Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Національний університет «Львівська політехніка»

Інститут економіки і менеджменту

Кафедра фінансів

Реферат

з дисципліни «Страховий менеджмент»

на тему:

«Перестрахування та його роль у забезпеченні виконання страхових зобов'язань»

Виконав:

ст. гр. ЕФІс-11

Сушинець А. М.

Перевірила:

Топій Ірина І.

Львів - 2012

Зміст

Вступ

1. Сутність та методи перестрахування

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Кожна страхова організація прагне до створення стійкого, стабільного страхового портфеля, тобто до створення такого портфеля, що складався б з великої кількості страхових договорів, але з невисоким ступенем відповідальності по кожнім прийнятому ризику. Цей ступінь відповідальності повинен відповідати фінансовим можливостям страхової організації, щоб при настанні страхового випадку або ряду випадків виплата страхового відшкодування по збитках не відбивалася на її фінансовому становищі. Разом з тим тверда конкуренція на страховому ринку не дає можливості для вільного добору сприятливих ризиків, тому в портфелі страхової організації можуть виявитися ризики з надмірно високою відповідальністю при якій настання лише однієї повної події може виявитися катастрофічним для організації, що не маэ необхідних коштів. Для огородження себе від можливих фінансових утруднень страховики прибігають до передачі прийнятих ними ризиків за допомогою інституту перестрахування іншим страховикам. Ця галузь страхування є доволі нерозвиненою в Україні і тому потребує ґрунтовного дослідження і аналізу.

Для нашої країни властива величезна концентрація матеріальних цінностей і, як наслідок, зростання страхових сум за значною кількістю об`єктів страхування. Жодна страхова компанія в цих умовах не може взяти на страхування подібні ризики, не маючи твердого перестрахувального забезпечення понад суми, які вона може тримати на своїй відповідальності. Потреба в розмірах страхового покриття весь час зростає значно швидше, ніж нарощуються статутні фонди й страхові резерви. Лише наявність таких специфічних методів перестрахування як "страхування страховиків" дозволяє страховикам приймати зобов`язання на великі суми, позбавляє їх від небезпеки втратити свій капітал. До встановлення системи перестрахування в Україні підводить і запровадження обов`язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. 

1. Сутність та методи перестрахування

Кожна страхова компанія прагне створити стійкий стабілізований страховий портфель. Але жорстка конкуренція на страховому ринку не дає можливості для вільного відбору сприятливих ризиків, тому у портфелі страховика можуть опинитися ризики з дуже високою відповідальністю. У такій ситуації настання лише одного великого збитку може призвести до значних фінансових втрат компанії. Страховій компанії загрожують також великі збитки від масових дрібних ризиків, сконцентрованих на невеликій території (наприклад, страхування будівель у сільській місцевості). І саме перестрахування дає змогу передбачити всі зазначені випадковості. Отже, потреба в ньому виникає за таких обставин.

1. Можливий збиток, пов'язаний з великим ризиком.

2. Можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події.

3. Перевищується середня частота збитків.

Класичне визначення перестрахування було дано в законодавстві Великої Британії на початку XIX століття: перестрахування є новим страхуванням уже застрахованого ризику. Визначення німецьких страховиків також лаконічне і точне: перестрахуванням визнається страхування ризиків, прийнятих страховиком.

У практиці вітчизняних страховиків використовується таке визначення: перестрахування -- страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає ризик; страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов'язково). Процес, пов'язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає, -- цесіонарієм.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування. При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з узятими на себе зобов'язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування регулюються договорами, що укладаються між ними.[1]

Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, -- ретроцесіонарієм (рис. 1).

У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Шляхом ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому страховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуляції збитків, у договорі перестрахування можна зробити відповідне застереження.

Рис. 1. Цесія і ретроцесія

Як у страхових, так і в перестрахувальних операціях іноді потрібні посередники. Необхідність використання послуг брокера зумовлена специфікою ризиків у перестрахуванні: рідкісність ризиків, їх висока вартість, потреба в розміщенні на спеціалізованих ринках. Брокер готує всю потрібну інформацію для пропозиції і розміщує її оптимальним способом. Після розміщення пропозиції брокер готує перестраховувальний договір. А після його підписання забезпечує необхідний документообіг. Брокер отримує комісію, що варіюється, як правило, від 10 до 15 % нетто-премії. Отже, головні функції брокера такі: представлення клієнта; консультування; ведення переговорів; розподіл ризиків.[2]

Оскільки у природі страхування і перестрахування є багато спільного (розподіл ризику між зацікавленими сторонами договору страхування або перестрахування; схожість між страховиком, котрий передає ризик перестраховикові, і страхувальником, котрий передає ризик страховій компанії), то при проведенні перестрахувальних операцій спираються на ті самі принципи, що й при страхуванні, зокрема: принцип страхового інтересу; принцип відшкодування збитків; принцип найвищої сумлінності. У разі купівлі в перестраховика захисту (гарантії від збитків) страховик передає йому частину ризику, а також і частину премії. Але за організацію прийому ризику на страхування страховик має право на отримання комісійної винагороди, або комісії з премії. Отже, комісія -- це узгоджена частина понесених цедентом витрат з укладання договорів страхування.

Існують такі види комісій:

· Оригінальна комісія -- відрахування з премії на користь цедента. Виплачується в перестраховувальній цесії.

· Перестраховувальна комісія -- відрахування з премії на користь ретроцедента. Використовується при ретроцесії.

· Брокерська комісія -- відрахування з премії на користь брокера. Покриває витрати, пов'язані з розміщенням перестраховувального договору, і враховує прибуток по цьому розміщенню.

Страховик (цедент) має також право на тантьєму -- відрахування з прибутку перестраховика, який він може отримати за результатами проходження договору перестрахування. Тантьєма виплачується щороку із суми чистого прибутку, який отримує перестраховувальна компанія. Це форма заохочення перестраховиком перестрахувальника щодо наданої участі в договорі перестрахування, сумлінності та обачного ведення справи.

Значне місце у перестрахуванні посідають перестраховувальні пули. Розрізняють два типи пулів: пул страхування і пул перестрахування. Пул страхування проводить продаж полісів, за якими всі його учасники беруть на себе раніше узгоджену частку відповідальності. Пул перестрахування передбачає, що страховики випускають поліси самостійно, утримують узгоджену частку, а решту передають у пул на основі квоти або ексцеденту. Перестраховувальний пул діє як посередник, розподіляючи передані в перестрахування ризики між своїми членами. З огляду на світовий досвід доцільним вважається створювати пули у страхуванні ризиків з можливою катастрофічною відповідальністю (ядерні ризики, авіаційні, каско морських суден). Особливого значення пули набувають у країнах, де відбувається становлення ринку страхування і перестрахування. Слід зауважити, що для збільшення місткості національного ринку перестрахування вживають різних заходів, один із них -- створення страхових і перестраховувальних пулів.[3]

Методи перестрахування. Передавання ризиків у перестрахування може відбуватися постійно або одноразово. Отже, за методом передавання ризиків у перестрахування і за оформленням правових відносин сторін перестрахувальні операції поділяються на такі:

Всі договори можна поділити на дві основні групи, що різняться системою розподілу ризиків між перестрахувальником і перестраховиком. До них належать пропорційна і непропорційна форми проведення перестраховувальних операцій.

Пропорційна форма перестрахування передбачає часткову участь сторін у розподілі відповідальності. Відповідно до узгодженої частки участі в договорі між сторонами розподіляються страхові премії і збитки. У пропорційному перестрахуванні розрізняють квотний договір перестрахування, договір ексцедента суми і квотно-ексцедентний договір. Крім того, використовуються різні системи чи модифікації цих форм. Згідно з квотним договором перестрахування перестрахувальник зобов'язується передавати перестраховикові частку в усіх ризиках певного виду, а перестраховик зобов'язується приймати її. Частка участі в перестрахуванні може бути встановлена у відсотках від страхової суми або в абсолютному вираженні. Перестраховик має право встановлювати ліміти відповідальності за договором. Розподіл ризиків і премій згідно з квотним договором схематично ілюструє рис. 3.

Рис. 3. Розподіл ризиків і премій за квотним договором

Збитки у квотних договорах також розподіляються пропорційно до участі сторін у ньому. Розподіл збитків згідно з квотним договором унаочнює рис. 4.

Рис. 4. Розподіл збитків за квотним договором

Квотний перестрахувальний договір має переваги, які більше стосуються компанії-цедента:

· на власному утриманні страховика лишається така частина відповідальності, яка відповідає його фінансовим можливостям;

· квотний договір не потребує великих витрат з його обслуговування;

· при автоматичності передання ризиків страховик звільняється від зобов'язань передавати інформацію з прийнятих ризиків, що дає певну свободу цеденту (у регулюванні збитків, поновленні або анулюванні полісів);

· результати квотних договорів більш збалансовані й стійкі.

Ця форма перестрахування використовується тоді, коли компанія починає вести страхову діяльність в новому для неї виді страхування, за яким не існує чітких статистичних даних; коли компанії потрібна фінансова підтримка з огляду на збільшення обсягів бізнесу (формування резервів, участь у витратах на ведення справи і т. ін.); коли необхідно спростити адміністративні витрати в тих видах страхування, де існує великий обсяг відповідальності і відносно стабільні страхові суми. Квотне перестрахування широко використовується в страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобів, а також в страхуванні автокаско. Часто цей вид договору застосовують у пропорційних ретроцесіях.[7]

Основним недоліком квотного перестрахування є те, що за договором передаються всі ризики -- великі і малі. Коли б цедент мав змогу утримувати на своїй відповідальності малі ризики, у нього була б можливість залишати за собою і страхову премію. Також наявність у квотних договорах лімітів відповідальності перестраховика в деяких випадках змушує здійснювати додаткове перестрахування на факультативній основі. Коли йдеться про квотний договір, страховик не має захисту від ефекту кумуляції ризиків, пов'язаного з одним і тим самим страховим випадком. Тому квотні договори нерідко доповнюються ексцедентними з метою досягти спільної вигоди цедента і перестраховика або лише для захисту цедента.

Ексцедентне перестрахування -- складніший вид пропорційного перестрахування. Такий вид перестрахування використовується в тих випадках, коли застраховані ризики істотно відрізняються за страховими сумами. За договором ексцедента суми перестраховик отримує визначну частку в усіх договорах, що перевищує власне утримання цедента.

Ексцедент за договором -- це величина, кратна власному утриманню цедента. Сума ексцедента виражається в кілька разів збільшеному розмірі власного утримання. Власне утримання на певному рівні в ексцедентному перестрахуванні називають лінією (часткою).

Місткість ексцедентного договору складається із суми власного утримання цедента і покриття перестраховика. Наприклад, якщо розмір власного утримання страхової компанії дорівнює 20 тис. ум. од. (1 лінія), сума ексцедента (покриття перестраховика) -- 100 тис. ум. од. (5 ліній), тоді місткість ексцедентного договору -- 120 тис. ум. од. Для покриття всього ризику буває недостатньо одного ексцедентного договору, тому крім договору першого ексцедента укладаються договори другого, третього і наступних ексцедентів.

До переваг ексцедентного перестрахування можна віднести:

· можливість компанії-цедента встановлювати ліміт власного утримання з урахуванням свого фінансового становища;

· цедент при старанному визначенні суми власного утримання залежно від характеристик застрахованих об'єктів може досягти не тільки обмеження своєї відповідальності, а й якісної зміни страхового портфеля.

Недолік цього виду договору полягає в необхідності обробки кожного ризику -- його вивчення, визначення відповідної частки в ексцедентному договорі, групування ризиків тощо. Тому витрати з обслуговування ексцедентних договорів значно вищі, ніж з обслуговування квотних договорів. До недоліків ексцедентного перестрахування, що стосуються переважно перестраховиків, можна віднести потенційно існуючу можливість передавання їм більш небезпечних ризиків при диференційованому власному утриманні. Як правило, у квотних та ексцедентних договорах передбачається тантьєма. Ексцедентне перестрахування найчастіше застосовується у страхуванні від вогню, нещасних випадків, а також у страхуванні життя.

Іноді квотний договір та договір ексцедента суми використовуються комбіновано. Квотно-ексцедентний договір передбачає встановлення ексцедента залежно від визначеної частки (квоти) власного утримання. А понад рівень утримання використовується ексцедент -- ліміт відповідальності перестраховиків, що фіксується в абсолютному вираженні. Квотно-ексцедентний договір використовують у тому разі, коли компанія розширює свій бізнес у новому для неї виді страхування, тобто цедент може точно обчислити ефект збільшення квотного утримання. Зауважимо, що всім договорам пропорційного перестрахування притаманна характерна особливість: збитки та премії за оригінальними полісами розподіляються між цедентом і перестраховиком у відповідній пропорції і прив'язані до страхової суми.

Сутність непропорційного перестрахування полягає в тому, що відшкодування, яке надається перестраховиком, визначається тільки розміром збитку і не залежить від страхової суми, а тому немає пропорційного розподілу відповідальності за окремим ризиком і оригінальною премією. Призначення непропорційного перестрахування -- гарантувати відповідальність страховика за прийнятими ризиками щодо великого сукупного збитку за визначений період. Отже, у непропорційному перестрахуванні цедент сам оплачує збитки до певного розміру, а перевищення цього розміру оплачує перестраховик у межах ліміту відповідальності за договором. Відповідальність за непропорційним договором установлюється в абсолютній сумі (договір ексцедента збитку) чи у відсотках (договір ексцедента збитковості). У непропорційних договорах утримання цедента називають першим збитком, франшизою, пріоритетом. Відповідальність перестраховика -- покриттям.[8]

Непропорційне перестрахування має такі особливості:

· страховик може захиститися від великих збитків, що впливають на його фінансові результати;

· в перестраховик не бере участі у відшкодуванні дрібних збитків, які легко покриваються страховиком;

· обсяг обліку бухгалтерських операцій зменшується, оскільки враховуються лише окремі збитки або фінансові результати страхувань. Але водночас зростає потреба в підготовчій роботі;

· тантьєма в договорах цієї форми, як правило, не передбачається;

· перестраховувальна премія за непропорційними договорами підраховується не для кожного окремого ризику, що передається, а для всього портфеля з одного або кількох видів страхування за рік.

Непропорційне перестрахування представлене договором ексцедента збитку та договором ексцедента збитковості.

Згідно з договором ексцедента збитку механізм перестрахування вступає в дію тоді, коли остаточна сума збитку за застрахованим ризиком перевищує межу обумовленої в договорі суми у разі настання страхового випадку. У разі недостатньої місткості першого ексцедентного договору у договорі ексцедента збитку, як і в договорі ексцедента суми, застосовують другий, третій і наступні ексцеденти. Але спосіб розподілу відповідальності в ексцедентних договорах непропорційного перестрахування відмінний від того, що характерний для пропорційного ексцедентного покриття. На відміну від договорів ексцедента суми, де перестраховики беруть участь у всіх і в кожному збитку незалежно від його розміру, у договорах ексцедента збитку перестраховики відшкодовують лише ті збитки, які перевищують встановлений страховиком (цедентом) пріоритет. Розподіл відповідальності між цедентом і перестраховиком (рис. 5 ).

Рис. 5. Розподіл відповідальності між цедентом і перестраховиком за договором ексцедента збитку

Премія, призначена перестраховикам за договором ексцедента збитку, частіше розраховується в певних відсотках відносно річної суми брутто-премії за портфелем страхувань, що підлягає захисту. Оскільки до початку дії договору може бути відома тільки сума очікуваної премії, то спочатку сплачується повністю або частково визначена сума авансу -- депозит премії з подальшими перерахунками. Результати договорів по закінченні кожного року розглядаються, і проводяться переговори між сторонами стосовно розмірів ставок премій або лімітів покриття на наступний строк. Договори ексцедента збитку досить прибуткові для перестраховиків. Частіше вони укладаються в результаті вірогідного прогнозування можливості настання дуже великих збитків.

Збитки можуть виникати внаслідок одного випадку або кумуляції ризиків. Тому розрізняють два типи покриття:

1) ризикований ексцедент збитку -- WXL (working exess of loss -- робочий ексцедент збитку за окремим ризиком);

2) катастрофічний ексцедент збитку -- CXL (catastroph exess of loss).

Основою договору ризикованого ексцедента збитку є одиничний ризик. Договір в умовах певного випадку (вибух, ризик від вогню) використовується стільки, скільки існує окремих ризиків, що призводять до збитків, обсяг яких перевищує пріоритет. У таких видах страхування, як страхування цивільної відповідальності, не завжди можна визначити сам ризик (якщо це вимоги третіх осіб), тому доцільно використовувати покриття не за ризиком, а за цілим випадком. Скажімо, під час стихійного лиха (землетрус, буря) вступають у дію більшість договорів страхового портфеля, але жодний збиток не перевищує ліміту. Сукупність цих збитків може істотно зашкодити цеденту. У цій ситуації має сенс використати покриття за випадком -- катастрофічний ексцедент збитку.

В основі катастрофічного ексцедента збитку лежить захист від кумуляції збитків в разі настання одного випадку (ДТП, авіакатастрофа, стихійне лихо). Зрозуміло, що цей вид захисту потребує точного визначення випадку. Тому в таких договорах застосовується «погодинне» застереження, яке обмежує час виявлення страхового випадку (у годинах, днях). Перестрахувальник фіксує час початку страхового випадку. Ризикований ексцедент збитку та катастрофічний ексцедент збитку можуть доповнювати один одного. У цьому виді договору покриття поширюється на збитки за ризиком і за випадком, де немає змоги запобігти кумуляції. Тому найчастіше це покриття використовується при автотранспортному страхуванні або страхуванні цивільної відповідальності.

До цілком особливого, відокремленого виду договорів непропорційного перестрахування можна віднести договір ексцедента збитковості (stop loss). Це -- договір перестрахування, який покриває не окремі збитки або їх сукупність, а певний вид страхування або весь страховий портфель цедента. Особливість договору ексцедента збитковості полягає в тому, Що перестраховик бере участь у відшкодуванні збитків лише у випадках, коли збитковість за певний строк перевищує обумовлений договором перестрахування відсоток. Цей договір не гарантує отримання прибутку для страховика (цедента), а лише захищає його від надзвичайно великих втрат. Перестраховики несуть відповідальність у встановленому розмірі, наприклад у відсотках збитковості або в максимальному розмірі збитків, який визначають за результатами останніх років.

Особливості, які слід враховувати при укладанні договорів ексцедента збитковості:

· повна довіра перестраховика щодо компанії-цедента, її стратегії в проведенні страхування;

· це форма покриття, що призначена для кореляції відхилень частотності від норми. Отже, обов'язково мають існувати попередні форми перестрахування;

· пріоритет страховика має бути на такому рівні, щоб компанія-цедент на початку дії договору ексцедента збитковості вже несла понаднормативні збитки.

Договори ексцедента збитковості використовуються в тих випадках, коли за окремими видами страхування результати проходження договорів піддаються різким коливанням або існує небезпека, що один чи кілька страхових випадків можуть негативно вплинути на результати (градобиття, бурі).

Отже, непропорційні договори перестрахування є досить мобільними, простими в обробці та організації, але водночас і більш збитковими. Хоча пропорційні договори виникли значно раніше, однак тенденція сьогодні така, що непропорційні договори набувають все більшої ваги, насамперед з розглянутих щойно причин. Цим пояснюється зростання інтересу страховиків до непропорційних договорів.[9]

3. Державне регулювання перестрахування

Перестрахування з огляду на притаманні йому особливості та специфіку не може бути обмеженим рамками однієї держави. Бажання максимального розосередження ризиків, їх неоднорідність та сумарний розмір припускають проведення перестраховувальних операцій на міжнародному страховому ринку. При укладанні договорів страхування, дія яких поширюється на територію іноземної держави, багато страховиків вважають доцільним їх перестрахування в цій державі, з додатковим зобов'язанням перестраховика виступати в ролі аварійного комісара або сюрвейєра у разі, коли страхові випадки трапились на території його держави. Перестрахування ризиків за межами країни зумовлює відплив валюти у вигляді перестрахувальних премій за кордон України, а також неможливість здійснення контролю за діяльністю пере-страховиків-нерезидентів з боку державних наглядових органів України. Це, у свою чергу, вимагає від законотворців застосовувати особливі вимоги до перестрахування ризиків у нерезидентів. Страховики мають в установленому порядку повідомляти органу нагляду за страховою діяльністю про обсяги отриманих та сплачених перестраховикам страхових платежів, якщо:

1) укладаються (продовжуються) договори перестрахування з перестраховиками-нерезидентами, згідно з якими перестраховикам сплачується частка страхових платежів, що перевищує 50 % суми надходжень зазначених страхових платежів за цими договорами;

2) частка страхових платежів, сплачених перестраховикам-нерезидентам, перевищує у попередньому звітному періоді 50 % частки страхових сум та страхових відшкодувань, сплачених перестраховиками-нерезидентами за цей самий період.

Крім зазначених вище вимог, особливістю перестрахування ризиків у перестраховиків-нерезидентів є оподаткування перестраховувальних премій. Суми доходів нерезидентів, отриманих у вигляді страхових премій від перестрахування ризиків на території України, оподатковуються за ставкою 15 % на відміну від тих самих доходів резидентів, що оподатковуються за ставкою 3 %. Але слід звернути увагу, що дана норма розповсюджується лише на тих перестраховиків, що є резидентами країн, з якими Україна не уклала міжнародної угоди про уникнення подвійного оподаткування. Якщо перестраховик є резидентом країни, з якою укладена така угода, то його дохід оподатковується у країні його реєстрації згідно з законодавством цієї країни.[9]

Висновок

Перестрахування, як і страхування, має багато різних визначень. Закон України "Про страхування" трактує його як "страхування одним страховиком ризику виконання частини своїх зобов'язань у іншого страховика (перестраховика)"... Англійське законодавство визначає його як нове страхування, укладене за новим полісом на один і той же застрахований ризик з метою забезпечити страховика від ризиків, взятих ним на страхування раніше. Це визначення породило ще одну дефініцію: перестрахування - це страхування страховиків.

Організаційний механізм перестрахувальної операції відрізняється від механізму співстрахування кількома елементами. По-перше, договір страхування усього об'єкта укладає один страховик. Його називають першим страховиком або цедентом, котрий передає надлишкову відповідальність іншим страховикам, котрих називають перестраховиками або цесіонаріями. По-друге, страховик залишається відповідальним перед страхувальником і останній може не знати, перестрахований його договір чи ні. По-третє, разом з відповідальністю страховик передає і частину страхової премії як плату за прийняття ризику. По-четверте, при страховому випадку страхове відшкодування повністю сплачує страховик, а перестраховики повертають йому свої частки, хоч іноді передбачається пряме перерахування коштів від них до страхувальника. По-п'яте, ризик, прийнятий перестраховиком, може бути переданий в повторне перестрахування. Такий процес називається ретроцесією.

Список використаної літератури

перестрахування ризик цедування збиток

1. Алєксєєв І. Страхові послуги: Навчальний посібник для студ. 4 курсу спец. / Ігор Алєксєєв, Ірина Кондрат, Ната-ля Ярошевич,; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". - Львів: Вид-во Національного ун-у "Львівська політехніка", 2006. - 203 с.

2. Компаніченко О.С. Перестрахування у системі страхових послуг \\ Фінанси України, 2003. -№4. - с. 130-138.

3. Скамай Л.Г., Мазурина Т.Ю. Страховое дело: Учеб. пособие. - М.: ИНФРА-М, 2004. - 256 с. -(Высшее образование).

4. Страховий менеджмент: підручник / [Осадець С.С., Мурашко О.В., Фурман В.М., Баранов А.Л., Баранова О.В., Залєтов О.М., Нечипоренко В.І. ]; за ред. д-ра економ. наук, проф. С. С. Осадця. - К.: КНЕУ, 2011. - 333.

5. Страхування: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. С. С. Осадець. -- К.:КНЕУ, 2002. --528с.

6. Страховая индустрия Украины: стратегия развития: Монография / Филонюк А.Ф., Залетов А.Н. // К. : Междунар. агенция “Бизон”, 2008. - 448 с.

7. Ткаченко Н. Страхування: Навчальний посібник для самостійної роботи студентів/ Наталія Володимирівна Ткаченко. - К.: Ліра-К, 2007. - 375 с..

8. Говорушко Т. А. Страхові послуги. Підручник. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 376 с

9.Жабинець О. Й. Державне регулювання страхової діяльності у контексті глобалізації світового страхового простору / О. Й. Жабинець // Науковий вісник НЛТУ України : зб. наук.-техн. праць. - Львів : НЛТУ України. - 2008. - Вип. 18.10. - С. 187-194.

Размещено на Allbest.ru