Размещено на http://www.allbest.ru/

Полтавський кооперативний інститут

Предмет бухгалтерського обліку у суспільно-господарському бутті

УДК 657.01

Ю.А. Верига, С.М. Деньга

Анотації

У статті досліджуються проблемні питання предмету бухгалтерського обліку на сучасному етапі розвитку суспільства. Аналізуються такі якісні характеристики вищевказаного елемента науки, як склад, внутрішні та зовнішні зв'язки, функціональні ознаки. Вказано на нові властивості предмета бухгалтерського обліку, які спостерігаються в сучасних умовах і потребують наукового трактування та практичного використання в діяльності господарюючих суб'єктів.

В статье исследуются проблемные вопросы предмета бухгалтерского учета на современном этапе развития общества. Анализируются такие качественные характеристики вышеуказанного элемента науки, как состав, внешние и внутренние связи, функциональные признаки. Обращается внимание на новые свойства предмета бухгалтерского учета, которые наблюдаются в современных условиях и требуют научного трактования и практического использования в деятельности хозяйствующих субъектов.

The article deals with the question of subjects of accounting at the present stage of society development. Such characteristics of the above mentioned sciense as structure, inner and outer relations, functional characteristics are analized. The author points out new characteristics of the subjects of accounting at the present moment and need scientific explanation and practical use in economic subjects activity.

Предметом бухгалтерського обліку як науки і практики є асоційовані господарські системи (фірми, господарські товариства, підприємства тощо), дослідженню яких ми присвятили цю статтю.

Наука є інструментом впливу розуму на об”єкт дослідження для одержання моделей та максимально повного осягнення істини. Як зазначає академік М.Амосов [3, с.4], розум - це апарат пізнання і керування об”єктами за критеріями оптимальності через використання моделей (знань). Тобто мозок сприймає (моделює) і нагромаджує (запам”ятовує) моделі. Відбираючи найважливіші з погляду почуттів, він діє за ними. Водночас суспільство дає людині знання - моделі-еталони - для розпізнавання і дій. Такі “еталони розумності” суспільство нагромаджує протягом своєї історії. Вони допомагають осягати істину. Істина - це комплекс моделей, тому вона завжди відносна.

Трактування предмета бухгалтерського обліку науковцями - це теж моделі, які ускладнюються внаслідок ускладнення оточуючого нас буття і здобуття нами нових знань в результаті його пізнання. Мета науки - своєчасно пізнавати такі зміни нашим розумом і коригувати у відповідності з ними накопичені наукою знання, правильне застосування яких на практиці буде сприяти подальшому прогресу людської цивілізації. Дослідити предмет бухгалтерського обліку і доповнити існуючі в науці уявлення про нього - таку мету перед собою поставили і намагалися реалізувати в цій статті автори.

Господарська система будь-якого рівня має якісну сторону - визначеність, яка характеризує її як дану економічну систему, що має сукупність належних їй властивостей в системі зв”язків і відносин з іншими системами, і належить до класу однотипних з нею систем [1,с.140,142]. В основі якісної визначеності господарської системи лежить її склад, структура (спосіб зв”язку елементів у системі) і функціональні властивості. Економічна система характеризується певними числовими величинами, які відображають ступінь її розвитку чи інтенсивність належних їй властивостей . Щоб виразити асоційовану господарську систему у бухгалтерському обліку кількісно, необхідно змоделювати її за допомогою методу подвійного запису в системі рахунків. Зв”язок якісних і кількісних характеристик асоційованих господарських систем показано на рис.1.

Рис. 1. Складові якісної визначеності асоційованої господарської системи та їх кількісне вираження

Асоційовані господарські системи функціонують у суспільстві, яке становить одну із форм буття. Можна виділити три аспекти суспільно-господарського буття: технологічний, чисто економічний і суспільно-економічний [ 4 ]. Форми технологічного способу виробництва визначаються безпосередньо рівнем розвитку і функціонування продуктивних сил. У економічному аспекті спосіб виробництва являє собою єдність продуктивних сил та чистих економічних відносин ( форму виробництва ).

За рівнем розвитку продуктивних сил і характером здійснення виробничих відносин виділяють такі форми виробництва (рис.2):

Рис. 2. Класифікація форм виробництва [4]

Форма виробництва є вихідною для утворення соціально-економічного способу виробництва, який виступає як єдність продуктивних сил і соціально-економічних виробничих відносин. Спосіб виробництва відрізняється від форми виробництва передусім тим, що в ньому поставлена соціальна проблема - як розподіляється національне багатство серед членів суспільства. Тобто асоційовані господарські системи - це сукупність продуктивних сил і соціально-економічних виробничих відносин. Саме в таких аспектах вони моделюються бухгалтерським обліком.

Кібернетичний підхід до економічної системи дозволяє подати її у вигляді: вхід - процес- вихід. Тут мають місце різні потоки:

реальних цінностей (натурально-речовий аспект предмету бухгалтерського обліку);

прав власності (юридичний аспект)

грошей (фінансовий аспект).

У кожному з цих аспектів, які підлягають моделюванню бухгалтерським обліком, можна виокремити об”єкти - більш конкретні явища, що знаходять своє відображення у системі облікової інформації.

У натурально-речовому аспекті господарська система становить продуктивні сили суспільства, які можна підрозділити на засоби праці та предмети праці. Засобами праці є необоротні активи: основні засоби, нематеріальні активи, необоротні малоцінні предмети, необоротна тара. До предметів праці належать оборотні активи та предмети обігу. Оборотні активи включають в себе: виробничі запаси, товарно-матеріальні цінності, готову продукцію, малоцінні і швидкозношувані предмети. Предметами обігу є гроші, цінні папери та інші фінансові інструменти.

У юридичному аспекті економічна система становить сукупність виробничих відносин, основними з яких є відносини власності.

Виробничі відносини виникають:

між власниками економічної системи (на мікрорівні) і працівниками, контрагентами (товарними, нетоварними, фінансовими), державною владою (податки, статистика, регулювання), муніципальною владою (податки, статистика, регулювання), громадянським суспільством (споживачі, захисники природи);

між працівниками підприємства (розподіл праці, кооперування);

між працівниками і адміністрацією (мотивація, субординація, оплата праці тощо);

між адміністрацією і власниками (мотивація, винагорода).

Право власності виражається у натурально-речовій та грошовій формах. Грошове вираження права власності може значно спотворити реальні права власників. Виробничі відносини визначаються способом розподілу доходів усередині підприємства між внутрішніми і зовнішніми учасниками: капітал, прибуток, заборгованість по заробітній платі, соціальному страхуванню, податках, перед Пенсійним фондом, за кредитами одержаними, за товарними і нетоварними операціями, з іншими кредиторами.

У фінансовому аспекті економічна система становить виражену у символах (грошах) сукупність продуктивних сил та виробничих відносин. При цьому вона може не співпадати з натурально-речовою цінністю активів та відповідних долей власників у них.

Фінансовий аспект економічної системи визначається монетарною політикою (статус національної та іноземних валют, засади створення і функціонування грошового, кредитного ринків, ринків цінних паперів).

Юридичний аспект економічної системи визначається політикою доходів (бюджетна система України, система оподаткування, політика у сфері праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони природи і природокористування, програмами розвитку країни, кредитною політикою, форми розрахунків, державне регулювання), інвестиційна політика, ринок цінних паперів, господарське право, адміністративне, кримінальне, трудове право.

Натурально-речовий аспект визначається амортизаційною політикою, ціновою, рівнем науково-технічного розвитку суспільства (технології, техніка), спадщиною і генами нації (рівень національного багатства, стан природи і людського інтелекту, надбання науки і культури, техніки).

Очевидно, що фінансовий і юридичний аспекти економічної системи піддаються державному регулюванню сучасними поколіннями, а натурально-речовий - ні. Проте національне багатство має саме натуральну форму. Україні дістався тяжкий спадок. Вийти із суспільно-економічної кризи швидше допоможе запозичення досвіду економічно розвинених країн.

Зовнішні зв'язки економічних систем у розрізі їх аспектів можна визначити так:

1)натурально-речовий аспект - зв”язок з природним середовищем, соціумом (інтелект), технологічними науками, екологією, політикою, хімією, фізикою, біологією, культурою, історією, технікою;

2)фінансовий аспект - зв”язок з політикою (ідеологією суспільства);

3)юридичний аспект - зв”язок з політикою, правом, історією, культурою, психологією.

Економічна система може бути стійкою і нестійкою. Стійкість - це спроможність систем у визначених інтервалах часу зберігати свою якісну визначеність: склад, структуру, функціональні властивості (в тому числі властиві їй стани руху) [1, с. 156].

В економічній системі можуть постійно проходити кількісні зміни, проте якщо протягом інтервалу таких змін зберігається якісна її визначеність, то кількість і якість системи знаходяться в діалектичній єдності, тобто зміни проходять в міру [1, с. 145]. Якщо кількісні зміни переходять в якісні, або один якісний стан системи переходить в інший в результаті перевищення міри, то відбувається скачок [1, с. 147].

Розвиток економічних систем проходить в єдності та боротьбі протилежностей - таких сторін, тенденцій, які одночасно взаємовиключають і взаємопередбачають одна одну [1,с.159]. Наприклад, конкуренція і монополія; приватна власність і загальнонародна власність; саморегулювання економіки і державне регулювання економіки тощо.

Господарські системи як складові частини буття мають такі властивості, як простір і час. Вони змінюється (рухаються у просторі і часі). Філософія виділяє два основні типи руху [1, с. 69]:

1) при якому зберігається якість предмета;

2) при якому змінюється якісний стан предмета.

Відповідно до цього господарські системи змінюють свої розміри та місцерозташування, розвиваються, тобто оновлюються, змінюють свою внутрішню структуру і функціональні властивості, перетворюються в нові, інші за своєю якістю. Цей процес займає різні інтервали часу. Є два напрямки розвитку систем - прогрес і регрес. Прийнятною для нас метою розвитку господарських систем є тільки прогрес.

Прогрес - тип (напрямок) розвитку складних систем, для якого характерний перехід від нижчих, менш досконалих форм до більш високих і досконалих, що пов”язано з підвищенням рівня організації системи. Відбувається диференціація та інтеграція елементів і зв”язків системи, яка підвищує ступінь її цілісності, її пристосованість до середовища, функціональну ефективність; структурну, функціональну та генетичну “пластичність” і забезпечує високий потенціал наступного розвитку [1, с. 178].

Для розвитку (змін) необхідний привід, - явище, яке саме по собі не викликає наслідку, а спрацьовує як імпульс, поштовх, що розв”язує дії всього причинно-наслідкового комплексу [1,с.133].

Економічні системи рухаються від причини до наслідку, від можливості до дійсності [1, с.135-136]. Причинно-наслідкові відносини у природі, суспільстві і мисленні проходять два етапи:

виникнення явища-причини;

виникнення явища-наслідка.

Зв'язок явищ, при якому настання явища-причини обов”язково обумовлює настання явища-наслідка є необхідним [1, с. 133]. Якщо явища-причини неточно відомі, то говорять про випадковий зв”язок причини і наслідку, коли при настанні явища-причини настає реалізація будь-якого із множини можливих альтернативних наслідків [1, с. 134]. Міра можливості настання випадкового явища є його імовірністю [1, с. 134].

Господарські системи функціонують у певних умовах, які визначаються внутрішніми їх зв”язками і чинниками зовнішнього середовища, в яких можливий розвиток причинних явищ і зв”язків [1, с. 132].

Причини обумовлюють певні наслідки, прямо чи непрямо з ними пов'язані. Причинно-наслідкові зв”язки можуть бути:

прості (багато причин обумовлюють один наслідок);

багаточисельні (одна причина викликає багато наслідків);

ланцюгові (ланцюжок причин і наслідків);

взаємодія (зі зворотним зв'язком).

Господарські системи можуть набувати того чи іншого типу поведінки [1,с.127]: реагувати на зовнішнє середовище (реактивний тип); пристосовуватись до нього (адаптивний тип); діяти в ньому (активний тип); впливати на зовнішнє середовище (самоорганізація).

У багатьох працях вітчизняних і зарубіжних економістів та політиків стверджується, що в Україні відбувається або має здійснюватися перехід до ринкової економіки та різних її моделей. Перехідна економіка - це стан економіки, яка рухається від успадкованого до гіпотетичного стану [2, с. 139]. Якщо згрупувати існуючі положення за вектором наступних перетворень, то можна виділити такі основні точки зору щодо майбутнього суспільства в Україні:

1) це - різні моделі ринкової економіки (просто ринку або цивілізованого ринку, ринкової економіки, ринкової економічної системи, соціально орієнтованої ринкової економіки, розвинутої ринкової економіки тощо);

2) змішана економіка, яка є найдосконалішою моделлю сучасного капіталізму;

3) постіндустріальне суспільство;

4) національна економіка;

5) капіталістична економіка;

6) народна економіка;

7) інші.

Проф. Шевчук В.О. виділяє найважливіші складники світогосподарського розвитку: типи господарського розвитку (соціоприродний, соціотехноприродний, ноосоціоприродний), адекватні їм економічні парадигми (докласична, класична, посткласична) та моделі господарювання (власне економічна, ринкова, соціально орієнтована ринкова та екологічно і соціально орієнтована ринкова моделі).

Він констатує [2, с.91], що бюрократичний соціалізм впав, оскільки не дозволяв говорити економічну правду, а ринкова економіка впаде, зруйнувавши природне середовище й себе, якщо не говоритиме екологічну правду. Тому набуває актуальності модель екологічно та соціально орієнтованої ринкової економіки (ЕСОРЕ). Будь-яка динамічна модель повинна мати мету, механізм розвитку та обмежуючі параметри. Екологічний аспект моделі є обмежуючим параметром, що має обєктивну пріоритетність і вимагає жорсткої субординації інших аспектів; соціальний аспект - цільовим орієнтиром, суть якого полягає у спрямуванні господарювання на гуманістичне ставлення до людей, а ринковий аспект характеризує механізм господарського розвитку [ 2, с.92].

Найдоцільнішим для України стає симбіоз сталого розвитку та відповідної йому еколого-економічної парадигми і моделі екологічно та соціально орієнтованої ринкової економіки (ЕСОРЕ), що узагальнено відображає гіпотетичний стан суспільно-господарського буття, до якого слід прагнути Україні. Радикальний перехід до моделі ЕСОРЕ стає можливим завдяки вжиттю одночасно кількох трансформаційних заходів: економізації, маркетизації, соціальної орієнтації та екологізації [2, с. 140].

Сучасна методологія економічної науки повинна окреслювати та констатувати поняття економічної статики, динаміки та генетики (механізми розвитку господарських систем) [2, с.300]. Стосовно генетики необхідно визначитися з джерелами та чинниками економічного зростання господарських систем. Джерелами економічного зростання проф. В.О. Шевчук називає космос, природу і людину. Результатами діяльності цих джерел є виробництво енергії, речовини та інформації, які є складниками економічного зростання. Праця людини є фізична і розумова. Фізична праця є різновидом енергії живої речовини (біологічної), її можна перекласти на тварин або машини. Розумова праця є втіленням та проявом інтелектуальної (духовної) енергії, якою із живих істот наділена лише людина. Відтак людина є унікальним джерелом, а її розумова праця - рушійною силою створення інтелектуальних продуктів. Тому інтелект людини пропонується віднести до джерел, а фізичну працю - до факторів економічного зростання [2, с.308]. Факторами економічного зростання (похідні від першоджерел) є фізична праця, капітал, техніка, інформація.

Щоб мати уявлення про напрямок розвитку господарської системи, її треба окреслити системою показників. Прогрес економічних систем у сучасних умовах характеризується не стільки показниками економічного зростання (ефективності), скільки системою соціально-економічних показників, які характеризують стан системи «людина-суспільство-природа».

У найбільш загальному окресленні під економічним зростанням розуміється збільшення потенційного валового національного продукту (ВНП). Використовуються показники, які є похідними від ВНП: чистий національний продукт, валовий внутрішній продукт, національний дохід та інші. В розвинених країнах рівень добробуту (прогресу) суспільства визначається за допомогою показників [6,с.12-13]:

1) індекс людського розвитку, розроблений ООН, - агрегатний індекс, розрахований на основі таких показників, як частка ВВП на душу населення, тривалість життя, рівень освіти, ступінь освоєння природного середовища;

2) індекс сталого економічного добробуту, який враховує витрати екологічного характеру, пов”язані з нераціональною системою господарювання;

3) «зелені» ВВП, розраховані з урахуванням екологічної складової;

4) інтегровані показники сталого розвитку, котрі інтегрують індикатори поліпшення здоров»я та довкілля, власне економічного розвитку, соціальної справедливості, збереження природи, раціонального господарювання, стабільності соціального середовища, демократизації суспільства, зростання населення, рівня освіти, рівня міжнародної відповідальності;

5) реальні збереження - оцінює реальні темпи збережень у національній економіці з урахуванням інвестицій у людський капітал, амортизації вироблених активів, іноземних позик, виснаження навколишнього природного середовища (екологічної шкоди). Від»ємні показники реальних збережень свідчать про те, що загальний рівень добробуту знижується.

Зазначені показники та індикатори враховуються владними та бізнес- структурами економічно розвинених країн при розробці тактики і стратегії власної діяльності.

Проф. В.О. Шевчук пропонує запровадити показник національного екологічного продукту (НЕП) [2, с.326-330], який повинен охоплювати обсяги акумульованої поточної енергії, нагромадженої живої речовини та створених інтелектуальних продуктів за вирахуванням незворотної позики, взятої у прийдешніх поколінь (використання невідтворюваних ресурсів та шкода, завдана природі і суспільству), а також показник рівня дотримання основного принципу економії суспільством, за яким можна судити про напрямок розвитку господарської системи (економічне зростання чи регрес).

Асоційовані господарські системи, в свою чергу, характеризуються власною системою показників, серед яких: сукупний капітал, фінансова стійкість, ліквідність і платоспроможність, ділова активність та прибутковість. Капітал є складовою індивідуального та суспільного багатства (добробуту), яка використовується для функціонування всіх мікро- і макроекономічних секторів економіки за вийнятком споживання. Споживання є метою, для досягнення якої функціонують усі галузі економіки. Чинниками економічного зростання асоційованих господарських систем є капітал та людські ресурси (інтелект працівників), останній чинник не знаходить вираження у числових величинах.

Всі предмети, явища , процеси в економічній системі є одиничними, так як вони відрізняються між собою за своїми просторовими, часовими та іншими властивостями, в тому числі від подібних предметів, явищ, процесів [1,с.109]. Проте окремі одиничні предмети, явища чи процеси є однотипними в деяких відношеннях, об”єктивно існує схожість їх характеристик (приналежність до однієї групи явищ чи єдиної системи зв”язків).Тобто, можна виділити загальне із одиничного, провівши аналіз на схожість і розбіжність. Господарські явища, процеси є простими і складними, кінечними чи безкінечними.

Потоки реальних цінностей можна вважати такими, що здійснилися, на основі їх фіксації в обліку в залежності від стадії руху таких потоків:

1) на основі передачі юридичних прав власності ( необхідно чітко визначити моменти такої передачі таких прав);

2) на основі їх оплати (необхідно чітко визначити моменти, коли оплата здійснилася);

3) за першою подією;

4) на основі підписання угоди (узаконення намірів про здійснення операції).

Проф. Сопко В.В. відзначає, що об”єктом, тобто складником предмета, бухгалтерського обліку може бути явище, яке [8, с.5]:

1) вимірюється у грошовому вимірнику;

2) реально здійснилося (а не є намір про його здійснення);

3) призводить до змін в активах чи пасивах підприємства (тобто у визначених для обліку об”єктах).

Національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку наводять ще одну ознаку визнання явищ об”єктами обліку - спроможність приносити економічну вигоду підприємству в майбутньому.

Відображення сум підписаних угод в обліку на позабалансових рахунках є важливим, так як в подальшому такі угоди впливають на активи і пасиви підприємства, їх вплив потрібно прогнозувати і звісно ж обліковувати в системі рахунків чи позасистемно.

Щодо моменту передачі юридичних прав власності необхідно положення бухгалтерського обліку узгодити з положеннями господарського права, так як є багато ньюансів у передачі таких прав.

Проф. Соколов Я.В. наводить декілька підходів до оцінки трудових ресурсів підприємства [7, с.211-213] : 1) намагаються виміряти цінність кожного працівника шляхом визначення очікуваного доходу фірми від роботи даного індивіда, при цьому до уваги береться продуктивність праці, можливість просунення по службі та імовірний термін його роботи у фірмі; 2) виходять з того, що трудові ресурси підприємства являють єдиний колектив і повинні бути оцінені в цілому, при цьому вартість колективу залежить від трьох груп причин, серед яких організаційна структура, економічна політика і методи керівництва підприємства, кваліфікація, навики і поведінка, лояльність до фірми, цілі діяльності і мотивація поведінки, моральний клімат, продуктивність праці, ріст обсягу роботи, доходу, збільшення долі ринку.

Було запропоновано декілька способів вимірювання трудових ресурсів у грошах:

1) історична ціна;

2) ціна відшкодування;

3) можлива вартість;

4) компенсаційна вартість;

5) очікувана заробітна плата.

Проте, на наш погляд, жоден з них не дозволяє оцінити людський потенціал підприємства, бо не враховує багатьох якостей і можливостей людського ресурсу. Наведемо тут декілька міркувань академіка М.Амосова стосовно того, що являє собою людина і що в ній потрібно оцінювати.

З його точки зору, можна говорити про людину біологічну і людину суспільну. Перша - це, власне, стадна тварина з творчим розумом. Поведінку ж людини суспільної визначають не тільки гени, а й інформація, створена у процесі творчості та одержана від суспільства.

Поведінкою людини біологічної керують потреби - зумовлені почуттями мотиви, похідні від інстинктів.

Крім тваринних потреб, на поведінку людини впливають переконання. В їх основі - уявлення про те, що добре, що погано і як треба. Переконання, формуючись під впливом моралі, ідеології, віри, визначають близько чверті мотивів найрізноманітніших людських вчинків. Ще чверть мотивів піддається коригуванню вихованням. Отже, потреби людини біологічної можна змінити приблизно наполовину.

Саме потреби й переконання вмикають поведінкову реакцію. Від того, наскільки задовольняються потреби внаслідок функціональних актів, залежить рівень душевного комфорту людини. Крайні його точки - відчуття щастя і нещастя. А між ними - сила-силенна найрізноманітніших емоцій. Вони й генерують мотиви до дій [3,с.4].

Найважливішим параметром особистості є характер - спрощено, це здатність до напружень. У процесі створення моделей особи М.Амосов поділяв характери на сильні, середні та слабкі. Їх кількісне відношення - відповідно 1:7:2. Працездатність сильних порівняно із слабкими оцінюється експертами як 3:1. Що ж до здібностей, від яких залежить сприйняття, запам”ятовування і творчість, то цей діапазон надто великий, щоб його оцінити кількісно (визначається генами).

Індивідуальні поєднання потреб, здібностей і характеру утворюють типи особистостей. Аналізуючи їх з погляду соціології, М.Амосов визначає їх типи за силою характеру, додаючи найбільш виражену потребу (сильні лідери, сильні творці). Так само можна згрупувати і середніх людей, а також додати підлеглих, виконавців і тих, ким керує цікавість.

Найважливішу роль у суспільстві відіграють лідери. Саме вони, а не середня людина і не маси, визначають прогрес суспільства. Здебільшого лідери егоїстичні, але трапляються і альтруїсти, справжні герої та подвижники [3, с.5]. бухгалтерський грошовий фінансовий

З цього можна зробити висновок, що задля прогресу підприємства та суспільства і зростання загального рівня добробуту потрібна значна диференціація у нарахуванні заробітної плати різним категоріям працівників та диференційований підхід до їх використання в процесі господарської діяльності та мотивації.

Висновок

Підводячи підсумки вищенаведених міркувань різних авторів, ми можемо зробити наступні висновки:

1. У майбутньому бухгалтерським обліком має бути охоплений такий унікальний об”єкт господарської системи як людський ресурс, тому необхідний пошук шляхів вимірювання реальної вартості працівників підприємства, особливо їх здібностей (в тому числі інтелектуальних) та сили характеру.

2.Асоційовані господарські системи повинні коригувати мету своєї діяльності на чинники екології та гуманізації, дотримуючись принципу економічності, і у відповідності з цим визначити нові об”єкти бухгалтерського обліку та систему показників для їх вимірювання, яка б узгоджувалася з макроекономічними показниками суспільства.

3. Вимірювання та визнання об”єктів обліку необхідно узгодити з аналогічними положеннями господарського права.

4. Асоційовані господарські системи повинні розробити систему показників, яка б визначала мету господарюючої системи, обмежуючі параметри та генетичні чинники зростання у відповідності з вимогами сучасного етапу розвитку суспільства.

Література

1. Введение в философию: Учебник для вузов. В 2ч. Ч.2/ Фролов И.Т., Араб-оглы Э.А., Арефьева Г.С. и др.- М.: Политиздат, 1990.-639 с.

2. Шевчук В.О. Контроль господарських систем в суспільстві з перехідною економікою (Проблеми теорії, організації, методології).- К.: Київ.держ.торг.-екон. ун-т, 1998.- 371 с.

3. амосов М. Світ на порозі 21 століття // Вісник Національної Академії Наук України.- 1999.- № 10.- С.3-14.

4. Павлишенко М. Економічна система чи спосіб виробництва? // Економіка України.- 2000.- № 3.- С.64-72.

5. Мочерний С. Моделі трансформаційних процесів економіки (теоретико-методологічні аспекти) // Економіка України.- 2000.- № 2.- С.13-22.

6. Веклич О. Формування економічного механізму сталого розвитку України // Вісник Національної Академії Наук України.- 2000.- № 2.- С.3-16.

7. Соколов Я.В. Очерки по истории бухгалтерского учета.- М.: Финансы и статистика, 1991.- 400с.

8. Сопко В.В., Пархоменко В.М. Бухгалтерський облік у підприємницькій діяльності.- К.: Техніка, 1993.- 222с.

Размещено на Allbest.ru