Облік витрат

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

1.Теоретична частина

1.1 Розроблення кошторисів центрів відповідальності

Побудова та регламентація роботи центрів відповідальності утворює організаційну складову управління витратами та результатами діяльності підприємства. Ядром функціонального аспекту, що відповідає управлінню підприємством за центрами відповідальності, є механізм бюджетування.У найбільш загальному розумінні бюджетування являє собою процес узгодженого або цілісного планування та контролю діяльності окремих підрозділів і підприємства в цілому.Поряд із терміном «бюджет» у вітчизняній науковій та навчальній літературі часто використовується термін «кошторис», як різновид бюджету, в якому відображаються показники витрат даного підрозділу чи підприємства за певний період.

Кошториси підрозділів виконують такі важливі функції :

1. Організуюча (координуюча) функція пов'язана з тим, що зафіксовані у кошторисі планові показники витрат слугують орієнтиром для відповідальної особи , яка спрямовує свої зусилля на дотримання встановленого регламенту і норм використання ресурсів.

2. Контролююча функція кошторисів полягає у тому, що за їх допомогою виконується моніторинг та оцінка діяльності підрозділів з погляду дотримання належного рівня витрат.

3. Функція стимулювання реалізується через відповідальність за необґрунтоване перевищення планових витрат та заохочення щодо їх зниження.

З погляду групування позицій кошториси будуються за калькуляційними статтями або економічними елементами витрат. Кожний з цих підходів має свою інформаційну цінність і сферу застосування. У постатейному кошторисі органічно інтегруються кошторис непрямих (загальновиробничих) витрат та калькуляції за прямими витратами окремих виробів. Розроблення кошторису за елементами витрат дозволяє відобразити ресурсну структуру, матеріало-зарплато-, і капіталомісткість виробництва, а також, що суттєво, чітко ув'язати витрати підрозділу (цеху) в цілому з витратами його структурних одиниць (дільниць, робочих місць), оскільки останнім плануються лише окремі їх елементи. Як свід­чить практика, для центрів відповідальності високого рівня пере­вага віддається постатейній структурі кошторисів.

Закономірним розвитком методології складання кошторисів є матрична (зведена) форма кошторису, в якій витрати групуються одночасно постатейно і поелементно. З одного боку,в матричному коштори­сі поєднується інформаційно-аналітичний потенціал постатейно­го і поелементного підходів, а з другого -- на його основі зручно здійснювати перевірку правильності обчислень, а також розподі­ляти всі витрати на змінні та постійні, що є необхідним під час поваріантних обчислень.

1.2 Завдання і види контролю витрат

кошторис витрата собівартість інвентаризація

Важливою складовою управління витратами, без якої неможлива повноцінна реалізація інших управлінських функцій, є контроль. У широкому розумінні контроль витрат можна визначити як перевірку фактичних показників споживання ресурсів та здійснення витрат у процесі діяльності підприємства їх запланованим (нормативним) значенням.

До основних завдань контролю витрат належать:

* моніторинг -- систематичне відстеження динаміки витрат і факторів, що на неї впливають;

* виявлення відхилень фактичних показників рівня витрат від їх запланованих значень;

* аналіз відхилень, обґрунтування необхідності здійснення регулюючих заходів під час виконання планових завдань, участь в їх розробленні.

Система контролю витрат на підприємстві містить функції обліку та аналізу.

Залежно від низки факторів (характер контрольованих показників, ступінь їх календарного узагальнення, призначення результатів контролю) може різнитися частота контрольних операцій. За цією ознакою виділяють поточний, періодичний і разовий контроль.

Поточний контроль виконується щоденно. Його зміст полягає и безперервному відстеженні руху матеріальних цінностей, незавершеного виробництва і продукції. Основним інструментом поточного контролю є оперативний облік. Він дає можливість своєчасно фіксувати і реагувати на неприпустимі відхилення в ході виробничого процесу.

Періодичний контроль здійснюється із встановленою регулярністю, виходячи з сформульованих управлінських потреб. Як правило, періодичність та інтервали аналізу звітів періодичного контролю збігаються з періодами планових завдань. Зазвичай такими періодами є місяць, квартал, рік. Інформаційну базу звітів періодичного контролю становлять дані оперативного і бухгалтерського обліку контрольованих показників.

Разовий контроль не має наперед визначеної регулярності і мети. Його зміст встановлюється в кожному окремому випадку. Переважно він має форму інвентаризації активів (матеріальних, фінансових), ревізії діяльності чи аудиторської перевірки.

За часом здійснення розрізняють такі види контролю: попередній, проміжний, заключний.

Попередній контроль виконується до початку дій по реалізації планів. Він охоплює перевірку планів на внутрішню несуперечність, реалістичність, контроль ресурсів (кадрових, матеріальних, фінансових).

Проміжний контроль проводять безпосередньо під час виконання планових завдань. Він спрямований на поточне регулювання роботи з виконання планів витрат. Проміжний контроль може бути різним за своєю конкретною метою і, відповідно до цього, різним за частотою контрольних операцій. Він повністю охоплює поточний і періодичний види контролю, а також може мати форму разового контролю.

Заключний контроль здійснюється наприкінці планового періоду. В його межах дається оцінка ступеня виконання запланованих показників витрат у цілому. Заключний контроль дозволяє визначити напрями економії ресурсів. Крім того, він є важливим з психологічного погляду і може свідомо використовуватися як засіб спонукання працівників, задіяних у виконанні планових завдань, до покращання використання ними господарських (матеріальних, грошових, людських) ресурсів.

Переважну частину всіх витрат становлять витрати на сировину, матеріали, роботи та послуги виробничого характеру. Коротко охарактеризуємо найпоширеніші методи контролю витрачання сировини та матеріалів.

Метод сигнального документування застосовується для фіксації відхилень, які виникли внаслідок заміни або наднормативного витрачання сировини чи матеріалів. За даного методу на відпуск матеріалів понад норму або на їх заміну оформлюються спеціальні документи, що сигналізують про наявність відхилень. Перевагами цього методу можна назвати його простоту і точність. Проте він дозволяє враховувати лише частину відхилень, які виникають у даному підрозділі.

Метод розкрою партіями використовується в ситуації, коли з одного матеріалу виготовляється одночасно декілька деталей або заготовок. На кожну партію матеріалів, що відпускається у виробництво, оформляється розкрійний лист або картка, де вказується кількість матеріалу, поданого до робочого місця, кількість заготовок і відходів, що мають бути отримані, а також фактична кількість отриманих заготовок і відходів.

Метод наступних розрахунків за даними інвентаризації використовується у тих випадках, коли звернення до інших методів неможливе або недоцільне. Його сутність полягає у визначенні фактичних витрат певного матеріалу на підставі даних про вхідні залишки на робочих місцях, надходження протягом розрахункового періоду зі складу, величини повернень і залишків на робочих місцях на кінець розрахункового періоду. Відхилення встановлюється як різниця між фактичними і нормативними витратами певного матеріалу за аналізований період. Цей метод дозволяє фіксувати відхилення за окремими виконавцями, бригадами, ділянками. Певним недоліком розглядуваного методу є необхідність додаткових дій для з'ясування причин відхилень.

Функція виявлення відхилень є передумовою побудови механізму управління за відхиленнями, за якого за фактом неприпустимих розбіжностей між запланованими і фактичними результатами розробляються заходи, спрямовані на приведення фактичних результатів здійснення виробничого процесу у відповідність до заданих.

Першочергового значення в управлінні й контролі витрат за центрами відповідальності набуває поділ витрат на контрольовані і неконтрольовані. На віднесення витрат до контрольованих чи неконтрольованих впливає низка факторів, серед яких можна назвати особливості технології та організації виробництва, характер оргструктури управління тощо.

1.3 Кайдзен-кастинг- методи зниження витрат

Кайдзен -- слово японського походження від «кай»-- зміна та «дзен»-- добре, яке можна перекласти як «поліпшення». Йдеться про процес поступового й безперервного вдосконалення, в якому беруть участь усі управлінці й робітники підприємства. Кайдзен спрямований на досяг­нення таких конкретних цілей підприємства, як усунення втрат часу, коштів, зусиль, зниження витрат на розроблення, виробництво, утримання запасів та дистрибуцію, підвищення якості товарів, послуг, корпоративної культури, зростання кваліфікації співробітників, що в результаті має проводити до повнішого задоволення вимог споживачів продукції.

2.Практична частина

Задача 2.1

Собівартість товарної продукції-7600 тис.грн.. Собівартість залишків товарної продукції на складі на початок розрахункового періоду- 220 тис. грн.,а на кінець 245 тис. грн.. Собівартість залишків відвантаженої продукції без зміни її власника на початок розрахункового періоду- 120 тис грн.,а на кінець- 150 тис. грн..

Визначити повну собівартість реалізованої продукції.

Рішення:

Собівартість реалізованої продукції обчислюється коригуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції:

Ср = Ст + (Сс.п - Сс.к) + (Св.п - Св.к),

Де Ср -- собівартість реалізованої продукції;

Сс.п, Сс.к -- собівартість залишків продукції на на початок і кінець розрахункового періоду;

Св.п, Св.к собівартість залишків відвантаженої продукції на початок і кінець розрахункового періоду;

Ст-собівартість товарної продукції.

Ср=7600+(220-245)+(120-150)=7600-25-30=7545 тис грн..

Висновок :Повна собівартість реалізованої продукції 7545 тис грн..

Задача 2.2

Розрахувати показники зниження собівартості продукції по підприємству ,якщо відомі такі дані:

Обсяг товарної продукції в базовому періоді становив 186,6 тис.грн.,а собівартість 162,7 тис.грн.У плановому періоді обсяг виробництва має зрости на 2% .В цьому ж році заплановано здійснити ряд організаційно-технічних заходів,які дадуть суму економії витрат 25 тис. грн..

Розрахувати показники: Витрати на 1 грн. товарної продукції в базовому році;обсяг виробництва продукції в плановому році;вихідну собівартість товарної продукції в плановому році; планову собівартість продукції.

Рішення:

Визначити затрати на 1 грн. товарної продукції в базовому році ():

(1.1)

Де - собівартість всієї товарної продукції в базовому році;

- обсяг товарної продукції в базовому році;

2. Визначають вихідну собівартість товарної продукції в плановому році ():

(1.2)

де- плановий обсяг товарної продукції підприємства;

(1.3)

=190,332 тис.грн.

0,872*190,332=165,970 тис.грн..

3. Визначають планову собівартість продукції :()

,грн. (1.4)

Де - сума економії витрат з усіх техніко-економічних факторів.

25=190,97 тис.грн.

Висновок:Затрати на 1 грн. товарної продукції в базовому році ,плановий обсяг товарної продукції підприємства190,332 тис.грн.,вихідна собівартість товарної продукції в плановому році165,970 тис.грн.,планова собівартість продукції190,97 тис.грн.

Список використаної літератури

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318, із змінами і доповненнями // Система комплексного інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:Еліт». - ІАЦ «ЛІГА»,2007.

2. Грещак М.Г., Гордієнко В.М., Коцюба О.С. та ін. Управління витратами : Навч. посіб. / За заг. ред. Грещака М.Г. - К.:КНЕУ,2008. - 264с.

3. Давидович І.Є. Управління витратами: Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури,2008. - 320 с.

4. Дойл Д. Управление затратами. Стратегическоеруководство. - М.: ВолтерсКлувер,2006.-264с.

5.«Кайдзэн: ключ к успехуяпонскихкомпаний» -- МасаакиИмаи, 1986.

Размещено на Allbest.ru