Інвестиційні властивості капіталу в теорії бухгалтерського обліку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інвестиційні властивості капіталу в теорії бухгалтерського обліку

Даньків Й.Я.,

Крупка Я.Д.,

Остап'юк М.Я.,

Гетьман О.М.

Анотація

В статті розкриваються теоретичні аспекти обліку та управління інвестиційною діяльністю підприємств. Досліджуються теоретичні питання щодо інвестиційних властивостей капіталу, аналізуються методи оцінки інвестицій, що застосовуються у світовій та вітчизняній практиці, які ґрунтуються на одній з основних функцій управління, обліку.

Ключові слова: капітал, активи, фінансові зобов'язання, кредиторська заборгованість, інвестиції, доходи, витрати, теорії капіталу, балансова модель, інвестиційний капітал, підприємство.

Вступ

Актуальність дослідження. Управління інвестиційною діяльністю, враховуючи сучасний стан вітчизняної економіки, перспективи, що відкриваються і можливі проблеми її розвитку, виходять на перший план. Так ось щодо проблем. Однією з них, яка дозволяє повно залучити як зовнішні так і внутрішні інвестиційні ресурси, є неповне і не об'єктивне розкриття інформації про інвестиційні процеси в бухгалтерському обліку і звітності. Інвестор може прийняти рішення про вкладення коштів у ті чи інші об'єкти за умови, що він володіє інформацією щодо оцінки власних можливостей; виявлення фінансових ресурсів, які можуть бути вилучені з обороту на потреби інвестування; визначення обсягів і джерел інвестування; оцінки майбутніх надходжень від інвестицій. управління інвестиційний капітал

Інформацію про зазначені процеси дає бухгалтерський облік. Головними споживачами облікової інформації стають інвестори, на яких в основному повинна бути зорієнтована облікова система. У статті, якою автори започатковують рубрику, розглядаються теоретичні основи процесу інвестування (від вкладання, витрачання інвестором ресурсів і одержання результату від здійснених капітальних чи фінансових вкладень) та відображення в теорії бухгалтерського обліку взаємозв'язку і взаємозалежності між витраченими власними і залученими ресурсами та набутим в процесі таких інвестицій майном (активами).

Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій. Економічна наука має значні досягнення у дослідженні інвестиційного процесу. Проблемами сфери інвестування займалися О.І. Барановський, М.Д. Білик, І.А. Бланк Є. Брігхем, Л. Вальрас, Р. Вернон, О.В. Гаврилюк, Дж. Гелбрейт, О.В. Величко, Дж. М. Кейнс, Л.Л. Лазебник, Д.Г. Лук'яненко, Ю.М. Пахомов, А.А. Пересада, А.С. Філіпенко, В. Шарп та інші провідні вчені.

Вивченню теоретичних основ процесу та відображення в теорії бухгалтерського обліку взаємозв'язку і взаємозалежності між витраченими власними і залученими ресурсами та набутим в процесі таких інвестицій майном (активами), а також балансової моделі присвячені праці вітчизняних учених та фахівців - В.В. Бабича, М.Т. Білухи, Ф.Ф. Бутинця, Б.І. Валуєва, З.В. Гуцайлюка, В.І. Єфіменка, Ю.А. Кузьмінського, М.В. Кужельного, В.Г. Линника, Б.М. Литвина, В.В. Сопка.

Аналіз результатів досліджень вітчизняних учених-економістів свідчить, що теоретичні та практичні розробки в теорії бухгалтерського обліку інвестиційної діяльності підприємств в Україні відображають ґрунтовне розуміння проблем, пов'язаних із трансформацією вітчизняної системи обліку. Основні методологічні аспекти бухгалтерського обліку інвестиційної діяльності підприємств в Україні регламентовані національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Разом із тим процедури обліку недостатньо описані з огляду на різноманітність операцій з інвестиціями, складність і суперечність змісту нормативної бази, змісту стандартів обліку та відсутність досвіду роботи на вітчизняних підприємствах в сфері інвестування, формування науково обґрунтованих рекомендацій щодо класифікації інвестицій як об'єкта бухгалтерського обліку. Вдосконалення вимагають: облік операцій з формування та змін статутного капіталу підприємств; документальне оформлення зазначених операцій, що відповідають сучасним інформаційним потребам користувачів.

Актуальність дослідження проблем сутності капіталу, його інвестиційних властивостей, побудови та обґрунтувань різних модифікацій балансової моделі в теорії бухгалтерського обліку, взаємозв'язку і взаємозалежності між витраченими власними і залученими ресурсами та набутим в процесі таких інвестицій майном (активами) визначили вибір теми даної статті та цільове її спрямування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами. Стаття є результатом наукової співдружності і підготовлена відповідно до планів науково-дослідних робіт Ужгородського національного університету, Мукачівського державного університету, Тернопільського національного економічного університету та Тернопільської філії Європейського університету і є складовою частиною проблеми дослідження "Вдосконалення обліку, аналізу, контролю і аудиту в умовах ринкової трансформації економіки". У межах наукових програм авторами виконані дослідження, пов'язані із дослідження проблем сутності капіталу, його інвестиційних властивостей, побудови та обґрунтувань різних модифікацій балансової моделі.

Постановка завдання. Метою статті є обґрунтування методологічних аспектів сутності капіталу, його інвестиційних властивостей, побудови та обґрунтувань різних модифікацій балансової моделі.

Виклад результатів дослідження.

Сутність капіталу, його інвестиційні властивості завжди були предметом обговорення дискусій як у загальноекономічній науці, так і в теорії бухгалтерського обліку.

Першим, хто оцінив значення повного і правильного представлення в бухгалтерському обліку та звітності капіталу, був Джеймс Вільямс Фультон. Рахунок "Капітал", на його думку, втілює в собі мету бухгалтерського обліку, все інше - тільки засоби для досягнення поставленої мети. За його висловлюванням, кожен рахунок бухгалтерського обліку - це розшифрування капіталу власника. Такої ж думки дотримується проф. Соколов Я.В., стверджуючи, що права інвестора в обліку відображені на рахунку "Капітал", а рахунки товарів, каси, запасів, основних засобів та інші - це лише деталізація, структура вкладеного капіталу [6,с.194].

Якщо розглядати капітал з позиції бухгалтерського обліку, то в його основі лежить фундаментальне рівняння (рис. 1):

Беручи до уваги ринкову теорію, наведене рівняння можна подати:

Активи = Капітал

Дещо розширена формула балансової моделі має такий вигляд:

Активи = Власний капітал + Залучений капітал

Над побудовою та обґрунтуванням різних модифікацій балансової формули працювало багато вчених. Рівняння, що пов'язують активи підприємства з правом власності на них, можна знайти як у науковців-попередників (Беста Ф., Вейцмана Р.Я., Гюглі Ф., Кальнеса А., Кипарисова М.А., Рудановського А.П., Россі Д., Самуельсона П., Фостера В.Ф., Шера І.Ф., Дюмарше Ж.Б., Лунського М.С. та інших), так і у багатьох наших сучасників: Бочарова В.В., Голова С.Ф., Єфіменка В.І., Ковальова В.В., Кузьмінського A.M., Новодворського В.Д., Патрова В.В., Соколова Я.В., Сопка В.В., Хендріксена Е.С., Ван Бреди М.Ф., Чумаченка М.Г., Шеремета А.Д. та інших.

У табл.1 подані запропоновані в економічній літературі варіанти, модифікації взаємозв'язку активів, власного і залученого капіталу, доходів і витрат, інвестицій, що випливають з балансової моделі.

За будь-яких обставин фундаментальне рівняння бухгалтерського обліку базується на правилі подвійного запису: активи підприємства дорівнюють джерелам їх утворення, тобто сумарному капіталу, до якого входять як власні, так і залучені ресурси (варіанти 2-5).

Розглядаючи капітал з позиції конкретних інвесторів, що мають права на активи підприємства, в окремих випадках він ототожнюється за розмірами їх участі в капіталі (варіант 3). У даному випадку активи розглядаються як сума часток (акцій) в капіталі. Поняття "сума часток" в такому разі охоплює як власний, так і залучений капітал. Об'єднання їх в одному правовому полі, на нашу думку, є недоречним як формально, так і за сутністю. З формального боку, частка в капіталі повинна бути подана у відсотках як співвідношення власності, на яку претендує той чи інший інвестор, до загальної вартості майна підприємства. Зрозуміло, що визначати таку пропорцію щодо окремих інвесторів, тим більше до поточної кредиторської заборгованості, інших фінансових зобов'язань було б не правомірно.

Ще більші розбіжності спостерігаються в сутності власного капіталу і його відношенні до залучених ресурсів, кредиторської заборгованості.

Проводячи межу між капіталом власників і зобов'язаннями у формі кредиторської заборгованості, треба мати на увазі, що:

Ш власний капітал - це основний ризиковий капітал, власність підприємства;

Ш власний капітал не дає гарантованого прибутку;

Ш щодо нього не встановлено чіткого графіка повернення засновникам, інвесторам;

Ш до власного капіталу не можуть бути пред'явлені обов'язкові вимоги з виплати дивідендів;

Ш власний капітал може виступати джерелом для здійснення ризикових інвестицій в інші суб'єкти. До того ж часткова чи повна втрата інвестованого капіталу не приводить до юридичної відповідальності перед власниками.

Натомість, зобов'язання з погашення кредиторської заборгованості обов'язково повинні бути виконані, вони мають точну оцінку, строки погашення. Суб'єкти, до яких виникли боргові зобов'язання, повинні бути ідентифіковані в аналітичному обліку як окремі юридичні, фізичні особи чи групи осіб.

Наведені модифікації балансової моделі (варіанти 1-5) характеризують майно і капітал підприємства в статиці, тобто на певну дату, що не дозволяє оцінити діяльність суб'єкта господарювання за певний період. З метою удосконалення моделі до неї були введені такі динамічні показники як доходи і витрати, прибутки і збитки (варіанти 6-11, 13). Найбільший внесок у вироблення динамічної балансової моделі зробив І.Ф. Шер. На його думку, в основі балансу лежить формула капіталу, а сам баланс розуміється як засіб для розкриття стадій кругообороту капіталу [7,с.93]. Однією з головних заслуг І.Ф. Шера було також те, що при висвітленні загальної теорії обліку і бухгалтерських процедур він виходив не від рахунка до балансу, а навпаки, від балансу до рахунка. До того ж, кожен рахунок, на його погляд, є елементом балансу, в основу побудови якого покладено рівняння балансової моделі.

Нарешті, пропонуються деякі варіанти балансової моделі, в основу яких покладена власність підприємства, інвестиційні вкладення власників (варіанти 11-13). Так, модель № 11 замість власного капіталу охоплює два елементи:

Ш інвестиції, тобто вкладення, здійснені засновниками, акціонерами у розвиток підприємства в процесі формування зареєстрованого статутного, пайового капіталу, а також додаткового капіталу;

Ш вилучення - це повернення засновникам внесених коштів, викуп підприємством у акціонерів акцій власної емісії.

Ці елементи балансової моделі включає форма балансу, запропонована Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" (надалі - П(С)БО). У перший розділ пасиву, що характеризує власний капітал, введено показник "Вилучений капітал", який характеризує вартість акцій власної емісії або часток, викуплених підприємством в акціонерів, засновників. Сума вилученого капіталу підлягає вирахуванню при визначенні підсумку власного капіталу.

Деякі варіанти балансової моделі передбачають такі елементи як доходи і витрати. Вважається, що доходи і витрати від діяльності суттєво впливають на структуру балансу, прямо стосуються власності, власного капіталу підприємства. П(С)БО визнають доходи і витрати як, відповідно, збільшення або зменшення економічних вигод підприємства, які приводять до зростання чи зменшення власного капіталу. До уваги беруться тільки надходження чи вибуття, спричинені господарською діяльністю.

Доходами не вважається зростання капіталу за рахунок вкладів власників. У свою чергу, до витрат не можна включати зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу між власниками.

Зазначена модель балансового узагальнення з врахуванням доходів і витрат на даний час не знайшла практичного застосування. Враховуючи те, що доходи і витрати в практиці важко відобразити в балансі, до уваги беруться згорнуті (сальдовані) результати за цими показниками. Тобто, на збільшення власного капіталу зараховується прибуток (якщо доходи переважають витрати), на зменшення - збитки (якщо витрати переважають доходи).

Водночас, теоретичне значення даної балансової моделі важко переоцінити. Вона відображає не тільки структуру капіталу підприємства, але й розкриває його формування, зростання в процесі діяльності.

Пропонуються варіанти балансової моделі, які не враховують фінансових зобов'язань (варіант 13). Таку балансову модель ще називають нетто-балансом. Його валюта дорівнює сумі чистих активів підприємства. За такою схемою може складатися ліквідаційний баланс, його валюта засвідчує суму чистих активів, що повинні бути розподілені між власниками.

Розглядаючи відношення власності, капіталу до формування інвестиційних ресурсів підприємства, необхідно звернутися до існуючих теорій їх трактування у світовій практиці. Серед них слід виділити теорії: власності, господарської одиниці, залишкового капіталу, підприємства, фонду.

Автори теорії власності трактують кредиторську заборгованість як від ємний актив, а капітал як чисті пасиви власника [8, с.171]. У даному випадку балансова модель будується за варіантом 12 табл. І:

Активи - Кредиторська заборгованість = Власність

Головним чинником у цьому випадку є власність, а активи і кредиторська заборгованість виступають інструментами для встановлення величини реальної власності засновника. Вартість підприємства в момент його створення дорівнює сумі коштів, що інвестовані власником (активи = сума часток власників). У процесі господарської діяльності і подальшого розвитку підприємства власний капітал збільшується на суму нагромадженого чистого прибутку і зменшується на суму вилученого капіталу. Частина чистого прибутку розподіляється між власниками як дивіденди.

Дивіденди, нараховані і виплачені за результатами діяльності, вважаються вилученням власного капіталу, а дивіденди, реінвестовані в підприємство, збільшують власний капітал та інвестиційні ресурси. Інші відрахування від прибутку трактуються як витрати власника і їх необхідно вираховувати при визначенні чистого прибутку власника. Податок на прибуток розглядається двояко. З одного боку, це витрати власника, і його також слід вираховувати при визначенні чистого прибутку. З іншого боку, існує альтернативна думка, за якою підприємство для власника є своєрідним посередником при сплаті податків з прибутку, а отже вони повинні сплачуватися з чистого прибутку.

Ця проблема виникала і при переході вітчизняних підприємств на національні стандарти обліку. Згідно з НП(С)БО № 1 [10] та 16 [12] до витрат належать вибуття активів і збільшення зобов'язань, окрім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками, тобто, податок на прибуток, доброчинство повинно входити у витрати підприємства. З іншого боку, податкове законодавство забороняє це робити. Двояке трактування витрат (за бухгалтерським обліком та податковим законодавством) призводить до ускладнення обліку, збільшення його трудомісткості.

Якщо трактувати нагромаджений капітал як власність засновників, учасників, то порушується принцип автономності, за яким кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від власника.

Досить чітко можна довести необхідність відмежування власності підприємства від власності засновників на прикладі формування капіталу і прав на нього в акціонерних товариствах. Акціонер, що зробив інвестиційний внесок у статутний капітал товариства, втрачає право на ці ресурси. Вони стають власністю товариства. Натомість він одержує акцію - цінний напір, що підтверджує його право на власність, на частку в активах товариства. Реалізувати це право він може при ліквідації акціонерного товариства в розмірі частки залишкового (власного) капіталу. Однак, у процесі діяльності він користується правом власності на виділені йому акції, які він може продати, передати тощо. Разом з тим, акціонер не може вимагати від товариства викупити придбані ним раніше акції.

Отже, власний капітал акціонерного товариства, як й інших підприємств, не можна назвати реальною власністю акціонерів. Як наслідок, будувати облікову політику підприємства тільки на теорії власності недоцільно.

Крім цього, дана модель не розкриває всієї сукупності інвестиційних ресурсів, тому що частина з них може бути серед залучених коштів і таким чином не входити у валюту балансу.

Теорія господарської одиниці пояснює поняття власності з іншого боку. Вона базується на тому, що підприємство, як господарська одиниця, ізольоване від особистих інтересів власників й інших вкладників капіталу.

В основу теорії господарської одиниці покладений варіант 2 балансової моделі (табл. 1):

Активи = Капітал

де Капітал = Сума часток в капіталі + Нерозподілений прибуток.

Суму часток у капіталі дуже часто прирівнюють до кредиторської заборгованості. Враховуючи її, капітал - це зобов'язання товариства, а активи - права товариства на одержання майбутніх доходів у вигляді товарів, послуг чи інших надходжень. Чистий прибуток з позиції господарської одиниці - це залишковий приріст капіталу товариства після сплати всіх обов'язкових податків, платежів. З неї для акціонерів, учасників можуть бути виділені суми в межах оголошених дивідендів, відсотків. Вільний від будь-яких зобов'язань перед власниками, акціонерами нерозподілений прибуток автоматично реінвестується, тобто поповнює власні інвестиційні ресурси підприємства, а не записується, як у попередньому випадку, на особисті рахунки капіталу кожного засновника, акціонера. У результаті, зростає власний капітал та інвестиційні ресурси підприємства, а не особисті капітали його власників.

За теорією господарської одиниці залишковий капітал (капітал власників звичайних акцій) є одним з різновидів капіталу акціонерного товариства, оскільки акціонери не розглядаються як власники підприємства, а прирівнюються до інших інвесторів. Різниця між ними зводиться до пріоритетності прав на активи: акціонери можуть претендувати на майно підприємства за залишковим принципом.

Проміжною між теорією власності і теорією господарської одиниці є концепція залишкового капіталу. Для неї характерною є така балансова рівність:

Активи - Деяка частина капіталу = Залишковий капітал

Показник "Деяка частина капіталу" включає весь залучений капітал, а також частку власного капіталу, внесеного власниками привілейованих акцій. Такий підхід пояснюється послідовністю повернення капіталу: насамперед - кредиторам, далі - власникам привілейованих акцій, насамкінець - власникам звичайних акцій.

Прихильники даної теорії, як і теорії власності, віддають перевагу оцінці активів в обліку за поточною вартістю, мотивуючи це тим, що власники звичайних акцій повинні мати інформацію про реальний капітал, на який вони можуть розраховувати.

Теорія залишкового капіталу розглядає кредиторську заборгованість власників звичайних і привілейованих акцій як складові загального капіталу підприємства. За даною теорією пріоритет у поверненні капіталу віддається кредиторам і власникам привілейованих акцій. У той же час пріоритет на інформаційне забезпечення мають власники звичайних акцій. Головним завданням бухгалтерського обліку в цьому випадку вважається надання достовірної інформації, яка дозволить цим користувачам приймати правильні інвестиційні рішення. У зв'язку з цим за рекомендаціями теорії залишкового капіталу фінансова звітність повинна бути більш інформативною, зокрема:

Ш у балансі авансований власниками звичайних акцій капітал повинен бути відокремлений від капіталу інших акціонерів та інвесторів;

Ш звіт про прибутки має розшифровувати інформацію в розрізі усіх претендентів на залишковий капітал: власників простих акцій, привілейованих акцій, інших інвесторів;

Ш у звіті про рух грошових коштів рекомендується виділяти інформацію про грошові потоки, що будуть спрямовані на виплату дивідендів і на інші цілі.

Це все, зазвичай, вимагатиме додаткових ресурсів на ведення обліку та складання звітності, що може мати негативний вплив на дотримання принципів суттєвості та доречності облікової інформації.

Крім цього, дану теорію визначення капіталу як джерела інвестиційних ресурсів також слід вважати хибною, зважаючи на те, що як звичайні акції, так і привілейовані емітуються з метою залучення інвестицій, їх вартість об'єднана в єдиному зареєстрованому статутному капіталі (фонді) підприємства, власники будь-яких акцій повинні володіти інформацією, що розкривається у фінансовій звітності.

В останній час широкого розповсюдження набула теорія підприємства. За нею будь-яке підприємство - це соціальне утворення, діяльність якого спрямована не тільки на задоволення потреб засновників, інвесторів, кредиторів, але й повинна враховувати інтереси багатьох соціальних груп, в тому числі працівників, клієнтів, державу, громадськість. З точки зору бухгалтерського обліку це означає, що підприємство відповідає за правильність звітних даних не тільки перед акціонерами, кредиторами, але і перед широким загалом громадськості.

Якщо теорія господарської одиниці розглядає підприємство як окрему економічну та юридичну одиницю, що функціонує передусім в інтересах інвесторів, вкладників капіталу, то теорія підприємства визначає головною функцією підприємства задоволення інтересів суспільства. Звідси й трактування прибутку підприємства ґрунтується на концепції доданої вартості. Додана вартість розглядається як різниця між ринковою вартістю виготовленої продукції, виконаних робіт, послуг і вартістю товарів, послуг, придбаних окремо і використаних на створення даної продукції. На підставі цього розраховується чистий доданий прибуток, що повинен бути розподілений між працівниками підприємства, його власниками, кредиторами, державою (податки, відрахування на соціальні заходи). Прибуток, що залишається після всіх зазначених відрахувань, вважається нерозподіленим прибутком. Він залишається у розпорядженні підприємства і виступає як реінвестиція в його розвиток і розширення.

За теорією підприємства, чистий прибуток повинен розподілятися на сплату податків, відсотків по займах, дивідендах. Відповідно податки, відсотки є складовими розподілу прибутку, на відміну від теорії господарської одиниці, яка розглядає податки як витрати організації.

Розглядаючи прибуток як частину капіталу, більшість прихильників теорії підприємства вважають нерозподілений прибуток капіталом самого підприємства, а не його власників. Пояснюється це тим, що реінвестований нерозподілений прибуток дає вигоду не тільки власникам, акціонерам, але і є корисним для всіх соціальних груп.

Теорія підприємства, як і теорія господарської одиниці, базується на оцінці активів за історичною собівартістю. Вважається, що підприємство не повинно використовувати поточні оцінки, оскільки в цьому разі акцент буде робитися на бухгалтерському обліку витрат для власників, а не для господарської одиниці.

Ще більшого відмежування капіталу підприємства від його власників вимагає теорія фонду. Вона не бере до уваги персональний взаємозв'язок підприємства і його власників. Суб'єкт господарювання якого здебільшого називають фондом, включає в себе певну сукупність активів і зобов'язань, в також обмежень на використання окремих або всіх активів. Інвестований капітал є юридичним і фінансовим обмеженням на використання коштів, він може бути незмінним або змінюватися за встановленими зверху принципами. Суворо регламентується розподіл і використання прибутку.

Дана концепція широко застосовується в державних підприємствах, різних фондах, формування та використання активів яких регламентується законодавством чи інструктивними матеріалами відповідних органів, а джерела ресурсів мають суто цільовий характер.

Отже, основними принципами, на яких базуються теорії капіталу є оцінка активів, відношення до власності, балансове узагальнення інформації, концепція, структура і порядок визначення та розподілу прибутку, участь капіталу в інвестуванні. Розглянуті характеристики та їх трактування за окремими теоріями подані в табл. 2.

При встановленні облікової політики, виборі принципів організації бухгалтерського обліку капіталу як складової інвестиційних ресурсів підприємства, на нашу думку, не можна обмежуватись якоюсь окремою теорією. Недоліки деяких з них відзначалися раніше.

Негативний вплив може мати також неправильне застосування окремих теорій обліку капіталу. Прикладом цьому може бути порядок формування в Україні власного капіталу та інвестиційних ресурсів у підприємствах державної та недержавних форм власності, що існував в Україні до недавнього часу. Різні підходи до визначення капіталу, власності призвели до того, що в Україні довший час існували дві методики бухгалтерського обліку формування інвестиційних ресурсів:

Ш для державних підприємств, що збереглася з часів командно- адміністративної економіки і базувалася на принципах, покладених в основу теорії фонду. Її відмінні риси: постійна зміна статутного капіталу (фонду) в результаті капітальних інвестицій, вибуття основних засобів, нарахування зносу по них; обов'язкове створення джерела інвестицій (капітальних вкладень); виділення амортизації (амортизаційного фонду) як самостійного джерела інвестиційних ресурсів; створення значної кількості заохочувальних і спеціальних фондів з суворою регламентацією нормативів відрахувань до них та напрямів їх використання; повний розподіл прибутку звітного періоду і відсутність на практиці нерозподіленого прибутку;

Ш

Таблиця 2. Характеристика теорій капіталу

де: А - активи; З - зобов'язання (кредиторська заборгованість); В - власність;

СЧ- сума часток в капіталі; НП - нерозподілений прибуток;

ДЧК - деяка частина капіталу (залучений капітал і вартість привілейованих акцій);

КЗ - залишковий капітал; ІСГ'-- інтереси різних соціальних груп; Ф - фонди;

Ш для малих, спільних підприємств, господарських товариств -- наближена до

міжнародної практики і базувалася на теоріях господарської одиниці та підприємства. Вона відзначалася відносною незмінністю в обліку статутного капіталу як вкладів засновників, учасників, акціонерів; необов'язковістю формування спеціальних джерел під незавершені інвестиції; самостійністю підприємств у виборі напрямів розподілу прибутку чи залишенні його у вигляді нерозподіленого.

Таке співіснування створювало певні труднощі у практичному здійсненні облікової роботи, вносило неясність в інструктивні матеріали (для прикладу можна навести складну для сприйняття Інструкцію з бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів, затверджена наказом Мінфіну України від 24.07.1997 р. № 159, яка втратила чинність з 1 січня 2000 р. [13]), призводило до незіставності при статистичному узагальненні інформації про інвестиційні ресурси.

На нашу думку, принципи формування інвестиційних ресурсів, їх відображення в бухгалтерському обліку і звітності повинні базуватися на єдиних засадах для всіх суб'єктів господарювання незалежно від форми власності, організаційної форми чи галузевої приналежності.

З прийняттям Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" [9], запровадженням в Україні національних і міжнародних стандартів бухгалтерського обліку передбачено втілити в життя ряд позитивних змін не тільки в обліку взагалі, але і у методиці формування та інформаційного представлення капіталу, інвестицій. В основу побудови облікової моделі взято багато позитивного з теорій капіталу та власності. Деякі положення згаданих теорій відхилено як неприйнятні.

Зокрема, з обліку та фінансової звітності повністю вилучено фондове трактування інвестицій. Внесені кошти засновниками, нерозподілений прибуток вважається власним капіталом. Враховуючи те, що законодавством чітко обумовлено принцип автономності, за яким кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від їх власників, внесений і набутий за час діяльності капітал вважається власністю господарської одиниці. Отже, в основу трактування капіталу з позиції власності взято принципи, покладені в теорію господарської одиниці, і відхилено теорію власності, що слід вважати позитивним.

Згідно з новим законодавством пріоритети віддані оцінці майна та інвестицій за історичною (фактичною) собівартістю. Суттєві зміни передбачені у трактуванні прибутку як джерела інвестицій. Згідно з НП(С)БО 1[10], 15 [11] та 16 [12] витратами вважається вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу в результаті його вилучення або розподілу власниками). Враховуючи це, в Україні прийнято трактування прибутку з позиції теорії господарської одиниці: будь-які вилучення капіталу, в т. ч. на сплату податку на прибуток, відсотків за позиками, покриття непродуктивних втрат вважаються витратами підприємства; прибуток - це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати, а, отже, він може включати тільки вилучений і розподілений між власниками капітал, спрямований на дивіденди, до зареєстрованого статутного чи резервного капіталу.

Порядок визначення прибутку, що підлягає оподаткуванню, в Україні суттєво відрізняється від трактування прибутку в новому податковому законодавстві. Як показала практика, суттєві розбіжності в методиках визначення балансового (бухгалтерського) прибутку і прибутку до оподаткування можуть призвести до негативних наслідків. У зв'язку з цим необхідно узгодити облікове і податкове законодавство щодо визначення доходів, витрат, прибутку з метою максимального зближення цих методик.

До позитивних моментів треба віднести й те, що за новим законодавством дещо впорядковано методику визначення сукупного власного капіталу підприємства. Нова форма Звіту про фінансові результати починаючи з 2013 року має другу назву - Звіт про сукупний дохід. До нього окремим розділом уведено розкриття інформації про загальні сукупні доходи підприємства, до яких крім прибутку входить дооцінка необоротних активів та фінансових інструментів, накопичені курсові різниці, частки в асоційованих і спільних підприємствах. Усі ці елементи сукупного доходу входять до власного капіталу, як основного джерела фінансового забезпечення інвестиційної діяльності. Інвестиційні та інші властивості окремих складових власного і залученого капіталу наведено у табл. 3.

Для власного капіталу властивими є: його обов'язкова наявність (1); добровільність утворення (2); участь в інвестуванні з метою одержання доходу чи інших вигод (3,4); право власників капіталу на участь в управлінні (7); право на прибуток (6).

Залучені інвестиційні ресурси відрізняються від власних тим, що на них встановлена фіксована ставка доходу незалежно від результатів діяльності (5), інвестор має гарантоване право на їх повернення з встановленням дати і суми погашення (8, 9, 10).

У свою чергу, поточна кредиторська заборгованість позбавлена інвестиційних властивостей і пов'язаних з ними процесів, у багатьох випадках вона виникає неминуче, кредитору гарантуються суми і строки погашення зобов'язань.

Таблиця 3. Характеристика елементів капіталу підприємства

Висновки та перспективи подальших досліджень

Однією з найважливіших сфер діяльності будь-якого підприємства є здійснення інвестицій. Економічний достаток товариства, галузі, регіону, країни в цілому значною мірою характеризується обсягами і напрямами вкладених коштів. В умовах кризи в інвестиційній сфері особливої значушчості набуває такий принцип фінансування як здобуття максимального ефекту при мінімальних затратах. Слід виявити реальні джерела інвестицій і з врахуванням певних можливостей створити законодавчу базу для здійснення і розвитку інвестицій, у тому числі іноземних. Ці базові принципи, за умови відлагодженої облікової інформативної бази будуть безперечно сприяти накопиченню інвестиційних ресурсів та підвищенню ефективності інвестиційної діяльності підприємств. Чітке розмежування в обліку і звітності капіталу інвестиційного спрямування та джерел, призначених для фінансування поточної операційної діяльності, дозволить активізувати інвестиційні процеси в умовах значного дефіциту фінансових ресурсів. Надалі автори статті будуть продовжувати досліджувати проблеми удосконалення обліку інвестицій та підвищення їх ефективності.

Перелік використаних джерел

1. Василенко В.О. Аникризове управління підприємством: Навч. посіб/ Вид 2-ге виправл. і доп. - Київ: Центр навч. літератури, 2005. - 504 с.

2. Гетьман О.М. Управління інвестиційною діяльністю в умовах кризи / О.М. Гетьман // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Економіка, випуск 3(40). - С. 49 - 52.

3. Даньків Й.Я., Остап'юк М.Я. Бухгалтерський облік: Підручник / Й.Я. Даньків, М.Я. Остап'юк. - Київ: Знання, 2007. - 469 с.

4. Крупка Я.Д. Прогресивні методи оцінки та обліку інвестиційних ресурсів / Я.Д. Крупка. - Тернопіль: Економічна думка, 2000. - 354 с.

5. Ряховский Д.И. Формирование методов поддержки инвестиционной деятельности организаций (теория и методология) / Д.И. Ряховский. - Москва: ИЭАУ, 2010. - 354 с.

6. Соколов Я.В. История развития бухгалтерского учета / Я.В. Соколов. - Москва: Финансы и статистика, 2000. - 354 с.

7. Шер И.Ф. Бухгалтерия и баланс / И.Ф. Шер // 2-е изд., перевод с немец. - Москва: Экономическая жизнь, 1925. - 560 с.

8. Henry Rand Hatfield. Accouting. Its Principles and problems / Hatfield Henry Rand. - New York: Appeleton - Century-Crafts, 1927.

9. Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996 - XIV (із змінами та доповненнями). - К.: 2014.

10. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності": Затв. Наказом Міністерства фінансів України 07 лютого 2013, № 73 і зареєстровано Міністерством юстиції України 28 лютого 2013 р. за № 336/22868 з наступними змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства фінансів №627 від 27 червня 2013р. та №48 від 8 лютого 2014 р.- К.: 2014.

11. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід": Затв. Наказом Міністерства фінансів України 29 листопада 1999 №290 і зареєстровано Міністерством юстиції України 14 грудня 1999 р. №860/4153 (із змінами та доповненнями). - К.: 2014.

12. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати": Затв. Наказом Міністерства фінансів України 31 грудня 1999 № 318 і зареєстровано Міністерством юстиції України 19 січня 2000 р. №27/4248 (із змінами та доповненнями). - К.: 2014.

13. Інструкція з бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів, затверджена наказом Мінфіну України від 24.07.1997 р. № 159 і зареєстровано

Размещено на Allbest.ru