Книга як вид документу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Змiст

Вступ

Розділ 1. Книга як вид документу

1.1 Визначення поняття "книга", "документ" "видання", їх співвідношення

1.2 Еволюція книги як матеріально-коструктивного об'єкта

1.3 Становлення і розвиток книгодрукування

1.4 Документознавчий підхід до визначення поняття "книга"

1.5 Електронна книга: поняття, властивості

Розділ 2. Основні складові книги

2.1 Структура книги

2.2 Зовнішні елементи книги

Висновки

Список використаної літератури:



Вступ

У даній роботі дано визначення поняття "документ", "книга", "видання". Так, під документом більшість вчених розуміють матеріальний об'єкт з інформацією, закріпленою створеним людиною способом для її передавання в часі та просторі. Поняття "документ" пов'язане з поняттям "книга" та "видання".

За тривалий історичний період значення поняття "документ" постійно змінювалося і до теперішнього часу застосовуються визначення, що додають, йому найширший сенс, то звужують його розуміння до одного якого-небудь виду документа. Оперуючи поняттям "документ", необхідно всякий раз уточнювати, яке саме значення в нього вкладається, для вирішення теоретичних або практичних завдань.

Трактуючи поняття книга та видання більшість науковців спираються на державний стандарт. Відповідно до цього, під книгою розуміють видання у вигляді блока скріплених у корінці аркушів друкованого матеріалу, а під виданням -- документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тиснення або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення і поліграфічного виконання.

На зміну звичайній книзі приходить електронна книга, на зміну звичайній бібліотеці приходить електронна бібліотека, тобто бібліотека, де і каталог і самі книги мають електронний вигляд. І все велику популярність останнім часом набирають Інтернет бібліотеки, віртуальні бібліотеки, доступ до яких можна здійснювати з будь-якої точки світу. Поняття "електронна книга" -- новий термін і ще не сформувалося чіткого визначення. Серед фахівців ведеться суперечка про місце електронної книги в житті суспільства і заміні нею традиційного кодексу.



Розділ 1. Книга як вид документу

1.1 Визначення поняття "книга", "документ" "видання", їх співвідношення

Поняття "документ" є центральним та фундаментальним у понятійній системі документознавства. Воно відображає ознаки реально існуючих предметів, що слугують об'єктами практичної діяльності створення, збору, аналітико-синтетичної обробки, збереженню, пошуку, поширенню та використанню документної інформації в суспільстві.

Поняття "документ" широко використовується в усіх сферах суспільної діяльності. Воно розуміється по-різному в таких наукових дисциплінах, як інформатика, бібліотеко-, бібліографо-, архіво-, музеєзнавство, а також у відповідних спеціальних галузях діяльності -- бібліотечній, музейній, архівній справі та бібліографії. Звідси його багатозначність, яка ускладнює спілкування та взаєморозуміння між спеціалістами документно-комунікаційної сфери.

За тривалий історичний період значення поняття "документ" постійно змінювалося. До сьогоднішнього часу застосовуються різні визначення, які надають йому найширшого значення, або звужують його розуміння до одного якого-небудь виду.

Визначення загального значення поняття "документ" є головним завданням теоретичного документознавства (документології).

На міжнародному рівні загальним визнано визначення "документа" як записаної інформації, яка може бути використана як одиниця в документаційному процесі. Таке визначення розроблене та затверджене Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO) за участю Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій, Міжнародної федерації з документації, Міжнародної ради архівів, Міжнародної організації з інтелектуальної власності.

Згідно стандарту ISO, інформація може бути записана будь-яким способом фіксування відомостей, за допомогою не тільки знаків письма, але й зображення, звука і т. д. Таке визначення дозволяє перерахувати до документів усі матеріальні об'єкти, які можуть бути використані для передавання інформації в суспільстві.

В Україні офіційно прийняті три визначення документа, зафіксовані в деяких Державних стандартах (ДСТУ). Так, в ДСТУ 2392-94. "Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення" документ трактується як "записана інформація, яка може розглядатися як одиниця під час здійснення інформаційної діяльності" [3, с.3].

ДСТУ 3017-95 "Видання. Основні види. Терміни та визначення" під документом розуміє "матеріальний об'єкт з інформацією, закріпленою створеним людиною способом для її передавання в часі та просторі" [4, c.3].

ДСТУ 2432:2004 дає таке визначення поняття "документ" . "Документ матеріальний об'єкт із інформацією, закріпленою створеним людиною способом для її передачі в часі та просторі" [6, c.3].

До поняття документ звертаються багато вчених. Так, провідний науковець С. Г. Кулешов під документом розуміє "запис інформації, що відповідає характеристикам певного жанру чи номіналу, зафіксований на матеріальному носії, основною функцією якого є збереження та передавання інформації у часі та просторі" [9, c.3].

І. О. Столяров трактує документ як "матеріальний носій, на якому закріплена певна система знаків, яку людина здатна сприйняти як інформацію. В окремому випадку знаки на документі закріплюють штучним способом" [15, с.69].

Провідний інформатик А. Б. Соколов у своїй праці запропонував таке визначення поняття "документ" -- "це стабільний речовинний об'єкт, призначений для використання в соціальній смисловій комунікації як завершене повідомлення"[16, c.107].

У термінологічному словнику подається визначення поняття "документ" "запис інформації на матеріальному носії, основна функція якого -- збереження і передавання інформації у просторі та часі".

Таким чином, до поняття документ звертається багато вчених, які трактують поняття "документ" по-різному в різних галузях знань.

Поняття "документ" взаємопов'язане з поняттям "книга".

З найдавніших часів книга була і предметом пізнання - для бібліотекаря, книжника, письменника. Поступово складається її теоретичний феномен.

Книга -- письмовий запис, неперіодичне видання у вигляді зброшурованих аркушів друкованого матеріалу. Перші книги писали на листах, корі, полотні, шовку, глиняних табличках, шкірі і папірусі. Приблизно в 100 -- 150 р. стали поширюватися кодекси або зброшуровані книги замість сувоїв. З 4 століття по 15 століття для сторінок книги стали застосовувати пергамент, зроблений з тонкої шкіри ягнят. Пергамент був замінений папером, що прийшов у Європу з Китаю, де спосіб його виготовлення був відомий ще до 105 року на основі суміші кори і коноплі. Широко доступними книги стали тільки після винаходу книгодрукування в 15 столітті. Зараз текст книги можна відтворити і зберігати у вигляді мікрофільму.

У державному стандарті ДСТУ 3017--95 "Видання. Основні види. Терміни та визначення" "книга -- це видання у вигляді скріплених аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату в обкладинці чи оправі" [4, c.8].

Видатна вчена Г. М. Швецова-Водка дає декілька визначень поняттю "книга", від широкого значення до вузького:

-- матеріальний об'єкт, у якому подано будь-який запис інформації, який може бути виконаний будь-яким розробленим людиною способом;

-- це документ людиносприймаємий, безпосередньо сприймаємий; якщо документ сприймається людиною за допомогою технічних пристроїв (наприклад апарата для читання мікроформ), він уже не вважається книгою;

-- документ людиносприймаємий, безпосередньо сприймаємий, візуальний; у цьому значенні підкреслюється спосіб сприйняття змісту книги людиною;

-- символічний документ, тобто записаний абстрактними знаками, не подібними до того об'єкта, що відображається;

-- значення книга дорівнює документу, призначеному для читання;

книга дорівнюється документу вербально-писемному, літературному або текстовому, з урахуванням усіх попередніх обмежень обсягу поняття

"книга" [17,c.221-223].

Провідний науковець Н.Н.Кушнаренко вважає, що книга має багато загального з документом, оскільки є його різновидом. В той же час для книги характерна певна специфіка, що дозволяє відрізнити її від інших видів документів. У визначенні книги зазвичай виділяють дві сторони: зміст (духовну суть: думки, ідеї) і форму (матеріальну, речову, службову для закріплення і передачі інформації). Книга -- текстовий документ, тобто документ, велику частину об'єму якого займає мовний (словесний) текст [10, c.219-220].

Видання -- це сукупність різноманітних за формою, змістом, зовнішнім виглядом, обсягом, характером інформації, структурою, періодичністю та призначенням видань, випущених видавцем або групою видавництв за певний період часу. Видання є одним із видів документів, що може класифікуватися по різним ознакам документа: за змістом, матеріальною конструкцією, періодичністю, знаковій природі інформації і тому подібне. Його типологічна різноманітність, як і документа в цілому, базується на сукупності ознак, головними з яких є цільове і читацьке призначення, а також характер інформації, що міститься у виданні. Це є підставою для всесторонньої характеристики видання як вигляду документа.

У державному стандарті ДСТУ 3017 -- 95 "Видання. Основні види. Терміни та визначення" поняття "видання" трактується як "документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тиснення або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення і поліграфічного виконання" [4,c.3].

Визначення "видання" міститься також у стандарті ДСТУ 3018 -- 95 "Видання. Поліграфічне виконання. Терміни та визначення", -- це "друкований вибір, що призначений для розповсюдження вміщеної в ньому інформації, пройшов редакційно-видавниче оброблення, поліграфічно самостійно оформлений та має вихідні відомості" [5, c.3].

Н. Н. Кушнаренко розглядає поняття "видання", як основний вигляд опублікованого, друкарського, поліграфічного документа. Це документ, призначений для поширення інформації, що міститься в ньому, який пройшов редакційно-видавничу обробку, отриманий друкуванням або тисненням, поліграфічно самостійно оформлений, такий, що має вихідні відомості. До видання можуть бути зараховані всі документи, випущені за планами видавництв або позапланово, на основі договорів з авторами, будь-якими способами поліграфічного друку [10, c.161].

За межами видань залишаються всі письмові документи, що не піддавалися редакційно-видавничій обробці і з цієї причини не включені в процес масової комунікації.

Г. М. Швецова-Водка вважає, що термін "видання"позначає як процес, так і результат діяльності книжкових, журнальних та газетних видавництв або видавничих організацій чи приватних видавців, які забезпечують офіційне опублікування і розмноження (тиражування) спеціально підготовлених документів. Видання як процес не обмежується творами друку, воно може стосуватися й аудіальних, аудіовізуальних, фото- чи машиночитаємих документів. "Видання" як результат процесу охоплює певну множину абсолютно ідентичних один до одного документів, кожний з яких точно відповідає видавничому оригіналу й одночасно сам вважається оригіналом документа-книги [17, c.229-230].

Відомий бельгійський вчений Поль Отле пояснюючи поняття "книга" і "документ", підкреслював, що книга (biblion або document) -- це термін що вживається умовно для позначення всього масиву документів. Він об'єднує в собі не одну лише книгу у власному значенні слова, рукописну або друкарську, але і журнали, газети, рукописи і графічні репродукції, креслення, гравюри, карти, схеми, діаграми, фотографії і так далі Учений розглядував поняття "книга" і "документ" як синонімічні. З контексту ж ясно, що останнє ширше за своїм обсягом, оскільки не передбачає обмежень як матеріальної основи документа, так і знакової системи, вживаної для запису вмісту.

В узагальнене поняття "книга-документ" П. Отле включав окремі томи, брошури, журнали, статті, карти, діаграми, естампи, патенти, статистику, записи голосу за допомогою фонографії, діапозитиви або кінематографічні фільми [10, c.29].

Етимологія слова "книга" дотепер остаточно не з'ясована. Слов'янські визначення книги (російське "книга", сербське "шіга", польське "кзіцгка", чеське "кпігіа") зводяться до старослов'янського "кна" і до старокитайського "кюань" (чжуан), що означає сувій, а на сучасному етапі - розділ книги [13].

Грецьке "бібліо" латинське "лібер"у арабське "штаб", подібне слов'яно-балтійському "книга", трактується майже однаково: 1) предмет; 2) твір; 3) частина твору. Свою кореневу недоторканність цей термін зберігає і до наших днів.

У словнику В.Даля для книги дається три визначення: перше - "зшиті в одну палітурку аркуші паперу або пергаменту" (тобто формальний образ книги як матеріального об'єкту), друге - "писання, все, що в книзі міститься" (тобто змістова сторона поняття), третє - "розділ, відділ в об'ємному письмовому творі" [II].

Книга - документ неперіодичний; це видання, яке виходить одноразово, його повторювання не передбачається заздалегідь. Якщо відбувається повторення виходу книги, це є її другим народженням, перевиданням

За конструкцією матеріального носія інформації книга - кодексовий документ. Єдине її ціле складають внутрішні та зовнішні конструктивні елементи.

До внутрішніх структурних елементів книги, які доносять інформацію, що в ній міститься, належать:

текст,

ілюстрації,

декоративно-композиційні прикраси.

Текст є головним елементом книги, за його допомогою передається смисл, зміст книги. Текст передає семіотичну інформацію, що закріплена на матеріальній основі за допомогою певної послідовності знаків, як правило, мовних, що сприймаються візуально, без допомоги яких-небудь технічних засобів, лише в документах для сліпих інформація через дотик (тактильний спосіб отримання інформації).

Текст може бути основним і додатковим. Основний - це текст документу, в якому викладено зміст публікуємого твору або декількох творів, тобто це є авторський текст. Основний текст займає більшу частину документа, саме для його розповсюдження і зберігання створюється книга.

Завданням додаткового тексту є полегшення сприйняття основного тексту. До нього належать: анотації, присвячення, передмова, післямова, примітки, додатки, епіграф. Довідково-допоміжні тексти створюють умови для орієнтування читачів в змісту книги.

Графічні зображення в документі, які пояснюють або доповнюють текст і слугують прикрасою в книзі, є ілюстраціями. Ілюстрації допомагають наочно уявити, побачити явища і речі, які описуються в документі, посилюють емоційно-художній вплив текстових творів. В виданнях літературних творів ілюстрації є лише доповненням до тексту. За розміщенням в тексті ілюстрації можуть бути заставками, кінцівками, текстовими ілюстраціями, фронсписами.

Ілюстрація, розміщена ліворуч від титулу, є фронсписом. Така ілюстрація допомагає відтворити основну ідею змісту книги. Кінцівкою є декоративне або сюжетно-ілюстроване зображення, що підкреслюють закінчення або висновок книги; ініціалом є перша літера тексту, яку виокремлюють за допомогою графіки і вона перетворюється на ілюстрацію.

Декоративними елементами, які слугують для прикраси тексту є орнаменти, візерунки, узори. Ці декоративні елементи не лише прикрашають книгу, а і слугують засобом розділення тексту на смислові частини.

До елементів зовнішнього оформлення книги належать:

книжний блок,

футляр,

манжетка.

Зовнішнє оформлення книги відрізняє її від інших видів документів.

Книжковим блоком називають комплект скріплених з одного боку (в корінці) зошитів або аркушів, що містить всі сторінки та комплектуючі деталі майбутнього видання. Книжковий блок є найважливішим елементом книги.

Корінець книжкового блоку - це місце скріплення аркушів блоку, розташованих за певною послідовністю. Кожний аркуш поділяється на частину, яка містить текст та на береги - ділянки аркушу, які не зайняті ні текстом, ні ілюстраціями. На сторінці їх чотири: зверху сторінки, знизу, з внутрішнього боку та з зовнішнього боку сторінки.

Документи, які не розраховані на тривалий термін зберігання, видаються в тонких обкладинках, паперових покриттях, іноді захищених прозорою полімерною плівкою і з'єднаних з книжковим блоком без форзаців.

Палітурка - міцне покриття з картону, пластмаси або картонних аркушів, вкритих тканиною, шкірою чи папером і з'єднаних з книжковим блоком за допомогою форзаців.

Першопочаткову інформацію про документ ми отримуємо через його оправу та титульну сторінку. Знаком, що інформує про читацьке призначення книги є її формат.

За форматом книги можуть бути:

великого формату (205 ґ 260 мм і більше);

книги середнього формату (від 120 ґ 165 до 170 ґ 240 мм);

малого формату (від 107 ґ 177 до 100 ґ 140 мм);

мініатюрні (в Україні не більше 100 ґ 100 мм, а в деяких країнах - не більше 76 ґ 76 мм або ще менші);

мікрокниги (не більше 10 ґ 10 мм).

Книги великого формату містять, як правило, серйозні, фундаментальні праці і є, наприклад, науковою монографією. Книги для дітей мають дуже особливий формат, а книжкові видання невеликого формату, як правило, розраховані на масового читача. Подарункові або цінні видання випускаються в суперобкладинках (додаткові обкладинки з клапанами).

Форзацем є складений навпіл аркуш паперу або конструкція з двох аркушів та смужки з тканини (іноді - паперу), що скріплені з першою і останньою сторінками блоку і слугує для закріплення блоку з палітуркою. На форзаці можуть бути розміщені декоративні сюжетні зображення, довідкові або інші відомості, які відносяться до видання.

Рекламні та деякі інші видання часто випускаються в обгортці - паперовій стрічці, зі склеєними кінцями, які закривають лише частину палітурки. Її називають манжеткою.

Особливо коштовні книжкові видання розміщують в картонному або пластмасовому футлярі, для забезпечення кращого їх зберігання.

Внутрішня і зовнішня форми документа є тісно пов'язаними між собою, надають уявлення про документ в цілому і про його зміст.

Додаткові тексти є апаратом книги і залучаються до її складу для сприяння кращому та легшому користуванню нею. Такими є довідково-допоміжний апарат, а для кращого сприйняття, розуміння змісту - науково-довідковий апарат.

До довідково-допоміжного апарату книги належать: титульна сторінка, перелік змісту, покажчики, колонтитули, вихідні відомості, реферат, анотація.

Титульна сторінка надає інформацію про саме видання, характеризує конкретну книгу. На титульній сторінці розміщуються такі відомості: назва книги; прізвище, ініціали автора або авторів; заголовок книги, підзаголовки; номер тому видання, відомості про повторюваність, перевидання документа; вказівка про мову, з якої зроблено переклад видання, прізвище, ініціали перекладача; прізвище художника-ілюстратора; відомості про місце та час видання, назва видавництва.

Назва документа та перелік змісту допомагають читачеві скласти перше уявлення про цей документ, його зміст. Перелік змісту надає можливість швидко знаходити необхідну інформацію, розділи, параграфи, глави.

Іменні покажчики допомагають віднайти в документі потрібну інформацію про певну особу. Предметні покажчики допомагають знаходити інформацію про конкретну річ. За покажчиком таблиць читач знаходить потрібну; за списком ілюстрацій - необхідну ілюстрацію тощо.

До довідкових текстів, також належить колонтитул. Цей текст розміщується над основним текстом. Він вказує читачеві на те, який саме матеріал надруковано на даній сторінці. В словниках колонтитул - це слово або перші літери слова, чи літера абетки, у збірці творів - назва твору та прізвище автора тощо.

Характеристику книги відповідно до її теми, призначення, являють собою анотація та реферат. Їх призначення - допомагати читачеві при виборі потрібної книги.

Науково-допоміжний апарат книги містить такі відомості: передмова автора, редактора чи видавця, вступна стаття, коментарі та післямова, які пояснюють зміст твору загалом та ті його окремі частини, які можуть бути незрозумілими читачеві, а також, примітки, що надають стислі пояснення значень іншомовних слів, термінів, професіоналізмів, якщо такі використовуються в тексті, систематизовані списки видань на тему даної книги або її частини; бібліографічні посилання.

Ці документи слугують інформативним засобом передачі відомостей, забезпечують документну комунікацію, яка без них була б не можливою, кумулюють, концентрують, зберігають інформацію для теперішнього та майбутнього поколінь.

Ще одним видом опублікованого документа є брошура: текстове видання, яке за формою матеріального носія інформації є кодексовим документом, має обсяг більше ніж 4, але не більше ніж 48 сторінок. Випускається в обкладинці.

Енциклопедичний словник Брокгауза й Ефрона, не даючи визначення книзі, пропонує невелику історичну довідку, де наводяться дані про те, як сформувався звичний для нас зовнішній вигляд книги.

Не пізніше 863 р. (часу подорожі Св. Кирила в Корсунь, після чого він узявся за винахід алфавіту), у мовах слов'ян уже був якнайдавніший, стійкий і абсолютно визначений термін книги від праслов'янського "кнети", тобто "знати". Утім, згадані терміни активно застосовувалися й застосовуються як синоніми.

Одним із вагомих доказів самобутності згадуваного ряду служить те, що в ході розвитку з нього утворилися похідні, і не просто прикметники й епітети. Так, в слов'янських мовах виникли терміни: "князь" (російський), "ксьондз" (польський), "кнез" (болгарський) і інші, які відносились до знаючих людей - племінних вождів. Таким чином, етимологічно "книга" походить від дієслова "знати".

У російській писемності слово "книги" зустрічається вперше в "Остромировім Євангелії" (1056-1057рр.), найранішому з датованих рукописних пам'ятників, і вживається в множині, що дозволяє давати йому розширювальне тлумачення - знання взагалі, ніж просто книга. У однині вживання слова "книга" зафіксовано значно пізніше - у 1263 р. у одного з монастирських писарів. Проте існує і думка про неслов'янське, навіть узагалі неєвропейське походження слова "книга".

Сучасний термінологічний словник з архівістики дає таке визначення поняттю "книга" - "одна з форм матеріальної конструкції документа у вигляді оправленого блоку скріплених у корінці аркушів паперу".

Відповідно до ДСТУ 3017-95, книга - це книжкове видання обсягом понад 48 сторінок [4].

З погляду семіотики книга - це знакова система, у якій для обміну семантичною інформацією між двома матеріальними системами, наприклад, реальним світом і автором, або автором і читачем, використовується сукупність знаків, що сприймаються візуально (виключення - книги для сліпих, розраховані на сприйняття дотиком), шрифтових знаків або інших графічних образів, відтворених на аркушевому матеріалі рукописним або поліграфічним способом.

Із погляду загальної теорії комунікації книга є однією з форм існування й поширення семантичної інформації, способом організації продукту індивідуальної свідомості в знакову систему для використання суспільством.

З точки зору статистики, книга (відповідно до рекомендацій ЮНЕСКО, 1964р.) - добуток друку у формі кодексу обсягом не менше 49 сторінок, не враховуючи обкладинки. Завдяки цим рекомендаціям ЮНЕСКО багато словників дають саме таке визначення книги.

Традиційний підхід до визначення книги дає нам книгознавство, яке вивчає історію книги, книговидання, книгорозповсюдження та книгоопис. Об'єкт цієї науки триєдиний: книжкова справа в цілому, читач і книга.

Існує й інша формула: автор - книга - читач, де книга розглядається з позицій її створення, розповсюдження, функціонування та зберігання.

У найбільш характерних визначеннях книги, як підкреслює А. Біловицька, можна виділити три аспекти [13]:

- описовий (книга розглядається як предмет матеріальної культури);

- інформаційний (характеризується роль і призначення книги);

- комбінований (коли зовнішні ознаки книги зв'язуються з її змістом, читацьким призначенням і т.п.).

Тому стає припустимим використання в різних науках поняття "книга" під певним кутом зору, надаючи перевагу одному із згаданих вище аспектів, що призводить до паралельного існування різних визначень даної дефініції.,

1.2 Еволюція книги як матеріально-коструктивного об'єкта

Історія книги досліджена набагато краще від її сутності й призначення в соціумі як складного матеріально-конструктивного об'єкта та засобу передачі інформації.

Конструкція сучасної книги результат багатовікового розвитку. Книгознавці відносять до книг ранні "форми закріплення та передачі в часі й просторі інформації" [16].

Так, в енциклопедії "Книга" можна прочитати: "У стародавні часи форми побутування книги були різноманітні" [19].

Еволюційний шлях, який пройшла книга від найдавніших часів і до сучасності, наведено в таблиці 5.20.

Таблиця Еволюційний шлях розвитку книги

№ з/п	Період розвитку	Назва періоду	Характерні ознаки, досягнення	Примітка
1.	VІІ ст.. до н.е.	Період рукописної книги	Поява книги на глиняних табличках	Клинописна бібліотека Ашшурбаніпала, Ассірія
2.	V ст.. до. н. е. - XV ст.. н. е.		Винайдення дерев'яних книг(кипарисові, дубові, бамбукові, берестяні)	Єгипет, Греція, Рим, Древній Китай, Індія та територія де нині проживають слов'янські народи
3.	ІІІ тис. до н. е. - ХІ ст.. н.е.		Виготовлення книг у вигляді папірусних свитків (сувоїв)	Александрійська бібліотека царів Птоломеїв (більше 700000 папірусних свитків) Єгипет, Греція, Рим, еллінські держави
4.	ІІ ст. до н. е. - ХІ ст.. н.е.		Виготовлення пергаментних свитків та поява пергаментних книг-кодексів (перші спроби фальцування книг, нанесення елементів прикрас, розвиток книготоргівлі); винайдення паперу.	Єгипет, Греція, Рим, еллінські держави Китай
5.	XІV - ХV ст.	Період друкованої книги	Розповсюдження технології виготовлення паперу; заснування книгодрукування; винайдення друкарського верстата	Країни Європи, Лі Шен Іоан Гутеннберг, Німеччина
6.	ХV -ХІХ ст.		Удосконалення технологічних процесів книгодрукування, розширення його осередків	Франциск Скорина, Степан Дропан, Іван Федоров, Є. Плетенецький
7.	ХІХ ст.		Винайдення друкарської машини (розвиток поліграфічного машинобудування); індустріалізація ринку книгодрукування.	Фрідріх Кенінг, Німеччина Країни Європи, Росія.
8.	ХХІ ст.		Поява електронної книги, створення електронних версій документів, заміна лінійного тексту на нелінійний гіпертекст. Створення електронного паперу.	Компанії Microsoft, Adobe, Eink, Sinbon

Хронологічно першою формою книги вважається глиняна табличка. Знаменита бібліотека ассірійського царя Ашшурбаніпала (668-626 рр. до н. е.), яку він зібрав у Ніневії, складалася з майже тридцяти тисяч глиняних табличок з текстом, виконаним клинописом. У Індії й на Цейлоні в ті часи існували книги з пальмового листя, скріплені у вигляді віяла.

Книги-сувої на скріплених кінцями аркушах папірусу використовувалися в Древньому Єгипті в ІІІ-ГУ тис. до н.е. їхня довжина досягала 10 метрів.

У II столітті до н.е. виник новий писальний матеріал - пергамент, що обумовив перехід від сувою до кодексу. Конструкція кодексу сходить до дерев'яних поліптихів, що використовувались у Древньому Римі як своєрідні зошити для запису (дощечки, що становили поліптих натирали воском, по якому видряпували написи). Найдавніший збережений кодекс на пергаменті відноситься до IV століття.

Кодекс (триптих) XI століття з трьох навощених дощечок зі збереженим на воску текстом був знайдений в 2000 році в Новгороді. Це одна з найдавніших нині відомих книг Русі. Кодекс був у вжитку довгий час, не менш 2-3 десятиліть.

З XIII століття основним писальним матеріалом стає папір. У Європу папір прийшов після захоплення арабських паперових млинів у часи Реконкісти в Іспанії та через Грецію. До нас дійшли арабські паперові рукописи, що відносяться до IX століття. Існує версія, що в 751 році китайці напали на арабів у Самарканді, але потерпіли поразку, а серед узятих арабами бранців виявилися паперові майстри, від них і було перейнято мистецтво.

Папір високої якості європейці навчилися робити тільки наприкінці XIII століття, у XV столітті випуск його освоїли в Німеччині. Ще через 100 років вартість паперу знизилась, настільки, що друкарство змогло приносити прибуток.

1.3 Становлення і розвиток книгодрукування

Книгодрукування було винайдено в Китаї в VII ст. н.е., однак використовувалося лише в монастирях. Спочатку китайські монахи вирізували з дерева рельєфні тексти та ікони в їх дзеркальному відображенні, потім змащували їх фарбою і відтискали на папері зображення (цей процес отримав назву ксилографія).

У 1403 р. корейці навчились виготовляти чавунний шрифт за допомогою штампування й матричних форм.

У середині XV століття в усій західній Європі розповсюдилися книги, які друкували з паперових аркушів за допомогою дерев'яних форм-матриць.

Першим винайшов спосіб набирання текстів з окремих глиняних знаків коваль Лі Шен у XI столітті. Згодом такі знаки стали робити з олова, потім з міді.

В історію людства, однак, уписане ім'я I. Гутенберга як винахідника друкарства. Цікаво, що І. Гутенберг був проголошений "людиною тисячоріччя" за підсумками 1999 р. серед відомих персон різних країн світу [19].

Перші книги І.Гутенберга з'явилися в Німеччині в 40-х роках XV ст. До кінця століття книги вже випускалися в 200 містах Європи. У них було віддруковано 35-45 тис. видань. За перші 50 років людство отримало більше книг, ніж за сотні років до того.

Розуміння того, у чому заслуга І.Гутенберга спотворилося за більш ніж п'ять століть. 3 одного боку, не збереглося записів, як саме створювалися перші книги, з іншого боку, проникало неправильне уявлення про те, що І. Гутенберг друкував з дерев'яних дощок або за допомогою дерев'яних літер.

Заслуга І. Гутенберга не просто в переході до механічного друкування, а в створенні й практичному застосуванні принципу рухливих металевих літер; у "розробці комплексної технології виготовлення шрифту, одержанні розбірної друкованої форми й побудови процесу друкування на обох боках аркуша. Друкований верстат був найменш вирішальним і найменш оригінальним, хоч й істотним елементом винаходу" [21].

До відкриттів цього часу можна віднести також винахід гарту (типографського металу): 70 частин свинцю, 25 - олова, 5 - сурми. 3 XVI стали додавати вісмут, а в цілому склад залишався без змін протягом століть, так само як і типографська фарба із сажі Й лляного масла, що також була розроблена Гутенбергом, тому що чорнило не годилося для друку.

Конструкція друкованого верстата, хоча й повторювала ідею преса для винограду або паперового млина із незначним полегшенням деяких важких деталей, збереглася до XIX століття, поки не з'явилася друкована машина Кеніга. Однак, технологія автоматичного подання аркуша паперу точно на потрібне місце щодо друкованої форми й збереження однакового розміру полів й їхньої чистоти від фарби - заслуга І. Гутенберга.

Створена І. Гутенбергом технологія поліграфії виправдовувала себе протягом трьох з половиною століть, і суть її залишалася незмінною, незважаючи на гігантські успіхи механізації й хімії, а деякі операції зовсім не мінялися, наприклад, ручний набір. Він дожив до свого радикального відновлення тільки в наші дні, коли поступився місцем комп'ютерній верстці макета книги.

У Східній Європі одним з перших діячів книгодрукування був Франциск Скорина. Він добре знав церковнослов'янську мову, навчався в кількох університетах Європи. Перші слов'янські книги почали друкувати вже в XV ст. у Венеції.

Декілька друкарень було відкрито й на території сучасної України. Так, одна з таких друкарень була збудована мешканцем Львова Степаном Дропаном.

Заслуга відродження книгодрукування в Україні, як прибуткового ремесла, належить Івану Федорову, перша книга якого під назвою "Апостол" була видана у Львові в 1574 році.

Одним з осередків книгодрукування стала Печерська лавра, друкарство в якій розпочав архімандрит Єлисей Плетенецький (1599-1624 рр.). Лавра випустила у світ цілу низку розкішних видань, наприклад, "Бесіди на Діяння" 1624 р., "Апостол" 1665р., "Пересопницьке Євангеліє" 1667 та 1707 років.

Суспільний підйом 60-х років XIX ст. позначився як на загальному зростанні друкарської продукції, так і на зміні тематики літератури.

Зросла кількість підручників, релігійних книг, соціально-економічної, природничої літератури.

Незабаром друкована книга стала звичайним предметом, товаром і новим інформаційним ресурсом, перетворилася у форму багатства. Вона послужила зразком використання інших видів товарів і ресурсів, уключаючи людські ресурси. Однотипність і відтворюваність книги вплинули на різні галузі людської діяльності.

До XX століття книга представлялася, в основному, як добуток друку, як видання у формі кодексу; рукописна її форма була ґрунтовно забута. Мабуть, тому всі традиційні визначення книги були сформульовані з урахуванням двох її основних форм - друкованої та рукописної. Будучи гетерогенною за своєю природою, традиційна книга характеризувалася наявністю тексту, переданого умовними знаками, закріплена на матеріальному носії й призначена для зорового сприйняття (читання).

Кінець XX - початок XXI ст. ознаменувався переходом від звичного паперового варіанта матеріальної основи книги до нових технологій її створення - мультимедійних. З'явилась електронна книга (e-book). До позитивних сторін електронної книги відносяться:

- компактність - можливість співіснування на одному диску великої кількості книг;

- швидкий пошук - застосування функцій електронного каталогу та оперативного пошуку потрібного документа;

- конфіденційність - можливість захисту від несанкціонованого доступу за допомогою різноманітних технологій шифрування, упровадження електронного підпису;

- зручність модифікації - можливість перенесення до інших електронних документів;

- необмеженість тиражу - можливість тиражування за допомогою копіювання (за наявності погодження з автором).

На сьогодні відразу кілька великих компаній незалежно одна від одної займаються розробкою платформи для електронних книг. Так, компанії Microsoft і Adobe намагаються робити це на основі Windows. Компанії Everybook, NuvoMedia й SoftBook створюють принципово нові пристрої винятково для читання. Цікаві розробки пропонує компанія Sinbon - це планшет Sinbon minibus e-book Reader, побудована на операційній системі Culturecom 1610 Chinese. При всьому різноманітті електронні книги засновані лише на двох форматах: це PDF та різні інтерпретації мов HTML та XML.

Фірма Hewlett Packard створила пристрій, що заміняє паперовий матеріал книги. Ним став рідкокристалічний екран розміром не більше стандартної книги із сенсорною системою керування й підключенням до комп'ютера або сервера, що зберігає електронні копії книг. На цей пристрій можна "скачати" потрібний матеріал і читати, перегортаючи "сторінки", проводячи пальцем по панелі.

Американська компанія EInk створила "електронний папір", що являє собою дуже тонкий чорно-білий дисплей. Роль чорнила грають крихітні капсули, заповнені чорним або білим барвником. Його товщина становить менш 0,3 мм. Його можна згинати й скручувати (до певних меж). У співробітництві з Philips сконструйована на основі електронного паперу "електронна книга". Це два дисплеї, які з'єднані й розкриваються так, що нагадують звичайну книгу. "Електронний папір" забезпечує надзвичайну чіткість зображення. Зображення на ньому майже не відрізняється від надрукованого й читається без підсвічування.

Історія рукописної й друкованої книги, тематика й типи книг, їхнє виникнення й розвиток, способи поширення й відтворення (читання), історія друкарень і видавництв, а також умови суспільного побутування книги, її правового режиму більш детально вивчаються в рамках книгознавства. Саме в цій науці, спираючись на загальну історію, історію культури, науки й техніки, аналізуються факти й закономірності розвитку рукописної й друкованої книги, їхня роль на різних етапах людської цивілізації; виявляється загальне призначення книги, її основні функції як знаряддя науково-технічного й культурного прогресу. Функціональний підхід припускає вивчення книги й книжкової справи під кутом зору читача, задоволення його різноманітних потреб у книзі й читанні.



1.4 Документознавчий підхід до визначення поняття "книга"

Незадоволеність існуючим визначенням поняття "книга", його науковим трактуванням, а також деякими термінологічними труднощами, що випливали із практичної діяльності, привело науковців до спроб замінити термін "книга" на інше загальнотеоретичне поняття.

Відійти від традиційного терміна "книга" й замінити його загальнотеоретичним поняттям "документ" запропонував на початку XX століття бельгійський учений П. Отле. Визначаючи дане поняття в рамках документної парадигми, він запропонував враховувати, в першу чергу, інформаційну складову книги як документа, що створений для передачі, відтворення та зберігання інформації.

Вивчення такої функції книги, як збереження інформації, має давню історію. Ідею про те, що книзі властива функція збереження й передачі інформації, висунув ще Річард де Бері у творі "Філобіблон" (1344 р.), про неї писали Ф. Бекон й АЛ. Герцен. Відповідно до цієї концепції функціональне призначення книги - фіксування інформації з метою зберігання й передачі в часі й просторі. документ книга електронний видання

На початку XX ст. П. Отле в "Трактаті про документацію" "документом" назвав не саму книгу, а будь-яке фіксоване джерело знання в єдності його змісту й внутрішньої форми, а терміном "книга" - всі аспекти форми друку як єдиного матеріально-духовного комплексу. Пояснюючи поняття "книга" й "документ", П. Отле підкреслював, що книга - це термін, який використовують умовно для визначення всього масиву документів. Він об'єднує в собі не одну тільки книгу в первинному значенні слова, рукописну чи друковану, але Й журнали, газети, рукописи та графічні репродукції, креслення, гравюри, схеми, карти, діаграми, фотоматеріали тощо [28].

Усвідомлення феномену книги викликало в 20-ті роки XX ст. особливий інтерес дослідників. Відомий книгознавець М. Н. Куфаєв у 1922 році писав: "Яка природа й у чому сутність книги? Чи не мислиться споконвічне джерело її - Думка й Слово від століття й до століття існуючої? Питання велике й складне ... Сутність її в Слові й початок її в особистості" [20].

У 1927 р. С. Рубльов визначав книгу в подібному ключі, називаючи її "знаряддям" - книга, у широкому розумінні, є знаряддям втілення людської думки й знання, переданих однією людиною (автором) іншим (читачам), при цьому так зафіксованими, щоб вони могли довгостроково існувати в часі й просторі" [8].

На сучасному етапі енциклопедія "Книга" дає повне й наукове тлумачення сутності цього складного явища, враховуючи вплив Інформаційного підходу науки про документ в останній третині XX ст. У цьому випадку книга представляється, як найважливіша історично сформована форма закріплення й передачі в часі й просторі різноманітної інформації у вигляді текстового й (або) ілюстративного матеріалу. [19].

Визначення книги в рамках документної парадигми наводить проф. Г. М. Швецова-Водка, дотримуючись точки зору, що "книга" має всі ті ж функції й властивості, що й "документ", тобто фактично зрівнює їх, проте, "книгу" визначає через "документ" у такий спосіб: книга - це документ, опублікований, виданий або депонований, надаваний у суспільне користування через книжкову торгівлю й бібліотеки (у тому числі фонотеки, відеотеки, медиатеки) [28].

Слід зазначити, що науковці не залишають спроб розробити універсальне теоретичне поняття, що могло б замінити терміни "книга" або "документ". Приміром, можна привести пропозицію Є.О. Плешкевича ввести складний термін для позначення документа-книги: "діахронний документ" [23].

Слово "діахронний" походить від грецьких "йіа" - через і "хроіод" - час, тобто означає "не залежний від часу". Термін "діахронний" відбиває властивості інформації, що знаходяться в книзі. Під діахронним документом автор пропонує розуміти "документ, що містить інформацію вищого порядку (знання-інформація-знання), володіє постійною Цінністю, зафіксованою на матеріальному носії (матеріалізовану) і включену за допомогою системи метаінформацій-реквізитів, що мають форму вихідних відомостей, у діахронну информаційно-документаційну систему" [21].

Протягом тривалого часу поняття "книга" використовувалося з метою узагальнення, об'єднання всіх видів документів. Із уведенням поняття "документ" стало зрозуміло, що книга, як основний вид видань, є поняттям вужчим за "видання" чи документ і є різновидом документа.

1.5 Електронна книга: поняття, властивості

В кінці XX століття в життя книговидавців, редакторів, бібліотекарів і бібліографії як фахівців в області книгознавства увійшло нове поняття - "електронна книга".

Термін "електронна книга" походить від англійського словосполучення "Еlectronic Вооk" та скорочено позначається як еВооk чи е-Вооk.

Електронна книга - це електронна версія паперової книги що знаходиться у форматі, що зручно читається на комп'ютері.

Електронна книга є лише носієм інформації, тому традиційно складається з двох понять -- носій та вміст. Носієм є електронний пристрій, який може бути пристосованим (наприклад, телефон) чи спеціалізованим. Вміст іноді називають "контентом" - це будь-яка форма зберігання інформації, наприклад, тека, відео, аудіо та інші електронні форми. Найчастіше як вміст електронної книжки застосовується тека з ілюстраціями, як і в традиційній книжці.

Електронна книга породила велику кількість суперечок. На сьогоднішній день теоретики все ще обговорюють питання існування такого феномену, як електронна книга, а практики вже працюють з ним.

Складнощі виникають в першу чергу через відсутність чіткого сформульованого визначення електронної книги.

Розвиток електронної книги знаходиться на початковому етапі. Проте серед фахівців вже ведеться суперечка про місце електронної книги в житті суспільства і заміні нею традиційного кодексу.

Існують три основні точки зору на дану проблему. Перша однозначно стверджує, що електронна книга поступово витіснить кодекс. Аргументом при розгляді подібної точки зору є думка, що при підготовці друкарського видання, автори і видавництва паралельно працюватимуть над електронним варіантом, отже, простіше готувати відразу електронний варіант типу сучасного видання, яке вважається життєздатнішим. Подібне твердження не враховує особливості електронної книги.

Друга точка зору прямо протилежна. Її прибічники активно встають на захист традиційної книги. Розуміючи особливості і великі можливості електронної книги, які здатні збагатити текст звуковими, графічними і відеозаписами, вони відзначають, що зараз процеси існування і руху інформації в мережі відмінні від аналогічних процесів книжкової справи. І навіть в перспективі можна буде говорити лише про деякі точки зіткнення книжкової справи і інтернет-культури, але ніяк не про повне заміщення "старого" книжкового світу "новим". Захищаючи таку форму книжкового видання, як кодекс, учені вказують на той факт що традиційний рукопис - це прекрасна реалізація ідеї гіпертексту, який є однією з характеристик електронної книги. Дійсно, автор твору завжди вибудовує конструкцію, подібну до гіпертексту, оскільки "кожен фрагмент зовні лінійного тексту наповнений засланнями на попередні виступи в тій же сфері як самого автора, так і його колег", на попередні образи, думки, факти усередині одного твору. А функції гиперсилок виконує довідковий апарат видання, що складається з передмови, виносок, коментарів, покажчиків. Звичайно, виконана за допомогою новітніх технологій подібна конструкція набагато зручніша і ширша по своїх можливостях але все-таки це не може стати вагомим аргументом на користь повного витіснення електронною книгою кодексу.

Прихильники третьої точки зору відзначають великі можливості гіпертексту і акцентують увагу на тому, що завдяки новітнім технологіям реалізуються багато утопічних проектів або образи що супроводжували культуру впродовж всієї її історії, а саме "мир як бібліотека", ідея "універсальної енциклопедії" або "Книги книг", "сад стежинок, що розходяться".

Гіпертекстові книги не зможуть замінити традиційну книгу художньої або наукової літератури, оскільки форма кодексу сприяє серйозному, поглибленому вивченню вмісту на відміну від фрагментарного, поверхневого перегляду електронного видання.

Таким чином третя точка зору говорить про співіснування двох видів книг, друкарської і електронної.

Ця точка зору представляється найбільш вірною, оскільки і кодекс, і електронна книга мають свої переваги, сприяючі розвитку книжкової справи і культури людства.

Існує і така точка зору, відповідно до якої електронної книги як феномену книжкової справи не існує взагалі. Її прихильники, приводять різні аргументи на користь своєї думки. Наприклад, деякі виділяють таку ознаку книги, як перегортання властиве як восковий, так і пергаментній або паперовій книзі. Такий підхід, на думку фахівців, дозволяє визначити, що електронні засоби інформації неправомірно називати книгою, оскільки вони не володіють властивістю перегортання тексту, що доводить, на їх думку що словосполука "електронна книга" всього лише метафора.[18]

Електронна книга має різні види: електронні підручники, електронні довідники, електронні путівники і т. д.

Основними властивостями електронної книги:

-- компактність. У сучасному комп'ютері або в мобільному пристрої можна одночасно зберігати тисячі електронних книг;

-- швидкий пошук. Функції електронного каталогу, посилань усередині документа і пошук потрібної інформації значно спрощують роботу з книгами;

-- збереження. Сучасні носії інформації мають чималий об'єм пам'яті та дозволяють робити резервні копії вашої електронної бібліотеки, які можна зберігати в декількох місцях, що значно усуває ризик втрати цінної інформації;

-- конфіденційність. Особливо секретні документи можна захистити різними способами обмеження доступу до інформації, за допомогою технологій шифрування, електронних підписів і ключів;

-- зручність роботи. Фрагменти з електронних книг можна легко модифікувати, вставляти в інші електронні документи.

Особливою популярністю останнім часом також користується правова і технічна електронна документація у вигляді інформаційних правових систем і систем по нормативно - технічній документації. Зручність користування і пошуку необхідної інформації оцінили вже багато і популярність таких систем постійно зростає. Поширення систем електронного документообігу спричиняє переведення паперових книг в електронний формат.

Перспектив розвитку електронних книг чимало. При виборі пристрою для навчальних потреб необхідно враховувати такі параметри:

-- розміри та тип екрана -- роздільна здатність повинна бути достатньо великою, щоб відображати дрібні деталі та не спотворювати шрифт при масштабу ванні;

-- наявність антиблікового покриття, великий кут зору, можливість регулювання контрастності та яскравості, колір фону;

-- тачскрин - сенсорний екран, що дає змогу мінімізувати кількість кнопок на пристрої, підвищуючи ергономічність. Сенсорний екран дає можливість використовувати словник для читання книжок нерідною мовою чи виділяти частини тексту для конспектування;

-- вага та габарити;

-- локалізація (наявність кириличних шрифтів), формати та конвертація (з найпоширеніших програмних середовищ).

Основними перевагами електронної книги в порівнянні з паперовими документами є:

-- невеликий об'єм (на комп'ютері можна тримати десятки і сотні тисяч книг);

-- можливість пошуку у тексті;

-- можливість швидко змінити гарнітуру і шрифт;

-- можливість прослухати текст;

-- можливість читати тексти навіть при поганому освітленні;

-- низька вартість -- зазвичай ми сплачуємо лише за кількість отриманої за допомогою комп'ютерних мереж інформації чи вартість фізичного носія (компакт-диск).

Недоліками електронної книги є:

-- потенційна несумісність з новим апаратним та програмним забезпеченням потенціальна несовмісність з новим аппаратним або програмним забезпеченням (щоб цього уникнути, використовують прості чи стандартизовані відкриті формати);

-- очі втомлюються від екрану пристрою;

-- низька роздільна здатність багатьох пристроїв;

-- час роботи пристрою обмежений (якщо він живиться від батарей);

-- складно перенести в електронну форму паперові видання з великою кількістю ілюстрацій (картини, фотоальбоми, географічні карти і т. д.)

Електронні книги представляються в інтернеті зазвичай в одному з 3 самих розповсюджених форматів - PDF, DJVU або CHM.

PDF (Portable Document Format) -- це переносний формат документів, створений Adobe як засіб міжплатформеного обміну даними. Хоча існує маса способів передати документ, наприклад між Windows і Mac OS, Adobe PDF пропонує найбільш елегантне вирішення. Формат не накладає жодних обмежень на зовнішній вигляд документа - текст, векторна і растрова графіка можуть бути об'єднані довільним чином. PDF створювався як формат електронного документа. Для перегляду Pdf-файла не потрібно нічого окрім самого файлу і безкоштовної програми Adobe Acrobat.

Djvu (дежа-вю) - графічний формат, розроблений фірмою At&t, оптимізований для зберігання відсканованих документів. Особливого значення цей формат набуває для перенесення в мережу математичною і взагалі технічною літератури де велику кількість схем і формул робить розпізнавання і переклад в текстовий формат практично нездійсненним. Програми для перегляду Djvu файлів: Windjview 0.4.1 + модуль російської мови (500 Кб), Плагин до браузеру для читання Djvu-текстів.

Compiled HTML (CHM) - спочатку цей формат був створений для формування зручної і функціональної довідкової системи до програм Windows. Цей формат часто використовується не лише для створення хелп-сістем до програмного забезпечення, але і для видання книг в електронному вигляді. Найсильнішою стороною цього формату є наявність в Compiled HTML файлах полнотекстового пошуку [18].

Таким чином можна зробити висновок, що з розвитком комп'ютерної техніки, людина все більше часу проводить у екрану комп'ютера або мобільного пристрою і все менше часу у неї залишається на читання листових книг, підручників і інших документів. Проте тяга до читання, особливо у російської людини залишається дуже сильною і тому зовсім недавно з'явилося нове поняття - електронна книга.



Розділ 2. Основні складові книги

2.1 Структура книги

Функціональність сучасної книги визначається її структурою, яка розуміється як ціле, що складається з пов'язаних між собою елементів. Розрізняють зовнішні та внутрішні елементи книги.

...