Управління аудитом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Управління аудитом

1.1 Загальні поняття

аудиторський економічний правовий управління

Аудиторська діяльність є сферою підприємництва аудиторських фірм або приватних аудиторів, яка включає організаційне і методичне забезпечення аудиту, його практичне здійснення у формі надання різноманітних аудиторських послуг. Сертифікований аудитор може займатись аудиторською діяльністю індивідуально, або створити аудиторську фірму з дотриманням вимог чинного законодавства.

Аудиторські фірми можуть створюватися на основі будь-яких форм, власності. Загальний розмір частки засновників (учасників, акціонерів) аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному капіталі не може-перевищувати 30%. Аудиторська фірма має право здійснювати аудиторську діяльність ляше за умови, коли в ній працює хоча б один сертифікований аудитор. Керівником аудиторської фірми може бути тільки сертифікований аудитор.

Аудиторські фірми здійснюють свою діяльність відповідно до статутних документів, затверджених і зареєстрованих у встановленому порядку. Виконують аудиторські послуги вони із залученням штатних і позаштатних працівників;і погодинною оплатою або в порядку сумісництва на штатних посадах.

Портфель замовлень на аудиторські послуги формується за договорами, а також замовленнями, що надходять від підприємств, підприємців та ін. За портфелем замовлень аудиторська фірма складає плани своєї діяльності на календарний рік із розбиванням на квартали. На правах юридичної особи аудиторська фірма затверджує самостійно плани своєї діяльності, здійснює взаємовідносини з бюджетом, банками та замовниками аудиторських послуг.

Законодавством передбачені права і обов'язки аудиторських фірм і аудиторів, які здійснюють аудиторську діяльність.

Аудитор - це висококваліфікований спеціаліст, який володіє методологією фінансово-господарського контролю і аудиту, бухгалтерським обліком, аналізом господарської діяльності, статистикою, фінансовою і банківською справою, а також має необхідну професійну підготовку у галузі юриспруденції, судово-бухгалтерської експертизи, методології економічних досліджень, технології виробництва. Підготовку аудиторів здійснюють економічні вузи із числа осіб, які мають звання бакалавра. Аудиторською діяльністю вони можуть займатися при наявності сертифіката, виданого Аудиторською палатою України на встановлений строк. Після закінчення строку чинності сертифіката аудитор підлягає атестації для одержання сертифіката на наступний п'ятирічний або інший строк.

Права і обов'язки аудиторів визначені законодавством і нормативними актами з питань аудиторської діяльності. Аудитори як суб'єкти підприємницької діяльності можуть займатися аудиторством індивідуально або в аудиторських фірмах, при наявності кваліфікаційного свідоцтва (сертифіката) і ліцензії, виданих у передбаченому законодавством порядку. Вони мають право займатися аудиторською діяльністю при наявності договірних стосунків із підприємствами і організаціями або завдання на проведення аудиту, виданого аудиторською фірмою. До аудиторської перевірки не може бути залучена особа, яка має родинні зв'язки з керівником підприємства або веде з ним підприємницьку діяльність.

Результати аудиторської перевірки аудитор оформляє висновком про якість складеної замовником бухгалтерської звітності і декларації про фінансово-господарську діяльність. У випадках неналежного стану бухгалтерського обліку у замовника аудитор на поданий звіт (декларацію) висновок не складає. Після ліквідації недоліків у бухгалтерському обліку провадиться повторний аудит, який оформляють окремим висновком, що підтверджує достовірність бухгалтерського обліку, балансу і звітності суб'єкта підприємницької діяльності. Одночасно у висновку аудитора зазначається стан бухгалтерського обліку відносно своєчасності і правильності відображення господарської діяльності. При цьому вказується, чи відповідає первинна документація з обліку типовим формам, затвердженим статистичними органами, або спеціалізованим формам, затвердженим міністерствами і відомствами.

Висновком (актом) оформляються аудитором виконані роботи, передбачені договором із замовником. До них можна віднести аудит фінансового стану господарюючих суб'єктів або аудиторської оцінки інвестиційних проектів чи стартової вартості майнових комплексів, що виставляються на аукціон, та ін. Згідно з нормами аудиту (стандарт затверджений Аудиторською палатою України) виконану аудитором роботу можна оформити спеціальним звітом. На практиці проведення аудиту здебільшого оформляється спеціальним актом, який містить дослідну частину і висновки з питань, поставлених замовником.

Аудитор має право при виконанні договірних зобов'язань з дозволу замовника:

перевіряти первинну документацію з обліку фінансово-господарської діяльності замовника, облікові регістри, провадити інвентаризацію коштів у касах, цінних паперів, матеріальних цінностей, вимагати від посадових осіб пояснення з питань, які поставлені на вирішення аудитора замовником;

одержувати необхідну для аудиту інформацію від третіх осіб (банків, постачальників та ін.);

залучати для роботи на договірній основі фахівців, крім осіб, що працюють у замовника, перебувають з ним у родинних стосунках або ведуть спільний бізнес. Крім того, аудитор має право самостійно визначати методичні прийоми і процедури аудиту, керуючись при цьому чинним законодавством, існуючими нормами і стандартами, умовами договору із замовником, професійними знаннями та досвідом власної роботи.

1.2 Реєстр суб'єктів аудиторської діяльності

Дозвіл на здійснення діяльності аудитор. (аудиторські фірми) одержують шляхом реєстрації їх тобто включення їх до загальнодержавного реєстр аудиторських фірм і аудиторів-суб'єктів підприємницької діяльності.

Реєстр суб'єктів аудиторської діяльності - це офіційний реєстр аудиторських фірм і аудиторів-суб'єктів підприємницької діяльності з видачею відповідного свідоцтва, які зареєстрували свою аудиторську діяльність в органах державної влади згідно з вимогами Закону України «Про аудиторську діяльність».

Про включення до Реєстру суб'єкта аудиторської діяльності свідчить Свідоцтво встановленого Аудиторською палатою України зразка, яке видається терміном на 5 років.

До Реєстру вносяться суб'єкти аудиторської діяльності:

аудиторські фірми, які зареєстрували свою діяльність відповідно до чинного законодавства України і відповідають вимогам Закону України «Про аудиторську діяльність», а саме:

а) проведена державні реєстрацій як аудиторської фірми;

б) установчими документами передбачена виключно аудиторська діяльність;

в) загальній розмір частки засновників (учасників, акціонерів) аудиторської фірми, які не є аудиторами у статутному капіталі не перевищує 30%.

Г) директором фірми є сертифікований Аудиторською палатою аудитор;

д) наявність щонайменше одного аудитора, який пройшов підготовку або підвищенім кваліфікації з питань законодавства на ринку цінних паперів, Національних нормативів аудиту, а також вимог Комісії до перевірки звітності та діяльність учасників ринку фінансових послуг в Україні.

Аудитори, зареєстровані відповідно до Закону України «Про підприємництво» як суб'єкти підприємництва - фізичні особи; мають чинний сертифікат аудитора; Свідоцтво Палати про внесення до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги; пройшли підготовку або підвищеній кваліфікації з питань законодавства на ринку цінних паперів, Національних нормативів аудиту, а також вимог комісії щодо перевірки звітності та діяльності учасників ринку фінансових послуг в Україні.

1.3 Система аудиторської діяльності

Система аудиторської діяльності має дві складові: зміст і форму.

До змісту аудиторської діяльності входять. суб'єкта; учасники; об'єкти; аудиторські дії та операції; засоби та способи їх здійснення; результати аудиторських дій.

Суб'єктами аудиторської діяльності є аудитори, аудиторські фірми, АПУ. САУ, регіональні відділення, які залежно від виду професійної діяльності, питань, які вони мають право вирішувати, мають згідно з законодавством певні права та обов'язки, професійні аудиторські знання, вміння їх реалізувати.

Учасники - це окремі особи або їх групи, які беруть участь або сприяють аудиторській діяльності у процесі вивчення фактів господарського життя підприємства.

Об'єкти - дії. суб'єктів господарювання, господарські процеси, документи та відображені в них операції тощо

Аудиторські дії - це акти поведінки суб'єктів аудиторської діяльності, направлені на всебічне дослідження фактів господарського життя, які передбачені умовами договору, програми тощо.

Операції - сукупність взаємопов'язаних дій аудитора, спрямованих на досягнення цілей, поставлених умовами договору, програми тощо.

Засоби аудиторської діяльності - це предмети та дії з ними, що забезпечують досягнення необхідного результату аудиторської діяльності.

Система певних засобів, що застосовується аудитором, є аудиторською технікою, а система способів - аудиторською тактикою.

Способи аудиторської діяльності - це конкретні шляхи досягнення наміченого результату за допомогою застосування засобів та прийомів, розроблених наукою про контроль. Вони мають бути гласними, базуватись на наукових знаннях, бути обов'язковими чи бажаними.

Результат аудиторських дій - це підсумок перевірки відповідних операцій і дій, досягнутий за допомогою певних засобів і способів суб'єктами аудиторської діяльності і відображений в робочих документах аудитора та наданих ним клієнту висновків.

Складовою системи аудиторської діяльності є форма аудиторської діяльності. Розрізняють дві групи таких форм:

внутрішню - порядок організації діяльності фірми, який базується на прийнятих внутрішніх аудиторських стандартах, введених правилах;

зовнішню - засоби зовнішнього прояву аудиторської діяльності у вигляді оформлення аудиторських документів, прояву аудиторських дій, усних та письмових висловлювань тощо.

Аудитори і аудиторські організації зобов'язані:

при виконанні аудиторських послуг, згідно з договорами із замовниками, додержувати чинного законодавства та встановлених нормативів;

повідомляти власників, уповноважених ними осіб, замовників про виявлені в процесі аудиту недоліки у веденні бухгалтерського обліку і звітності, а також недоліки у господарській чи комерційній діяльності;

зберігати у таємниці інформацію, отриману при проведенні аудиту та виконанні аудиторських послуг;

не розголошувати відомості, що становлять предмет комерційної таємниці і не використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб;

додержувати умов договору, укладених із замовником;

обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг та іншими видами робіт, які безпосередньо стосуються їх (консультації, перевірки, експертизи), за винятком наукової та педагогічної діяльності.

1.4 Аудиторська палата України

Для усвідомлення сутності й логіки методів аудиту, технічних прийомів, ступеня старанності проведення аудиту слід також зрозуміти умови й організаційні рамки його здійснення.

Питання, пов'язані з роботою і професійним захистом аудиторів, регулюють Аудиторська палата України і Спілка аудиторів України. Організацію аудиту очолює Аудиторська палата України, яка відповідно до законодавства є неурядовим органом.

Аудиторська діяльність регулюється Законом України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. №3125-ХП (зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 14 березня 1995 р. №81-95-ВР*, від 20 лютого 1996 р. №54/96-ВР**. Цей Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні й спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. Положення цього Закону діють на території України і поширюються на всі господарські суб'єкти незалежно від форм власності та видів діяльності. Аудиторська діяльність включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок та надання інших аудиторських послуг.

Аудиторські послуги надаються у формі аудиту, експертиз, консультацій із питань обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

Прибуток (дохід) від аудиторської діяльності оподатковується згідно з чинним законодавством. Законом України «Про аудиторську діяльність» створено Аудиторську палату України, повноваження якої визначаються цим Законом та Статутом Аудиторської палати України (далі - АПУ).

Статут АПУ підлягає затвердженню двома третинами голосів від загальної кількості членів палати. АПУ здійснює сертифікацію суб'єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде реєстр аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги. Затверджені АПУ норми і стандарти аудиту є обов'язковими для дотримання підприємствами, установами та організаціями.

АПУ створюється і функціонує як незалежний, самостійний орган на засадах самоврядування. Вона є юридичною особою, веде відповідний облік та звітність.

АПУ формується шляхом делегування до її складу п'яти представників від професійної громадської організації аудиторів України, по одному представникові від Міністерства фінансів України, Головної державної податкової адміністрації України, Національного банку України, Державного Комітету статистики України та Міністерства юстиції України. При цьому порядок делегування визначається, відповідно, з'їздом, правлінням, колегією або іншим керівним органом. Загальна кількість членів АПУ становить двадцять осіб.

АПУ створює на території України регіональні відділення, повноваження яких визначаються АПУ.

Ведення поточних справ АПУ здійснює Секретаріат, очолюваний завідувачем. Останній несе відповідальність за ефективне використання майна та коштів АПУ і створення сприятливих умов для виконання функціональних обов'язків її членами.

Термін повноважень членів АПУ не може перевищувати п'яти років, а членів АПУ першого скликання - відповідно, трьох років.

Персональний склад АПУ підлягає щорічній ротації у кількості не менше трьох членів. Призначення нових членів АПУ замість вибулих здійснюється у встановленому порядку шляхом таємного анкетування аудиторів України. Всі рішення АПУ приймаються простою більшістю голосів за наявності двох третин її членів або шляхом письмового анкетування.

За рівності голосів перевага надається рішенню, за яке проголосував головуючий, котрий веде засідання АПУ і функції котрого виконують по черзі всі члени палати за алфавітним порядком їхніх прізвищ. Члени АПУ виконують свої обов'язки на громадських засадах.

Матеріальні витрати на сертифікацію покриваються за рахунок осіб, які претендують на отримання сертифікатів у розмірах, визначених АПУ.

Аудитори або їх колективи мають право об'єднатися у громадську організацію - Спілку аудиторів України, що може відкривати місцеві осередки за наявності не менше п'яти аудиторів, котрі є членами Спілки. Спілка аудиторів України має право делегувати своїх представників до АПУ і достроково їх відкликати, а також може вносити на розгляд АПУ проекти норм і стандартів аудиту.

Таким чином, основними завданнями АПУ є:

організація через аудиторські фірми незалежного контролю суб'єктів підприємницької діяльності;

надання методичної допомоги аудиторським фірмам (розробка і затвердження нормативів, положень щодо сертифікації тощо);

надання суб'єктам підприємницької діяльності методичної допомоги з питань обліку, аналізу, контролю;

підготовка та підвищення кваліфікаційного рівня аудиторів тощо.

2. Аудит розрахунків з покупцями та резерву сумнівних боргів

2.1 Економічна суть розрахунків з покупцями і замовниками

У процесі господарської діяльності сільськогосподарські підприємства, виробляючи готову продукцію, реалізують її заготівельним організаціям, іншим покупцям і замовникам. Водночас мають місце розрахунки з фізичними особами при видачі готівки під звіт, по нестачах цінностей, одержаних позиках та ін. Несвоєчасне одержання грошових коштів за реалізовану продукцію, повернення невикористаних підзвітних сум тощо призводить до труднощів у веденні господарства. Особливо це відчутно в умовах інфляції. Кошти, які тимчасово знаходяться за межами підприємства, працюють на стороні, знецінюються і при простроченні можуть не повернутися в господарство. З метою контролю та підтвердження сум заборгованості проводять інвентаризацію розрахунків. При інвентаризації підприємства кредитори повинні передати окремим дебіторам відомості про стан заборгованості. Дебітори зобов'язані протягом десяти днів від дня одержання виписок підтвердити суму заборгованості або ж заявити свої заперечення. Тому у бухгалтерському обліку підприємств обліку дебіторської заборгованості приділяється багато уваги. Від оперативності й правильності поданої інформації про стан дебіторської заборгованості залежить своєчасність вжиття заходів щодо її погашення і відображення у фінансовій звітності підприємства за звітний період.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(С) БО 10 «Дебіторська заборгованість». Норми П(С) БО 10 застосовуються всіма підприємствами, крім бюджетних установ. Керуватися зазначеним Положенням слід з урахуванням правил, встановлених іншими П(С) БО.

Дебітори - юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів. Дебіторська заборгованість - це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума. Майбутня економічна вигода від дебіторської заборгованості полягає в тому, що в результаті її погашення в майбутньому відбудеться пряме надходження грошових коштів або отримання грошей на банківський рахунок від здійснення факторингової операції. Факторинг - вид фінансово-комерційних послуг, суть яких полягає у придбанні банками та іншими фінансовими організаціями боргів підприємств (зобов'язань з оплати поставлених товарів і виконаних робіт або послуг).

Дебіторська заборгованість може бути погашена шляхом непрямого надходження грошових коштів, наприклад отримання активів за допомогою бартерних операцій, отримання дивідендів акціями інших підприємств.

Умовою достовірної оцінки дебіторської заборгованості є договір, у якому конкретно визначено ціну за одиницю відвантаженої продукції, а також відвантажувальні документи, що підтверджують факт отримання покупцем певної кількості продукції за договірною ціною на зафіксовану суму. Якщо дебіторська заборгованість виникла внаслідок виконання робіт або надання послуг, підставою для її оцінки служать також договори підряду, акти приймання-здачі виконаних робіт і послуг. Відвантажені товари, виконані роботи і послуги можуть бути оплачені векселями, які до їх погашення також облічуються в сумі дебіторської заборгованості. Достовірність оцінки дебіторської заборгованості підтверджується сумою належно оформлених векселів, а також умовами договорів купівлі-продажу або підряду.

З наведеного випливає, що відображати в Балансі та інших формах звітності підприємства дебіторську заборгованість належить лише в тому разі, коли існує імовірність її погашення, внаслідок чого підприємство отримає економічну вигоду, і якщо при цьому вона може бути достовірно оцінена.

Дебіторська заборгованість у бухгалтерському обліку класифікується в залежності від: термінів її погашення; ймовірності її погашення; оцінки її відображення в балансі (рис. 3.1).

Розрізняють поточну і довгострокову дебіторську заборгованість. Поточна дебіторська заборгованість - це сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом 12 місяців від дати балансу. Довгостроковою дебіторською заборгованістю є сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу й буде погашена після 12 місяців від дати балансу. У балансі підприємства довгострокова дебіторська заборгованість відображається у розділі І «Необоротні активи» за статтею «Довгострокова дебіторська заборгованість», а короткострокова - у розділі II «Оборотні активи» за статтями «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги», «Дебіторська заборгованість за розрахунками», «Інша поточна дебіторська заборгованість».

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги визначається активом одночасно з визначенням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг та оцінюється за первинною вартістю. У разі відстрочення платежу за продукцію, товари, роботи, послуги з утворенням від цього різниці між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів та/або їх еквівалентів, що підлягають отриманню за продукцію, товари, роботи, послуги, така різниця визнається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (відсотками) у періоді її нарахування.

Поточна дебіторська заборгованість, яка є фінансовим активом (крім придбаної заборгованості та заборгованості, призначеної для продажу), включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю. Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості визначається як різниця між первинною її вартістю та резервом сумнівних боргів. Первинна вартість дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги складається із суми заборгованості покупців і замовників за відвантажену їм продукцію, виконані роботи, послуги відповідно до укладених договорів, яка залишилася не погашеною на дату складання звітності.

Здійснюючи свою виробничо-господарську діяльність сільськогосподарські підприємства вступають в розрахункові взаємовідносини з іншими підприємствами, організаціями і особами. Ці розрахунки пов'язані з формуванням основних і оборотних засобів, реалізацією виробленої продукції і наданих послуг, з розподілом прибутку, розрахунками з фінансовими органами і органами соціального страхування і соціального забезпечення. Господарства можуть також вступати в розрахункові взаємовідносини з окремими особами, наприклад, для виконання різних доручень при видачі грошових коштів підзвіт, одержанні кредитів на індивідуальне житлове будівництво і господарське влаштування.

Встановлення господарських відносин суб'єкта підприємницької діяльності з іншими фізичними та юридичними особами передбачене виникненням між ними певних прав та зобов'язань.

Під зобов'язаннями сторін у цивільному законодавстві розуміють усі дії, які кожна зі сторін договору повинна здійснити на користь іншої сторони і які обумовлені договором, адміністративними актами, юридичними вчинками та іншими підставами, що не суперечать законодавству.

На відміну від цього, у бухгалтерському обліку підприємства зобов'язання виникають не в момент укладення договору, а після здійснення однією зі сторін передбачених у ньому дій (або бездіяльності), внаслідок яких виникає заборгованість однієї сторони перед іншою.

Виникнення заборгованості пов'язано з тим, що одночасне виконання обома сторонами зустрічних зобов'язань за договором відбувається дуже рідко. Як правило, спочатку свої зобов'язання виконує одна зі сторін, внаслідок чого у неї виникає право вимагати компенсації за заборгованістю, а з іншої сторони - обов'язок оплатити цю заборгованість. Тобто у бухгалтерському обліку у першої сторони в складі господарських засобів виникає актив у вигляді дебіторської заборгованості, а з іншої сторони виникає зобов'язання перед кредитором погасити цю заборгованість, яка називається кредиторською заборгованістю.

Тому правильна організація розрахунків потребує суворого дотримання фінансової дисципліни, власної оплати боргів по зобов'язаннях і забезпечення своєчасного одержання коштів за реалізовану продукцію та надані послуги.

Затримання оплати за одержані матеріальні цінності або несвоєчасне надходження коштів за реалізовану продукцію та надані послуги призводить до фінансових труднощів у веденні господарства.

Дебіторська заборгованість спричиняє вилучення коштів з обороту підприємств, що негативно позначається на їх фінансовому стані, а несвоєчасна оплата боргів і зобов'язань веде до залучення в оборот коштів, які належать іншим підприємствам.

Завданнями бухгалтерського обліку розрахункових операцій є:

- дотримання встановлених правил розрахункових відносин;

- своєчасність розрахунків і запобігання випадкам прострочення сплати дебіторської заборгованості;

- періодична звірка даних бухгалтерського обліку безпосередньо з дебіторами;

- правильне і своєчасне документальне оформлення розрахункових операцій, їх відображення в регістрах бухгалтерського обліку;

- своєчасне і достовірне ведення аналітичного і синтетичного обліку розрахунків;

- своєчасне відображення розрахункових операцій у податковому обліку;

- своєчасне взаємне звіряння розрахунків з дебіторами і кредиторами;

- недопущення нереальної дебіторської і кредиторської заборгованості.

Розрахункові операції здійснюються відповідно до законодавства України у порядку, встановленому Національним банком України.

Безготівкові розрахунки між підприємствами і фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банк шляхом перерахування грошових коштів. Грошові кошти з рахунку підприємства списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, коли чинним законодавством передбачений порядок безакцептного списання коштів.

Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки у межах коштів, наявних на рахунку клієнта.

Кошти підприємства підлягають обов'язковому зберіганню в банках, за винятком залишків готівки в їхніх касах у межах установленого банком ліміту.

Безготівкові розрахунки здійснюються з використанням установлених форм розрахункових документів:

- платіжних доручень;

- платіжних вимог-доручень;

- розрахункового чека;

- платіжної вимоги;

- акредитива.

Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюються чинним законодавством, у тому числі окремими нормативно-правовими актами Нацбанку України.

Кожен з документів повинен бути заповнений відповідним чином і засвідчений підписами і печаткою.

На підставі Закону України від 06.10.1995 р. №372/95-ВР «Про внесення змін до статті 460 цивільного кодексу Української РСР» встановлений загальний термін для захисту права за позовом особи, право якої порушене (позовна давність), тривалістю три роки. (Набув чинності з 27.07.1995 р.)

Термін позовної давності починається з дня виникнення права на позов, тобто з моменту відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) або з моменту здійснення розрахунків, передбачених умовами договору.

Якщо умовами договору не передбачені ці терміни, тоді відлік терміну позовної давності починається з:

а) дати надходження коштів на поточний рахунок підприємства-продавця (якщо товари замовникові не відвантажені, роботи не виконані);

б) дати відвантаження підприємством-постачальником продукції, надання послуг (якщо оплата від замовника (покупця) не надходила);

в) дати оприбуткування товарно-матеріальних цінностей підприємством-покупцем або відображення в бухгалтерському обліку виконаних робіт, наданих послуг підприємством-замовником (якщо оплата не здійснена).

Існують і скорочені терміни позовної давності (до шести місяців), зокрема за позовами:

а) про недостачу проданих речей;

б) про оплату продукції низької якості;

в) про виявлені недоліки в роботі за договором підряду;

г) про недоліки в роботі, виконаній за договором побутового замовлення.

Зміна терміну позовної давності не допускається.

Закінчення терміну позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові.

Суми кредиторської заборгованості, по яких закінчився термін позовної давності відносяться на результати фінансово-господарської діяльності у наступному місяці після закінчення терміну позовної давності і відображуються у складі інших операційних доходів на субрахунку 717 «Дохід від списання кредиторської заборгованості». При списанні з балансу кредиторської заборгованості з терміном позовної давності, що минув, виникає об'єкт обкладення податком на додану вартість і відображується в обліку методом «червоне сторно» за дебетом субрахунку 641 «Розрахунки за податками» і кредитом субрахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» або 685 «Розрахунки з іншими кредиторами».

Наявність дебіторської заборгованості свідчить про вилучення коштів з обороту підприємства. Вона виникає з вини покупців і замовників за відвантажену їм продукцію, виконані роботи (надані послуги).

Для стягнення дебіторської заборгованості встановлені також терміни позовної давності. Дебіторська заборгованість з терміном позовної давності, що минув, списується за рішенням керівника підприємства на результати фінансової діяльності після того, як були прийняті всі заходи для її стягнення (пред'явлення претензій, позовів до суду (господарського суду) до дебіторів-підприємств і до суду - до фізичних осіб).

Бухгалтерський облік розрахунків з дебіторами ведеться на таких рахунках:

16 «Довгострокова дебіторська заборгованість»;

«Розрахунки з покупцями та замовниками»;

«Розрахунки з різними дебіторами»;

«Резерв сумнівних боргів».

Слід зазначити, що в новому Плані рахунків рахунки для обліку розрахункових операцій з дебіторами зосереджені в Класі З, а з кредиторами - відповідно в Класі 6. Все ж розподіл рахунків дебіторів і кредиторів має дещо умовний характер. Через це рахунки 37 «Розрахунки з різними дебіторами» і 68 «Розрахунки за іншими операціями» можуть мати одночасно дебетове і кредитове сальдо та будуть відображені в балансі розгорнуто: в активі та пасиві відповідно.

2.2 Методи визначення розміру резерву сумнівних боргів

Основні вимоги до визнання і оцінки резерву сумнівних боргів висловлені в П(С) БО 10 «Дебітори».

Сумнівний борг - це дебіторська заборгованість, щодо якої існує вірогідність її неповернення боржником.

Аналіз термінів заборгованості забезпечує керівництво корисною інформацією про можливі втрати в результаті наявності неоплачених рахунків, якщо підприємство використовує її з метою визначення сум по очікуваних витратах на погашення безнадійної заборгованості.

Безнадійна дебіторська заборгованість - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує упевненість про її неповернення боржником або по якій закінчився термін позовної давності.

Безнадійна дебіторська заборгованість списується у момент її визнання за рахунок резерву сумнівних боргів, який утворюється на дату балансу. А тому при складанні балансу підприємство повинне проаналізувати дебіторську заборгованість і визначити, по-перше, поточну і довгострокову заборгованість, а також визначити суму дебіторської заборгованості, яка буде повернена боржником або по якій вже закінчився термін позовної давності, а також виявити заборгованість, яку боржник вже не погасить. Це можливо передбачити, якщо підприємство-боржник оголошено банкрутом і відомо, що майна підприємства-банкрута не вистачить для погашення заборгованості.

Резерв сумнівних боргів формується на дату балансу на підставі даних бухгалтерського обліку минулих звітних періодів він визначається тільки для поточної дебіторської заборгованості за реалізовану продукцію, товари, виконані роботи і надані послуги.

Сільськогосподарські підприємства, що мають сумнівні борги, формують на дату балансу резерв сумнівних боргів і за рахунок створеного резерву списують безнадійні борги наступного року. Сформована сума резерву збільшує суму витрат звітного періоду.

Дебіторська заборгованість включається у валюту балансу за мінусом сумнівних боргів, що і є чистою реалізаційною вартістю.

При списанні безнадійної дебіторської заборгованості, яка утворилася в результаті відвантаження продукції, товарів (робіт, послуг), застосовується спосіб прямого списання заборгованості на витрати, коли підприємство отримало інформацію про неможливість її погашення.

Списану безнадійну заборгованість підприємство повинне обліковувати на позабалансовому рахунку протягом трьох років для можливого стягнення цієї заборгованості у разі поліпшення фінансового стану боржника. Для цього використовується субрахунок 071 «Списана дебіторська заборгованість». Якщо протягом цього періоду заборгованість не буде повернена боржником, тоді цю суму остаточно списують із позабалансового рахунку.

Порядок формування резерву сумнівних боргів

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» передбачено два методи формування резерву сумнівних боргів:

виходячи з платоспроможності окремих дебіторів;

на підставі класифікації дебіторської заборгованості.

При обох способах величина резерву сумнівних боргів визначається як добуток суму дебіторської заборгованості за продукцію на коефіцієнт сумнівності. Різниця у способах полягає лише у тому, які суми дебіторської заборгованості беруть участь у розрахунку і як визначаються коефіцієнти сумнівності. Як перший, так і другий спосіб вимагають попереднього проведення аналізу платоспроможності окремих дебіторів на підставі оприлюдненої звітності і експертним шляхом в процесі проведення інвентаризації дебіторської заборгованості.

При першому методі, якщо конкретний дебітор визнаний неплатоспроможним, то на суму його заборгованості необхідно збільшити резерв сумнівних боргів.

При визначенні резерву сумнівних боргів виходячи із платоспроможності окремих дебіторів після проведеного аналізу виводиться індивідуальний коефіцієнт сумнівності, за яким потім визначають суму резерву за даною заборгованістю. Сума резервів за кожним дебітором дасть загальну суму резерву сумнівних боргів за підприємством.

Другий спосіб визначення резерву сумнівних боргів і реалізаційної вартості дебіторської заборгованості шляхом групування дебіторської заборгованості за строками її непогашення із встановленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи.

Коефіцієнт сумнівності встановлюється підприємством виходячи з фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги за попередні звітні періоди. Коефіцієнт сумнівності, як правило, зростає зі збільшенням строків непогашення дебіторської заборгованості. Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості відповідної групи та коефіцієнта сумнівності відповідної групи.

Підприємство самостійно визначає групи за строками непогашення поточної дебіторської заборгованості. За строками непогашення її можна групувати так:

- з терміном до одного кварталу;

- з терміном від одного до двох кварталів;

- з терміном від двох до трьох кварталів;

- з терміном від трьох кварталів до одного року;

- з терміном понад один рік.

Все ж для виявлення стійких і об'єктивних значень коефіцієнтів сумнівності за групами найбільш доцільно обирати минулий трирічний період, тобто строк позивної давності дебіторської заборгованості.

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, послуги включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю. Для визначення чистої реалізаційної вартості на дату балансу обчислюється величина резерву сумнівних боргів.

Величина резерву сумнівних боргів визначається виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на основі класифікації дебіторської заборгованості.

Класифікація дебіторської заборгованості за продукцію, товари, послуги здійснюється групуванням дебіторської заборгованості за строками її непогашення із встановленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи. Коефіцієнт сумнівності встановлюється підприємством виходячи з фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги за попередні звітні періоди. Коефіцієнт сумнівності, як правило, зростає зі збільшенням строків непогашення дебіторської заборгованості. Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги відповідної групи та коефіцієнта сумнівності відповідної групи.

Табл. 1 Облік резерву сумнівних боргів

Зміст господарської операції	Кореспондуючий рахунок
За дебетом рахунка 38
Списано з балансу дебіторську заборгованість покупців та замовників, визнану безнадійною, за рахунок раніше нарахованого резерву сумнівних боргів	36, 34, 37
Віднесено до складу іншого операційного доходу підприємства суму невикористаного резерву сумнівних боргів	716
За кредитом рахунка 38
Нараховано резерв сумнівних боргів підприємствами, що застосовують рахунки класу 8	84
Створено резерв сумнівних боргів по поточній дебіторській заборгованості за товари, роботи, послуги	944

2.3 Нормативно-правове регулювання обліку та аудиту розрахунків з покупцями і замовниками

Методичні засади бухгалтерського обліку розрахунків з дебіторами визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» (П(С) БО 10). Стандарт визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності підприємств незалежно від форм власності.

Терміни, що використовуються у положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення:

Безнадійна дебіторська заборгованість - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності.

Дебітори - юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошей, їх еквівалентів або інших активів.

Дебіторська заборгованість - сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

Довгострокова дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Поточна дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Сумнівний борг - поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, послуги, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником.

Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості - сума поточної заборгованості за товари, роботи, послуги з вирахуванням резерву сумнівних боргів.

Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума.

Отже важливим питанням обліку дебіторської заборгованості є її оцінка. Методи оцінки дебіторської заборгованості повинні забезпечити дотримання викладеного у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. №996-ХІУ одного з основних принципів фінансової звітності - обачності, згідно з яким сума оцінки активів і доходів підприємства не повинна бути завищена.

Стандартом 10 визначені методи оцінки дебіторської заборгованості на етапах зарахування її на баланс, при відображенні у фінансовій звітності на дату балансу і при списанні з балансу як безнадійної.

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг та оцінюється за первісною вартістю.

Розглядаючи оцінку дебіторської заборгованості, зазначимо, що наприкінці не всі борги дебіторів повертаються підприємству. Тому у підприємства завжди є сумніви у повному погашенні наявної у нього на балансі дебіторської заборгованості. Відмовитися від продажу продукції в кредит продавець, як правило, не може, оскільки він зацікавлений негайно продати вироблену їм продукцію і за рахунок цього збільшити свій дохід. З урахуванням наведеної обставини Стандартом 10 за поточною дебіторською заборгованістю за продукцію передбачено створювати резерв сумнівних боргів як частину загальної суми такої заборгованості, щодо якої існує невпевненість у її погашенні боржниками.

Розрахункові операції здійснюються відповідно до законодавства України у порядку, встановленому Національним банком України.

Законодавством України передбачений порядок проведення розрахунків між підприємствами, підприємствами і фізичними особами як у безготівковій формі, так і за готівку. Порядок розрахунків безготівковими коштами викладений в інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженій постановою Правління Національного банку України від 29.03.2001 р. №135.

Підприємства самостійно вибирають форми розрахунків, передбачені Інструкцією НБУ №135, і зазначають їх при укладанні договорів.

Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюються чинним законодавством, у тому числі окремими нормативно-правовими актами Нацбанку України.

Крім зазначених форм розрахунків, розділом 8 Інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні» передбачений порядок розрахунків шляхом заліку взаємної заборгованості.

Розділом 5 цієї Інструкції встановлено порядок розрахунків платіжними вимогами без акцепту платників і безспірного стягнення коштів, яке здійснюється у випадках, передбачених законами України, а саме: на підставі виконавчих документів, рішення податкових органів та визнаних претензій документи на безспірне стягнення і безакцептне списання коштів приймаються банками незалежно від наявності коштів на рахунках підприємств.

Безспірне стягнення і безакцептне списання кошті у іноземній валюті регулюються Порядком безспірного стягнення та безакцептного списання коштів з рахунків в іноземній валюті суб'єктів підприємницької діяльності на території України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 10.10.1996 р. №261. При безготівкових розрахунках між підприємствами, підприємствами і громадянами встановлений термін позовної давності. Позовна давність - встановлений законом термін для захисту порушеного права.

На підставі Закону України від 06.10.1995 р. №372/95-ВР «Про внесення змін до статті 460 цивільного кодексу Української РСР» встановлений загальний термін для захисту права за позовом особи, право якої порушене (позовна давність), тривалістю три роки. (Набув чинності з 27.07.1995 р.)

Висновок

Таким чином, в процесі здійснення розрахунків з покупцями та замовниками, на підприємстві виникає дебіторська заборгованість. В ході проведеного дослідження визначень терміну «дебіторська заборгованість» в літературі, шляхом аналізу даних визначень, ми дійшли висновку, що під дебіторською заборгованістю слід розуміти суму заборгованостей дебіторів (юридичних та фізичних осіб,) підприємству на певну дату, що виникла в процесі господарської діяльності і негативно впливає на фінансовий стан підприємства (передбачає вилучення коштів з обігу), тому потрібно приймати міри по скороченню строків її погашення.

Основними питаннями, які висвітлюються в навчальній літературі з аудиту є мета, завдання, предмет, об'єкт, джерела, методика, типові порушення та розробка робочих документів в ході аудиту дебіторської заборгованості за товари, роботи та послуги.

В практичній літературі за останній час приділяється увага таким питанням: звірка та інвентаризація розрахунків з дебіторами, виправлення помилок в обліку та звітності з обліку дебіторської заборгованості на підприємстві.

Дебіторська заборгованість за товари, роботи та послуги належить до поточної дебіторської заборгованості та обліковується на рахунку 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками». Для сумнівної заборгованості передбачено створення резерву сумнівних боргів, який обліковується на рахунку 38 «Резерв сумнівних боргів».

Мета аудиту дебіторської заборгованості - підтвердити правильність та повноту відображення в обліку і звітності та своєчасність розрахунків підприємств з покупцями і замовниками, шляхом надання аудитором відповідного аудиторського висновку. В ході досягнення мети аудиторами виконується ряд завдань.

Джерелами інформації для аудиту операцій за розрахунками з покупцями та замовниками є: первинні документи з обліку розрахунків з покупцями та замовниками; облікові регістри, що використовуються для відображення в обліку операцій за розрахунками з покупцями та замовниками; акти та довідки попередніх ревізій та висновки попередніх аудиторських перевірок, та будь-яка інша документація, що узагальнює результати перевірок; Головна книга; звітність.

Також при перевірці операції за розрахунками з покупцями та замовниками аудитору слід враховувати вимоги нормативних джерел, що регулюють цю сферу господарювання.

В ході організаційного етапу аудиту розрахунків з покупцями та замовниками відбувається процес укладання угоди між аудиторською фірмою та підприємством-клієнтом, планування аудиторської перевірки та визначення процедур, які повинні проводитись на даному підприємстві з врахуванням попереднього тестування системи внутрішнього контролю розрахунків з покупцями та замовниками.

В ході аудиту розрахунків з покупцями та замовниками застосовуються прийоми фактичного та документального контролю. При проведенні фактичного контролю здійснюється інвентаризація або звірка стану розрахунків з дебіторами. В процесі здійснення документального контролю розрахунків з покупцями та замовниками аудитором перевіряється наявність всіх договорів, накладних, рахунків-фактур тощо, що засвідчують виникнення розрахункових відносин між підприємством та його дебіторами, їх дотримання вимогам чинного законодавства при оформленні, арифметична точність проведених в них розрахунків тощо. також звіряються залишки по регістрах обліку, первинних документах та звітності, стан обліку резерву сумнівних боргів тощо.

Для полегшення своєї роботи аудитор має ознайомитись з класифікацією типових порушень, що їх можна виявити вході перевірки розрахунків з покупцями та замовниками. Виявлені помилки та порушення аудитор фіксує в робочому документі визначеної форми. При виявленні порушень аудитор не повинен повідомляти про ці порушення контролюючі органи тощо, так як ніяким чином не може розголошувати інформацію, яка стосується діяльності його клієнта. Аудитор має надати рекомендації підприємству для усунення виявлених помилок та недопущення їх в обліку в подальшому.

По закінченні аудиту розрахунків з покупцями та замовниками аудитором має складатись аудиторський звіт та аудиторський висновок. При цьому аудиторський звіт є документом з більш розгорненою інформацією про стан обліку розрахунків з покупцями та замовниками, а аудиторський висновок є більш стислим та надається для інформування всіх користувачів, а не тільки керівництва підприємства.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. // Голос України. - 1993. - 29 травня.

2. Б.Ф. Усач Аудит. - Київ.: «Знання - Прес», 2002. - 222 с.

3. М.Т. Білуха Курс аудиту. - Київ.: «Вища школа», 2000.-573 с.

4. Л. І. Федулова Управління аудиторською діяльністю // Бухгалтерський облік і аудит. -1999.-190 с.

5. В.С. Рудницький Методологія і організація аудиту. - Тернопіль: Економічна думка, 2000. - 192 с.

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №10 «Дебіторська заборгованість»

7. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99Р. №996-ХІV

8. Герасим П.М. та ін. Управлінській облік на підприємстві: Монографія. - Тернопіль: Економічна думка, 2001. - 270 с.

9. Білоусова І.А., Барановська Т.В. Облікова політика в Україні: Монографія - Житомир: ЖДТУ, 2003. - 408 с.

10. Л.К. Сук Теорія бухгалтерського обліку. навчальний посібник. - К.: Інститут післядипломної освіти Київського університету ім. Тараса Шевченка. - 2002. - 238 с.

11. Бухгалтерський облік у сільському господарстві: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит»./Ф.Ф Бутинець, М.М. Коцупатрий. - Житомир: ПП «Рута», 2003. - 512 с.

12. Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник для студентів спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів. /За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. - 5-е вид., доп. і перероб. - Житомир: ПП «Рута», 2003. - 726 с.

Размещено на Allbest.ru

...