Облік витрат на обслуговування виробництва і управління підприємством на прикладі філія ТДВ "Яготинський маслозавод" "Яготинське для дітей"

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Кафедра: обліку та аудиту

Курсова робота

на тему: Облік витрат на обслуговування виробництва і управління підприємством на прикладі філія ТДВ «Яготинський маслозавод» «Яготинське для дітей»

Виконала: Гринюк Ю.М.

Київ - 2021 р.



Вступ

Актуальність теми. Облік витрат на виробництво базується на складанні у встановленому порядку первинної документації, що ведеться по всіх господарських операціях пов'язаним з виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг, реалізацією продукції, а також по витрат і коштів, заробітної плати і матеріалів.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це витрати підприємства на одиницю продукції, що безпосередньо пов'язані з виробництвом і збутом продукції, виконанням робіт, наданням послуг.

Організація обліку витрат на виробництво значною мірою обумовлюється особливістю технологій, організацією виробництва, характером продукції, що випускається. У залежності від характеру технологічного процесу розрізняють дві групи підприємств: видобувні й обробні.

Ступінь спеціалізації підприємства і масовість випуску продукції впливають на організацію обліку витрат. За цією ознакою розрізняють виробництва: одиничні, серійні і масові.

Актуальність обраної теми дослідження в курсовій роботі полягає в тому, що випуск будь-якої продукції потребує здійснення певних витрат живої та упредметненої праці на виробництво продукції. У практиці обліку ці витрати називають “витрати на виробництво, а на одиницю виготовленої продукції ці витрати виражаються в її собівартості.

Узагальнення наукових праць з питань формування систем управління витратами показали, що дослідженню методичних засад управління витратами присвячено багато робіт зарубіжних і вітчизняних дослідників. Дослідженням теоретичних засад і розробкою методичних підходів до управління витратами займалися як вітчизняні, так і зарубіжні фахівці як: П. Й. Атамас, М. А. Болюх, В. З. Бурчевський, Н. М. Бондаренко, Ф. Ф. Бутинець, В. В. Голомб, Т. О. Дзюба, І. Є. Давидович, В. М. Добровський, О. М. Збиранник, Г. В. Козаченко, Ю. С. Цал-Цалко та інші. Однак сьогодні бракує публікацій з проблеми створення ефективних систем управління витратами, які враховували б специфіку підприємств харчової промисловості і умови їх діяльності.

Предметом курсової роботи є комплекс теоретичних та практичних аспектів функціонування обліку витрат на обслуговування виробництва і управління підприємством на прикладі філія ТДВ «Яготинський маслозавод» «Яготинське для дітей».

Об'єктом курсової роботи є ТДВ «Яготинський маслозавод» «Яготинське для дітей».

Мета курсової роботи є обліку витрат на обслуговування виробництва і управління підприємством на прикладі філія ТДВ «Яготинський маслозавод» «Яготинське для дітей».

Для досягнення поставленої мети в роботі визначені для вирішення наступні завдання:

1) розкрити поняття «витрати», «витрати» і «витрати», їх взаємозв'язок і відмінність;

2) розкрити Ккласифікацію витрат;

3) розкрити методи обліку витрат і калькулювання собівартості;

4) розкрити коротку економічну характеристику ТДВ «яготинський маслозавод» «Яготинське для дітей»

5) розкрити організація обліку витрат на виробництво на ТДВ «яготинський маслозавод» «Яготинське для дітей».

Методи дослідження. В роботі було використано економічний аналіз, системний підхід, абстрагування, математичне моделювання, аналіз і синтез тощо. Структура та обсяг роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.



1. Теоретичні та методологічні аспекти обліку витрат на виробництво і реалізацію продукції

1.1 Поняття «витрати», «витрати» і «витрати», їх взаємозв'язок і відмінність

Перш за все, необхідно відзначити, що в економічній літературі і практичній діяльності застосовуються такі поняття, як «витрати», «витрати», «витрати», причому в практичній діяльності нерідко не робиться відмінностей між цими термінами. Ці поняття застосовуються в термінології багатьох наук: фінансовий менеджмент, економічний аналіз, фінанси, теорії бухгалтерського обліку та аудиту, в законодавстві Російської Федерації, а також у фінансово - господарської діяльності підприємств. Строго кажучи, значних відмінностей між цими поняттями немає, і часто одне поняття визначається через інше. Однак всі названі поняття слід розмежовувати щоб уникнути ряду широко поширених помилок у підході до управління витратами.

Як зазначає Н. П. Кондраков, витрати - це вартість ресурсів, використаних на конкретні цілі [5].

«Сучасна економічна енциклопедія» дає таке визначення: Витрати - 1) виражені в грошовій формі витрати (витрати) на що-небудь; 2) ресурси «знищувані» у процесі виробництва з метою отримання певної продукції (товарів, послуг); 3) включають вартість сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, амортизаційні відрахування, заробітну плату і відрахування на соціальне страхування, адміністративно-господарські та інші накладні витрати і збитки, які відносять на загальні витрати.

Як зазначає В. Т. Чаю, витрати - це вартісна оцінка використаних ресурсів. Витрати призводять до зменшення одних активів і рівному збільшенню інших активів, тобто не зменшують капітал суб'єкта і не роблять безпосереднього впливу на прибуток [5].

Таким чином, можна сказати, що в поняття «витрати» закладено три ознаки:

- витрати пов'язані з виробництвом продукції;

- передбачається цільове використання ресурсів;

- існує вартісна оцінка, за допомогою якої неоднорідні види виробничих ресурсів приводяться до грошовому еквіваленту.

Тепер розглянемо поняття «витрати». Згідно з Положенням з бухгалтерського обліку «Витрати організації» (ПБО 10/99): витрати - це зменшення економічних вигод у результаті вибуття активів (грошових коштів, іншого майна) і (або) виникнення зобов'язань, що приводить до зменшення капіталу організації, за винятком зменшення внесків за рішенням учасників (власників майна) [6].

Для цілей цього Положення не визнається витратами організації вибуття таких активів:

- у зв'язку з придбанням (створенням) необоротних активів;

- вклади до статутних (складеному) капітали інших організацій, придбання акцій акціонерних товариств та інших цінних паперів не з метою перепродажу (продажу);

- за договорами комісії, агентськими та іншим аналогічним договорами;

- в порядку попередньої оплати МПЗ та інших цінностей, робіт, послуг;

- у вигляді авансів, задатку в рахунок оплати МПЗ та інших цінностей, робіт, послуг;

- в погашення кредиту, позики, отриманих організацією [6].

Ми врахували вибуття активів, що не визнаються витратами, показує, що поняття «витрати» передбачає обмеження за метою використання ресурсів.

Витрати організації залежно від їх характеру, умов здійснення та напрямків діяльності організації поділяються на: витрати по звичайних видах діяльності та інші витрати.

Згідно ПБУ 10/99 «Витрати організації» витратами по звичайних видах діяльності є витрати, пов'язані з виготовленням та продажем продукції, виконанням робіт, наданням послуг, а також придбанням і продажем товарів [6].

Згідно з цим же положенням визнання витрат у бухгалтерському обліку відбувається за наявності таких умов:

Витрата проводиться відповідно до конкретного договором, вимогою законодавчих і нормативних актів;

- сума витрат може бути визначена;

- є впевненість в тому, що в результаті конкретної операції відбудеться зменшення економічних вигод організації.

Отже, витрати роблять безпосередній вплив на прибуток і зменшують капітал господарюючого суб'єкта.

Далі, доцільно розглянути поняття «витрати». Як зазначає В. Т. Чаю, витрати - узагальнюючий показник, який відображає сукупність витрат, пов'язаних з певним процесом. Так, витрати обігу - витрати, пов'язані з процесом обігу товарів; витрати виробництва - сукупність витрат живої і матеріалізованої праці на виготовлення продукту [5].

На думку М. А. Вахрушина витрати - грошовий вимір суми ресурсів, що використовуються з будь-якою метою.

Таким чином, терміни «витрати» і «витрати» близькі за змістом і взаємозамінні, а до вживання терміна «витрати» слід ставитися уважно.

В даний час облік витрат і калькуляція собівартості продукції є найважливішим аспектом бухгалтерського обліку.

Основними завданнями бухгалтерського обліку витрат на виробництво продукції є: своєчасне, повне і достовірне відображення в обліку, виявлення втрат, правильне обчислення собівартості окремих видів продукції і багато інших.

Витратами для підприємства є сукупні витрати протягом певного періоду діяльності.

Це витрати на придбання сировини, матеріалів, на цілі виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) і їх продажу, а також продажу товарів (витрати по утриманню та експлуатації основних засобів, нематеріальних активів, а також для підтримання їх у справному стані, комерційні витрати, управлінські витрати та інші).

Це витрати, пов'язані з управлінням виробництвом, які традиційно називаються адміністративно - управлінські витрати.

Витрати підлягають визнанню незалежно від наміру отримати виручку і від форми здійснення витрат.

Витрати визнаються у тому звітному періоді, в якому вони мали місце, незалежно від часу фактичної виплати коштів і іншої форми здійснення.

Інформація про витрати на виробництво і собівартості продукції використовується для досягнення наступних цілей:

- планування діяльності, тобто економічне обґрунтування рішень про виробництво нових виробів і зняття з виробництва застарілих та інше;

- нормування витрат - визначення оптимального розміру витрат, необхідних для виробництва запланованої до випуску продукції;

- порівняння фактично проведених витрат і планованих (нормованих) і в разі їх розбіжності, виявлення причин розбіжностей;

- аналізу поведінки витрат і оцінка невикористаних резервів можливого зниження витрат, що може бути виражено, наприклад, в наступному: скорочення зайвої чисельності категорії персоналу, зменшення відходів, вчинення форм і систем оплати праці, дотримання норм витрати матеріальних і трудових ресурсів, поліпшення використання робочого часу та інше;

- оцінки результатів діяльності з метою вироблення рішень щодо вдосконалення виробничого процесу.

1.2 Класифікація витрат

Витрати підприємства відрізняються за складом, економічним призначенням, залежністю від обсягів виробництва тощо.

Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції та відповідно для ціноутворення; для визначення собівартості продукції, тобто локальних витрат. Велике значення має класифікація витрат в управлінні ними і перш за все здійснення калькуляції собівартості продукції для різних потреб управління.

Облік витрат і калькулювання собівартості продукції - це одна з найважливіших функцій управління витратами, саме собівартість виробництва одиниці продукції є основою для ухвалення великого числа управлінських рішень, як наприклад [2]:

- випуск якої продукції продовжувати або припинити;

- виробляти або купувати комплектуючі вироби;

- яку встановити ціну на продукцію;

- чи купувати нове обладнання;

- чи міняти технологію і організацію виробництва.

Для організації обліку витрат велике значення має їх класифікація. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції і, відповідно, для ціноутворення. Велике значення має класифікація також для управління витратами.

Різні аспекти проблеми класифікації витрат знайшли своє відображення в працях вітчизняних учених-економістів Л. С. Безруких, І. М. Бойчика, О. Б. Бутнік-Сіверського, Н. П. Кондракова, В. В. Новодворської, В. Ф. Палія, В. В. Прядка, Г. А. Семенова, М. Г. Чумаченко та ін. На жаль, запропоновані ними угрупування витрат, в основному обмежувалися підходами в рамках традиційного бухгалтерського обліку і його найважливішої ділянки - обліку на виробництво і калькулювання собівартості продукції.

Запропоновані ними класифікації витрат характеризувалися певною функцією в системі калькуляції собівартості продукції, але не повністю відповідали задачам управлінського обліку витрат. В управлінському обліку метою будь-якої класифікації витрат є надання допомоги керівнику в ухваленні правильних, раціонально обґрунтованих рішень, оскільки менеджер, ухвалюючи рішення, повинен знати, які витрати і вигоди вони за собою спричинять. Тому суть процесу класифікації витрат - це виділити ту частину витрат, на які може вплинути керівник.

Практика організації управління витратами в економічно розвинених країнах передбачає різні варіанти класифікації витрат залежно від цільової установки, напрямів обліку витрат. Споживачі внутрішньої інформації визначають такий напрям обліку, який необхідний їм для забезпечення інформацією по досліджуваній проблемі.

У зв'язку з цим заслуговує на увагу класифікація витрат, запропонована К. Друрі. На його думку, перш за все, в обліку нагромаджується інформація про три категорії витрат: витрати на матеріали, робочу силу і накладні витрати. Потім узагальнені витрати розподіляються за напрямами обліку:

1) для калькуляції і оцінки собівартості виробленої продукції;

2) для планування і ухвалення управлінських рішень;

3) для здійснення процесу контролю і регулювання.

Крім того, в кожному з перерахованих вище трьох напрямів, у свою чергу, відбувається подальша деталізація витрат залежно від цілей управління [1, c. 11-18].

Не зменшуючи позитиву запропонованої класифікації витрат, вважаємо, що звуження можливостей управління витратами рамками тільки цих напрямів не зовсім відповідає вимогам нинішнього часу. Як відомо, управління витратами покликане досягати наміченої мети через свої функції. Біля кожної функції є своє призначення, мета, задачі, а також методи, прийоми і способи їх досягнення. У зв'язку з цим ми пропонуємо розширити напрями класифікації витрат, підпорядкувавши їх до можливостей кожної функції управління витратами. При цьому необхідно мати на увазі, що одна і та ж класифікаційна ознака у різних напрямах може дати різний результат і навпаки.

Витрати підприємства можна класифікувати за різними ознаками. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції, та, відповідно, для ціноутворення. Велике значення має класифікація витрат для управління ними і, передусім, при калькулюванні собівартості продукції для різних потреб управління. Пропонуємо таку класифікацію витрат з позиції управління (табл. 11). На нашу думку, така класифікація витрат більш повно відображає класифікаційні ознаки і групи витрат, має вирішальне значення для здійснення процесів планування, обліку, контролю і аналізу і дає можливість виявити резерви їх зниження.

Таблиця 1.1. Класифікація витрат виробництва

Ознаки класифікації	Групи витрат
За відношенням до виробничого процесу	Основні витрати Накладні витрати Виробничі витрати Трансакційні витрати
За відношенням до обсягів виробництва	Умовно-постійні витрати Умовно-змінні витрати
За єдністю складу	Одноелементні витрати Комплексні витрати
За способом віднесення на собівартість окремих видів виробництва	Прямі витрати Непрямі витрати
За доцільністю понесення	Продуктивні витрати Непродуктивні витрати
За календарним періодом	Поточні витрати: циклічні і безперервні Довгострокові витрати Одноразові витрати
За економічними елементами	Матеріальні витрати Витрати на оплату праці Відрахування на соціальні заходи Амортизація Інші операційні витрати
За статтями калькуляції	Підприємство самостійно обирає статті калькуляції
За видами діяльності	Витрати звичайної діяльності (витрати операційної, фінансової, інвестиційної діяльностей) Витрати надзвичайної діяльності
За об'єктом формування	Сукупні (загальні) витрати Витрати на одиницю продукції
За методикою обчислення	Середні витрати на одиницю продукції Граничні витрати на одиницю продукції
За можливістю впливу на величину витрат	Регульовані витрати Нерегульовані витрати
За обґрунтуванням господарських рішень	Явні витрати Неявні витрати Релевантні витрати Нерелевантні витрати Альтернативні витрати
За відношенням до доходів	Здійсненні Нездійсненні
За місцем виникнення	Витрати виробництв Витрати цехів, ділянок, технологічних переділів, служб, інших адміністративно-відособлених структурних підрозділів
За функціями управління	Виробничі Невиробничі
За порядком обчислення	Планові, прогнозні Нормативні Фактичні
За характером виробництва	Основне виробництво Допоміжне виробництво Обслуговуюче виробництво

собівартість бухгалтерський виробничий

До основних відносяться витрати, що безпосередньо пов'язані із виробничим (технологічним) процесом виготовлення продукції (виконання робіт чи надання послуг). У будь-якому виробництві вони складають найважливішу частину витрат. Накладні витрати пов'язані з організацією, обслуговуванням виробництва та управлінням ним. Величина цих витрат залежить від структури управління підрозділами, цехами й підприємством.

У вітчизняній економічній літературі концепція трансакційних витрат почалась розглядатися з початку XXІ століття, але вона не знайшла свого відображення в методичних і методологічних розробках, тому ми вважаємо, що трансакційні витрати є невід'ємною складовою витрат підприємств.

Концептуальним зерном концепції є той факт, що в будь-якій економіці є два види витрат: 1) виробничі; 2) трансакційні.

Базовою одиницею в теорії трансакційних витрат признається акт економічної взаємодії, операція, трансакція. Категорія трансакції розуміється гранично широко і використовується для позначення обміну товарами, юридичними зобов'язаннями, операціями короткострокового і довготривалого характеру, що вимагають детального документального оформлення і припускають просте взаєморозуміння сторін. Витрати і втрати, якими може супроводжуватися така взаємодія, одержали назву трансакційних витрат [2].

Ортодоксальна класична теорія розглядала ринок як досконалий механізм, де немає необхідності враховувати витрати по обслуговуванню операцій. Проте в сучасних умовах при кожній операції необхідно проводити переговори, здійснювати нагляд, встановлювати взаємозв'язки, усувати розбіжності.

За ступенем залежності від обсягів діяльності витрати поділяються на змінні та постійні.

Залежність собівартості від обсягу виробництва в різних галузях промисловості неоднакова. Одні і ті ж витрати в умовах одного виробництва можуть бути змінними, а в умовах іншого - постійними. Таким чином, установити універсальну однаково придатну для всіх підприємств класифікацію витрат з поділом на змінні - постійні, неможливо, номенклатура постійних витрат не може бути єдиною для всіх галузей промисловості і повинна уточнюватися з урахуванням специфіки підприємства, склад витрат на виробництво і порядком віднесення на собівартість продукції. Така класифікація витрат може бути розроблена лише відповідно до конкретної галузі промисловості і конкретним умовам організації і технології виробництва.

За складом витрати можуть бути одноелементними або комплексними [4].

Одноелементні витрати включають економічно однорідні витрати, які не поділяються на різні компоненти, незалежно від їх місця і цільового призначення (сировина, матеріали, паливо, енергія, заробітна плата тощо). На цьому принципі побудована класифікація витрат за економічними елементами. Комплексні витрати складаються з декількох економічних елементів. Характерним прикладом статті комплексних витрат є загальновиробничі витрати, які включають практично всі економічні елементи.

У процесі управління накладними витратами відповідно до чинних нормативних документів групуються за такими комплексними статтями:

- Загальновиробничі витрати;

- Адміністративні (загальногосподарські) витрати;

- Витрати на збут (позавиробничі або комерційні витрати).

У свою чергу, ці статті мають бути деталізовані. З цією метою уточнена, конкретизована і пропонується для практичного використання у процесі управління класифікація накладних витрат, яку подано на рис. 1.1.



Рис. 1.1. Класифікація накладних витрат підприємства

1.3 Методи обліку витрат і калькулювання собівартості

На різних підприємствах і навіть у різних виробництвах та господарствах одного й того самого підприємства облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) ведуть різними методами. Вибір методу залежить від галузевих особливостей, обсягів та періодичності випуску продукції, організації і технології виробництва, методики планування, стану технічного нормування та інших факторів.

Що розуміють під методом обліку витрат і калькулювання собівартості? Це сукупність прийомів організації документування та відображення виробничих витрат, які дозволяють визначити фактичну собівартість продукції (робіт, послуг) та отримати необхідну інформацію для контролю за процесом формування собівартості. Виділяють три основні методи обліку витрат і калькулювання собівартості [3]:

-- нормативний;

-- позамовний;

-- попередільний.

Зауважте: залежно від особливостей технології та організації виробництва на одному й тому самому підприємстві (у різних виробництвах) може застосовуватися не один, а декілька методів обліку. Це дозволяє максимально використовувати переваги окремих методів для прийняття управлінських рішень.

При виборі методу обліку витрат виробництва або їх комбінації враховуйте:

-- організаційну структуру управління виробництвом;

-- тип виробництва (масове, великосерійне, дрібносерійне або одиничне (індивідуальне)), його складність;

-- характер технологічного процесу;

-- номенклатуру продукції, що випускається, її складність;

-- тривалість виробничого циклу;

-- наявність НЗВ.

З урахуванням зазначених факторів підприємства у своїх виробництвах традиційно застосовують такі методи обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції:

-- нормативний -- у масовому та великосерійному виробництвах;

-- попередільний з елементами нормативного -- у виробництві однорідної за вихідним матеріалом і характером обробки продукції (лиття, прокат, поковки тощо);

-- попроцесний з елементами нормативного -- у виробництвах з обмеженою номенклатурою;

-- позамовний з елементами нормативного -- у дрібносерійному та одиничному виробництвах;

-- позамовний -- при виготовленні експериментальних виробів і на ремонтних роботах.

Як бачите, підприємству є з чого обирати. При цьому мета в усіх методів розрахунку собівартос¬ті одна -- отримати інформацію про собівартість одиниці продукції для ціноутворення, контролю витрат, оцінки НЗВ і готової продукції. Про суть кожного з основних методів розповімо далі.

Нормативний метод обліку витрат на виробництво є найбільш прогресивним. Він характеризується тим, що на підприємстві за кожним видом виробів на основі діючих на початок звітного місяця норм і кошторисів витрат складають нормативну калькуляцію. На підставі нормативної калькуляції визначають фактичну собівартість продукції (робіт, послуг), здійснюють оцінку браку у виробництві та розмірів НЗВ [3].

Зауважте: норми витрат матеріальних і трудових ресурсів установлюють відповідно до конструкторсько-технологічної та іншої документації на виробництво продукції. Вони утворюють взаємозв'язану систему, що регламентує всі сторони господарської діяльності підприємства. Норми можуть змінюватися (як правило, знижуватися) у міру освоєння виробництва та поліпшення використання матеріальних і трудових ресурсів.

Нормативний метод застосовують на підприємствах оброблювальних галузей промисловості з масовим і великосерійним характером виробництва, де виробляється різноманітна і складна продукція, що складається з великої кількості деталей та вузлів. Наприклад, на підприємствах машинобудування, швейної, взуттєвої, трикотажної, шинної промисловості тощо.

У чому його переваги? Нормативний метод обліку витрат і калькулювання собівартості дозволяє, не чекаючи кінця місяця, отримувати дані про фактичну собівартість виробів, а також регулярно аналізувати причини відхилень і виявляти винних у них. Системне документування відхилень від норм дозволяє встановлювати причини відхилень у момент їх виникнення, тоді як за інших методів причини та винних у відхиленнях якщо й виявляють, то після складання звітної калькуляції собівартості.

Застосовуючи нормативний метод, необхідно дотримуватися таких основних принципів:

1) установлення техніко-економічними методами нормування обґрунтованих норм витрат сировини та матеріалів, палива, енергії, заробітної плати та інших витрат на всі види продукції, що випускається, а також попереднє (до початку виробничого процесу) складання на їх основі калькуляції (розрахунку) нормативної собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) (нормативної калькуляції).

Нормативні калькуляції складають на всі види виробів, що випускаються підприємством

При цьому такі калькуляції можуть складатися окремо на деталі, вузли та вироби в цілому або ж одразу на виріб (тобто без групування за деталями та вузлами);

2) ведення протягом місяця обліку змін чинних норм для коригування нормативної собівартості, визначення впливу цих змін на собівартість продукції та ефективності заходів, що стали причиною змін норм.

Зауважте: до нормативної калькуляції всі зміни норм, уведені протягом місяця, вносяться тільки на 1-ше число наступного місяця. Тому рекомендується такі зміни та їх застосування приурочувати саме до зазначеної дати. Якщо норми змінюються протягом звітного місяця, різницю між нормами, наведеними в нормативній калькуляції, і новими нормами до кінця звітного місяця виявляють та обліковують окремо;

3) облік фактичних витрат протягом місяця з розподілом їх на витрати за нормами та відхиленнями від норм;

4) установлення та аналіз причин, а також умов появи відхилень від норм за місцями їх виникнення;

5) визначення фактичної собівартості випущеної продукції (робіт, послуг) як алгебраїчної суми нормативної собівартості, відхилень від норм і змін самих норм.

Нормативний метод обліку витрат на виробництво доповнює інші методи обліку, такі як позамовний, попередільний, попроцесний, своїми принципами групування витрат та оперативним поточним контролем за дотриманням норм витрат.

Фактичну собівартість при нормативному методі можна встановити двома способами [3]:

1. Якщо об'єктом обліку виробничих витрат є окремі види продукції (робіт, послуг), то й відхилення від норм, а також їх зміни можна віднести на ці види продукції (робіт, послуг) прямим шляхом. Фактичну собівартість цих видів продукції визначають способом прямого підрахунку за такою формулою:

Ф = П ± В ± З,

де Ф -- фактична собівартість продукції (робіт, послуг);

П -- поточні витрати за встановленими нормами;

В -- величина відхилень від чинних норм витрат;

З -- величина змін чинних норм витрат.

2. Якщо об'єктом обліку виробничих витрат є групи однорідних видів продукції, то фактичну собівартість кожного виду продукції встановлюють розподілом відхилень від норм і змін норм пропорційно нормативним витратам на виробництво окремих видів продукції.

Позамовний метод. З назви неважко здогадатися, що об'єктом калькулювання при цьому методі виступає виробниче замовлення, що відкривається на виріб (невелику групу виробів) або частину виробу, окрему роботу чи послугу. Як правило, кожне замовлення призначене для окремого замовника, споживача, отримувача. Витрати на виробництво при цьому обліковують за такими замовленнями.

Цей метод застосовують:

-- при одиничному або дрібносерійному виробництві продукції, особливо за умови, що продукція, яка виробляється за кожним замовленням, якщо не унікальна, то хоча б істотно відрізняється від продукції інших замовлень;

-- при виробництві складної та великої продукції (виробів);

-- при виробництві з тривалим технологічним циклом;

-- при виконанні робіт і наданні послуг.

Таким чином, позамовний метод використовують на підприємствах, які виробляють одиничні екземпляри, що не повторюються, або невеликі партії виробів одного виду, при виготовленні виробу, який є унікальним або виконується за спеціальним замовленням. Зокрема, його застосовують у важкому машинобудуванні, суднобудуванні, літакобудуванні, будівництві, науці та інтелектуальних послугах (аудит, консультування), меблевій промисловості, ремонтних роботах тощо. Цей метод може застосовуватися тільки за умови, що основні матеріали, основна заробітна плата робітників, зайнятих у виробництві, та інші прямі витрати більш-менш легко ідентифікувати з конкретною продукцією, роботами чи послугами (або їх групами).

Сутність цього методу полягає в наступному: усі прямі витрати обліковують у розрізі встановлених статей калькуляції за окремими виробничими замовленнями.

Решту витрат обліковують за місцями їх виникнення і включають до собівартості окремих замовлень відповідно до встановленої бази (ставки) розподілу

При виготовленні великих виробів з тривалим процесом виробництва замовлення видають не на виріб у цілому, а на його агрегати, вузли, що становлять собою завершені конструкції.

Основними характеристиками методу є [3]:

-- концентрація даних про всі понесені витрати та віднесення їх на окремі види робіт або серії готової продукції;

-- визначення витрат за кожною завершеною партією, а не за проміжок часу;

-- ведення в Головній книзі тільки одного рахунка «Виробництво». Цей рахунок розшифровують у картках аналітичного обліку витрат, які ведуть за кожним замовленням, що перебуває у виробництві на кінець звітного періоду.

Зауважимо, що в позамовного методу обліку є недоліки. Основний із них -- неможливість складання звітної калькуляції до закінчення виконання робіт за кожним конкретним замовленням. Це, у свою чергу, ускладнює оперативний контроль та аналіз рівня витрат підприємства в цілому і його окремих цехів, зумовлює необхідність застосування умовної оцінки при оприбуткуванні з виробництва окремих виробів для часткового виконання виробничого замовлення. Крім того, до недоліків позамовного методу можна віднести складність і громіздкість інвентаризації НЗВ.

Попередільний метод. Об'єктом калькулювання при попередільному методі виступає переділ, а всередині переділу -- певні види продукції, об'єднані в калькуляційні групи.

Переділ -- це закінчена частина технологічного процесу або сукупність виробничих операцій, у результаті яких із сировини та матеріалів виходить проміжний продукт (напівфабрикат) або з напівфабрикату готовий виріб. Виділення цього проміжного продукту здійснюють за умови, що він має власний напрям використання, а отже, може бути реалізований на сторону.

Перелік переділів визначають на основі технологічного процесу і виходячи з можливостей планування, обліку та калькулювання собівартості продукції кожного переділу і оцінки НЗВ.

Попередільний метод обліку витрат на виробництво в основному застосовують на підприємствах та виробництвах з повторюваною, однорідною за вихідною сировиною, матеріалами і характером обробки масовою продукцією. При цьому продукцію виготовляють в умовах однорідного, безперервного і, як правило, короткого технологічного процесу або низки послідовних процесів, кожен з яких (або їх група) становить окремі самостійні переділи.

Отже, зазначений метод характерний [3]:

-- для масових виробництв, у яких готова продукція виробляється шляхом обробки вихідної сировини (заготовок) на декількох етапах (переділах, процесах), що йдуть послідовно один за одним. При цьому частина продукції проходить усі передбачені етапи та реалізується як кінцевий продукт переробки. Інші частини можуть пройти тільки ту чи іншу кількість початкових етапів і будуть реалізовані як проміжні продукти;

-- для виробництва більш-менш однорідної продукції;

-- у разі нетривалого технологічного циклу;

-- за умови, що весь процес виробництва може бути розбитий на операції, які постійно повторюються.

Попередільний метод може застосовуватися також у виробництвах із комплексним використанням сировини.

Класичними прикладами попередільного виробництва є нафтопереробка, хімічна, металургійна, текстильна, цементна, лакофарбна, харчова, борошномельна, целюлозно-паперова, скляна промисловість.

У таких виробництвах процес випуску готової продукції складається в основному з декількох послідовних технологічно закінчених переділів. У них, як правило, обчислюють собівартість продукції кожного переділу, тобто не тільки готового продукту, а й напівфабрикатів, оскільки вони можуть бути частково (деколи у значних розмірах) реалізовані на сторону як готова продукція.

Об'єктом обліку та калькулювання можуть бути як окремі види, так і групи продукції, які об'єднують за принципом однорідності сировини, виготовлення на одному й тому самому обладнанні, складності виробництва та обробки тощо. При цьому витрати можуть обліковувати за цехами (переділами, фазами, стадіями) у цілому, а собівартість окремих видів продукції, уключених до калькуляційних груп, обчислювати за допомогою економічно обґрунтованих методів.

Перелік переділів, за якими здійснюється облік витрат і калькулювання собівартості продукції, та калькуляційні групи продукції підприємство встановлює самостійно.

Різновидом попередільного методу є однопередільний (простий) метод обліку витрат і калькулювання собівартості. Його застосовують у масових виробництвах видобувної промисловості (вуглевидобувної, нафтовидобувної тощо), в окремих виробництвах хімічної промисловості, у виробництвах, що випускають однорідну продукцію або послуги (пару, стиснуте повітря, електроенергію, кисень тощо), де взагалі немає НЗВ, а виготовлення продукції відбувається в одному технологічному процесі [3].

Таким чином, може застосовуватися такий підвид однопередільного методу, як попроцесний метод обліку витрат. При цьому методі об'єктом обліку виступає окремий процес як складова частина всього процесу виробництва.

Особливістю попроцесного методу є прямі та непрямі витрати, які обліковують за статтями калькуляції на весь випуск продукції. У свою чергу, диференціація витрат здійснюється за кожним технологічним процесом (фазою), за цехами і дільницями (службами) та іншими центрами їх виникнення.

Основними характеристиками попроцесного методу є:

-- групування виробничих витрат за окремими підрозділами або дільницями без прив'язки до окремих замовлень;

-- списання витрат за календарний період (тиждень або місяць), а не за час, необхідний для завершення окремого замовлення;

-- відкриття декількох аналітичних субрахунків до рахунка 23 «Виробництво». При цьому вводять стільки аналітичних субрахунків, скільки існує цехів (дільниць) або стадій процесу виробництва.

Попроцесний метод обліку собівартості застосовують підприємства, які масово виробляють одноманітну продукцію або мають безперервний виробничий цикл, де доцільніше вести облік витрат, співвіднесених із продукцією, виробленою за певний період часу, ніж намагатися співвіднести їх з окремими видами продукції або замовленнями підприємства.

Бажано застосування попроцесного калькулювання, якщо підприємство виготовляє продукцію одного типу і вона просувається від однієї технологічної ділянки до іншої безперервним потоком.



2. Облік витрат на виробництво і реалізацію продукції на прикладі ТДВ «Яготинський маслозавод» «яготинське для дітей»

2.1 Коротка економічна характеристика ТДВ «яготинський маслозавод» «Яготинське для дітей»

Філія ТДВ «Яготинський маслозавод» «Яготинське для дітей» -- це унікальний для України окремо побудований спеціалізований завод з виробництва дитячого молочного харчування, оснащений найсучаснішим обладнанням світових виробників. Завод випускає повний асортимент молочної продукції для дітей віком від 6 місяців під торговою маркою «Яготинське для дітей».

Філія ТДВ «Яготинський маслозавод» «Яготинське для дітей» розпочала свою роботу 25 жовтня 2012 року. Тоді ж народилась і торгова марка «Яготинське для дітей». На заводі встановлено найсучасніше обладнання закритого циклу зі Швеції, Італії, Німеччини, Ізраїлю, Болгарії, Тайваню та інших країн, що виключає контакт людських рук із продукцією під час її виробництва. За три роки свого існування ТМ «Яготинське для дітей» міцно закріпилась на лідерських позиціях у своїй категорії, завоювавши 40% ринку дитячого молочного харчування України [10].

Підприємство розташоване в СМТ Згурівка Київської області, недалеко від Яготинського маслозаводу, який вже понад 55 років виготовляє виключно натуральну, корисну для здоров'я молочну продукцію найвищої якості. Завод розташований в природній зоні Згурівського дендропарку площею 325 га, що є загальнодержавним парком-пам'ятником садово-паркового мистецтва та одним з найбільших дендропарків України.

Філія ТДВ «Яготинський маслозавод» «Яготинське для дітей» входить до складу Групи компаній «Молочний Альянс» і для виготовлення своєї продукції дотримується найвищих стандартів якості, використовує напрацьовані десятиліттями технологічні особливості виробництва смачної та корисної молочної продукції з натурального коров'ячого молока. В той же час, дитяче молочне харчування ТМ «Яготинське для дітей» виробляється за унікальною рецептурою з урахуванням смакових уподобань діточок та зручності споживання для малюків та їхніх мам.

Для виробництва молочної продукції ТМ «Яготинське для дітей» використовується лише натуральне фермерське молоко найвищої якості та натуральні фруктові, овочеві та ягідні наповнювачі. Технологічний процес виготовлення продукції ТМ «Яготинське для дітей» виключає додавання будь-яких консервантів, синтетичних барвників, антибіотиків та інших шкідливих харчових добавок, а також цукру. Продукти з наповнювачами містять в якості підсолоджувача лише натуральну фруктозу. При прийомі на завод вся сировина проходить суворий багатоступеневий контроль якості.

Система управління якістю і безпечністю харчових продуктів сертифікована на відповідність вимогам ДСТУ ISO 22000:2007 та ДСТУ ISO 9001:2015.

З метою покращення якості продукції на ТДВ «Яготинський маслозавод» встановлено сучасне високотехнологічне обладнання світових виробників закритого циклу, яке виключає безпосереднє втручання людини у виробничий процес, починаючи від забору сировини та закінчуючи фасуванням готової продукції. Це гарантує безпеку і якість продукту [19].

Обсяг виробництва забезпечено за рахунок випуску продукції такої номенклатури: сирно-творожна, масло вершкове, молоко питне, кисломолочна продукція в асортименті. За 2019 рік ТДВ вироблено та реалізовано продукції на суму 3 201 672 тис грн. (табл. 2.1) [7].



Таблиця 2.1. Обсяги виробництва основних видів продукції на ТДВ «Яготинський маслозавод» (динаміка за останні 3 роки)

Основний вид продукції	Рік	Відхилення у грошовій формі (2020/2019)
	2018	2019	2020
	у натульн. формі (фіз. од. виміру)	у грош. формі (тис. грн)	у натульн. формі (фіз. од. виміру)	у грош. формі (тис. грн)	у натульн. формі (фіз. од. виміру)	у грош. формі (тис. грн)
							±?	%
Молоко питне	48 516	544 793	48 811	672 671	48 433	768 864	96 193	14
Кисло - молочна продукція	24 035	343 613	23 078	421 623	25 708	551 216	129 593	30
Сирно-творожна продукція	3 516	189 176	3 227	216 529	7 866	329 678	113 149	52
Усього	76 067	1 077582	75 116	1 310823	82 007	1 649 758	338 935	25

Політика ТДВ «Яготинський маслозавод» ґрунтується на принципі «виготовляємо лише натуральний продукт із натуральної сировини». Уся продукція відповідає вимогам українського законодавства стосовно якості та безпечності харчових продуктів, усі технологічні процеси сертифіковані у відповідності до вимог та стандартів НАССР й ISO [9].

Для виробництва молочної продукції під знаком «Яготинське» використовується лише натуральне молоко найвищої якості та натуральні фруктові та ягідні наповнювачі. Технологічний процес виготовлення продукції виключає додавання будь-яких консервантів, синтетичних барвників, антибіотиків та інших шкідливих харчових добавок, а також цукру, а вся сировина проходить суворий багатоступеневий контроль якості [7].

ТДВ «Яготинський маслозавод» щорічно проходить ресертифікацію на відповідність інтегрованої системи управління якістю вимогам двох міжнародних стандартів: ДСТУ ISO 22000:2005 та ДСТУ ISO 9001:2009. Дані стандарти розроблено для організацій, які бажають довести свою здатність систематично виробляти якісну продукцію, що задовольняє потреби споживача [7].

З 2015 року ТДВ «Яготинський маслозавод» почав щорічно отримувати на продукцію власного виробництва Сертифікат Халяль.

Молоко та молочна продукція ТДВ «Яготинський маслозавод» реалізується по всій території України через розгалужену мережу дистриб'юторів, що покриває всі регіони країни (Західна, Східна, Північна, Південна, Центральна Україна). Для підтвердження підприємство надало Апеляційній палаті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України копії договорів поставки та видаткових накладних з дистриб'юторами за 2012 - 2017 роки.

Продукція компанії пропонується до продажу у багатьох великих торговельних мережах України: «АТБ-маркет», «Сільпо», «Новус», «Велика Кишеня», «Метро», «Караван», «Фуршет», «Еко-Маркет», «Таврія», «Віртус», «Варуc», «Копійка», «Фоззі», «Обжора», «Експансія», «Фреш» та інших.

Для обліку та складання звітності основні засоби поділяються на наступні класи (групи) [7]:

- земельні ділянки;

- будівлі, споруди і передавальні пристрої;

- машини та обладнання (у т.ч. обчислювальна техніка);

- транспортні засоби;

- інструменти, прилади, інвентар (меблі);

- інші основні засоби.

Забезпеченість підприємства основними засобами (табл. 2.2).

Таблиця 2.2. Основні засоби ТДВ «Яготинський маслозавод» (динаміка за останні 3 роки)

Найменування основних засобів	Власні основні засоби (тис. грн.)	Відхилення (2020/2019)
	2017 рік	2018 рік	2019 рік	2020 рік	±?	%
1. Виробничого призначення	162 216	175 456	214 122	288 984	74 862	35,0
- будівлі та споруди	44 493	47 878	58 552	69 176	10 624	18,1
- машини та обладнання	110 458	122 511	141 053	177 766	36 713	26,0
- транспортні засоби	1 111	805	787	1 623	836	106,2
- земельні ділянки	0	0	0	0	0	-
- інші	6 154	4 262	13 730	40 419	26 689	194,4
2. Невиробничого призначення	На підприємстві відсутні основні засоби невиробничого призначення
Усього	162 216	174 745	214 122	288 984	74 862	35

Первісна вартість основних засобів на кінець звітного періоду у 2019 році склала 497 008 тис. грн.

Фінансові доходи та витрати на реалізацію продукції у динаміці за останні 3 роки наведемо у табл. 2.3.

Таблиця 2.3. Дохід від реалізації та собівартість реалізації (динаміка за останні 3 роки)

Доходи/витрати, (тис. грн.)	Рік	Відхилення (2020/2019)
	2018	2019	2020	±?	%
Дохід від реалізації	2 024 684	2 706 103	3 201 672	495 569	18,3
Собівартість реалізації	1 521 831	2 052 854	2 342 351	289 497	14,1
у т. ч. матеріальні затрати	1 409 205	1 695 522	1 889 404	193 882	11,4
- витрати на оплату праці	61 650	71 980	36 350	-35 630	-49,5
- відрахування на соціальні заходи	13 480	15 752	7 994	-7 758	-49,3
- амортизація	26 299	26 561	27 136	575	2,2
Інші витрати	253 166	243 039	381 467	138 428	57,0

Із даних показників бачимо, що дохід від реалізації щорічно збільшується, але при цьому невпинно зростає собівартість виготовленої продукції та матеріальні витрати.

У табл. 2.4. наведено структуру собівартості продукції за 2017-2019 роки.

Таблиця 2.4. Собівартість реалізованої продукції (динаміка за останні 3 роки)

Склад витрат	Відсоток від загальної собівартості реалізованої продукції, %	Відхилення (2020/2019)
	2018	2019	2020	±?	%
Сировина	66,6	59,8	70,20	10,4	17,4
Транспортно-заготівельні витрати	2,7	1,9	13,50	11,6	610,5
Інші витрати	30,7	38,3	16,3	-22	-57,4
Всього	100	100	100	-	-

Із досліджених у системі YouControl показників ми можемо зробити висновок, що ТДВ «Яготинський маслозавод» має тенденцію до стабільного покращення показників фінансової діяльності.

Рентабельність активів щорічно зростає. У 2017 році спостерігалось різке зростання прибутку майже на 115% відсотків, яке згідно із інформацією із річного звіту емітенту було спричинене розширенням асортименту продукції та підвищенням цін та попиту на молочну продукцію компанії.

2.2 Організація обліку витрат на виробництво на ТДВ «Яготинський маслозавод» «Яготинське для дітей»

Відповідно до нього до витрат (витрат), понесених організацією відносять:

- витрати, пов'язані безпосередньо з виконанням договору (прямі витрати за договором);

- частину загальних витрат організації на виконання договорів, що припадає на даний договір (непрямі витрати за договором);

- витрати, не пов'язані з діяльності організації, але відшкодовуються замовником за умовами договору (інші витрати за договором) [3].

До складу прямих витрат за договором, крім фактично понесених, включаються очікувані неминучі (передбачувані) витрати, що відшкодовуються замовником за умовами договору. Передбачувані витрати приймаються до обліку або по мірі їх виникнення в процесі виконання робіт з виробництва, або шляхом утворення резерву на покриття передбачених витрат.

Чи не пов'язані безпосередньо з виконанням договору доходи Товариства, отримані при виконанні інших видів договорів, в дохід від контракту не включаються і враховуються, як інші доходи або відносяться у зменшення прямих витрат за договором.

До таких доходів відносяться:

- доходи за договором купівлі-продажу від продажу організацією зайвих матеріалів і конструкцій, придбаних для виконання договору;

- доходи у вигляді орендної плати за здані в оренду іншим особам машини й устаткування, які тимчасово не використовуються для виконання договору.

На аналізованому підприємстві непрямі витрати за договором включаються до витрат за кожним договором шляхом розподілу загальних витрат організації на виконання договорів. Способи розподілу між договорами непрямих витрат визначаються шляхом розрахунків з використанням кошторисних норм і розцінок. Витрати за договором можуть включати окремі види витрат на загальне управління організацією, на проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, інші витрати, відшкодування яких замовником спеціально передбачено в договорі.

Витрати, пов'язані безпосередньо з підготовкою та підписанням договору (на розробку техніко-економічного обгрунтування, підготовку договору страхування ризиків робіт тощо), понесені організацією до дати його підписання, включаються до витрат за договором, якщо вони визначені в даному звітному періоді, в якому вони виникли.

У ТДВ «яготинський маслозавод» «Яготинське для дітей» прямі витрати враховуються безпосередньо за дебетом рахунку 20 «Основне виробництво» і включаються до собівартості конкретного продукту. До прямих витрат відносять матеріальні витрати і витрати на оплату праці робітників. За статтею «Матеріали» відображаються витрати на використовувані безпосередньо при виконанні робіт матеріали, деталі, паливо і так далі. Зазначені витрати визначаються виходячи з фактичної вартості їх придбання, витрат на їх доставку, заготівельно-складських витрат. Вартість придбання матеріальних ресурсів визначається за діючими цінами (без податку на додану вартість). З витрат на матеріали, що відображаються у собівартості виробничих робіт, виключається вартість зворотних відходів.

При відпуску матеріалів у виробництво чи іншому їх вибутті оцінка матеріалів здійснюється за середньої собівартості.

За статтею «Витрати на оплату праці" відображаються всі витрати з оплати праці виробничих робітників, зайнятих безпосередньо на виробничих роботах, обчислені згідно з прийнятими в організації систем і форм оплати праці.

Облік витрат по експлуатації устаткування ведеться на рахунку 25 «Загальновиробничі витрати» у розрізі груп або видів однорідних машин. За дрібним механізмам облік витрат організований як за групами, так і в цілому по всіх видах таких механізмів.

Одиницею калькулювання витрат з утримання машин і механізмів є - одиниця обсягу виконаних робіт.

Витрати розподіляються за видами виробництв і господарств виходячи з обсягів виконаних робіт. Витрати, що накопичуються на рахунку 25 «Загальновиробничі витрати» та щомісяця списуються в дебет рахунків витрат тих виробництв, в яких використовувалися молоко та устаткування:

Д-т 20 «Основне виробництво» - К-т 25 «Загальновиробничі витрати» - вартість робіт, виконаних для основного виробництва;

Д-т 23 «Допоміжні виробництва» - Кт25 «Загальновиробничі витрати» - вартість робіт, виконаних для допоміжних виробництв.

Бухгалтерський облік накладних витрат на ТДВ «яготинський маслозавод» «Яготинське для дітей» здійснюється із застосуванням активного збірно-розподільчого рахунку 26 «Загальногосподарські витрати». Накладні витрати, пов'язані з утриманням невиробничої сфери, обліковуються на рахунку 29 «Обслуговуючі виробництва та господарства». Загальногосподарські витрати розподіляються Товариством щомісячно, на підставі діючої облікової політики, а саме - загальногосподарські витрати в повному розмірі списуються в дебет рахунку 90 «Продажі», субрахунок «Витрати на продаж».

На ТДВ «яготинський маслозавод» «Яготинське для дітей» встановлено наступний перелік статей калькуляції:

- сировину і матеріали (за вирахуванням зворотних відходів);

- паливо і енергія на технологічні цілі;

- витрати на оплату праці працівників, які безпосередньо брали участь у виробництві продукції;

- відрахування на соціальні потреби;

- загальногосподарські витрати;

- інші виробничі витрати.

На ТДВ «Яготинський маслозавод» «Яготинське для дітей» застосовується позамовний метод обліку витрат, що означає, що витрати відносяться на кожен певне замовлення.

Для обліку витрат, проведених у цьому звітному періоді, але належать до майбутніх періодів призначений рахунок 97 «Витрати майбутніх періодів». Аналітичний облік на цьому рахунку не ведеться. Включення цих витрат у витрати звітного періоду відбувається поступово - пропорційно обсягу продукції. Резерв майбутніх витрат не створюється.

Бухгалтерський облік втрат від браку ведеться на балансовому рахунку 28 «Брак у виробництві». За дебетом рахунка 28 «Брак у виробництві" відображаються витрати по виявленому внутрішньому і зовнішньому шлюбу, а по кредиту відображаються суми, зараховують на зменшення втрат браку (вартість забракованої продукції за ціною можливого використання; суми, що підлягають утриманню з винуватців; суми, що підлягають стягненню з постачальників за поставку недоброякісних матеріалів тощо).



Висновки

У висновках до вище викладеного матеріалу відзначимо, що П(С)БО 1 визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Для збереження і покращення загальної прибутковості підприємства керівництво повинне знати розміри специфічних витрат і прибутків на будь-який момент по окремих видах продукції, по кожному цеху та по інших структурних підрозділах підприємства. Облік витрат дає цю інформацію, допомагає контролювати витрати, встановлюючи критерії ефективності виробництва.

Необхідність в різних класифікаціях витрат, використання різних методів їх збирання і розподілу зростає з ускладненням господарської діяльності підприємства. Вона є передумовою успішної організації планування, обліку, контролю, аналізу та ефективного управління витратами.

На побудову обліку виробничих витрат впливає безліч факторів, які доцільно об'єднати в групи: загально-організаційні, обліково-організаційні та технологічні.

...