Теоретичні основи калькулювання собівартості продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

Зміст

Вступ

1. Принципи калькуляції

2. Методи калькулювання

3. Калькулювання повної собівартості

Висновки

Вступ

Метою планування собівартості економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва кожного виду та всієї промислової продукції підприємства, які відповідає вимогам щодо якості. Розрахунки планової собівартості окремих виробів, товарної і валової продукції використовуються для визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування цін.

Витрати підприємства є одним із результативних показників господарської діяльності.

У процесі планування здійснюється:

- розрахунок вартості ресурсів, необхідних для кожного виду діяльності, за переліком об'єктів і підприємства в цілому;

- обчислення виробничої собівартості кожного виду продукції, робіт, послуг за структурними підрозділами і підприємства в цілому;

- визначення загального розміру обсягу витрат на плановий обсяг господарської діяльності підприємства.

Розробці плану собівартості на підприємстві передує всебічних аналіз його виробничо-господарської діяльності за попередній період, виявляються внутрішньовиробничі резерви та розробляються організаційно-технічні заходи підвищення економічної ефективності виробництва.

Результати планових розрахунків виражаються показниками абсолютної величини, відносного рівня та динаміки витрат, що обчислюються для одиниці або для загального обсягу випуску певного виду продукції та продукції, що реалізується.

1. Принципи калькуляції

В українській мові слово «калькуляція» (лат. calculatio - обчислення) з'явилося в другій половині XIX століття і означає числення собівартості. Поява калькуляції пов'язане із зародженням мануфактурного виробництва. Формування продуктивних сил суспільства, самого способу виробництва вдосконалювали прийоми і методи калькулювання.

Найбільш стрімкий розвиток калькулювання як інструмент оцінки рентабельності товарів, як спосіб подолання конкуренції отримало в умовах промислового виробництва.

Калькулювання - це науково обґрунтована система обчислення собівартості одиниці продукції, виконаних робіт, послуг, матеріальних цінностей та основних засобів за елементами витрат.

У процесі калькулювання порівнюються витрати на виробництво з кількістю випущеної продукції і визначається собівартість одиниці продукції. За видами продукції (робіт, послуг) витрати групують для обчислення їх собівартості. У процесі калькулювання собівартості одиниці продукції враховують всі витрати, пов'язані з виконанням одного замовлення або виробництвом одиниці продукції будь-якого виду.

Об'єкти калькуляції це окремі вироби, групи виробів, напівфабрикати, робота і послуги, собівартість яких визначається.

Визначення собівартості є основою для встановлення цін, є базою для обчислення податків на збут, а також для поточної оцінки результатів діяльності підприємства.

Завдання калькулювання полягає у визначенні витрат, що припадають на одиницю продукції (робіт, послуг), призначених для реалізації, а також для внутрішнього споживання. У процесі калькулювання розв'язуються два основних завдання управлінського обліку:

- на основі витрат на виробництво конкретного виду продукції визначення адекватної, справедливої і конкурентоздатної продажної ціни;

- використання даних про собівартість продукції для прогнозування і управління виробництвом та витратами.

Функції в процесі калькулювання витрат:

- Визначення виробничої або заводської собівартості для оцінки запасів готової продукції або напівфабрикатів;

- Визначення величини собівартості для встановлення та контролю цін;

- Надання даних про собівартість продукції для оцінки результату діяльності підприємства і забезпечення процесу прийняття рішень керівництвом.

Кінцевим результатом калькулювання є складання калькуляцій. Всі види калькуляції відображають витрати на виробництво і реалізацію одиниці конкретного виду продукції в розрізі калькуляційних статей.

Калькулювання дозволяє вивчити собівартість отриманих в процесі виробництва конкретних продуктів.

Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) умовно можна підрозділити на три етапи. На першому обчислюється собівартість всієї випущеної продукції в цілому, на другому - фактична собівартість по кожному виду продукції, на третьому - собівартість одиниці продукції, виконаної роботи або наданої послуги.

Калькулювання на будь-якому підприємстві, незалежно від його виду діяльності, розміру і форми власності, організується відповідно до таких принципів:

- Науково обґрунтована класифікація виробничих витрат. Для підприємств і організацій сфери матеріального виробництва розроблені і затверджені галузеві методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг), в яких наводиться рекомендований перелік калькуляційних статей. Необхідно для окремих галузей промисловості, а також ряду інших галузей сфери матеріального виробництва з урахуванням їх галузевих особливостей розробити спеціальні галузеві рекомендації з формування собівартості;

- Встановлення об'єктів обліку витрат, об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць. У багатьох випадках об'єкти обліку витрат і об'єкти калькулювання не збігаються. Об'єктами обліку витрат є місця їх виникнення, види або групи однорідних продуктів. Місцем виникнення витрат в управлінському обліку називають структурні одиниці та підрозділи підприємства, в яких відбувається першочергове споживання виробничих ресурсів (робочі місця, бригади, цехи тощо). Під об'єктом калькулювання (носієм витрат) розуміють види продукції (робіт, послуг) підприємства, які призначені для реалізації на ринку;

- Вибір калькуляційної одиниці (залежить від особливостей виробництва і продукції, що виготовляється);

- Вибір методу розподілу непрямих витрат. Цей принцип надзвичайно важливий для правильного розрахунку собівартості одиниці продукції (робіт, послуг). Він встановлюється підприємством самостійно, фіксується в наказі підприємства про облікову політику і є не змінним протягом звітного року;

- Розмежування витрат по періодах. При цьому необхідно керуватися принципом нарахування. Його суть полягає в тому, що операції відображаються в бухгалтерському обліку в момент їх здійснення і не ув'язуються з грошовими потоками. Доходи і витрати, отримані у звітному періоді, вважаються доходами і витратами цього періоду незалежно від фактичного часу надходження грошових коштів. Доходи і витрати, які не відносяться до звітного періоду, не пов'язуються доходами звітного періоду, навіть якщо кошти по них не надійшли або перераховані в даному періоді;

- Відокремлений облік поточних витрат на виробництво продукції і капітальних вкладень. До собівартості продукції, що виготовляється в даному звітному періоді, включаються лише невичерпані (неспожиті) витрати. Вичерпані (капіталізовані) витрати для визначення фінансового результату даного звітного періоду не використовуються;

- Вибір методу обліку затрат і калькулювання. Метод обліку витрат і калькулювання вибирається підприємством самостійно, адже залежить від ряду окремих факторів, зумовлених особливостями підприємства, зокрема галузевою належністю, розміром, технологією, яка застосовується, асортиментом продукції тощо.

Сучасні системи калькуляції більш збалансовані. Інформація, що міститься в них дозволяє не тільки вирішувати традиційні завдання, але і прогнозувати економічні наслідки таких ситуацій як:

а) доцільність подальшого випуску продукції;

б) встановлення оптимальної ціни на продукцію;

в) оптимізація асортименту продукції, що випускається;

г) доцільність оновлення діючої технології і верстатного парку;

д) оцінка якості роботи управлінського персоналу.

Сучасне калькулювання лежить в основі оцінки виконання прийнятого підприємством або центром відповідальності плану. Воно необхідне для аналізу причин відхилень від планових завдань по собівартості.

Дані фактичних калькуляцій використовуються для наступного планування собівартості, для обґрунтування економічної ефективності впровадження нової техніки, вибору сучасних технологічних процесів, проведення заходів щодо підвищення якості продукції, перевірки проектів будівництва і реконструкції підприємств.

2. Методи калькулювання

Для обліку витрат і калькулювання собівартості продукції використовують різні методи.

Під методом обліку розуміють сукупність способів і прийомів, за допомогою яких у бухгалтерському обліку відображають витрати і процес формування собівартості продукції.

При цьому важливо забезпечити одержання інформації про ефективність використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів у розрізі об'єктів і статей витрат.

На промислових підприємствах використовують такі методи калькулювання:

Метод величини покриття.

Метод калькулювання змінних витрат передбачає включення у собівартість продукції лише змінних виробничих витрат. Калькулювання змінних витрат дає змогу визначити маржинальний дохід (власне, це і є величина покриття), широко застосовуваний для аналізу прибутковості і прийняття управлінських рішень.

Маржинальний дохід - це різниця між доходом від продажу продукції (товарів, робіт, послуг) та змінними витратами підприємства.

Слід зауважити, що використання підприємствами методу калькулювання змінних витрат зовсім не означає відмови від складання калькуляцій з повним розподілом витрат. Останнє зазвичай застосовується для складання зовнішньої фінансової звітності, порівняння витрат на виготовлення продукції з витратами в конкурентів, для порівняння з ринковою ціною, але ніяк не для прийняття рішень з ціноутворення (за винятком регульованих цін) і рішень щодо асортименту. Калькулювання методом змінних витрат дозволяє робити багатоваріантні розрахунки з урахуванням ринкової кон'юктури, приймати поточні рішення по оптимізації виробничої програми, ціноутворення, розширення чи скорочення виробництва певних видів продукції тощо.

Метод повного розподілу витрат.

Метод загальної калькуляції (повного розподілу витрат) припускає розподіл як змінних, так і постійних витрат на одиницю продукції.

У плановій економіці собівартість продукції була ціноутворюючим фактором. Завищення собівартості було вигідним для збільшення маси прибутку і обсягу товарної продукції (з яким була прямо пов'язана величина фонду заробітної плати, тому підприємствам були невигідні дешеві матеріали, сировина, устаткування).

Такий метод ціноутворення називається "витратним".

Попроцесний метод.

Калькулювання передбачає облік витрат за окремими процесами з подальшим усередненим розподілом суми цих витрат між готовими виробами. Тут витрати формуються не індивідуально для кожного виробу, а як середні:

Де:

Со - собівартість одиниці;

С - витрати за певний період;

N - обсяг продукції.

Такий метод застосовують в однопродуктовому виробництві, коли однакові вироби послідовно проходять через окремі технологічні процеси (хімічна, текстильна, нафтопереробна промисловість). Поширений і у серійному виробництві, де виробничий процес розподіляється на окремі частини з регулярною повторюваністю, наприклад машинобудування.

Позамовний метод.

Цей метод полягає в тому, що витрати розраховуються за окремими замовленнями покупців. Кожне замовлення виконується за конкретними умовами замовника. Цей метод використовується в одиничному виробництві (будівництво, ракето-, судно-будування, поліграфія, виробництво меблів, виконання аудиторських, науково-дослідних робіт тощо). Замовлення, як калькуляційна одиниця можуть включати один або кілька виробів, технічну систему, комплекс робіт, послуг. Виробнича собівартість замовлення формується з прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці, інших прямих витрат. Загальновиробничі витрати відносяться на замовлення відповідно до діючої методики їх розподілу.

Нормативний метод.

Цей метод передбачає визначення собівартості продукції на основі встановлених норм витрат і відхилень від них у процесі виробництва. На матеріальні витрати і оплату праці розробляються обґрунтовані норми і складаються нормативні калькуляції за прямими витратами. Відхилення від них строго обліковуються і аналізуються. Так створюється ефективна система контролю за рівнем витрат на всіх етапах виробничого процесу. Цей метод поширений на вітчизняних підприємствах.

3. Калькулювання повної собівартості

Калькулювання собівартості продукції є важливою функцією обліку. Разом з тим, необхідно пам'ятати, що для різних цілей використовуються різні види собівартості. Так, у фінансовому обліку формується:

- виробнича собівартість;

- собівартість реалізованої продукції;

- повна собівартість.

З метою підготовки інформації для управління собівартістю, тобто для цілей управлінського обліку необхідно формувати такі види собівартості:

- собівартість центру відповідальності;

- повну виробничу собівартість;

- маржинальну (обмежену) собівартість.

Собівартість центру відповідальності включає сукупність витрат на виготовлення відповідним центром усієї продукції та містить лише ті статті витрат, за які відповідає керівник даного структурного підрозділу. Собівартість центру відповідальності застосовується для контролю та оцінки діяльності центру.

Повна виробнича собівартість включає змінні і постійні виробничі витрати, які доцільно віднести на собівартість конкретного виду продукції.

Маржинальна (обмежена) собівартість включає змінні витрати, які можна прямо віднести на собівартість конкретного виду продукції.

Організація обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції залежить від виду діяльності підприємства, структури управління, характеру виробництва, видів продукції, що виготовляється, періодичності її випуску.

Важливою передумовою раціональної організації обліку витрат і калькулювання собівартості продукції є правильне визначення об'єктів обліку та об'єктів калькулювання.

Об'єктом обліку виробничих витрат є витрати на виробництво виробів, їх окремих частин (конструктивних елементів, вузлів, деталей), груп виробів, виконані роботи, сукупність однорідних робіт, виробництва, процеси, фази й стадії технологічних процесів (переділи), окремі операції, які групуються за різними ознаками з метою визначення собівартості.

Об'єктом калькулювання є одиниця продукції (робіт, послуг), тобто кінцевий продукт, виготовлений на підприємстві. Залежно від технології і характеру продукції об'єктами калькулювання можуть бути: один продукт виробництва, один продукт окремих процесів, стадій, переділів, фаз виробництва, виріб підприємства, виріб центру відповідальності, вид робіт, послуг структурного підрозділу підприємства. У деяких випадках виникає необхідність калькулювати продукт різного ступеня готовності.

В таких виробництвах об'єктом калькулювання є напівфабрикат або окремі частини (деталі) виробів.

Для оцінки незавершеного продукту необхідно калькулювати собівартість за окремими технологічними етапами, тобто визначати собівартість незакінчених обробкою продуктів за центрами відповідальності та місцями виникнення витрат.

Якщо об'єктом калькулювання собівартості є одиниця виготовленої продукції різного ступеня готовності в натуральному вимірнику, то кількісним вимірником об'єкта калькулювання є калькуляційна одиниця.

Для цілей управління підприємство за необхідності може розширити перелік об'єктів калькулювання.

Облік витрат на виробництво і калькуляція собівартості продукту здійснюються за такими етапами:

- групування первісних витрат за статтями калькуляції та за об'єктами обліку витрат;

- визначення витрат і калькулювання собівартості продукції допоміжних виробництв та віднесення їх на основне виробництво;

- визначення собівартості браку;

- оцінка зворотних відходів;

- оцінка незавершеного виробництва;

- розподіл витрат між готовою продукцією та незавершеним виробництвом;

- розрахунок собівартості кожного об'єкта калькулювання та його калькуляційної одиниці.

Методика групування витрат за об'єктами калькулювання є спільною для всіх підприємств. Вона включає в себе облік прямих витрат, узагальнення даних у регістрах бухгалтерського обліку, облік та розподіл непрямих витрат.

Для визначення собівартості продукції прямі витрати відносять до відповідних об'єктів на підставі первинних документів, а непрямі витрати розподіляють між об'єктами пропорційно до обраної бази (обсягу виробництва, площі, суми прямих витрат, прямої зарплати, машино-годин тощо). Вибір бази розподілу залежить від рівня механізації та автоматизації виробництва. Базу розподілу непрямих витрат підприємство обирає самостійно. При її виборі необхідно визначити таку характеристику виробничого процесу, зміна якої найбільше впливала б на величину непрямих витрат. За певних обставин доцільно використовувати два і більше методів розподілу непрямих витрат, залежно від умов функціонування конкретних виробничих підрозділів. Передумовою вибору методу розподілу має стати найбільш тісний причинно-наслідковий взаємозв'язок між базою розподілу і витратами. Для складання фінансової звітності підприємства застосовується система калькулювання повних витрат, яка передбачає включення у собівартість всіх (змінних і постійних) виробничих витрат. Система обліку повних витрат є основою стратегічної політики у сфері виробництва, постачання та реалізації товарно-матеріальних цінностей, вона орієнтована на прийняття довгострокових управлінських рішень, на повне покриття всіх витрат і максимізацію нетто-прибутку.

Ця система забезпечує трудомісткий контроль зв'язків між виробництвом і реалізацією на перспективу. Калькулювання повних витрат передбачає включення до складу собівартості продукції всіх виробничих витрат (змінних і постійних), розподіл загальновиробничих між окремими видами продукції на основі єдиної бази (машино-годин, основної заробітної плати тощо), відшкодування за рахунок прибутку підприємства витрат на збут і адміністративних витрат.

Калькулювання неповних витрат - система калькулювання, яка передбачає включення у собівартість продукції лише змінних виробничих витрат. Отже, принципова відмінність системи калькулювання неповних витрат від системи калькулювання повних витрат полягає у підході до постійних виробничих накладних витрат. При використанні системи калькулювання неповних витрат не тільки операційні витрати (пов'язані з управлінням, збутом тощо), а й постійні виробничі витрати розглядаються як витрати періоду і списуються за рахунок прибутку. В результаті у собівартість незавершеного виробництва і готової продукції включаються тільки змінні виробничі витрати. Ця система забезпечує оперативний контроль зв'язків між виробництвом і реалізацією, використовуючи сигнальну інформацію.

Висновки

Для будь-якого підприємства дуже важливо вибрати саме той метод калькуляції, який йому підходе. Адже для різних типів підприємства деякі методи доцільно використовувати, а деякі зовсім нераціонально. Правильно склавши калькуляцію собівартості конкретного виду продукції ми не тільки зможемо визначити справедливу і конкурентоспроможну продажну ціну, але й проаналізувати причини відхилень від планових завдань по собівартості. А дані фактичних калькуляцій використаємо для наступного планування собівартості, для обґрунтування економічної ефективності впровадження нової техніки, вибору сучасних технологічних процесів, проведення заходів щодо підвищення якості продукції, перевірки проектів будівництва і реконструкції підприємств.

Література

1. Богаченко В.М. Бухгалтерський облік для менеджерів: Підручник. - Ростов н/Д: Фенікс, 2005 р. - 416 с.

2. Бухгалтерський облік: Підручник для вузів / Під ред. проa. Ю.А. Бабаєва. - М., 2001-476 с.

3. Бухгалтерський облік: Підручник для вузів / Під ред. проa. Ю.А. Бабаєва. - М., 2006-527 с.

4. Васін Ф.П. Системи організації управлінського обліку: стандарт-кост, нормативний облік, директ-кост / Бухгалтерський вісник, 2006 р.

5. Вахрушина М.А. Бухгалтерський управлінський облік: Підручник для вузів-М.: Омега-Л, 2003. - 528 с.

6. Вещунова Н.Л., Фоміна Л.Ф. «Бухгалтерський облік на підприємствах різних форм власності» - М.: «МАГІС», 2005.

7. Воронова Є.Ю., Улітіна Г.В. Управлінський облік на підприємстві: навч. Посібник. - М.: ТК Велбі, 2006. - 248 с.

8. Журнал: Бухгалтерський облік й оподатковування - січень 2007 р.

9. Інструкція з бухгалтерського обліку, Затверджена наказом Мінфіну РФ від 10.02.2006 р. №25н.

10. Каверіна О.Д. Управлінський облік. М.: «Фінанси та статистика», 2006.

11. Карпова Т.П. Управлінський облік: Підручник для вузів. - М.: ЮНИТИ, 2002. - 350 С.

12. Кондраков Н.П. Бухгалтерський облік: Підручник. - Москва: ИНФРА - Москва, 2007. - 592 с.

13. Кондратова Н.Г. Основи управлінського обліку. М.: «Фінанси і статистика». калькулювання бухгалтерський облік

14. Рей Вондер Віл. Управлінський облік. М.: «ИНФРА-М», 2006.

15. Система ГАРАНТ. ЕНЦИКЛОПЕДІЇ Російського Законодавства: весняна версія DVD 2008 р.

Размещено на Allbest.ru