Характеристика витрат за певними кваліфікаційними ознаками

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Характеристика витрат за певними кваліфікаційними ознаками

В системі планування, обліку та аналізу витрати кваліфікуються за певними ознаками.

І. Витрати, які включаються та не включаються у собівартість реалізованої продукції.

Витрати, що включаються до собівартості реалізованої продукції і визначають поняття "виробнича собівартість".

До виробничої собівартості відносять:

- прямі матеріальні витрати (вартість сировини, основних матеріалів, напівфабрикатів та комплектуючих які безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат);

- прямі витрати на оплату праці (основна, додаткова заробітна плата робітників, зайнятих у виробництві і безпосередньо віднесена до конкретного об'єкту витрат);

- інші прямі витрати (всі інші витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат, наприклад, відрахування в єдиний загальнодержавний фонд соціального страхування).

Витрати, які пов'язані з операційною діяльністю підприємства і не включаються до собівартості реалізованої продукції, поділяються на:

- адміністративні витрати

- витрати на збут;

- інші операційні витрати.

До адміністративних витрат належать:

- організаційні та представницькі витрати;

- витрати на службові відрядження та утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського призначення (операційна оренда, водопостачання, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, каналізація тощо);

- винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, щодо оцінки майна та інші);

- витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);

- амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

- податки, збори та інші обов'язкові платежі передбачені законодавством (крім тих, що включаються у виробничу собівартість продукції);

- плата за касово-розрахункове обслуговування та інші послуги банків;

- інші витрати загальногосподарського призначення.

До витрат на збут відносять:

- витрати на пакування матеріалів для готової продукції на складах;

- витрати на ремонт тари;

- оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговельним агентам та працівникам, підрозділів, що забезпечують збут;

- витрати на рекламу та маркетинг;

- витрати на передпродажну підготовку товарів;

- витрати на відрядження працівникам збутових підрозділів;

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних оборотних активів, пов'язаних із збутом готової продукції;

- витрати на транспортування та страхування готової продукції, транспортно-експедиційні та інші послуги, що пов'язані з транспортуванням продукції відповідно до умов угоди поставки;

- витрати на гарантійний ремонт та гарантійне обслуговування;

- інші витрати, пов'язані зі збутом.

До інших операційних витрат належать:

- витрати на дослідження та розробки відповідно до П(С)БО 8 "Нематеріальні активи";

- собівартість реалізованої іноземної валюти;

- сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування в резерв по сумнівним боргам;

- собівартість реалізованих виробничих запасів;

- втрати від операційної курсової різниці;

- втрати від знецінювання запасів;

- втрати від псування цінностей;

- визнані штрафи, пені, неустойки;

- витрати на виплату матеріальної допомоги, на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;

- інші витрати пов'язані з операційною діяльністю.

ІІ. За способом віднесення на собівартість об'єкта віднесення витрати поділяють на прямі та непрямі

Прямі - безпосередньо пов'язані з виробництвом певного товару, роботи, послуги і можуть бути розраховані на одиницю (собівартість одиниці продукції).

Непрямі - витрати пов'язані не з виробництвом товарів робіт, послуг, а з процесом виробництва в цілому (утримання та експлуатація будівель, споруд, машин, заробітна плата управлінців тощо). Непрямі витрати безпосередньо не можна обчислити на одиницю продукції. їх розподіляють на підставі певних обраних ознак. На практиці, в основному, непрямі витрати розподіляються пропорційно заробітній платі або пропорційно собівартості коефіцієнто-машино-годин тощо.

ІІІ. За ступенем однорідності економічного змісту витрати поділяються на елементні та комплексні

Елементні (прості) витрати - однорідні за складом і мають єдиний економічний зміст (наприклад, матеріальні, оплата праці, витрати на соціальне страхування тощо).

Комплексні - різнорідні витрати, що охоплюють декілька елементів витрат (наприклад, витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські та інші).

IV. За ступенем залежності від обсягів виробництва або впливу на обсяги виробництва, витрати поділяють на постійні (умовно-постійні) та змінні.

Постійні витрати залишаються незмінними (або майже незмінними) протягом певного часу, не залежать від обсягів виробництва. Це, наприклад, витрати на обслуговування і управління виробництвом, амортизаційні відрахування, проценти за кредит, сплата податків тощо.

Змінні витрати прямо залежать від обсягів виробництва (наприклад, зростають разом зі зростанням обсягів виробництва). Це витрати на сировину, паливо, заробітну плату працівників основних цехів та дільниць.

Підприємство має господарювати таким чином, щоб загальні витрати (сума постійних та змінних) були менші, ніж дохід від продажу (реалізації) продукту його діяльності. Тільки в цьому випадку фірма може розраховувати на прибуток.

Поділ витрат на постійні та змінні визначає період діяльності підприємства: короткостроковий або довгостроковий.

Період діяльності підприємства (фірми) в якому вона може вплинути на обсяг виробництва лише змінюючи змінні витрати називають короткостроковим.

Період діяльності підприємства (фірми) в якому для впливу на обсяги виробництва воно задіює усі витрати (постійні і змінні) називають довгостроковим. Таким чином у довгостроковому періоді діяльності підприємства (фірми) всі витрати розглядаються як змінні.

V. Відносно характеру зв'язку з процесом виготовлення продукції витрати поділяють на основні та накладні.

Основні витрати безпосередньо пов'язані із здійсненням технологічного процесу виробництва (витрати на сировину, матеріали, паливо, енергію, технологічні цілі, заробітну плата працівників основних цехів, утримання та експлуатація устаткування тощо).

Накладні витрати пов'язані з організацією, обслуговуванням та управлінням виробництвом (загальногосподарські, загальновиробничі витрати).

VI. Відносно періодичності виникнення витрати поділяють на інвестиційні та поточні.

Інвестиційні - витрати на придбання будівель та обладнання, що в економіці називаються інвестиціями;

Інвестиції - це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

Поточні - пов'язані з безпосереднім виготовленням продукції (товарів, робіт, послуг).

VII. Відносно участі в процесі виробництва витрати поділяються на виробничі та невиробничі.

Виробничі витрати - ті, що так чи інакше пов'язані з процесом виготовлення товарів, робіт послуг.

Невиробничі витрати - ті, що не пов'язані безпосередньо з виробництвом (наприклад, утримання дитячого закладу, лікарні, санаторію тощо).

VIII. Відносно місця здійснення витрати поділяють на виробничі, витрати структурних підрозділів (цехів, відділів та інших служб), витрати на продукцію (товари, роботи, послуги).

2. Основи аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств. Методи та прийоми фінансового аналізу

В сучасних умовах розвитку світової та національної економік, що характеризується переплетінням інтересів учасників, фінансовими потрясіннями, швидкою зміною кон'юнктури ринку товарів, робіт, послуг оцінка фінансового та економічного стану підприємства є запорукою його існування, присутності на відповідному ринку, створення позитивного іміджу та можливості забезпечення прибутковості своєї діяльності. Прийняття ефективних економічних рішень підприємством - виробником, підприємствами - партнерами та іншими учасниками ринку на сьогодні неможливе без всебічного дослідження умов і процесів господарювання. Останнє забезпечується якісним, системним, комплексним аналізом усіх показників фінансово-господарської діяльності підприємства. Мета такого аналізу прогнозування подальшого розвитку підприємства, вироблення рекомендацій для прийняття продуманих і обґрунтованих рішень щодо ліквідації "вузьких місць", підвищення конкурентоспроможності та отримання максимального прибутку.

Аналіз фінансового стану підприємств - це частина загального аналізу господарської діяльності, який складається з двох взаємопов'язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу. Всі види діяльності підприємства аналізуються через призму фінансових результатів. Таким чином, економічний аналіз діяльності підприємства "не фінансовим" бути не може.

Поділ аналізу на фінансовий та управлінський зумовлений розподілом системи бухгалтерського обліку, яка склалася на практиці, на фінансовий та управлінський облік. Обидва види аналізу взаємопов'язані і мають спільну інформаційну базу. Так, на основі результатів виробничого аналізу про ступінь забезпеченості робочих місць ресурсами фінансовими аналітиками визначається необхідний обсяг залучення позикового капіталу; на основі результатів управлінського аналізу про динаміку собівартості продукції (товарів, робіт, послуг); рентабельність фінансово-господарської діяльності підприємства та його ділову активність тощо.

Управління підприємством у ринковій економіці характеризується певними особливостями:

1. У загальній сукупності ресурсів, що належать підприємству пріоритетними є фінансові.

2. Прийняття управлінських рішень фінансового характеру здійснюється в умовах невизначеності.

3. Внаслідок самостійності підприємств голосним завданням менеджменту є пошук джерел фінансування та оптимізація інвестиційної політики.

4. Встановлюючи комерційні зв'язки з іншими контрагентами слід покладатися на власну оцінку його фінансового стану (фінансовий аналіз).

Фінансовий аналіз - це сукупність аналітичних процедур, які ґрунтуються, як правило, на загальнодоступній інформації фінансового характеру та призначені для оцінки стану й ефективності використання економічного потенціалу підприємства, а також прийняття управлінських рішень стосовно оптимізації його діяльності або участі в ній.

Фінансовий аналіз базується на публічній фінансовій (бухгалтерській) звітності підприємства і являє собою процес пізнання фінансового механізму його функціонування.

Особливостями фінансового аналізу є:

чисельність суб'єктів аналізу, користувачів інформації про діяльність підприємства;

різноманітність цілей та інтересів суб'єктів аналізу;

наявність типових методик, стандартів обліку та звітності;

орієнтація аналізу тільки на публічну, зовнішню звітність підприємства;

обмеження завдань аналізу як наслідок попереднього фактора;

максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів інформації про діяльність підприємства.

забезпечення характеристики майнового та фінансового стану підприємства;

пріоритетність оцінок: платоспроможності, фінансової стабільності та рентабельності;

інформаційне забезпечення рішень тактичного та стратегічного характеру;

доступність до результатів аналізу будь-яких користувачів;

можливість уніфікації складу та змісту аналітичних процедур.

До складу фінансового аналізу належать:

аналіз абсолютних і відносних показників прибутковості;

аналіз фінансового стану, фінансової стійкості, ліквідності балансу, платоспроможності підприємства;

аналіз ефективності використання власного капіталу;

економічна діагностика фінансового стану підприємства та рейтингова оцінка емітентів.

Основними завданнями фінансового аналізу є:

об'єктивна оцінка фінансово-господарської діяльності підприємства (майнового стану, ліквідності, платоспроможності, ділової активності, рентабельності тощо);

виявлення факторів, які вплинули на зміну фінансового стану підприємства;

пошук резервів забезпечення, фінансової стабільності підприємства;

підготовка і обґрунтування прийнятих управлінських рішень у галузі фінансів.

Об'єктом фінансового аналізу є фінансово-господарська діяльність підприємства в цілому, його структурних підрозділів (цехів, бригад, ділянок).

Традиційно виділяють чотири елементи предмета фінансового аналізу:

а) фінансові відносини; б) ресурси; в) джерела фінансування; г) результати використання економічного потенціалу підприємства. Суб'єктами аналізу виступають власники коштів підприємства, кредитори, постачальники, клієнти (покупці), аудиторські фірми, консультанти, юристи, преса, асоціації тощо.

Успішність фінансового аналізу визначається дотриманням у просторі та часі таких принципів:

виходячи із принципу обережності, результати будь-яких аналітичних процедур незалежно від виду аналізу слід розглядати як суб'єктивні оцінки які не можуть служити незаперечним аргументом для ухвалення управлінського рішення;

необхідна наявність достатньо чіткої програми аналізу, що передує його проведенню, включаючи опрацювання та однозначну ідентифікацію цілей, бажаних результатів і доступних ресурсів (тимчасових, інформаційних тощо);

схема аналізу має бути побудована за принципом "від загального до часткового", при цьому важливо виділяти найбільш істотні моменти, абстрагуючись від незначних;

будь-які відхилення від нормативних або планових значень показників, навіть якщо вони мають позитивний характер, мають ретельно аналізуватися;

виконуючи аналіз, не слід залучати складні аналітичні методи - вибір математичного апарата має бути доцільним і виправданим, оскільки сама по собі складність апарата зовсім не гарантує одержання більш якісних оцінок і висновків;

найбільшою цінністю є виявлення тенденцій і закономірностей, а не одержання точних оцінок.

облік витрата собівартість

Размещено на Allbest.ru