Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

Інститут економіки і менеджменту

Кафедра обліку та аналізу

К У Р С О В И Й П Р О Е К Т

з дисципліни «Управлінський облік»

на тему: Калькулювання собівартості продукції

Студентки 3 курсу групи ОП-33

спеціальності «Облік і оподаткування»

Козак С.М.

Керівник: к.е.н., доцент, Воскресенська Т.І.

Національна шкала______________________

Кількість балів:_________ Оцінка: ESTS_____

Львів - 2019 р.

ЗМІСТ

витрата калькуляція продукція собівартість

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. МЕТОДИ КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ТА СПОСОБИ КАЛЬКУЛЯЦІЇ

1.1 Сутність калькулювання витрат та види калькуляції

1.2 Методичні прийоми (способи) калькулювання витрат

1.3 Елементи системи калькулювання витрат на виробництво продукції

1.4 Класифікація методів калькулювання собівартості продукції

РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ КАЛЬКУЛЯЦІЇ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ ТА АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ ВИТРАТ, ОБСЯГУ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Вихідні дані до розрахункової частини

2.2 Виконання розрахункової частини

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність дослідження. Нині в умовах жорстокої конкуренції на ринках продажу продукції та виробництва ускладнюється виробничий процес, тому необхідно вміти швидко пристосовуватися до постійно мінливого ринку. Великого значення набуває вибір того чи іншого методу калькулювання собівартості продукції і способу калькуляції. Застосування конкретних методів і способів визначаються обліковою політикою організації, формування якої безпосередньо залежить від особливостей господарської діяльності. У зв'язку з тим, що об'єкти калькуляції та об'єкти обліку в виробництві часто не збігаються, застосовуються різні методи калькуляції собівартості продукції. У результаті виникає проблема доцільності використання тих або інших методів собівартості продукції [3, с. 639].

Удосконалення методів калькулювання собівартості продукції і способів калькуляції постійно знаходиться в центрі досліджень. Протягом багатьох років одним із дискусійних питань вітчизняних науковців є визначення найоптимальніших методів калькулювання собівартості продукції і способів калькуляції. Вагомий внесок у вирішення даного питання здійснили: Р. А. Алборов, М. Г. Чумаченко, І. А. Басманов, В. Ф. Палій, Ф. Ф. Бутинець, В. Б. Івашкевич, Л. В. Нападовська, В. Є. Керімов. Першими звернули увагу на дану проблему професор І. А. Басманов та академік М. Г. Чумаченко [5, с. 91].

Сутність та класифікація методів калькулювання собівартості продукції і способів калькуляції вивчалася такими вченими, як М. Білуха, М. Чумаченко, А. Бородкін, В. Сопко, С. Безрукіх, М. Пушкар, Ф. Бутинець, В. Палій, С. Голов, В. Івашкевич, М. Огийчук, Л. Нападовська, Т. Карпова. Однак теоретичні розробки і нормативно-законодавча база України в частині методів калькулювання собівартості продукції і способів калькуляції не відображають галузевих особливостей, тому це питання потребує подальшого детального вивчення [15, с. 374].

Предметом дослідження є основні методи і способи обчислення собівартості продукції.

Об'єктом дослідження є собівартість продукції.

Метою курсової роботи є встановлення основних методів калькулювання собівартості продукції та способів калькуляції.

Відповідно до сформульованої мети були поставлені та розв'язані наступні завдання:

ь охарактеризувати сутність калькулювання витрат та види калькуляції;

ь дослідити методичні прийоми (способи) калькулювання витрат;

ь визначити елементи калькулювання витрат на виробництво продукції;

ь розглянути класифікацію методів калькулювання собівартості продукції.

Методи дослідження. Теоретичними та методологічними засадами дослідження є наукові праці відомих дослідників у галузі економіки. У курсовій роботі застосовано наступні методи: аналізу, синтезу, дедуктивний, компаративний, узагальнення.



РОЗДІЛ 1. МЕТОД КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ТА СПОСОБИ КАЛЬКУЛЯЦІЇ

1.1 Сутність калькулювання витрат та види калькуляцій

Калькуляція ? розрахунок результату будь-якого господарського процесу у грошовому вимірнику. У вужчому значенні калькуляція - визначення собівартості одиниці продукції в розрізі окремих статей витрат та в цілому. Основним призначенням калькуляції є отримання інформації про собівартість для управління та організації процесу виробництва, а також контроль за рівнем витрат.

Собівартість ? сума витрат на виробництво послуг і продукції. В залежності від цілей виокремлюють такі види собівартості: виробничу, технологічну, повну собівартість готової і реалізованої продукції [11, с. 10].

Калькулювання ? система прийомів визначення ефективності технології виробництва, собівартості всієї продукції і її окремих видів, роботи апарату управління і структурних підрозділів підприємства.

Метою калькулювання собівартості продукції є:

ь підготовка даних для ведення бухгалтерського обліку;

ь підготовка даних для визначення обсягу розміру цін на продукцію і виробництва;

ь підготовка даних, необхідних для розробки бюджету підприємства і фінансових планів [13, с. 127].

Собівартість визначається з урахуванням ціни виробничої продукції, наданих послуг та виконаних робіт.

Усі об'єкти калькулювання можна класифікувати на два види:

ь матеріальні;

ь нематеріальні, які використовуються в момент виробництва.

Залежно від характеру і технології продукції, об'єктами калькулювання можуть бути:

ь вузли, деталі;

ь напівфабрикат;

ь виріб або група виробів за підприємством;

ь переділи, стадії, фази виробництва;

ь виріб або група виробів в розрізі дільниць, цехів, бригад;

ь один продукт або комплекс продуктів за окремими процесами;

ь вид послуг, робіт за структурними підрозділами підприємства;

ь один продукт або комплекс продуктів у цілому за виробництвом [9, с. 3].

В економічній літературі об'єкти калькулювання виокремлюють виходячи з продуктової концепції, за якої в бухгалтерському обліку витрати на виробництво узагальнюють за номенклатурою продукції, яку випускає підприємство. Із об'єктами калькулювання тісно пов'язані калькуляційні одиниці, які є вимірниками об'єктів калькулювання. Калькуляційна одиниця дає можливість розрахувати витрати на виробництво в цілому на одиницю випущеної продукції і за кожною статтею окремо. Економічне призначення калькуляційних одиниць полягає в забезпеченні адекватного відображення кількісної характеристики та споживчих якостей товару. Під час вибору калькуляційної одиниці враховують умови споживання продукту та виробництва, кількісні та якісні параметри [6, с. 215].

Калькуляційні одиниці можна об'єднати у такі основні групи:

ь натуральні - один виріб (штука, кілограм, літр, метр погонний, метр квадратний, метр кубічний).

ь умовно-натуральні (1 умовна тонна, 1 умовна банка, 100 пар взуття певного артикула):

v одиниці часу (машино-години, нормо-години);

v експлуатаційні (одиниця потужності двигунів, машин, параметри приладів, корисна площа будинку);

v приведені одиниці (умовний ящик скла, 100 умовних банок консервів, маса продукту в перерахунку на вміст корисних речовин).

Калькуляційні одиниці використовують на стадії складання калькуляції, коли визначають витрати в розрахунку на одиницю робіт, продукції і послуг. При калькулюванні розрахунок собівартості одиниці продукції здійснюється шляхом поділу загальної суми витрат, виявленої в аналітичному обліку, за об'єктом калькулювання на кількість одиниць даного об'єкта [4, с. 8].

Різновиди калькуляцій:

ь Нормативні та планові калькуляції, які розробляють до початку виробництва продукції та використовують під час складання кошторису.

ь Звітні калькуляції, які відображають фактичні витрати і складаються за даними бухгалтерського обліку. Вони потрібні для виявлення резервів подальшого зменшення витрат і для контролю за виконанням управлінських рішень собівартості продукції.

ь Фактичні калькуляції, які складають у період закінчення виробництва продукції для співставлення з нормативними калькуляціями, встановлення розбіжностей між їх показниками і причин таких відхилень. Під час виявлення причин розбіжностей розробляються заходи стосовно ліквідації або зменшення понаднормативних витрат [1, с. 4].

Відповідно до цільового призначення, калькуляції складають щомісячно, за квартал і за рік. На невеликих підприємствах функції зі складання калькуляцій переважно виконує бухгалтер. На великих підприємствах калькуляції розробляють фахівці економічних та планових відділів.

Нормативні та планові калькуляції складаються на всі види продукції, які виготовляються в плановому році. Ціна продукції, яка підлягає випуску, встановлюється на основі планової калькуляції. Для управління витратами на виробництво продукції перед початком її виробництва складається нормативна калькуляція. Технічно обґрунтовані норми трудових витрат і витрат матеріалів, технічні умови й стандарти, установлені для цієї продукції, є основою складання нормативної калькуляції на підприємстві. [7, с. 185].

1.2 Методичні прийоми (способи) калькулювання витрат.

Способи калькуляції - технічні прийоми розрахунку собівартості продукції за допомогою певних процедур. Способи калькуляції доповнюють методи калькулювання. Порядок та послідовність розрахунків у калькуляції залежить від можливостей локалізації витрат за калькуляційними об'єктами, технології створення продукції, наявності супутніх та побічних продуктів, зворотних відходів [12, с. 64].

Залежно від галузевих особливостей організації та технології виробництва промислові підприємства використовують різні способи розподілу витрат на виробництво між окремими видами продукції і різні способи калькулювання собівартості продукції. Методи обліку витрат розрізняють за ознакою групування виробничих витрат і за об'єктами обліку, а в основі класифікації способів калькулювання лежать характерні прийоми обчислення собівартості одиниці продукції [12, с. 65].

Виокремлюють сім способів обчислення собівартості витрат:

ь Нормативний спосіб;

ь Коефіцієнтний спосіб;

ь Спосіб прямого розрахунку;

ь Спосіб виключення витрат на супутню продукцію;

ь Спосіб підсумовування витрат;

ь Пропорційний спосіб;

ь Комбінований спосіб.

Нормативний спосіб ? є складовою частиною нормативного методу калькулювання собівартості продукції і обліку витрат. Для застосування нормативного способу на підприємстві слід скласти калькуляцію нормативної собівартості одиниці продукції, затвердити нормативи і норми, а також вести достовірний облік та документування відхилень від чинних нормативів і норм. Порядок калькулювання собівартості одиниці продукції за цим способом залежить від того, яким чином підприємство обліковує витрати на виробництво (за групами однорідних виробів або за одним видом продукції). Якщо облік витрат на виробництво здійснюється за групами однорідних виробів, то для складання звітної калькуляції одиниці продукції слід визначити індекси відхилень від норм та змін норм. Вони обчислюються у зведеній відомості як відношення змін за групою однорідних виробів і загальної суми відхилень до їх нормативної собівартості за кожною статтею калькуляції. Якщо підприємство здійснює облік витрат за одним видом продукції, то собівартість одиниці розраховують як суму її нормативної собівартості та результату від ділення виявлених відхилень від змін норм і норм на кількість виготовлених виробів [2].

Коефіцієнтний спосіб ? застосовується для калькулювання собівартості продукції в умовах одночасного виробництва декількох видів виробів, на які пряме віднесення витрат є неможливим. Найдоречнішим є його використання у виробництвах пов'язаних продуктів, коли одночасно отримують декілька видів продукції в одному технологічному циклі, а супутня продукція при цьому відсутня. Порядок застосування коефіцієнтного способу передбачає визначення коефіцієнтів розподілу. При коефіцієнтному способі зведений облік витрат організовують за групою однорідних виробів, а витрати усередині груп розподіляють на окремі види продуктів за допомогою економічно обґрунтованих коефіцієнтів. Всі продукти відповідно до коефіцієнтів розподілу переводять в умовні одиниці, визначають їх собівартість, а потім калькулюють собівартість одиниці кожного продукту [2].

Спосіб прямого розрахунку ? є найпростішим і водночас достовірнішим. Його суть полягає в тому, що собівартість продукції в цілому визначають на основі прямого обліку витрат, а собівартість одиниці розраховують шляхом ділення загальної величини витрат за цією продукцією на її кількість. Способом прямого розрахунку собівартість обчислюють тоді, коли об'єкти обліку витрат збігаються з об'єктом калькулювання. Такий спосіб обліку доречно застосовувати у виробництвах, де випускають вироби одного виду або декілька виробів, якщо є можливість технічно вести облік витрат за кожним видом виробів окремо [2].

Спосіб виключення витрат на супутню продукцію ? в його основі лежить поділ отриманих в комплексному виробництві продуктів на супутні та основні. Для визначення собівартості основної продукції калькуляцію на супутні продукти не складають, а витрати за цими продуктами за заздалегідь установленими розрахунковими цінами виключають із загальних витрат. При калькулюванні отриманих у комплексних виробництвах продуктів вартість супутньої продукції виключають з підсумкової собівартості виробництва всього комплексу продуктів, а величину витрат, які залишилася після цього, вважають витратами на основний продукт. Спосіб виключення витрат на супутню продукцію часто використовується у нафтопереробній, хімічній, харчовій промисловості, кольоровій і чорній металургії (у виробництвах, де один продукт є чітко вираженим основним, а всі інші ? супутніми, які займають незначну питому вагу) [2].

Спосіб підсумовування витрат ? ґрунтується на визначенні фактичної собівартості одиниці продукції або об'єкта калькулювання шляхом підсумовування витрат за окремими частинами виробу або процесами технологічного циклу його виготовлення в розрізі калькуляційних статей і ділення отриманих сум на фактичну кількість випущеної продукції. Такий спосіб є пріоритетним для виробництв, де облік калькулювання собівартості продукції і витрат здійснюють за допомогою попередільного методу [2].

Пропорційний спосіб ? використовується у спеціалізованих і комплексних виробництвах, де виготовляють одночасно декілька видів продукції. Собівартість сукупного випуску розподіляється між видами продукції пропорційно певній базі розподілу, а собівартість одиниці продукції розраховується прямим способом за кожним видом. Витрати можуть розподіляти пропорційно нормативній або плановій собівартості, інколи ? пропорційно фізичній вазі, оптовим цінам, основній заробітній платі робітників (при цьому визначають відповідні індекси). При пропорційному способі калькулювання собівартість одиниці продукції визначається з обчисленням витрат за кожною статтею калькуляції або в цілому за продуктом [2].

Комбінований спосіб ? застосовується у випадках, коли використання кожного з наведених вище способів окремо неможливе або не забезпечує обґрунтованого обчислення собівартості. Використання комбінованого способу є доречним у виробництвах, де виготовляють декілька видів супутньої та основної продукції. Процес визначення виробничої собівартості продукції при використанні комбінованого способу має такі стадії: 1) визначення вартості супутньої продукції в порядку, який передбачений способом виключення витрат; 2) визначення загальної суми витрат на основну продукцію за допомогою зменшення загальної виробничої собівартості процесу на вартість супутньої продукції; 3) розподілення виробничої собівартості між основними видами продукції з використанням економічно обґрунтованих індексів, які встановлюються у порядку, пропорційному способі розподілу витрат [2].



1.3 Елементи системи калькулювання витрат на виробництво продукції

Система калькулювання собівартості складається з взаємопов'язаних елементів, організованих у відповідності з сукупністю правил для досягнення поставлених цілей. Кожна система калькулювання собівартості залежить від:

ь поставлених завдань;

ь специфіки об'єктів калькулювання;

ь методів розподілу витрат між окремими об'єктами калькулювання;

ь складу статей собівартості, які застосовується в класифікації витрат;

ь методів розподілу витрат між запасами і собівартістю проданої продукції [10, с. 842].

Калькулювання собівартості може мати різну часову спрямованість (майбутнє і минуле). Методика розрахунку показників прибутку від продажів, маржинального і валового прибутку в основному залежить від застосовуваної системи калькулювання. Таким чином, підсумковим продуктом систем калькулювання може бути не лише собівартість, але й прибуток.

Калькуляційний процес здебільшого має дві основні стадії ? накопичення і розподіл витрат. Накопичення витрат ? систематизований і певним чином організований збір витрат в бухгалтерському обліку за об'єктами обліку об'єктів калькулювання собівартості і витрат. Вони можуть збігатися або відрізнятися. Наприклад, об'єктами калькулювання собівартості є продукція різної номенклатури, в розрізі якої відкриті замовлення, а місцем виникнення витрат є цех. У такому випадку на підставі первинних документів частину витрат можна віднести на об'єкт калькулювання, а іншу частину зі складу загальновиробничих витрат цеху слід розподіляти непрямим шляхом [14, с. 24].

З метою підготовки інформації для управління собівартістю, тобто для цілей управлінського обліку, необхідно формувати такі види собівартості:

ь собівартість центру відповідальності;

ь повну виробничу собівартість;

ь маржинальну собівартість.

Собівартість центру відповідальності містить лише ті статті витрат, за які відповідає керівник певного структурного підрозділу, та враховує сукупність витрат на виготовлення усієї продукції відповідним центром. Вона застосовується для оцінки та контролю діяльності центру. Повна виробнича собівартість враховує змінні і постійні виробничі витрати, які доцільно віднести на собівартість конкретного виду продукції. Маржинальна собівартість враховує змінні витрати, які можна віднести на собівартість конкретного виду продукції [8, с. 52].

Організація обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції залежить від виду діяльності підприємства, характеру виробництва, структури управління, видів продукції та періодичності її випуску. Важливою передумовою раціональної організації калькулювання собівартості продукції та обліку витрат є правильне визначення об'єктів обліку та калькулювання.

Об'єктом обліку виробничих витрат є витрати на виробництво виробів, їх окремих частин, груп виробів, сукупність однорідних робіт, стадії технологічних процесів, виконані роботи, процеси, виробництва, фази та окремі операції, які групуються за різними ознаками з метою визначення собівартості [4, с. 33].

Об'єкт калькулювання - об'єкт, за яким здійснюється накопичення витрат і розрахунок собівартості продукції. На практиці об'єкти калькулювання собівартості виокремлюють для обчислення таких різновидів собівартості:

ь собівартості одиниці продукції;

ь собівартості певної сукупності продуктів (собівартості випущеної з виробництва, собівартості проданої продукції, собівартості переділу, собівартості замовлення);

ь собівартості операцій бізнес-процесів;

ь життєвого циклу продукту.

Великий вплив на вибір об'єкта калькулювання мають внутрішні фактори:

ь тип виробництва (одиничне, серійне, масове);

ь особливості бізнес-процесів та технології [4, с. 36].

На підприємствах з масовим типом виробництва, які застосовують попередільний метод, об'єктом калькулювання є множинність ідентичних продуктів. На підприємствах дрібносерійного та індивідуального типів виробництва об'єктом калькулювання виступає замовлення. Кількісним вимірником об'єкта калькулювання є калькуляційна одиниця, якщо об'єктом калькулювання собівартості виступає одиниця виготовленої продукції різного ступеня готовності в натуральному вимірнику. У деяких випадках виникає необхідність калькулювати продукт різного ступеня готовності. Об'єктом калькулювання таких виробництв є окремі частини виробів або напівфабрикат [6, с. 216].

Система виробничого обліку забезпечує контроль і калькулювання собівартості об'єктів витрат. У межах цієї системи спочатку здійснюється накопичення витрат за однорідними елементами (зарплата, матеріали) у розрізі відповідних підрозділів (центрів відповідальності), а потім ці витрати розподіляються на певні види продукції (калькуляційні одиниці).

Номенклатура статей собівартості на підприємствах варіюється в залежності від внутрішніх чинників та пріоритетних завдань менеджменту. Організаційні та внутрішні технологічні чинники дозволяють розробляти типові номенклатури статей для різних галузей. Переліки статей собівартості, які є типовими для підприємств окремих галузей, рекомендовані галузевими методичними рекомендаціями [9, с. 3].

Калькуляція собівартості продукції та облік витрат на виробництво здійснюються за такими етапами:

ь групування первісних витрат за об'єктами обліку витрат і статтями калькуляції;

ь калькулювання собівартості продукції і визначення витрат допоміжних виробництв, а також їх віднесення на основне виробництво;

ь визначення собівартості браку;

ь оцінка зворотних відходів;

ь оцінка незавершеного виробництва;

ь розподіл витрат між незавершеним виробництвом та готовою продукцією;

ь розрахунок собівартості кожного об'єкта калькулювання та його калькуляційної одиниці [3, с. 641].

ь Вибір методу обліку та калькулювання собівартості продукції

залежить від виду продукції (робіт, послуг), її складності, обсягів і періодичності випуску, типу та характеру технологічного процесу, а також організації виробництва на підприємстві.

ь Облік фактичних витрат за нормативним методом здійснюють

окремо в частині витрат за нормами і в частині витрат, які є відхиленням від норм.

1.4 Класифікація методів калькулювання собівартості продукції

Калькулювання і облік витрат - єдиний процес, який складається з двох взаємопов'язаних етапів:

ь організація розподілу витрат на виробництво продукції між об'єктами обліку витрат і аналітичного обліку витрат;

ь калькулювання собівартості, яке включає розрахунки з визначення собівартості одиниць продукції та продукції загалом.

Підприємство обирає метод калькулювання на основі методів обліку витрат. Основною проблемою таких методів є те, що вони здебільшого передбачають лише теоретичне планування прибутку і не можуть досить чітко сформувати собівартість [6, с. 216].

Сучасні методи калькулювання собівартості продукції можна класифікувати на дві групи:

ь традиційні ? використовуються у вітчизняній обліковій практиці протягом десятиліть (попроцесний, позамовний, нормативний, попередільний);

ь запозичені - розвинуті та сформовані в інших країнах світу, оскільки в Україні вони стали відомими лише на початку 90-х. У наш час запозичені методи калькулювання собівартості продукції використовуються на тих підприємствах, які зорієнтовані на європейські стандарти, експорт, співпрацю із іноземними інвесторами або зарубіжними партнерами (директ-кост, стандарт-кост, АВС-метод, функціонально-вартісний аналіз) [16, с. 130].

Позамовний метод застосовують у виробництвах, де продукція має характер замовлень. Такий метод калькулювання використовується в дрібносерійних виробництвах або під час виготовлення одиничних виробів. Він також є характерним для організацій, які займаються виконанням різних робіт або наданням послуг. У виробничих організаціях позамовне калькулювання трапляється у випадку, коли варто виділити виробництво невеликої партії виробів або окремого виробу і отримати інформацію про індивідуальну собівартість [18, с. 143].

Попроцесний метод використовують в організаціях масового або серійного виробництва з безперервним виробничим циклом. У такому разі вироби одного виду проходять певні процеси у заданій послідовності до повного завершення. В невиробничій сфері попроцесне калькулювання зазвичай не застосовується. В одній організації можуть одночасно застосовуватися як попроцесний, так і позамовний методи калькулювання. Основною особливістю попроцесного калькулювання є те, що всі непрямі і прямі витрати на виробництво враховуються за статтями калькуляції на весь випуск продукції. Відповідно до цього методу собівартість одиниці виробу розраховується поділом загальної суми витрат на кількість одиниць продукції. [15, с. 375].

Попередільний метод використовується у галузях промисловості із потоковим і серійним виробництвом, коли однакові вироби проходять у певній послідовності через усі етапи виробництва (хімічна, нафтопереробна, металургійна, бавовняна, целюлозно-паперова, цементна промисловість). Продукт кожного закінченого переділу є об'єктом калькулювання у попередільному методі [13, с. 129].

Система «директ-костинг» - система управлінського обліку, створена на основі класифікації витрат на змінні і постійні, що включає в себе аналіз і облік витрат за їх видами, носіями, місцями виникнення, а також прийняття оперативних управлінських рішень та облік фінансових результатів діяльності. Сутність такої системи полягає у віднесенні змінних витрат на продукцію, постійних - на рахунки фінансових результатів, тобто під час розрахунку собівартості продукції враховуються тільки змінні витрати, а постійні витрати списуються на рахунки продажів у повному обсязі, оскільки вважаються витратами періоду. [12, с. 64].

Система «стандарт-кост» належить до одного з найбільш поширених за кордоном методів управлінського обліку і управління виробничими затратами. Зміст системи «стандарт-кост» полягає в тому, що обліковується лише те, що повинно відбутись, враховується належне і обґрунтовано відображаються можливі відхилення. В основі такої системи лежить чітке запровадження норм витрат енергії, матеріалів, праці, робочого часу, зарплати та інших витрат, пов'язаних з виготовленням напівфабрикатів або будь-якої продукції. Крім цього, встановлені норми не можна недовиконати, а перевищення норми над фактом означає, що вона була встановлена помилково [5, с. 93].

АВС-метод є формою функціонального аналізу витрат, за допомогою якого вибираються носії витрат для кожної групи і непрямі витрати групуються на основі зв'язків з визначеними операціями. Розвиток АВС-методу був спробою підвищення адекватності методу повного поглинання витрат не лише в бухгалтерському обліку, а й для досягнення цілей у бізнесі. Технологія калькулювання АВС забезпечує систематизацію та накопичення інформації стосовно різноманітних фінансових показників (доходи, витрати, зобов'язання, активи), залучених у діяльність підприємства в аспекті основних операцій та бізнес-процесів. [17, с. 385].

Функціонально-вартісний аналіз - метод системного дослідження функцій об'єкта (виробу, системи, процесу), спрямований на забезпечення найкращих співвідношень між витратами на використання функцій і якістю. Необхідність використання такого методу обумовлена тим, що в собівартості будь-якого об'єкта, крім мінімальних витрат, необхідних для виконання певних функцій, є додаткові витрати. Зазвичай вони пов'язані з ускладненням, зміною принципової та функціональної схем, викликані нерівномірним вибором функціональних елементів матеріалів та об'єкта, нераціональними запасами надійності та міцності, зайвою жорсткістю допусків. Функціонально-вартісний аналіз використовується не лише як метод ліквідації непотрібних витрат та елементів у раніше освоєній продукції, але і як засіб попередження виникнення неефективних рішень на стадії виробництва та проектування виробів [1, с. 4].



РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ КАЛЬКУЛЯЦІЇ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ ТА АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВЯЗКУ ВИТРАТ, ОБСЯГУ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Вихідні дані до розрахункової частини

ТзОВ «Інтер'єр» є відомим виробником меблів. В продовж 10 років існування на ринку України підприємство значно розширило свої потужності та стало лідером у меблевій галузі. Свою продукцію виробник реалізує як на території України, так і за її межами. На рис. 2.1 наведено структуру ТзОВ «Інтер'єр».



Умовні позначення:

управління

підпорядкованість

Рис. 2.1. Організаційна структура ТзОВ «Інтер'єр»

Товариство забезпечує постійною роботою понад 100 працівників. В табл. 2.1 наведено інформацію про особовий склад працівників ТзОВ «Інтер'єр».



Таблиця 2.1

Інформація із штатного розпису про особовий склад та суму

заробітної плати працівників ТзОВ «Інтер'єр» на ХХ місяць 20 __ р.

Посада	Кількість працівників, осіб	Сума заробітної плати одного працівника, грн.
2	3	4
Фінансовий директор	1	18760
Бухгалтер	4	13 500
Бухгалтер з управлінського обліку	2	14700
Маркетолог	2	13 200
Директор з виробництва	1	13 500
Головний механік-енергетик	1	10 000
Головний інженер-технолог	1	10 000
Працівник відділу якості продукції	2	12 800
Завідувач складом готової продукції	1	12 500
Директор служби безпеки	1	12 600
Працівник основного виробництва (конструкторський цех)	50	4314,88
Працівник основного виробництва (оздоблювальний цех)	40	3904,2
Продавець магазину	5	10 650
Прибиральниця адміністративного корпусу	1	5 000
Прибиральник виробничого корпусу	1	5 500

Основний асортимент продукції підприємства складають комплекти меблів для кухні «Класика» та меблева гарнітура для спальні «Прованс». Виробництво зазначених видів продукції здійснюють в двох цехах. Спершу в конструкторському цеху меблі моделюють, розкроюють необхідні матеріали для готового виробу, а потім в оздоблювальному виконують низку декоративних робіт.

Виробництво зазначеного асортименту продукції вимагає значних витрат підприємства, основна частина з яких належить до виробничої собівартості. Оскільки виробництво меблів є налагодженим процесом, то на підприємстві розроблено нормативи витрат на виробництво одного комплекту продукції. У табл. 2.2 та табл. 2.3 представлено нормативи витрат на один виріб (комплект меблів «Класика» та «Прованс»).

Таблиця 2.2

Лист нормативних витрат на один комплект меблів «Класика»

№ з/п	Вид витрат	Одиниця виміру	Кількість за нормою	Ціна за нормативом, грн.	Загальні витрати, грн.
1	2	3	4	5	6
	Матеріальні витрати
1	Дошка дубова	м2	5	2 000,00	10 000,00
2	Дошка соснова	м2	6	1 500,00	9 000,00
3	Плита ДВП	м2	4	850,00	3 400,00
4	Шуруп	шт.	110	5,5	605,00
5	Дверні завіси	шт.	20	315,00	6 300,00
6	Дверні ручки	шт.	14	500,00	7 000,00
7	Фарба меблева	л	1	550,00	550,00
8	Клей меблевий	л	0,5	400,00	200,00
9	Лак меблевий	л	3	850,00	2550,00
10	Скло вітражне	м2	1,5	1400,00	2 100,00
	Разом прямих матеріальних витрат	41 705,00
	Трудові витрати
11	Робота працівників конструкторського цеху	люд.-год.	10	240	2400
12	Робота працівників оздоблювального цеху	люд.-год.	8	234	1872
	Разом прямих трудових витрат	4272
	Прямі виробничі витрати	18977

Значення Н₁ та Н₂ визначають згідно додатку Д.



Таблиця 2.3

Лист нормативних витрат на один комплект меблів «Прованс»

Матеріальні витрати	Одиниця виміру	Кількість за нормою	Ціна за нормативом, грн.	Загальні витрати, грн.
2	3	4	5	6
Дошка дубова	м2	5	2 000,00	10 000,00
Дошка соснова	м2	6	1 500,00	9 000,00
Шуруп	шт	140	5,5	770,00
Дверні завіси	шт	10	350,00	3 500,00
Дверні ручки	шт	10	400,00	4 000,00
Фарба меблева	л	1	550,00	550,00
Клей меблевий	л	1	400,00	400,00
Лак меблевий	л	4	850,00	3 400,00
Тканина для обшивки меблів	м	6	680,00	4 080,00
Тканина для декору	м	3	650,00	1 950,00
Скло вітражне	м2	1,5	900,00	1 350,00
Скло дзеркальне	м2	4	1 200,00	4 800,00

Продовження 2.3

Матрац	шт	1	1 500,00	1 500,00
Поролон	м2	0,5	470,00	235,00
Разом прямих матеріальних витрат	45535,00
Трудові витрати
Робота працівників конструкторського цеху	люд.-год.	13	224	2912
Робота працівників оздоблювального цеху	люд.-год.	9	216	1944
Разом прямих трудових витрат	4856
Прямі виробничі витрати	50391

Значення Н₃ та Н₄ визначають згідно додатку Д.

Підприємство працює неперервно, тому на його складах є залишки окремих видів продукції. Обсяг залишків готової продукції та плановий обсяг реалізації продукції представлено у табл. 2. 4.



Таблиця 2.4

Дані про обсяги запасів готової продукції, обсяги

та ціну реалізації продукції ТзОВ «Інтер'єр» на плановий місяць

Вид продукції	Залишки готової продукції на складі, комп.	Плановий обсяг реалізації готової продукції за місяць, комп.	Планова ціна реалізації, (без ПДВ) грн.
	на початок планового місяця	на кінець планового місяця
1	2	3	4	5
комплект «Класика»	20	15	50	57500
комплект «Прованс»	10	7	40	73500

Значення Ц₁ та Ц₂ визначають згідно додатку Д.

Відомо також, що частка постійних витрат у складі витрат операційної діяльності ТзОВ «Інтер'єр» становить:

- адміністративних витрат - 100 %;

- витрат на збут - 100 %;

- інших операційних витрат - 100 %;

- загальновиробничих витрат:

- змінних - ? %;

- постійних - ? %

На ТзОВ «Інтер'єр» неперервно виконують різноманітні господарські операції, внаслідок чого виникають витрати. У табл. 2.5 представлено перелік господарських операцій підприємства на плановий місяць.



Таблиця 2.5

Перелік господарських операцій ТзОВ «Інтер'єр», що передбачено виконати у плановому місяці 20__ р.

Зміст господарських операцій	Сума, грн.
2	3
Нарахування основної заробітної плати працівникам *
- фінансовому директору та працівникам управлінського персоналу	102160
- працівникам відділу маркетингу та логістики	26400
- директору з виробництва	13500
- головному механіку-енергетику	10000
- головному інженеру-технологу	10000
- працівникам відділу якості продукції	25600
- завідувачу складу готової продукції	12500
- директору служби безпеки	12600
- працівникам основного виробництва (конструкторський) цех	215744
- працівникам основного виробництва (оздоблювальний) цех	156168
- прибиральниці адміністративного корпусу	5000
- прибиральнику виробничого корпусу	5500
- продавцям магазину	53250
Нарахування додаткової заробітної плати робітникам за складність виконання робіт (5 % від суми нарахованої заробітної плати працівникам основного виробництва)
а) у конструкторському цеху	10787,2
б) в оздоблювальному цеху	7808,4
Нарахування за роботу у вихідні дні (10 % від суми нарахованої заробітної плати працівникам основного виробництва)
а) у конструкторському цеху	21574,4
б) в оздоблювальному цеху	15616,8
Нарахування оплати за час відпустки у зв'язку з навчанням у вищому навчальному закладі (25 % від заробітної плати працівникові відділу маркетингу та логістики)	3300
Нарахування єдиного внеску на соціальне страхування на заробітну плату працівників підприємства **	155651,94
Витрати матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих у. т. ч.: ***
а) у конструкторському цеху:
- дошка дубова	820000
- дошка соснова	738000
- плита дерев'яна (ДВП)	153000
- шурупи	55715
б) у оздоблювальному цеху зі складу:
- дверні завіси	413000
- дверні ручки	463000
- фарба меблева	45100
- клей меблевий	23800
- лак меблевий	240550
- тканина для оббивки меблів	144450
- тканина для декору	2054325
- скло вітражне	150960
- скло дзеркальне	72150
- матрац	55500

Продовження таблиці 2.5

- поролон	8695
Оплата за використання води:
а) у конструкторському цеху	1000
б) в оздоблювальному цеху	1200
в) в адміністративному корпусі	500
Оплата за використання електроенергії на виробництво:
а) у конструкторському цеху:
- на технологічні цілі	15500
- на освітлення цеху	450
б) в оздоблювальному цеху:
- на технологічні цілі	9055
- на освітлення цеху	450
в) на освітлення офісу	300
Зворотні відходи (дошка дубова) у конструкторському цеху	90000
Амортизація приміщень:
а) конструкторського цеху	14814
б) оздоблювального цеху	18977
в) офісу	1090
Амортизація обладнання та устаткування що використовується:
а) у конструкторському цеху	10300
б) в оздоблювальному цеху	13500
Знос офісної техніки, що використовується для цілей адміністрації	1200
Амортизація автотранспорту, який використовують для транспортування продукції між цехами	1350
Амортизація автотранспорту, який використовують для потреб адміністрації	1400
Знос комп'ютерної програми «1С : Бухгалтерія»	1256
Витрати на оплату операційної оренди складу готової продукції	14500
Передано канцелярські товари:
а) для потреб конструкторського цеху	1300
б) для потреб оздоблювального цеху	1400
в) для потреб адміністративного персоналу підприємства	1200
Витрати на телефонні переговори управлінського персоналу	780
Витрати на сторожову охорону:
а) конструкторського цеху	2500
б) оздоблювального цеху	3000
в) офісу	1500
Витрати на страхування майна:
а) у конструкторському цеху	1500
б) у оздоблювальному цеху	1700
в) офісу	650
Витрати на послуги банку (оформлення чекової книжки)	180
Витрати на розробляння і видання рекламного листка і проспекту меблів СП «Легенда»	3560
Витрати на презентацію нових виробів (матеріали)	5200
Нарахування земельного податку	900
Витрати на упакування готових меблів (матеріали)	12545
Витрати на транспортування готової продукції зі складу в магазин транспортною компанію «Люкс-транс»	1000

Продовження таблиці 2.5

Витрати на гарантійний ремонт основних засобів загальновиробничого призначення з метою підтримання їх у робочому стані (матеріали)	1300
Витрати на транспортування виробів з цеху в цех (паливо)	1200
Витрати пов'язані з утриманням майстерні гарантійного ремонту меблів (матеріали)	1300
Витрати пов'язані із транспортуванням сировини та матеріалів сторонніми організаціями	1400
Витрати на оплату службових відряджень адміністративного персоналу	7800
Витрати на паливо для автомобілів, що здійснюють транспортування готової продукції від магазину до кінцевого споживача	5000
Витрати на дослідження та розробки	5000

Примітка.

* Суму заробітної плати працівників визначають на основі бюджету витрат на оплату праці (табл. 2.9).

** Сума нарахувань єдиного внеску на соціальне страхування відповідає діючій ставці на момент написання курсового проекту.

*** При визначенні суми витрат на матеріали необхідно використати дані бюджету матеріальних витрат на виробництво продукції (табл. 2.8).

За останні роки діяльності підприємству вдалось отримувати значні прибутки, однак у працівників відділу управлінського обліку виникли сумніви щодо доцільності та ефективності здійснення частини витрат.

Для встановлення доцільності окремих видів витрат, наведено аналітичну інформацію, на основі якої необхідно визначити, які витрати є необов'язковими для забезпечення безперервності здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

2.2 Виконання розрахункової частини

Завдання:

1. Першочерговим завданням перед працівниками відділу управлінського обліку є процес планування майбутніх операцій ТзОВ «Інтер'єр» та оформлення його результатів у вигляді системи бюджетів. Бюджетування розпочинають з визначення основного бюджетного фактора «вузького місця» на підприємстві - обсягу реалізації продукції (табл. 2.4).

На основі даних про ціну одиниці та запланований обсяг реалізації продукції побудовано бюджет реалізації продукції ТзОВ «Інтер'єр» на плановий місяць (табл. 2.6).



Таблиця 2.6

Бюджет реалізації продукції ТзОВ «Інтер'єр»

Вид продукції	Плановий обсяг реалізації готової продукції за місяць, комп.	Планова ціна реалізації (без ПДВ), грн.	Дохід від реалізації (без ПДВ), грн.
2	3	4	5
Комплект «Класика»	50	57500	2875000
Комплект «Прованс»	40	73500	2940000
Разом	Х	Х	5815000

2. На підставі складеного бюджету реалізації та відомих даних про залишки готової продукції на початок та кінець звітного періоду складено бюджет виробництва продукції ТзОВ «Інтер'єр» (табл. 2.7).

Таблиця 2.7

Бюджет виробництва продукції ТзОВ «Інтер'єр»

Показник	Вид продукції, од.
	комплект «Класика»	комплект «Прованс»
2	3	4
Плановий обсяг реалізації готової продукції за місяць	50	40
Залишки готової продукції на складі на кінець місяця	15	7
Загальна потреба у виробах	65	47
Залишки готової продукції на складі на початок місяця	20	10
Обсяг виробництва готової продукції (виробнича програма)	45	37

3. Відповідно до складеного бюджету виробництва продукції (табл. 2.7) та листів нормативів (табл. 2.2 та 2.3) складено бюджет матеріальних витрат на плановий обсяг виробництва відповідного виду продукції (табл. 2.8).



Таблиця 2.8

Бюджет матеріальн...