Особливості обліку дебіторської заборгованості за П(С)БО та МСФЗ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет імені Ю.Федьковича

ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКУ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ ЗА П(С)БО ТА МСФЗ

Михалків Алла Анатоліївна канд. екон. наук,

доцент, доцент кафедри обліку, аналізу і аудиту

Садрітдінов Олександр Володимирович

магістрант кафедри обліку, аналізу і аудиту

Анотація

облік дебіторський заборгованість бухгалтерський

При відображенні дебіторської заборгованості відповідно до вимог П(С)БО та МСФЗ існують як спільні риси, так і відмінності. При зовнішньоекономічній адаптації вітчизняним підприємствам для уникнення подвійної роботи при складанні та поданні фінансової звітності необхідно розробляти її відповідно до норм МСФЗ. Застосування зарубіжного досвіду щодо облікових аспектів розрахункових операцій дозволить удосконалити облікову інформацію з метою підвищення її достовірності та суттєвості для прийняття на її основі управлінських рішень.

Відмінності між вітчизняним і зарубіжним обліком: в Україні оцінка дебіторської заборгованості відбувається за первісною вартістю, у зарубіжних країнах - за справедливою. Також в Україні величина резерву сумнівних боргів визначається із розрахунку абсолютної суми сумнівної заборгованості або з використанням коефіцієнта сумнівності. У міжнародній практиці, крім того - ще й у відсотковому відношенні від виручки при можливому розподілі дебіторів на кілька груп.

Ключові слова: дебіторська заборгованість, міжнародні стандарти фінансової звітності, національні стандарти бухгалтерського обліку, резерву сумнівних боргів, рахунки до отримання

Постановка проблеми

Проблема наявності значних обсягів дебіторської заборгованості в структурі оборотних активів загострюється на підприємствах України з кожним роком. Внаслідок кризи неплатежів зростають обсяги сумнівної та безнадійної дебіторської заборгованості. Сьогодні поширюються процеси глобалізації, пошуку нових ринків збуту, то вітчизняні підприємства мають пристосовуватися до ведення бухгалтерського обліку за міжнародними стандартами з питань обліку розрахунків із дебіторами. Варто зазначити, що облік дебіторської заборгованості на вітчизняних підприємствах чітко регулюється П(С)БО, тоді як у міжнародній практиці немає єдиного стандарту, а в МСБО (МСФЗ) з цього питання наведені лише загальні правила. Проте все одно є багато спільних рис за критеріями класифікації та визнання дебіторської заборгованості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідженням проблем організації обліку розрахунків з дебіторами займалися такі вітчизняні науковці, як: Ф.Ф. Бутинець, Б.І. Валуєв, С.Ф. Голов, В.І. Єфіменко, В.М. Костюченко, М.В. Кужельний, Ю.Я. Литвин, О.В. Лишиленко, В.Я. Плаксієнко, В.В. Сопко, Н.М. Ткаченко та багато інших.

Формулювання цілей статті (постановка завдання)

Мета дослідження - порівняння порядку обліку дебіторської заборгованості відповідно до вимог національних бухгалтерських стандартів та МСФЗ з метою виявлення встановлення спільного та відмінного.

Викладення основного матеріалу дослідження

В умовах ринкової економіки у своїй виробничо-фінансовій діяльності підприємства щодня здійснюють великий обсяг комерційних операцій. Своєчасний обіг грошових коштів, ретельно організований бухгалтерський облік розрахункових операцій з покупцями та замовниками надають значний вплив на фінансові результати (прибутки чи збитки) підприємства.

Бухгалтерський облік розрахунків з покупцями та замовниками є однією з найскладніших ділянок облікової роботи підприємства з: частої повторюваності (високої періодичності) даних операцій; великої різноманітності форм розрахунків; великої кількості контрагентів підприємства (покупців та замовників), непостійності їх складу та ін.

У зв'язку з цим виникає необхідність здійснення ретельного контролю за дотриманням форм розрахунків, встановлених у договорах з покупцями та замовниками, а також здійснення своєчасної вивірки розрахунків з дебіторами та кредиторами для виключення простроченої заборгованості.

Порядок обліку розрахунків із покупцями та замовниками включає формування достовірної та своєчасної інформації; дотримання загальноприйнятих форм договорів, первинної документації щодо угод; контроль за наявними зобов'язаннями; виконання регулярного звіряння з контрагентами. Завдання бухгалтера - відображати усі господарські операції відповідно до нормативної бази України та МСФЗ.

Принципи регулювання дебіторської заборгованості базуються на діючій законодавчій і нормативній базі. Методологія обліку та порядок розкриття інформації про дебіторську заборгованість у фінансовій звітності визначається Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку “Дебіторська

заборгованість"[1], а методологічні вимоги до формування в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності інформації про зобов'язання, а також принципи відображення зобов'язань у фінансовій звітності визначається Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 11 “Зобов'язання" [2].

У МСФЗ немає окремого стандарту, який регламентував би облік дебіторської заборгованості, але тим самим при веденні обліку необхідно застосовувати низку стандартів.

Стандарти, що регламентують облік та відображення у звітності дебіторської заборгованості наведені в таблиці 1.

Таблиця 1

Стандарти, що регламентують облік та відображення у звітності дебіторської заборгованості

Варто зазначити, що порядок ведення дебіторської заборгованості регулюється МСФЗ 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка», але цей стандарт зазнав змін з 1 січня 2018 року. Завдяки змінам у новому стандарті не виділяють дебіторську заборгованість, як окрему категорію фінансових активів підприємства, а всі активи поділили на дві складові:

- активи, облік яких ведеться за амортизованою вартістю;

- активи, що враховуються за справедливою вартістю [9].

При розгляді синтетичного та аналітичного обліку як дебіторської, так і кредиторської заборгованості потрібно розуміти, що він має бути сформований таким чином, щоб забезпечити простоту формування даних так, щоб важливі пункти фінансової звітності були повністю розкриті. Для розробки аналітичних процедур з метою МСФЗ одним із головних моментів є створення докладного плану рахунків, який зможе полегшити формування бухгалтерської (фінансової) звітності та надати необхідну інформацію.

МСФЗ 36 «Знецінення активів» запровадив термін «резерв під знецінення дебіторської заборгованості», в якому йдеться, що нарахування резервів під знецінення дебіторської заборгованості є способом приведення суми заборгованості, що відображається у звітності, до її справедливої вартості. Можна виділити кілька методів, які надають можливість формування резерву сумнівної заборгованості:

- метод «частка продажів» у тому, що середній рівень сумнівної дебіторської заборгованості визначається частиною частки всієї виручки, яка була отримана за певний період;

- метод «за термінами виникнення» у тому, що величина сумнівної заборгованості представляється в результаті аналізу за термінами її виникнення [7].

Спосіб, яким було сформовано резерв із сумнівної заборгованості описується в пояснювальній записці, яка прикріплюється до фінансової звітності та в обліковій політиці.

Також існує кілька способів, які допомагають визначити суму резерву МСФЗ:

- визначення ймовірності стягнення заборгованості по кожному дебітору, при цьому нарахування резерву відбувається тільки за тими дебіторами, з яких стягнення заборгованості вважається сумнівним;

- відбувається нарахування резервів у відсотках від виручки за певний період;

- дебіторська заборгованість розбивається на кілька груп, залежно від періодів прострочення та нарахування резерву у відсотковому відношенні, визначеному для кожної групи;

- найпоширеніший спосіб - змішаний, який полягає в тому, що резерв нараховується по відношенню до деяких дебіторів, про яких є достовірна інформація, що ймовірність стягнення їх заборгованості є низькою, а щодо дебіторів, що залишилися, резерв нараховується в залежності від часу прострочення.

Існує низка вимог до розкриття інформації про дебіторську заборгованість, яка представлена в МСФЗ (IAS) 1 «Подання фінансової звітності», яку необхідно дотримуватися для розкриття статей балансу[3]:

- зобов'язання щодо поточного податку, торговельна та інша дебіторська заборгованість;

- оціночні зобов'язання;

- фінансові зобов'язання.

Відповідно до МСФЗ 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка» дебіторську заборгованість відносять до фінансового інструменту та включають до класу фінансових активів[9].

На сьогоднішній день принципи вітчизняного бухгалтерського обліку в основному відповідають принципам МСФЗ, але водночас мають низку відмінних рис. Основні відмінності П(С)БО та МСФЗ з обліку розрахунків з покупцями та замовниками наведено у таблиці 2.

Таблиця 2

Порівняльна характеристика обліку розрахунків з покупцями та замовниками відповідно до П(С)БО та МСФЗ [1,7,9]

Підсумовуючи можна сказати що, незважаючи на відсутність у міжнародної практиці спеціальних стандартів, є суттєві відмінності в обліку розрахунків із покупцями та замовниками, а також в обліку дебіторської заборгованості відповідно до МСФЗ та П(С)БО.

В основному ці відмінності стосуються визнання заборгованості, методів оцінки заборгованості та формування резерву за сумнівними боргами.

Основні відмінності між МСФЗ та вітчизняною системою обліку пов'язані з історично обумовленою різницею в кінцевих цілях використання фінансової інформації. Фінансова звітність, підготовлена відповідно до МСФЗ, використовується інвесторами, а також іншими підприємствами та фінансовими інститутами. Фінансова звітність, яка раніше складалася відповідно до вітчизняної системи обліку, використовувалась органами державного управління та статистики. Оскільки ці групи користувачів мали різні інтереси та різні потреби в інформації, принципи, що лежать в основі складання фінансової звітності, що розвивалися в різних напрямки.

Світовий досвід свідчить, що основними покупцями неплатоспроможних підприємств є стратегічні інвестори, якими є компанії, що виробляють аналогічні чи близькі види товарної продукції, так і працюють в інших сферах виробництва, зі стійким фінансовим станом. У першому випадку підприємства, що купуються, повністю інтегруються в систему виробничо-технологічних зв'язків компанії-покупця. У другому випадку відбувається диверсифікація діяльності фірми покупця, за рахунок власних коштів якої відновлюється платоспроможність підприємств, що купуються. Усе це сприяє здійсненню структурної перебудови економіки ринковими методами.

Узагальнюючи досвід зарубіжної практики регулювання дебіторської заборгованості, що утворилася, можна виділити наступні характеристики: для контролю дебіторської заборгованості та запобігання появі безнадійних боргів фірми часто використовують класифікацію заборгованостей за строками виникнення та показником оборотності дебіторської заборгованості в днях - DSO. Недолік цього підходу у тому, що це інструменти неможливо точно простежити за зміною якості загальної величини заборгованості; оцінка та аналіз з позиції платіжної дисципліни є найкращим способом контролю за дебіторською заборгованістю. Основний інструмент цього підходу - відомість непогашених залишків; кредитна політика фірми складається з чотирьох елементів:

1) термін надання кредиту;

2) розміру знижки, що надається у разі оплати товару у більш ранні терміни;

3) стандартів кредитоспроможності;

4) політики щодо недисциплінованих клієнтів.

Перші два показники відображаються за умов кредитування; двома основними джерелами інформації про платіжну дисципліну являються кредитні асоціації, тобто місцеві групи, що періодично проводять наради, на яких відбувається обмін інформацією про клієнтів, та спеціалізовані інформаційні агентва, займаються збором і представленням інформації про кредитоспроможність фірми.

Аналіз досвіду країн із перехідною економікою дозволив скласти список можливих заходів щодо реструктуризації накопиченої заборгованості:

1. Обмін (викуп) боргів підприємств та кредитних активів комерційних банків на довгострокові державні облігації. Залежно від ступеня ліквідності боргових зобов'язань та перспектив приватизації боржника ціна боргу диференціюється. В Угорщині диференціація становила 50, 80 і 100 % до номінальної величини боргу. Старі безнадійні борги обмінювалися на облігації за 50% від номіналу, а борги підприємств, намічені до приватизації - за номінальною вартістю. Термін погашення облігацій (від 8 до 20 років) залежить від наявності вільних коштів у держбюджеті, куди роблять відрахування спеціально створені банки та інші фінансові інститути, які займаються перепродажем боргів.

2. Вільний продаж частини боргів підприємствам або державним фінансовим інститутам, комерційним банкам, іноземним та іншим покупцям за ринковими цінами.

3. Обмін боргів на акції підприємств-боржників, що приватизуються. У Польщі, якщо заборгованість перед банком становить 30% або більше відсотків кредиторської заборгованості підприємства, воно може звернутися до Міністерства перетворення власності із проханням замінити зобов'язання на акції боржника.

4. Ліквідація (або самоліквідація) довгостроково неплатоспроможних підприємств за законодавчо встановленою процедурою банкрутства.

5. Збільшення статутного капіталу з допомогою додаткового випуску акций.

Одним із інструментів комплексного вирішення проблем, що стосуються, з одного боку, прострочених боргів щодо банківських позик, з іншого - взаємної заборгованості між підприємствами в Угорщині, стала встановлена Законом про реконструкцію банків та підприємств “процедура банківського примирення”. Суть її полягала в тому, що провідні банки були наділені повноваженнями щодо проведення фінансового оздоровлення фірм, які є їх боржниками, за умови, що ініціаторами процедури були фірми-боржники.

Провідну роль у фінансуванні та кредитуванні інвестиційного процесу у Франції після 1945 р. відіграв не біржовий ринок (хоча він не зник і, як відомо, традиційний для цієї країни), а діяльність держави та її агентів - національних комерційних банків та банків розвитку. Поточна потреба підприємств у фінансових ресурсах також забезпечувалася з допомогою кредитів банківського сектора. Щоб дозволити депозитним банкам кредитувати підприємства, було розроблено техніку середньострокового банківського кредиту, рефінансованого через облік векселів. Таким чином банки могли постійно звертатися до рефінансування Центрального банку як кредитора в останній інстанції.

Деякі практичні рішення та пропозиції щодо покращення управління оборотними коштами, удосконалення платіжно-розрахункової сфери, підвищення платоспроможності підприємств, що висловлювалися раніше, можуть бути корисними при розробці заходів політики управління заборгованістю в даний час.

Висновки

Таким чином, на підставі проведеного аналізу можна зробити такі висновки.

1. У зарубіжній практиці поняття дебіторської заборгованості відсутнє, замість нього використовується термін "рахунки до отримання", який має економічну природу, аналогічну до дебіторської заборгованості.

2. В зарубіжній практиці поширена практика регулювання, що полягає в управлінні діяльністю неплатоспроможних підприємств з урахуванням зваженої антикризової політики, пов'язаної з підвищенням ролі держави у проведенні політики банкрутств.

3. Особливе місце у регулюванні скорочення неплатоспроможних підприємств відводиться державі, яка використовує “процедуру банківського примирення”, яка впорядковує прострочені борги з банківських позик, з одного боку, з другого - регулює взаємну заборгованість між підприємствами.

4. У закордонній практиці визначено перелік заходів щодо реструктуризації накопиченої заборгованості, до яких належать: обмін (викуп) боргів підприємств та кредитних активів комерційних банків на довгострокові державні облігації; вільний продаж частини боргів підприємств; обмін боргів на акції підприємств-боржників, що приватизуються; ліквідація (або самоліквідація) неплатоспроможних підприємств, збільшення статутного капіталу

5. Аналіз закордонного досвіду впливу підприємств на дебіторську заборгованість показав, що єдиних моделей та підходів не існує і що світова практика фінансового управління дебіторською заборгованістю суттєво диференційована залежно від особливостей та розвиненості національних економік, розробленості фінансового права.

Список використаних джерел

1. Дебіторська заборгованість (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10). № 237 (1999) зі змінами та доповненнями. Вилучено з http://zakon1.rada.gov.ua.

2. 2.Зобов'язання ( Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11). № 20 (2000) зі змінами та доповненнями. Вилучено з http://zakon1.rada.gov.ua.

3. Подання фінансової звітності ( Міжнародний стандарт фінансової звітності (IAS) 1). Вилучено з http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/929_004.

4. 4.Фінансові інструменти:розкриття інформації^Міжнародний стандарт фінансової звітності (IAS) 7). Вилучено з https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/929_007#Text

5. 5.Фінансові інструменти (Міжнародний стандарт фінансової звітності (IAS) 9). Вилучено з https://mof.gov.ua/storage/files/IFRS_9_Ukrainian-compressed.pdf

6. Фінансові інструменти:розкриття та подання інформації( Міжнародний стандарт фінансової звітності (IAS) 32). Вилучено з http://www.ifrs.org.ua/wpcontent/uploads/2013/04/Mezhdunarodny-j-standartfinansovoj-otchetnosti-IAS-32Finansovy-e-instrumenty-predstavlenie-informatsii-.pdf.

7. Зменшення корисності активів ( Міжнародний стандарт фінансової звітності (IAS) 3б). Вилучено з http://www.ifrs.org.ua/wp-content/uploads/2013/04/Mezhdunarodnyj-standartfinansovoj-otchetnosti-IAS-36-Obestsenenie-aktivov-.pdf

8. Забезпечення, непередбачені зобов'язання та непередбачені активи ( Міжнародний стандарт фінансової звітності (IAS) 37).Вилучено з http://www.dipifr.kiev.ua/upload/iblock/3f3/ 3f39d202054d1379745826f69018e797.pdf.

9. Фінансові інструменти: визнання та оцінка (Міжнародний стандарт фінансової звітності (IAS) 39). Вилучено з http://www.ifrs.org.ua/wp-content/uploads/2013/04/Mezhdunarodny-j-standartfinansovoj-otchetnosti-IAS-39Finansovy-e-instrumenty-priznanie-i-otsenka-.pdf

Размещено на Allbest.ru