Домінанти облікової політики в управлінні експлуатаційними витратами авіакомпанії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОМІНАНТИ ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ В УПРАВЛІННІ ЕКСПЛУАТАЦІЙНИМИ ВИТРАТАМИ АВІАКОМПАНІЇ

Гнилицька Лариса Володимирівна,

доктор економічних наук, професор, професор кафедри бухгалтерського обліку

Аль-газу Алі,

аспірант кафедри бухгалтерського обліку ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені В. Гетьмана»

На відміну від світових тенденцій, в Україні спостерігається значне зниження попиту на авіаперевезення, що пов'язано, з одного боку, з падінням платоспроможності населення, здатного отримувати цей вид послуг, а з іншого - з «війною цін», коли фінансово стійкі іноземні авіакомпанії шляхом демпінгу цін переманюють основну масу вітчизняних пасажирів. У зв'язку з цим з'являється нагальна потреба пошуку ефективних способів управління експлуатаційними витратами як основи гнучкої тарифної політики на авіаперевезення.

При цьому основним об'єктом калькулювання авіакомпанії має стати індивідуальна собівартість рейсу, яка буде враховувати льотно-технічні властивості повітряних суден та індивідуальні витрати, характерні для здійснення окремого рейсу. Для подолання проблеми знеособлення обліку експлуатаційних витрат запропоновано авіакомпаніям використовувати елементи АВС-калькулювання, що уможливить пряме простеження виробничих накладних витрат до окремих видів авіарейсів (повітряних суден). управління авіаперевезення обліковий тарифний

Ключові слова: облікова політика; експлуатаційні витрати; метод обліку витрат; об'єкт калькулювання; Наказ про облікову політику.

Гнилицкая Лариса Владимировна,

доктор экономических наук, професор, профессор кафедры бухгалтерского учета
ГВУЗ «Киевский национальный экономический университет имени В. Гетьмана»

Аль-газу Али,

аспирант кафедры бухгалтерского учета

ДОМШНАНТЫ УЧЕТНОИ ПОЛИТИКИ В УПРАВЛЕНИИ ЭКСПЛУАТАЦИОННЫМИ РАСХОДАМИ АВИАКОМПАНИИ

В отличие от мировых тенденций, в Украине наблюдается существенное снижение спроса на авиаперевозки, что связано, с одной стороны, с падением платежеспособности населения, нуждающегося в данном виде услуг, а с другой - с «войной цен», при которой финансово устойчивые иностранные авиакомпании путем демпинга цен переманивают основную массу отечественных пассажиров. В связи с этим, возникает необходимость поиска эффективных способов управления эксплуатационными расходами как основы гибкой тарифной политики на авиаперевозки.

Обозначено, что улучшение учета эксплуатационных расходов авиатранспортных компаний Украины связано не только с усовершенствованием элементов учетной политики, но и с четким их выполнением. В связи с этим, в статье предложена модель оценки качества выполнения норм Приказа об ученой политике, которая основана на экспертно-ориентированном подходе, и ее практическое применение буде способствовать усовершенствованию учета эксплуатационных расходов в контексте повышения контроля их использования.

Ключевые слова: учетная политика; эксплуатационные расходы; метод учета расходов; объект калькулирования; Приказ об учетной политике.

Larisa Gnylytska,

Doctor of Economic Sciences, Professor Kyiv National Economic University named after Vadym Hetman, Ukraine

Ali Al-gazu,

PhD Student, Kyiv National Economic University named after Vadym Hetman, Ukraine

ACCOUNTING POLICY DOMINANTS IN MANAGEMENT OF AVIATION COMPANY OPERATING COSTS

Unlike the world trends, Ukraine has seen a significant decline in demand for air travel, which, on the one hand, is due to a decline in the solvency of the population that is in need of this type of service, and, on the other hand, to a “price war”, in which more financially sustainable foreign airlines are dropping prices and luring the bulk of local passengers. Hence, there is a need for finding effective ways to manage operational expenses as the base of a flexible tariffpolicy for air transportation.

Keyw ords: accounting policy, operational expenses, cost accounting method, object of calculation, Scientific Policy Order.

Актуальність теми

Авіаційний транспорт - одна з найважливіших галузей економіки держави, діяльність якої спрямована на задоволення потреб населення в перевезеннях пасажирів, багажу та вантажів, гарантування високого рівня безпеки польотів. Однак, найважливішою особливістю функціювання вітчизняних авіакомпаній у сучасних умовах є істотне зниження попиту на авіаперевезення і, як наслідок, падіння ефективності їх діяльності. Утриматися на ринку вітчизняних авіаперевізників і зберегти за собою певний сегмент міжнародного ринку можливо лише, пропонуючи послуги за конкурентними цінами. Відтак, перед менеджментом авіакомпаній постає нагальне завдання пошуку ефективних способів управління експлуатаційними витратами як основи гнучкої тарифної політики на авіаперевезення.

Одним із найбільш дієвих способів управління експлуатаційними витратами справедливо вважають чітке дотримання норм облікової політики. Згідно із Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», облікова політика - це сукупність принципів, методів і процедур, яку використовує підприємство для складання і подання фінансової звітності [1]. Тобто це вибір підприємством конкретних методик, форм і технік ведення бухгалтерського обліку, зважаючи на положення чинних нормативних документів і особливостей його діяльності.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Незважаючи на значну кількість наукових публікацій, присвячених питанням управління експлуатаційними витратами з метою їх зниження, серед яких варто виокремити роботи Л. Городецької [2], Н. Князевої [3], О. Костроміної [4], Е. Султанової [5], системних досліджень, спрямованих на обґрунтування дієвих елементів облікової політики авіакомпаній відповідно до сучасних потреб їх управління, немає.

Постановка завдання. Головне завдання, проведеного в статті дослідження, - критично оцінити чинну облікову практику відображення експлуатаційних витрат та обґрунтувати дієві елементи облікової політики авіакомпаній відповідно до організаційно-технологічних особливостей авіаційної галузі й інформаційних потреб авіаперевізників на сучасному етапі розвитку економічних відносин в Україні.

Виклад основного матеріалу дослідження

Облікова політика надає можливість використовувати альтернативні варіанти (елементи) узагальнення фактів господарської діяльності авіакомпанії щодо формування експлуатаційних витрат та їх відображення в бухгалтерському обліку. При цьому елементи облікової політики потрібно розробляти з урахуванням організаційно-технологічних особливостей діяльності авіатранспортних підприємств, серед яких варто виокремити такі:

1) у структурі витрат авіакомпанії відображаються особливості повітряного транспорту як галузі, що не створює матеріального продукту, однак є досить фондо- й матеріаломісткою, тому в собівартості авіа послуг переважають витрати на запасні частини та пально-мастильні матеріали, а питома вага амортизації вища, ніж у середньому по промисловості;

2) продукція авіаційного транспорту є послугою, що реалізується і споживається в процесі її надання, тому для цієї галузі відсутні показники незавершеного виробництва та залишків нереалізованої продукції. Як наслідок, в авіатранспортні підприємства мають вагомі переваги перед виробничими для використання сучасних методів виробничого обліку, таких як «директ-костинг», «стандарт-кос» та метод АВС;

3) технологічні особливості діяльності авіатранспортних підприємств дозволяють виокремити дві бази прямого простеження витрат: окремий рейс (маршрут, за яким відбуваються авіаперевезення) та окреме повітряне судно. У зв'язку з цим аналітичний облік витрат авіакомпанії доцільно здійснювати як за напрямами повітряних маршрутів, так і за окремими номерами повітряних суден. Такий підхід уможливлює оцінювання впливу на зміну тарифів на авіаперевезення як реальних умов здійснення польоту, так і типу повітряного судна, на якому відбувався політ;

4) у процесі створення авіаційної продукції, крім авіаперевізників, беруть участь і сторонні організації (аеропорти, підприємства управління повітряним рухом тощо), які здійснюють аеропортове й аеронавігаційне обслуговування. Відтак, аеропортові й аеронавігаційні збори повинні бути відображені в бухгалтерському обліку як відокремлена група у складі статей калькуляції, оскільки вони безпосередньо пов'язані з окремим рейсом і є об'єктом підвищеної уваги як облікових працівників, так і менеджерів авіакомпанії;

5) авіапослуги прямо пов'язані з індивідуальними потребами споживачів, тому до авіаперевізників ставлять підвищені вимоги щодо комфорту пасажирів і безпеки перельотів. Це вимагає утриманням спеціалізованих підрозділів, якими є авіаційно-технічні комплекси, навчально-тренувальні комплекси, комплекси наземного обслуговування. За своїми характеристиками ці комплекси - допоміжні підрозділи авіакомпанії, а тому витрати, пов'язані з їх утриманням, треба обліковувати на окремих субрахунках до рахунку 232 «Допоміжне виробництво», або у складі однойменних статей загальновиробничих витрат (чи аналітичних рахунків до рахунку 91 «Загальновиробничі витрати»), з метою подальшого визначення собівартості наданих послуг і на цій основі формування трансфертних цін.

Водночас, дослідження сучасної практики формування складників облікової політики на вітчизняних авіатранспортних підприємствах дало можливість виокремити низку істотних недоліків, серед яких:

1) котловий (простий) метод обліку витрат без деталізації за окремими рейсами, що значно знижує можливість виокремлення найбільш рентабельних і збиткових рейсів;

2) собівартість рейсу визначають на рівні планової собівартості льотної години та фактичного нальоту годин без урахування впливу специфічних витрат, пов'язаних з окремим рейсом;

3) ураховуючи непрямі витрати на окремі рейси, використовують винятково розподільчий підхід на рівні годин нальоту, тоді як у складі непрямих витрат є такі, які мають прямий зв'язок з окремими рейсами чи повітряними суднами і потребують інших підходів до їх віднесення;

4) облік і планування здійснюють у розрізі різних статей калькуляції, що значно знижує контрольні й аналітичні властивості обліку експлуатаційних витрат.

Виявлені недоліки потребують аргументованих рекомендацій щодо їх усунення.

Зокрема доведено, що на зміну котловому методу обліку витрат має прийти позамовний метод обліку в поєднанні з елементами методу «стандарт-кост» та методу АВС. Що ж стосується нерегулярних (чартерних рейсів), то цілком виправданою буде методика формування собівартості авіапослуг на рівні змінних витрат (метод «директ-костинг» та одна з його модифікацій - метод ступеневого покриття постійних витрат).

Зміна методичних підходів до формування собівартості авіапослуг неодмінно потребуватиме і зміни поглядів на об'єкт калькулювання. Традиційно у практиці діяльності вітчизняних авіакомпаній основним (і зазвичай єдиним) об'єктом калькулювання є льотна година. Однак, розрахована на основі льотної години собівартість рейсу не позбавлена недоліків, оскільки не враховує впливу низки чинників, що визначають експлуатаційні властивості окремих повітряних суден та їх технічні особливості.

Відтак, уважаємо, що основним об'єктом калькулювання авіакомпанії має стати індивідуальна собівартість рейсу. На відміну від розподільчої методики формування вартості рейсу на основі льотної години, прямий підхід до формування собівартості рейсу враховує льотно-технічні властивості повітряних суден, фактичну вартість пального, використаного під час рейсу, витрати на аеропортове й аеронавігаційне обслуговування в регіоні виконання рейсу та інші чинники, пов'язані зі специфічними витратами, характерними для окремого рейсу.

Формування індивідуальної собівартості рейсу потребуватиме дотримання чітких принципів поділу витрат на прямі та непрямі щодо окремих рейсів. При цьому всі прямі витрати варто обліковувати за кожним рейсом, а непрямі - за місцями їх виникнення з подальшим розподілом між окремими рейсами. Однак дослідження складу прямих і непрямих витрат на вітчизняних авіакомпаніях дозволило виявити низку проблемних моментів, пов'язаних із невиправданим укрупненням окремих складників непрямих витрат і «вуалюванням» у їх складі компонентів, що мають прямий характер.

Таблиця 1 Порівняльна характеристика елементів облікової політики з урахуванням запропонованих змін

Щоби подолати проблему знеособлення обліку експлуатаційних витрат, пропонуємо авіакомпаніям використовувати елементи АВС-калькулювання (поопераційного калькулювання). У цьому випадку виробничі накладні витрати, пов'язані зі здійсненням окремих операцій технологічного циклу надання авіапослуг доцільно збирати на відповідних аналітичних рахунках до рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» з подальшим віднесенням на окремі види авіарейсів (повітряних суден) з використанням найбільш обґрунтованих двигунів діяльності.

Практичне втілення запропонованих змін до облікової політики потребуватиме подолання проблеми укрупненого обліку експлуатаційних витрат (загалом по авіакомпанії без належної деталізації в розрізі окремих рейсів), спричиненої відсутністю досвіду формування фактичних калькуляцій за окремими видами авіапослуг. Відтак розроблено економічно обґрунтований перелік статей калькуляційних витрат, що найбільш точно характеризує склад експлуатаційних витрат щодо окремих рейсів та уможливлює подальший їх контроль.

З урахуванням наданих пропозицій щодо змін у обліковій політиці вітчизняних авіакомпаній наведемо порівняльну характеристику складників облікової політики авіакомпанії «Українсько-середземноморські авіалінії (Um Air)» ( табл. 1).

Поліпшення обліку експлуатаційних витрат авіатранспортних компаній України ми вбачаємо не лише в удосконаленні елементів облікової політики, але і в чіткому їх виконанні. Відтак, для оцінювання якості виконання норм Наказу про облікову політику авіатранспортними підприємствами України в частині обліку експлуатаційних витрат автори запропонували модель такого оцінювання.

Запропонована модель ґрунтується на експертно-орієнтовному підході, а її практичне впровадження в діяльність авіатранспортних підприємств передбачає таку послідовність кроків:

Крок 1 - окреслення показників (критеріїв) оцінювання якості виконання облікової політики авіатран- спортних компаній (П) та їх узагальнення у вигляді анкет, наданих експертам. З урахуванням основних вимог до елементів облікової політики в частині обліку експлуатаційних витрат визначено 12 показників оцінювання. Варто зазначити, що ці показники можуть варіюватися залежно від потреб управління кожної окремої авіакомпанії.

Крок 2 - експертне оцінювання виконання норм облікової політики за встановленими показниками (критеріями) з присвоєнням кожному показнику відповідного бала, що характеризує досягнутий рівень виконання облікової політики (кожен із таких показників може перебувати в межах від 1 до 3 балів). При цьому 1 бал проставляють за умови повної невідповідності облікової політики авіакомпанії зазначеному критерію, 2 бали характеризує рівень часткової (неповної) відповідності облікової політики авіакомпанії встановленому критерію, а в 3 бали оцінюють рівень повної відповідності облікової політики авіакомпанії встановленому критерію.

Експертну оцінку виконання норм Наказу про облікову політику за окресленими автором показниками доцільно оформити у вигляді таблиці 2.

Таблиця 2 Експертна оцінка виконання норм Наказу про облікову політику авіаційної компанії в частині обліку експлуатаційних витрат