Загальна класифікація документа: зміни та доповнення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальна класифікація документа: зміни та доповнення

Швецова-Водка Галина Миколаївна,

доктор історичних наук, професор кафедри документальних комунікацій і бібліотечної справи Рівненського державного гуманітарного університету

Стаття присвячується розгляду однієї з найважливіших проблем типології документа: загальній класифікації документа. Мета дослідження полягає в тому, щоб оптимізувати схему загальної класифікації документа, уточнити деякі терміни та запропонувати матеріал для подальшої дискусії задля розвитку типології документа. Методологія дослідження ґрунтується на інформаційно-комунікаційному підході, що дозволяє визначати ознаки класифікації документа, які забезпечують фіксування інформації в документі та передачу її в суспільстві. Дослідження спрямовано на розвиток загальної теорії документа, тому враховуються в першу чергу ознаки, притаманні всім документам, незалежно від їх призначення. Здійснюється порівняльний аналіз різних концепцій загальної класифікації документа та запропонованих термінів і понятий. Результати дослідження будуть використані в навчальній та практичній діяльності в галузях, пов'язаних з інформацією та документацією. У результаті дослідження уточнено ознаки, за якими треба здійснювати загальну класифікацію документа, назви та послідовність блоків, з яких складається загальна багатоаспектна фасетна класифікація, характеристика окремих видів документа.

Ключові слова: типологія документа, загальна класифікація документа, теорія документа, термінологія документознавства

Summary

GENERAL CLASSIFICATION OF THE DOCUMENT: CHANGES AND ADDITIONS

Shvetsova-Vodka H. M.,

Doctor of Historical Sciences (Dr. Sc.),

Professor at the Department of documentary communications and library science

Rivne State Humanitarian University

Object, theme, purpose of work. The article is devoted to one of major problems of typology of document: general classification of document. A research purpose is to optimize the chart of general classification of document, specify some terms and offer material for a further discussion for development of typology of document.

Method or methodology of realization of work. The research methodology is based on the information and communication approach, which allows to determine the features of the classification of the document, which ensure the fixation of information in the document and its transmission in society. The study is aimed at developing a general theory of the document, so take into account primarily the features inherent in all documents, regardless of their purpose. A comparative analysis of various concepts of the general classification of the document and the proposed terms and concepts is carred out.

Presenting main material. The classification of the document is considered on the following blocks of facets: Types of the document on features of the information carrier; Types of the document on features of fixing of the information (creation of the document); Types of the document on sign means of fixing and transfer of the information (on a signaling component); Types of document on the possibilities of perception of information (perceptual component); Types of the document according to its information component; Types of the document according to the circumstances of the document's existence in the external environment. The composition of the blocks has been revised; some facets have been added, others have been removed from the general document classification table. The names and definitions of certain types of documents have been clarified.

Industry of application of results. Research results will be drawn in educational and practical activity in science and industries, related to information and documentation. Conclusions. As a result of research the signs on which it is necessary to carry out the general classification of the document, names and sequence of blocks from which the general multifaceted classification consists, the characteristic of separate types of the document are specified. A promising direction for the further development of the general classification of the document should be both the solution of problems inherent in this classification, and the wider popularization of already achieved results, their implementation in various fields of document science.

Keywords: typology of the document, general classification of the document, document theory, terminology of document science.

Актуальність теми дослідження

Важливою складовою теоретичної частини документознавства є типологія документа. Типологію ми розуміємо як «науку про типи», точніше, як розділ наукового знання, який визначає типи, види та інші типологічні підрозділи чи різновиди документів. Основою типології документа є логічна процедура класифікації, що є одним із способів наукового пізнання. Класифікація відрізняється тим, що поділ об'єктів пізнання на класи, типи, види тощо відбувається за однією ознакою, а класи визначаються відповідно до наявності чи відсутності або ступеня прояву цієї ознаки в кожному об'єкті, що аналізується.

Сучасними дослідженнями доведено, що існує багато питань класифікації документа, що є спільними для документів будь-якого походження та призначення. Разом з тим, існують особливі класифікації для документів певного виду, що не розповсюджуються на всі документи. Подальшої розробки потребують обидва названі напрями класифікації документа. Крім того, існує ще й третій напрям: впровадження новацій, розроблених для певних видів документів, у загальну класифікацію, та навпаки - із загальної класифікації в спеціальні, для окремих видів документів.

При аналізі тих чи інших класифікацій важливим є ще такий момент: треба не тільки показати недоліки чи пробіли тої чи іншої класифікації, але й запропонувати власні рішення, що дадуть матеріал для подальшого обговорення.

Загальна класифікація документа покликана об'єднати характеристики різних видів документа за ознаками, притаманними всім документам, і таким чином забезпечити формування спільної теорії документа. У цьому її значення і складність.

Аналіз досліджень і публікацій

класифікація документ вид

Дослідження з питань класифікації документа є невід'ємною складовою як теорії, так і практики роботи з документами у всій документосфері. Певний час такі дослідження розвивалися відокремлено одне від одного, що ускладнювало вирішення деяких проблемних питань, заважало врахуванню позитивного досвіду як спеціальних досліджень окремих видів документів у загальній класифікації, так і навпаки. Детальний аналіз досвіду теоретичної класифікації документа зроблено у фундаментальній монографії В. В. Бездрабко [2, с. 488-525]. Розглянувши підходи до класифікації документів у різних наукових дисциплінах, автор відзначила, що найбільш повний виклад питання класифікації документа знайшли у навчальних виданнях Г М. Швецової-Водки [19; 22; 23], Н. М. Кушнаренко [12], Ю. І. Палехи та Н. О. Леміш [14]. Вагомий внесок у розвиток теорії документа, у тому числі типології, зробили монографії С. Г Кулешова [9; 10] та Г М. Швецової-Водки [21]. Низка досліджень, що мали практичні результати, присвячувалася класифікації документів у діловодстві та архівній справі. Все це свідчило про активний розвиток типології документа наприкінці XX - на початку XXI ст. Разом з тим В. В. Бездрабко зробила висновок про необхідність усунення недоліків у пропонованих класифікаційних схемах [2, с. 525]. Історіографічний аналіз схем класифікації документа у названих вище працях зробила Л. В. Клим- чук [7]. Подальший розвиток і перспективи документознавства в Україні проаналізовані в наступних працях В. В. Бездрабко [1] і С. Г Кулешова [11]. Обидва авторитетні дослідники дійшли висновку про перспективність розвитку проблематики загального документознавства. За словами С. Г. Кулешова, «Цінність і значущість загального документознавства полягає в можливостях порівняння шляхів вирішення певних концептуальних питань з теорії документа в різних наукових дисциплінах, які декларують, що їхнім об'єктом дослідження є документ або окремі його характеристики» [11].

Мета дослідження полягає в тому, щоб оптимізувати схему загальної класифікації документа, уточнити деякі терміни та запропонувати матеріал для подальшої дискусії задля розвитку типології документа.

Виклад основного матеріалу

Перш ніж говорити саме про класифікацію, варто згадати, як ми трактуємо у даному випадку поняття «документ». Йдеться про визначення документа. Як відомо, згоди в цьому питанні між науковцями досі немає. Тому ми вважаємо можливим узяти за основу визначення документа, подане Міжнародною організацією зі стандартизації (International Organization for Standardization, ISO) у стандарті ISO 5127: «записана інформація чи матеріальний об'єкт, що може використовуватися як одиниця в документаційному процесі» [24, entry 3.1.1.38]. При цьому документаційний процес трактується як «безперервне і систематичне збирання і оброблення записаної інформації з метою її зберігання (розміщення), класифікування, знаходження, використання або передачі» [24, entry 3.2.1.22]. Вважаємо, що це значення документа відповідає визначеному нами значенню Документа IV [23, с. 21-22, 61-65], що охоплює будь-які записи інформації: текстові, нетекстові, технотронні; неопубліковані та опубліковані; службові та загальнодоступні; електронні та нонелектронні. Їх диференціацію за різними ознаками повинна показати загальна класифікація документа. Враховуючи різноманіття ознак, за якими можна класифікувати документ, така класифікація має будуватися як фасетна, де кожний фасет визначає види документа за однією ознакою. Близькі за характером ознак фасети можуть групуватися у певні блоки класифікації.

Послідовність фасетів у багатоаспектній паралельній класифікації не має принципового значення, тобто аналіз документа можна починати з будь- якої його складової. Так само не має значення послідовність блоків, у які об'єднуються окремі фасети класифікації. Тим не менше, є можливість висунути на перше місце або загальноприйняті частини класифікаційної таблиці, або ті, що за логікою викладу матеріалу потребують особливої уваги. Крім того, окремі блоки чи навіть фасети класифікації можна поділити на більш дрібні, якщо визначити ознаку класифікації конкретніше.

У нашій класифікації в монографії 2001 р. на першому місці був блок «За особливостями носія інформації», [21, с. 160] а в посібнику 2007 р. - блок «За особливостями знакових засобів фіксації та передачі інформації» [22, с. 147]. Ці обидва блоки не залежать один від одного, тому їх послідовність може бути будь-якою. Інша річ -- вибір ознак і, відповідно, фасетів, які подаються в кожному блоці. Після обговорення різних варіантів класифікаційної схеми ці блоки змінилися. Зокрема, частина фасетів з першого блоку була перенесена до блоку «За особливостями знакових засобів фіксації та передачі інформації».

Сьогодні вважаємо за потрібне внести додаткові зміни та уточнення до блоку «Види документа за особливостями носія інформації»

Назву ознаки «За матеріалом носія інформації» пропонується змінити на «За матеріальною основою носія інформації», оскільки в публікаціях Ю. М. Столярова підкреслювалася необхідність розрізняти матеріал основи носія інфор- мації і речовини, якою здійснюється запис [18, с. 153-169]. У відповідному фасеті виділимо такі види документів: «документ із штучною матеріальною основою» з різновидами: паперовий, полімерний плівковий (у тому числі прозоро-плівковий та непрозорий плівковий - магнітострічковий), полімерний пластинковий; «документ із природною матеріальною основою» і «комбінований». З боку В. В. Бездрабко зазнало критики виділення таких різновидів полімерного документа, як прозоро-плівковий, непрозорий плівковий - маг- нітострічковий і пластинковий, з тієї причини, що такий поділ вказує не на матеріал носія, а на фізичні властивості та форму [2, с. 491-492]. Погоджуємося, що в цьому випадку, можливо, невдало обрано визначальні терміни, але йшлося саме про різновиди полімерного матеріалу, з якого роблять прозорі або непрозорі плівки та полімерні пластини. Строго говорячи, навіть папір є полімерним матеріалом, тому можна було б сказати «полімерний-паперовий», але цього не варто робити, тому що назва «паперовий документ» є традиційною і не потребує змін.

Блок А. Види документа за особливостями носія інформації

До документів, записаних на природному матеріалі, належать записи на дереві, камені, шкірі тварин - пергамені, шовку. Є сумніви щодо кваліфікації таких матеріалів носія інформації, як папірус та метал: вважати їх природними чи штучними? З одного боку, вони створені з природних матеріалів без їх переробки; з іншого - вони оброблені таким чином, що вже не мають вигляду та якостей природних матеріалів.

Використання природних матеріалів для створення документів, звичайно, не характерно для нашого часу, але деякі з таких документів збереглися і виступають як джерела досліджень, тому варто відобразити їх у класифікації. Крім того, деякі природні матеріали можуть стати перспективною основою майбутніх документів. Наприклад, існують дослідження, які стверджують, що найбільшу ємність та довговічність для електронних документів мають носії інформації, побудовані на природних дорогоцінних каміннях [17]. Єдиний недолік, що заважає їх сучасному застосуванню - надто велика вартість.

Назву наступного фасету у цьому блоці пропонується уточнити: «За конструктивною формою носія інформації», а серед видів документів за цією ознакою додати вид «документ нетрадиційної форми», до якого належатимуть як нетрадиційні форми паперових документів (книжки-іграшки тощо), так і різноманітні флешки. До цього виду можна віднести згадувані М. С. Ларько- вим документи таких форм, що існували в минулому або є малопоширеними: цилиндричні (фонографічні валики, магнітні барабани), проволочні (в магніто- записувальних пристроях, «чорних ящиках») [13, с. 250].

За пропозицією М. С. Ларькова відповідно до особливостей носія інформації виділяємо ще фасет «За можливістю транспортування» [13, с. 250], проте запропоновану ним назву одного з видів за цією ознакою - «портативний» - змінюємо на «мобільний». «Портативний» розуміємо як «зручний для носіння при собі, невеликий за розміром, негроміздкий», а «мобільний» - як рухливий, здатний до пересування. Отже, види документа за можливістю транспортування: стаціонарний, мобільний, енергетичний. Стаціонарний - той, що не підлягає транспортуванню (перенесенню); мобільний - зручний для пересування; енергетичний - той, що передається засобами інформаційно-комунікаційної технології з одного носія на інший.

Наступним блоком буде «Види документа за особливостями фіксування інформації (створення документа)».

У нашій класифікації документа в монографії 2001 р. фасет «За способом запису інформації (способом створення документа)» був відображений у блоці «За особливостями носія інформації» [21, с. 160], а в посібнику 2007 р. в блоці «За особливостями знакових засобів фіксації та передачі інформації» [22, с. 147]. У підручнику Н. М. Кушнаренко фасет «Вид документа за способом документування» розміщений у блоці «Класифікація за інформаційною складовою документа» [12, с. 98]. Ю. М. Столяров запропонував ввиділити окремо блок фасетів «за способами документаризації». Поняття «документаризація» пояснюється таким чином: «У даному випадку мається на увазі фіксація знаку на матеріальному носієві. Фіксація є процес перетворення незримої думки в знак, тобто матеріальний об'єкт, оснащення носія знаками, тобто його перетворення на документ, або документарізація» [18, с. 173]. Ці факти свідчать про те, що всі шукали більш відповідне місце для розміщення цього фасету.

Блок Б. Види документа за особливостями фіксування інформації (створення документа)

Насамперед Ю. М. Столяров виділив у цьому блоці фасет «За суб'єктом документаризації», а в ньому такі види документа: рукописний, механічний, автоматизований та автоматичний [18, с. 173]. Рукописний документ створювався, за словами автора, «коли знаки малювали, креслили, виписували (фарбою, тушшю) на поверхні матеріалу основи». Механічний документ створюється способом, при якому «знаки виробляє механізм, спеціально сконструйований для цієї мети: різець, перфоратор, механічний фотоапарат, друкарський верстат і так далі». Різновиди механічного документа можуть мати найменування: гравірований, перфорований, фотографований, друкований. При автоматизованому способі документаризація здійснюється автоматом (комп'ютером) під управлінням людини, а при автоматичному - без участі людини, за заздалегідь заданою програмою. З таким поділом документа на види можна погодитись, але зауважимо, що, на наш погляд, суб'єктом фіксування інформації у всіх перелічених видах може бути тільки людина, бо вона не тільки вручну фіксує інформацію на матеріальному носієві, але й створює механізми, у тому числі автомати, а також програми їх дії. Отже, ознака класифікації для такого фасету визначена неточно.

Окремо Ю. М. Столяров характеризує способи документаризації, що виділяються «за природою» (на жаль, без пояснення, природою чого?). При цьому «способи розділяють на фізичні (механічний, електромеханічний, електрографічний, електромагнітний, оптичний, електронний і так далі), хімічні (фотографування, травлення кислотами) та їх поєднання в різних комбінаціях» [18, с. 174]. Перелічені способи та їх різновиди детально охарактеризовані автором. Стає зрозумілим, що за кожним способом можна визначити особливий вид документа. Їх доволі багато, тому в загальній класифікації документа не варто перераховувати всі, достатньо обмежитись узагальненими поняттями.

Вважаємо за можливе об'єднати дві названі вище зазначені Ю. М. Столяро- вим ознаки і сформувати один фасет «За способом запису інформації (способом створення документа)». Основними видами (класами) документів у ньому будуть: рукотворний (рукописний), механічний та технотронний, з подальшим поділом на їхні різновиди.

Серед рукотворних (рукописних) документів тут можна виділити «документ, створений нанесенням фарби на основу носія» і «документ, створений шляхом зміни поверхні носія» (видряпування запису на бересті, висікання запису на камені тощо). Машинописний документ іноді відносять до рукописних (наприклад у ДСТУ 5127:2007 Інформація та документація. Словник термінів [6, термін 2.3.1.02]), однак це неправильно, навіть виходячи з його визначення: «Документ, надрукований на друкарській машинці чи на принтері». Вочевидь, такий документ має належати до надрукованих, хоча й не поліграфічних.

«Технотронний» - це документ, для створення якого використовують певні фізичні та хімічні процеси і відповідні технічні пристрої, а для сприйняття інформації людиною з таких документів теж потрібне технічне обладнання. Винятком може бути лише фотографічний документ, створення якого закінчується друкуванням світлини - фото на фотопапері, доступного для сприйняття людиною без додаткового обладнання. Серед технотронних оптичних документів є фотографічний, який може бути створений як хімічними засобами, так і електронними (цифровими).

Окремий фасет «За способом виготовлення документа (фіксування інформації)» має поділ на такі види документа, як нонелектронний (аналоговий) та електронний (цифровий). Це рішення викликане тим, що електронний документ на даний час не може посідати окреме місце в попередньому фасеті. Електронними можуть бути будь-які види технотронного документа, цифрові версії механічних (у тому числі друкованих) та рукописних документів. Тому поділ на електронні та нонелектронні документи має бути самостійним фасетом загальної класифікації документа.

Зауважимо, що сучасне розуміння електронних документв трактує їх саме як цифрові. Про це чітко сказав М. С. Ларьков: «Документи, що виконані через комп'ютерну програмну операційну систему у вигляді запису одного або декількох файлів у цифровому коді, отримали назву електронних. ... електронні документи - це завжди документи оцифровані» [13, с. 252].

Електронні документи пропонуємо тут поділити на два види: офлайновий та онлайновий, назви яких вже стали загальноприйнятими. Подальший і глибший поділ електронних документів на види за різними ознаками варто здійснювати в окремій спеціальній класифікації, як це зробив, наприклад, Ю. С. Ковтанюк [8, с. 45-76].

Нонелектронні документи названі так Ю. М. Столяровим на противагу електронним документам замість того, щоби називати їх «традиційними документами». Дійсно, документи, що є нетрадиційними сьогодні, можуть стати традиційними завтра, тому краще використати більш конкретну назву.

У міжнародному стандарті ISO 5127 ми бачимо, що електронний документ більше називають цифровим (digital document) з таким визначенням: «інформаційна одиниця із визначеним вмістом, яка була оцифрована або з самого початку була виготовлена у цифровій формі» [24, entry 3.3.3.02]. Протиставляють йому аналоговий документ (analogue document), як «документ, який можна використовувати без цифрового обладнання» [24, entry 3.3.3.01].

Ознаку «За мірністю запису інформації» з поділом на одно-, дво- та тривимірні документи ми трактували саме як спосіб запису, а не форму носія. Однак такий підхід зазнав критики з боку В. В. Бездрабко, яка вважає, що всі документи є тривимірними «з огляду на складні теорії тривимірності світу» [2, с. 492], тобто відносить цю ознаку до зовнішньої форми матеріального носія інформації. Н. М. Кушнаренко, хоча й виділяє ці види документа за мірністю запису інформації, характеризує їх не за формою запису, а з погляду розміру (формату) та об'єму документів [13, с. 98; 106]. С. Г Кулешов також зазначав, що «весь наш світ тривимірний», тому не можуть існувати документи однови- мірні та двовимірні; з іншого боку, тривимірність може бути характеристикою зображення, що створює ілюзію об'ємності відображених об'єктів при незмінності самого документа [10, с. 55-56]. Враховуючи такий неоднозначний підхід, вважаємо можливим вилучити вказаний фасет з класифікаційної таблиці.

Оскільки запропонована Н. М. Кушнаренко ознака класифікації документа «за регулярністю виходу в світ» з поділом на періодичний та неперіодичний документи [13, с. 99] стосується тільки видань, пропонуємо використати ознаку «За відношенням до часового виміру», за якою розрізняти не тільки видані, але й неопубліковані документи. Неперіодичні видання і більшість неопублі- кованих документів є одноразовими, тому що вони не передбачають продовження; серіальні видання належать до континуальних документів, тобто таких, що передбачають продовження у вигляді окремих випусків чи номерів. Ю. М. Столяров пропонує іншу назву для одноразових документів: називає їх дискретними на відміну від континуальних, однак указує на відносність такого поділу, коли один і той самий документ може характеризуватися одночасно і як дискретний, і як континуальний [18, с. 149], Вважаємо, що дискретність - це не часова, а загальна характеристика документа, оскільки всі документи є дискретними, відокремленими один від одного. Документи, продовження яких не передбачається, краще назвати одноразовими, а не дискретними.

Серед континуальних документів є такі, закінчення яких взагалі не передбачається чи відкладається на невизначений час, запис інформації в них постійно продовжується. Ю. М. Столяров наводить такі приклади неопублікованих континуальних документів, як реєстраційні журнали, інвентарні книги, бібліотечні каталоги, а також датчики інформації, яка надходить з автоматизованих систем, наприклад, метеоінформації [18, с. 148-149]. Вважаємо за можливе назвати такі документи «нескінченними». Поняття серіальних документів добре відомо з типології видань [5, с. 5].

Одним з найважливіших у класифікації документа є блок «Види документа за знаковими засобами фіксації та передачі інформації (за сигнативною складовою)». Раніше вважали, що документ має лише дві складові: матеріальну та інформаційну. Науковці шукали найбільш правильне місце розташування блоку класифікації за знаковими засобами фіксації та передачі інформації: серед характеристик матеріальної чи інформаційної складових документа. На наш погляд, характеристика знаків, застосованих для запису інформації в документі, є самостійною складовою документа. Ю. М. Столяров назвав її «сиг- нативною складовою» [18, с. 181].

У цьому блоці класифікації документа бачимо можливість низки змін та доповнень у порівнянні з попередніми публікаціями.

«За характером знакових засобів передачі інформації» треба підкреслити різницю між документами, в яких знаки лише умовно відображають певний зміст і документами, в яких знаки подібні до відображуваного об'єкту. Перші знаки називають символічними або ідеографічними, якщо йдеться про документи, в яких інформація записана графічними знаками. Цю назву можуть мати документи, в яких використовують такі знаки. Зазначимо також, що деякі автори назву «символьні» документи відносять тільки до матеріальних предметів, які виконують функцію символа, практично не змінюючи свого зовнішнього вигляду, наприклад, чобіток - на вхід у майстерню взуття. Інші автори до ідеографічних документів відносять ноти, географічні карти, але не текстові документи. Такі погляди вважаємо помилковими.

Блок В. Види документа за знаковими засобами фіксації та передачі інформації (за сигнативною складовою)

На противагу символічним документам ми раніше висували тільки зображальні документи, в яких знаки подібні до відображуваного об'єкта, називаючи їх іконічними документами. Зараз вважаємо іконічні документи ширшим поняттям, що охоплює образотворчий, аудіальний та аудіовізуальний документи, в яких зафіксована інформація, подібна до того, що відображається. Це записи наочних образів та звуку. Синкретичним назвемо документ, у якому одночасно використовуються знаки ідеографічні та іконічніі.

У побудові цього фасету ми наслідуємо Ю. М. Столярова, який відзначив необхідність створення класифікаційної групи документів різної знакової природи, які містять інформацію, подібну до відображуваного об'єкту. Такі документи він назвав аналоговими [18, с. 184--185]. але, як показує міжнародний стандарт ISO 5127, аналоговий документ має інше визначення («документ, який можна використовувати без цифрового обладнання» [24, entry 3.3.3.01]), про що сказано вище. Отже, треба знайти іншу назву, яка б об'єднувала документи, в яких використовують знаки, подібні до відображуваного об'єкта. Такою об'єднувальною назвою може бути «іконічний документ».

У фасеті «За належністю знаків запису до певних знакових систем» змінюємо терміноелемент «зображувальний» на «зображальний», тому що останній запропонований в ДСТУ 5127:2007 «Інформація та документація. Словник термінів» [6, № 2.1.16]. Його визначення: «Документ, у якому ілюстроване зображення є основною особливістю». На наш погляд, це визначення не є кращим за попереднє, подане у ДСТУ 2732:2004 «Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять»: «Документ, зміст якого зафіксовано у вигляді точного, зменшеного, збільшеного або формалізованого відображення зовнішніх характеристик реального чи уявного об'єкта за допомогою малювання, креслення, графіки, фотографії, кінематографії, відеозапису» [4, с. 5]. Що означає «ілюстроване зображення»? Чи не достатньо сказати просто «зображення»? І що означає «основна особливість» Які є ще? Поряд є ще один термін: «зображення; малюнок», визначений таким чином: «Початкове двомірне подання одного чи кількох предметів або обрисів» [4, № 2.1.17]. Знову не зрозуміло: чому тільки «початкове» і що означає «подання»? Однак залишимо ці питання для укладачів стандарту; можливо, коли-небудь ми отримуємо відповідь. Що стосується терміноелементу «зображальний», то з ним можна погодитись.

Серед зображальних (образотворчих) є документ, традиційну назву якого «ізографічний» варто змінити на «образографічний», тому що останній більш пасує до української мови. Такий термін уже використовують деякі автори, наприклад, Т Ю. Гранчак [16, с.17-18].

Серед технічно-кодованих документів «електронний» як вид треба вилучити, тому що на даному етапі розвитку техніки та технологій будь-який вид документа, що вирізняється знаковою системою, може бути електронним чи ні. Вочевидь, електронні документи треба виділяти в іншому фасеті, за іншою ознакою, зокрема, «за способом фіксування інформації», що ми розглянули вище. Групу технічно-кодованих документів можна доповнити видом «мультимедійний документ».

Наступний фасет - «За мовною системою, в якій втілено інформацію» - дуже близький за змістом до попереднього, але відрізняється тим, що тут ми говоримо не про особливості знаків, якими виражений зміст документів, а про належність документів до певних мовних систем. Усі звикли вважати мовою лише вербальну (словесну) систему, хоч природну, хоч штучну. Але зараз науковці з різних галузей знань говорять про мову мистецтва, у тому числі музики, живопису, кінематографії тощо. Власною «мовою», а не тільки знаками, відрізняються картографічні документи. «Матричною мовою» називають кодування інформації у формі, доступній для «прочитання» електронно-обчислювальною машиною. Поняття матричного документа було введене в той час, коли почали здійснювати запис інформації на перфокартах та перфострічках, призначених для використання в електронно-обчислювальних машинах. Зараз до матричних документів відносять перфокарти, перфострічки, магнітні і оптичні диски, дискети для ЕОМ, у яких запис інформації здійснюється на так званих матрицях.

Як відомо, одну й ту ж інформацію можна виразити і передати різними знаками. Наприклад, слова передати знаками ієрогліфічними чи буквеними, чи Брайлевською «азбукою». Інформацію з певної мовної системи передати іншою мовою набагато складніше. Наприклад, мову музики передати вербальною мовою можна лише умовно, не гарантуючи повної тотожності такого «перекладу». Тому поряд із класифікацією за належністю знаків запису до певних знакових систем вважаємо потрібною класифікацію за мовною системою, в якій втілено інформацію.

Нашу класифікацію документа за особливостями знакових засобів фіксації й передачі інформації та за характером мовної системи піддала критиці В. В. Бездрабко [2, с. 492-493]. На жаль, науковіця не запропонувала інших варіантів класифікації за названими ознаками. Якщо наша спроба була невдалою, то, можливо, від неї варто взагалі відмовитися? Такої пропозиції ми теж не почули. Ця проблема потребує подальшого обговорення.

Назву блоку «Види документа за можливостями сприйняття інформації» можна доповнити уточненням, запропонованим Ю. М. Столяровим: за перцептивною складовою [18, с. 85].

Фасети в цьому блоці загалом ті самі, що визначалися нами раніше. Поділ документів за ознакою «призначення до сприйняття інформації» на види «лю- диносприйманий», «машиносприйманий» та «людино-машиносприйманий» документи можемо лише підтвердити. Причому людиносприймані документи поділяємо на «безпосередньо сприймані» та «опосередковано сприймані». Останні - це ті, зміст яких людина сприймає за допомогою певного технічного пристрою. Машиносприймані документи - це ті, що сприймаються машиною, тобто комп'ютером, і не призначаються для розкриття їх змісту перед людиною. До них належать різноманітні програмні продукти, з якими нефахівець знайомиться лише за назвами та способами їх використання. Поняття маши- носприйманого документа не може бути замінено на «машиночитаний» або «технотронний», тому що всі вони мають різні значення.

Блок Г. Види документа за можливостями сприйняття інформації (перцептивною складовою)

Фасет «За каналом сприйняття інформації людиною» доповнюємо видом «органолептичний», що має такі різновиди, як «одородокумент» і «тейстовий (смаковий)». Одородокумент - це такий, де інформація сприймається через нюх, а тейстовий - через смак. На виділенні цих видів документа як перспективних наполягає Ю. М. Столяров [18, с. 102-104]. Поняття візуального документа (у якому інформація сприймається зором) можна доповнити ріновидами «статичний (нерухомий)» і «динамічний (рухомий)». Тут йдеться не тільки про зображальну інформацію, а й текстову чи картографічну, яка сучасними електронними засобами може бути подана як в статичному, так і в динамічному візуальному вигляді.

У блоці «Види документа за його інформаційною складовою» найголовнішим, на наш погляд, є перший фасет, назву якого можна доповнити таким чином: «За сферою виникнення інформації, об'єктом відображення та цільовим призначенням». Така ознака класифікації є комплексною, тобто має декілька складових, що утруднює її використання.

При застосуванні вказаної комплексної ознаки для визначення видів документа використовується метод не класифікації, а типологізації, де кожний підрозділ відрізняється від інших не однією ознакою, а певним їх набором. Загалом ми підтверджуємо той перелік видів документа за цією ознакою, що був поданий та охарактеризований нами раніше [23, с. 162-165]. Разом з тим, враховуючи критичне зауваження М. В. Комової про пропуск галузі технології [25, с. 32], доповнюємо цей перелік видом «технічний документ» і вказуємо як різновид економічного «технологічний документ». Відсутність цих видів у попередній схемі пояснюється тим, що, на наш погляд, технологічна інформація є одним із видів економічної інформації [20], а технічна - економічної та наукової. Але, напевно, є сенс у тому, щоби виокремити відповідні види документів, зробити їх наявність наочною.

Блок Д. Види документа за його інформаційною складовою