Стан, тенденції та напрями розвитку страхового ринку в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Послідовний перехід нашої країни до ринкової економіки об'єктивно зумовлює зростання потреби у страховому захисті усіх суб'єктів ринку. Саме наявність такої потреби та реальна можливість її задоволення характеризують ступінь розвитку економіки тієї чи іншої країни, дають уявлення про рівень захищеності її юридичних і фізичних осіб. Реформування усієї системи економічних відносин, соціальні перетворення та трансформаційні зрушення, що відбуваються в Україні, надають особливої ваги розв'язанню проблеми страхового захисту, спонукають до пошуку дійових механізмів акумуляції ресурсів страховиків і страхувальників та їх ефективного використання для усунення негативних наслідків страхових подій.

Досконала система страхового захисту є підґрунтям забезпечення більш високого рівня стабільності народногосподарського відтворювального процесу, досягненням соціальної злагоди, гарантом високого рівня життя населення. Створення дієвої системи захисту інтересів громадян, підприємців, держави, підтримання соціальної стабільності суспільства неможливе без ефективного функціонування ринку страхових послуг.

Страховий ринок формується в ході становлення товарного господарства і являє собою його невід`ємний і важливий елемент. Умовою виступає суспільний розподіл праці та існування різних відокремлених товаровиробників. Саме тому тема „Страховий ринок України” є актуальною на даному етапі розвитку держави. Актуальність її полягає ще й в тому, що протягом останніх років відбувається активне становлення страхової справи в Україні, але існує багато чинників як економічного так і законодавчого характеру, що стримують її розвиток.

На сучасному етапі потенційна роль і необхідність всебічного розвитку страхування є особливо важливим, оскільки для усунення наслідків реалізації прямих та опосередкованих збитків саме відшкодування останніх через систему страхування має позитивні макроекономічні наслідки.

Створення дієвої системи захисту інтересів громадян, підприємців, держави, підтримка соціальної стабільності суспільства неможливе без ефективного функціонування ринку страхових послуг із широким спектром усіх його галузей та видів.

Загальна характеристика страхового ринку України

Термін «страхування», на думку західних філологів, має латинське походження. В основі його - слова «securus» і «sine сига», які означають «безтурботний». Отже, страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки. У багатьох слов'янських мовах, у тому числі й в українській, виникнення терміна «страхування» пов'язують зі словом «страх» [10, с. 146].

Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі «Про страхування»: страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів [23, с. 26].

У Законі зафіксовано головні елементи, що формують поняття страхування. Це, насамперед, мета страхування - захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб. Наголошується, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному законодавстві або страхових договорах. Виокремлюються джерела грошових коштів, що є ресурсами для страхових виплат.

Страхування є, насамперед, системою економічних відносин між конкретними суб'єктами господарювання, де, з одного боку, діють страхувальники, а з іншого - страховики. Важливою передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб'єктів господарювання і їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням.

Зміст страхування, як і інших категорій, розкривається в його функціях.

З цих міркувань страхування виконує такі функції: ризиковану, створення і використання страхових резервів (фондів), заощадження коштів, превентивну [18, с. 27].

Ризикована функція страхування. Вона полягає в переданні за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором. Чим вищі ймовірність і розмір ризику, тим і плата за його утримання, обчислена на підставі тарифів, визначених за допомогою актуарних розрахунків, більша. У разі настання страхового випадку страхувальник висуває страховикові вимогу щодо відшкодування збитків (виплати страхових сум). Ризикована функція відбиває процес купівлі-продажу страхової послуги.

Функція створення і використання страхових резервів (фондів). Страхування стає можливим лише за наявності у страховика певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним випадком чи іншою страховою подією. Власними коштами покрити таку потребу у грошових виплатах страховик, здебільшого, не в змозі. Тому кожний страховик створює систему страхових резервів. Нагромадження й використання таких резервів характерні для страхової діяльності.

У формуванні й використанні страхових резервів виявляється перерозподіл коштів між страхувальниками. Ті з них, для яких у певному періоді не настала страхова подія, сплативши страхові внески, не отримують жодних виплат. І навпаки: страхувальникам, які зазнали серйозних збитків від страхового випадку, виплачується відшкодування в сумах, значно більших за внесені страхові платежі.

Функція заощадження коштів. У більшості країн світу першість за обсягами страхових премій посідає особисте страхування (на дожиття, пенсій, ренти тощо). Проте виплати, пов'язані із втратою життя і здоров'я внаслідок нещасного випадку, становлять менш як 10%. Решта припадає на заощадження. Вони виплачуються з урахуванням інвестиційного доходу в разі дожиття застрахованого до певного віку або події.

Превентивна функція. Учасники страхування, і насамперед страховики та страхувальники, зацікавлені зменшити наслідки страхових подій. З цією метою вдаються до правової та фінансової превенції.

До правової превенції належать передбачені чинним законодавством або договорами страхування застереження, згідно з якими страхувальник повністю або частково позбавляється страхових відшкодувань. Вони охоплюють випадки протиправних дій або бездіяльності з боку страхувальника щодо застрахованих об'єктів. Наприклад, страховики не покривають матеріальних збитків, що їх зазнали потерпілі, перебуваючи у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, а також не передбачають страхових відшкодувань у разі самогубства, навмисного пошкодження власного майна і здоров'я.

Зазначені функції страхування є специфічними. Проте водночас у сфері страхової діяльності виявляються й функції, притаманні фінансам у цілому (наприклад, контрольна функція), та функції інших суміжних вартісних категорій (наприклад, ціни, коли йдеться про формування страхових тарифів, оцінку об'єкта страхування, з'ясування розміру завданих збитків).

Принципами страхування є [6, с. 35].:

- вільний вибір - стосується лише добровільних видів страхування. Страхувальникові надається можливість обирати будь-якого страховика, що має ліцензію на даний вид страхування. Водночас страховика ніхто не може змусити здійснювати той чи інший вид добровільного страхування.

- страховий ризик - це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування.

- страховий (майновий) інтерес випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом.

- максимальна сумлінність. Надійне страхування можливе лише за умов високого довір'я між сторонами. Ні страхувальник, ні страховик не мають права приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, що стосується об'єкта страхування.

- страхові відшкодування та виплати не повинні приносити страхувальникові прибутку. З метою уникнення спроб використання страхування у спекулятивних цілях страховики додержують принципу, згідно з яким матеріальний і фінансовий стан страхувальника після відшкодування завданих збитків має бути таким самим, як і до страхового випадку. Відхилення, як правило, бувають у бік заниження рівня відшкодування.

- суброгація - це передання страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.

- контрибуція - це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків.

- співстрахування - страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками.

- перестрахування - страхування страховиком ризиків виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика.

- страхування, як наука, галузь знань та сфера бізнесу, характеризується багатьма специфічними поняттями, які можна класифікувати.

В основу класифікації страхування покладено розбіжності у сферах діяльності страхових компаній, підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, формах проведення страхування тощо. У зв'язку з цим можна вирізнити найістотніші класифікаційні ознаки, що мають найбільш важливе значення як у теоретичному, так і практичному розумінні, а саме:

- історична ознака;

- економічні ознаки (сфера діяльності, або спеціалізація, страховика; об'єкти страхування; рід небезпек; статус страхувальника; статус страховика);

- юридичні ознаки (за вимогами міжнародних угод і внутрішнього законодавства; за формою проведення).

Класифікація за економічними ознаками включає кілька варіантів.

Класифікація за об'єктами страхування, тобто об'єктами, на які спрямований страховий захист, покладена в основу розробки видів страхових послуг і передбачає виокремлення трьох галузей[5, с.444]:

- особистого страхування;

- майнового страхування;

- страхування відповідальності.

Класифікація за статусом страхувальника передбачає поділ страхових послуг на ті, які обслуговують інтереси громадян та інтереси суб'єктів підприємницької діяльності і стосуються майнового страхування і страхування відповідальності.

Класифікація за статусом страховика використовується для забезпечення державного регулювання страхової діяльності (видання ліцензій, ведення державного реєстру страхових компаній тощо), контролю за страховиками, аналізу розвитку страхового ринку і включає: комерційне, взаємне і державне.

Класифікація за юридичними ознаками включає поділяє страхування на довгострокове страхування (страхування життя і пенсій)та загальні види страхування.

Класифікація страхування згідно з вимогами внутрішнього законодавства України передбачає такі види страхування:

- життя;

- від нещасних випадків;

- медичне;

- здоров'я на випадок хвороби;

- залізничного транспорту;

- наземного транспорту (крім залізничного);

- повітряного транспорту;

- водного транспорту (морського, внутрішнього водного транспорту та інших видів);

- вантажів та багажу;

- від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

- цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

- відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

- відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

- відповідальності перед третіми особами;

- кредитів;

- інвестицій;

- фінансових ризиків;

- судових витрат;

- виданих гарантій (поручительств) та прийнятих гарантій;

- майна (відмінного від того, що передбачене видами 5 - 10).

За формою проведення страхування поділяють на обов'язкове і добровільне.

Визначивши основні поняття страхового ринку, його функцій принципів та класифікації варто звернути увагу на нормативно-правові зобов'язання, адже даний аспект становить основу формування та діяльності сфери функціонування страхового ринку України.

Сучасний стан та перспективи розвитку страхового ринку в Україні

Ринкова трансформація економіки зумовлює підвищення ролі страхового ринку, визначає необхідність створення дієвої системи страхового захисту з метою забезпечення стабільності розвитку та ефективності економічних відносин, підвищення рівня життя населення, соціальної стабілізації.

Розробка науково обґрунтованих засад розвитку страхової діяльності в Україні набуває в умовах фінансової кризи важливого значення, оскільки даний вид бізнесу в Україні поки характеризується низькою ефективністю, незначними обсягами капіталізації страхового ринку, необхідністю активізації інвестиційної діяльності та повноцінної інтеграції до світового страхового ринку.

Наявний розвиток страхування в Україні обумовлює необхідність постійного відстеження тенденцій та виявлення особливостей функціонування даної сфери фінансової системи держави, що має важливе значення для ефективного функціонування не тільки економіки, а і всього суспільства, його соціального добробуту та рівня захищеності від реалізації негативних подій.

Проблеми функціонування страхового ринку України висвітлюються у працях М. Александрова, В. Базилевича, Н. Внукової, О. Гаманкової, В. Грушко, О. Данілова, О. Заруби, Н. Костіної, М. Мниха, С. Осадця, А. Пересади, А. Свириденка, А. Таркуцяка, В. Шахова, Р. Юлдашева та інших вчених. Разом з тим, сучасні тенденції розвитку фінансового ринку України вимагають уточнення напрямів розвитку вітчизняного страхування в частині збільшення обсягів страхового покриття по відношенню до ВВП та підвищення його ефективності.

Страховий ринок, як невід'ємна складова фінансового ринку країни, є чутливим до проблем будь-яких його сегментів. Водночас, він тісно пов'язаний з виробничою сферою, рівнем добробуту населення. Позитивні зміни в економіці, підвищення добробуту населення сприяють активності страхових компаній, а стабільний розвиток останніх створює умови для покращення стану економіки шляхом інвестування накопичених ними грошових коштів у різні її сфери та галузі.

Світовий досвід показує, що страхові компанії можуть акумулювати фінансові ресурси у декілька разів більше, ніж середні комерційні банки. Однак це відбувається тільки за певних економічних умов при високому рівні розвитку фінансового і, передусім, фондового ринку, при зростанні добробуту населення. Саме останній фактор, а також формування умов для збільшення прибутковості діяльності підприємств, формують передумови для розвитку страхового ринку. Страховий ринок є важливою ланкою в системі фінансового посередництва у багатьох промислово розвинутих країнах. У більшості таких країн світу страхові компанії за розміром загальних активів знаходяться на другому місці після банківських інституцій. Зокрема, співвідношення активів страхового ринку до ВВП у Великобританії складає - 96,5%, у США - 45,2%, Японії - 66,9%, Франції - 63,0%, Німеччині - 45,5%, в Україні ж цей показник становить лише 3,2% (табл. 1). Згадана п'ятірка країн є лідерами й за обсягами зібраних страхових премій. Тільки на США приходиться близько одної третини світового обсягу страхових зборів, а разом ця п'ятірка забезпечує 70% цих внесків.

Незважаючи на позитивні зрушення в розвитку фінансового ринку України, страховий його сегмент залишається недостатньо розвиненим.

Таблиця 1 - Показники розвитку страхового ринку розвинених країн та України (2010 р.) [8]

Країна	Активи СК, млрд. долл.	Співвідношення активів СК до ВВП країни, %	Страхові премії, млрд. долл	Частка у світовому обсязі, %
США	5310	45,2	1097,8	33,84
Японія	3533	66,9	492,4	15,18
Великобританія	1885	96,5	246,7	9,09
Франція	1413	63,0	194.6	6,00
Німеччина	1372	45,5	190,8	5,88
Україна	3,6	3,2	2,8	0,05

У фінансовому секторі економіки України поки домінують банківські інститути, що обумовлено як специфікою розвитку вітчизняного фінансового ринку, так і наявністю законодавчих обмежень стосовно розміщення страхових резервів. Банківський і страховий бізнес в Україні поки не є конкурентами, оскільки пропоновані ними послуги мають більше відмінних, ніж спільних рис.

Суттєве відставання розвитку страхового бізнесу в Україні від банківського обумовлено наступними причинами: по-перше, позицією держави, яка більш зацікавлена в ефективному функціонуванні банківського сектора, що призвело до домінуючої ролі банківських інституцій в економіці України; по-друге, недовірою населення і суб'єктів господарювання до вітчизняних страхових компаній; по-третє, низьким рівнем капіталізації страхових компаній і, відповідно, недостатньою їх фінансовою стійкістю; по-четверте, відсутністю ефективної законодавчої бази у сфері страхування, наявністю значних обмежень щодо розміщення страхових резервів.

Збільшення кількості страхових компаній, з одного боку, є важливим показником розвитку страхового бізнесу, підвищення конкуренції і привабливості умов страхування, а, з іншого боку, - він не відображає дійсного стану на ринку страхових послуг і свідчить про низьку капіталізацію цієї частини фінансового ринку.

Для посилення конкуренції між страховими компаніями та банківськими установами на ринку фінансових послуг перші повинні на порядок збільшити обсяги капіталізації і, крім того, значно збільшити надходження страхових платежів. Останнє можна досягти як за рахунок росту добровільного страхування підприємницьких ризиків, так і шляхом страхування досягнутого рівня добробуту домогосподарствами. Водночас, населення буде зацікавлене у добровільному страхуванні майна, життя, інших видів ризиків, характерних для сучасного розвинутого суспільства, лише у випадку збільшення власного добробуту, підвищення рівня доходів, збільшення прошарку представників середнього класу.

До фінансової кризи населення віддавало перевагу розміщенню своїх вільних коштів у комерційних банках - це дозволяло отримати суттєво вищі доходи у більш простий спосіб в порівнянні з іншими формами інвестування (в тому числі і за договорами довгострокового страхування життя). Страхування є засобом збереження досягнутого рівня добробуту, а відповідно, його поширення в Україні суттєво обмежується внаслідок того, що більшість населення живе нижче необхідного рівня середнього класу навіть за вітчизняними стандартами. Крім того, з метою залучення капіталу в Україні необхідно підвищувати рівень відповідальності страхових компаній (що обумовить зменшення їх кількості), подальше підвищення нормативу капіталізації, реалізації інших важливих умов їх ефективної діяльності.

Основною проблемою для страховиків залишається недостатність ліквідних фінансових інструментів для проведення ефективної політики інвестування страхових резервів. Особливо гострою є проблема забезпечення довгострокових зобов'язань за договорами страхування життя.

Одним із основних джерел інвестування страхових резервів залишаються банківські вклади, які мають постійну дохідність та відносну забезпеченість гарантуванням вкладів відповідно до чинного законодавства. У даний фінансовий інструмент спрямовується більше третини страхових резервів. Інші активи страховиків, що вільні від зобов'язань, найчастіше вкладаються в цінні папери (як правило, акції).

Напрями інвестування коштів страхових резервів в активи відповідних категорій у розрізі технічних резервів та резервів зі страхування життя наведено у таблиці 2.

Становлення страхового ринку в Україні, подальший його успішний розвиток залежатиме від розширення переліку страхових послуг, підвищення їхньої конкурентоспроможності, розширення інфраструктури, удосконалення порядку оподаткування страхової діяльності, підвищення вимог до порядку створення діяльності страхових організацій, подальшої інтеграції України у міжнародні структури, а також створення оптимальної структури співвідношення між обов'язковим і добровільним страхуванням, залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування.

Аналіз ситуації на страховому ринку показує, що страхові компанії не завжди дотримуються своїх безпосередніх функцій по страхуванню. Частина страхових компаній ставлять за мету лише максимізацію прибутку, а безпосередньо страхування сприймають лише як специфічний засіб досягнення цієї мети, внаслідок чого страхові виплати носять мізерний характер. Такий підхід превалює на страховому ринку України, що наносить серйозні збитки іміджу страхування взагалі. На жаль, мають місце факти створення компаній для здійснення окремих операцій, в зв'язку з чим вони працюють впродовж лише незначних періодів [3].

страховий ринок інвестування посередник

Таблиця 2 - Напрями інвестування коштів страхових резервів у 2010-2011рр., млн. грн [7, 9]

Категорії активів*	Технічні резерви	Резерви із страхування життя
	2010	2011	2010	2011
Грошові кошти на рахунках і готівка в касі	462,5	886,7	29,9	61,7
Банківські вклади	2548,3	3661,3	310,5	493,6
Нерухоме майно	323,7	518,8	45,2	62,2
Права вимоги до перестраховиків	1130,1	1570,8	62,8	70,2
Інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України**	4,5	48,4	2,5	6,9
Інші активи (банківські метали та кредити страхувальникам)	36,4	49,3	3,5	8,2
Цінні папери, в т.ч.:	1091,2	871,3	164,6	303,0
- акції	811,3	721,0	42,5	71,4
- облігації	144,9	62,9	75,1	116,5
- іпотечні сертифікати	1,6	0,0	0,0	0,0
- цінні папери, що емітуються державою	133,4	87,5	47,1	115,1
ВСЬОГО	5596,6	7606,6	620,9	1005,9

*Визначені статтею 31 Закону України «Про страхування» для представлення страхових резервів.

**Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.02 №1211 «Про затвердження напрямів інвестування галузей економіки за рахунок коштів страхових резервів»

Вітчизняні страхові компанії характеризуються низьким рівнем капіталізації, значна частина з них характеризується недостатньою ліквідністю. При цьому вони беруть на себе значні зобов'язання на ринку автострахування, агрострахування, майнового страхування, страхування життя. Не завжди страховики можуть виконати свої зобов'язання перед власними клієнтами, що підриває довіру з боку суспільства й держави до страхування в цілому.

До складу суттєвих проблем, від вирішення яких залежить подальший розвиток страхового ринку України, належать впровадження ефективного інструментарію регулювання даного сегменту фінансового ринку та забезпечення якісного контролю за діяльністю учасників ринку страхових послуг (передусім за платоспроможністю та ліквідністю страховиків).

Серед основних недоліків сучасного вітчизняного страхового ринку слід відмітити: відсутність системного застосування ІТ-технологій при управлінні бізнес-процесами у страхових компаніях; недостатність професійних кадрів, страхових посередників; відсутність ефективних каналів продажу страхових продуктів (роздрібних, мережних продажів); недостатня прозорість страхового ринку та доступність для споживачів до окремих страхових продуктів.

Страховий ринок в Україні все ще перебуває на початковому етапі розвитку, окремі його сегменти стрімко розвиваються, проте рівень страхового покриття залишається на низькому рівні (він складає лише 3-5%, тоді як у країнах Західної Європи - понад 95%). У нашій країні розвиваються лише класичні види страхування - КАСКО, майнове страхування, тоді як, наприклад, медичне страхування знаходиться на етапі зародження. Це обумовлено, в першу чергу, рівнем доходів населення - розвиток страхування в країнах Східної Європи показує, що рівень розвиненості страхового ринку має пряму залежність від рівня доходів населення.

Ринок страхування життя в нашій країні поки не освоєно, при цьому для вітчизняних страхових компаній він поки є недоступним. Причинами цього є, по-перше, низька капіталізації українських страхових компаній, що робить їх недостатньо фінансово стійкими і привабливими партнерами зі страхування життя і, по-друге, вітчизняні страхові компанії в основному поки не готові працювати з незначними сумами індивідуального страхувальника, а більш орієнтовані на фінансово-промисловий бізнес. Відносини з останніми забезпечують великі суми страхових контрактів і використовуються у якості тіньових схем отримання значної кількості доходів. Крім того, основна маса заможних громадян України концентрується у декількох великих містах, що не дозволяє у повному обсязі реалізувати основні принципи страхування [2].

Вищенаведене пояснює значний інтерес іноземних страхових компаній до страхового ринку України за останні роки [5]. Так, кількість компаній з іноземним капіталом за три роки збільшилась з 58 у 2010 році до понад 82 у 2011 році (більш, як на третину), а частка іноземного капіталу в статутному капіталі страховиків з 13,5% до майже 20% (більш як на 45%) [7; 9]

Такий інтерес іноземних страховиків і фінансових груп до страхового ринку України обумовлений рівнем рентабельності страхової справи в нашій країні, який набагато перевищує показники іноземних держав (за даними «Асоціації страховиків України» на порядок).

Прихід іноземних страхових компаній створює більш високий рівень конкуренції у державі, що повинно сприяти нашому страховому ринку тому, що завдяки їх участі він буде змушений зорієнтуватися в бік цивілізованого, реального страхування. Крім того, іноземний страховий капітал в основному концентрується в такому малоосвоєному виді страхування, як страхування життя.

Роль та діяльність посередників на страховому ринку

На страховому ринку України посередники існують з кінця 80-х років, тобто з моменту його виникнення. Посередники - це страхові агенти, фізичні особи, які працювали на умовах трудової угоди чи контракту, а також юридичні особи, для яких страхове посередництво не було виключним видом діяльності (залізничні каси, туристські фірми, ощадбанк тощо).

Страховий ринок є на сьогодні головним сектором ринків небанківських фінансових послуг України, який забезпечує близько 80% їх обсягу. На сьогодні можна з упевненістю зазначити, що з кожним роком зростає довіра населення до страхування як інституту реального захисту майнових та соціальних інтересів громадян. Свідченням цього є постійне збільшення активів страхових компаній, кількість страхових відшкодувань та підписаних угод. Проте потенціальні можливості вітчизняного страхування значно більші і вимагають свого розвитку. Цьому могла б сприяти масова пропаганда можливостей галузі, консалтингу послуг тощо. Але засобами рекламних акцій це питання не вирішити. Назріла необхідність створення посередницького ринку між страховиками і потенційними клієнтами.

Страховий посередник - одна із трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком. Страхова індустрія використовує різні типи посередників та їх комбінації. Посередницькі функції можуть виконувати: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентства, відділення зв'язку, агентства нерухомості, автосалони тощо. Закон України “Про страхування” дає таке визначення посередників: “Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів). Страхові агенти - громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика та виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком. Страхові брокери - громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика. Посередницька діяльність страхових агентів і страхових брокерів на користь іноземних страховиків на території України не допускається, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України”. Діяльність страхових агентів і страхових брокерів багато в чому має спільні риси, але юридичний статус таких осіб різний. Страховий агент є уповноваженим страховика і діє згідно з агентською угодою на визначеній території. Страховий брокер, навпаки, є уповноваженим страхувальника або страхової компанії, що бажає перестрахувати ризики за взятими на себе зобов'язаннями. Клієнт доручає брокерові здійснювати всі необхідні дії, пов'язані з управлінням своїми договорами страхування (перестрахування) і розміщенням їх у страховій компанії на вибір брокера. Незалежність брокера від страховика або перестраховика (тобто від другої сторони угоди) - ключова відмінність брокера від агента. Саме незалежність брокера є гарантом того, що він, обираючи страхову компанію для свого клієнта, керується виключно інтересами останнього. У різних країнах світу співвідношення між кількістю агентів та брокерів, що діють на страховому ринку, помітно різні. На одних ринках переважають агенти, на інших - брокери. Наприклад, нідерландський страховий ринок називають “брокерським”. У Франції 42 % страхових продуктів зі страхування життя продається через банки. Брокери Великої Британії забезпечують 70 % страхування, іншого ніж страхування життя, та 44 % страхування життя. У Німеччині 50 % ризиків у промисловості страхується за посередництвом кептивних брокерів, а 65 % страхування життя та автомобільного транспорту провадять страхові агенти. Має значення те, як історично розвивався страховий ринок у тій чи іншій країні, особливості законодавчої системи, національні традиції та деякі інші фактори. Види діяльності, що їх здійснюють страхові агенти та страхові брокери, згідно з Міжнародною стандартною галузевою класифікацією всіх видів економічної діяльності належать до розділу “Фінансове посередництво”. Нині існує третій переглянутий варіант цієї класифікації, який підготовлено Департаментом міжнародних та соціальних питань статистичного управління Організації Об'єднаних Націй в 1990 році. Про значення ролі посередників у дистрибуції страхових продуктів свідчить той факт, що в більшості країн Європейського союзу понад 50 % усіх договорів страхування укладається за посередництвом брокерів та агентів. Передбачається, що роль посередників зростатиме. Страхові агенти. Страхових агентів поділяють на кілька типів. Найпоширенішим у нашій країні є тип страхових агентів-фізичних осіб, що працюють у тій чи іншій страховій компанії. Роль агентів виконують також транспортні підприємства при здійсненні обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті. Вони збирають страхові внески під час продажу пасажирам проїзних квитків, а потім перераховують їх до страхових компаній. З розвитком нових видів страхування в нашій країні роль агентів починають виконувати банки та поштові відділення з продажу полісів обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та інших видів страхування. З огляду на зарубіжний досвід можна передбачити, що найближчим часом банки будуть залучені й до продажу полісів зі страхування життя. На практиці можна спостерігати розвиток відносин страхова компанія - страховий агент від простих форм до складніших. Уже згадувалися страхові агенти-фізичні особи (іноді їх називають “прямими агентами”), що працюють у штаті конкретної страхової компанії. У зарубіжних страхових компаніях більш прогресивну та гнучку структуру являють собою страхові агенти-фізичні особи, які працюють на умовах контракту з однією (“мономандатні страхові агенти”) або кількома (“багатомандатні страхові агенти”) страховими компаніями. Такі агенти мають постійні зв'язки зі своїми клієнтами. Альтернативну мережу продажу страхових продуктів становить сукупність юридичних осіб, що відіграють роль страхових агентів конкретного страховика. Ними є банки, нотаріальні контори, туристичні агентства, відділення зв'язку тощо, які поряд з послугами зі своєї основної діяльності пропонують клієнтам укласти договори з того чи іншого виду страхування. Взаємовідносини між страховою компанією та страховими агентами-юридичними особами регулюються укладанням генеральних угод про співробітництво та щорічними протоколами до них або контрактами працівників цих юридичних осіб, які є агентами за сумісництвом. Система генеральних страхових агентств характеризує вищий ступінь відносин між страховою компанією та страховим агентом. У наш час така система переважає на зарубіжних страхових ринках. Генеральні агенти - це фізичні особи, що уповноважені одним або кількома страховиками, яких вони представляють у тому чи іншому територіально-адміністративному регіоні. Робота такого агента контролюється інспектором і працівниками страхової компанії, яка його уповноважила. Юридично відносини між генеральним страховим агентом та страховою компанією оформлені договором про призначення на посаду. Таким договором обумовлено вид страхування, в якому агент уповноважений працювати, максимальний ліміт ризику, що його він може прийняти, територіальні обмеження, зобов'язання зі здійснення та управління контрактами, виплату страхових сум і страхових відшкодувань, розмір комісійної винагороди. Кожному генеральному агентству, котре починає свою роботу, страхова компанія відкриває фінансування на організацію справи (оренда приміщення, оплата праці спеціалістів, рекламні заходи і т. ін.). Генеральний страховий агент наймає на роботу страхових агентів, яким виділяється зона обслуговування - територія (конкретні населені пункти), де вони мають організувати продаж страхових полісів. З часом, коли вже досягнуто відповідного рівня розвитку страхування на визначеній території, страховий агент має право залучати субагентів як помічників, вступати з ними у трудові відносини і передавати частину функцій з укладання нових та обслуговування раніше укладених договорів. Іноді обов'язки субагентів можуть обмежуватися лише репрезентативними функціями. Наприклад, вивчати ринок та орієнтувати агентів з питань конкретного виду страхування, які можуть становити інтерес для працівників того чи іншого підприємства або жителів невеликого населеного пункту. Субагенти залучають також глядачів на концерти чи спортивні змагання, які організовують із рекламною метою страхові компанії. Проте такі працівники не мають прямих відносин зі страховою компанією. Безперечними перевагами системи генеральних страхових агентств є їх гнучкість та мобільність. Страхові агенти всіх типів реалізують готовий страховий продукт. Отже, вони не мають впливу на його якість і не можуть бути об'єктивними щодо оцінки останньої. Діяльність страхових агентів оплачується у вигляді комісійної винагороди або комісії, розмір якої обумовлюється агентською угодою і, як правило, виражається у відсотках від страхової премії, сплаченої страхувальником за конкретним договором страхування. Регулювання посередницької діяльності агентів у багатьох країнах здійснюють контрольно-ревізійні служби страхових компаній. Згідно з Положенням про порядок провадження діяльності страховими посередниками, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 року за № 1523, неналежний контроль страховика за діяльністю його страхових агентів кваліфікується як порушення страхового законодавства. Страхові брокери. страхові брокери, як і страхові агенти, поділяються на кілька типів. Брокерами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи у вигляді брокерської контори з найманим персоналом. Великі корпорації можуть мати свого так званого “кептивного брокера”. Найвідоміші в усьому світі брокери, акредитовані розміщувати страхові ризики в Ллойді, - це так звані брокери Ллойда. Процедура розміщення ризиків у Ллойді не є унікальною, але вона найстаріша. У загальних рисах її можна уявити за такою схемою. Брокер готує сліп, який являє собою кілька аркушів паперу формату А4. На цьому сліпі він розміщує всю необхідну інформацію щодо конкретного страхування під такими рубриками: - найменування Страхувальника/Перестрахувальника; - предмет (інтерес) страхування/перестрахування; - тип (наприклад, факультативне перестрахування); - клас (страхові ризики); - ліміт відповідальності (страхова сума/франшиза); - дата та період; - премія (ставка або сума); - загальні умови та винятки; - спеціальні умови (гарантії); - брокераж; - андеррайтингова інформація. Щоб отримати ціну для конкретного ризику, який брокер бажає розмістити в Ллойді, він показує сліп та андеррайтингову інформацію так званому андеррайтеру-лідеру. Після докладного вивчення всієї інформації, що пов'язана з конкретним ризиком, призначається ціна. Якщо клієнт брокера погоджується на таку ціну, лідер формально приймає ризик і ставить свій штамп на сліпі та зазначає частку (відсоток) ризику, яку він бере на себе. Частина ризику, що залишилась, розміщується серед інших андеррайтерів. Діяльність брокера тісно пов'язана з “життєвим циклом” страхового полісу. Безперечно, що перша стадія - це знайти клієнта. Кожний страховий брокер має свою власну стратегію пошуку клієнта. Далі брокерові необхідно добре зрозуміти потреби клієнта з метою їх найкращого задоволення. Якщо страховий брокер не знає свого клієнта та його бізнесу, він не може ефективно виконувати свої зобов'язання щодо нього. Послуги, які брокер надає своєму клієнтові, можна об'єднати під назвою “найкраща порада”. На цій стадії брокер відіграє роль консультанта з ризик-менеджменту і розробляє спеціальну програму з управління ризиком клієнта. Така програма може включати в себе самострахування, а також заходи щодо “поліпшення” ризику. До них можна віднести, наприклад, установлення додаткових пристроїв пожежогасіння або систем охорони. Наступною стадією є пропонування брокером ризику на страховому ринку і початок переговорів про укладання договору страхування. Переговори проводяться згідно з правилом “попиту та пропозиції” і тривають до моменту, коли сторонами буде остаточно досягнуто умов договору. Такі переговори можуть мати навіть кілька раундів. Роль брокера полягає в тому, щоб під час проведення переговорів представляти інтереси клієнта та досягнути остаточної угоди. Коли ризик є повністю розміщеним, брокер надсилає формальне повідомлення як своєму клієнтові, так і андеррайтеру. У разі можливості висунення вимоги страхового відшкодування страхувальник повідомляє про страховий випадок не лише страховика, а й брокера. Допомога клієнтові в підготовці необхідних документів для висунення вимоги є дуже важливою послугою брокера, а коли клієнт не обізнаний з тонкощами проведення формальних процедур - конче необхідною. Великі брокери мають вплив на ринку і можуть його використати, наприклад для здійснення задовільного страхового відшкодування. Коли “життєвий цикл” страхового полісу наближається до кінця, страховий брокер звертається до свого клієнта з пропозицією поновити дію договору на новий термін, і цикл починається спочатку. Страховий брокер має певну кількість клієнтів, яких він представляє на ринку. Брокер постійно вивчає ситуацію на ринку, де ставки і розміри страхового покриття коливаються, а з розвитком страхової індустрії з'являються нові страхові продукти. Окрім знань ринкової інформації, брокеру потрібні, наприклад, відомості про зміни в законодавстві, що можуть мати вплив на бізнес клієнта. Великі брокери витрачають значні кошти на дослідження та прогнози. Вони не чекають запитань від свого клієнта, а намагаються попередити їх. Персональна увага брокера не залишається непоміченою. Клієнт цілком довіряє йому, а в умовах конкуренції це вельми важливо. Слід також зазначити, що брокер має усвідомлювати свою відповідальність перед ринком. Вона полягає в тому, щоб не знижувати ціни до неекономічного рівня. Фінансова стабільність страховиків важлива як для брокера, так і для його клієнта. Суттєвим моментом є визначення розміру комісійної винагороди, що її отримує брокер за свою роботу. Така винагорода іноді називається брокеражем і відраховується з премії, що належить страховій компанії, в якій брокер розмістив ризик клієнта. Розмір винагороди регулюється ринком. У Нідерландах, наприклад, заборонено зменшувати розмір комісії (визначається у відсотках від премії або страхової суми) нижче рівня, який установлено шляхом консультацій між страховиками й асоціацією страхових брокерів. Страховикам не дозволяється також сплачувати посередникам винагороду в будь-якій іншій формі, а посередникам - отримувати будь-які винагороди від клієнта. Регулювання діяльності страхових посередників. Беручи до уваги те, що в багатьох випадках лише страхові посередники вступають у безпосередній контакт зі споживачами страхових продуктів, необхідно регулювати й контролювати їхню діяльність. 20 вересня 2000 року в Брюсселі Європейська комісія прийняла Проект Директиви щодо діяльності страхових посередників, яка має заступити чинну Директиву 77/92/ЕЕС. Характерною особливістю цього документа та його значною відмінністю від попереднього є те, що у визначенні терміна “страховий посередник” відсутній поділ на агентів та брокерів. Ключовою вимогою до всіх без винятку посередників є вимога щодо їх обов'язкової реєстрації (ліцензування цієї діяльності не передбачається). Згідно зі згадуваним проектом у країнах ЄС будуть передбачені санкції до страховиків, що користуються послугами незареєстрованих посередників. У більшості країн законодавство, що регулює діяльність страхових посередників, передбачає порядок їх реєстрації, вимоги до рівня професійної підготовки та надання інформації, а також необхідність фінансових гарантій покриття відповідальності, що виникає при посередницькій діяльності. Реєстрація вирішує принаймні два завдання: по-перше, вона дозволяє контрольно-ревізійним службам і клієнтам перевірити ділові зв'язки посередників і, можливо, згрупувати їх за чіткими категоріями. По-друге, що ще важливіше, перевірити, наскільки посередник відповідає визначеним критеріям. Сам факт реєстрації посередника визначає наявність попереднього етапу отримування дозволу і попередню перевірку кваліфікації. Усе залежить від критеріїв, яким має відповідати страховий посередник, та від того, наскільки важко пройти реєстрацію. У цьому розумінні реєстрація, що здійснюється без висунення вимог до страхового посередника, - вельми небезпечна річ. Адже вона хоча й дозволяє вести статистичний облік, проте формує в клієнта хибне почуття захищеності: дає підстави вважати, що посередник володіє кваліфікацією, якої в нього фактично немає, оскільки реєстрація - суто формальний акт. Професійна компетентність страхових посередників становить суттєвий елемент захисту страхувальників, і тому необхідні заходи, спрямовані на отримання страховими посередниками загальних, комерційних та професійних навичок і знань. Зміст кваліфікаційних вимог у різних країнах неоднаковий. Міжнародне бюро страховиків та перестраховиків (об'єднання національних професійних асоціацій страхових посередників Європейського союзу) у своїй резолюції від 7 жовтня 1992 року пропонує встановити програму навчання мінімальним обсягом 300 годин за період, що становить 18 місяців, з обов'язковим складанням іспитів після курсу навчання. У тому разі, коли посередники незадовільно виконують свої обов'язки і, відповідно, їхні клієнти зазнають фінансових втрат, останні мають отримати компенсацію. Надання таких фінансових гарантій вимагається насамперед від брокерів. Загалом вважається, що страхові компанії несуть повну фінансову відповідальність за дії (професійні) своїх агентів. При цьому постає ряд проблем, коли йдеться про агентів, які працюють на кілька компаній. Щодо страхових брокерів існують деякі види гарантій покриття їхньої професійної відповідальності. Найпоширенішим, а в багатьох країнах обов'язковим, є страхування професійної відповідальності страхових брокерів. Існує також вид гарантії у формі банківського депозиту. В Україні досі не існує механізму надання фінансових гарантій з боку страхових посередників. Страховим посередникам в Україні заборонено працювати на користь іноземних страховиків, іноземним страховим посередникам дозволяється працювати на українському страховому ринку тільки через представництво, яке є платником податку, або через створене ними дочірнє підприємство.

Тенденції страхового ринку України у 2010-2011 рр.

Перші комерційні страхові компанії почали створюватися у 1990 р., коли значно розширилося законодавства щодо розвитку ринкових відносин. Інтенсивному зростанню кількості страхових компаній у 1991-1996 рр. сприяло: створення дочірніх компаній російськими страховиками в Україні, формування відділеннями Укрдержстраху паралельних комерційних страхових компаній, утворення страхових компаній при галузевих міністерствах та відомствах, створення страхових компаній при великих фінансово-промислових структурах та громадських організаціях, а також з ініціативи зарубіжних інвесторів. Однак велика кількість новостворених страхових організацій, ще не означала створення повноцінного страхового ринку[16, с. 116].

Значна частина цих страхових компаній одержувала доходи від діяльності «фінансових пірамід», або інфляційних коливань. У 1997 р. на ринку спостерігаємо різке падіння кількості страхових компаній (майже у 2,9 рази), і поступове зростання їх кількості з 1998 по 2008 рр. Станом на початок 2008 р. кількість діючих страхових компаній становила 411 і зросла на 8,7 % порівняно з попереднім роком (Рис. 2.1). Серед усіх страхових компаній страхування життя («life») здійснювало 65 компаній або 15 %, решта страхових компаній здійснювали види страхування інші, ніж страхування життя («non-life»).

Важливими показниками, що характеризують загальний розвиток страхового ринку, є: сукупні обсяги премій та виплат, розміри статутних фондів страхових компаній, їх власного капіталу й активів, страхових резервів; частка страхування у ВВП країни, рівень виплат, частка ризиків, що передаються в перестрахування та ступінь присутності іноземного капіталу.



Рисунок 1 - Кількість страхових компаній з 1990 - 2010 рр.

Тенденції страхового ринку України за 2010-2011 рр. характеризується динамічним розвитком діяльності страхових компаній, що супроводжується зростанням кількості страхових компаній, розширенням напрямків страхової діяльності, збільшенням обсягів страхових операцій (табл. 3).

Таблиця 3 - Динаміка кількості страховиків на страховому ринку України у 2010-2011 рр. [27].

Показник	2010	2011
Всього страхових компаній	411	446
у тому числі з ризикового страхування	356	381
зі страхування життя	55	65
з іноземним капіталом	66	12
Питома вага страхових компаній з іноземним капіталом, %	16	15,7

Як бачимо з табл. 3, протягом 2010-2011 рр. кількість страхових компаній зросла. На кінець 2011 р. в Україні діяла 446 страхових компаній (СК), в т.ч. 381 страховиків з ризикового страхування і 65 - зі страхування життя. Така тенденція існувала на ринку і у попередні роки.

Концентрація ринку в 2010 році щодо частки перших страхових компаній (top) за надходженнями валових премій представлена у табл. 4.

Таблиця 4 - Концентрація страхового ринку України у 2010 р.

Страхові компанії (ТОР)	Страхування життя	Ризикове страхування
	Страхові платежі, млн.. грн..	Частка на ринку, %	Страхові платежі, млн.. грн..	Частка на ринку, %
ТОР 3	228,2	56,4	1438,9	15,8
ТОР 10	330,2	81,7	3215,8	35,3
ТОР 20	381,4	94,3	4937,6	54,2
ТОР 50	404,3	100,0	7041,2	77,3
ТОР 100	-	-	8273,1	90,8
ТОР 200	-	-	9006,6	98,9

Важливий показник розвитку страхового ринку - присутність на ньому іноземного капіталу. На вітчизняному страховому ринку іноземна присутність зростає. Так, кількість страхових компаній з іноземним капіталом зросла з 12 страхових компаній у 2009 р. до 4 страхових компаній у 2010 р., тобто на 16 страхових компаній з 2008 р. по 2010 р. Тобто кожний 5-й страховик у 2010 р. мав частку іноземного капіталу. Найбільшими іноземними інвесторами в страховий сектор національної економіки є Австрія, Польща, Англія, США і Росія.

Основні показники діяльності страхового ринку протягом 2009-2011рр. наведено у табл. 5.

Таблиця 5 - Динаміка основних показників розвитку страхового ринку у 2009-2011 рр.

Показники	2009 р.	2010 р.	2011 р.	Темпи приросту, %
				2010/2009 р.	2011/20010 р.	2011/2009 р.
Активи по балансу, млн. грн.	23994,6	32213,0	41930,5	34,2	30,2	64,4
Статутний капітал, млн. грн.	8391,2	10633,6	13206,4	26,7	24,2	50,9
Страхові резерви, млн. грн.	6014,1	8423,3	10904,1	40,1	29,5	69,6

Тобто, в загалом, рівень приросту з 2009 р. до 2011 р. по активам балансу склав - 64,4 %, статутного капіталу - 50,9 %, страхові резерви зросли на 69,6 % (рис. 2).

Рисунок 2 - Рівень приросту основних показників 2009/2011 рр.

Як було зазначено вище, основною проблемою падіння темпів приросту 2009 - 2010 рр. була економічна криза, що дала поштовх у меншій ефективності замовлення послуг страхування (рис. 4).

Рисунок 3 - Темпи приросту основних показників 2009 - 2010рр.

Отже, впродовж останніх років страховий ринок України демонстрував стабільні темпи зростання. Аналіз показників ділової активності страховиків у даному періоді має оптимістичний характер - активи українських страхових компаній з кожним роком зростають.

Висновки

Таким чином, можна зробити висновок, що виникнення страхування пов'язане з багатьма негативними явищами, подіями, що супроводжують людину протягом її життя та діяльності, вимагають захисту від посилення нею збитків.

Основними формами страхування в Україні є добровільне й обов'язкове. Але домінуючим є добровільне страхування, зокрема, страхування майна.

В залежності від об'єктів страхування виділяють: майнове, особисте страхування, страхування відповідальності.

Взаємовідносини, що виникають між страховиком і страхувальником, вимагають документального оформлення, тобто укладання договорів страхування.

В Україні страховою діяльністю мають право займатись тільки страховики-резиденти, що обмежує можливість присутності на страховому ринку страховиків-нерезидентів. Єдина можливість присутності на страховому ринку - це участь у перестрахуванні.

Страхові компанії маючи вільні грошові резерви мають можливість проводити інвестиційну політику.

Страховий ринок України знаходиться в стадії розвитку, існує багато причин, що уповільнюють його формування, серед них відсутність чіткої цілеспрямованої державної політики стосовно розвитку страхування. Завдання державних органів у цьому зв'язку виявити усі фактори, які стимулюють розвиток страхового ринку, реалізувати їхній потенціал та послабти вплив факторів, що гальмують цей процес.

Однією з необхідних передумов розвитку страхового ринку України є відновлення довіри до страхової галузі. Ось чому слід проводити роз'яснювальну роботу серед населення про потребу й економічну діяльність страхування, інформування про стан страхового ринку і державний контроль за його діяльністю а також упроваджувати нові привабливі для населення види фінансових послуг про потребу формування фінансово стійких страхових компаній (зараз на страховому ринку України працюють 360 страхових компаній),розширення переліку страхових послуг, розвитку законодавчої: вдосконалення нормативної баз страхування, активізації ролі держави і її органів у зміцненні страхового ринку України приведення вітчизняного страхового ринку у відповідності зі світовими стандартами.

...