Зарубіжний досвід організації обліку і формування фінансової звітності у фермерських господарствах

Організація бухгалтерського обліку на підприємствах України регламентується п'ятьма рівнями:

1) нормативно-правові акти вищої юридичної сили;

2) акти вищого органу в системі органів виконавчої влади;

3) положення, що затверджуються Міністерством фінансів України, постанови та накази НБУ, Державного казначейства України;

4) нормативно-правові акти та методичні рекомендації Міністерства фінансів, Державна фіскальна служба України, Міністерства статистики та інших органів виконавчої влади;

5) рішення щодо організації та ведення бухгалтерського обліку, що приймаються керівництвом підприємства на підставі законодавчих актів попередніх чотирьох рівнів.

Результати аналізу показують, що зарубіжний досвід ведення бухгалтерського обліку розглядається як засіб реалізації, контролю господарської діяльності та активізації людського фактора.

На відміну від нього організація бухгалтерського обліку в Україні не передбачає виділення рівня теоретиків і практиків.

Це пояснюється відсутністю тісних зв'язків між державними органами, керівниками підприємств та науковцями. Разом з іншими чинниками, які мають різний характер впливу на діяльність вітчизняних і зарубіжних підприємств, нормативно-правове регулювання бухгалтерського обліку, визначають його зміст як системи.

Системи обліку відрізняються організаційною будовою, складом, кількістю об'єктів та суб'єктів, видами і силою взаємозв'язків об'єктів і суб'єктів, рівнем семантичної узгодженості облікової інформації, сферами дії, характером взаємодії із зовнішнім середовищем. Тому в сучасних умовах виділяється шість систем організації бухгалтерського обліку:

1) британо-американська (англосаксонська) або англо-американська;

2) континентальна або франко-німецька;

3) південноамериканська;

4) змішана;

5) ісламська;

6) інтернаціональна.

Кожна система характеризується певним комплексом показників. До найсуттєвіших з них доречно відносити стандарти бухгалтерського обліку, план рахунків бухгалтерського обліку, облікову політику, форми первинних документів і облікових регістрів.

Англо-американська застосовується у Австралії, Багамах, Беніні, Бермудах, Ботсвані, Венесуелі, Ірландії, Великобританії, Кіпрі, Домініканській республіці, Ісландії, Мексиці, Гонконзі, Індії, Нідерландах, Ізраїлі, Канаді, США, Мексиці, Пакистані, Ямайці, Колумбії. До її визначальних рис доцільно відносити:

1) високий професіоналізм як бухгалтерів так і користувачів,

2) орієнтування обліку і звітності на потреби приватного власника,

3) мінімальний ступінь регламентації,

4) відображення господарських операцій за ціною на момент угоди,

5) використання принципу обліку за первісною вартістю,

6) відсутність загальноприйнятих національних планів рахунків,

7) професійне регулювання,

8) розвинений ринок цінних паперів.

Слід зазначити, що Велика Британія має саму гнучку і прозору систему обліку, для якої найважливішим є бухгалтерська професія і фондовий ринок.

Франко-німецька система використовується в Австрії, Італії, Німеччині, Бельгії, Норвегії, Швейцарії, Греції, Португалії, Швеції, Єгипті, Франції, Японії, Алжирі, Люксембург, Іспанії, Камбоджі, Туреччині, Фінляндії, Гвінеї, Данії. Визначальними рисами такої системи є:

1) наявність тісних зв'язків з банками,

2) орієнтування на задоволення потреб кредиторів, податкових чи інших органів державної влади,

3) низький рівень зацікавленості в учасниках ринку цінних паперів,

4) жорсткий ступінь регламентації,

5) наявність централізованого плану рахунків,

6) суттєві відмінності у практиці обліку країн.

Слід зазначити, що найменш консервативну і найбільш гнучку і прозору систему обліку мають Норвегія, Швеція, Фінляндія, Данія.

Південноамериканська система функціонує у Аргентині, Болівії, Парагваї, Перу, Чилі, Еквадорі, Гватемалі, Сальвадорі, Гондурасі, Нікарагуа.

Визначальними рисами даної системи є:

1) уніфікація принципів обліку,

2) застосування єдиних способів обліку,

3) коригування звітності на темпи інфляції,

4) законодавчий ступінь регламентації,

5) орієнтування на потреби державних органів щодо поповнення доходної частини бюджету.

Змішана система застосовується у Албанії, Болгарії, В'єтнамі, Естонії, Латвії, Литві, Хорватії, Польщі, Румунії, Сербії, Росії, Україні. Визначальні риси такої системи досить складно визначати, оскільки в залежності від специфіки державного регулювання окремої країни вона досить часто поєднує в собі риси як британо-американської так і континентальної систем.

Ісламська система функціонує у країнах Близького Сходу. Її визначальними рисами є: бухгалтерський звітність інфляція

1) високий рівень впливу релігії,

2) оцінка активів і зобов'язань за ринковими цінами,

3) надмірний вплив регулюючих органів,

4) заборона отримання фінансових дивідендів.

Інтернаціональна система виділяється науковцями останніми роками, що обумовлено розвитком процесів інтеграції та глобалізації. Її визначальними рисами є застосування загальноприйнятних принципів бухгалтерського обліку та міжнародних стандартах бухгалтерської звітності.

Організація бухгалтерського обліку за такою системою забезпечує найбільшу дієвість елементів методу бухгалтерського обліку шляхом створення єдиних вимог для підприємств різних країн. Однак її формування є досить складним процесом через наявність у різних країнах світу неоднакових важелів державного та нормативного регулювання.

У відповідності до зазначених систем сформовано три міжнародні плани рахунків бухгалтерського обліку: Європейського Союзу, Африканського

Союзу, Британо-американської облікової системи. План рахунків ЄС базується на міжнародних і національних стандартах і законах.

Основними особливостями є те, що він встановлює єдині норми та вимоги для країн ЄС за кожною статтею балансу та звіту про прибутки і збитки, враховує вимоги Торговельного кодексу, передбачає організацію обліку з урахуванням форм власності, видів підприємств. Плану рахунків Африканського Союзу покликаний задовольняти всіх користувачів облікової інформації шляхом використання сучасних засобів обробки інформації. Щодо країн, які застосовують план рахунків британо-американської облікової системи, то кожна фірма розробляє власний план.

Враховуючи те, що Україна прямує до світового економічного простору організація бухгалтерського обліку на вітчизняних підприємства також включає використання планів рахунків підприємств і організацій, малих підприємств, які сформовані на загальноприйнятих принципах бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Однак в організації бухгалтерського обліку України обмежена альтернатива самостійного вибору складових організації бухгалтерського обліку, зокрема малі підприємства можуть використав тільки один план рахунків, який не містить 8 і 9 класів, у затверджених формах фінансової звітності підприємства не можуть змінювати кількість і наповненість статей.

В багатьох країнах Європейського Союзу діють стандарти фінансової звітності для малих середніх підприємств. Фермерські господарства, як і інші малі суб'єкти господарювання, мають багато особливостей в організації господарської діяльності. Тому очевидним є те, що малі підприємства зіштовхнулися з рядом перешкод, застосовуючи міжнародні стандарти бухгалтерського обліку.

Запровадження МСФЗ для фермерських господарств потребує вирішення низки практичних питань, зокрема обґрунтування критеріїв, що визначають малі середні підприємства, підходів до спрощення правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

В Європейській практиці найпоширенішими є три критерії віднесення тих чи інших підприємств до категорії малих чи середніх: чисельність працівників, підсумок балансу та оборот. Саме ці критерії визначають підхід ЄС до класифікації за їх розміром. Важливим для національної практики є встановлення критеріїв і окреслення кола суб'єктів господарювання, що можуть бути віднесені до МСП у відповідності до світової загальноприйнятої практики, які підпадатимуть під сферу застосування МСФЗ для малих та середніх підприємств.

Наприклад, мікропідприємства не виділяють в окрему категорію в Бельгії, Ірландії, Італії, Мальті, Норвегії, Швеції, Великій Британії. Не всі країни визнають середні підприємства. Крім того, залежно від рівня економічного розвитку варіюються значення обороту та підсумку балансу.

Нажаль, в українському законодавстві досі не існує єдиного визначення малих та середніх підприємств. Враховуючи досвід ЄС, методологія визначення виду малих та середніх підприємств в Україні за його розміром повинна бути змінена.

Олександром Бетлієм було наведено пропозиції щодо визначення малих та середніх підприємств в Україні. Він писав, що компанії повинні відповідати двом критеріям для визначення статусу: або - критерію кількості працівників та критерію обороту, або-критерію кількості працівників та критерію вартості активів.

При цьому в державах-членах ЄС існують різні підходи до спрощення обліку та звітності таких підприємств.

Наприклад, у Бельгії дуже малим підприємствам дозволено не застосовувати подвійного запису і вести лише три журнали обліку (коштів, продаж і покупок).

У Німеччині не існує загального плану рахунків, немає чітких приписів щодо виду і структури журналів господарських операцій, бухгалтерських книг і т.д. Кожне фермерське господарство може визначати склад, зміст плану рахунків, журналів та аналітики виходячи зі своїх конкретних потреб. Однак існує ряд стандартів, зразків планів рахунків і інших норм, якими фермерські господарства користуються для організації свого обліку.

Законодавчою основою обліку і звітності в Німеччині є Торговий кодекс, який поряд з іншими питаннями регулює питання складання звітності, в ньому детально розглядаються правила, що стосуються змісту і складання балансу і звіту про прибутки та збитки.

Стандарти, що розробляються Німецьким комітетом по стандартам фінансової звітності, регулюють всі питання консолідованої звітності, які не розглядаються в Торговому кодексі. Як правило, ці стандарти стосуються консолідованої фінансової звітності, доповнюють та деталізують вимоги Торгового кодексу.

Основний підхід до ведення обліку та складання звітності в Німеччині - обережність і орієнтованість на користувачів фінансової звітності (кредиторів), тому активи оцінюються скоріше за найменшою з можливих оцінок, а зобов'язання - за найбільшою.

В Італії господарства, які мають дохід, нижчий за 360 000 євро на рік, не зобов'язані подавати фінансову звітність і можуть вести облік на касовій основі. У Латвії від малих підприємств не вимагається складати фінансову звітність і немає законодавчих вимог щодо їх бухгалтерського обліку.

У Польщі малі підприємства звільнено від аудиту та дозволено складати скорочені фінансові звіти.

Важливою сферою вдосконалення є законодавство в галузі обліку та оподаткування. Тому Європейська комісія ініціювала спеціальне дослідження з метою вивчення систем обліку малих підприємств у державах-членах.

За результатами дослідження було надано загальні рекомендації щодо застосування малими підприємствами, зокрема:

- застосовувати подвійний запис;

- вести найважливіші облікові регістри (загальний журнал, головну книгу, регістри обліку продаж, покупок, надходження та видатку коштів, дебіторів і кредиторів, підзвітних сум, оплати праці);

- використовувати спрощені формати балансу та звіту про фінансові результати;

- регулярно складати прогнозні звіти про рух коштів;

- застосовувати принципи нарахування, відповідності доходів і витрат і чесного та справедливого погляду;

- використовувати стандартизований план рахунків;

- застосовувати принцип “лише один раз” для подання фінансової інформації для різних або тих самих органів для різних або тих самих цілей (наприклад, податкові органи, органи статистики, банки).

Різні підходи до обліку малих підприємств застосовують не тільки на регіональному, а й на світовому рівні. У багатьох країнах взагалі відсутні спеціальні вимоги щодо обліку малих підприємств.

В окремих країнах (Ізраїль, Малайзія, Гонконг, Канада) для малих підприємств передбачені винятки щодо застосування загальних стандартів.

Наприклад, малі підприємства зазвичай звільняють від розкриття інформації за сегментами, тощо.

Такі країни, як Велика Британія, Шрі-Ланка, розробили окремі стандарти обліку та звітності для малих і середніх підприємств.

Для мікропідприємств у багатьох країнах дозволено спрощений облік (іноді на касовій основі) та не оприлюднення фінансової звітності.

З запровадженням МСБО і МСФЗ в облікову практику вітчизняних підприємств ставляться відповідні вимоги до рівня кваліфікації облікових працівників фермерських господарств. Так, МСБО 41 “Сільське господарство”, передбачає оцінку біологічних активів та сільськогосподарської продукції за справедливою вартістю, що впливає на порядок визначення фінансових результатів фермерського господарства та формування показників фінансової звітності. Міжнародні стандарти фінансової звітності не обмежують фермерські государства у виборі форми обліку, проте орієнтують на об'єктивне відображення їх діяльності.

Практичний досвід указує, що вагомий вплив на організацію бухгалтерськoгo обліку має рівень фахової підготовки самого фермера. За цим критерієм нинішніх українських фермерів можна умовно поділити на кілька груп. До першої належать колишні керівники колгоспів та радгоспів (голова колгоспу, головний інженер, головний агроном, головний зоотехнік). Ці особи мають найвищу кваліфікацію у галузі сільського господарства та адміністративні навички. До другої групи входять колишні фахівці великих сільськогосподарських підприємств, які також здобули відповідну освіту й знають особливості сільськогосподарського виробництва. Третю групу становлять звичайні селяни, які не мають спеціальної освіти, але успішно господарюють на власній чи орендованій землі. До четвертої групи можна зарахувати колишніх міських мешканців, які раніше не мали ані спеціальної підготовки, ані досвіду роботи в сільському господарстві, проте вирішили стати власниками землі й започаткувати своє виробництво.

Фермери, що відносяться до перших двох груп, мають більше досвіду по організації сільськогосподарського виробництва та навичок щодо облікового забезпечення діяльності фермерських господарств, ніж дві останні. Однак досвід зарубіжних країн з розвиненою ринковою економікою свідчить про доцільність відбору керівників фермерських господарств на конкурсній основі з врахуванням наявності відповідної кваліфікації.

Отже, динамічні зміни в законодавчо-нормативному регулюванні обліку, впровадження МСФЗ в практику вітчизняних підприємств вимагають високого рівня кваліфікації облікових працівників фермерських господарств. Відсутність чітко визначеної облікової політики в фермерських господарствах створює перешкоди для узагальнення та систематизації облікової інформації, ускладнює процес складання звітності, впливає на достовірність економічної інформації, стримує впровадження МСФЗ.

Размещено на Allbest.ru