Аналіз сучасного стану нормативно-правового регулювання обліку резервів підприємства

В загальному вигляді нормативно-правове регулювання бухгалтерського обліку резервів представлено на рис 1.

Рис 1. Нормативно-правове регулювання обліку резервів

Виділені Веригою Ю.А. та Орищенко М.М. рівні нормативно-правового регулювання побудовані на життєвому циклі резервів (створення, використання, списання), а запропонована класифікація - на ієрархічності нормативних документів.

На нашу думку, у класифікації нормативно-правового регулювання резервів потрібно також виділити ознаку функціонального призначення, відповідно до якої можна виділити:

- імперативно-організаційне регулювання - законодавчо-нормативні документи, які визначають принципи формування і обліку резервів, до них належать, зокрема, закони, кодекси тощо;

- нормативно-методологічне регулювання - міжнародні та національні положення, які визначають базові основи методології обліку резервів;

- інструктивно-методичне регулювання - нормативно-правові документи, методичні рекомендації, плани рахунків, накази про облікову політику тощо, які встановлюють методичні прийоми формування, обліку резервів та відображення інформації про них на бухгалтерських рахунках та у фінансовій звітності.

Незважаючи на широке нормативно-правове забезпечення, в регулюванні порядку формування та використання резервів існує чимало суперечностей та неузгодженостей. Чинне нормативно-правове забезпечення, яке регламентує бухгалтерський облік резервів, визначає більшою мірою загальні положення, порядок формування та відображення на рахунках бухгалтерського обліку й у фінансовій звітності тільки деяких видів резервів, крім того, вони не містять чіткої класифікації резервів.

Недосконалим є і методичне забезпечення формування та списання резервів. Погоджуємося з думкою Козлової М.О. про те, що в чинному законодавстві відсутня методика обліку та контролю покриття резервів реальними активами, а також немає державного заохочення підприємств, які у засновницьких документах та обліковій політиці передбачають формування резервів [11, с. 115]. Виявлені проблемні моменти і спричиняють відмову багатьох підприємств від резервування та ускладнюють його практичну реалізацію.

Верига Ю.А. та Орищенко М.М. пропонують такі шляхи для усунення неузгодженостей у нормативно-правові базі:

потрібно дійти до однозначності в тлумаченні понять «забезпечення» та «резерви» і розглядати забезпечення майбутніх витрат і платежів як резерви капіталу, сформовані за рахунок витрат;

розмежувати резерви майбутніх витрат і платежів та цільове фінансування;

доповнити перелік резервів майбутніх витрат і платежів у П (С) БО 11 «Зобов'язання» резервами, які відображаються в плані рахунків;

в П (С) БО 16 «Витрати» склад операційних витрат доповнити витратами на створення резервів майбутніх витрат і платежів;

змінити назву рахунку 47 «Забезпечення майбутніх витрат і платежів» на «Резерви майбутніх витрат і платежів» [2, с. 136-137].

Запропоновані шляхи усунення неузгодженостей містять як позитивні, так і негативні моменти. Позитивним є те, що вони приведуть до однозначного тлумачення понять; негативним є те, що різного роду доповнення та значна кількість видів резервів може призвести до плутанини і невірних шляхів їх формування та відображення в бухгалтерському обліку.

Терещенко В.С. у своїх дослідженнях також звертає увагу на недосконалість бази нормативного регулювання України у частині резервів майбутніх витрат і платежів, що виражається у наявності розбіжностей в формулюваннях положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інструкції про застосування плану рахунків щодо обов'язковості формування резерву майбутніх витрат і платежів, законодавчої нерозробленості методики бухгалтерського обліку стосовно їх формування та використання [12]. Тому організаційні аспекти формування та використання резервів підприємств залишаються для врегулювання внутрішньою документацією на розсуд конкретного підприємства.

Таким чином, нормативно-правове регулювання вітчизняного бухгалтерського обліку надає підприємству можливість самостійно формувати методику обліку господарських операцій через облікову політику. Хоча, «облікова політика підприємства тісно пов'язана з процесом нормативно-правового регулювання бухгалтерського обліку в цілому і обліку резервів зокрема, підприємства мають можливість самостійно формувати політику щодо створення резервів, враховуючи специфіку своєї діяльності» [2. с. 58]. Крім того, вони можуть розробляти внутрішні документи, положення, інструкції, внутрішню звітність, які не суперечать чинному законодавству і будуть регламентувати та забезпечувати функціонування процесу резервування на підприємстві.

Слушно зауважує Козлова М.О. про те, що «українським законодавством не передбачено відповідальності за нестворення резервів в обліку, так як їх формування викликане умовними фактами господарського життя із-за нехтування відображення в обліку умовних фактів господарської діяльності адміністрація та власники підприємства позбавляються можливості ефективно управляти підприємством» [11, с. 111].

Верига Ю.А. та Орищенко М.М. також відмічають, що “грамотно сформована облікова політика в частині резервів капіталу дозволяє співфункціонувати різним підрозділам з метою управління підприємством, хоча вони мають різні інформаційні потреби. Для цього, по кожному виду резерву капіталу повинна надаватись повна інформація про його стан та використання, оскільки резерви прямо впливають на величину фінансового результату підприємства, та, відповідно, на об'єкт оподаткування” [2, с. 67].

Сучасна фінансово-економічна криза істотним чином посилила актуальність формування в балансах компаній резервів капіталу, майбутніх витрат і платежів, які мали би виконувати, насамперед, функцію страхування їхніх капіталів. Формування об'єктивних резервів сприяє зниженню фінансово-економічних ризиків та зростанню рівня довіри на ринках капіталів. Проте, відсутність чіткої методичної та імперативної основи формування й обліку резервів гальмує ці процеси.

Проаналізована у статті законодавча та нормативно-правова база резервування поділена на три рівні за ієрархією документів та на три види за функціональним призначенням. Така класифікація дає змогу виокремити завдання документів кожного рівня та зрозуміти яким чином ця імперативна база має бути удосконалена, що і формулює пропозиції щодо подальших досліджень за темою.

законодавчий нормативний облік резерв

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Яремко І.Й. Економічні категорії в методології обліку: монографія/ І.Й. Яремко. - Львів:Каменяр, 2002. - 192 с

2. Верига Ю.А. Резервування капіталу: облік, аудит та звітність: монографія / Ю.А.Верига, М.М. Орищенко. - Полтава: РВВ ПУЕТ, 2011. - 177 с.

3. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року.

4. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VI

5. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-Х1У від 16 липня 1999 року.

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість».

7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання».

8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

9. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 26 «Виплати працівникам».

10. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затв. наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. № 291.

11. Козлова М.О. Облік і контроль процесу резервування (на прикладі діяльності великих промислових підприємств України) / М.О. Козлова // дис.. канд. екон. наук: 08.06.04 / Державна академія статистики, обліку та аудиту Держкомстату України. - К., 2006.

12. Терещенко В.С. Бухгалтерський облік забезпечень майбутніх витрат і платежів: теорія та методика / В.С. Терещенко// дис.. канд. екон. наук: 08.00.09/ Київ. - 2008.

Размещено на Allbest.ru