Економічна сутність дефініцій використання ресурсів: витрати, видатки, затрати

Размещено на http://www.allbest.ru/

202

Національний університет водного господарства та природокористування

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ДЕФІНІЦІЙ ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСІВ: ВИТРАТИ, ВИДАТКИ, ЗАТРАТИ

Левицька С.О., д.е.н., професор,

Лук'янчук Л.В., ст. 4 курсу ФЕіП

Анотація

Розглядається економічна сутність, відображення в обліку та звітності витрат, видатків, затрат. Обґрунтовуються критерії уніфікації зазначених термінів.

Annotation

The economical essence, reflection in accounting and reports of disbursement, expense, consumption are examined. The criterions of unification indicated means are substantiate.

Виклад основного матеріалу

В економічній літературі до цього часу немає єдиної точки зору з питань уніфікованого підходу до економічної сутності вихідних понять фінансової системи: - «затрати», «витрати», «видатки». У бухгалтерському обліку ринкової економіки поширено диференційовану інтерпретацію цих понять, чим, як вважається, досягається достовірне формування фінансового результату

При використанні ресурсів ми оперуємо такими поняттями як “видатки”, “витрати”, “затрати”, при цьому в багатьох випадках ототожнюючи витрати із затратами, видатки із витратами. Так в чому ж різниця? Чи можливо її немає ?

Відповідно до Бюджетного кодексу, видатки бюджету - кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених законом про державний бюджет на відповідний бюджетний рік, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум [1, c. 94]. Тоді відповідно витрати бюджету - кошти на погашення основної суми боргу. Як вважають науковці до інституту видатків державного і місцевих бюджетів слід віднести цільове, раціональне та ефективне використання (касові і фактичні видатки) коштів розпорядниками бюджетних коштів.

Витрати - зменшення економічної вигоди у звітному періоді у формі відпливу (вибуття) або використання активів чи виникнення заборгованості, що веде до зменшення власного капіталу, відмінне від розподілу капіталу між учасниками [4,с.84].

Відповідно до економічної енциклопедії, затрати (Expense) - витрати, які виникли в процесі виробництва товарів і виконання послуг з метою одержання прибутків, які відносяться до даного звітного періоду і включають як прямі витрати, так і неопераційні витрати, наприклад, виплату процентів по кредитах. Затрати - це зменшення власного капіталу підприємства протягом звітного періоду в результаті діяльності цього підприємства, тобто це ресурси, які були використані або спожиті протягом даного звітного періоду [6].

Актуальність даної роботи полягає в тому, що ми маємо чітко усвідомлювати економічну сутність дефініції використання ресурсів, оскільки саме обґрунтований облік витрат дозволяє керувати діяльністю підприємства, установи, організації, досягати зменшення витрат і збільшення накопичень шляхом надання даних про фактичні витрати. Важливим є вибір та впровадження таких методів обліку витрат, які дозволяють контролювати рух продукції, збереженість та раціональне використання матеріальних цінностей і майна в цілому.

Дослідженням проблеми термінології витрат присвячені праці В.Ф. Палія, П.С. Безруких, І.О. Ламкіна, В.Б Івашкевича, І.І. Поклада, М.Д. Врублевського, Л.В. Нападовської та ін. Існуючі відмінності в формуванні даних за показниками витрат, видатків та затрат не дають можливості дієво здійснювати аналіз та контроль використання ресурсів (в першу чергу, державних) суб'єктами господарювання. Окреслені питання на початку 2007 року були підняті на одному із засідань Методологічної ради з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України [11].

Метою даної роботи є дослідження економічної сутності понять “видатки”, “витрати”, “затрати”. Завдання полягає у знаходженні спільних і відмінних рис цих понять, критеріїв оцінки використання ресурсів та формування результатів здійснення зазначених операцій.

Видатки - одна з визначальних сторін фінансової діяльності держави, економічні стосунки, що виникають у зв'язку з розподілом фонду грошових коштів держави та його використанням. Вони є безперервним використанням державою в особі уповноважених органів коштів бюджету та позабюджетних фондів та власних коштів підприємств і організацій на потреби, що визначені в актах про бюджет. Розмір видатків визначається державними завданнями, які закріплюють прогнози і цільові програми. Видатки бюджетних організацій є централізованими видатками, оскільки здійснюються за рахунок коштів відповідного бюджету (державного або місцевого).

Видатки бюджету - де прямі цільові витрати держави, що забезпечують її безперебійне функціонування і відображають економічні відносини, пов'язані з розподілом і перерозподілом частини національного доходу, яка концентрується у бюджеті. облік звітність витрати видатки

Характерними принципами формування видатків є: плановість, безоплатність і безповоротність, цільове спрямування коштів, ефективність їх використання, фінансування в міру виконання плану, оптимальне поєднання власних, бюджетних та кредитних джерел, здійснення контролю за використанням коштів.

Прикладом є видатки на загальнодержавні функції, оборону, економічну діяльність, охорону здоров'я, освіту, оплату комунальних послуг та енергопостачання, відрядження, тощо.

Об'єктивною необхідністю планування за нинішніх умов є посилення соціальної спрямованості фінансових планів, відмова від залишкового методу фінансування соціальної сфери. Об'єктом фінансового планування є фінансові ресурси. Фінансове планування здійснюється шляхом укладання фінансових планів - індивідуальних (баланси доходів та видатків підприємств, кошториси бюджетних установ тощо) та зведених (поділяються на загальнодержавні, територіальні та галузеві). Усі фінансові плани пов'язані між собою внаслідок юридичної та економічної природи бюджету.

Характерною рисою видаткових правовідносин є їх безоплатний характер, оскільки кошти з бюджету виділяють на виконання певних завдань і функцій уповноважених органів або фінансування загальнодержавних чи місцевих програм і не вимагають повернення. Водночас економічний зиск держави у видатковій політиці полягає в тому, що непряме (опосередковане) повернення отриманих від держави коштів реалізується у матеріальному прирості основних фондів у державній та комунальній, виробничій і невиробничій сферах, збільшенні прибутків державних та комунальних підприємств, підготовці кваліфікованих кадрів для суспільства та вирішенні інших загальнодержавних питань.

Принцип цільового спрямування фінансування державних витрат полягає у необхідності суворого додержання при здійсненні видатків цілей та заходів, що фінансуються відповідно до затверджених фінансових планів. Кошти мають відпускатися та використовуватися у межах затверджених фінансових планів на підставі чітко визначених нормативів. Чинне законодавство чітко обмежує можливість використовувати кошти не за цільовим призначенням, оскільки існує загроза недофінансування планових видатків.

На підтвердження реалізації цього принципу в Україні 14 вересня 2002 р. було затверджено Концепцію застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі. Метою його запровадження є встановлення безпосереднього зв'язку між виділенням бюджетних коштів та результатами їх використання.

Ефективне використання коштів має на меті одержання суспільно необхідного або бажаного результату за мінімальних витрат трудових і матеріальних ресурсів. Реалізація цього принципу на практиці означає вдосконалення форм і методів оперативного управління виробничою та фінансовою діяльністю держави, розробку додаткових важелів і стимулів, спрямованих на скорочення матеріальних втрат і непродуктивних витрат, інтенсифікацію виробництва та використання науково-технічного прогресу; використання високих комп'ютерних технологій та ноу-хау. В основу оцінки ефективності виконання бюджетних програм за програмно-цільовим методом планування бюджетів покладено комплекс результативних показників: затрат, продукту, ефективності та якості.

Принцип фінансування в міру виконання планів означає, що кошти виділяються не автоматично, а відповідно до фактичного виконання робіт, кількісних та якісних показників, що зумовлюють обсяги витрат на конкретні цілі в момент виникнення реальної потреби у наданні коштів. Завдяки цьому принципу грошові ресурси можуть перебувати у постійному обігові.

Принцип оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів полягає в тому, що під час визначення обсягу фінансування на всіх рівнях спочатку враховується наявність та можливість використання власних коштів або скорочення власних видатків, потім - можливість отримання банківських кредитів і лише за об'єктивної неможливості покрити видатки з вищезазначених джерел вирішується питання про виділення бюджетного або відомчого фінансування. Цей принцип застосовується на стадії планування, розподілу та використання державних ресурсів при покритті поточних видатків та капіталовкладень.

Принцип додержання режиму економії застосовується на стадії фактичного використання коштів і проявляється у раціональному використанні трудових та матеріальних ресурсів, використанні новітніх ресурсозберігаючих технологій, підвищенні норм виробітку сировини та природних ресурсів тощо. До кошторисів можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких зумовлена характером діяльності установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості.

Визначальне місце в реалізації видаткової політики держави належить всебічному фінансовому контролю, який забезпечує додержання фінансової дисципліни всіма учасниками видаткових відносин. На підставі одержаних інформаційних даних розробляються показники для перспективного та поточного планування державних видатків під час визначення цільового спрямування коштів та їх оптимальних обсягів [7].

Отже, фінансування державних видатків - це плановий, цільовий, безповоротний та безоплатний відпуск коштів, що здійснюється з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій, а також для утримання соціально-культурної сфери, створення соціальних гарантій населення та виконання зобов'язань держави, з додержанням режиму економії при всебічному постійному контролі.

Витрати - виражені у грошовій формі витрати різних видів економічних ресурсів (праці, сировини, матеріалів, основних засобів, фінансових ресурсів) у процесі виробництва, обігу й розподілу продукції, товарів[3, с.203].

Суб'єкти підприємницької діяльності витрати обліковують з урахуванням принципів П(С)БО 16, норми якого стосуються фінансової звітності підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності (крім банків та бюджетних установ).

Основними критеріями визнання витрат у відповідності до П(С)БО 16 є:

· зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань;

· відображення у бухгалтерському обліку водночас зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань;

· достовірна оцінка;

· витрати визнаються витратами певного періоду водночас із визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені

· систематичного розподілу вартості витрат між відповідними звітними періодами, якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів.

Витрати в бухгалтерському розумінні відрізняються від витрат в економічному тлумаченні.

Витрати - це загальноекономічна категорія, яка характеризує використання різних речовин і сил природи в процесі господарювання. Під економічними витратами розуміють “затрати втрачених можливостей”, тобто суму грошей, яку можна отримати при найбільш вигідному із усіх можливих альтернативних варіантів використання ресурсів. Таким чином, економічні витрати будь-якого ресурсу, обраного для виробництва продукції, дорівнюють його вартості за найкращого з усіх можливих варіантів використання. Поняття економічних витрат пов'язане з обмеженістю ресурсів порівняно з кількістю варіантів їх використання. З бухгалтерської точки зору витрати - це тільки конкретні витрати ресурсів.

Наявність різних точок зору щодо сутності витрат обумовлена двома підходами у поглядах на природу економічного буття взагалі і виробничого процесу взагалі. Перший базується на розумінні господарського життя з позиції трудової теорії вартості, яка передбачає взаємодію у процесі виробництва трьох основних факторів (робочої сили, предметів праці та засобів праці) з відповідною інтерпретацією поняття вартості, її складових і структури. Відповідно поняття витрати - це затрати живої та уречевленої праці на виробництво продукції.

Другий підхід базується на ресурсному розумінні природи господарства, передбачаючи обмеженість всіх видів ресурсів і альтернативність варіантів застосування, та по-своєму визначає сутність вартості та її складових елементів. Даний підхід передбачає, що місце та роль витрат розглядається та розкривається в прикладному аспекті як складовий елемент ціни, що формується під дією сукупності факторів у системі функціонування ринку на основі зміни попиту та пропозиції.

Вітчизняні науковці тлумачать термін “затрати” як використані у процесі виробництва різні речовини на виготовлення нового продукту праці. Грошовий вираз суми затрат на виробництво конкретного продукту визначає поняття собівартість. Зміст термінів затрати і собівартість поєднується в понятті затрати виробництва. Однак, виникає запитання з відображенням в собівартості послуг витрат, що обслуговували процес виробництва

Дещо інше тлумачення затрат в діяльності бюджетних установ-одержувачів бюджетних коштів на виконання бюджетних програм. Показники затрат визначають структуру ресурсів (матеріальних та людських), необхідних для виконання програми (кількість установ, кількість обладнання, кількість працівників, необхідних для здійснення програми тощо); затверджуються паспортом програми в грошових та натуральних вимірниках [2].

Порівняння дефініцій використання ресурсів - витрат, затрат та видатків - наведено в табл.2.

Таблиця 2

Концептуальні характеристики витрат, затрат, видатків

Організація обліку в бюджетних установах регламентована Порядком застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ. Вітчизняні вимоги до обліку та звітності бюджетних організацій та установ наведені в главі 10 Бюджетного кодексу:

- розпорядники бюджетних коштів ведуть бухгалтерський облік відповідно до правил, встановлених Державним казначейством України;

- всі надходження та витрати обліковуються у валових показниках незалежно від того, передбачається чи не передбачається у бюджетних призначеннях взаємо зарахування цих показників;

- всі надходження до бюджету та витрати повинні заноситися на рахунки в хронологічному порядку;

- всі бухгалтерські записи повинні підтверджуватись документально.

Зазначимо, що Головним управлінням Державного казначейства на даний час затверджені в питаннях обліку одночасно метод нарахування і касовий метод, а облік доходів здійснюється виключно за касовим методом, що суперечить Міжнародним стандартам бухгалтерського обліку. При бюджетному обліку в міжнародній практиці акцент зазвичай робиться на “прив'язках” як механізмі контролю -- обмеженні на використання передбаченої в бюджеті суми, що часто набуває форми зобов'язання на суму. Системи “прив'язок” мають на меті попередити таку практику, як створення “плавучого боргу”. Різниця у визнанні витрат веде до різниці у визнанні в обліку (таблиця). Наведемо декілька прикладів господарських операцій та їх відображення в обліку бюджетних установ (використання загального фонду) та на підприємствах.

Таблиця 3

Приклади відображення витрат підприємницької та непідприємницької діяльності

З табл.3 бачимо, що нарахування заробітної плати в обох випадках здійснюється однаково, методом нарахування.

Різниця полягає в нарахуванні амортизації, яка здійснюється бюджетними установами раз на рік в кінці грудня і списується на власний капітал, а саме на рахунок “Фонд у необоротних активах за їх видами”. У той час на підприємствах нарахування здійснюється щомісяця, починаючи з наступного місяця після введення об'єкта в експлуатацію, списуються суми амортизаційних нарахувань на витрати.

Особливості обліку видатків сільських, селищних та міських Рад полягають в наступному. На субрахунку 802 «Видатки з місцевого бюджету на утримання установи та інші заходи» обліковуються фактичні видатки, проведені установами за рахунок коштів, одержаних з місцевого бюджету на виконання заходів, передбачених кошторисом даної установи (тобто цей рахунок видатків є основним).

На субрахунку 803 «Видатки сільських, селищних і міських (міст районного підпорядкування) бюджетів» обліковуються касові видатки в централізованих бухгалтеріях сільських, селищних і міських (міст районного підпорядкування) бюджетах. У дебет субрахунку 803 записуються суми проведених касових видатків. У випадку перерахування коштів з поточного рахунку, видачі готівки з каси (Кт317,301) в обов'язковому порядку визнаються касові видатки: Дт803 - Кт702.

Очевидно, що облік видатків бюджетних установ ніяким чином не подібний до обліку витрат підприємств.

Найбільш прийнятним для застосування в термінології фінансової діяльності суб'єктів господарювання є, на даний час, поняття «видатки» для бюджетних установ і організацій та «витрати» - для підприємств та небюджетних організацій.

Дослідження критеріїв визнання витрат і видатків констатували їх суттєві відмінності, обумовлені, в першу чергу, наступними факторами:

- різним правовим полем регулювання бухгалтерського обліку та звітності підприємницької та непідприємницької діяльності;

- регламентуванням державного контролю та впровадженням його якісно нової форми - аудиту діяльності одержувачів бюджетних коштів з боку державних контрольних органів. Відтак практично неможливо прийняття рішень «професійного судження» в бюджетних установах, застосування будь-яких альтернативних методів обліку видатків (що можуть приймати підприємства при використанні бази розподілу витрат майбутніх періодів, при списанні малими підприємствами загальновиробничих витрат тощо);

- відмінність в рахунках бухгалтерського обліку витрат (в назвах, аналітичних субрахунках, принципах відображення на них залишків).

Уніфікувати критерії визнання витрат і видатків можна (і доцільно!) як послідовний етап реформації бухгалтерського обліку бюджетних установ та організацій. Коло зазначених питань було окреслено на засіданні Методологічної ради з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України на початку 2007 року [11].

Переконані, що реформування обліку бюджетної сектору, в основу якого буде покладено прозорість та підконтрольність одержувачів бюджетних ресурсів, повинно враховувати як міжнародну практику обліку діяльності державного сектора, так і економічні реалії розвитку України. В результаті такого процесу витрати суб'єктів господарювання можна буде аналізувати і оцінювати в розрізі видів ресурсів, галузей діяльності, форм власності юридичних осіб тощо.

Література

1. Бюджетний кодекс України: закон, засади, коментар. За ред. О.В. Турчинові, Ц.Г. Огня. К.: Парламентське видав., 2002.

2.Інструкція стосовно заповнення форм бюджетного запиту до проекту державного бюджету на плановий рік.

3.Економічна енциклопедія. Том 1. К.: “Академія”, 2000.

4.Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. К.: Знання, 2000.

5.Лахтіонова Л.А. Поняття категорії “витрати” відповідно до Національних стандартів бухгалтерського обліку і Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності.// Фінанси України. 2006, №8.

6. Вільна енциклопедія http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8.

7.Сайт Верховної Ради України http://www.rada.gov.ua/LIBRARY/catalog/analit/fra002.txt.

8. Бутинець Ф. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник. Житомир: РУТА, 2003.

9. Бухгалтерський облік і фінансова звітність в Україні за ред.. Голова С.Ф., - Дніпропетровськ: “Баланс-Клуб”,2001, ст..407.

10.С.О. Левицька. Облік та аналіз діяльності бюджетних установ. Рівне, УДУВГП, 2004р., 233с. 11.www.minfin.gov.ua.

Размещено на Allbest.ru