі, має і прихильників, і противників.

Передбачається також об'єднання нарахувань на заробітну плату, які роботодавець спрямовував чотирьом різним фондам соціального страхування, в єдиний соціальний внесок. Управління цією системою й акумулювання коштів планують покласти на Пенсійний фонд, що має найповнішу базу даних з питань соціального забезпечення. У підсумку передбачається одержати модернізовану систему обліку коштів на соціальний захист, поліпшення системи управління й, найголовніше, виведення заробітної плати з тіні. Але треба пам'ятати, що всі витрати Пенсійного фонду покриваються державним бюджетом, який забирає для цього гроші інших фондів. Невчасне ж надходження фінансових коштів до інших фондів гальмуватиме страхові виплати й заплановані соціальні заходи.

Якщо в Україні майже вдвічі зменшити нарахування на фонд оплати праці, роботодавець удвічі менше платитиме у фонди соціального страхування. Теоретично можливе існування тільки трьох джерел їх фінансування: нарахування на фонд оплати праці, що здійснює роботодавець, кошти державного бюджету й гроші власно застрахованих осіб. А нині держбюджет України не тільки не має змоги компенсувати витрати фондів, а й змушений за їх рахунок покривати бюджетний дефіцит. Залишиться третє джерело - застраховані особи.

Але й у цьому разі слід пам'ятати: застрахована особа в середньому сьогодні сплачує півтора відсотка в різні фонди. Скоротивши витрати роботодавця, держава автоматично покладе їх на найманих робітників, не враховуючи прибутковий податок. У результаті або фонди не виконуватимуть покладених на них функцій, або, наскільки це можливо, збільшиться виплата внесків від застрахованих громадян. Однак у кожному разі цей деструктивний процес нівелює систему соціального страхування.

Можна констатувати, що у сформованих умовах система соціального страхування не є такою за визначенням, а більше належить до сфери соціального забезпечення. Єдиний податок нічим не відрізняється від інших податків. Соціальним він вважається лише формально, тому що теоретично й практично може втратити цільову функцію. Крім того, перехід до системи єдиного соціального податку не розв'язав проблеми збільшення дохідної частини бюджетів страхових соціальних фондів, а, навпаки, загострив питання їхньої дефіцитності.

Сьогодні не пізно й цілком можливо повернутися на шлях вибудовування нормальної страхової соціальної системи. Для цього насамперед треба створити комісію з регулювання соціально-трудових відносин, провести ревізію всіх ризиків і витрат, які обслуговують і роблять позабюджетні соціальні фонди.

Доцільно розмежувати систему соціального страхування від соціального забезпечення. Нестрахові витрати, не пов'язані з оплатою праці, можливо здійснювати через єдиний соціальний податок, але робити по лінії держбюджету, бо очевидно, що вони належать до соцзабезпечення. А все пов'язане з оплатою праці має входити до системи соціального страхування. Насамперед витрати фондів соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, страхування від нещасних випадків на виробництві, медичне страхування працюючих і непрацюючих, а також членів їхніх родин, які не одержують пенсії, зокрема й дитяче санаторно-курортне лікування й оздоровлення. Адже це не тільки знизить ризики захворювань працездатного населення в майбутньому, а й дасть змогу заощаджувати значні суми, що йдуть на оплату працюючим батькам періодів непрацездатності в разі догляду за хворою дитиною. Тому такі витрати можуть із цілковитою підставою вважатися страховими.

Отже, для вибудовування сучасної й діючої системи соціального страхування слід у рамках комісії виробити консолідовану угоду з визначення певного переліку соціальних ризиків й обсягів фінансових коштів, що передбачаються для їхнього покриття. З огляду на це варто визначити розмір тарифів на соціальне страхування, що мають затверджуватися Верховною Радою як закони. Переходити на таку систему треба вже з 2009 року. Бо ситуація щодо здійснення функцій позабюджетними фондами ускладнюватиметься, породжуючи порочні кола, які неможливо розірвати. Зниження податків жодною мірою не сприяє зміцненню системи соціального страхування.

Висновки

В результаті дослідження встановлено наступне:

1. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування -- це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі -- роботодавець), громадянами, а також з бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):

а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;

б) у фізичних осіб;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни -- суб'єкти підприємницької діяльності.

Перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

2. До нормативно-правової бази соціального страхування належать Постанови Кабінету Міністрів України, Накази Міністерства праці і соціальної політики та Накази Міністерства охорони здоров'я.

3. Більшість питань, яким приділяють увагу в періодичних виданнях - це розміри ставки внесків до фондів соціального страхування та база оподаткування.

Потрібно зробити акцент на тому, що ставки внесків до фондів соціального страхування змінюються майже кожного року , і тому треба уважно слідкувати за змінами в нормативній базі, щоб уникнути помилок.

Також актуальними проблема в обліку розрахунків з фондами соцстраху є поява нових видів бізнесу та доходів, з яких підприємцям потрібно сплачувати внески, отже постає питання правильного визначення бази оподаткування.

Список використаної літератури

1. Авдюшко В.М. Звіт до Фонду зайнятості: за новою формою// Дебет-Кредит. - 2008. - № 12 .- с. 29.

2. Аудит і ревізія підприємницької діяльності. Навчальний посібник/ Ф.Ф. Бутинець, та ін.; За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. -- Житомир: ПП „Рута”, 2001. -- 416с.

3. Базилик О.Г. Про збір до ПФ України //Все про бухгалтерський облік.- №79(625). - 2007 р. - С.4-10.

4. Бідак В.Я. Соціальний захист населення та вдосконалення державних механізмів його регулювання р //Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.09.01 / НАН України. Ін-т регіон. дослідж. -- Львів, - 2005. -- 20с.

5. Бутинець Ф.Ф. Аудит: Підручник для студентів спеціальності „Облік і аудит” вищих навчальних закладів. -- 2-ге вид., перероб. і доп. -- Житомир: ПП „Рута”, 2002. - 672с.

6. Василенко П.А. Особливості проведення відрахувань до соціальних фондів //Все про бухгалтерський облік,- №12-1(679), - 2007 р. -С.2-23.

7. Внески до ФСС НВВ: пояснення для страхувальників // Дебет-Кредит . - 2008.- № 08. - с.45.

8. Господарський Кодекс України (ВВР), 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст.144.

Размещено на Allbest.ru