Стразова сума та страхова оцінка, особливості їх визначення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Миколаївський міжрегіональній інститут розвитку людини «Україна»

Контрольна робота

Страхування

Студента

Бухарова А.О.

Науковий керівник

Юрін Євген Геннадійович

Донецьк 2012г.



Стразова сума та страхова оцінка, особливості їх визначення

Страхова премія являє собою плату за страхування, яку страхувальник зобов'язаний сплатити страховику, згідно з договором страхування або за законом. Залежно від виду об'єкта страхування існує низка особливостей визначення обсягу й умов внесення страхової премії. Розглянемо головні особливості для основних напрямків нагромаджувальних та ризикових видів страхування.

Для довгострокових видів особистого страхування (із виплатою страхових сум у вигляді постійної ренти або одноразово) премія звичайно називається страховим внеском.

За математичним змістом страховий внесок - це періодично повторюваний платіж страхувальника страховику. Визначаючи індивідуальний розмір внеску, який потрібно внести згідно з укладеним договором, страховику необхідно враховувати всю страхову сукупність (сукупність усіх застрахованих у нього осіб).

У ризиковому страхуванні страхова премія може бути подана середньою величиною, що отримана як відношення суми очікуваних премій страхувальників за цей час до загальної кількості застрахованих об'єктів n, тобто

Математично страхова премія є середньою величиною стосовно одиниці страхової сукупності. Не може бути точної рівності між зобов'язаннями страховика за окремим договором страхування і сумою премії окремого страхувальника за цим договором. Така рівність існує тільки для всіх договорів страхування (страхової сукупності).

При визначенні нетто-ставки за особистим страхуванням життя враховують імовірність смерті, інвалідності внаслідок каліцтва, захворювання. До уваги беруться розмір страхової суми і норма прибутку страховика.

Коли визначаються нетто-ставки за ризиковими видами особистого, майнового і страхування відповідальності, то враховуються: імовірність настання страхового випадку, частота і тяжкість прояву ризику, розмір страхової суми. Норма прибутку страховика при цьому звичайно до уваги не береться через її незначність.

Знижки із страхової премії, що надаються страхувальнику страховиком, є формою заохочення страхувальника, який акуратно виконує свої обов'язки із збереження застрахованого майна, а також стимулюють страхувальника, що регулярно (наприклад, щорічно) відновлює договір із страховиком.

Знижка надається страхувальнику при сплаті нової премії за договором добровільного страхування у випадках, визначених правилами страхування, і може, зокрема, передбачатися:

* при укладанні комбінованих договорів страхування майна громадян і страхування від нещасних випадків безперервно в період більше 3 років;

* у випадках, коли договір укладається із застосуванням франшизи;

* при страхуванні від вогню майна суб'єктів, що господарюють, які суворо додержуються правил протипожежної безпеки;

* за тривалу безаварійну експлуатацію транспорту, що безперервно страхується протягом декількох останніх років (із метою заохочення дисциплінованих власників транспортних засобів і водіїв).

Брутто-надбавка - це частина страхового брутто-тарифу, не пов'язана безпосередньо з формуванням страхового фонду. Надбавка забезпечує кошти для:

* покриття витрат на проведення страхування (оплата праці страхових робітників, утримання обладнання, реклама й ін.);

* формування запасних фондів (якщо необхідно виплатити страхове відшкодування при поточних збитках, що перевищують їх запланований середній рівень) за ризиковими видами страхування;

* фінансування превентивних (попереджувальних) заходів.

Ризикова нетто-надбавка. Раніше зазначалося, що середній рівень виплат страхового відшкодування за декілька років складає основу для визначення нетто-ставки страхового тарифу. Фактичні суми виплат по роках відхиляються від цього середнього рівня у той або інший бік і залежать від багатьох факторів - наприклад, від кількості укладених договорів страхування за окремим видом страхової послуги. Найімовірніший ступінь відхилення можливих виплат від середнього рівня визначається, в основному, статистично методом найменших квадратів. Збільшення нетто-ставки на величину цього імовірного відхилення складає зміст ризикової надбавки.

Призначення ризикової надбавки не збігається з призначенням запасних фондів у страхуванні. Страховик зобов'язаний мати запасні фонди, що призначені для забезпечення підвищених виплат відшкодування за всіма видами страхування. Вони використовуються тоді, коли збитки за одним видом страхування не покриваються позитивними результатами за іншими видами. Мета ризикової надбавки полягає у створенні стійких щорічних результатів у рамках кожного виду страхування. Ризикова нетто-надбавка підвищує стійкість результатів страхування через збільшення розміру страхового нетто-тарифу і збільшення розміру нетто-резервів, а не запасних фондів.

Надбавка за розстрочку - частина тарифу за довгостроковими видами страхування життя, що компенсує втрати страхової компанії за надання страхувальнику розстрочки при сплаті внесків. Надбавка за розстрочку еквівалентна різниці між одноразовим внеском і сумою річних внесків.

При сплаті річних внесків по страхуванню життя страховик втрачає частину прибутку від відсотків на резерв страхових внесків порівняно з одноразовим внеском через поступове зменшення надходжень внаслідок збільшення смертності осіб, що сплачують внески. Крім розстрочки у вигляді одноразового внеску за роками, застосовується і розстрочка протягом року (піврічні, квартальні, місячні платежі). За розстрочку в середині року встановлюються надбавки у розмірі певного відсотка до тарифної ставки.

За призначенням своїх основних компонентів страхова премія поділяється на ризикову премію, ощадний (накопичувальний) внесок, нетто-премію, достатній внесок, брутто-премію (тарифну ставку).

Ощадний внесок - це накопичувальний внесок. Його визначають при укладанні договорів страхування життя. Він призначений для покриття знеціненя платежів страхувальника впродовж терміну страхування.

Нетто-премія - частина страхового внеску, що призначена для покриття ризику і необхідна для покриття страхових платежів за певний проміжок часу за цим видом страхування. Величина нетто-премії залежить від ступеня імовірності настання страхового випадку та від особливостей реалізації страхового ризику. При плановій реалізації ризику величина нетто-ставки дорівнює ризиковому внеску, але можуть виникнути позитивні і негативні його відхилення. Можливі відхилення компенсуються за допомогою гарантійної надбавки. Нетто-ставка виражає ціну страхового ризику. Структура нетто-ставки залежить від виду страхування і різниться для особистого і майнового страхування.

В особистому страхуванні нетто-ставка містить ризиковий внесок, ощадний внесок, гарантійну надбавку.

Схеми Брутто-ставка є тарифною ставкою страховика. Вона складається з нетто-ставки і навантаження.

Навантаження - частина ставки для покриття таких витрат страховика:

* на організацію процесу страхування, продаж, укладання і ведення договорів страхування;

* відрахувань до запасних фондів (вільних резервів);

* покриття витрат на попереджувальні заходи;

* на маркетинг і рекламу;

* на утворення планового прибутку страховика.

Розглянемо основні види страхових премій (внесків), що використовуються у практиці страхування.

Достатній внесок подає суму премії в розмірі, що достатній для покриття страхових витрат страховика. Достатній внесок дорівнює сумі нетто-ставки і навантаження (витрат страховика), тобто подає брутто-ставку без прибутку страховика.

Натуральний внесок являє собою премію, що призначена для покриття ризику за певний проміжок часу. Натуральний внесок за цей відрізок часу дорівнює ризиковому внеску, але з часом він змінюється, збільшуючись або зменшуючись залежно від характеру ризику. У договорах страхування життя, внаслідок їхнього тривалого терміну, натуральний внесок збільшується. Врахування зміни натурального внеску в договорах страхування життя має велике значення для фінансових результатів страхування.

Постійний внесок не змінюється з часом. Його сталість викликана незмінністю у часі страхового ризику. Застосовується у більшості договорів майнового страхування. Звичайно ці договори укладають строком до одного року. При цьому умовно приймається, що за цей період не можуть відбутися різкі коливання у поводженні страхового ризику, і величина внеску повинна залишитися постійною.

За формою сплати страхові премії (внески) поділяються на одиничні, поточні, річні і розстрочені.

Одинична премія сплачується страхувальником страховику наперед за весь період страхування. Сума цієї премії визначається до моменту укладання договору страхування і виражає еквівалентність зобов'язань страховика і страхувальника.

Поточний внесок - частина від загальних зобов'язань страхувальника стосовно страховика. Сума поточних внесків за цим видом страхування завжди буде більше одиничного внеску, що пояснюється втратами прибутку страховика при розстрочених поточних внесках.

Річний внесок - це єдиний внесок, який здійснюється строком до одного року. Він неподільний і за теорією актуарних розрахунків завжди більше одиничного внеску. В особистому страхуванні виділяються строкові і довічні річні страхові внески. Строкові внески - це внески, що сплачуються протягом певного проміжку часу. Довічний страховий внесок сплачується щорічно протягом усього життя страхувальника.

Розстрочений страховий внесок являє собою внесок, що сплачується на виплат. Розстрочений страховий внесок поділяється на річні, а річні, своєю чергою, на піврічні, квартальні, місячні. Частина річного внеску, що сплачується страхувальником за укладеним договором, називається розстроченим страховим внеском. Сума розстроченого страхового внеску завжди більше суми річного внеску через утрату прибутку страховиком за договорами із розстроченим внеском.

Цильмерівський внесок - це сума нетто-ставки і витрат на обслуговування договорів страхування цього виду за рік. Цей внесок містить певні резерви, завдяки яким відшкодовуються витрати на укладання договорів страхування. У цьому зв'язку активізовані витрати являють собою активи страховика.

Перестраховочний внесок - це внесок, котрий страховик сплачує перестраховику за умовами укладеного між ними договору перестраховування. Стосовно відповідальності, взятої перестраховиком за договором перестраховування, перестраховочний внесок може бути пропорційним і непропорційним.

Принцип відшкодування та його зв'язок з компенсаційною функцією страхових відносин

Принципи страхування найповніше розкривають його призначення.Основним принципом страхування є відшкодування збитків від страхових випадків, спричинених шкідливим впливом стихійних лих та недбалої людської діяльності. Сучасний рівень виробничих сил не в змозі позбавити нас зазначених небажаних явищ, тому в інтересах компенсації збитку, спричиненого несприятливими чинниками, потрібен подальший розвиток страхування. В цьому полягає відновлювальна функція страхування. У спеціальній літературі зі страхування цю функцію також називають компенсаційною та виділяють похідну від неї охоронну. Вирішуючи завдання відновлення, компенсації певних витрат, спричинених стихійними лихами і нещасними випадками, державне страхування, як пише М. Шимінова, тим самим допомагає охороні власності, захисту майнових інтересів страхувальників, тобто виконує охоронну функцію .

Інше бачення цієї функції у М. Шерменєва. Ми також вважаємо, що охоронна функція страхуванню не властива - це лише відновлення матеріальних цінностей. Якщо мати на увазі під охороною відновлення втрачених матеріальних цінностей, то термін «охорона» не відображає сутності страхової операції [5, с 15].

Страхування сприяє «зростанню суспільного виробництва шляхом спрямування залишків вільних грошових засобів органів державного страхування на кредитування і фінансування народного господарства». Упродовж тривалого часу попереджувальна функція обмежувалась лише роз'ясненням і пропагандою, але сьогодні вона спрямована на фінансування за рахунок частини коштів страхового фонду. Попереджувальна функція зменшує страховий ризик в народному господарстві шляхом виділення засобів на будівництво пожежних депо, заходів щодо недопущення загибелі та пошкодження сільськогосподарських культур.

У страхуванні деякі платежі, акумульовані страховою організацією, витрачаються не рівномірно, а з настанням страхового випадку або закінченням строку дії договору чи згідно з чинним законодавством.

Такий перерозподіл має неабияку економічну доцільність, адже перерозподіл коштів відбувається для кожного страхувальника: в сприятливі роки він сплачує внески, а в несприятливі отримує допомогу.

У страхуванні життя категорія страхування найбільшою мірою зближується з категорією кредиту в разі нагромадження відповідно до договору страхування на доживання обумовлених страхових сум. Як правильно зазначає авторський колектив підручника «Фінансове право» (1999 р.), збереження грошових сум за допомогою страхування на доживання пов'язане з потребою в страховому захисті досягнутого сімейного добробуту. Тим самим страхування має і ощадну функцію (в спеціальній літературі вона ще має назву мобілізаційна) .

«Державне страхування не лише фінансово-економічна категорія, а й правовий інститут, а тому, як правило, в цілому, призначене виконувати виховну функцію». Однак норми фінансового права регулюють відносини з приводу акумуляції та розподілу коштів, зібраних у страхових організаціях, а не «стимулюють належне поводження суб'єктів страхових відносин», як зазначає М. Шимінова. Тому ця функція, можливо, була б більш доречною для страхування з огляду адміністративного права і аж ніяк не фінансового.

Потрібно погодитись із колективом авторів підручника «Фінансове право» 1999 р., які виділяють контрольну функцію страхування та зазначають, що вона полягає в суворо цільовому формуванні коштів страхового фонду. Згідно з контрольною функцією на підставі нормативних документів здійснюється фінансовий страховий контроль за проведенням страхувальних операцій

В окремих випадках, коли загибель майна сталася через безгосподарність страхувальника, страховики можуть відмовити у виплаті страхового відшкодування.

Однією з передумов подальшого розвитку страхування є посилення його функцій через модифікацію діючих та виявлення нових.

Отже, вітчизняне законодавство в галузі страхування потребує подальшого вдосконалення, оскільки, ґрунтуючись лише на чітко сформульованих поняттях, можна досягти надійного правового захисту. Тому законодавцям, науковцям та практичним працівникам слід переглянути принципи, ознаки та функції страхування, визначитись щодо його об'єкта. Реалізація такого підходу, на наш погляд, надасть можливість не лише упорядкувати страхове законодавство, а й підвищити рівень страхового обслуговування в країні.

Організаційна структура та ресурси страхової компанії

ризик страховий тарифний премія

Під структурою компанії розуміються насамперед зв'язки, що існують між різними частинами організації для досягнення її мети. Це поділ роботи на окремі завдання, що виконуються керівництвом, галузевими та функціональними управліннями (департаментами), відділами, секторами й іншими підрозділами центрального офісу та регіональної мережі компанії.

Організаційна структура набирає таких форм, як поділ праці, створення спеціалізованих підрозділів, ієрархія посад, внутрішньоорганізаційні процедури.

Структура управління компанією може будуватись за такими принципами.

Принцип лінійного підпорядкування . Це означає, що вищі керівники наділяються правом давати розпорядження підлеглим співробітникам з усіх питань, що випливають з їхньої діяльності. Наприклад, указівки керівника страхової компанії є обов'язковими для всього персоналу. Такий порядок, коли підлеглим структурам доводиться вирішувати справи виключно через «верхи», забезпечує відповідний рівень контролю за діями структурних підрозділів компанії. Проте в разі додержання лише функції лінійного підпорядкування центральний апарат, і особливо керівництво, перевантажується розглядом порівняно дрібних питань. Внаслідок цього управління втрачає оперативність, найкваліфікованіші працівники відволікаються від опрацювання перспективних, глобальних проблем розвитку компанії.

Принцип функціонального підпорядкування . п раво давати розпорядження надається щодо виконання конкретних функцій, незалежно від того, хто їх виконує. Наприклад, головний бухгалтер може дати вказівки з обліку матеріальних і грошових цінностей, що перебувають у розпорядженні будь-якого підрозділу компанії.

Носій функцій може отримувати вказівки від кількох керівників відділів чи інших функціональних підрозділів і має, у свою чергу, звітувати перед ними про виконання тих чи інших видів робіт. Це не поширюється на дисциплінарну відповідальність. Накласти стягнення або матеріально заохотити працівника може керівник компанії або та особа, якій делеговані ці права.

Принцип лінійно-штабного підпорядкування . Це, здебільшого, «мозкові» центри (штаби), які виконують консультаційні функції у процесі стратегічного планування, підготовки рішень з інших найважливіших питань роботи компанії. До них, крім штатних працівників, нерідко залучають консультантів і експертів з вузів, наукових лабораторій та інших установ. Такі фахівці опрацьовують ті чи інші питання та подають керівництву свої висновки і пропозиції. Консультанти не наділяються правом давати розпорядження працівникам компанії.

Страхові компанії, формуючи свої організаційні структури, використовують, зазвичай, усі три принципи. Важко уявити, наприклад, Національну акціонерну страхову компанію (НАСК) «Оранта» без урахування можливостей раціонального поєднання лінійного та функціонального підпорядкування підрозділів, їх співробітників. Що ж до принципу лінійно-штабного підпорядкування, то він у багатьох компаніях довго недооцінювався.

Найбільшою страховою організацією в Україні за низкою параметрів і досі лишається НАСК «Оранта». Структура цього страховика доволі складна. Вона охоплює чотири рівні управління: центральний офіс (Правління компанії), обласні (Київську і Севастопольську міські) дирекції, міські та районні відділення й філії. Ця компанія -- наступниця колишнього Укрдержс траху. До 1994 року вона мала свої відділення в усіх районах України. Згодом зі складу НАСК «Оранта» виокремилися як самостійні юридичні особи деякі обласні дирекції . Так утворилися відкриті акціонерні товариства «Крим-Оранта», «Оранта-Дніпро», «Оранта-Донбас», «Оранта-Лугань», «Оранта-Січ». Останніми роками НАСК «Оранта» відкрила низку філій і відділень в областях, де функціонують названі щойно самостійні страховики.

Зі світової практики відомі три системи організації роботи страхових компаній з філіями. Кожна з них має свої переваги і недоліки. Вибір тієї чи іншої системи роботи з філіями залежить від конкретних обставин.

Централізована система . Вона передбачає прийняття всіх рішень, що стосуються андеррайтингу та відшкодування збитків, на рівні центрального офісу (головної контори). Тут підписуються поліси, здійснюються розрахунки, пролонгуються поліси. На філії покладаються видача бланків, отримання і перевірка анкет на страхування та покриття збитків. Ці документи пересилаються до центрального офісу для прийняття рішень. Переваги цієї системи полягають у тому, що вона вимагає менше висококваліфікованих фахівців, скорочуються витрати на ведення справи. До недоліків слід віднести те, що працівники філій мають малі перспективи для кар'єри, на прийняття рішень витрачається багато часу, причому рішення не завжди враховують місцеві умови.

Децентралізована система. За цієї системи більшість рішень, що стосуються укладення договорів і відшкодування збитків , приймаються у філії.

Остання самостійно поновлює договори і веде облік. Звичайно, що рішення філії мають узгоджуватися з політикою, що її проводить компанія в цілому. Перевагою є те, що у філії працює більш кваліфікований персонал, ніж при централізованій системі, клієнти мають можливість оперативно отримати більше послуг. До недоліків можна віднести недостатній обсяг роботи для кваліфікованих працівників, ускладнення щодо перестрахування ризиків.

Регіональна система. За такої системи серед філій виокремлюються головні для даного регіону. У них зосереджується група фахівців з андеррайтингу, оцінювання та відшкодування збитків. Вони обслуговують потреби кількох філій, що працюють у даному регіоні. Це компромісний варіант, де враховуються переваги і недоліки централізованої і децентралізованої систем.

У філіях зосереджується великий обсяг інформації про поліси, страхові внески, відшкодування збитків, заробітну плату, комісійні винагороди. Для опрацювання цієї інформації використовуються комп'ютери. Існує тісний зв'язок між філіями і головним офісом. Завдяки високій швидкості роботи факсів, комп'ютерів, принтерів, ксероксів, електронної пошти прискорилося оформлення страхових послуг. Відпала потреба в рутинній ручній роботі, що її виконували різні службовці.

Представництво страховика -- це відокремлений підрозділ останнього, який не є юридичною особою, діє згідно з Положенням про представництво, не маючи права безпосередньо продавати страхові поліси, а також здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність. Представництво виконує функції і завдання, які сприяють організації та здійсненню статутної діяльності страховика, виступає від імені страховика і фінансується ним. Представництва можуть бути створені на території як України, так і іноземних держав. Вони мають такі завдання: збір інформації, реклама, пошук клієнтів страховика в даному регіоні або країні, виконання репрезентативної функції, надання консультацій.

Про створення чи ліквідацію філій і представництв страхова компанія в 10-денний термін інформує Міністерство фінансів України. Страховик несе повну відповідальність за діяльність його відокремлених підрозділів.

з ауважимо, що створення регіональної мережі -- справа вельми витратна. З певним розвитком посередницьких структур компаніям, можливо, стане вигідніше користуватися послугами страхових агентів і брокерів, щоб підтримувати необхідні зв'язки з віддаленими від центрального офісу страхувальниками.

Зарубіжний досвід показує, що останніми роками структури управління спрощуються. Так, у Великій Британії є чималі за нашими мірками компанії, які мають всього два-три структурні функціональні підрозділи. Багато компаній практикують періодичне переміщення співробітників з одного підрозділу до іншого. Це сприяє підвищенню їхньої кваліфікації, допомагає оволодіти знаннями з ведення справи й на інших ділянках роботи компанії. п рацівники сприймають такі заходи позитивно, як один із способів боротьби із закостенінням організаційної структури.

Організаційна структура страхової компанії вдосконалюється в кілька етапів.

Перший передбачає вивчення всіх переваг і недоліків існуючої системи управління . Тут слід з'ясувати, на яких саме видах робіт позначається дефіцит потужностей компанії, а на яких є зайві ресурси. Доцільно порівняти структуру своєї компанії зі структурами аналогічних за профілем вітчизняних і зарубіжних страховиків. При цьому порівняння має бути не суто механічним, а враховувати можливість застосування критеріїв мотивованої організації праці, запропонованих американським психологом та економістом Херцбергом (докладніше див.: Ефимов С. Л . Организация управления страховой компанией: теория, практика, зарубежный опыт. -- М., 1995). Ці критерії зводяться ось до чого.

Будь-які дії мають бути усвідомленими.

Більшість людей відчувають радість від роботи, за яку вони відповідають. Вони прагнуть бути причетними до наслідків діяльності, мати контакти з колегами. Дії кожного працівника мають бути важливими для когось конкретно.

Кожний на робочому місці прагне показати, на що він здатний. Фахівець не погодиться на те, щоб з питань, з яких він найкомпетентніший у даній організації чи підрозділі, рішення приймались без його участі.

Кожний прагне побачити себе в наслідках праці. Результати роботи повинні мати своїх справжніх творців, а не бути знеосібленими. Нерідко керівники присвоюють лише собі позитивні наслідки роботи компанії, а недоліки переадресовують своїм підлеглим. Це створює напруженість у колективі.

Кожний має власний погляд на те, як можна поліпшити свою роботу, її організацію. Працівник має намір реалізувати свою мету і не боїться санкцій. Він сподівається на те, що до нього поставляться зацікавлено. Тому в компаніях слід стимулювати приплив нових ідей.

Людям подобається відчувати свою значущість. Керівництво компанії має постійно дбати про те, щоб кожний працівник усвідомлював, наскільки важлива саме його праця для загального успіху.

Кожна людина прагне успіху. Успіх -- це реалізована мета. Мета має бути відпрацьована в колі співробітників так, щоб досягнення її піддавалось вимірюванню за рівнем і термінами виконання.

Успіх без визнання призводить до розчарування.

За тим, яким способом, в якій формі і з якою швидкістю працівники дістають інформацію, вони оцінюють, яка їхня реальна значущість в очах безпосереднього керівництва і менеджерів взагалі.

Підлеглим не подобається, щоб рішення про зміни в їхній роботі і на робочих місцях керівники приймали без їхнього відома, без урахування їхніх знань і досвіду.

Кожному виконавцеві потрібна інформація про якість власної праці, причому оперативна, щоб він міг коригувати свої дії.

Для всіх нас контроль з будь-якого боку неприємний. Кож на робота виграє від максимально можливого ступеня самоко нтролю.

Більшість людей у процесі роботи прагнуть здобути нові знання. Підвищені вимоги, що дають шанс для подальшого розвитку, сприймаються з більшим бажанням, ніж занижені.

Будь-яка особистість реагує негативно, коли її зрослі завдяки наполегливій праці досягнення тягнуть за собою підвищення навантаження, особливо за відсутності відповідних змін в оплаті праці та інших формах стимулювання.

Має бути вільний простір для ініціативи щодо поліпшення роботи та виявлення індивідуальної відповідальності працівників протягом усього ланцюжка «витрати--результати».

Докладний аналіз за переліченими критеріями дасть багатий ґрунт для висновків і пропозицій щодо потреби внесення змін до організаційної структури компанії.

На другому етапі опрацьовується проект створення (для нових компаній) або вдосконалення організаційної структури компанії. Важливішу інформацію для опрацювання містять матеріали, отримані на першому етапі роботи, а також стратегічні наміри компанії щодо її подальшого розвитку. Проект має передбачати можливість забезпечення його реалізації фінансовими, трудовими та іншими ресурсами.

На завершальному, третьому, етапі впроваджується нова організаційна структура компанії . Ця робота має бути виконана з мінімальними витратами часу на пристосування до неї як персоналу компанії, так і споживачів її послуг. Не завжди всі структурні підрозділи починають діяти з моменту відкриття компанії. Мають рацію ті компанії, які поступово, у міру ресурсного забезпечення і готовності до надання відповідних послуг, доводять фактичну структуру до проектної.

Основи обчислення тарифних ставок та види страхових премій

Визначення тарифної ставки можна зрозуміти після того, як будуть зрозумілісхема роботи страхового ринку. Так страховик і страхувальник укладаютьміж собою угоду на те, що страхова компанія, надасть певнупослугу своєму клієнтові при настанні страхового випадку, зазначеного вдоговорі. Будь-яка послуга має свою вартість або ціну, яка виражається встраховому внеску (тариф, премії), яку страхувальник сплачуєстраховикові. Страхова премія встановлюється при підписанні договору ізалишається незмінною протягом терміну його дії.

Реальна вартість страхової послуги полягає в тому, що якщо наступивстраховий випадок, то страховик, наприклад, оплачує витрати страхувальника,відшкодовуючи йому тим самим шкоду, заподіяну ним у зв'язку з тим, що сталося.

Необхідно визначити, як страховик визначає для себе цю ціну, ніжвін керується в процесі її встановлення.

По-перше, величина премії має бути достатньою, щоб:

- Відповісти за договором страхування в розмірі пропонованих претензій,

- Створити страхові резерви;

- Покрити витрати страхової компанії;

- Забезпечити певний розмір прибутку.

По-друге, ціна страхової послуги, як і будь-яка ринкова ціна, коливаєтьсяпід впливом попиту та пропозиції. Вона варіюється в певномуінтервалі, нижня межа якого визначається рівністю міжнадходженнями платежів від страхувальників і виплатами страхового відшкодування (страхових сум) за договорами плюс витрати страхової компанії (пн = А + З).

Зрозуміло, що за такого рівня ціни, страховик не одержала ні будь-який прибуток.

Верхня межа ціни страхової послуги визначається розміром попиту на неї івеличиною банківського відсотка (Пв = F (Ds; i). Тоді Пн 0) - страхова надбавка прямо пропорційна відхиленню від середнього значення збитку.

3. За коефіцієнтом варіації: Н (х) = с * Var (x), (с> 0), тобто страхова надбавка безпосередньо залежить від стандартного відхилення, і змінюється обернено пропорційно від його середнього значення.

(a, b, c) - числа, що показують ступінь пропорційності і рівеньстрахової надбавки.

Для визначення страхової премії необхідно знати, що страховапремія сплачується під час укладання договору страхування, а страховасума - через деякий час (якщо станеться страховий випадок). Томуу страховиків є й запас часу, і можливість отримати всю преміюцілком, не заплативши нічого страхувальнику. Використовуючи час, страховик можеінвестувати кошти, отримуючи від цього додатковий дохід. А якщо нестанеться страховий випадок, то сума страхових премій за даними договорамистрахування залишається у страховика. У цих двох пунктах і полягаютьосновні доходи страхової компанії.

Страховий бізнес володіє значною часткою авантюризму, в ньомуневід'ємно присутній елемент випадковості. Тобто, як страховик, такі страхувальник одержують свої вигоди в залежності від фортуни. Якщорозглянути формування ціни страхової послуги з точки зору витрат, то їхвизначення полягає в калькуляції збитку, до якого призведе страховеподія. Його визначають як страховик, так і страхувальник, домовляючись провиплати певної страхової суми. Однак, в страхуванні не можнавизначити чи доведеться нести ці витрати страховика, як компанії,надає послуги. У даному випадку складно знайти рівноважну ціну тавизначити внески страхувальника. Єдиним шляхом у її визначенніє аналіз минулих даних, при цьому досліджуваний період повинен бути якякомога довше, а сукупність даних однорідні.

Розмір виплат за договором страхування є випадковою величиною,а, отже, сума виплат за всіма договорами, також величина випадкова.

Сума виплат обмежена страховим фондом, який формується із страховихпремій. Тому сукупна страхова сума варіюється в деякомуінтервалі, верхня межа якого дорівнює сумі всіх виплат по всіхдоговорами. Для забезпечення 100%-ної гарантії того, що сума нетто-премійперевищить суму виплат, страховик повинен створити страховий фонд у розмірісукупної страхової суми. У цьому випадку страхова премія буде рівнастрахової суми. У результаті страхувальник, з урахуванням навантаження, повинен будезаплатити більше, ніж отримає при настанні страхового випадку. Такіумови страхувальник не прийме, а, отже, страховикові доводитьсяризикувати так, що його ризик визначається ймовірністю всіх страховихподій від яких він страхує. Для себе страховик визначає розмірсвого ризику, що математично можна виразити таким нерівністю: або, де y - задана страховиком гарантія безпеки, Si --виплата, Pi - премія, b - верхня межа страхової гарантії. Сутністьданого нерівності така: вірогідність того, що сума всіх виплатперевищить суму всіх внесків страхувальників, повинна бути визначенастраховиком заздалегідь. Це робиться для визначення нетто-премії.

Згідно теореми А. М. Ляпунова (якщо Х - випадкова величина, що дорівнюєсумі великого числа незалежних випадкових величин, вплив кожної зяких на всю суму мізерно мало, то Х має розподіл близьке донормальному) страхові події та страхові виплати розподілені понормальному закону. Якщо відомий закон розподілу випадкової величини,то наведене вище нерівність легко вирішити. По-перше, імовірність того,що неперервна випадкова величина Х набуде значення, що належитьінтервалу (a, b), дорівнює визначеному інтегралу від щільності розподілу,взятому в межах від a до b (. По-друге, - функція нормальногорозподілу, де a - матемпатіческое очікування випадкової величини, а - її середнє квадратичне відхилення. І по-третє,, де Ф - функція

Лапласа. Сума нетто-премій є математичним очікуванням від сумистрахових виплат, а ймовірність відхилення повинна бути задана страховикомзаздалегідь, то наведене вище нерівність тотожне до наведеного вище.

Підставляючи відомі значення в дане рівняння можна знайти сумарнувеличину нетто-премії.

Виходячи з принципу фінансової еквівалентності, очікувану величинунетто-премії можна виразити як добуток страхової суми і нетто -ставки, виражається у відсотках (Е (X) = S (X) * T (X)/100). Де Т (Х) - неттоставка, яка залежить як від ймовірності настання страхового випадку,так і від тяжкості страхового випадку (величини збитку). Страхову сумувизначає сам страхувальник. Верхня її межа - максимальна вартістьзастрахованого майна.

Види страхування з точки зору особливостей розрахунку нетто-ставок можнарозділити на 2 категорії:

1. Страхування життя. Тут формування резерву внесків і розрахунки тарифних ставок проводяться за допомогою актуарних методів, на основі таблиць смертності і норм прибутковості з інвестицій тимчасово вільних резервів із страхування життя.

2. Ризикові види страхування. Це ті види страхової діяльності, що відрізняються від страхування життя. Вони не передбачають зобов'язань страховика з виплати страхової суми при закінченні терміну дії договору страхування, і не пов'язані з накопиченням страхової суми протягом терміну дії договору страхування. У ризикових видах страхування не використовується принцип капіталізації і, отже, при розрахунку нетто-ставок не використовуються методи фінансових обчислень (дисконтування і компаундінг). Дані види страхової діяльності можна умовно розділити на два види:

- Масові ризикові види страхування. Вони охоплюють значну кількість суб'єктів страхування і страхових ризиків, що характеризуються однорідність об'єктів страхування і незначним про малі розміри страхових сум. Наявність великої кількості застрахованих об'єктів на увазі, що за вказаними ризиків існує достатній обсяг статистичних даних, на основі яких можна описати всю сукупність ризиків за допомогою їх числових характеристик, таких як середнє значення та дисперсія. При цьому, з огляду на однорідність застрахованих об'єктів, можна стверджувати, що середні значення будуть характеризувати всю сукупність з достатньою точністю.

- Страхування рідкісних подій і великих ризиків. У даному випадку мова йде про ризики, пов'язані з низькою частотою настання страхового випадку та високою вартістю збитку. Число об `єктів, яке можна застрахувати, обмежена, а розкид страхових сум становить значну величину.

Для страхування рідкісних подій і великих ризиків існують деякі особливості розрахунку нетто-ставок, зумовлені специфікою страхуються ризиків та об'єктів. По-перше, при розрахунку тарифів необхідно спиратися на дані за кілька років (чим більший термін тим точніше розрахунок). Певна таким чином премія повинна підтримувати фінансову рівновагу страховика в межах не одного року, а досить тривалого періоду. По-друге, при розрахунках нетто-премій необхідно використовувати реальну вартість ризику, а не середню, на відміну від страхування масових ризиків, тому що сукупність ризиків неоднорідна. По-третє, страховики змушені враховувати перестрахування на величину збитку по всьому портфелю ризиків даного типу. По-четверте, для виваженого розрахунку тарифних ставок необхідно розширити базу даних за межі статистичної інформації та будуть використані дані інших страхових компаній.

Медичне та соціальне страхування в Україні

Відповідно до ст. 49 Конституції України громадянам України гарантовано право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Світова страхова медицина, як правило, складається із загальнообов'язкового і добровільного медичного страхування. В Україні загальнообов'язкового медичного страхування на загальнодержавному рівні не запроваджено, хоча про медичне страхування - як один із видів обов'язкового страхування згадано в ст. 7 Закону України «Про страхування» від 7 березня 1996 року.

На даному етапі існують лише окремі категорії осіб, щодо яких вимагається обов'язкове медичне страхування - наприклад, іноземці на час їх тимчасового перебування на території України. До основних категорій громадян, які підлягатимуть загальнообов'язковому державному соціальному медичному страхуванню, можна віднести:

- громадян України, іноземців і осіб без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форми власності, виду діяльності й господарювання;

- громадян, які працюють у громадян-підприємців або у фізичних осіб, що на договірних чи інших умовах використовують працю найманих робітників, у тому числі тих, хто виконує роботу на умовах трудового договору, за договорами цивільно-правового характеру або на інших умовах, передбачених законодавством;

- членів колективних або орендних підприємств, сільськогосподарських кооперативів і фермерських господарств;

- громадян, які працюють на іноземних підприємства, установах чи організаціях, що проводять діяльність на території України;

- осіб, трудовий договір із якими розірвано в зв'язку зі змінами в організації виробництва й праці, та за якими згідно зі законодавством зберігають середню заробітну плату за попереднім місцем роботи;

- осіб, яким надано відпустку по догляду за дитиною тощо.

Особи, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному медичному страхуванню, отримуватимуть свідоцтво, порядок видачі та зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України. Згідно з проектом закону страховиком визначено Фонд загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування, повноваження якого передбачають права:

- вимагати від страхувальників і застрахованих осіб своєчасної сплати страхових зборів і дотримання законодавства в сфері медичного страхування;

- укладати договори про надання медичної допомоги за цим видом страхування;

- здійснювати перевірку правильності нарахування й повноти сплати страхувальниками страхових зборів і отримувати потрібні документи й пояснення;

- розробляти пропозиції щодо розміру страхових зборів;

- брати участь у визначенні розмірів страхових зборів за надання медичної допомоги;

- порушувати відповідно до законодавства питання про притягнення посадових осіб до відповідальності за порушення законодавства в сфері медичного страхування;

- застосувати стягнення, передбачені цим та іншими законами.

Передбачуваний порядок сплати страхових зборів є таким: 50% розміру нарахованих зборів за застрахованих осіб будуть сплачувати страхувальники-роботодавці й 50% - застраховані особи. Розмір страхових зборів на медичне страхування щороку встановлюватиме Верховна Рада України; розмір страхових збрів на загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування - у відсотках від виплат (доходу), з яких обчислюють страхові збори, а саме:

- для роботодавців - від суму фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб;

- для застрахованих - працюючих осіб - від сум оподатковуваного доходу (прибутку);

- для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, - займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з отриманням доходу, а також осіб (та членів їх сімей), які провадять підприємницьку діяльність, - від сум сукупного оподатковуваного доходу (прибутку).

Для деяких інших категорій застрахованих (добровільно застрахованих осіб, які проходять строкову службу тощо) в проекті передбачено окремий механізм нарахування страхових зборів.

Другим видом медичного страхування є добровільне медичне страхування (ст. 6 Закону України «Про страхування», при якому за рахунок страхових внесків страхувальників (якими можуть бути самі застраховані особи або треті особи) формують страхові резерви страхових компаній, з яких при настанні страхового випадку і оплачують медичні послуги, що надають застрахованій особі. З урахування їх соціального значення договори страхування взагалі й добровільного медичного страхування належать до сфери регулювання цивільного законодавства.



Структура інвестиційних ризиків та їх страхування

Здійснення підприємництва в будь-якій формі пов'язане з ризиком. Ризик характеризується як небезпека потенційної ймовірної втрати ре-сурсів або недоодержання доходів порівняно з прогнозованим варіантом. В інвестиційній діяльності питання ризику стоїть дуже гостро. Це спри-чинюється, по-перше, значною тривалістю інвестиційного циклу від мо-менту вкладення коштів до часу їх повернення. Зрозуміло, що на да-леку перспективу важко спрогнозувати результати, бо на них можуть впливати різні сторонні економічні, політичні, соціальні, екологічні та інші фактори. По-друге, інвестування пов'язане з вкладанням великих коштів, матеріальних ресурсів, неефективне використання яких може негативно позначитись на фінансовому стані інвестора. По-третє, часто інвестування здійснюється через третіх осіб (фінансових посередників), тому інвестор, як правило, не має реальної можливості контролювати використання вкладених коштів, оперативно втручатись у виробничий процес тощо.

З огляду на викладене у процесі складання інвестиційного бізнес-пла-ну дуже важливо правильно оцінити й проаналізувати можливі ризики, виявити напрями їх уникнення та страхування. Оцінити ризики в бізнес-плані можна за допомогою визначення фак-торів, наведених у табл.

Вид ризику	Рівень ризику	Форма страхування ризику
Затримка початку реалізації інвестиційного проекту (відсутність ліцензії, проектно-кошторисної документації, земельної ділянки тощо)	Безризикові інвестиції	Розробка ефективних профілактичних заходів з метою попередження ризиків
Несвоєчасне завершення будівництва (зазначити причини)	Припустимий	Створення страхових (резервних) фондів для покриття збитків
Значне перевищення вартості порівняно з проектно-кошторисною документацією	Критичний	Чітке визначення обов'язків і відповідальності всіх учасників інвестиційного проекту, розподіл між ними збитків
Ризик невиходу у встановлені строки на проектну потужність	Катастрофічний	Отримання певних гарантій від органів влади
Ризик втрати ринку збуту (зниження попиту, високий рівень конкуренції)		Зовнішнє страхування окремих ризиків у страхових компаніях
Зниження запланованого рівня чистого прибутку (підвищення рівня затрат, зниження рівня цін)



Список використаної літератури

1. Базилевич В. Д. Страховий ринок України. - К.: Товариство “Знання”, КОО, 2000. - 374 с.

2.Вовчак О. Д. Страхування: Навчальний посібник. 2-е видання, виправлене. Львів: “Новий світ - 2000”, 2001. - 288 с.

3. Горбач Л.М. Страхова справа. - К.: «Просвіта», 2003. - 285с.

4. Ефимов С.Л. Энциклопедический словарь: Экономика и страхование. - М.: Церих - ПЭЛ, 1996. - 528 с.

5. Залетов А. Н. Страхование в Украине. Под редакцией доктора экономических наук О. А. Слюсаренко. - К.: Международная агенция «BeeZone», 2002. - 452 с.

6. Ротова Т. А., Руденко Л.С. Страхування: Навч. посіб. - К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001. - 402 с.

7. Таркуцяк А.О. Страхові послуги: Навчальний посібник. - К.: Видавництво Європейського Університету, 2003. - 389с.

8. Хохлов Н. В. Управление риском: Учеб. пособие для вузов. - М.: ЮНИТИ ДАНА, 2001. - 239 с.

9. Шихов А. К. Страхование: Учеб. пособие для вузов. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. - 431 с.

Размещено на Allbest.ru

...