Регулювання і контроль центрального банку

Якщо немає достовірної фінансової звітності, що підтверджує оцінку фінансового стану позичальника - юридичної особи, або відповідних документів та інформації щодо оцінки фінансового стану фізичної особи, а також належним чином оформлених документів, на підставі яких здійснювалася кредитна операція, то такі позичальники мають класифікуватися не вище класу “Г”.

Для визначення категорії заборгованості (стандартна чи нестандартна) банк здійснює щомісяця оцінку стану обслуговування боргу:

А) за станом погашення позичальником/контрагентом - юридичною особою кредитної заборгованості за основним боргом (у тому числі за операціями репо) та відсотків/комісій за ним на підставі кредитної історії позичальників та їх взаємовідносин з банком обслуговуванням боргу є “добрим”: якщо заборгованість за кредитом і відсотки/комісії за ним сплачуються за установлені строки або максимальною затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано без пониження класу позичальника та відсотки/комісії за ним сплачуються за установлені строки або максимальною затримкою до семи календарних днів.

Ліквідність та платоспроможність банку

центральний банк позичальник ліквідність

Ліквідність та платоспроможність комерційного банку є одним з найважливіших показників, що характеризують фінансову стійкість банківської установи, вони показують достатність власних коштів того чи іншого банку для забезпечення захисту інтересів його вкладників та інших кредиторів, а також характеризують здатність банківської установи забезпечувати своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань.

Ліквідність - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань. Вона визначається збалансованістю між термінами i сумами погашення активів та термінами i сумами виконання зобов'язань банку, а також термінами та сумами інших джерел та напрямів використання коштів типу видачі кредитів та понесених витрат.

Платоспроможність - здатність юридичної чи фізичної особи своєчасно i повністю виконати свої платіжні зобов'язання.

Одним із найважливіших завдань управління банком є забезпечення належного рівня ліквідності. Банк вважається ліквідним, якщо він має можливість залучати грошові кошти за прийнятною ціною тоді, коли вони потрібні. Це означає, що банк повинен у будь-який час мати змогу задовольнити вимоги своїх клієнтів про зняття грошових коштів з їхніх рахунків.

Дотримання банком належного рівня ліквідності залежить від кількох основних чинників:

- наявності у банку необхідної суми ліквідних коштів;

- можливості залучення ліквідних коштів шляхом їх позичення чи продажу активів.

Поняття ліквідності банку ширше, ніж поняття платоспроможності. Воно включає здатність банку виконувати не лише боргові й позабалансові зобов'язання, а й забезпечувати грошовими коштами своїх клієнтів. Іншими словами, ліквідність банку обов'язково передбачає платоспроможність, але, крім неї, ще й можливості вести окремі категорії активних операцій.

Недостатній рівень ліквідності майже завжди є першою ознакою наявності в установи банку фінансових труднощів. У цій ситуації він, як правило, втрачає депозити, що зменшує його готівкові кошти та змушує реалізовувати найліквідніші активи.

Для більшості банків потреба в ліквідних коштах виникає з таких причин:

- зняття коштів з депозитів;

- заявки на отримання нових кредитів від платоспроможних клієнтів;

- операційні витрати та сплата податків у процесі продажу банківських послуг;

- виплата дивідендів акціонерам.

Джерелами для покриття потреби в ліквідних коштах є:

- залучення депозитів;

- дохід від продажу недепозитних банківських послуг;

- погашення раніше наданих кредитів;

- продаж активів банку;

- залучення коштів на грошовому ринку.

Погіршення ліквідності банку виражається насамперед у втраті ним здатності надавати кредити своїм клієнтам, а також здійснювати деякі інші активні операції.

Банк, який не може здійснювати та розвивати свої активні операції, не є ліквідним у широкому розумінні, але водночас такий банк може залишатись платоспроможним, тобто може своєчасно здійснювати погашення своєї заборгованості перед вкладниками та кредиторами, в тому числі забезпечувати платежі (розрахунки за поточними операціями клієнтів за їхній рахунок).

Баланс банку вважається ліквідним, якщо його стан дає змогу за рахунок швидкої реалізації активів покривати строкові зобов'язання за пасивом. Банківські менеджери повинні дотримуватися правила: яким є пасив за строками, таким необхідно формувати й актив. Лише тоді забезпечується рівновага в балансі між сумою і строком вивільнення коштів за активом у грошовій формі і сумою та строком платежу за зобов'язаннями банку. Однак слід зауважити, що такий підхід до ліквідності банку веде до зменшення його прибутковості, оскільки в цьому разі банку потрібно залучати довгострокові пасиви та відповідно збільшувати статті процентних витрат за ними. З іншої точки зору за відсутності рівноваги за строками між активами та пасивами банк може підвищити прибутковість банківської установи за рахунок зменшення витрат за пасивами (залучення дешевих короткострокових пасивів). Але в цьому разі банк певною мірою ризикує: при зміні економічної ситуації на ринку банківських капіталів він може бути не в змозі придбати ці короткострокові пасиви, що, у свою чергу, призведе до зменшення або втрати ліквідності банку.

Очевидно, що фінансове управління банківською ліквідністю - складна й багатогранна проблема, яка не має однозначного вирішення і вимагає щоденного аналізу не лише банківських активів і пасивів, а й стану економіки в цілому та перспектив її розвитку.

Величина вкладень банку в прибуткові активи визначається обсягом власних та залучених коштів банку. Однак уся ця сума не може бути використана для здійснення активних операцій. Управління банківською ліквідністю саме й полягає у встановленні обсягів і напрямів розподілу вільних ресурсів та величини і джерел покриття дефіциту ресурсів, тому задоволення попиту на ліквідні кошти має бути для банків пріоритетним.

Існує кілька підходів до управління ліквідністю банків:

- управління ліквідністю через управління активами (забезпечення ліквідності за рахунок активів);

- управління пасивами (використання позичених ліквідних коштів для задоволення попиту на грошові кошти);

- управління активами і пасивами (збалансоване управління ліквідністю).

Стратегія управління ліквідністю через управління активами, як правило, використовується невеликими банками, вони вважають цей метод менш ризикованим (але й менш прибутковим), ніж метод, заснований на залученні ліквідних коштів.

При застосуванні стратегії управління пасивами банк певною мірою ризикує, бо, по-перше, процентні ставки на грошовому ринку мають тенденцію до змін, а по-друге, немає стопроцентної гарантії, що банк буде в змозі у разі потреби в ліквідних коштах придбати їх за сприятливою ціною або взагалі.

Відповідно до методу збалансованого управління активами та пасивами частина запланованого попиту на ліквідні кошти накопичується у вигляді високоліквідних цінних паперів і депозитів в інших банках, тоді як інші потреби в ліквідних коштах забезпечуються за рахунок попередніх угод, домовленостей про відкриття кредитних ліній з іншими банками-кореспондентами. Поточні потреби в ліквідних коштах покриваються за рахунок залучення короткострокових позик на грошовому ринку.

З метою надання комерційним банкам України допомоги щодо забезпечення ними своєї надійності та своєчасного виконання зобов'язань перед їх вкладниками та акціонерами Національним банком України встановлено низку нормативних показників діяльності банку, яких вони мають дотримуватися:

- мінімальний розмір статутного фонду та граничне співвідношення між розміром власних коштів та сумою його активів - нормативи капіталу банку;

- показники ліквідності банку - нормативи ліквідності;

- максимальний розмір ризику на одного позичальника - нормативи ризику.

До групи показників, що характеризують капітал банку, входить норматив платоспроможності.

Норматив платоспроможності банку (Н3) - співвідношення капіталу банку i сумарних активів, зважених щодо відповідних коефіцієнтів за ступенем ризику.

Співвідношення капіталу банку (К) й активів (Аp) визначає достатність капіталу банку для здійснення активних операцій з урахуванням ризиків, що характерні для різноманітних видів банківської діяльності.

Норматив платоспроможності (Н3) обчислюється за формулою

При визначенні платоспроможності банку його активи підсумовуються з урахуванням коефіцієнтів їх ризиків.

Нормативне значення нормативу Н3 не може бути нижчим 8%.

Активи комерційного банку поділяються на п'ять груп за ступенем ризику вкладень та можливості втрати частини вартості.

Нормативи ліквідності: миттєва ліквідність; загальна ліквідність; співвідношення високолiквiдних активів до робочих активів банку.

Норматив миттєвої ліквідності (Н5) розраховується як відношення суми коштів на кореспондентському рахунку (Ккр) та в касі (Ка) до поточних рахунків (Пр):

Нормативне значення нормативу Н5 має бути не меншим 20%.

Норматив загальної ліквідності (Н6) розраховується як відношення загальних активів (А) до загальних зобов'язань банку (З):