Місце сектору фінансових інститутів в національному рахівництві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Місце сектору фінансових інститутів в національному рахівництві України

Вареник Ірина Володимирівна, кандидат економічних наук,

доцент кафедри економіки та управління, Шосткинський інститут,

Сумський державний університет

Лобко Олег Миколайович, аспірант кафедри фінансів,

банківської справи та страхування, Національний університет

«Чернігівська політехніка»

Анотація

Розвиток української економіки, її становлення відповідно світовим вимогам, доводить необхідність удосконалення застосування необхідних інститутів, що мають місце в обліку та аналізі показників господарювання економічної системи та ведуть її до росту та високих позицій на світовому ринку. У даному питанні, важливим завданням, що постає перед державою є необхідність застосування ефективної методики оцінки та обліку макроекономічних показників сектору фінансових інститутів, які забезпечать якісний моніторинг господарської діяльності фінансового сектору країни та забезпечать можливістю всебічного аналізу його стану і місця в загальній економічній системі. За останній період проводилися дослідження проблеми національного рахівництва фінансових інститутів господарської системи як надійного інструменту макроекономічного обліку національної економіки. Ці дослідження необхідні для підтримки можливостей аналізу та своєчасного прийняття державних рішень щодо формування фінансових макроекономічних показників та в цілому щодо підвищення ефективності розвитку національної економіки

У статті розглянуто можливості інструментального забезпечення процесу обліку макроекономічних операцій фінансового сектору економіки та проведено їх змістовний аналіз. А також досліджено структуру та принципи ведення обліку фінансових інституцій, удосконалення системи національних рахунків в Україні і відображено необхідність приділення уваги на проблемах та недоліках, які є сьогодні під час складання та опрацювання національних рахунків фінансового сектору економіки, які вимагають свого вирішення, та планування шляхів їх подальшого удосконалення. У статті запропоновано для якісного аналізу фінансових інститутів національної економіки, застосування методики інтегрованої економічної інформації від рівня первісного фінансового обліку до макроекономічного рівня рахівництва. Уточнено принципи застосування різних інструментів фінансового обліку при складанні звітності в фінансовому секторі економічної системи та висвітлено основні принципи його застосування в Україні для дослідження та аналізу економічних процесів на макрорівні.

Ключові слова: фінансовий сектор, інтегрована економічна інформація, рахівництво, фінансовий облік, домогосподарство.

Varenyk Iryna Volodymyrivna Candidate of economic sciences, senior lecturer, Shostkin Institute of Sumy State University, Shostka

Lobko Oleg Mykolayovych Graduate student of the Department of Finance, Banking and Insurance, Chernihiv Polytechnic National University

Place of the financial institutions sector in the national accounts of Ukraine

Abstract

The development of the Ukrainian economy, its formation in accordance with world requirements, proves the need to improve the application of the necessary institutions that take place in the accounting and analysis of economic system management indicators and lead it to growth and high positions in the world market. In this matter, an important task facing the state is the need to apply an effective methodology for assessing and accounting for macroeconomic indicators of the sector of financial institutions, which will ensure high-quality monitoring of the economic activity of the country's financial sector and provide the possibility of a comprehensive analysis of its condition and place in the general economic system. Over the last period, research was conducted on the problem of national accounting of financial institutions of the economic system as a reliable tool for macroeconomic accounting of the national economy. These studies are necessary to support the analysis capabilities and timely adoption of state decisions regarding the formation of financial macroeconomic indicators and, in general, to improve the efficiency of the development of the national economy

The article examines the possibilities of instrumental provision of the process of accounting for macroeconomic operations of the financial sector of the economy and carries out a meaningful analysis of them. Also, the structure and principles of accounting of financial institutions, improvement of the system of national accounts in Ukraine were studied, and the need to pay attention to the problems and shortcomings that exist today during the compilation and processing of national accounts of the financial sector of the economy, which require their solution, and to plan the ways of their further improvement. The article proposes the application of the methodology of integrated economic information from the level of primary financial accounting to the macroeconomic level of accounting for the qualitative analysis of financial institutions of the national economy. The principles of application of various financial accounting tools in the preparation of reports in the financial sector of the economic system are clarified and the main principles of its application in Ukraine for the study and analysis of economic processes at the macro level are highlighted.

Key: financial sector, integrated economic information, accounting, financial accounting, household.

Вступ

Постановка проблеми. Впродовж останніх років в Україні має місце проблема якісного макроекономічного рахівництва в системі національної економіки. Фінансові інституції посідають належне місце в системі національного рахівництва, вони є елементом загальної структури обліку національної економіки. Так, окремий фінансовий сектор, надає важливу економічну інформацію для формування узагальнюючих фінансових показників макроекономічного обліку. Вони в свою чергу забезпечують високоякісний і прозорий розрахунок та моніторинг показників національного доходу та інших фінансових макроекономічних показників. Тому для вирішення ряду проблем, які мають місце в сучасній системі макро обліку, пропонується розглянути важливі аспекти інтегрування фінансово - економічної інформації обліку від рівня первісного бухгалтерського фінансового обліку до загального макроекономічного рахівництва. Також варто приділити увагу проблемам інструментального забезпечення процесів обліку фінансових інституцій, як базової складової, що забезпечує оптимальні умови та точність формування показників національного обліку в Системі національного рахівництва. Тому актуальність даного питання відображає ставлення держави до забезпечення прозорливістю звітних даних в потребах користувачів як внутрішніх так і зовнішнього користування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Важливі аспекти формування та розвитку сучасного місця фінансових інституцій в системі національного рахівництва висвітлюються такими українськими ученими як О. Швець, В. Моторний, В. Баланюк, В.Ситник, В. Геєць. Однак досконалі висновки щодо стану інформаційного забезпечення фінансового сектору економіки в потребах макроекономічного обліку докорінно не згруповані, тому питання дослідження цього процесу поки що не систематизовані і потребують подальших досліджень та рекомендацій.

Мета статті - дослідження особливостей та місця сектору фінансових інститутів в національному рахівництві України в умовах євроінтеграційних процесів та оптимізації економічної системи відповідно світовим вимогам.

Виклад основного матеріалу

Найпростішими рахунками в системі національних рахунків є секторні. До них приєднуються рахунки, складніші за характеристикою.

У сектори виділяються підприємства, адміністративні заклади, органи соціального страхування, домашні господарства, закордонні операції. Особливу роль відіграє група підприємств сектору «Фінансові інститути»: банки та організації зі страхування життя та пенсій. Але не всю економічну діяльність фінансових закладів відображено в цьому секторі. Так, заощадження для страхування життя і внесків у пенсійні фонди відображено в рахунках сектору «Домашнє господарство», а операції з цими заощадженнями розподілено між кількома фінансовими рахунками різних секторів. Отже, не можна розглядати рахунки фінансових закладів тільки як підрозділи рахунків сектору «Підприємства», оскільки певні операції відбито на рахунках сектору домашніх господарств [1].

Зміст рахунків кожного з секторів становить операції з товарами та послугами; розподіл доходів: первинний розподіл та перерозподіл; споживання і нагромадження; операції за капіталом; фінансові операції[2].

У рахунку операцій з товарами та послугами важливим є обчислення доданої вартісті, тобто цей рахунок певною мірою є аналогією таблиць використання ресурсів, товарів та послуг.

Валовий внутрішній продукт визначається як загальна сума доданої вартості, утвореної всередині країни. Національний доход відповідає тому самому поняттю, але скоригованому на сальдо доходів, одержаних за кордоном. Особи, які мають основні економічні інтереси в країні, та підприємства - філії іноземних фірм, засновані в країні, розглядаються як резиденти. Усі інші заклади та особи належать до нерезидентів, їх споживання становить частину експорту, а їхні внески в пенсійні фонди включають у суму трансфертів, які надходять з-за кордону[3].

Амортизацію варто враховувати згідно з її економічним сенсом: з одного боку, за відновленою ціною, з другого - за передбачуваною середньою тривалістю експлуатації машин та обладнання.

Валовий національний продукт дорівнює сумі трьох показників: споживання, капіталоутворення і сальдо за зовнішніми доходами. Визначення основних величин відповідають стандартній схемі системи національних рахунків ООН[2].

СНР має майже всі основні елементи, необхідні для опису економіки: групи господарських одиниць, різноманітні категорії операцій, категорії рахунків, пристосовані для аналізу окремих етапів кругообігу суспільного продукту. Разом з рухом доходу національні рахунки відображають процес виробництва та руху реальних благ, а також структуру фінансових вимог та зобов'язань, що виникли в господарських одиниць внаслідок їхньої економічної діяльності. У зведених рахунках виробнича сфера розглядається в цілому, але з виділенням окремих етапів кругообігу ресурсів, кожному з яких присвячено свій рахунок. Виробничий та фінансовий аспекти тут не розглядаються [2].

На рівні розгорнутих рахунків уже з'являються рахунки виробництва та фінансових операцій. Так, рахунок виробництва сектору „ Не фінансові підприємства" розподіляються на 16 галузей. Розподіл доходу також відображається не для всіх підприємств разом, а за двома великими групами (компанії та індивідуальні підприємства). Діяльність підприємств розглядається з погляду характеру операцій, які вони здійснюють[3].

У групі додаткових рахунків аналіз фінансових операцій фінансового сектору проводять ще в одному аспекті, тобто кожний з 10 видів активів та пасивів розподіляють на групи залежно від установи, яка випустила цінності на ринок. У такий спосіб номенклатуру фінансових операцій розширено до 54 позицій.

Розглянуті групи рахунків пов'язані між собою. Майже такий самий принцип розгалуження національних рахунків існує і в інших секторах економіки. Наприклад, у рахунку виробництва визначається знову створена вартість продукту, яка дорівнює різниці між обсягом валового продукту та проміжними витратами на виробництво останнього. Величина знову створеної вартості визначається як балансуюча стаття рахунка та залежить від технологій виробництва[3].

Ця балансуюча стаття рахунка виробництва є джерелом ресурсів наступного рахунка - експлуатації. На рахунку експлуатації зазначається валовий результат виробничої діяльності, тобто те, що залишиться у підприємства після оплат, пов'язаних із так званими факторами виробництва- зарплата, непрямі податки, відсотки за використаний позичений капітал [2].

Балансуюча стаття цього рахунка з економічного погляду є надзвичайно важливою. Вона показує, як було досягнуто рівноваги між ресурсами та витратами господарської одиниці. Той самий показник (чисте кредитування чи чиста позичка) є також у рахунку фінансових активів та пасивів, бо у фінансовому розумінні всі операції, відображені на попередніх рахунках, було здійснено або через сплату та отримання готівки, або надання та отримання кредитів, або через операції з цінними паперами. Оскільки цей рахунок відбиває той самий процес економічного обороту, що й попередні, то його стаття повинна збігатися з балансуючою статтею рахунка капіталу операцій фінансового сектору.

Для кожної групи господарських одиниць всі розглянуті рахунки складаються як консолідовані. Тому в них відображається рух ресурсів не тільки на рахунках у межах групи, а й між групами. Так, заробітна плата з рахунку експлуатації підприємств списується на рахунок розподілу доходів домашніх господарств, де вона витрачається на споживання та на інші потреби[3].

Але в цілому в будь-якій країні ситуація майже завжди складається так, що внутрішніх ресурсів або не вистачає, або вони залишаються в надлишку. Проте, оскільки оборот фактично постійно має місце, то це означає, що частину потреб було профінансовано із зовні, або деякі ресурси потрапили за кордон. Інакше кажучи, загальне сальдо рахунка капіталу для всіх внутрішніх господарських одиниць враховує величину сальдо всіх операцій, пов'язаних з виходом за межі економіки країни, які відображені в рахунках «Закордон» [1].

Проаналізуємо формування деяких головних показників СНР ООН, а саме ВВП, ВНД,ЧНП, НД, доход кінцевого споживання, ВДВ, які найбільш стисло характеризують параметри розвитку фінансового сектору національної економіки та її складових [4].

ЧНП відображає величину вартості ВВП, яка спрямована на споживчі витрати населення та на приватні інвестиції. Але ЧНП включає непрямі податки у вигляді акцизних та митних зборів. Якщо від загального обсягу ЧНП відрахувати непрямі податки, то буде отримано величину національного доходу (НД). Національний доход відображає частину вартості ВВП, яку отримують у вигляді доходу власники факторів виробництва (власники землі - у вигляді ренти, власники капіталу - у вигляді прибутку фірми, власники робочої сили - у вигляді заробітної плати).

Але якщо від величини НД відрахувати внески до фонду соціального страхування громадян, податки на прибуток підприємств та включити величину дивідендів, трансфертних платежів та відсотків, то займає місце показник доходу кінцевого споживання, який спрямовується на споживчі витрати і заощадження.

ВДВ характеризує заново створену вартість на рівні окремих інституційних одиниць (підприємств, домогосподарств, установ та організацій сектору загального державного управління), і таким чином відповідних інституційних секторів національної (регіональної) економіки (Додаток В). Тому національну (або регіональну) економіку можна розглядати як інституційний сектор, що об'єднує інституційні одиниці тієї чи іншої території. Це дозволяє стверджувати, що чинником економічного росту є зростання обсягів ВДВ, зокрема створених та облікованих на мікрорівні.

В національних рахунках всі інституційні сектори економіки відповідно класифікуються, а їх об'єднання складає сектор національної економіки, тобто "Всієї економіки" [3].

Створення ВДВ відбувається при виробництві товарів та наданні послуг. Це дозволяє аналізувати розвиток в галузевому розрізі. Адже будь-яка інституційна одиниця, сектор, зокрема регіон та національна економіка, характеризуються галузевою структурою виробництва, відповідною технологією та ефективністю виробництва, системою розподілу доходів, соціальним рівнем розвитку тощо. Звідси, збільшення ринкової вартості, наприклад, того чи іншого підприємства національної економіки необхідно розглядати з точки зору не лише поточних обсягів виробництва ВДВ, але перш за все з точки зору оптимізації якісних параметрів його розвитку, відтворення та рівноваги, стійкості та адаптованості до ринкових умов функціонування.

ВДВ - балансуючий показник в рахунку виробництва секторів та галузей. Він складає різницю між випуском в основних цінах та проміжним споживанням у цінах покупців. Для національної економіки, економіки регіону справедливі твердження: ВДВ галузей = ВДВ інституційних секторів. Рахунок виробництва підприємств України об'єднує відповідні рахунки нефінансових корпорацій (НФК), фінансових корпорацій (ФК) та некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства (НКОДГ).

Використання спрощених таблиць макроекономічних показників доцільно розглянути на прикладі найбільш агрегованого бюджету національної економіки, поданого у класичній формі ("доходів-витрат") [3]. Фінансовий сектор в такій формі застосовує рахунки товарів і послуг та операцій з доходами, які дозволяють обчислити формування доходів в національній економіці на кожному з цих етапів економічного кругообігу. Доходи національної економіки кореспондують з відповідними показниками Іншого світу (платіжного балансу). Обидві таблиці побудовані на основі даних НР [1].

Тому підтримка зовнішньоекономічної рівноваги головним чином залежить від якісних показників динаміки та структури рахунків - галузевих, інституційних та внутрішньо регіональних параметрів рівноваги, стійкості та розвитку тощо. Таким чином, фінансовий сектор в національному рахівництві слід розглядати як інструментарій розвитку внутрішнього ринку та підтримки зовнішньоекономічної рівноваги. В цілому національні рахунки мають кілька форм представлення, що зумовлено різними цілями макроекономічного моніторингу, аналізу та моделювання.

Національний бюджет в найбільш агрегованій формі дозволяє обчислити ВВП за виробничим методом та методом кінцевого споживання. Тому розвиток та поліпшення якісних параметрів рахунків принаймні слід розглядати згідно оптимізації виробничої структури національної економіки (товаровиробництва та сфери послуг, інституційної інфраструктури) та удосконалення структури кінцевого споживання. Так, зростання ВВП передбачає більш високі темпи зростання ринкового випуску товарів та послуг у порівнянні з проміжним споживанням. З іншої сторони, зростання ВВП потребує помірного зростання всіх елементів кінцевого споживання та формування такої її структури, яка забезпечить більш стійку рівновагу відтворення на наступних етапах. Зрозуміло, що таку рівновагу можна забезпечити за рахунок більш динамічного зростання інвестицій [161] (валового формування капіталу), зростання споживчих витрат населення на товари та послуги національного виробництва (індивідуальні кінцеві споживчі витрати), формування прозорих та ефективно функціонуючих ринків (товарів та послуг, праці та капіталу), зокрема виробничого споживання (проміжне споживання товарів та послуг), технологічного переозброєння сфери товаровиробництва та надання послуг, формування більш ефективної інституційної інфраструктури національної економіки, поліпшення якісних параметрів відтворення на галузевому, інституційному та регіональному рівнях[4].

Агрегована форма представлення макропоказників дозволяє розглядати відтворення доходів національної економіки в рамках рахунку товарів та послуг та рахунку операцій з доходами. Детальне дослідження цих сторін відтворення зовнішньоекономічної рівноваги потребує використання відповідних інструментаріїв аналізу. Так зовнішньоторговельну рівновагу (експорт та імпорт товарів та послуг) аналізують в рамках міжгалузевого балансу СНР ООН. Вся сукупність фінансових потоків, що характеризують формування інших доходів, не пов'язаних з експортом-імпортом товарів та послуг, вивчається в рамках різних модифікацій КРІС та МФП. В цьому контексті НБ та ПБ представляють найбільш агреговані рахунки національної економіки та іншого світу, побудовані в цілях дослідження рівноваги відтворення як на етапах економічного кругообігу доходів так і в інституційних секторах в цілому [2].

Національний бюджет розглядають також в розрізі бюджетів інституційних секторів національної економіки (підприємств, СЗДУ, ДГ) і відповідної системи рахунків. Тому системне покращання параметрів макропоказників безпосередньо залежить від поліпшення відповідних параметрів бюджетів - міжбюджетних відносин, бюджетно-фінансової політики інституційних одиниць, і в їх рамках - відтворювальних процесів.

Формування інституційної інфраструктури економіки з чітко окресленими статтями бюджетів та фінансовими потоками між ними потребує нового підходу до побудови бюджетної системи державного сектору, удосконалення між бюджетних відносин як в середині СЗДУ так і його зв'язків з іншими секторами. При цьому задача полягає в забезпеченні стійкої рівноваги і на цій основі рівномірного економічного росту та відтворення всіх інституційних складових національної економіки[4].

В цих цілях вчений У.Тіссен з Німецької консультативної групи по економіці при уряді України пропонував зобов'язати всі державні органи проводити розрахунок економічної ефективності, за якою здійснювали б контроль Міністерство фінансів та Рахункова палата. Це дозволило б покращити якісний рівень державних витрат, незважаючи на зростання витрат, пов'язаних з обслуговуванням державного боргу. Далі він робить висновок про те, що "неефективність, тобто неекономічність, обумовлена недоліком або неправильністю стимулів і відсутністю розрахунків економічної ефективності майже в усьому державному секторі, включаючи сферу державних інвестицій" [3]. Вихід із ситуації він вбачає в складанні всеохоплюючого консолідованого бюджету, де були б зафіксовані всі державні доходи та витрати. Це дозволило б обчислювати сальдо цього бюджету і таким чином зміни в державній заборгованості, вклад державного сектору в структуру національних заощаджень тощо. "Тільки на основі всеохоплюючого консолідованого бюджету може осмислено плануватися, аналізуватися та покращуватися фіскальна політика"[4]. А класифікація витрат консолідованого бюджету згідно міжнародних стандартів по функціям та по економічним цілям була б ще однією передумовою для аналізу фіскальної політики.

Висновки

облік макроекономічний фінансовий

Разом з тим, проведені дослідження вказують на те, що в Україні тривають науково-практичні розробки щодо удосконалення процесу національного рахівництва фінансових інститутів, застосування їх показників в Системі національних рахунків як складової господарського механізму, що дозволяє спостерігати та аналізувати окремі сторони фінансового та економічного відтворення, зокрема рівновагу відтворення національної економіки та її інституційних секторів, народного господарства в цілому тощо. Актуальним залишається проблема достовірності інформаційних фінансових ресурсів, які є джерелом формування СНР, удосконалення побудови діючих рахунків, в рамках яких можливо водночас аналізувати та приймати виважені рішення щодо підтримки фінансової рівноваги господарського механізму національної економіки.

Література

1. Бесєдін В.Ф.Макроекономічна політика, прогнозування і державне регулювання економіки. Економічний вісник. 2018. №1. С.62-68.

2..Вілкул Ю.Г. Ринкова економіка і держава: макроекономічний аспект. Кривий Ріг. Мінерал. 2003. 542 с.

3. Геблер И. Макроэкономика. Київ. УМК ВО.1993.399 с.

4. Геєць В.М. Економіка України: підсумки перетворень. Харків. Форт. 2000. 424с.

5. Гончар Н.Ю. Макроекономіка та мікроекономіка. Київ.КНЕУ.2006. Т.3.145с.

6. Давидов Г. М. Бухгалтерський облік: навч. посіб. Київ: КНЕУ ім. В. Гетьмана, 2002. с.88

References

1. Besedin V.F.Makroeconomichna politika, prognozuvannia I reguluvannia economiki.[ Macroeconomic policy, forecasting and state regulation of the economy].Ekonomichniy visnik., vol.1,pp.62-68

2. Vilkul U.G.(2003) Rinkova ekonomika i dergava; makroekonomichniy aspect. [Market economy and state: macroeconomic aspect] Kriviy rig: Mineral, p,543

3. Gebler I.(1993) Makroekonomika. [Macroeconomics.] Kyiv: UMKVO, p.339

4. Geec V.M. (2000) Ekonomika Ukraini; pidsumki peretvoren. [Economy of Ukraine: results of transformations] Harkiv; Fort, p.424

5. Gonchar N.U. (2006) Makroekonomika ta mikroekonomika.[ Macroeconomics and microeconomics] Kyiv; KNEU, vol. 3. p.145

6. Davydov G.M. (2002) Buhgalterski oblik. [Accounting: textbook]. Kyiv: KNEU, p.88

Размещено на Allbest.ru