Правове регулювання банківської діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове регулювання банківської діяльності



Зміст

Вступ

1. Поняття, види та правове становище банків. Банківські операції та їх види

2. Регулювання банківської діяльності, його суть та форми

3.Правові основи державного регулювання банківської діяльності

Висновок

Список літератури



Вступ

На перехідному етапі становлення ринкової економіки фінансові системи країн в цілому й банківські системи, зокрема, вимагають поглибленого наукового дослідження, оскільки їх розвиток значно відрізняється від розвитку аналогічних утворень у країнах із розвиненою економікою. Навпаки, країни з перехідною економікою мають достатньо капіталу, проте він залишається, як правило, пасивним. І проблема полягає саме в тому, як вивільнити такий капітал, як зробити його активним інструментом фінансового зростання. Вирішення даної проблеми тісно пов'язано з діяльністю стабільно функціонуючих фінансової й банківської систем. Крім того, слід згадати про необхідність існування механізмів для створення безпеки заощаджень та фінансових інвестицій, повернення довіри потенційних клієнтів (в першу чергу громадян) до кредитно-фінансових інституцій. Додатковою умовою для формування стабільного фінансового сектора у національній економіці є спроможність фінансової системи ефективно розподіляти ресурси для найбільш ефективного продуктивного використання (виходячи з особливостей окремих галузей економіки), в тому числі й розподілу ресурсів для державного використання.

Враховуючи глобальний характер сучасних фінансів, дослідження закономірностей фінансової й банківської систем та їх еволюції є одним з найважливіших питань фінансів. Фінансові ринки та посередники зв'язані між собою міжнародними телекомунікаційними мережами, що дозволяє здійснювати грошові трансферти та операції відкритого ринку цілодобово. Тому особливого значення набуває гармонізація національного законодавства, що регулює діяльність фінансових і банківських інститутів, й приведення його у відповідність з міжнародними стандартами і практикою Європейського Співтовариства. Водночас європейська інтеграція України, визнана пріоритетним напрямом її сучасного зовнішньополітичного курсу, значною мірою залежить від наукового супроводження, від моніторингу складних міжнародних та національних процесів й правових проблем, пов`язаних з практичною реалізацією її завдань.

У сучасних умовах розвитку національної економіки регулювання банківської діяльності та організації й функціонування банківської системи країни набувають нового змісту. Такий стан нерозривно пов'язаний з економічною та правовою природою визначених елементів, оскільки банківська система відноситься до центральних ланок господарського механізму ринкового типу. Тому не випадково процес економічних перетворень в Україні (як і в більшості постсоціалістичних країн) розпочався із швидкого реформування банківських інститутів та банківської системи в цілому. Тим більше, що в межах загальної політики інтеграції надалі вирішуватиметься й питання входження вітчизняних банків до світової банківської системи.

Нові умови і якісно новий характер взаємодії елементів банківської системи, реформування організації діяльності Національного банку України як її центральної ланки, створення та вдосконалення системи банківського регулювання й банківського нагляду, що відповідають сучасним вимогам і забезпечують стабільне і прозоре функціонування національної економіки, а також проблеми, пов'язані з правовим забезпеченням діяльності банківських установ, й спонукали безпосередньо до проведення дослідження саме в сфері організації й діяльності банківської системи України.

Дослідженню правовідносин в сфері банківської діяльності у його різних аспектах присвячено значне коло науково-теоретичних розробок, особливо останніми роками. В той же час комплексність банківських відносин породжує різноманітні підходи представників окремих галузей права, які акцентують увагу переважно на дослідженні правових режимів банківських операцій або визначенні місця банківського права у правових системах.



1. Поняття, види та правове становище банків. Банківські операції та їх види

Відповідно до ч. 2 ст. 334 ГК банки - це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб. Виконання банками цих функцій (здійснення відповідних банківських операцій) в сукупності є банківською діяльністю.

Значно вужче визначення поняття "банк" містить ст. 2 Закону України від 7 грудня 2000 р. "Про банки і банківську діяльність", згідно з якою банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесеш до Державного реєстру банків. Від банків слід відрізняти фінансові установи - юридичні особи, які проводять одну або кілька операцій, що можуть виконуватися банками, за винятком залучення вкладів.[1]

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків (державних і недержавних), що створені і діють на території України відповідно до закону (ч. 1 ст. 335 ГК).

Центральним банком України, особливим центральним органом державного управління є Національний банк України. Його юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації визначаються Конституцією України, Законом України від 20 травня 1999 р. "Про Національний банк України".[2]

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі.

Національний банк у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у ч. 2 ст. 6 Закону України "Про Національний банк України".

Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах 2 та 3 ст. 6 Закону України "Про Національний банк України".

Крім того, Національний банк виконує такі функції:

- відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

- монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

- виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

- встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

- організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

- визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

- визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

- здійснює банківське регулювання та нагляд;

- здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, веде Державний реєстр банків, Реєстр аудиторських фірм, які мають право на проведення аудиторських перевірок банків;

- веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

- здійснює сертифікацію тимчасових адміністраторів і ліквідаторів банку;

- складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

- представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

- здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

- забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

- аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

- організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

- реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

- бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

- здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими)1.

Банки в Україні створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку.

Законодавство про господарські товариства та про кооперацію поширюється на банки в частині, що не суперечить ГК та Закону "Про банки і банківську діяльність" (ч. 5 ст. 336 ГК).

Певні особливості правового статусу мають державні банки, тобто банки, сто відсотків статутного капіталу яких належать Державі.

Як встановлено ч. 1 ст. 337 ГК, державним є банк, створений за рішенням Кабінету Міністрів України на основі державної власності.

У законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов'язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності.[3]

Статут та діяльність державного банку мають відповідати вимогам ГК, Закону "Про банки та банківську діяльність", інших законів України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України.

Держава здійснює та реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку.

Органами управління державного банку є наглядова рада та правління банку.

Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку.

Особливий порядок створення встановлено законом для кооперативного банку (ст. 338 ГК, ст. 8 Закону "Про банки і банківську діяльність) та банку з іноземним капіталом, тобто банку, в якому частка капіталу, що належить хоча б одному нерезиденту, перевищує 10 відсотків (ст. 21 Закону "Про банки і банківську діяльність").

Мінімальний розмір статутного капіталу на час реєстрації банку має бути повністю сплачений та не може бути менше 10 млн євро.

Національний банк встановлює вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу банку тільки на час створення і реєстрації банків для забезпечення стабільної діяльності банку та виконання ним банківських операцій.

Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків учасників.

Державна реєстрація юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, проводиться відповідно до законодавства з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Уповноважена засновником особа подає документи для проведення державної реєстрації юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, після погодження Національним банком України статуту цієї особи.

Особа, уповноважена засновником юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, для погодження статуту цієї особи подає Національному банку України разом із заявою про погодження статуту такі документи:

1) протоколи зборів засновників та установчих зборів, договір про створення банку або рішення про створення державного банку;

2) статут банку;

3) копії документів, визначених Національним банком України, необхідних для ідентифікації самого засновника та всіх осіб, через яких здійснюватиметься опосередковане володіння істотною участю у банку;

4) документи, визначені Національним банком України, що дають змогу зробити висновок про:

ділову репутацію самого засновника, а для засновника - юридичної особи також і членів виконавчого органу та/або наглядової ради та всіх осіб, через яких здійснюватиметься опосередковане володіння істотною участю в особі, яка має намір здійснювати банківську діяльність;

фінансовий стан засновника - юридичної особи, а також про майновий стан засновника - фізичної особи;

наявність у засновника достатньої кількості власних коштів для здійснення заявленого внеску до статутного капіталу;

5) документи, що засвідчують повну сплату засновниками внесків до статутного капіталу;

6) відомості про структуру власності самої юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, та засновника, що набуває істотної участі в ній, відповідно до вимог Національного банку України;

7) відомості за формою, встановленою Національним банком України, про асоційованих осіб засновника - фізичної особи;

8) відомості за формою, встановленою Національним банком України, про юридичних осіб, у яких засновник - фізична особа є керівником та/або контролером;

9) копію тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

10) висновок Антимонопольного комітету України у випадках, передбачених законодавством України;

11) копію платіжного документа про внесення плати за погодження статуту банку, розмір якої встановлюється Національним банком України.

Особа, уповноважена засновником юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, для погодження статуту цієї особи додатково подає Національному банку України встановлені ч. 9 ст. 34 цього Закону України "Про банки і банківську діяльність" документи щодо засновників - іноземних юридичних осіб та ч. 11 ст. 34 зазначеного Закону щодо засновників - фізичних осіб-іноземців. Документи, що подаються згідно з цією частиною, мають бути складені з урахуванням вимог частин 12 і 13 ст. 34 Закону.

Національний банк України приймає рішення про погодження статуту або про відмову в погодженні статуту не пізніше тримісячного строку з дня подання повного пакета документів, визначених Законом. Національний банк України приймає рішення з урахуванням вимог ч. 14 ст. 34 Закону.

Національний банк України має право вимагати від заявника виправлення недоліків у поданих документах.

Засновнику юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, забороняється відчужувати та обтяжувати зобов'язаннями належні йому акції до отримання цією юридичною особою банківської ліцензії.

Юридична особа набуває статусу банку і право на здійснення банківської діяльності виключно після отримання банківської ліцензії та внесення відомостей про неї до Державного реєстру банків.

Забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії.

Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без отримання банківської ліцензії, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законом.

За наявності підстав, зазначених у ст. 18 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України має право відмовити юридичній особі, яка має намір здійснювати банківську діяльність, у погодженні статуту.

Як встановлено ст. 19 зазначеного Закону, юридична особа, яка має намір здійснювати банківську діяльність, зобов'язана протягом року з дня державної реєстрації подати Національному банку України в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України, документи для отримання банківської ліцензії.

Юридична особа, яка має намір здійснювати банківську діяльність, для отримання банківської ліцензії подає Національному банку України разом із заявою про видачу банківської ліцензії такі документи:

1) копію свідоцтва про державну реєстрацію;

2) копію статуту з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи;

3) копії зареєстрованого Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій та свідоцтва про реєстрацію випуску акцій (для банку, що створюється у формі публічного акціонерного товариства);

4) відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;

5) відомості за формою, визначеною Національним банком України, що дають змогу зробити висновок про:

наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів), у тому числі голови правління, їх професійну придатність та ділову репутацію;

професійну придатність головного бухгалтера та керівника служби внутрішнього аудиту;

ділову репутацію членів спостережної ради, головного бухгалтера та керівника служби внутрішнього аудиту;

наявність організаційної структури та відповідних спеціалістів, необхідних для забезпечення надання банківських та інших фінансових послуг, банківського обладнання, комп'ютерної техніки, програмного забезпечення, приміщень, що відповідають вимогам, встановленим Національним банком України;

6) копії внутрішніх положень банку, що регламентують надання банківських та інших фінансових послуг, визначають порядок здійснення внутрішнього контролю та процедуру управління ризиками;

7) бізнес-план на три роки, складений згідно з вимогами, встановленими Національним банком України;

8) копію платіжного документа про внесення плати за видачу банківської ліцензії, розмір якої встановлюється Національним банком України.

Юридична особа, яка має намір здійснювати банківську діяльність, зобов'язана подати Національному банку України для отримання банківської ліцензії одночасно всі документи та інформацію, визначені Законом.

Національний банк України приймає рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову в її наданні протягом двох місяців з дня отримання повного пакета документів, визначених Законом. У разі реорганізації банку за результатами процедури тимчасової адміністрації рішення про надання банківської ліцензії приймається Національним банком України протягом трьох днів з дня отримання повного пакета документів, визначених Законом.

Національний банк України вносить відомості про юридичну особу до Державного реєстру банків одночасно з прийняттям рішення про надання банківської ліцензії.

Банк не має права передавати банківську ліцензію третім особам. Національний банк України має право відмовити у видачі банківської ліцензії юридичній особі, яка має намір здійснювати банківську діяльність, з підстав, зазначених у ст. 19і Закону України "Про банки і банківську діяльність", а також відкликати видану ліцензію у випадках, передбачених ст. 20 зазначеного Закону.

Банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті.

Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. До банківських послуг належать:

1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;

3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.

Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, у тому числі шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів. Перелік фінансових послуг, що банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) шляхом укладення агентських договорів, встановлюється Національним банком України. Банк зобов'язаний повідомити Національний банк України про укладені ним агентські договори. Національний банк веде реєстр комерційних агентів банків та встановлює вимоги до них. Банк має право укладати агентський договір з юридичною особою, яка відповідає встановленим Національним банком України вимогам.

Банк, крім надання фінансових послуг, має право здійснювати також діяльність щодо:

1) інвестицій;

2) випуску власних цінних паперів;

3) випуску, розповсюдження та проведення лотерей;

4) зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа;

5) інкасації коштів та перевезення валютних цінностей;

6) ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім власних акцій);

7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг.

Банк здійснює діяльність, надає банківські та інші фінансові послуги в національній валюті, а за наявності відповідної ліцензії Національного банку України - в іноземній валюті.

Банк має право вчиняти будь-які правочини, необхідні для надання ним банківських та інших фінансових послуг та здійснення іншої діяльності.[4]

Банк має право розпочати новий вид діяльності або надання нового виду фінансових послуг (крім банківських) за умови виконання встановлених Національним банком України вимог щодо цього виду діяльності або послуги.

Банк не пізніш як за місяць до початку нового виду діяльності або надання нового виду фінансових послуг (крім банківських) зобов'язаний повідомити про це Національний банк України згідно з вимогами та в порядку, встановленими Національним банком України.

Національний банк України з метою захисту прав вкладників та інших кредиторів має право встановлювати додаткові вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, щодо певного виду діяльності та надання фінансових послуг, які має право здійснювати банк.

Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

2. Регулювання банківської діяльності, його суть та форми

банк державний регулювання правовідносини

В усьому світі банки більше, ніж підприємства інших видів діяльності, підлягають державному нагляду та незалежному контролю. Система банківського регулювання та нагляду так чи інакше функціонує у всіх країнах світу.

Необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави зумовлюється тим, що банки виконують суспільно корисні та необхідні функції (розрахунково-касове обслуговування юридичних і фізичних осіб, збереження грошових заощаджень тощо). В умовах ринку між банками іде жорстка конкурентна боротьба, що змушує їх підвищувати ризиковість своїх операцій, що, своєю чергою, може призвести до банкрутства. А крах банківської установи наносить шкоду не лише його власникам, але й суспільству загалом. Усе це і робить регулювання їх діяльності та нагляду необхідним завданням держави.

Державне регулювання банківської діяльності здійснюється, насамперед, у межах банківської системи та виражається у впливі центрального банку на банки другого рівня.[5]

Вплив центрального банку на діяльність комерційних банків здійснюється за такими основними напрямами:

1) створення законодавчих та інших умов, які б дозволили банкам реалізувати свої економічні інтереси (організаційно-правовий напрям);

2) встановлення економічних нормативів та нагляд за їх дотриманням із метою забезпечення ліквідності банківської діяльності (напрям опосередкованого економічного впливу).

В Україні, згідно із Законами України "Про банки і банківську діяльність" і "Про Національний банк України", функції банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ.

Терміни "регулювання банківської діяльності" та "нагляд за діяльністю банків" інколи вживаються у значенні синонімів, хоча належать до різних видів діяльності.

Основною метою банківського нагляду є своєчасне реагування на порушення та негативні тенденції у діяльності банків із метою їх нормалізації, зміцнення фінансового стану, підтримки стабільності та надійності як кожного банку зокрема, так і банківської системи загалом.

Банківське регулювання -- це система заходів, за допомогою яких центральний банк або інший наглядовий орган гарантує стабільне, безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі.

Отже, під регулюванням банківської діяльності розуміють, насамперед, розробку та видання уповноваженими органами конкретних правил та інструкцій, що базуються на чинному законодавстві й визначають структуру та способи здійснення банківської справи. Такі закони та інструкції формують певні рамки поведінки банків, що сприяють підтримці надійної й ефективної банківської системи.

Регулювання здійснюється з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, притаманні банківській діяльності.

До основних завдань банківського регулювання та нагляду можна віднести:

1) забезпечення стабільності та надійності банківської системи;

2) захист інтересів вкладників;

3) створення конкурентного середовища у банківському секторі;

4) забезпечення прозорості діяльності банківського сектору економіки;

5) забезпечення ефективної діяльності банків, підтримку необхідного рівня стандартизації та професіоналізму у банківській сфері тощо.

Регулювання діяльності банків Національний банк України здійснює у двох основних формах -- адміністративне та індикативне регулювання.

Адміністративне регулювання включає такі заходи:

1) реєстрацію банків і ліцензування їх діяльності;

2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4) нагляду за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

Основними складниками індикативного регулювання є:

1) засоби впливу, пов'язані з визначенням кількісних параметрів банківської діяльності:

-- встановлення обов'язкових економічних нормативів;

-- визначення норм обов'язкових резервів для банків;

-- встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

2) засоби впливу непрямого характеру: визначення процентної політики;

-- рефінансування банків;

-- кореспондентські відносини;

-- управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

-- операції з цінними паперами на відкритому ринку;

-- імпорт та експорт капіталу.[6]

Нагляд за діяльністю банків належить до адміністративного регулювання. Він здійснюється з метою забезпечення надійності та стійкості окремих банків та передбачає цілісний і неперервний нагляд за здійсненням банками своєї діяльності відповідно до чинного законодавства та інструкцій, своєчасне реагування на порушення та негативні тенденції у діяльності окремих банків.

У загальному вигляді банківський нагляд зводиться до виявлення правопорушень і їх усунення, запобігання високому рівню ризикованості, з'ясування того, наскільки діяльність банків відповідає встановленим правилам.

За етапами і методами здійснення банківський нагляд поділяють на: вступний, попередній і поточний контроль (рис. 1):

Рис. 1. Форми банківського нагляду

Індикативне регулювання банківської діяльності включає такий важливий елемент, як встановлення з боку НБУ для банків обов'язкових економічних нормативів. їх призначення -- захист інтересів вкладників і кредиторів та забезпечення фінансової надійності банків.

Регулювання діяльності банків через економічні нормативи регламентує Закон України "Про банки та банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. та Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена Постановою НБУ № 368 від 28 серпня 2001 р. Інструкція враховує рекомендації Базельського комітету з банківського нагляду.

3.Правові основи державного регулювання банківської діяльності.

Сутність державного регулювання банківської діяльності визначається правовим статусом банківських установ та характером виконуваних ними банківських операцій.

Правовий статус банківських установ об'єднує два взаємопов'язаних елемента: перший - статус приватної юридичної особи, що здійснює цивільно-правові угоди, які спрямовані на отримання прибутку і другий - публічний статус суб'єкта фінансового права, який приймає участь в грошово-кредитному обігу державних фінансових ресурсів.[9]

Одним з основних напрямків діяльності Національного банку України є розвиток та зміцнення банківської системи. Здійснюючи такий напрямок діяльності, НБУ набуває публічно-правове спрямування на стабілізацію банківської системи, створюючи необхідні умови для реалізації права на здійснення банківської діяльності. Таке право на здійснення банківської діяльності випливає з конституційного права на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом [1].

Правовідносини, що виникають при здійсненні банківської діяльності, мають публічну фінансово-правову природу, оскільки спрямовані не тільки на забезпечення приватних інтересів клієнтів банків, скільки на забезпечення інтересів держави як суб'єкта фінансової діяльності. Навіть, вступаючи у приватно - правові відносини, банки обмежені владними розпорядженнями держави. Таким чином, при регулюванні банківської діяльності поєднуються елементи як приватного, так і публічного права з переважанням саме елементів публічного права, так як вони пов'язані в більшій ступені з реалізацією державних інтересів, ніж зі сферою приватних.

Дотримання банками розрахунково-платіжної дисципліни виступає гарантією забезпечення фінансового суверенітету держави. А це означає, що держава зобов'язана охопити сферою свого впливу банківську діяльність.

Органом банківського регулювання та банківського нагляду є Національний банк України. Головною метою банківського регулювання і нагляду виступає безпека та фінансова стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників та кредиторів.

Згідно Закону „Про Національний банк України” регулюючий вплив НБУ на банківську систему здійснюється різними засобами: 1) за допомогою прийняття нормативно-правових актів (ст. 56); 2) за допомогою одержання від банків, банківських об'єднань та юридичних осіб, які отримали ліцензію НБУ на здійснення окремих банківських операцій, інформації про їх діяльність та проведення операцій (ст. 57); 3) за допомогою встановлення обов'язкових економічних нормативів (ст. 58); 4) за допомогою визначення розмірів, порядку формування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами (ст. 59) [2].

Державне регулювання банківської діяльності здійснюється у формі адміністративного регулювання та у формі індикативного регулювання. В основу адміністративного регулювання покладено використання засобів впливу переважно організаційно-владного характеру. За допомогою адміністративного регулювання забезпечується нормальне функціонування банківської системи відповідно до вимог законодавства та нормативно-правових актів НБУ. До адміністративного регулювання належать: реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків; нагляд за діяльністю банків; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру. На відміну від адміністративного, індикативне регулювання передбачає використання Національним банком України різних методів при проведенні грошово-кредитної політики з метою забезпечення стабільності грошової одиниці. До індикативного регулювання належать: визначення процентної політики; рефінансування банків; кореспондентських відносин; управління золотовалютними резервами; операції з цінними паперами на відкритому ринку; імпорту та експорту капіталу.

Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб.

При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності.[8]

Таким чином, метою державного регулювання банківської системи, має стати забезпечення доступними правовими методами розвитку банківської системи, яка є запорукою поліпшення добробуту населення та утвердження України в міжнародному співтоваристві як незалежної демократичної держави, щоб стати рівноправним членом Європейського Союзу.[10]



Висновок

Банківська діяльність має специфічні нормативні засади, які виокремлюють її правозастосовні відносини з юридичними та фізичними особами у самостійні види. Норми, які встановлюють правовий порядок у банківській діяльності, покликані всебічно регламентувати режим правозастосування, закріплюючи коло суб'єктів, їх права і обов'язки (платіжні, розрахункові, податкові та інші) учасників банківських відносин, специфіку банківських операцій тощо. До цих норм належать цілі галузі, зокрема цивільне право, фінансове право, окремі інститути, зокрема інститут суб'єктів грошово-кредитного регулювання в конституційному праві, норми якого можуть бути застосовані у матеріальному і процесуальному значенні. Правовий порядок у банківській системі встановлюється як форма здійснення внутрішньобанківсь-ких операцій, стосунків з клієнтами або забезпечення правового режиму операцій з готівкою та безготівковими коштами тощо.

Особливості правового порядку і відносин, які ним визначаються, в банківській діяльності полягають у тому, що незалежно від того, яка кредитна установа бере участь у грошово-кредитних зобов'язаннях, правовідносини, що виникають при цьому, належать поряд з іншими видами (цивільно-правовими, фінансовими) до розряду «владних відносин», являючи собою зв'язки, через які і за допомогою яких здійснюється воля кредитора і позичальника, а також державна воля керуючих суб'єктів стосовно керованих об'єктів. Це визначається метою розв'язання конкретних правових ситуацій. Владний вплив на поведінку безпосередніх суб'єктів права, які беруть і мають виконати кредитні зобов'язання, відбувається з моменту визначення їх адміністративного та цивільно-правового статусу, закріплення суб'єктивних прав і обов'язків, порядку реалізації функцій і повноважень кредитних установ щодо забезпечення платежів і розрахунків, встановлення цивільно-правової відповідальності та ін. Загальною особливістю правозастосовних відносин у банківській діяльності є специфіка підстав у їх виникненні (юридичних фактів), коло суб'єктів, своєрідність змісту та об'єктивної спрямованості на досягнення фінансового (економічного) інтересу.

Таким чином, момент виникнення, тобто природа відносин у банківській системі, є не тільки цивільно-правовою, а й управлінською за змістом та формою, що стосується розв'язання конкретних грошово-кредитних зобов'язань. Вони виникають між банком та особою у визначеній державою правовій формі і контролюються нею в межах дотримання банківською установою та іншими суб'єктами правового порядку банківської діяльності.

При цьому важливо пам'ятати відому залежність -- характер економічних умов визначає зміст норми правопорядку. Це безсумнівний факт. Ніхто не в змозі назвати таку систему права, яка була б створена абсолютно вільною політичною волею. Це велике досягнення суспільства. Інакше система норм, особливо у банківській сфері, яка була б створена необмеженою волею законодавчої або виконавчої влади, настільки відірвалася б від реальних життєвих умов, що в будь-який момент спричинила б кризу фінансово-грошового ринку і зруйнувала б банківську систему. В будь-якій країні правопорядок залежить від економічних умов, соціального середовища, внутрішніх і зовнішніх чинників управління в державі.

Отже, мета і завдання правового регулювання банківської системи є не абстрактними, а реальними категоріями, які обумовлені економічними засадами життя суспільства, функціями держави та її роллю у фінансовій сфері.

Банківська сфера підлягає нормативному регулюванню, оскільки в грошово-кредитних відносинах виявляється сукупність можливих прав суб'єктів. Суб'єктом банківського права може бути лише дієздатний у правовому відношенні суб'єкт. Юридична особа повинна володіти не тільки правосуб'єктністю, а й мати здатність бути належним позичальником, платником, заставодавцем.

Держава (законодавець), встановлюючи через норми правопорядок у банківській сфері, прагне реалізувати мету, задля якої вона створюється. У фінансово-кредитних відносинах суб'єкти права (кредитор і позичальник) мають бути впевнені в тому, що будь-яка конкретна система норм, яка є правопорядком у цій сфері, повинна здійснюватись і фактично буде здійснена. Інакше виникає ситуація, коли, з одного боку, є призначена для виконання система норм, а з другого -- має місце постійне невиконання норм права. Таким чином, встановлюючи правопорядок, держава передбачає, що в банківській діяльності, у кредитних відносинах для індивідуального виконання зобов'язань повинна бути можливість здійснення права як у банківської установи, так і в іншої сторони. Правопорядок враховує і таку важливу особливість функціонування банківської системи, коли здатність суб'єктів грошово-кредитних правовідносин здійснювати свої права є не творенням норми права, а їх потенційними можливостями виконати свої зобов'язання, наприклад, на момент укладення угоди або користування платіжними засобами.

Пояснюючи необхідність введення та існування правопорядку в банківській системі (мету і завдання правового регулювання), ми намагалися довести, що між правовою нормою і можливістю її здійснення не існує причинного зв'язку. Норма регулює поведінку учасників фінансово-кредитних правовідносин у межах, які свідчать про їх можливості виділити кошти і скористатись ними на певних умовах. Норма права і правопорядок у банківській системі забезпечуються, на відміну від не врегульованих правом фінансово-економічних відносин, державним примусом, цивільно-правовою, адміністративною і кримінальною відповідальністю. Це вже початок виникнення правовідносин, тобто втілення права на практиці, за якими функціонують банківські та фінансово-кредитні установи.

Підсумовуючи розгляд питання щодо обумовленості правового регулювання у такій важливій сфері, як банківська, слід мати на увазі такі обставини. По-перше, це встановлення державою такого правового порядку, який виходить із специфіки грошово-кредитних відносин, їх суб'єктів, а також особливого порядку реалізації можливостей і зобов'язань, які узгоджують між собою сторони кредитних та фінансових відносин. По-друге, це особливість суб'єктів банківського права, які мають визначальні права та обов'язки суб'єктів відносин і наділені конкретними правовими важелями. Вони беруть участь у правовідносинах у межах своїх повноважень, прав та обов'язків.

Регулюючи і охороняючи заінтересованість у визначених зобов'язаннях кожної сторони, правопорядок дає змогу за таких умов побачити, яким чином і в яких випадках держава застосовує до учасників цих правовідносин правовий режим і правове регулювання. А що стосується банківської справи, то держава через закон наділяє центральний банк повноваженнями правового регулювання щодо всіх банківських і фінансово-кредитних установ, представляючи його як орган держави з особливим статусом.



Cписок літератури

1. "Про банки і банківську діяльність" //zakon.rada.gov.ua

2. "Про Національний банк України" //zakon.rada.gov.ua

3. Рябініна Л. Роль національного банку та законодавчих актів України в її економічному розвитку// Економіка та держава. - 2004, № 8. - С. 34-47.

4. Тігіпко С. Стратегічні напрямки інтеграційного розвитку банківської системи України// Вісник Української академії банківської справи. - 2004, № 1 (16). - С. 3-9.

5. Старинський М. Порівняльне банківське право. - Суми: Університетська книга, 2006. - 299 с.

6. Реверчук С.К. Грошово-банківські системи зарубіжних країн: навч.-метод. посіб. / С.К. Реверчук. - Л.: Тріада плюс, 2007. - 160 с.

7. Авилова А. Реформа банковской системы в Италии / А. Авилова // Проблемы теории и практики управления. -2005. - № 3. - С. 59-65.

8. Кушнеренко С.М. Оптимізація банківської системи України в контексті міжнародного досвіду: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук / С.М. Кушнеренко. - К., 2004. - 18 с.

9. Господарське право: Навчальний посібник / Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М. -К.: Кондор, - 2003. -400с.

10. Господарські і підприємницькі відносини в економіці України та їх правове забезпечення. Матеріали конференції //Право України. - 2006. -№12 -ст. 34-44.

Размещено на Allbest.ru

...