Облік роялті за національними та міжнародними стандартами

Слід зазначити, що визначення поняття «роялті» в національних та міжнародних стандартах майже ідентична. Регламентація обліку роялті в нашій країні представлена і іншими законодавчими актами (План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій; НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»; НП(С)БО 16 «Витрати» та інші спеціальні закони України про інтелектуальну власність та біля сотні відомчих нормативних актів), які стимулюють ринок інтелектуальної власності та полегшують роботу бухгалтерської служби. Міністерство економіки України наголошує на прозорість ринку роялті, а це означає подальші зміни у законодавстві, в частині його удосконалення.

Для отримання винагороди у вигляді роялті підприємству слід заключити ліцензійний договір, у якому чітко прописати предмет договору, тобто надання дозволу використовувати об'єкта права інтелектуальної власності; вказати документи, які підтверджують належність майнових прав на ці об'єкти; умови розподілу роялті між ліцензіарами. Розмір (ставка) роялті встановлюється за домовленістю сторін між ліцензіатом і ліцензіаром. При укладанні договорів можна використовувати паушальний платіж, періодичні роялті, мінімальні роялті, роялті зі змінною ставкою. Використання тих чи інших ставок залежить від того хто є ліцензіатом (наскільки він відомий на ринку) або обсягів виробництва продукції. Міжнародну практику застосування підходів до визначення ставок роялті узагальнив Чугрій Н. А. Мова йде про застосування стандартних ставок роялті, узагальнених для певних сфер промисловості; визначення ставок роялті як частини прибутку ліцензіата (правило 25%); визначення ставок роялті на підставі показників економічної діяльності підприємства; визначення ставок роялті на підставі аналізу конкретних угод (порівняльний метод); застосування даних судової практики визначення ставок роялті [6].

Оцінка роялті за національними та міжнародними стандартами дещо різниться. Згідно Національного стандарту «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності» ставка залежить від проаналізованих результатів ринку серед аналогічних між собою об'єктів права інтелектуальної власності, за використання яких в обов'язковому порядку необхідно сплачувати роялті [7]. У той же час, аналітики вказують, що застосуванням «стандартних ставок» може призвести до похибки в розрахунку вартості нематеріального активу, адже ставка роялті при застосуванні методу роялті є ключовим показником при розрахунках [8]. Міжнародна практика оцінки роялті передбачає використання двох методів гіпотетичної ставки (найчастіше ця ставка застосовується для еталонних або подібних угод), при цьому важливим серед цих методів є розрахунковий. Для отримання гіпотетичної ставки можуть бути використані два методи. Перший базується на ринкових ставках роялті для порівняних або подібних транзакціях.

Передумовою використання цього методу є наявність нематеріальних активів, відносно яких регулярно укладаються ліцензійні договори між незалежними учасниками. Другий метод базується на розподілі доходу, який гіпотетично був би виплачений в рамках комерційного договору з боку зацікавленого ліцензіата за право користуватись нематеріальним активом [8]. Аналітики відзначають, що відсутність у національних стандартах можливості використовувати розрахунковий метод, ускладнює роботу низки фахівців, серед яких і працівники бухгалтерської служби. Для вирішення цієї проблеми рекомендовано використовувати Міжнародні стандарти оцінки.

Роялті, як за міжнародними стандартами (МСБО 18 «Дохід»), та і за національними (НП(С)БО 15 «Дохід») відображається у складі доходів. Згідно цих стандартів дохід визнається як роялті за принципом нарахування. Оскільки, затвердженого плану рахунків при веденні обліку за міжнародними стандартами немає, то підприємства України мають можливість або розробити його самостійно, або використовувати той, який затверджено Інструкцією № 291.

Ми підтримуємо думку авторів, що основним завданням бухгалтерського обліку є формування інформаційних потоків у відповідь на запити управлінського персоналу та внутрішніх і зовнішніх стейкхолдерів, формування якісного інформаційного забезпечення шляхом правильного бухгалтерського обліку роялті, оподаткування зазначених платежів нині набуває особливого значення [9]. Ураховуючи вище наведене, і у зв'язку з відсутністю затверджених методичних рекомендацій з обліку роялті, ми вважаємо за потрібне у Наказі про облікову політику підприємства вказати окремий параграф «Облік роялті». У цьому параграфі, в залежності від виду діяльності підприємства слід прописати методику обліку роялті. Крім Наказу, інформацію про облік роялті можна відобразити в інструктивних матеріалах по підприємству, яку можна назвати як «Інструкція з обліку роялті (для внутрішнього користування)».

Хоча, зазвичай, у Наказі про облікову політику майже не вказують перелік документів (Інструкція у цьому випадку буде більш доречніше), ми радимо додати цей перелік, оскільки необхідно забезпечити належним чином зберігання документів щодо сплати та отримання роялті (у разі виникнення судових суперечок).

У частині первинного обліку цього параграфу (Інструкції), ми радимо, вказати:

- у разі нарахування та сплати роялті наступні документи:

а) ліцензійний договір;

б) копії документів на право власності ліцензіара на об'єкт права інтелектуальної власності, оціночну вартість такого об'єкта (наприклад Звіт незалежного оцінювача);

в) бухгалтерська довідка щодо обчислення розміру роялті;

г) бухгалтерських проведення, якими в обліку відображено формування суми роялті;

д) бухгалтерська довідка щодо суми нарахованих податків та бухгалтерські проведення з цього приводу;

е) довідки про наявність укладеного міжнародного договору з Україною та країною - нерезидентом (у разі співпраці підприємства з нерезидентом в частині інтелектуальної власності), для уникнення подвійного оподаткування;

є) довідку або її нотаріально засвідчену копію, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, а також інші документи, якщо це передбачено міжнародним договором України;

- у разі отримання роялті:

а) ліцензійний договір;

б) виписку або витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про державну реєстрацію його як суб'єкта підприємницької діяльності, у разі, якщо ліцензіаром є фізична особа-підприємець;

в) банківські документи (або вексель), що підтверджують надходження грошей на поточний рахунок;

г) бухгалтерська довідка щодо обчислення суми доходу у вигляді роялті.

Важливим є також і документація, яка підтверджує реальне використання об'єктів права інтелектуальної власності в його господарській діяльності. Перелік цих документів теж необхідно прописати.

Щодо обліку роялті на рахунках бухгалтерського обліку, у Наказі (Інструкції), ми радимо скористатись кореспонденцією, що наведена у таблиці 2.

Таблиця 2. Облік операцій з роялті [10-12]