Фінансовий облік у системі управління підприємством

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Фінансовий облік у системі управління підприємством та користувачі облікової інформації

Керівники багатьох всесвітньо відомих компаній, таких як General Motors, PepsiCo та інших, у минулому були бухгалтерами. Набутий досвід бухгалтерської роботи, знання і навички дозволили їм досягти необхідного сьогодні менеджерам рівня компетентності у бізнес-середовищі і відіграли провідну роль у їх кар'єрі. Завдяки обліку, який охоплює всі служби підприємства, ці люди були тісно пов'язані з оперативним плануванням і контролем, здійснювали аналіз ситуацій. їм були добре відомі всі складові кінцевих фінансових результатів, адже вони мали справу з фінансовою інформацією від першоджерел її надходження.

Інформаційне забезпечення є одним із ресурсів підприємства і належить до основних складових системи управління. Прийняття виважених управлінських рішень можливе лише на основі інформації.

Забезпечення зацікавлених осіб економічною інформацією про підприємство і результати його діяльності здійснює бухгалтерський облік. Він об'єднує між собою господарську діяльність і людей, які приймають рішення. Бухгалтерський облік є засобом комунікації, "мовою" ділового спілкування учасників бізнесу.

Бухгалтерський облік (accounting)- це інформаційна система, що здійснює вимір, реєстрацію, опрацювання і передачу фінансової інформації про підприємство. Метою облікової системи є надання корисної інформації її споживачам для прийняття виважених економічних рішень.

Необхідно відрізняти бухгалтерський облік від рахівництва. Рахівництво (bookkeeping)- це процес реєстрації фінансових операцій, ведення і зберігання фінансової документації. Ця механічна діяльність, що повторюється багато разів, є лише складовою бухгалтерського обліку.

Переорієнтація бухгалтерського обліку з відображення, класифікації, узагальнення та інтерпретації фактів господарської діяльності на використання в управлінні одержаної інформації відбулася за ініціативи Американського інституту сертифікованих бухгалтерів у 1970 році. Автори одного із найбільш розповсюдженого у США підручників з бухгалтерського обліку Б. Нідлз, X. Андерсон та Д. Колдуел відзначають, що сучасний бухгалтер займається не тільки веденням рахунків, а здійснює планування й прийняття рішень, контроль і привернення уваги керівництва, оцінку, огляд діяльності створює інформаційну систему, що задовольняє користувача. Його головна мета - аналіз, інтерпретація і використання інформації. Бухгалтерський облік містить дизайн систем, складання кошторисів, аналіз витрат, аудиторські перевірки, розрахунок податку на прибуток і його планування. Бухгалтерський облік - це фінансовий центр управлінської інформаційної системи, який дає як управлінському апарату, так і зовнішнім користувачам повну картину господарської діяльності підприємства

Розвиток ринкових відносин, загострення конкуренції поставили перед системою управління широке коло нових завдань, пов'язаних з визначенням ефективної стратегії і тактики підприємницької діяльності. Це, у свою чергу, створило додаткове навантаження на систему бухгалтерського обліку підприємства, вимагаючи її адаптації до специфічних інформаційних потреб системи управління.

Ефективна організація обліку передбачає створення гнучкої, багатофункціональної системи, орієнтованої на забезпечення вихідною обліковою інформацією користувачів з метою прийняття виважених управлінських рішень.

До користувачів облікової інформації належать менеджери та інші працівники підприємства, його існуючі та потенційні інвестори, кредитори, постачальники, клієнти, уряд та урядові установи, громадськість. Всі вони використовують бухгалтерську інформацію для задоволення своїх потреб у ній. Потреби ці різні і залежать від рішень, що мають бути прийняті на підставі отриманої інформації. З урахуванням цього користувачів облікової інформації можна поділити на дві основні групи: внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх користувачів інформації перш за все належить керівництво підприємства, яке несе відповідальність за ведення справ і досягнення поставленої мети. Менеджери потребують детальної інформації про щоденні витрати з метою контролю за діяльністю підприємства, забезпечення його прибутковості та ліквідності. В той же час, керівництво потребує інформації особливого характеру для здійснення функцій планування, прийняття рішень та контролю. Облікова інформація, що надається керівникам, не потребує приведення її у відповідність з процесуальними нормами підготовки фінансових звітів. Навпаки, вона повинна відповідати особливостям інформаційних запитів адміністрації.

Працівники, у свою чергу, зацікавлені в інформації щодо стабільності та прибутковості роботодавців, здатності підприємства забезпечувати оплату праці, пенсію та зайнятість.

Зовнішні користувачі потребують узагальненої інформації про ресурси компанії та результати її діяльності. Ця інформація буде використана при прийнятті рішень про інвестиції, надання кредитів, укладанні контрактів тощо. Так, особи, які вкладають капітал у компанію (інвестори), та їхні консультанти стурбовані ризиком, властивим інвестиціям і доходам від цих інвестицій. Акціонери цікавляться доцільністю придбання акцій і намагаються визначити здатність підприємства виплачувати дивіденди. Кредитори зацікавлені в інформації, яка дозволить їм визначити, чи будуть їхні позики та відсотки сплачені вчасно. Постачальники прагнуть переконатися не тільки в тому, що заборговані їм суми будуть сплачені вчасно, але й у тому, що підприємство й надалі буде їх покупцем. Клієнти виявляють зацікавленість до інформації про безперервність діяльності підприємства, особливо якщо вони мають довгострокові угоди або залежать від нього. Уряд та урядові установи зацікавлені у діяльності підприємства, інформація потрібна їм для здійснення регулювання, визначення податкової політики, розподілу ресурсів. Громадськість цікавиться напрямками розвитку підприємств, їх прибутковістю, оскільки це впливає на інфляцію, забезпеченість місцевого населення роботою, довкілля та якість життя.

Серед зовнішніх користувачів інформації виділяють тих, хто мас прямий фінансовий інтерес (інвестори, кредитори, постачальники, покупці, акціонери, податкові органи), і тих, хто не має прямого фінансового інтересу (органи державного управління, громадськість, профспілки, органи статистики, аудиторські фірми тощо).

Відповідальність за підготовку і подання фінансових звітів іншим користувачам несе керівництво підприємства. Зовнішні користувачі покладаються на фінансові звіти, як на основне джерело фінансової інформації у бізнесі. І хоча пристрасті різних категорій зовнішніх користувачів різняться між собою, вважається, що фінансова звітність має загальноцільове призначення і повинна задовольняти загальні потреби більшості користувачів, бути корисною для них.

Комітетом з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку визначені якісні характеристики інформації, що забезпечують її корисність. До них належать: зрозумілість, доречність, достовірність та зіставність.

Зрозумілість. Інформація, наведена у фінансових звітах, має бути зрозумілою для користувачів. В той же час, ступінь зрозумілості визначається також компетентністю користувача. Тому фінансова звітність повинна бути зрозумілою для тих, хто має достатні знання з бізнесу, економічної діяльності та бухгалтерського обліку і прагне ретельно їх вивчити. Інформація про складні поняття, що є корисною для прийняття економічних рішень, не повинна вилучатися лише на тій підставі, що певним користувачам буде важко її зрозуміти.

Для забезпечення зрозумілості інформації необхідно також, щоб форма подання звітів, заголовки, поняття, терміни відображали сутність питання, не допускали різночитання, були чіткими і не містили зайвих деталей.

Доречність. Щоб бути корисною, інформація має бути доречною для користувачів, допомагати їм оцінити минулі, нинішні чи майбутні події, підтвердити чи скоригувати їх попередні оцінки. Хоча подана у фінансових звітах інформація відображає минулі події, вона може бути використана для прогнозування результатів діяльності у майбутньому.

На доречність інформації впливають її характер та суттєвість. Інформація вважається суттєвою, якщо її виключення вплине на рішення, що приймаються на її основі. Таким чином, суттєвість є певним порогом або критерієм відсікання, а не основною якісною характеристикою корисності інформації.

Своєчасність. Несвоєчасно подана інформація може втратити свою доречність. Керівництву необхідно знаходити оптимальне співвідношення між своєчасністю надання звітності та забезпеченням її повноти. Для досягнення такого співвідношення слід керуватися необхідністю задовольняти потреби користувачів, які приймають рішення на основі поданої інформації. Для користувачів більш цінною є та інформація, яку вони мають у потрібний момент. Для кращого задоволення потреб користувачів і забезпечення своєчасності надання інформації складається проміжна фінансова звітність.

Достовірність. Інформація буде корисною лише за умови її достовірності, тобто якщо вона не містить у собі суттєвих помилок та упередженості.

Достовірність забезпечується:

- правдивим поданням. Щоб бути достовірною, інформація має правдиво відображати операції й інші події, які вона розкриває, або, як очікується, зможе розкрити. Суми, використані для запису операцій, завжди мають ґрунтуватися на об'єктивних і таких, що мають докази, даних, а не на суб'єктивних оцінках;

- повнотою надання інформації. Фінансова звітність має містити всю інформацію про фактичні та можливі наслідки операцій та подій, що здатні вплинути на економічні рішення користувачів. Упущення можуть призвести до недостатньої значимості інформації;

- превалюванням сутності над формою - операції та інші події необхідно обліковувати та розкривати відповідно до їхньої сутності та економічної реальності, а не лише виходячи з юридичної форми;

- нейтральністю (об'єктивністю)- інформація має бути вільною від упередженості, не впливати на вибір і не визначати попередньо будь-який результат;

- обачністю - дотриманням достатнього ступеня обережності в умовах невизначеності, щоб активи або доход не були завищені, а зобов'язання чи витрати - не були занижені. Але при цьому фінансові звіти повинні бути нейтральними і не втрачати надійності.

Зіставність дає змогу користувачам проводити як динамічний, так і структурний аналіз. Користувачі повинні мати можливість порівнювати фінансові звіти підприємства за різні періоди для того, щоб визначити тенденції у його фінансовому стані та результатах діяльності. Тому важливо, щоб фінансові звіти відображали відповідну інформацію за попередні періоди.

Користувачі також повинні мати можливість порівнювати фінансові звіти різних підприємств, щоб оцінити їхній відносний фінансовий стан, та зміни у ньому, результати діяльності. Отже, вимір та відображення фінансового впливу подібних операцій та інших подій мас виконуватися послідовно в межах підприємства в різні проміжки часу.

Важливою передумовою забезпечення зіставності є надання користувачам інформації щодо облікової політики, якою керується підприємство при складанні фінансових звітів. Разом з тим, КМСБО попереджає у Концептуальній основі, що необхідність у зіставності не треба плутати з простою уніфікацією, і вона не повинна стати перешкодою для впровадження більш досконалих стандартів бухгалтерського обліку.

Застосовуючи на практиці всі розглянуті якісні характеристики корисної інформації, слід пам'ятати про необхідність досягнення збалансованості між ними з тим, щоб звітність правдиво відображала результати діяльності, фінансовий стан підприємства та зміни в ньому. Також особи, які складають фінансові звіти і користуються ними, мають усвідомлювати обмеження щодо підготовки корисної інформації - це співвідношення вигоди та витрат. Вигоди, отримані від інформації, мають перевищувати витрати на її надання. Оцінка вигід та витрат значною мірою ґрунтується на основі професійних суджень.

2. Облік лізингових (орендних) операцій

Термін “лізинг” походить від англійського слова “to lease” - орендувати, брати в оренду.

Лізинг це - згідно з Цивільним кодексом України (ст. 256) за договором майнового найму майнодавець зобов'язується надати наймачу майно у тимчасове користування за визначену плату.

Згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємства” №349-IV від 24.12.2002 р. (п.1.18, ст. 1): лізингова (орендна) операція - це господарська операція (крім операцій із фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений термін.

Оренда землі.

Оренда землі регулюється Земельним кодексом України, Законом України “Про оренду землі” №161-XIV від 06.10.1998 р.

Згідно з Законом України “Про оренду землі” - оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У комерційній практиці розрізняють різні види та форми лізингу залежно від форми організації угоди, термінів, обсягу обслуговування, типу майна, сфери ринку, умов амортизації, податкових пільг, форми платежів тощо.

В Україні впроваджуються у практику нові форми фінансово-економічних відносин, що сприяють підвищенню ефективності підприємств і стимулюють надходження інвестицій у суспільне виробництво. Світова практика свідчить, що досить перспективною серед таких форм є лізинг (оренда).

Історія розвитку лізингу.

Перше відоме використання терміна “лізинг” датується 1877 р., коли телефонна компанія “ВМ” прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати в оренду, тобто встановлювати обладнання в домі і в офісі клієнта тільки на основі орендної угоди. Це дозволяло не тільки отримувати дохід, а і на відміну від продажу, захистити своє монопольне право на використання “ноу-хау”.

У світі максимальний розвиток лізингових відносин відбувся на початку 50-х років минулого століття. В колишньому СРСР з поняттям “лізинг” ознайомилися під час Другої світової війни, коли у 1941-1945 рр. по Leand-lease здійснювалось постачання техніки. Це були перші угоди міжнародного лізингу.

Рішення Європейської федерації національних лізингових компаній “Євролі- зинг”, згідно з яким, Україна стала повноправним членом цієї організації є першою подією при переході України до цивілізованого регулювання лізингових відносин.

Другою подією стало прийняття Закону України “Про лізинг” №723/97- ВР від 16.12.97 р., який набрав чинності з дня опублікування, тобто з 10.01.98 р., зі змінами і доповненнями від 14 січня 1999 р., визначає механізм здійснення лізингових операцій, а стаття 1 цього Закону України дає відповідь на запитання - що таке лізинг?: “Лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних або залучених фінансових коштів та проявляється у наданні лізингодавцем у виняткове користування на визначений термін лізинго-одержувачу майна, що є власністю лізингодавця або придбавається ним у власність за дорученням і згодою з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна за умови здійснення лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів”. Таким чином, згідно із Законом України “Про лізинг”, суб'єктами лізингу можуть бути тільки суб'єкти підприємницької діяльності.

Визначення поняття "оренда"

Поняття оренди визначено Законом України “Про оренду державного майна” №98/95-ВР від 14.03.95 р.: “...Оренда являє собою засноване на договорі термінове платне володіння і користування майном, необхідним орендарю для здійснення підприємницької та іншої діяльності”. З цього Закону випливає, що орендні відносини можуть виникати як між суб'єктами підприємницької діяльності, так і між несуб'єктами підприємницької діяльності. На рисунку 3.13 наведена організаційна структура орендного підприємства.

З прийняттям Закону України “Про лізинг” орендні відносини в Україні набули легального статусу. У вказаному Законі України чітко визначено зміст, види лізингу, суб'єкти, їх права і обов'язки, засоби захисту і низка інших питань.

Найпоширенішими видами лізингу є фінансовий та оперативний.



Рис. 1 Організаційна структура орендного підприємства

оренда фінансовий облік

Фінансовий лізинг - це договір лізингу, у результаті висновку якого лізиногоодержувач за своїм замовленням одержує в платне користування від лізингодавца об'єкт лізингу на термін, не менший терміну, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день висновку договору.

По закінченні терміну договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу відповідно до договору, переходить у власність лізингоодержувача чи викуповується ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг - це договір лізингу, у результаті висновку якого лізингоодержувач за своїм замовленням одержує в платне користування від лізингодавача об'єкт лізингу на термін, менший терміну, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день висновку договору.

По закінченні терміну договору оперативного лізингу він може бути продовжений чи об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавачеві і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

В Україні оперативний лізинг набув значного поширення. Із 100 операцій оренди - 90 укладається з оперативного лізингу.

Лізингові відносини у сфері бухгалтерського обліку регулюються Положенням (стандартом) 14 “Оренда” від 28.07.2000 р., яке визначає методологічні засади формування інформації про оренду необоротних активів та її розкриття у фінансовій звітності.

Згідно з П(С)БО 14 “Оренда” - оренда - це угода, за якою орендар набуває права користування необоротним активом за плату протягом погодженого з орендодавцем терміну.

Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 “Оренда” не поширюється на:

1) угоди, пов'язані з розвідкою та використанням природних ресурсів (за винятком оренди земельних ділянок);

2) угоди щодо використання авторських і суміжних прав;

3) угоди щодо оренди цілісних майнових комплексів.

Види оренди за П(С)ВО 14 "Оренда"

Згідно з П(С)БО 14 “Оренда” №591 від 24.09.2004 р. існує два види оренди - фінансова та операційна (рис. 1), ці види оренди по-різному відображаються в обліку. Також немає повного визначення операційної оренди, лише таке: “Операційна оренда - оренда інша, ніж фінансова”. З погляду автора підручника операційна оренда - це оренда, яка передбачає передачу орендарю (лізингоодержувачу) в платне користування від лізингодавача необоротні активи (об'єкти лізингу) на термін, що не перевищує термін їх повної амортизації (до 90% вартості об'єкта лізингу), з обов'язковим поверненням таких необоротних активів орендодавцю у зв'язку з закінченням терміну дії операційної оренди, визначеного договором оренди.

Ознаки фінансової оренди

Фінансова оренда за П(С)БО 14 “Оренда” №591 від

24.09.2004 р. - це оренда, що передбачає передачу орендарю всіх ризиків та вигід, пов'язаних із правом користування та володіння активом. Оренда вважається фінансовою за наявності хоча б однієї з наведених нижче ознак:

Рис. 2 Класифікація оренди за П(С)БО 14 “Оренда” згідно з Наказом Мінфіну України №181 від 28.07.2000 р. зі змінами - Наказ №591 від 24.09.2004 р.

1) орендар набуває права власності на орендований актив після закінчення терміну оренди;

2) орендар має можливість та намір придбати об'єкт оренди за ціною, нижчою за його справедливу вартість на дату придбання;

3) термін оренди становить більшу частину терміну корисного використання (експлуатації) об'єкта оренди;

4) теперішня вартість оренди дорівнює або перевищує справедливу вартість об'єкта оренди;

5) орендований актив має особливий характер, що дає змогу лише орендареві використовувати його без витрат на його модернізацію, дообладнання;

6) орендар може подовжити орендну плату, значно нижчу за ринкову орендну плату;

7) оренда може бути припинена орендарем, який відшкодовує орендодавцю його витрати від припинення оренди.

Об'єктами оренди можуть бути як цілісні майнові комплекси або їхні структурні підрозділи, так і окреме індивідуально визначене майно, яке, у свою чергу, поділяється на нерухоме (будівлі, споруди, приміщення) і рухоме або інше окреме індивідуально визначене майно (машини, обладнання та ін.).

Орендодавці державного майна

Орендодавцями такого майна є:

- Фонд державного майна України (його регіональні відділення та представництва) - щодо нерухомого державного майна;

- органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим і органами місцевого самоврядування керувати майном, - щодо нерухомого майна, яке належить Автономній Республіці Крим і перебуває у комунальній власності;

- підприємства державної і комунальної форм власності - стосовно іншого окремого індивідуально визначеного майна, а з дозволу Фонду державного майна, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування - щодо нерухомого майна;

- підприємства-власники - стосовно майна підприємств інших форм власності;

- фізичні особи - стосовно майна, що належить їм за правом власності.

У зв'язку з внесеними змінами до Закону України “Про оренду” для одержання дозволу Фонду державного майна на передачу в оренду нерухомого майна підприємствам державної форми власності необхідно:

1) надіслати листа до регіонального відділу Фонду державного майна про дозвіл на укладення договору оренди нерухомого майна, що перебуває на балансі підприємства;

2) до листа додати проект Договору (договорів), дозвіл органів управління (міністерства, відомства тощо) на оренду приміщення, звіт про експертну оцінку об'єкта та розрахунок орендної плати за перший місяць оренди.

Орендарями майна можуть бути фізичні та юридичні особи України, іноземні держави, міжнародні організації та особи без громадянства. Класифікацію оренди наведено на рисунку 3.14.

Якщо фізична особа має бажання укласти Договір про оренду, до його укладання необхідно одержати Свідоцтво у суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 153 Цивільного кодексу України Договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто угоди за всіма існуючими умовами.

Умови Договору при фінансовому лізингу

У Договорі про надання фінансового лізингу вказуються сторони Договору (їх найменування, особи керуючих) - “Лізингодавець” та “Лізингоодержувач”, які уклали чинний Договір.

Умови Договору:

1. Предмет Договору - майно (наприклад, обладнання), яке наводиться у Додатку;

2. Термін лізингу, на який укладається договір оренди;

3. Лізингова плата (розмір, термін, порядок сплати, відповідальність за ризик випадкового знищення або пошкодження);

4. Передача обладнання в лізинг (засвідчується Актом приймання-передачі);

5. Використання, технічне обслуговування та ремонт обладнання (відповідно до норм та правил експлуатації);

6. Право власності на об'єкт лізингу (обладнання) протягом терміну дії Договору;

7. Дострокове припинення дії Договору (за взаємною згодою сторін);

8. Інші умови (при зміні вартості кредитних ресурсів на ринку України розмір лізингової плати може підлягати перегляду, про що сторони укладають додаткову угоду до цього Договору);

9. Форс-мажор (до форс-мажорних обставин належать: події надзвичайного характеру, такі як війна, пожежа, повінь, землетрус та інші обставини, які не передбачені укладанням Договору);

10. Вирішення спорів (за домовленістю або шляхом арбітражного суду);

11. Заключні положення (дата вступу в дію підписаного Договору, втрачання сили Договору, зміни юридичної адреси, місцезнаходження, банківських реквізитів тощо).

Договір складається у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу як для Лізингодавця так і для Лізингоодержувача.

У зв'язку зі змінами частини другої статті 17 Закону України “Про оренду” змінилися умови продовження терміну дії Договору. Раніше Договір вважався продовженим на той самий термін і на тих самих умовах за відсутності Заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов Договору одразу ж після закінчення його дії. Тепер після закінчення терміну дії Договору повинен пройти місяць, і тоді, в разі відсутності Заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов Договору оренди, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені Договором.

При здачі в оренду майна підприємства має провадитися інвентаризація необоротних активів. Для проведення інвентаризації наказом керуючої організації створюється інвентаризаційна комісія за участю представників орендодавця і орендарів.

При проведенні інвентаризації уточнюють вартість майна, яке передають в оренду, з урахуванням фактичного зносу.

Коригування суми нарахованого зносу в обліку

У бухгалтерському обліку на основі даних оцінки коригують суму нарахованого зносу (амортизації) за відповідними видами необоротних активів. При цьому бухгалтерський запис:

Дебет рахунку №13 “Знос (амортизація) необоротних активів”

Кредит рахунку №42 “Додатковий капітал” або

Дебет рахунку №42 “Додатковий капітал”

Кредит рахунку №13 “Знос (амортизація) необоротних активів”.

Виходячи з уточненої залишкової вартості основних засобів, у Договорі оренди визначають термін майбутньої служби основних засобів, які здають в оренду, але не більше нового амортизаційного терміну, що відповідає чинним нормам амортизації відповідно до П(С)БО 7 “Основні засоби” і П(С)БО 8 “Нематеріальні активі”.

На основі даних проведеної інвентаризації складають Акт передачі в оренду основних засобів, який підписують представники обох сторін: тієї, що передає, і тієї, що приймає. Зазначений Акт є додатком до Договору оренди.

Нематеріальні активи, які передають в оренду, відображають на день передачі у передавальному бухгалтерському звіті й Балансі відповідно до форм річного звіту підприємства.

Майно державного підприємства (об'єднання), не взяте в оренду, зберігається на Балансі орендодавця.

Річна орендна плата.

Річна орендна плата, відповідно до статті 19 Закону України “Про оренду”, не може перевищувати 5% вартості орендованого майна для об'єктів оренди, які належать державі, Автономній Республіці Крим і органам місцевого самоврядування. Для майна підприємств інших форм власності орендна плата встановлюється за згодою сторін без будь-яких обмежень. Орендна плата включається до складу валових витрат орендаря поряд з виплатою або нарахуванням відсотків за борговими зобов'язаннями за умови ведення господарської діяльності платником податку.

У випадку оренди державного майна, як пояснює ДПАУ у своєму Листі №6514/7/16-1201 від 12.05.2000 р. “Про обкладання податком на додану вартість сум орендної плати за використання державного майна”, податковий кредит орендаря виникає тільки за наявності податкової накладної і за умови фактичної сплати орендної плати за користування майном.

Згідно з Постановою Вищого державного суду України, який своєю Постановою за №17-3-23/01-6801 від 21.03.2002 р. визначив необхідність сплачувати орендарями нерухомого державного майна 30% (з 1 січня 2004 р. - 25%) орендної плати до Державного бюджету.

Бухгалтерський запис у орендаря наведено у таблиці 1.

Таблиця 1 Кореспонденція рахунків з обліку оренди у орендаря

№ п/п	Зміст господарської операції	Кореспондуючі рахунки
		Дебет	Кредит
1	Відображено надходження цілісного майнового комплексу в сумі зносу	10 "Основні засоби”	131 "Знос (амортизація) основних засобів"
2	Відображено надходження цілісного майнового комплексу за залишковою вартістю	10 "Основні засоби"	425 "Інший додатковий капітал"
3	Нараховано орендну плату за звітний місяць	91 "Загальновиробничі витрати" 92 “Адміністративні витрати” 93 "Витрати на збут"	642 “Розрахунки за обов'язковими платежами"
4	Перераховано орендну плату до Державного бюджету	642 "Розрахунки за обов'язковими платежами"	311 "Поточні рахунки в національній валюти”

Кабінетом Міністрів України впроваджена Постанова “Про затвердження зразка повідомлення про нотаріальне посвідчення договору оренди нерухомого майна” №1692 від 29 жовтня 2003 р.

Відповідно до пп. 9.1.4 пункту 9.1 статті 9 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” Кабінетом Міністрів України встановлено, що з 1 січня 2004 р. “Повідомлення про нотаріальне посвідчення договорів оренди нерухомого майна” (табл. 3.14) надсилаються державними та приватними нотаріусами до податкових органів за місцем проживання платників податків (орендодавців) у день посвідчення таких договорів.

Постановою Кабінету Міністрів України “Про оренду державного майна” від 17.10.2007 р. №1223 встановлено плату у розмірі 1% вартості нерухомого майна орендної плати при використанні його орендарем для розміщення закладів соціального обслуговування для сімей, дітей та молоді, що утримують за кошти місцевого бюджету, зокрема центрів соціально-психологічної реабілітації дітей, соціальних гуртожитків для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, соціальних центрів матері та дитини, центрів соціально-психологічної допомоги, центрів реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, центрів для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді.

3. Документообіг форм обліку безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунки -- розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу (рис. 1):

Рис. 1 Ознаки класифікації безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунки за складом учасників поділяють на міжгосподарські та міжбанківські, які обслуговують, відповідно, відносини між клієнтами банків та між банками.

За об'єктами розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, безготівкові розрахунки поділяють на дві групи:

1) розрахунки за товарними операціями -- платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги та виконані роботи;

2) розрахунки за нетоварними операціями -- сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позик, страхових сум тощо.

Основне місце в цих розрахунках займають платежі за матеріальні цінності та послуги.

Залежно від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:

-- внутрішньодержавні (внутрішньоміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські -- за межами цього пункту);

-- міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав).

Організація безготівкових розрахунків здійснюється на основі таких принципів:

1. Грошові кошти всіх господарських суб'єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов'язковому зберіганню на поточних та інших рахунках в установах банків.

2. Безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів із поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів.

3. Розрахунки з постачальниками за товарно-матеріальні цінності та послуги проводяться, як правило, після надання послуг. На практиці застосовують також попередню оплату.

4. Банки списують кошти з рахунків тільки за розпорядженнями їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання (стягнення) коштів передбачене законом України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та виконавчими приписами нотаріусів.

5. Доручення підприємств на перерахування коштів приймаються банками до виконання тільки в межах наявних коштів на їх рахунках або за рахунок платіжного кредиту банку.

6. Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум із рахунків платника.

7. Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів із рахунків.

8. Підприємства самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні між собою договорів.

9. Взаємні претензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку.

Організація безготівкових розрахунків повинна відповідати конкретним вимогам, які обумовлені інтересами розвитку економіки. Головна з них -- забезпечувати своєчасне отримання кожним підприємством грошових коштів за поставлену ним продукцію чи надані послуги, чим сприяти прискоренню обігу обігових коштів у розрахунках.

Спосіб платежу характеризує порядок списання коштів із рахунків платників.

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують такі основні способи платежу:

1. Перерахування грошових коштів (безпосередньо не пов'язане з банківським кредитом) з поточного рахунку платника.

2. Надання позики банком шляхом прямого перерахування грошей із кредитного рахунку платника на банківський рахунок постачальника.

3. Розрахунок шляхом заліку взаємної заборгованості платників, за якими взаємні зобов'язання боржників і кредиторів один перед одним погашаються в рівновеликих сумах і лише за різницею здійснюється платіж на загальних підставах. Кожна зі сторін сплачує або одержує лише різницю платіжної суми, яка не покривається зарахуваннями.

Існують постійно діючі та разові зарахування вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. До разових розрахунків належать заліки зустрічних вимог між двома підприємствами або між групою підприємств і організацій.

4. Гарантована оплата постачальнику з попереднім депонуванням коштів на окремих банківських рахунках в установах банку за місцем знаходження платника і з наступним їх списанням з цього рахунку після зарахування грошей на рахунок одержувача в установі банку, де йому відкритий поточний рахунок.

Важливу роль в ефективній організації операцій із поточними рахунками у випадках, коли залишки й надходження коштів недостатні для всіх платежів у повному обсязі, відіграє черговість платежів. Черговість платежів -- послідовність списання коштів з поточних та інших рахунків (крім кредитних і рахунків по заліку) при наявності декількох строкових та прострочених платежів і відсутності коштів для їх повного погашення.

До 1988 р. діяла законодавчо встановлена (предметна) черговість платежів, що спиралась на їх економічні ознаки. В основу предметної черговості покладена певна шкала пріоритетності здійснення платежів.

Із початком ринкових перетворень встановлений порядок, згідно з яким всі розрахунки, включаючи платежі в бюджет і виплату заробітної плати, виконуються в календарній (хронологічній) черговості надходження розрахункових документів (настання строків платежу). При календарній (хронологічній) черговості претензії задовольняються в тій послідовності, в якій поступають у банк розрахункові документи, незалежно від цілі платежу. Якщо на поточному рахунку платника недостатньо коштів для проведення платежів, то вони здійснюються в подальшому в міру надходження коштів на рахунок.

У сучасних умовах застосовують такі основні форми платіжних інструментів, а, відповідно, і форми розрахунків:

-- платіжними дорученнями;

-- платіжними вимогами-дорученнями;

-- чеками;

-- акредитивами;

-- векселями;

-- платіжними вимогами;

-- меморіальними ордерами;

-- банківськими платіжними картками.

Платіжне доручення -- документ, який є письмово оформленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.

Доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру.

Розрахунки платіжними дорученнями можуть здійснюватись:

-- за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги);

-- у порядку попередньої оплати;

-- для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;

-- для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи фермерів тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків;

-- в інших випадках за згодою сторін.

Доручення приймають до виконання від платника протягом 10-ти календарних днів. День заповнення доручення не враховується.

Банки приймають до виконання доручення від платників тільки в межах наявних коштів на їх рахунках, за винятком доручень на перерахування з основних рахунків підприємств до бюджетів та державних фондів сум податків і зборів (обов'язкових платежів), неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій, передбачених законодавством і застосованих у встановленому порядку за несвоєчасну сплату цих платежів, які приймаються банками незалежно від наявності коштів на цих рахунках. У разі відсутності (недостатності) коштів на основному рахунку підприємства банк приймає такі доручення та розрахункові документи на безспірне списання (стягнення) коштів, виконуючи платежі згідно з черговістю, встановленою чинним законодавством. Якщо законодавством не визначено черговість виконання платежів, то такі документи виконуються банками в календарній черговості їх надходження.

Механізм розрахунків платіжними дорученнями показано на рис. 11.2.

Якщо одержувач коштів не має рахунку в установі банку або розрахунки безпосередньо з одержувачем коштів платіжними дорученнями неможливі,



Рис. 11.2 Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями: 1 -- постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги) і виписує рахунок-фактуру; 2 -- платник, отримавши товар і рахунок-фактуру від постачальника, передає платіжне доручення до банку, що його обслуговує; З -- якщо платник і постачальник обслуговуються в одному банку, то сума прийнятого банком до виконання доручення списується з рахунку платника і зараховується на рахунок одержувача; якщо рахунки відкрито в різних банках, то розрахунки проводяться в порядку міжбанківських розрахунків у день подачі платіжного доручення; 4 -- банк платника направляє документи про перерахування коштів на рахунок до банку постачальника; 5 -- банк постачальника зараховує відповідну суму на рахунок постачальника; 6 -- банк постачальника передає постачальникові виписку з поточного рахунку про зарахування коштів, до якої додається копія платіжного доручення з відміткою банку платника підприємство може здійснювати перерахування коштів гарантованими платіж ними дорученнями через підприємства зв'язку

Платіжна вимогадоручення -- це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:

1) верхня -- вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);

2) нижня -- доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму постачальнику.

Платіжні вимоги-доручення приймаються банками протягом 20-ти календарних днів із дня виписки. День заповнення вимоги-доручення не враховується.

Чек -- це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітента), яка веде його рахунок, списати чекотримачеві зазначену в чеку суму коштів.

При розрахунках чеками в економічні відносини між собою вступають такі суб'єкти:

-- чекодавець -- юридична або фізична особа, яка здійснює оплату за допомогою чеку та підписує його;

-- чекотримач -- підприємство, яке є одержувачем коштів за чеком;

-- банк-емітент -- банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.

У сфері безготівкових розрахунків використовують розрахункові чеки. Чеки, які використовують для одержання готівки з рахунків, відкритих у банках, називають грошовими чеками.

Чек із чекової книжки пред'являють до виконання в банк чекотримача протягом 10-ти календарних днів (день виписки чека не враховують).

Для отримання чекової книжки підприємство подає до банку-емітента заяву в одному примірнику. Механізм розрахунків за допомогою чеків показано на рис. 11.3.

Акредитив -- це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:

-- виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи й надані послуги;

-- надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цю оплату.

При розрахунках акредитивами виникають економічні відносини між такими суб'єктами, як:

-- заявник акредитива -- платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива;



Рис. 11.3 Схема документообігу при розрахунках з чеками: 1 -- платник подає до банку-емітента заяву для отримання чекової книжки, а також платіжне доручення на депонування коштів; 2 -- банк-емітент депонує кошти на окремому аналітичному рахунку "Розрахунки чеками"; 3 -- платник на основі заяви отримує в своєму банку чекову книжку; 4 -- платник, одержавши рахунок постачальника на оплату товару або послуги, виписує і передає постачальнику чек; 5 -- постачальник відвантажує покупцеві товар (або виконує роботи чи надає послуги); 6 -- постачальник передає в банк, що його обслуговує, чек разом із трьома примірниками реєстрів чеків; 7 -- банк чекотримача, після перевірки правильності складання реєстру і реквізитів чеків та своєчасності пред'явлення його до оплати, приймає чек із реєстром та разом із другим і третім примірниками реєстру інкасує чек до банку-емітента; 8 -- банк-емітент списує суму чека з рахунку покупця, на якому вона була депонована; 9 -- банк-емітент перераховує кошти на рахунок чекотримача; 10 -- банк постачальника зараховує суму, вказану в чеку, на рахунок постачальника

-- банк-емітент -- банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові;

-- бенефіціар -- юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо);

-- виконуючий банк -- банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.

Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива. Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

-- покритий акредитив, при якому для здійснення платежів завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітентові або виконуючому банку;

-- непокритий акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитиви бувають відкличні і безвідкличні.

Відкличний акредитив -- акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром.

Безвідкличний акредитив -- акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

В іншому (виконуючому) банку за дорученням банку-емітента можуть виконуватися акредитиви:

а) депоновані -- списанням коштів з аналітичного рахунку "Розрахунки акредитивами", відкритого у виконуючому банку;

б) гарантовані -- наданням виконуючому банкові права списувати кошти з кореспондентського рахунку банку-емітента, відкритого при встановленні кореспондентських відносин між банками.

Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований.

Схему документообігу розрахунків акредитивами відображено на рис. 11.4:



Рис. 11.4 Схема документообігу при використанні акредитивів: 1 -- заява на відкриття акредитива; 2 -- повідомлення про відкриття акредитива; З -- повідомлення експортера про відкриття акредитива; 4 -- розпорядження про переказ акредитива на користь постачальника; б --- повідомлення про відстрочку акредитива; 6 -- відвантаження товару; 7 -- передача транспортних документів відповідно до угоди; 8 -- оплата на користь постачальника; 9 -- відправка документів банку-емітента

Строк дії акредитива в банку-емітенті встановлюється у межах 15-ти днів з дня його відкриття.

Керівник банку-емітента має право за поданням заявника акредитива у разі необхідності продовжити строк дії акредитива на 10 днів, якщо це викликано зміною умов поставки та відвантаження продукції. Банк-емітент, своєю чергою, повідомляє про це виконуючий банк, а останній -- бенефіціара.

Вексель -- безумовне грошове зобов'язання, за яким одна особа зобов'язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого регулюється законодавством про вексельний обіг.

Векселі бувають прості та переказні.

Простий вексель -- вексель, виданий у формі безумовного зобов'язання здійснити платіж (рис. 11.5):



Рис. 11.5 Процес обігу простого векселя: 1 -- покупець (векселедавець) вручає вексель продавцю (векселетримачу); 2 -- продавець (векселетримач) відвантажує товар, продукцію, виконує роботи, надає послуги покупцю, замовнику; 3 -- продавець пред'являє вексель до оплати; 4 -- покупець оплачує вексель

Переказний вексель (тратта) -- вексель, виданий у формі безумовної пропозиції (наказу) здійснити платіж (рис. 11.6):

Рис. 11.6 Процес обігу переказного векселя: 1 -- векселедавець (трасант) направляє платнику (трасату, тобто особі-боржнику) товар, а також тратту; 2 -- платник (трасат) повертає акцептований вексель векселедавцю (трасанту); З -- векселедавець (трасант) направляє акцептований вексель ремітентові -- одержувачу грошей за переказним векселем; 4 -- ремітент направляє вексель трасату до оплати; 5 -- трасат оплачує й одночасно погашає вексель, роблячи відмітку про оплату на його зворотному боці

Платник переказного векселя (трасат) стає боржником за векселем тільки після того, як акцептує вексель.Акцепт -- засвідчена підписом трасата або іншої особи (посередника в акцепті) згода оплатити переказний вексель у тому вигляді, в якому він пред'явлений до платежу.

У процесі обігу вексель передається від одного тримача іншому шляхом передавального надпису --індосаменту.

Гарантовані повністю або в частині вексельної суми за допомогою аваля:

1) напис про забезпечення платежу за векселем;

2) забезпечення платежу за векселем.

Участь банків у безготівкових розрахунках за допомогою векселів пов'язана з комісійними операціями з векселями:

а) інкасуванням;

б) доміциляцією.

Інкасування векселів -- здійснення банком за дорученням комітента (законного векселетримача) операцій з векселями та супровідними комерційними документами на підставі одержаних від комітента інструкцій з метою:

1) одержання платежу та/або акцепту за векселями;

2) передавання векселів і комерційних документів проти платежу та/або акцепту;

3) передавання векселів і комерційних документів на інших умовах.

Інкасування векселів і супровідних документів здійснюється двома видами:

1) чисте інкасо -- інкасування векселів без супровідних комерційних документів;

2) документарне інкасо -- інкасування векселів із супровідними комерційними документами.

Чисте та документарне інкасо векселів банк здійснює на підставі укладеного з векселетримачем договору про інкасування.

За здійснення операцій з інкасування векселів (рис. 11.7) банки можуть утримувати на свою користь комісію, а за іногородніми векселями, крім того, -- дамно і порто.

Рис. 11.7 Схема документообігу при інкасуванні банком векселів: 1 -- надання документів для розгляду питання про інкасування векселя; 2 -- видача розписки про отримання векселя; 3 -- повернення векселя для оформлення індосаменту або у випадку прийняття рішення про відмову в інкасуванні; 4 -- укладення договору про прийняття векселя на інкасо; 5 -- підписання акту про прийняття-передавання векселя; 6 -- реєстрація векселя в книзі обліку інкасованих векселів; 7 -- пред'явлення векселя до платежу; 8 -- підписання акта пред'явлення векселя до платежу; 9 -- погашення векселя; 10 -- перерахування платежу за векселем; 11 -- оплата комісійної винагороди

Іногородній вексель -- вексель, який підлягає оплаті в іншому, ніж місце знаходження векселетримача, населеному пункті.

Дамно -- особлива комісія за інкасування іногородніх документів, яка включає в себе комісійну плату банку своєму кореспондентові та власні витрати банку на організацію і проведення операції з інкасування іногородніх документів.

Порто -- особливий збір на покриття поштових та інших витрат банку на розсилку й одержання платежів за іногородніми документами.

Доміциляція векселів -- це здійснення банком за дорученням довірителя-платника за векселем операцій з векселями на підставі одержаних від довірителя інструкцій, тобто (рис. 11.8):

1) приймання векселів до платежу від законного векселетримача;

2) здійснення платежу за векселями;

3) передавання векселів платнику після повної оплати векселя.

Рис. 11.8 Схема документообігу при доміциляції банком векселів: 1 -- надання документів для розгляду питання про доміциляцію векселя; 2 -- укладення договору на доміциляцію векселя; 3 -- оплата комісійної винагороди; 4 -- видача векселя з відміткою про місце платежу; б -- реєстрація векселя в книзі обліку доміцильованих векселів; 6 -- пред'явлення векселя до платежу; 7 -- підписання акта пред'явлення векселя до платежу; 8 -- оплата вексельної суми (і процентів, якщо вони передбачені) за рахунок векселедавця

Призначення банку особливим платником у доміцильованому або недоміцильованому векселі може супроводжуватись укладенням із платником за векселем (векселедавцем, акцептантом) договору про оплату банком векселів.

Договір укладають на певний строк або на оплату визначеної суми та/або визначених векселів.

За здійснення оплати векселів банк може утримувати з довірителя (платника за векселем) винагороду.

Довіритель зобов'язаний перерахувати в банк на відповідний рахунок кошти в обсязі, достатньому для оплати векселя. За рахунок цих коштів або за рахунок наданого довірителю кредиту, сума якого попередньо зарахована на відповідний рахунок для оплати векселів, банк як особливий платник, або доміциліат, здійснює платіж за векселем законному векселетримачеві.

Кошти, зараховані на спеціальний банківський рахунок, можуть бути використані для оплати векселів або повернені на вимогу довірителя на його поточний рахунок.

Безакцентне списання коштів -- це списання коштів з рахунку платника без його згоди на підставі документів, поданих банку одержувачем коштів.

Безспірне стягнення та безакцентне списання коштів здійснюють на бланку платіжної вимоги (рис. 11.9):

Рис. 11.9 Схема документообігу при розрахунках платіжними вимогами: 1 -- одержувач коштів виписує і передає в установу банку, що його обслуговує, платіжну вимогу до платника та реєстр платіжних вимог; 2 -- банк одержувача пересилає платіжну вимогу та реєстр банку платника; 3 -- банк платника видає платнику платіжну вимогу та повідомляє про платіж; 4 -- на основі перевіреної платіжної вимоги установа банку списує зазначену суму з рахунку платника; 5 -- з банку платника надходять документи про перерахування коштів у банк одержувача; 6 -- банк одержувача зараховує зазначену суму на рахунок одержувача коштів

Платіжна вимога -- розрахунковий документ, за яким кошти списуються з рахунку без згоди його власника; це наказ одержувача коштів (постачальника) про переведення йому коштів з рахунку платника.

Суми недоїмки до бюджету за податками, податковим кредитом, штрафи, нараховані державними податковими адміністраціями України, стягують у безспірному порядку інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

...