Шляхи вдосконалення процесу управління ліквідності в банку

- показник довгострокової ліквідності, що визначається як співвідношення суми активів і суми зобов'язань з початковим строком розміщення активів і погашення зобов'язань більше одного року;

Рекомендоване значення цього показника має коливатися в межах 55-60%.

- показник ліквідності, що визначається як співвідношення суми коштів на кореспондентському рахунку в Центральному банку та в касі, державних цінних паперів (високоліквідні активи) і загальної суми залучених депозитів.

Значення цього показника має бути не меншим за 30 %.

Серед запропонованих показників перші три слід віднести до нормативних, а останній - комерційні банки можуть використовувати для внутрішнього аналізу.

Такі зміни потрібні в першу чергу для того, щоб конкретизувати оцінку ліквідності балансу комерційного банку як для контролю з боку НБУ, так і для прийняття управлінських рішень в банківських установах.

Розглядаючи питання прогресивного досвіду управління ліквідністю в різних країнах світу неможливо не затронути управління ліквідностю на міжнародному рівні. Головним методологічним центром щодо ефективного управління ризиками банківської діяльності на міжнародному рівні є Базельський комітет з питань банківського нагляду. Результатом діяльності комітету у м. Базелі є документ "Міжнародна конвергенція виміру капіталу та стандартів капіталу: нові підходи".

Базель I заклав основи для аналізу не тільки кількісних, але і якісних характеристик капіталу й активів банку. Розширивши коло розглянутих ризиків і включивши в методику розрахунку достатності капіталу характеристики управління, Базель II у кількісному форматі виразив якісний взаємозв'язок таких ключових напрямків аналізу ефективності діяльності банку як прибуток, ліквідність, ризики і якість управління.

Сьогодні Базель II є методологією, що використовує капітал для створення інтегрального показника якості роботи банку. До врахованого в Базелі I ринковому ризику Базель II додав методики оцінки кредитного й операційного ризиків і створив передумови для досліджень по обліку й оцінці всього діапазону ризиків, яким піддана банківська діяльність, у тому числі і тих ризиках, що раніше не оцінювалися кількісно (репутаційний, стратегічний, правовий ризик, ризик документації, ризик ліквідності і т.д.). При цьому в Базелі II врахований інтегральний характер ризиків і запропонована концепція спільного управління всіма прийнятими банком ризиками для запобігання ситуацій, коли зменшення одного з видів прийнятих ризиків сприяє не зниженню, а збільшенню загального профілю ризику банку за рахунок виникнення чи зростанню інших ризиків.

У Базелі II ліквідність оцінюється як умова, що має вирішальне значення для продовження існування банку. При здійсненні контролю ліквідності варто враховувати безпосередній взаємний вплив ліквідності і капіталу. Як ліквідність банку і ліквідність ринків, на яких він працює, впливають на достатність капіталу, так і капітал у стресових ситуаціях може мати помітний вплив на підтримання ліквідності. [47, с.35]

При цьому оцінка управління ризиком ліквідності планується з урахуванням його агрегованого характеру у відношенні тих напрямків діяльності, де негативні варіанти розвитку подій впливають на фінансові потоки банку.

Управління ліквідністю в принципі полягає в нейтралізації двох складових: системного і невизначеного факторів, що відображені на рисунку 3.2.

Рис. 3.2. Система факторів управління ліквідністю банка

Системний фактор, що сприяє виникненню ризику ліквідності, пов'язаний зі структурою активів і пасивів, а також з вадами в управлінні потоками платежів банку. Невизначений фактор полягає в можливій реалізації кожного з ризиків, що приймає банк у процесі своєї діяльності. Реалізації неповернення кредитів (кредитний ризик), коливання курсів (ринковий і процентний ризики), збої в потоках платежів і операційні помилки (операційний ризик), відтік клієнтів (репутаційний ризик), збитки при реалізації правового ризику та інші ризики небезпечні для банку рівно настільки, наскільки вони розбалансують параметри ліквідності банку.

Після реалізації ризику по якому-небудь з напрямків діяльності банку з наступним впливом на ліквідність події надалі можуть розвиватися або як загасаючий процес, або як розбалансований, що поширюється всередину і вшир процес, коли виникнення проблем з ліквідністю викликає прояв інших ризиків, що, у свою чергу, негативно впливають на ліквідність. Чи піде банк у стресовій ситуації по шляху до банкрутства чи по шляху компенсації ризиків багато в чому залежить від того, чи розглядає він Базель II як формальність або як план в управлінні банком.

Також необхідно виділити основні принципи ефективного управління ліквідністю у банківських установах, які розроблені Базельським комітетом з банківського нагляду. Ці принципи відповідно до напрямків організації управління ліквідністю комерційного банку поділені на вісім груп, до яких належать: [51]

I. Розробка структури управління ліквідністю

- кожен банк повинен мати погоджену стратегію повсякденного управління ліквідністю. Ця стратегія повинна застосовуватись по всій організації;

- банківська Рада Директорів повинна схвалити цю стратегію та важливі положення, що відносяться до управління ліквідністю. Правління також повинно забезпечити, щоб вище керівництво робило необхідні кроки для моніторингу та контроля ризику ліквідності. Правління повинно бути регулярно інформовано про ситуацію із ліквідністю у банку, та негайно, якщо є будь-які матеріальні зміни у поточній, або очікуваній ліквідності банку;

- кожен банк повинен мати управлінську структуру для ефективного здійснення стратегії ліквідності. Ця структура повинна включати постійне залучення членів вищого керівництва. Вище керівництво повинно забезпечити те, що ліквідність ефективно управляється, та що встановлені відповідні положення та процедури для контролю та обмеження ризику ліквідності. Банки повинні встановити та регулярно переглядати ліміти на розмір своїх позицій ліквідності за відповідні періоди;

- банк повинен мати адекватні інформаційні системи для вимірювання, контролю та звітування ризику ліквідності. Звіти повинні своєчасно надаватись раді директорів банку, вищому керівництву та іншим відповідним працівникам.

II. Вимірювання та моніторинг чистих потреб у фінансуванні

- кожен банк повинен встановити процес постійного вимірювання та моніторингу чистих потреб у фінансуванні;

- банк повинен аналізувати ліквідність застосовуючи різноманітні сценарії "а що коли";

- банк має часто переглядати свої припущення, що застосовувались при управлінні ліквідністю для того, щоб з'ясувати, чи залишаються вони ще вірними.

III. Управління доступом до ринку

- кожен банк має періодично переглядати свої зусилля щодо встановлення та підтримки відношень з володарями зобов'язань, щодо підтримки диверсифікації зобов'язань та зусиль щодо забезпечення своєї спроможності продавати активи.

IV. Антикризове планування

- банк повинен мати антикризові плани, що розглядатимуть стратегію владнання криз ліквідності та містять процедури вирішення проблеми недостатності грошових потоків у непередбачених ситуаціях.

V. Управління ліквідністю іноземної валюти

- кожен банк повинен мати систему вимірювання, моніторингу та контролю своїх валютних позицій у основних валютах з якими він активно працює. На додаток до вимірювання своїх загальних потреб ліквідності іноземної валюти та прийнятної відкритої валютної позиції, банк також повинен провести окремий аналіз своєї стратегії для кожної валюти окремо;

- базуючись на результатах аналізу проведеного відповідно до Принципу 10, банк повинен, якщо це прийнятне, встановити та регулярно переглядати граничні значення розміру невідповідності своїх грошових потоків (відкритої валютної позиції) за певний період для всіх іноземних валют разом, та для кожної значної окремої валюти з якими він працює.

VI. Внутрішній контроль управління ризиком ліквідності

- кожен банк повинен мати адекватну систему внутрішнього контролю над процесом управління ризиком ліквідності. Фундаментальний компонент внутрішньої системи контролю включає регулярні незалежні перевірки та оцінки ефективності системи та, якщо необхідно, забезпечення відповідних виправлень або поліпшень до процесу здійснення внутрішнього контролю. Результати таких перевірок мають надаватися наглядовим органам.

VII. Роль публічного розкриття інформації для покрашення ліквідності

- кожен банк, для того щоб керувати тим, як сприймається громадськістю організація та її ефективність, повинен мати механізм для забезпечення відповідного рівня розкриття інформації про банк.

VIII. Роль працівників банківського нагляду

- працівники банківського нагляду повинні проводити незалежну оцінку банківських стратегій, політики, процедур та принципів, що відносяться до управління ліквідністю. Вони повинні вимагати, щоб банк мав ефективну систему для вимірювання, моніторингу та контрою ризику ліквідності. Працівники банківського нагляду повинні отримувати від кожного банку достатню та своєчасну інформацію для оцінки рівня ризику ліквідності та мають забезпечити, щоб банк мав відповідні плани виходу з кризи при зниженні ліквідності.

Отже, Базельський комітет з банківського нагляду розглядає оцінку ризиків не як результат застосування математичних моделей, а як безперервний процес. Процес, у якому постійне моделювання й уточнення параметрів використовуваних моделей дозволяє проводити регулярне уточнення лімітів і параметрів антикризових сценаріїв і в який реалізуються обов'язки і відповідальність усіх ланок управління. Це те, що банки повинні розвивати у своєму співтоваристві. Вищезазначені принципи ефективного управління ліквідністю комерційного банку охоплюють всі складові процесу управління ліквідністю, починаючи від організаційної структури менеджменту, розробки програми антикризового реагування і основних вимог до неї та закінчуючи внутрішнім контролем та зовнішнім наглядом за ефективністю прийнятих рішень щодо управління ризиком ліквідності. Так само як і при управлінні іншими типами ризику, ефективне управління ризиком ліквідності включає встановлення банківської стратегії, забезпечення ефективного нагляду з боку правління та вищого керівництва, встановлення ефективного процесу вимірювання, моніторингу та контролю ризику ліквідності. Формальність та складність процесу управління ліквідністю має відповідати загальному рівню ризику, що несе банк. Тобто для ефективного управління ліквідністю комерційні банки повинні використовувати рекомендації Базельського комітету в частині максимального балансування строків погашення активів і пасивів, а також постійного контролю за іншими ризиками, що притаманні банківській діяльності, які в свою чергу можуть призвести до втрати банком ліквідності.

3.2 Умови активізації управління ліквідністю

На сучасному етапі розвитку банківської системи України одним із пріоритетних завдань є забезпечення стабільного функціонування та розвитку комерційних банків та банківської системи в цілому. Забезпечення фінансової стабільності банку-необхідна передумова ефективного управління економікою.

Фінансова стабільність будь-якого комерційного банку в першу чергу пов'язана із його ліквідністю. Велика частина проблем у банківській сфері, пов'язаних з ліквідністю, виникає за межами банків, виходить від їхніх клієнтів. Дійсно, проблеми ліквідності клієнтів трансформуються в проблеми ліквідності їхніх банків. Так, якщо фірма має дефіцит ліквідних засобів, вона звертається в банк за позичкою чи знімає залишки коштів зі своїх депозитів. В кожному із цих випадків банку, клієнтом якого є дана фірма, буде потрібно знаходити додаткові кошти.

Сутність проблем управління ліквідними коштами банків може бути представлена двома твердженнями: [48, с. 326]

а) попит на ліквідні кошти банку рідко дорівнює їх пропозиції в будь-який момент часу. Банк повинний постійно мати справу або з дефіцитом ліквідних засобів, або з їх надлишком;

б) існує дилема між ліквідністю і прибутковістю банку. Велика частина банківських ресурсів призначена для задоволення попиту на ліквідні кошти, менша для досягнення бажаної прибутковості банку (при незмінних інших факторах).

Таким чином, забезпечення оптимального рівня ліквідності є постійною проблемою в управлінні банком і завжди спрямовано на збільшення його прибутковості. Управлінські рішення щодо величини ліквідних засобів не можуть бути відділені від інших видів послуг і діяльності інших підрозділів банку.

Вирішення проблем ліквідності для банку пов'язано з визначеними реальними і потенційними витратами, що включають процентні виплати по позиках, поточні витрати часу і грошей на пошук ліквідних засобів, альтернативну вартість активів, яка дорівнює майбутнім доходам. Керівництво повинне зіставляти цю вартість з необхідністю невідкладного забезпечення потреб банку в ліквідних засобах. Якщо банк володіє надмірними ліквідними засобами, керівництво повинне бути готове негайно інвестувати ці кошти, щоб уникнути витрат виникнення альтернативної вартості невикористаних активів, що не приносять доходів банку.

Слід зазначити, що управління ліквідністю банку пов'язане з ризиком зміни процентних ставок (процентний ризик) і з ризиком відсутності ліквідних активів в необхідному обсязі. Якщо процентні ставки зростають, вартість фінансових активів, які банк планує продати (такі, як державні цінні папери), знижується й окремі активи повинні бути продані в збиток. У цьому випадку банк не тільки отримає менше ліквідних засобів від продажу активів, але і знизить свої доходи через вимушені втрати. Крім того, з ростом процентних ставок одержання ліквідних засобів за допомогою позик буде обходитися дорожче і деякі види позик ліквідних активів стануть недоступні для банку. Якщо кредитори зрозуміють, що банк піддається більшому ризику ніж завжди, то він буде змушений залучати кредити під більш високі процентні ставки, а окремі кредитори узагалі відмовляться надавати позики для підтримання ліквідності.

Банки залучають великі суми короткострокових депозитів від фізичних та юридичних осіб, потім пускають їх в оборот і надають довгострокові кредити своїм клієнтам. Так що практично всі банки мають деяку невідповідність між термінами погашення по своїм активам і термінами погашення по основних зобов'язаннях. Надходження коштів від реалізації активів за термінами рідко збігається з кількістю наявних коштів, необхідних для покриття поточної заборгованості.

Проблема, що виникає у випадку розбіжності термінів, полягає в тому, що банки мають високу частку зобов'язань, що вимагають негайного виконання, таких, як вклади до запитання і позики грошового ринку. Таким чином, банки завжди повинні бути готові задовольнити невідкладний попит на кошти, що може бути дуже значним в окремі періоди, особливо до кінця першого тижня місяця і протягом визначених сезонів року. Одним із напрямків отримання коштів для задоволення такого невідкладного попиту для банків можуть бути кредити в Національному банку України для підтримки короткострокової ліквідності, але і тут є певна проблема. Так, відповідно до листа Національного банку України від 15.04.2008 за № 14-101/1334-4877 за умови наявності постійної незбалансованості між термінами та обсягами залучених та розміщених коштів, НБУ буде відмовляти таким банкам в підтримці їх ліквідності за всіма інструментами рефінансування. [20] Отже, за наявності вище окресленої ситуації, комерційні банки України, в першу чергу повинні приділяти більше уваги роботі по залученню коштів фізичних та юридичних осіб, розробці нових депозитних програм, а не сподіватись на кредитора останньої інстанції.

Іншим джерелом потенційних проблем ліквідності, як вже зазначалося, є чутливість банків до змін процентних ставок. Коли відбувається зростання процентних ставок, деякі вкладники вилучають свої кошти в пошуках більш високих прибутків в інших банках. Багато клієнтів, які отримали позички, можуть призупинити подачу заявок на нові кредити чи прискорити використання кредитних ліній, які ще мають низькі процентні ставки. Таким чином, зміна процентних ставок відображається, як на попиті клієнтів на депозити, так і на кредити, останній в свою чергу впливає на рівень ліквідності банку.

Незалежно від цих факторів, задоволення попиту на ліквідні кошти повинне бути для банку пріоритетом. Невдачі в цій області можуть серйозно підірвати довіру до банку з боку клієнтів. Одна з найбільш важливих задач, що постає перед менеджером по управлінню ліквідністю банку - це підтримка тісних зв'язків з найбільш великими вкладниками банку і власниками кредитних ліній, необхідних для своєчасної підготовки до зняття ними коштів зі своїх рахунків.

Для усунення вищезазначених проблем і підвищення ефективності управління ліквідністю банку можна запропонувати ряд рекомендацій. Перша з них полягає в тому, що менеджери з управління ліквідністю повинні контролювати діяльність усіх відділів банку, що відповідають за використання і залучення засобів, і координувати свою діяльність з роботою цих відділів. Наприклад, усякий раз, коли відділ комерційних кредитів відкриває нову кредитну лінію для клієнта, керуючий ліквідними засобами повинний бути готовий до можливого зняття засобів за цим кредитом. Якщо відділи термінових і ощадних рахунків очікують надходження великих депозитів у найближчі дні, керуючий ліквідними засобами повинний бути проінформований про це.

Друга рекомендація полягає у тому, що менеджери з управління ліквідністю повинні передбачати (якщо це можливо), коли найбільш великі вкладники і користувачі кредитів банку планують зняти кошти з рахунку чи, навпаки, збільшити вклади. Це дозволяє керуючим планувати свої дії у випадку виникнення дефіциту або надлишку ліквідних активів. [48, с. 331]

Відповідно до третьої рекомендації менеджери з управління ліквідністю в співробітництві з вищим керівництвом і керівниками відділів повинні бути упевнені в пріоритетності цілей управління ліквідними засобами.

Суть четвертої рекомендації полягає в наступному: потреби банку в ліквідних активах і рішення щодо їхнього розміщення повинні постійно аналізуватися з метою запобігання як надлишку, так і дефіциту ліквідних коштів. Зайві ліквідні кошти, що не реінвестуються в той же день, призводять до втрат доходів банку, у той же час як їхній дефіцит повинен бути швидко ліквідований, щоб уникнути несприятливих наслідків поспішних позик чи продажів активів, що також призводять до втрат доходів.

Фінансове управління банківською ліквідністю складна й багатогранна проблема, яка немає однозначного вирішення і вимагає щоденного аналізу не лише стану банківських активів і пасивів, а й стану економіки в цілому та перспектив її розвитку.

Величина вкладень комерційного банку в дохідні активи визначається обсягом власних і залучених ресурсів. Однак вся ця сума не може бути використана для здійснення активних операцій. Менеджмент банківської ліквідності саме й полягає у встановленні обсягів і напрямів розподілу вільних ресурсів та величини і джерел покриття дефіциту ресурсів.

У тих випадках, коли банк наближається до межі своєї задовільної ліквідності, необхідно застосовувати термінові заходи. До них слід віднести: скорочення зобов'язань до запитання за допомогою перегрупування пасивів по їх строках; збільшення кількості ліквідних активів; розчищення балансу шляхом виділення на самостійний баланс окремих видів діяльності; збільшення власних засобів; одержання позик в інших банках тощо. [38, с. 124]

Термінові заходи, що мають застосовуватись для підтримання ліквідності банку та його платоспроможності, як правило, пов'язані з підвищенням витрат і скороченням прибутку. Максимальна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках по відношенню до інших активів. Однак саме в цьому випадку прибуток банку буде мінімальним. Цільова функція управління ліквідністю комерційного банку полягає в максимізації прибутку при обов'язковому виконанні економічних нормативів та показників, які визначаються самим банком. Підтримання оптимального співвідношення між дохідністю і ризиком-це одна з головних і найскладніших проблем менеджменту ліквідності.

Велике значення у її вирішенні має дотримання певної політики у видачі великих кредитів окремим клієнтам. Розмежування дебіторів банку за ступенем їх надійності, безумовно, відіграє важливу роль у визначенні якості кредитного портфеля банку, з врахуванням того, що ресурси, які розміщені у вигляді кредитів, складають значну частку банківських активів і його платоспроможності. Проте існує велика ймовірність того, що навіть найсолідніший клієнт може бути не в змозі своєчасно і в повному обсязі виконати зобов'язання перед банком. Причиною цього нерідко можуть бути фактори, що безпосередньо не залежать від діяльності банківського клієнта. Вчасно отримана інформація про ймовірність несвоєчасного погашення кредиту чи необхідність виконання зобов'язань за наданими фінансовими гарантіями дасть банку змогу скоригувати свої грошові потоки і, таким чином, досягти максимального за цих обставин економічного ефекту. Володіючи такою інформацією, менеджери банку зможуть заздалегідь планувати обсяги й терміни залучення необхідних додаткових коштів та відповідні дані щодо розміщення тимчасово вільних коштів, тобто банківська ліквідність буде залишатись на заздалегідь визначеному оптимальному рівні.

Як вже зазначалось раніше ліквідність банківської установи знаходиться в тісному зв'язку із головною операцією комерційних банків-кредитуванням. Так, якщо кредитний портфель банку недиверсифікований або він проводить досить ризиковану політику в галузі кредитування та виникає ситуація несвоєчасного повернення коштів багатьма позичальниками, то банківська установа стикається із проблемою нестачі ліквідних коштів, що загрожує її платоспроможності за своїми зобов'язаннями та виникненню кризи ліквідності.

Одним із напрямком швидкого покриття нестачі ліквідних коштів для комерційних банків України може бути сек'юритизація, яка являє собою важливий інструмент управління активами, дозволяючи реалізувати активи з належною швидкістю й ефективністю в умовах насиченого конкуренцією ринку. Свідченням використання в практиці процесу сек'юритизації є позитивний досвід багатьох країн. Піонером розвитку сек'юритизації є США, де в 1970 році, з метою створення вторинного ринку заставних, були утворені державні агенції. [35, с.32] Сьогодні сек'юритизація активів широко використовується на міжнародних ринках.

Тенденція до розвитку волатильних структур фінансування, таких як оптові фонди (wholesale funds), брокерські депозитні сертифікати (brokered certificates of deposit), інтернет-банкінг і електронні системи зняття коштів з депозитних рахунків, ускладнюють управління ризиком ліквідності. У зв'язку з цим комерційним банкам України, в тому числі і ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", для підвищення якості управління ліквідністю і постійним забезпеченням необхідного рівня ліквідності можна рекомендувати використовувати методику стрес-тестування ризику ліквідності для того, щоб підготуватися до боротьби з кризовою ситуацією, оцінити можливості розвитку бізнесу і визначити найкращий спосіб фінансування нових напрямків діяльності і забезпечення росту активів. Задача такого тестування полягає у виявленні подій чи факторів, які можуть привести до втрати ліквідності банку. Тести повинні бути як кількісними, так і якісними. За допомогою кількісних критеріїв виявляються ймовірні сценарії напруженості, що можуть мати місце в специфічних ринкових умовах. Якісні критерії повинні бути орієнтовані на два ключових аспекти тестування: оцінку здатності банку справитися з великими потенційними загрозами ринкового средовища і визначення заходів, які банк може використати з метою зниження ризику ліквідності.

Існує тверда залежність між схильністю банку до централізованого управління ризиком ліквідності і формою стрес-тестування. Банки, що не здійснюють тестування на рівні дочірніх компаній, як правило, оцінюють ризик ліквідності для головної корпоративної одиниці. Банки, які використовують стрес-тестування здатні краще вгадати наслідки поширення "репутаційного зараження" і оцінити ймовірні тенденції руху ліквідності. Стрес-тестування дозволяє активізувати трансграничні трансферти коштів, їхню конвертацію в різні валюти і перерозподіл між напрямками діяльності. [49, с.39]

Стандартизувати сценарії тестування так, щоб вони враховували умови роботи всіх банків, практично неможливо. Тому можна запропонувати методологію стрес-тестування, яка складається з наступних етапів:

- Аналіз інформації про найбільші фактичні втрати за визначений період часу і порівняння їх з рівнем втрат, визначеним за допомогою внутрішньої системи виміру ризику банку. Такий аналіз подає інформацію про максимальні втрати, виявлені шляхом розрахунків VAR;

- Моделювання вкрай складних умов, включаючи тестування поточного портфеля на умови минулих періодів, у яких були значні відхилення. Таке тестування повинне включати великі коливання цін і різкі скорочення ліквідності, звичайно характерні для подібних умов;

- Оцінка ступеня чутливості потенційного ризику ліквідності банку до змін параметрів нестійкості і кореляції. Іншими словами, поточна позиція банку повинна бути зіставлена з наявними в минулому періоді екстремальними показниками нестійкості та кореляції;

- Проведення специфічних для даного банку тестів, враховуючих конкретні характеристики його портфеля активів і виходячих з найбільш несприятливих умов.

Комерційним банкам необхідно розробляти специфічні (specific) і ринкові сценарії (market scenarios). Специфічний сценарій відбиває зниження кредитного рейтингу банку, який встановлює зовнішнє рейтингове агентство, на два-три пункти. Ключовий фактор, що визначає твердість стрес-тесту це не число пунктів, на які понизився рейтинг банку, а наслідки цього зниження для балансу і потоків готівки. [41, с.39]

Ринковий сценарій включає або один з факторів - зміни в макроекономічному оточенні чи в ситуації на ринку, або обидва ці фактори. У сценарії враховуються зміни в рівні процентних ставок, фондових котируваннях і темпах інфляції, тобто в макроекономічних факторах, що впливають на пропозицію та попит на ліквідні кошти.

Банкам, що працюють на ринку цінних паперів обов'язково необхідно при стрес-тестуванні розробляти специфічні сценарії.

Сценарії банків у першу чергу повинні стосуватися насамперед основного ризику ліквідності - ризику вилучення депозитів. При моделюванні кризової ситуації використовуються історичні дані про діяльність банку, зведення про попередні кризи у галузі, гіпотези більш сприятливого розвитку подій. Враховуються такі фактори, що визначають масштаби вилучення депозитів, як міцність зв'язків банку з клієнтами, частка депозитів зі страховкою, структура балансу, тривалість кризи. Відсоток вилучення депозитів відповідно до кризового сценарію звичайно виражається однозначною цифрою. Невисокий відсоток вилучень в основному відноситься до юрисдикцій, де роздрібні вкладники упевнені в ефективності захисту своїх заощаджень через систему страхування депозитів.

Комерційні банки зайняті операціями з цінними паперами, у своїх сценаріях стрес-тестування повинні моделювати наступні головні ризики ліквідності:

а) нездатність продовжувати одержувати платежі по незабезпечених довгострокових боргах для підтримки неліквідної частини балансу;

б) запити на додаткове забезпечення для продовження фінансування ліквідних активів.

Результати тестів повинні періодично розглядатися вищим керівництвом і Радою банку і використовуватися для корегування методів управління ліквідністю. Якщо тестування в стресовому режимі виявляє особливу уразливість банку, необхідно негайно звернути увагу на відповідні ситуації і ризики. Використання методики стрес-тестування комерційними банками України дасть змогу розробити сценарії забезпечення ліквідними коштами, підтримання ліквідності банку на заданому рівні та обрати відповідні методи та інструменти управління ліквідністю при різному розвитку подій, як з урахуванням внутрішніх чинників на які може чинити вплив сам банк, так і макроекономічних, які знаходяться поза впливом банківської установи. Тобто стрес-тестування є одним із варіантов розроблення програми управління ліквідністю банку в кризових ситуаціях, які загрожують його ліквідності.

3.3 Моделювання ризику ліквідності комерційного банку

Сучасні банки працюють за умов перехідної динаміки розривів ліквідності. При цьому вона може бути спричинена як зміною строків погашення коштів, що розміщуються та залучаються, так і динамікою сукупного обсягу цього розміщення та залучення.

Упродовж останнього десятиліття в Україні та на теренах СНД у банківській сфері та в галузі програмного забезпечення спостерігається стрімкий розвиток внутрібанківських моделей ліквідності. Причому якщо спочатку основні зусилля аналітиків спрямовувалися на створення моделей пасивної еволюції банку, то нині в центрі їх уваги-моделі відтворення банківських послуг, які найточніше описують феномен ліквідності комерційних банків (Рис. 3.3). [8, с. 30]

Рис. 3.3. Еволюція моделей ліквідності

Проте перехід від моделей пасивної еволюції до моделей відтворення банківських послуг відчутно ускладнюється появою нових вимог і зобов'язань, які здебільшого мають випадковий характер. Через це детерміновані моделі, як правило, перетворюються на стохастичні.

Серед динамічних моделей банку розрізняють моделі двох типів: моделі динаміки балансових залишків та моделі динаміки грошових потоків (оборотів). Переваги моделей першого типу полягають у тому, що вони оперують безпосередньо залишками, які відображаються безпосередньо у балансі банку. Вони моделюють динаміку балансу банку. Однак поза увагою цих моделей часто залишається часова структура активів та зобов'язань. Між тим, саме часова структура активів та зобов'язань визначає ліквідність банку. Навпаки, потокові моделі зосереджуються саме на строковості активів та зобов'язань, тому часова структура в цих моделях є параметрами управління. Такі моделі призначені для опису динаміки оборотів погашення (вибуття) і виникнення (надходження) грошових коштів. Вони моделюють рух коштів.

Більш детально зупинимося саме на першому типі моделей-динаміки балансових залишків, до яких можна віднести і модель динамічного індикатора, що базується на методі непараметричної статистики. Використання даної моделі для оцінювання ризику ліквідності дає змогу отримати узагальнюючу оцінку ризику ліквідності, виходячи з розгляду банку як складної динамічної системи.

В основу цієї моделі покладено поняття динамічного індикатора як сукупності показників, упорядкованих за темпами зростання. Ранжований ряд показників дає можливість проаналізувати динаміку показників у їх взаємному співвідношенні і взаємовпливі, тобто дозволяє оцінити фінансовий стан банку та рівень його ліквідності, який не може бути точно оцінений будь-яким окремим показником. Для оцінки ризику ліквідності комерційного банку на основі моделі динамічного індикатора буде використовуватись вектор оцінок, розрахований за нелінійним динамічним показником на основі нормативної і фактичної матриць співвідношень.

Розрахунок динамічного індикатора для даної моделі розраховується матричним методом і включає наступні етапи:

а) Визначення оптимального переліку показників, що характеризують ліквідність і платоспроможність комерційного банку, на основі яких формується динамічний індикатор ліквідності. Цей етап є надзвичайно важливим, оскільки від того, наскільки чутливими будуть вибрані окремі показники, залежить точність оцінки ризику ліквідності. Формування переліку показників має ураховувати рівень ліквідності активів, стабільності пасивів, надійність банку.

Також необхідно відмітити, що мала кількість показників не дає змоги отримати точну узагальнюючу оцінку і незначні зміни в динаміці окремих показників можуть призвести до суттєвих змін результату. І навпаки, значна кількість показників призводить до втрати чутливості оцінки до зміни в їх динаміці, тобто в процесі побудови динамічного індикатора рекомендовано використовувати 6-10 показників. Для побудови динамічного індикатора ліквідності банку "Фінанси та кредит" використаємо вісім показників, які дають змогу комплексно оцінити рівень ліквідності та платоспроможності:

- сукупні активи;

- високоліквідні активи, що включають готівкові кошти і банківські метали та кошти на коррахунках в НБУ та інших банках;

- державні цінні папери;

- проблемні кредити;

- неробочі активи;

- балансовий капітал;

- поточні зобов'язання;

- вклади населення.

Вищезазначені показники дають змогу оцінити миттєву ліквідність банку, співвідношення капіталу і активів, визначити частку державних цінних паперів в сукупних активах, частку проблемних кредитів в сукупних активах, частку неробочих активів в сукупних та співвідношення вкладів населення і капіталу.

б) Економічна інтерпретація обраних показників за темпами їх зростання та установлення динамічних співвідношень між показниками. Від правильності встановлення співвідношень між показниками залежить точність отриманої оцінки ліквідності. Необхідною передумовою є дотримання економічної обгрунтованості порівняння пар показників.

За результатами аналізу динамічних співвідношень між показниками отримують матрицю їх нормативних співвідношень. Кожний елемент mАij(t) матриці нормативних співвідношень MA(t) = {mАij(t)}kxk визначається так:

в) Формування для кожного моменту часу t матриці фактичних співвідношень темпів зростання показників MF(t) = {mFij(t)}kxk :

де Ii(t)-темп зростання i-го показника в момент часу t;

Ij(t)-темп зростання j-го показника в момент часу t;

mАij-елемент матриці фактичних співвідношень темпів зростання показників, що перебувають на перетині i-го рядка та уj-го стовпця.

г) Формування матриці збігу фактичних та нормативних співвідношень темпів зростання показників MС(t) = {mСij(t)}kxk :

д) Будується матриця збігу mСij(t) фактичних співвідношень матриці mFij(t) та нормативних співвідношень матриці mАij(t).

е) Розраховується динамічний індикатор ліквідності як співвідношення кількості збігів нормативних і фактичних співвідношень до кількості нормативних співвідношень за модулем U2(t):

U2(t)=?mСij(t) /? mАij

Динамічний індикатор набуває значень у межах від -1 до +1. Якщо в який-небудь момент часу t оцінка u2t матиме значення 1, то це свідчить про те, що всі нормативно встановлені співвідношення показників фактично виконуються. Якщо навпаки u2t= -1, то це означає, що фактичний порядок, показників повністю протилежний нормативному. Від'ємні значення u2t в окремі звітні періоди пояснюються обмеженістю фінансових ресурсів для підтримання на необхідному рівні динаміки показників.

Вектор u2(t) є мірою близькості фактичного і нормативного упорядкування показників ліквідності і платоспроможності банку і кількісно характеризує ризик ліквідності.

Основними ознаками високого ризику ліквідності є різке зменшення значення динамічного індикатора ліквідності u2(t) за одночасної зміни його знака і (або) збереження протягом тривалого часу від'ємних значень динамічного індикатора. Зменшення значень динамічного індикатора свідчить про збільшення ризику ліквідності і платоспроможності банку. Різке зростання значень динамічного індикатора за одночасної зміни його знака з мінуса на плюс є підставою для порушення питання про проведення в банку перевірки з метою об'єктивної оцінки стану його ліквідності. Якщо динамічний індикатор u2(t) дорівнює нулю, то це свідчить про граничний рівень ліквідності, який потребує посиленого контролю з метою недопущення кризи ліквідності.

Оцінки ризику ліквідності для ПАТ "БАНК "Фінанси та Кредит" згідно даної моделі буде проведена за останні два роки, тобто за 2008-2009 рр. Для побудови динамічного індикатора ліквідності, як вже зазначалось, використаємо вісім показників (табл. 3.3).

Для обраних показників визначаємо нормативну матриця співвідношень між окремими показниками. Виходячи з вимог мінімізації ризику ліквідності, якщо і-й показник має зростати вищими темпами, ніж j-й показник, то відповідний елемент матриці дорівнює "+1", у противному разі - "-1". Так, для недопущення зростання ризику ліквідності високоліквідні активи мають зростати вищими темпами, ніж активи в цілому, тому m21Ар21=+1. Виходячи з вимог мінімізації ризику платоспроможності, активи мають зростати нижчими темпами ніж капітал, тому m16А=-1.

Таблиця 3.3 Динаміка окремих показників ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" за 2007-2009 рр.*

*Розраховано за даними фінансової звітності банку "Фінанси та Кредит".

Якщо між показниками не виявлено зв'язку, відповідний елемент матриці дорівнює "0". Нормативна матриця співвідношень між визначеними показниками для оцінки ризику ліквідності та платоспроможності наведена в таблиці 3.4.

Таблиця 3.4 Матриця нормативних співвідношень між показниками для оцінювання ліквідності банку "Фінанси та Кредит"

Виходячи зі значень темпів зростання показників, що характеризують ліквідність та платоспроможність ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" будуємо матрицю фактичних співвідношень темпів зростання показників, які використовуються для оцінюванння ліквідності в 2008-2009 pp. (табл. 3.5, 3.6).

Таблиця 3.5 Матриця фактичних співвідношень темпів зростання показників банку "Фінанси та Кредит" у 2008 р.

Таблиця 3.6 Матриця фактичних співвідношень темпів зростання показників банку "Фінанси та Кредит" у 2009 р.

Наступним етапом розрахунку динамічного індикатора для оцінки ліквідності банку "Фінанси та Кредит" є побудова матриці збігів mСij(t) фактичних співвідношень матриці і нормативних співвідношень (табл. 3.7, 3.8).

Таблиця 3.7 Матриця збігів нормативних і фактичних співвідношень між показниками у 2008 р.

Таблиця 3.8 Матриця збігів нормативних і фактичних співвідношень між показниками у 2009 р.

На підставі матриці збігів і матриці нормативних співвідношень обчислюємо узагальнюючий динамічний індикатор ліквідності u2(t) за вищезазначеною формулою, як співвідношення кількості збігів до загальної кількості значень за модулем нормативної матриці.

Отже, для ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" значення динамічного індикатора буде наступним:

2008 рік: u2(t)=(-14)/26=-0,538

2009 рік: u2(t)=(10)/26=0,213

Таким чином, дуже низьке значення показника динамічного індикатора банку "Фінанси та кредит" в 2008 році (-0,538) вказує на підвищенний ризик ліквідності банку в цьому періоді. Така ситуації виникла в результаті менших темпів зростання високоліквідних активів, проти темпу росту сукупних активів, росту поточних зобов'язань. Також негативну роль зіграло і різке збільшення проблемної заборгованості при менших темпах нарощення, як самого кредитного портфеля, так і в загалі всіх активів банку, що вказує на зниження якості роботи по поверненню кредитів клієнтами банку. Необхідно відзначити і низькі темпи нарощення власного капіталу, що не поспіває за зростанням ні активів ні зобов'язань банку.

В 2009 році ситуація з ліквідністю в ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" різко змінилась-показник динамічного індикатора збільшився та одночасно змінив свій знак з мінуса на плюс, що вказує на істотне зниження ризику ліквідності банку в порівнянні із попереднім періодом. Така ситуація, в першу чергу, зумовлена поліпшенням якості кредитного портфеля. Свою роль в покращенні ліквідності банку зіграло і випереджаючі темпи зростання балансового капіталу в порівнянні із темпами росту активів та зобов'язань. Але все ж відчувається брак високоліквідних активів, які не поспівають за швидкими темпами нарощення, як вкладів населення, так і взагалі поточних зобов'язань.

Отже, як бачимо із моделювання ризику в банку "Фінанси та Кредит" ризик ліквідності знаходиться на достатньому але контрольованому рівні. Для зниження ризику ліквідності першочерговими заходами банку мають бути: різке нарощення власного капіталу, в тому числі і статутного, як за рахунок коштів акціонерів, так і за рахунок зовнішніх джерел, а також збільшення частки високоліквідних активів в сукупних, в тому числі і коштів на коррахунку в Національному банку України, що може бути досягнуто в результаті активної депозитної політики в частині залучення строкових вкладів фізичних осіб.

Висновки до розділу 3

Використання методів балансування активів та пасивів за строками їх розміщення та залучення, позитивного досвіду інших країн в частині управління ліквідністю в банківських установах, сучасних методів економіко-математичного моделювання дасть змогу значно підвищити ефективність системи управління ліквідністю в банку, в тому числі і банку "Фінанси та кредит".

Моделювання ліквідності за допомогою динамічного індикатора ліквідності, який є інтегральним показником та дає змогу комплексно оцінити ситуацію з ліквідністю в банку зумовить загальне підвищення ефективності функціонування комерційного банку та оптимізує обсяги грошових коштів. Динамічний індикатор, поряд з аналізом розривів, нормативами ліквідності, коефіцієнтним аналізом є важливою і необхідною складовою системи оцінювання ліквідності банку.

Висновки

Комерційні банки відіграють важливу роль у відтворювальній структурі економіки, організації руху та перерозподілі грошових і капітальних ресурсів. Але, незважаючи на це, розвиток банківського сектору нерозривно пов'язаний з процесами, які відбуваються в економічному житті суспільства. У першу чергу це зумовлено тим, що банки не застраховані від наслідків фінансово-кредитних явищ, які постійно відбуваються в соціально-економічних системах: економічних криз, банкрутств, неплатежів за позичками, кон'юнктури попиту та пропозиції на ринках позичкових капіталів, цінних паперів й інших виявів незбалансованості ринкових відносин, що і довела економічна криза в 2008-2009 рр. Разом із цим, труднощі, що реально виникають на різних етапах розвитку або перетворення соціально-економічних систем, вимагають належного забезпечення базисних умов стійкої діяльності банків, основною з яких є підтримка визначеного рівня їхньої ліквідності. При цьому також слід відмітити, що втрата банком своєї ліквідності може стати причиною втрати коштів або навіть банкрутства значної кількості його клієнтів. Це робить банківську ліквідність проблемою не тільки економічного, але й суспільного значення. Тому одним з актуальних завдань банківського менеджменту є управління ліквідністю.

Проведений нами аналіз свідчить, що ліквідність комерційного банку-це можливість використовувати його активи як наявні грошові кошти або швидко перетворювати їх на такі. Банк вважається ліквідним, якщо суми його грошових коштів, які він має можливість швидко мобілізувати з інших джерел, дозволяють своєчасно виконувати зобов'язання по пасиву. Необхідно підкреслити, що в цілях підтримки своєї стабільності банк повинен мати певний ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов'язань, поява яких може бути викликана зміною стану грошового ринку, фінансового положення клієнта або банку партнера.

Ліквідність банку складається поступово, в процесі його розвитку, збільшення кількості й обсягів здійснюваних ним активних і пасивних операцій. Ліквідність комерційного банку перебуває в тісному взаємозв'язку із його платоспроможністю. Ліквідність та платоспроможність мають спільну мету-виконання фінансових зобов'язань. Відмінність у тому, що платоспроможність передбачає виконання зобов'язань за рахунок власних коштів, тоді як ліквідність-повне виконання зобов'язань. Тобто в основі платоспроможності банку лежить його ліквідність, а сам показник платоспроможності можна розглядати як свого роду показник "критичної" ліквідності.

Управління ліквідністю є складовою більш загального процесу управління активами і пасивами банку. Тому принципи, стратегії та методи управління ліквідністю мають узгоджуватися з обраним банком підходом до управління активами та пасивами. Але при цьому процес управління ліквідністю в комерційному банку має свої власні завдання та мету. Так, серед головних напрямків діяльності банку в процесі управління ліквідністю можна виділити наступні: досягнення нормативного рівня ліквідності шляхом нарощення та стабілізації ресурсної бази, тобто, постійного збільшення частки строкових пасивів у ресурсній базі; планомірне нарощення капіталу банку, в тому числі і статутного; формування оптимальної структури активів, збалансованої за обсягами, термінами та видами валют із ресурсною базою; виконання нормативних вимог НБУ та обов'язкових резервних вимог до коррахунку, забезпеченні своєчасного проведення активних і пасивних операцій.

На сучасному етапі розвитку банківської системи України процес управління ліквідністю банків регламентується Законом України "Про банки і банківську діяльність" та нормативно-законодавчими актами НБУ, серед яких необхідно виокремити наступні: Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою Правління НБУ від 28.08.2001 р. № 368, Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затверджене постановою Правління НБУ від 28.08.01 №369 та Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затверджене постановою Правління НБУ від 30.04.2009 р. №259.

Управління ліквідністю в Україні здійснюється на двох рівнях: централізовано-на рівні Національного банку України; децентралізовано-на рівні окремого комерційного банку.

Централізоване управління ліквідністю полягає у встановлені НБУ єдиних для всіх банків нормативів ліквідності (Н4, Н5, Н6); здійснення регулювання ліквідності з використанням різних інструментів рефінансування; організація контролю за станом ліквідності банків; застосування заходів впливу до банків, які порушили нормативи ліквідності відповідно до чинного законодавства України. Проведений аналіз методолог...