Валютні операції комерційних банків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Валютні операції комерційних банків

1. Сутність та структура валютних операцій комерційних банків

1.1 Поняття та основні види валютних операцій комерційних банків

Основними суб'єктами валютного ринку є комерційні банки, у яких відкривають і утримують валютні рахунки інші учасники ринку з метою здійснення необхідних конверсійних та депозитно-кредитних операцій у валюті. Банки акумулюють (через операції з клієнтами) сукупні потреби ринку у валютних конверсіях, залучають і розміщують кошти через співробітництво з іншими банками. Крім задовольнення заявок своїх клієнтів, банки проводять валютні операції самостійно за рахунок власних коштів. У зв'язку з цим валютний ринок завжди розглядається як ринок міжбанківських угод, головне місце на якому відводиться комерційним банкам.

Діяльність комерційних банків на валютних ринках регламентується внутрішнім законодавством, яке визначає права та обов'язки банків, а також їх правила поведінки. Зрозуміло, що в країнах з перехідною економікою, де ринкові відносини перебувають у стадії розбудови (до таких належить і Україна), законодавство спрямоване на певні обмеження діяльності банків на валютному ринку, який також є об'єктом посиленої уваги з боку держави. Залежно від форм валютної політики та системи валютного регулювання в кожній країні формується своя структура валютного ринку. [4] Міжнародні розрахунки тісно пов'язані з валютними операціями комерційних банків. Валютні операції являють собою операції обміну однієї національної валюти на іншу через купівлю-продаж на валютних ринках.

З погляду класифікації валютні операції можна поділити на конверсійні операції, міжнародні розрахунки, залучення та розміщення валютних коштів, неторгові операції, ведення валютних рахунків, кореспондентські відносини, та інші (рис. 1.1).



Рис. 1.1. Класифікація валютних операцій

Конверсійні операції (тобто угоди агентів валютного ринку з купівлі-продажу обумовлених сум готівкової та безготівкової валюти однієї країни на валюту іншої країни за узгодженим курсом на визначену дату):

· угоди з негайною поставкою типу «today», «tomorrow», «spot» (Їх сутність полягає в купівлі-продажу валюти на умовах її поставки банками-контрагентами на другий робочий день з дня укладення угоди за курсом, зафіксованим у момент її укладення.);

· строкові угоди: форвардні, ф'ючерсні, опціонні (угоди, при яких сторони домовляються про поставку обумовленої суми іноземної валюти в майбутньому за курсом, зафіксованим у момент їх укладення.);

· угоди типу «swap» (валютна операція, яка поєднує купівлю-продаж двох валют на умовах негайної поставки з одночасною контругодою на відповідний термін з тими самими валютами. При цьому домовляються про зустрічні платежі два партнери (банки));

· валютний арбітраж: просторовий, часовий, конверсійний валютний.

Кореспондентські відносини з іноземними банками:

· встановлення прямих кореспондентських відносин з іноземними банками;

· самостійне відкриття банком рахунків для міжнародних розрахунків з іноземними банками;

· досягнення домовленості про порядок і умови ведення банківських операцій по міжнародних розрахунках;

· робота через кореспондентські рахунки Центру міждержавних розрахунків НБУ або через кореспондентські рахунки уповноважених банків;

· встановлення кореспондентських відносин і здійснення міжнародних банківських операцій з іноземними банками через кореспондентські рахунки Центру міжнародних розрахунків НБУ або уповноважених банків.

Відкриття та ведення валютних рахунків:

· відкриття валютних рахунків юридичним особам (резидентам і нерезидентам), фізичним особам;

· нарахування процентів по залишках на рахунках;

· надання овердрафтів (особливим клієнтам згідно з рішенням керівництва банку);

· надання виписок у міру здійснення операції;

· оформлення архіву рахунку за будь-який проміжок часу;

· виконання операцій з розпорядження клієнтів відносно коштів на їхніх валютних рахунках (оплата наданих документів, купівля та продаж іноземної валюти за рахунок коштів клієнтів);

· списання сум, передбачених законодавством;

· контроль експортно-імпортних операцій.

Неторгові операції:

· купівля та продаж готівкової іноземної валюти і платіжних документів в іноземній валюті;

· інкасо іноземної валюти та платіжних документів в іноземній валюті;

· випуск та обслуговування пластикових карток клієнтів;

· купівля (оплата) дорожніх чеків іноземних банків;

· оплата грошових акредитивів і виставлення аналогічних акредитивів;

· організація роботи і порядку проведення операцій в обмінних пунктах.

Операції із залучення та розміщення валютних коштів:

· кредитні;

· депозитні (операції банків із залучення грошових коштів юридичних та фізичних осіб на вклади, на визначені строки або до запитання.);

· з цінними паперами;

· лізингові (довгострокова оренда матеріальних цінностей, придбаних лізингодавцем для орендатора з метою їх виробничого використання при збереженні права власності на них за лізингодавцем на весь строк угоди; специфічна форма фінансування вкладень в основні фонди при посередництві спеціалізованої (лізингової) компанії, яка купує майно для третіх осіб та передає його в довгострокову оренду);

· форфейтингові (купівля експортних вимог форфейтером (банком або спеціалізованою фінансовою кампанією) з виключенням права регресу на експортера (форфейтиста) у разі несплати);

· факторингові (комісійно-посередницька операція з передачі клієнтом банку права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта). Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, що пов'язані з поставкою товарів чи наданням послуг).

Здійснюються на:

· Внутрішньому ринку (з резидентами України у межах, встановлених нормативними актами Національного банку України);

· Міжнародному ринку (з нерезидентами у межах, встановлених нормативними актами Національного банку України).

Валютні операції поділяються на активні і пасивні.

Пасивні операції - створення валютних резервів в іноземній валюті та прийом депозитів в іноземній валюті:

- продаж за іноземну валюту цінних паперів, емітованих резидентами України і номінованих у національній валюті (включаючи власні цінні папери банку);

- отримання кредитів в іноземній валюті від інших уповноважених банків.

Активні операції - використання створених валютних резервів:

- видача кредитів в іноземній валюті;

- купівля за іноземну валюту цінних паперів, номінованих у національній валюті.

Міжнародні розрахунки:

· документарний акредитив (зобов'язання банку сплатити продавцю (бенефіціару) за рахунок покупця (апліканта) певну суму в обумовленій валюті у разі, якщо продавець надасть у зазначений термін документи, які передбачені в акредитиві, і підтверджують надання послуг. В акредитивній операції беруть участь: клієнт, що дає доручення про відкриття акредитиву; банк, який відкриває акредитив (банк платника); банк, у якому відкрито акредитив і який перевіряє виконання його умов (банк одержувача); особа, на користь якої відкрито акредитив (бенефіціар));

· документарне інкасо (банківська розрахункова операція, при якій банк за дорученням свого клієнта (експортера) одержує на підставі розрахункових документів грошові кошти від платника (імпортера) за відвантажені на його адресу товари та надані послуги. Здійснюючи інкасові операції, комерційний банк за дорученням свого клієнта на основі отриманих від нього грошових документів стягує кошти з боржників та зараховує їх на рахунок клієнта);

· банківський переказ (розрахункова банківська операція, яка здійснюється за допомогою надісланого платіжного доручення одного банку іншому);

· вексель (вексель, що засвідчує право його власника одержати і безумовне зобов'язання векселедавця сплатити при настанні обумовленого терміну визначену суму грошей особі, яка дала гроші в кредит банку.).

Інші операції:

· трастові (являють собою операції комерційних банків, пов'язані з управлінням майном і виконанням інших послуг в інтересах і за дорученням клієнта на правах його довіреної особи. На підставі укладеного між банком та клієнтом договору (або за заповітом) банк набуває відповідних прав і виступає розпорядником майна, включаючи залишки коштів на банківських рахунках. Комерційні банки можуть виконувати довірчі операції як для приватних осіб, так і для підприємств та корпорацій);

· консультаційно-інформаційні (полягають у наданні банками своїм клієнтам роз'яснень, інформації, рекомендацій з різноманітних банківських, правових та фінансових питань, проблем ведення бізнесу і особистого господарства. Фахівці банку можуть проводити консультації з питань діяльності на фондовому і валютному ринках, прогнозування динаміки валютних курсів і курсів цінних паперів, організації фінансового планування і контролю, складання кошторисів, калькуляції собівартості продукції, питань ціноутворення, ведення обліку, складання звітності, заповнення розрахункових документів);

· страхові (страхування окремих кредитних угод в спеціалізованих страхових компаніях);

· управління грошовими коштами та іншим майном;

· операції з монетарними металами (Купівля чи продаж (у тому числі на строк), приймання на депозити, відповідальне зберігання, використання як застава під наданий кредит монетарних металів або цінних паперів, номінал яких виражений у монетарних металах, коли ці операції здійснюються на території України з резидентами України, та з нерезидентами - на зовнішньому ринку) [9, 10, 11, 12]

Таким чином, валютні операції здійснюються для продажу іноземної валюти чи, навпаки, придбання необхідної іноземної валюти для проплати імпорту, погашення валютного кредиту і процентів по ньому і т. п.; запобігання можливих збитків, пов'язаних з несприятливими змінами курсів валют (операції хеджування); отримання спекулятивного прибутку на різниці курсів валют.

1.2 Особливості національного і наднаціонального регулювання валютних операцій комерційних банків

Невід'ємним атрибутом валютних операцій є присутність функціональних елементів їх регулювання.

Сучасний валютний ринок являє собою розгалужену систему механізмів, функціонування яких покликане забезпечити купівлю і продаж національних грошових одиниць і іноземних валют з метою їхнього використання для обслуговування міжнародних платежів.

Найбільш істотним і функціональним призначенням валютних операцій є забезпечення реальної волі вибору і дій власника валюти. Воля вибору суб'єктів зв'язана з їхнім прагненням одержати для себе в процесі здійснення валютних операцій визначені матеріальні вигоди, виражені у відповідному доході.

Згідно Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», уповноважені банки зобов'язані купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов'язань резидентів.

Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Індивідуальної ліцензії потребують всі операції, крім:

вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами іноземної валюти на суму, що визначається Національним банком України;

вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;

платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя;

платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;

вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності.

Торгівля іноземною валютою на території України резидентами нерезидентами - юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Структура міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку визначаються Національним банком України.

Уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України:

а) від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів;

б) мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам - резидентам.

Для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті України, курси валютних цінностей в іноземних валютах, а також у розрахункових (клірингових) одиницях. Зазначені курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Національний банк України може встановлювати граничні розміри маржі за операціями на міжбанківському валютному ринку України уповноважених банків та інших фінансових установ, що одержали ліцензію Національного банку України, за винятком операцій, пов'язаних із строковими (ф'ючерсними) угодами.

Порядок, види, форми і терміни подання звітності резидентами і нерезидентами про їх валютні операції визначаються Національним банком України за погодження з Міністерством статистики України з урахуванням чинного законодавства України.

У Декреті також йдеться про відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме:

1. Незаконні скуповування, продаж, обмін чи використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто вчинення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії), якщо відповідно до цього Декрету та інших актів валютного законодавства наявність такого дозволу (ліцензії) є обов'язковою, тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України.

2. До резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності як фінансові санкції. [1, 6, 8]

Що стосується оподаткування валютних операцій, то Комітет Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності розглянув запит щодо застосування норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (334/94-ВР) стосовно відображення у податковому обліку операцій, здійснюваних банками в іноземній валюті. При визначенні кінцевого фінансового результату операцій банків з іноземною валютою слід керуватися підпунктом 7.3.8 пункту 7.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким, зокрема для банків передбачено відмінний від інших платників податку податковий облік результатів операцій з іноземною валютою. Згідно з цим підпунктом при здійсненні операцій з купівлі або продажу іноземної валюти за рішенням банку до складу валових доходів або валових витрат банку відносяться кінцевий фінансовий результат обмінних (конверсійний) операцій за результатами звітного періоду, який вираховується як сума фінансових результатів обмінних (конверсійних) операцій за результатами кожного банківського дня протягом такого періоду. Фінансовим результатом обмінних (конверсійних) операцій за результатами банківського дня є різниця між валовими доходами, отриманими (нарахованими) банком внаслідок продажу іноземної валюти протягом такого банківського дня, та валовими витратами, понесеними (нарахованими) у зв'язку із придбанням іноземної валюти протягом такого банківського дня. Виходячи із вищенаведеної норми Закону, операцій з купівлі або продажу іноземної валюти, які здійснються за рішенням банку для власних потреб, пов'язаних із здійсненням статутної діяльності банку, включаючи господарські операції, повинні враховуватися при визначенні кінцевого фінансового результату від обмінних (конверсійних) операцій відповідно до підпункту 7.3.8 Закону. При здійсненні операцій з продажу або купівлі іноземної валюти за дорученням та за рахунок клієнтів до валових доходів банку відносяться суми комісійних (брокерських) та інших подібних видів винагород, одержаних (нарахованих) банком у зв'язку із здійсненням таких операцій протягом звітного періоду, а до валових витрат - витрати банку, понесені (нараховані) у зв'язку із здійсненням таких операцій протягом звітного періоду. [2]

Отже, нині банківське право в Україні виступає ядром демократичного устрою суспільства, і саме від того, наскільки врегульовано питання правового регулювання валютних операцій, багато в чому залежить економічна стабільність держави. Щодо валютного регулювання, то його можна визначити як урегульовану нормами законодавства діяльність уповноважених органів держави, спрямовану на встановлення порядку здійснення валютних операцій резидентами та нерезидентами на території України, а також резидентами України за кордоном, а валютний контроль - як діяльність уповноважених органів державної влади інших уповноважених суб'єктів, спрямовану на забезпечення дотримання встановленого порядку здійснення валютних операцій. Головним органом валютного контролю є Національний банк України. Водночас відповідні функції валютного контролю мають також Державна податкова інспекція, Міністерство зв'язку України та Державний митний комітет. За порушення правил ведення валютних операцій в Україні законодавством передбачено застосування мір відповідальності.

Таким чином, особливістю національного регулювання валютних операцій в є існування певної сукупності валютно-правових норм, згідно яких встановлюються основи отримання дозволів ведення валютних операцій і заборони здійснення певних дій.

Координація дій у валютно-фінансовій сфері здійснюється як на рівні урядів країн, так і в рамках міждержавних валютно-фінансових організацій. Найбільш значну роль у сфері валютного регулювання відіграють щорічні економічні наради «Великої двадцятки» провідних країн Заходу, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Банк міжнародних розрахунків у Базелі (БМР) та інші.

Завдання міжнародних фінансово-кредитних закладів полягає у сприянні міжнародній кооперації, забезпеченні консолідації та співробітництва у розв'язанні міжнародних фінансових проблем. Сюди входить підтримка правил обміну валютами та нагляд за валютними курсами, створення наднаціональної системи платежів по валютних операціях, боротьба з національними валютними обмеженнями, надання кредитної допомоги країнам.

Велика двадцятка, або G-20 (формальніше - Група Двадцяти Міністрів Фінансів та Керівників Центральних Банків) є групою міністрів фінансів та керівників центральних банків 20 економік: 19 з найбільших економік світу та Європейського Союзу. Загалом, економіки G-20 складають 90% світового ВНП, 80% світової торгівлі (включаючи внутрішню торгівлю у ЕС) та дві третини населення світу.

Історія. Рішення про організацію міжнародного форуму «Група двадцяти» (G-20) було прийнято на зустрічі міністрів фінансів і голів центральних банків країн «Групи семи» у Вашингтоні 25 вересня 1999 року.

Ідея створення «Групи двадцяти» обумовлена прийнятим на зустрічі лідерів «великої сімки» в Кельні в червні 1999 року рішенням встановити «неформальний механізм для діалогу з ключових питань економічної і фінансової політики між системоутворюючими країнами світу з метою досягнення стабільного і стійкого зростання світової економіки на благо всіх країн».

Засновницька конференція міністрів фінансів і керівників центральними банками «Групи двадцяти» відбулася 15-16 грудня 1999 року в Берліні. Конференція визначила, що «Група двадцяти» є неформальною організацією, що об'єднує країни з різних регіонів світу і з різним рівнем господарського розвитку, а також провідні міжнародні фінансові організації на основі зацікавленості в колективному вирішенні найважливіших світових економічних і фінансових проблем.

Членами «двадцятки» є Австралія, Аргентина, Бразилія, Великобританія, Німеччина, Індія, Індонезія, Італія, Канада, Китай, Корея, Мексика, Росія, Саудівська Аравія, США, Туреччина, Франція, ПАР, Японія і Європейський союз. Постійними учасниками зустрічей «двадцятки» є МВФ, Європейський центральний банк і Світовий банк.

Всього на країни «Групи двадцяти» доводиться понад 85% світового ВВП. У них проживає понад 60% населення світу, причому 66% бідного населення також доводиться на ці країни.

Самміт лідерів G20 у Вашингтоні 15 листопада 2008 року

Основна форма діяльності G20 - щорічні зустрічі на рівні міністрів фінансів і голів центробанків. Зустрічі проходять в країні, яка є головою групи.

Країна-голова G20 міняється щорічно за принципом ротації. При цьому щороку головуючі країни повинні бути з різних регіонів (наприклад, в 2007 році головувала ПАР, в 2008 році - Бразилія, в 2009 році - Великобританія). Тимчасовий секретаріат розташовується в головуючій країні.

Посилення ролі форуму під час світової кризи.

14-16 листопада 2008 року у Вашингтоні відбувся саміт «великої двадцятки», в рамках якого обговорювалися наслідки світової фінансової кризи і заходи, необхідні для його подолання. Учасники саміту в спільній декларації затвердили п'ять принципів реформ для зміцнення фінансових ринків і режимів регуляцій для запобігання майбутнім кризам, а також домовилися провести наступну зустріч «двадцятки» до 30 квітня 2009 року. У роботі вашингтонського форуму брали участь лідери держав-членів G20, ЄС, ООН, МВФ, Світового банку і Форуму фінансової стабільності.

Cаміт «великої двадцятки» в Лондоні 2 квітня 2009 року продовжив обговорення шляхів подолання кризи, і водночас зібрав значні виступи антиглобалістів.

25 вересня 2009 на саміті G20 в Піттсбурзі лідери країн «Великої двадцятки» домовилися про перерозподіл квот в Міжнародному валютному фонді і Світовому банку на користь країн, що розвивалися. На користь динамічних ринків, що розвиваються, і країн, що розвиваються, буде перерозподілено не менше трьох відсотків голосів у СБ і щонайменше п'ять відсотків голосів в МВФ. Крім того, вирішено, що з 2011 року саміти G20 проходитимуть щорічно, а не двічі в рік, як раніше. В 2010 році зустрічі «двадцятки» пройдуть в червні в Канаді і в листопаді в Південній Кореї. У 2011 році саміт відбудеться у Франції. Згідно рішенням саміту, «Велика двадцятка» стане головним форумом для вирішення питань глобальної економіки замість «Великої вісімки», а Світовий банк візьме на себе вирішення таких глобальних проблем, як продовольча безпека і зміна клімату.

• 2. Оцінка ефективності валютний операцій комерційними банками
• 2.1 Економічна ефективність валютних операцій
• Аналізуючи валютні операції, одним з основних етапів є оцінка їх ефективності, яка здійснюється через аналіз доходів та витрат банку від операцій з іноземною валютою.
• На цьому етапі необхідно визначити, яка частка доходів від операцій в іноземній валюті у загальному обсязі доходів банку та за якими операціями вони отримані. Аналогічні аналітичні процедури здійснюються за витратами від операцій в іноземній валюті. При цьому слід мати на увазі, що доходи та витрати від валютних операцій формуються в національній та іноземній валюті. Відповідно до чинного законодавства банку згідно із власними тарифами дозволяється утримувати комісійну винагороду в іноземній валюті за рахунок коштів клієнтів, якщо операції, які вони виконують за дорученням клієнтів, пов'язані зі сплатою комісійної винагороди в іноземній валюті іноземному банку-кореспонденту (здійснення переказу, документарні операції, операції з чеками, що прийняті на інкасо, операції з пластиковими картками міжнародних платіжних систем тощо) та зі сплатою коштів міжнародним платіжним системам і міжнародним системам зв'язку за користування їхніми послугами.
• Ті доходи і витрати, що отримані або нараховані банком в іноземній валюті, відображаються у балансі банку у валюті операції з одночасним перерахуванням їх у національну валюту за офіційним курсом на день здійснення операції. Облік доходів і витрат в іноземній валюті здійснюється за окремими аналітичними рахунками технічного рахунка №3800 «Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів», з одночасним їх відображенням на рахунках 6-го класу, що дає можливість аналізувати їх у валюті операції та в еквіваленті за поточним офіційним курсом НБУ.
• Розглянемо основні види доходів від валютних операцій:
• проценти за наданими кредитами суб'єктам підприємницької діяльності;
• проценти за міжбанківськими кредитами та депозитами;
• доходи від операцій із цінними паперами;
• проценти за кредитними картками;
• проценти за овердрафтами;
• комісійні доходи від операцій із чеками;
• комісійні доходи за переказами фізичних осіб;
• комісійні доходи за відкриття та ведення поточних і депозитних рахунків клієнтів;
• доходи від операцій купівлі-продажу іноземної валюти;
• доходи за агентськими угодами.
• Розрахунок абсолютного приросту та темпу приросту доходів від валютних операцій характеризує тенденції у прибутковості валютних операцій.
• Важливим показником ефективності використання валютних коштів банку є показник дохідності валютних операцій. Необхідно проаналізувати його динаміку порівняння з аналогічним показником за операціями у національній валюті, визначити, за рахунок яких факторів відбулися зміни абсолютного та відносного приросту доходів від валютних операцій:
• приріст ресурсної бази;
• збільшення (зменшення) обсягів валютних операцій;
• зміни у клієнтській базі;
• тарифна політика;
• наслідки політичної та економічної ситуації у країні;
• зменшення (збільшення) вартості валютних ресурсів;
• зміни у кредитній, депозитній та курсовій політиці банку;
• структурні зміни у розміщенні чи залученні валютних ресурсів.

Аналогічно здійснюється структурний аналіз витрат за операціями в іноземній валюті. При цьому необхідно порівняти доходи і витрати банку від операцій в іноземній валюті в абсолютній величині та у динаміці.

Завершальним етапом аналізу валютних операцій є розрахунок відносних показників дохідності та витратності. Це:

питома вага валютних доходів у загальному обсязі доходів банку;

питома вага валютних витрат у загальному обсязі витрат банку;

доходи від валютних операцій на 1 грн валютних активів;

доходи від валютних операцій на 1 грн активів банку, всього;

доходи від валютних операцій на одного працівника валютного відділу (управління);

валютні витрати в розрахунку на 1 грн залучених ресурсів в іноземній валюті.

Використання відносних показників дохідності та витратності дає змогу зробити порівняльний аналіз ефективності роботи з валютою різних банків та їхніх структурних підрозділів (філій). Перелічені показники повинні аналізуватись у динаміці для оцінки загальної тенденції їх зміни. [5, 14]

Таким чином, основними завданнями аналізу ефективності валютних операцій є оцінювання діяльності банку на валютному ринку, його масштабності та конкурентоспроможності, визначення достатності можливостей банку для повного та адекватного співвідношення обсягів валютних операцій зі ступенем прийнятого ризику і рівнем прибутковості, оцінка ефективності формування та використання валютних ресурсів, визначення способів залучення валютних коштів на вигідних умовах, обґрунтування доцільності здійснення тих чи інших валютних операцій банку, оцінювання ефективності впровадження нових банківських продуктів.

Проведення даного аналізу дає змогу вчасно виявити недоліки діяльності та вжити необхідних заходів.

Журнал Global Financе* у щорічному рейтингу WORLD'S BEST FOREIGN EXCHANGE BANKS 2008 назвав провідні світові банки у галузі валютних операцій.

Рейтинг включає дані за регіонами, країнами та видами діяльності. Редакторська група за допомогою експертів ринку, аналітиків і менеджерів-спеціалістів галузі прорейтингувала 82 провідні фінансові установи у різних країнах і регіонах світу. Визначали переможців у таких номінаціях: міжнародні валютні операції, системи онлайн-торгівлі (банківські та приватні), дослідження у галузі міжнародних валютних операцій (фундаментальний аналіз, технічний аналіз, прогноз валютного ринку, страхування) (табл. 2.1; 2.2).

Спеціалісти керувались традиційними критеріями: обсяг операцій, частка ринку, покриття у світі, обслуговування клієнтів, конкурентність ціноутворення на послуги, інноваційні технології.

Переможцем став Deutsche Bank. Заснований у 1870 році, він включає комерційні, іпотечні, інвестиційні банки, лізингові компанії. Обслуговує 13 млн. клієнтів, має понад 1500 відділень у Німеччині, філіали та представництва 76 країнах.

Найкращим українським банком у галузі міжнародних валютних операцій американські фінансисти назвали «ПриватБанк». Він має найширшу в країні мережу філіалів та відділень, є найбільш технологічно розвиненим банком. Станом на 1 січня 2008 року сума активів цієї фінансової установи сягала 55,233 млрд грн.

Таблиця 2.1. Провідні банки у галузі міжнародних валютних операцій (Global Finance, 2008)

Регіон	Банк
Північна Америка	CITI
Латинська Америка	CITI
Західна Європа	BARCLAYS CAPITAL UBS
Центральна та Східна Європа	UNICREDIT
Скандинавія	SEB
Середній Схід	AHLI UNITED BANK
Африка	STANDARD CHARTERED BANK
Азійсько-Тихоокеанський регіон	HSBC
Південно-Східна Азія	DBS

Таблиця 2.2. Провідні банки у галузі міжнародних валютних операцій (GF, 2008)

Номінація	Банк
Найкращі дослідження	THE BANK OF NEW YORK MELLON
Найкращий фундаментальний аналіз	BROWN BROTHERS HARRIMAN
Найкращий технічний аналіз	THE BANK OF NEW YORK MELLON
Найкращі валютні прогнози	THE BANK OF NEW YORK MELLON
Найкращі стратегії/страхування	DEUTSCHE BANK
Найкраща валютна торгівельна онлайн-система	STATE STREET'S FX CONNECT
Найкраща система банків	BARCLAYS CAPITAL
Найкраща незалежна валютна інтернет-біржа	FX ALL FXCM

2.2 Валютні операції як механізм мінімізації банківських ризиків

Система ринкових відносин об'єктивно зумовлює існування ризику в усіх сферах господарської діяльності. Ринкове середовище вносить в діяльність банківських установ елементи невизначеності і поширює велику кількість ризикових ситуацій, які виникають при присутності конкретних умов та обставин. Під «ризиком» прийнято розуміти імовірність втрати комерційним банком частини своїх ресурсів, недоодержання доходів чи появи додаткових витрат у результаті здійснення певної фінансової діяльності, це економічна категорія, яка пов'язана з подоланням невизначеності, конфліктності в ситуаціях оцінювання, управління, неминучого вибору.

Валютний ризик - це ймовірність того, що курс національної валюти щодо іноземної зміниться протягом певного проміжку часу. У реальному житті курси однієї валюти щодо іншої дуже рідко вдається більш чи менш довго втримати на одному і тому самому рівні. Отже, валютний ризик існує майже завжди, коли здійснюються операції з іноземною валютою.

Валютні операції, які проводяться на міжнародному ринку, досить різноманітні. Валютний ризик, що виникає при їх здійсненні, також неоднорідний. Існує кілька основних типів валютного ризику.

На спотовому валютному ринку основним ризиком є ризик зриву поставок, який виникає через несинхронну роботу ринків. Різниця в часових поясах призводить до того, що один з платежів проводиться раніше, ніж зустрічний платіж. Час між здійсненням зустрічних переказів потоку валют є ризиковим періодом. Для зменшення ризику зриву поставки необхідно перевіряти фінансовий стан учасника, з яким проводиться валютна операція. У разі сумнівів можна обумовити в контракті, що зустрічний платіж буде здійснено після отримання визначеної суми валютних коштів.

Інший тип валютного ризику - операційний, який виникає через помилки та зловживання у платіжних та клірингових системах. Методом зниження цього типу ризику є посилення внутрішнього контролю за системами комунікацій.

Обліковий ризик як тип валютного ризику виникає внаслідок зміни вартості активів чи пасивів у іноземній валюті через мінливість обмінного курсу, тоді як основна вартість активу чи пасиву в базовій валюті не змінюється. Даний тип валютного ризику залежить від прийнятої системи бухгалтерського обліку. [13]

При наданні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті виникає кредитний валютний ризик, пов'язаний з можливістю неповернення коштів чи достроковим поверненням кредиту, коли постає проблема реінвестування. Такий тип ризику можна розглядати окремо як кредитний і валютний ризик, застосовуючи відповідні методи управління.

Для всіх учасників валютного ринку найбільш значущим є позиційний ризик, який залежить від розміру та виду валютної позиції, що її займає учасник у кожний конкретний момент часу.

Валютна позиція банку чи фірми визначається співвідношенням активів і пасивів, що виражені в одній і тій самій іноземній валюті. Різниця між сумою активів у іноземній валюті і пасивів у тій самій валюті називається експозицією за даною валютою. Експозиція визначає розмір валютного позиційного ризику, на який наражається банк внаслідок незбалансованості валютної позиції. Чим більший розмір експозиції, тим більший валютний ризик існує в даного учасника ринку, і навпаки. Загальний підхід до проблеми обмеження валютного ризику полягає у тому, щоб обмежити розмір валютної позиції за кожною валютою щоденно на кінець робочого дня.

Також можливе хеджування валютних ризиків за допомогою форвардних контрактів. Вони захищають обох учасників від зміни валютних курсів протягом форвардного періоду попереднім фіксуванням курсу на момент укладання угоди. Протягом періоду дії форвардного контракту учасники не наражаються на валютний ризик, пов'язаний зі змінами валютних курсів. Операції хеджування не дозволяють учасникам отримати переваги завдяки сприятливій для них зміні валютного курсу, але захищають і від несприятливого розвитку подій. Уклавши форвардний валютний контракт, учасник валютного ринку наперед точно знає величину коштів, які він одержить чи виплатить при проведенні валютної операції в майбутньому, що дозволяє йому планувати свою діяльність.

Хеджування ф'ючерсними контрактами на іноземну валюту можливе завдяки різноманітності цих контрактів. Хеджери мають змогу вибирати такі контракти, які мають високий рівень кореляції з касовою позицією і досить точно відбивають зміни у валютних курсах. Якщо валютна позиція учасника ринку виражена в одній із основних валют, то хеджування проводиться за допомогою ф'ючерсів на ту саму іноземну валюту. А якщо хеджер має відкриту позицію у валюті, для якої не існує відповідного типу ф'ючерсних контрактів, то необхідно підібрати такий ф'ючерс, зміна ціни якого була б паралельною зміні обмінного курсу даної валюти. Цей метод хеджування полягає в мінімізації ризику компенсуванням збитків за касовою позицією прибутками за ф'ючерсною позицією і навпаки.

Приклад 1.

Довге хеджування валютними ф'ючерсами.

Клієнт банку - американська компанія підписала в березні контракт на поставку обладнання з Німеччини на суму DM 500000 з відстрочкою платежу до червня. Отже, в американської компанії створюється коротка відкрита валютна позиція за дойчмарками. Компанія наражається на валютний ризик, пов'язаний зі зміною курсу марки до долара протягом трьох місяців. Якщо менеджмент компанії впевнений, що курс марки до долара знижуватиметься протягом даного періоду, то валютну позицію можна залишити відкритою та одержати додатковий прибуток від сприятливої зміни курсу.

Менеджер банку радить керівництву компанії не приймати на себе валютного ризику, оскільки прогнози свідчать про можливе підвищення курсу марка-долар. Тому за дорученням клієнта менеджер банку купує для компанії червневі ф'ючерсні контракти в дойчмарках, вартість яких на момент операції становить DEM/USD = 0.5400. Описати операцію хеджування.

Розв'язання:

Купуючи ф'ючерси, компанія створює довгу позицію, яка за розміром дорівнює балансовій позиції в DM 500000, і врівноважує її. Оскільки сума одного контракту в німецьких марках становить DM 125000, то для повного хеджування відкритої валютної позиції необхідно купити 4 контракти (500000: 125000 = 4).

У червні компанія проведе операцію продажу чотирьох ф'ючерсів. Якщо курс марки до долара підвищиться, то компанія виграє на ф'ючерсах і одержаний прибуток спрямує на компенсацію додаткових витрат з купівлі DМ 500000, на спотовому ринку. Якщо ж, навпаки, курс марки знизиться, то виграш буде отримано на боці балансової позиції компанії за рахунок купівлі DM 500000 на спотовому ринку за вигіднішим курсом. За ф'ючерсами в такому разі компанія зазнає збитків, які в сумі з основною операцією купівлі марок дадуть такий самий результат, як і в попередньому випадку. Проілюструємо сказане на числовому прикладі (табл. 8.3), де розраховано результати хеджування валютного ризику при різних варіантах зміни валютного курсу:

а) DEM/USD = 0.5500

б) DEM/USD = 0.5400

в) DEM/USD = 0.5300

Таблиця 2.3. Результати ідеального хеджування валютними ф'ючерсами

Показник п/п		Валютний курс (червень)
		$0.5500	$0.5400	$0.5300
1	Витрати на придбання DM 500000 (у $)	-275000	-270000	-265000
2	Ціна купівлі одного контракту	0.5400	0.5400	0.5400
3	Ціна продажу одного контракту	0.5500	0.5400	0.5300
4	Зміни в ціні одного контракту (тік)	100	-	-100
5	Вартість зміни ціни одного контракту (у $)	1250	-	-1250
6	Прибуток (збиток) за ф'ючерсами - 4 контракти (у $)	5000	-	-5000
7	Витрати на придбання обладнання (у $)	- 270000	- 270000	- 270000
8	Ефективний валютний курс	0.5400	0.5400	0.5400

Операція хеджування дозволила американській компанії уникнути валютного ризику, пов'язаного зі зміною курсу німецької марки протягом трьох місяців. Уже в березні при проведенні операції купівлі червневих ф'ючерсів компанія зафіксувала для себе валютний курс на рівні DEM/USD = 0.5400, а отже, і вартість обладнання в доларах - 270000.

Завдяки хеджуванню будь-які зміни у валютному курсі за сумою ф'ючерсної операції та операції купівлі марок на грошовому ринку дають один і той самий результат для компанії. Таке хеджування називається досконалим, або ідеальним, оскільки воно дозволяє повністю уникнути валютного ризику. Але можливість проведення ідеального хеджування є скоріше теоретичною, ніж практичною з ряду об'єктивних причин, розглянутих раніше.

Приклад 2.

Коротке хеджування валютними ф'ючерсами.

Банк, базовою валютою якого є американський долар, має довгу відкриту валютну позицію за фунтами стерлінгів, яка утворилась при наданні кредиту в сумі 75000 з 01.07.98 до 15.09.98. За прогнозами банку курс фунта стерлінгів за даний період знизиться, і менеджмент вирішує хеджувати відкриту позицію за допомогою стерлінгово-доларових ф'ючерсних контрактів. 01.07.98 на LIFFE ф'ючерсні контракти на стерлінг-долар котирувались за ціною GBP/USD = 1.6500. Описати операцію хеджування.

Розв'язання:

Для повного хеджування валютного ризику банку необхідно продати 3 контракти (75000: 25000 = 3). Отже, у банку створюється штучна коротка позиція, яка за величиною дорівнює, але за напрямом протилежна балансовій валютній позиції.

15.09.98 банк вирішив закрити ф'ючерсну позицію шляхом купівлі трьох контрактів на курс стерлінг-долар за ціною 1.5900, що склалася на цю дату. За період, протягом якого банк утримував ф'ючерсну позицію відкритою, зміни в ціні одного контракту становили 600 тіків ([1.6500 - 1.5900] * 0,0001).

На LIFFE вартість тіка в стерлінго-доларових контрактах становить 2,50 дол. Отже, від проведення ф'ючерсної операції з трьома контрактами банк одержав прибуток у розмірі 4500 дол. (2,50 * 600 * 3 = 4500).

Але за основною позицією банк зазнав збитків через зниження курсу фунтів стерлінгів у такому самому розмірі. На 01.07.98 вартість Ј75000 у доларовому вираженні становила 123750; на 15.09.98 - 119250 дол. Зниження доларової вартості кредиту становить 4500 дол. (123750 - 119250). Прибуток, одержаний при проведенні ф'ючерсних операцій, дозволив банку компенсувати втрати за основною позицією.

Отже, рішення про хеджування за допомогою валютних ф'ючерсів дозволило банку уникнути валютного ризику. Здійснення ф'ючерсних операцій дало можливість банку зафіксувати ф'ючерсний (майбутній) курс валюти на рівні, що склався на момент продажу контрактів 01.07.98. Але ф'ючерсний ринок не дає змоги зафіксувати спот-курс. Різниця між спот-курсом та ф'ючерсним курсом у момент здійснення ф'ючерсної операції - базис - становить ту величину, на яку ризик не може бути повністю виключений у реальній дійсності. У наведеному прикладі зроблено припущення, що базис дорівнює нулю, а процес хеджування є ідеальним.

Валютні опціони призначені для зменшення й усунення валютного ризику, і їх доцільно використовувати, коли час і сума валютних надходжень/платежів не визначені. Для банків основними напрямками використання валютних опціонів є страхування відкритої валютної позиції та захист інвестиційного портфеля, деномінованого в іноземній валюті.

Реструктуризацію заборгованості доцільно проводити у випадку наявності заборгованості в іноземній валюті, курс якої має тенденцію до зростання, а її погашення передбачалося здійснити за рахунок надходжень валюти, курс якої має тенденцію до зниження. У такому випадку доцільно взяти кредит у «падаючій» валюті і конвертувати суму кредиту у «зростаючу» валюту.

Паралельні позики являють собою взаємне кредитування банками, які містяться у різних країнах, один одного у національній валюті на однакові строки.

Метод самострахування передбачає віднесення до ціни банківського продукту величину можливого збитку від зміни валютного курсу і використовується для формування страхового фонду.

Існує ще один метод, який можна використовувати і в короткостроковому й у довгостроковому періоді, - це структурне балансування. Його сутність полягає у підтриманні певної структури активів та пасивів, яка дасть змогу покрити збитки, отримані у зв'язку з несприятливими змінами валютного курсу, прибутками, отриманими від цієї ж зміни курсу за іншими позиціями балансу. В основному структурне балансування зводиться до управління грошовими потоками в іноземній валюті.

Таким чином, при здійсненні валютних операцій важлива роль відводиться валютним ризикам. Не варто недооцінювати вплив цього фактора. Неврахування валютних ризиків може звести нанівець всі сподівання очікуваного прибутку, або ж зовсім призвести до значних втрат і збитків. [5, 13, 19, 21]

Але всеж можна запобігти втратам, або хоча б зменшити їх розмір. Уміле маніпулювання валютними ризиками значно знижує рівень ризикованості валютних операцій. Одного найбільш ефективного методу не існує, в різних випадках використовуються різні способи, а також використовують їх у сукупності. Страхування валютних ризиків повністю не усуває ризик, але значно зменшує його вплив і є ефективним способом захиститу від непередбачувальних та неконтрольованих ринкових змін.

Отже, правильне управління, основане на достовірній інформації та ретельному аналізі, є частковою, а іноді й повною гарантією захисту від валютних ризиків збитку.

3. Проблеми та перспективи розвитку валютних операцій комерційних банків України

3.1 Сучасні проблеми здійснення валютних операцій комерційними банками України

валютний операція комерційний банк

В умовах, коли Україна знаходиться на шляху становлення ринкової економіки, лібералізації валютного ринку, в комерційних банків з'явились великі можливості розвитку діяльності у напрямку проведення валютних операцій. Але поряд з цими можливостями існує й ряд перешкод, тільки усунувши які, можливим стане вдале проведення валютних операцій. Розглянемо ці проблеми детальніше.

Особливістю економічного життя України є загострення доларизаційних процесів під час виборчих кампаній (див. графіки 1,2). Серед причин доларизації слід відмітити:

- вищу мінливість темпів інфляції порівняно з курсовою динамікою, що визначає менш стабільний рівень реальної дохідності гривневих фінансових інструментів порівняно з доходом на фінансові активи, деноміновані в іноземній валюті;

- стабільніші процентні ставки за кредитами й депозитами в іноземній валюті, ніж у національній валюті (у тому числі, через нестабільну премію за ризик і широкий діапазон процентних ставок у національній валюті);

- прискорену лібералізацію валютного регулювання, що розширює можливості доступу до глибшого і розвиненішого ринку позик в іноземній валюті та дозволяє розміщувати цінні папери на міжнародних ринках капіталу;

- такі характерні вади української економіки як недостатня глибина і ліквідність національного валютного ринку, низький рівень розвитку ринку фінансових інструментів і цінних паперів, деномінованих в національній валюті, високі ризики ліквідності і низький рівень довіри до національної валюти.

В умовах значної доларизації української економіки, яка є характерним дисбалансом транзитивної економіки, активна діяльність філій іноземних банків може суттєво погіршити можливості її подолання та спричинити низку негативних наслідків, а саме:

- закріпити викривлену валютну, строкову і галузеву структуру банківського кредитування;

- створити нерівні умови конкуренції на фінансовому ринку України, що приведе до перерозподілу на користь іноземних філій ринку корпоративних клієнтів та встановлення зарубіжними банками контролю над найбільш ефективними сферами діяльності; підвищить залежність економічного розвитку України від інтересів іноземних банків;

- посилити загрозу неконтрольованого відтоку капіталу і фінансових ресурсів із відповідними негативними наслідками для стану платіжного балансу, вітчизняного валютного ринку і грошової одиниці. [16, 23, 26]



Наступною проблемою, з якою стикаються комерційні банки при здійсненні валютних операцій є конвертованість національної грошової одиниці. Конвертованість з економічної точки зору означає свободу будь-якого підприємства чи особи брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, право вільно купувати, продавати або обмінювати національну валюту на іноземну за існуючими курсами без будь-яких обмежень чи прямого втручання держави. В даному розумінні конвертованість означає певний рівень розвитку продуктивних сил, такий стан економіки, який жодним декретом створити не можна. Це - цілий механізм прямого зв'язку внутрішнього ринку із світовим, з відповідною відкритістю економіки та багатогранністю торгівлі. Серйозною перевагою конвертованості для України стала б можливість здійснення міжнародних розрахунків у національній грошовій одиниці. Це зняло б дуже багато зовнішньоекономічних проблем. Реальною стала б також спеціалізація відповідних галузей народного господарства України на масштабному виробництві певних видів експортної продукції. Конвертованість національної валюти становить також об'єктивну базу для повномасштабного входження національного господарства у світову економіку. Інвесторам вона дає змогу вільно обирати найприбутковіші проекти і створює сприятливі умови мобілізації та залучення коштів під них. Отже, конвертованість - це друга з основних проблем.

Певні проблеми виникають у зв'язку із законодавчим регулюванням валютних операцій. Декрет «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» був виданий у 1993 році. Всім зрозуміло, що за 14 років в економіці країни відбулося немало змін. Звичайно, певні доповнення до Декрету вносилися, але їх недостатньо.

Вступ України до СОТ має прискорити процес вдосконалення законодавства у сфері валютного регулювання. [7] Верховна Рада розглядає новий законопроект «Про систему валютного регулювання та валютного контролю». Він має замінити вже існкючий Декрет. Згідно цього законопроекту, в Україні планується початок процесу поступової лібералізації валютного ринку. Лібералізація валютного регулювання - це поступове зняття валютних обмежень на поточні та фінансові операції платіжного балансу, а також зменшення втручання центрального банку та органів влади у функціонування валютного ринку. В процесі лібералізації інструменти прямого валютного регулювання поступово заміщуються непрямими важелями, які діють опосередкоано - через вплив на поведінку суб'єктів валютно-фінансових відносин.

Переваги лібералізації:

· Прихід на фінансові ринки іноземного банківського капіталу, що збільшує пропозицію кредитних ресурсів і сприяє зниженню їх вартості;

· Удосконалення інфраструктури валютного ринку, розвиток і поширення валютних деривативів та інструментів страхування від валютних ризиків;

· Посилення ринкових засад процесу курсоутворення;

· Зменшення трансакційних витрат учасників зовнішньоекономічної діяльності завдяки усунення потреби пошуку шляхів обходу валютних обмежень.

Але існує й ряд ризиків, пов'язаних із впровадженням лібералізації валютних відносин:

можливість раптової «втечі» капіталу внаслідок зміни очікувань інвесторів;

істотні коливання обмінного курсу національної валюти під впливом неконтрольованого переміщення іноземних капіталів;

підвищення реального ефективного обмінного курсу та прискоренню темпів внутрішньої інфляції в ситуацї потужного припливу капіталу, який тисне у напрямі зміцнення національної валюти й зумовлює збільшенню грошової маси в обігу внаслідок викупу іноземної валюти до міжнародних резервів;

погіршення стану державних фінансів у результаті активної стерилізації великих обсягів припливу іноземного капіталу. Втрати в цій ситуації пов'язані з різницею між процентними ставками, що сплачуються за фінансовими інструментами зв'язування грошової маси (в Україні - депозитні сертифікати), та світовимі процентними ставками. Фактично це означає вищу вартість іноземної валюти, купленої до міжнародних резервів і кредитування уряду країни, валюта якої купується. [3, 15, 25]

До проблем пов'язаних із законодовчим регулюваням здійснення валютних операцій комерційними банками України в сучасних умовах слід також віднести недосконалість податкової бази, а саме:

1) громіздкість системи, складність розрахунків окремих податків;

2) нестабільність податкової системи, податкової політики;

3) виражена фіскальна направленість податкової системи і, як результат - недостатній прояв регулюючої функції податків.

4) нечіткість формулювань у законодавстві про оподаткування валютних операцій, що зумовлює неоднакове тлумачення і застосування правових норм відповідними органами державної влади.

Таким чином, для того, щоб вітчизняні комерційні банки здійснювали валютні операції відповідно до міжнародних стандартів існує ще ряд перешкод. Але в той же час, валютні операції є невід'ємною частиною зовнішньоекономічної діяльності країни, тому я маю надію, що для подолання цих проблем будуть докладенні необхідні зусилля.

...