Участь власних коштів при фінансуванні об'єкта, що кредитується

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Участь власних коштів при фінансуванні об'єкта, що кредитується

2. Методи надання и способи повернення кредиту

3. Задача

Список використаної літератури

1. Участь власних коштів при фінансуванні об'єкта, що кредитується

Фінансування капітальних вкладень - це забезпечення фінансовими ресурсами витрат щодо відтворення основних фондів. Відтворення основних фондів за рахунок капітальних вкладень фінансується з різноманітних джерел. Джерела фінансування капітальних вкладень формуються двома методами: безповоротним (метод фінансування) і поворотним (метод кредитування).

Власні кошти інвесторів, призначені на фінансування капітальних вкладень, зберігаються, як правило, на основних поточних рахунках підприємств. Водночас на прохання підприємств на договірній основі і за відповідну плату банки можуть відкривати їм окремі рахунки для обліку надходжень та використання власних коштів, призначених для фінансування капітальних вкладень. Розмежування у інвесторів власних коштів, що виділяються на фінансування капітальних вкладень на окремому рахунку, здійснюється і при змішаному фінансуванні, тобто якщо поряд з бюджетними асигнуваннями використовуються відповідні кошти інвесторів.

Безповоротний метод фінансування передбачає надання інвесторам фінансових ресурсів на капітальні вкладення в порядку прямого їх виділення та без наступного повернення. У такому порядку використовуються бюджетні асигнування, кошти спеціальних позабюджетних фондів, власні й залучені кошти інвесторів.

Поворотний метод забезпечення капітальних вкладень ресурсами передбачає надання інвестору кредитів у тимчасове користування на чітко визначений термін за плату і умов повернення та цільового використання. Кредитування підприємств на капітальні вкладення більш повно відповідає умовам переходу до ринку. Воно має стимулювати підприємства до підвищення ефективності капітальних вкладень, здійснюваних за рахунок кредитів банку.

Фінансування і кредитування капітальних вкладень має здійснюватися через установи банків. У цьому зв'язку у відповідних банках необхідно концентрувати кошти, що виділяються на фінансування капітальних вкладень. Кошти бюджетів, позабюджетних фондів, а також довгостроковий кредит, що виділяються на фінансування капітальних вкладень, обліковуються в банках на окремих рахунках.

Кошти, що призначені для фінансування капітальних вкладень та обліковані на відповідних рахунках в установах банків, використовуються за цільовим призначенням. Бюджетні асигнування і кошти позабюджетних фондів, що виділяються на фінансування державних централізованих капітальних вкладень, витрачаються на оплату виконуваних обсягів цих капітальних вкладень під контролем відповідного органу і банку.

Власні кошти інвесторів, що призначені для фінансування капітальних вкладень, витрачаються під контролем інвестора на оплату розрахункових документів за виконані проектні, будівельно-монтажні й інші роботи, поставлене устаткування й фінансування інших витрат, що належать до будівництва. Установи банків в обов'язковому порядку не контролюють цільове використання власних коштів інвестора на капітальні вкладення. Проте на прохання інвестора на договірних засадах і за окрему плату банки можуть здійснювати такий контроль.

У разі фінансування державних централізованих капітальних вкладень за рахунок бюджетних асигнувань і власних коштів інвесторів крім розмежування їх обліку в банку існують особливості їх використання. У цьому разі спочатку витрачаються власні кошти, а потім бюджетні асигнування.

Довгостроковий кредит підприємствам і організаціям незалежно від їх форм власності може надаватися на технічне переозброєння, реконструкцію і розширення виробництва, нове будівництво об'єктів виробничого і невиробничого призначення, придбання устаткування, що не входить у кошториси будівництва.

Позики підприємств видаються банками на підставі кредитного договору, в якому обумовлюються розмір кредиту, що видається, термін і порядок його використання та повернення, процентні ставки за користування кредитом, обов'язки і майнова відповідальність сторін, а також форми забезпечення обов'язків. Довгострокове кредитування оформляється банком на підставі поданих позичальником документів, перелік яких визначається кредитним договором, який діє протягом періоду користування кредитом.

Потреба в довгостроковому кредиті визначається або повною вартістю витрат по об'єкту (заходу), якщо кредит є єдиним джерелом фінансування, або як різниця між вартістю цих витрат і власних коштів позичальника, що спрямовуються на цей об'єкт.

Довгостроковий кредит видається банками тільки кредитоспроможним позичальникам, що можуть повернути його у встановлені строки і сплатити відсотки за користування ним. Кредитоспроможність позичальника оцінюється банком до підписання кредитного договору на основі аналізу його фінансового стану та ефективності заходу, що кредитується.

Кредит, що видається, використовується на оплату поставлених на будівництво машин та устаткування, будівельних конструкцій, деталей, блоків і матеріалів, а також виконуваних будівельно-монтажних, проектних та інших робіт.

Погашення кредиту починається, як правило, з наступного кварталу після введення в експлуатацію кредитованого об'єкта, що кредитується, за рахунок власних обігових коштів позичальника.

Підприємство, яке бажає отримати довгостроковий кредит за рахунок ресурсів Національного банку України, розробляє відповідну цільову програму, затверджує її у відповідному міністерстві, складає календарний план робіт з цієї програми, кошторис витрат і подає до комерційного банку, що обслуговує його, заявку на довгостроковий кредит з обґрунтуванням потреби в ньому й ефективності наміченої програми.

Після вивчення поданої підприємством заявки і відповідних документів до неї, вирішення питання з Національним банком про кредитні ресурси комерційний банк визначає можливість видачі кредиту позичальнику.

Довгостроковий кредит видається позичальнику тільки на мету, передбачену його кредитною заявою, і в межах коштів, перерахованих комерційному банку Національним банком для цільового кредитування.

Контроль за цільовим використанням кредиту комерційними банками здійснює Національний банк і його регіональні управління, а за цільовим використанням кредиту позичальниками - комерційні банки. У разі виявлення фактів нецільового використання кредиту Національний банк (регіональні управління Національного банку) стягує з комерційного банку штраф у розмірі 5 % суми кредиту, використаного не за призначенням.

2. Методи надання і способи повернення кредиту

Одним із основних елементів у системі основних засад банківського кредитування є методи кредитування, оскільки вони визначають низку інших елементів цієї системи, зокрема, вид позичкового рахунку, способи врегулювання можливої кредитної заборгованості, форми та порядок здійснення контролю (моніторингу) за цільовим використанням залучених коштів і своєчасним їх поверненням.

Під методом кредитування розуміють способи надання та погашення кредиту відповідно до принципів кредитування.

У банківській практиці використовують два методи кредитування.

Сутність першого методу полягає в тому, що питання щодо надання позики вирішується кожного разу в індивідуальному порядку. Позика надається на задоволення певної цільової потреби в коштах на основі поданої клієнтом заяви. Уразі прийняття позитивного рішення щодо надання кредиту клієнту відкривається позичковий рахунок, дебетове сальдо якого відображає величину наданих у тимчасове користування коштів. Водночас на відповідну суму збільшується кредитове сальдо поточного рахунку позичальника, що надає останньому можливість виписувати чеки або інші платіжні документи на банк для здійснення розрахунків, передбачених цілями кредитної угоди. Щоправда, у кредитній діяльності українських комерційних банків більшою мірою практикується не зарахування суми позики на поточний рахунок (що підвищує ризик нецільового використання кредиту), а безпосередня оплата розрахункових документів, представлених позичальником у відповідності з копіями контрактів з контрагентами на придбання тих чи інших цінностей в рамках умов, визначених кредитним договором. Погашення кредиту при цьому здійснюється або разовим платежем по закінченні строку користування позикою, або періодичними внесками - в розстрочку, згідно графіка, узгодженого з банком. Цей метод застосовується при наданні позик на конкретні терміни, тобто позики, терміни яких визначають заздалегідь.

Метод кредитування, видача позик при якому має разовий характер і покликана обслуговувати конкретні цілі виробничої (на поточні чи інвестиційні потреби) або торговельної діяльності (всередині країни й за експортно-імпортними угодами) нині являє собою домінуючий спосіб організації грошово-кредитних відносин вітчизняних комерційних банків із суб'єктами господарювання. Навіть якщо розглядати операції репо (продаж цінних паперів із зворотним викупом), врахування векселів (дострокова оплата суми векселя його власнику за мінусом дисконту з наступним стягненням боргу з платника за векселем), а також факторингові операції (придбання у постачальника права отримання боргу з покупця за поставлені йому цінності) у якості окремих видів кредиту, згідно до пропонованої Національним банком України класифікації, то практична реалізація кредитних взаємин комерційних банків із позичальниками у кожному із зазначених видів операцій так чи інакше передбачає окремий, індивідуальний розгляд відповідних заявок, що дозволяє віднести ці методи до першої групи. Втім, їхня частка у загальній структурі позичкових операцій українських комерційних банків за видами кредитів перебуває на досить низькому рівні, що можна пояснити недостатнім розвитком як вторинного ринку цінних паперів загалом, так і вексельного обігу між підприємствами зокрема .

Згідно з другим методом кредитування позики надаються в межах встановленого заздалегідь ліміту кредитування банком певного позичальника. Цей ліміт (обсяг коштів) використовується позичальником у міру необхідності шляхом оплати платіжних документів, які надходять протягом певного періоду. Таку форму надання кредиту називають відкриттям кредитної лінії. Кредитна лінія відкривається, як правило, клієнтам із стійким фінансовим станом та доброю репутацією. На прохання клієнта ліміт кредитування може бути переглянуто банком.

Однак, якщо в умовах розвинутих ринкових відносин відкриття кредитної лінії передбачає по суті найвищий рівень довіри банку до позичальника, що визначає можливості останнього у будь-який момент отримати позику без додаткових оформлень та переговорів із банком (так само як і можливості не скористатися правом на отримання кредиту), то в умовах перехідного періоду уся сукупність негативних факторів, що супроводжують діяльність підприємств (значні обсяги дебіторсько-кредиторської заборгованості, низький рівень платоспроможного попиту на кінцеву продукцію, негнучкість виробництва стосовно змін ринкової кон'юнктури, надмірне податкове навантаження, політичний ризик підприємницької діяльності тощо) не дозволяє активно використовувати метод кредитування, заснований значною мірою на позитивній оцінці перспектив розвитку того чи іншого суб'єкта господарювання. За подібних обставин навіть формальне відкриття українськими комерційними банками кредитних ліній для своїх клієнтів часто набуває вигляду серії послідовних позик, що за своєю суттю (порядок оформлення, контролю) є радше тими ж разовими кредитами на строго визначені цілі, проте з тією відмінністю, що заборгованість за кожним із них сумується в межах загально визначеного ліміту лінії.

В силу указаних причин у вітчизняній банківській практиці не можуть знайти широкого використання ті методи кредитування, котрі так чи інакше пов'язані з відкриттям кредитної лінії клієнту і котрі активно застосовуються комерційними банками промислове розвинутих країн (револьверний кредит, овердрафт, кредитування за контокорентом, сезонні кредитні лінії, кредитні картки). Щоправда, з урахуванням відносної простоти використання технології позичкових операцій в якості класичного способу організації кредитних взаємин у рамках даної групи методів кредитування, використовуваних українськими комерційними банками, можна відзначити овердрафт (тобто дозвіл клієнту здійснювати платежі на суми, що перевищують залишок коштів на його поточному рахунку). Однак реальна частка цього виду кредитування у загальній сукупності кредитних вкладень залишається на дуже низькому рівні - 1,9% (табл. 4.6), що загалом відображає обережний підхід банківських установ нашої країни до організації грошово-кредитних відносин із господарюючими суб'єктами й намагання зайвий раз уникнути автоматизму у видачі кредитів навіть у тому разі, якщо йдеться про найбільш надійних клієнтів, позаяк досить часто відсутні чіткі гарантії збереження цієї «надійності» навіть у найближчій перспективі.

Кредитна лінія - це юридично оформлене зобов'язання банку надати позичальнику протягом визначеного періоду кредит у межах погодженого ліміту.

За формою кредитна лінія - це письмова угода між банком і потенційним позичальником, із зазначенням терміну та умов надання кредиту на перспективу. Цей документ підтверджує, що банк дає згоду надавати кредити у заздалегідь визначених розмірах протягом певного часу і на умовах, передбачених угодою. Особливість кредитної лінії як форми фінансування полягає в тім, що вона не є безумовно обов'язковим контрактом. Банк може будь-коли анулювати угоду, якщо, наприклад, він визнає, що фінансовий стан клієнта істотно погіршився і є сумніви щодо його здатності виконати умови договору. Позичальник також має право частково або повністю відмовитись від користування кредитною лінією. Початкову домовленість щодо розміру кредитної лінії може бути скасовано (скоректовано) банком у разі раптової зміни кон'юнктури ринку або у зв'язку з нормативними обмеженнями (наприклад перевищення нормативне встановленого ліміту заборгованості на одного позичальника).

Кредитна лінія, як правило, відкривається на термін до одного року. Укладаючи угоду на кредитну лінію, слід урахувати, що вона може передбачати низку умов, які обмежують діяльність позичальника. Угода нерідко супроводжується вимогою щодо зберігання клієнтом мінімального компенсаційного (задля підтримки лінії) залишку на поточному (депозитному) рахунку в банку в межах 20- 30% від суми кредитної лінії, або створення резерву кредиту, щоб у разі виникнення сумнівів у погашенні позички за рахунок цього резерву сплачувати позичковий процент (один із різновидів дисконтного кредиту). Щоб переконатись, що лінія використовується за призначенням, комерційні банки європейських країн іноді вдаються до так званого «періоду очищення» - 30 - 60 - денного терміну, протягом якого не видається жодного кредиту. У нас такі вимоги не практикуються, оскільки більшість позичальників (малих фірм) просто не мають змоги «очистити» лінію. Крім того, тиск банківської конкуренції і бажання зберегти зв'язки з клієнтами утримують від легковажних спроб вдаватися до таких обмежень.

Найпоширенішими є сезонна та поновлювана кредитні лінії. Сезонна кредитна лінія (seasonal of credit) відкривається банком за умови, коли фірмі періодично бракує оборотних коштів через сезонну циклічність виробництва чи необхідність створення товарних запасів у сховищі. Кредити цього виду погашаються після закінчення виробничого циклу за рахунок виторгу від продажу продуктів виробництва. Погашення боргу й процентів здійснюється одноразово. Ризик банку за відкриття сезонної кредитної лінії полягає у небезпеці непогашення кредиту, зумовленій раптовим спадом попиту, зниженням цін, неврожаєм тощо. Ось чому, як правило, банк вимагає забезпечення такої кредитної лінії власністю позичальника.

Поновлювана кредитна лінія (revolving line of credit) відкривається банком, якщо позичальнику постійно бракує оборотних коштів, необхідних для підтримування неперервного зростання обсягу виробництва. Кредитна лінія дає йому можливість покривати потребу в оборотному капіталі, яка постійно збільшується. Термін такої позики звичайно виходить за межі одного року. Повернувши частину боргу, позичальник може отримати нову позику в межах встановленого ліміту та терміну дії договору. Часто револьверний кредит може переглядатись щодо терміну його погашення. Заборгованість за такою кредитною лінією змінюється хвилеподібно, на позичковому рахунку завжди є непогашений залишок, який може бути постійним джерелом формування оборотних коштів. Саме тому цей кредит часто образно називають «вічнозеленою» позичкою.

Відносини між банком і клієнтом регулює угода про відновлення кредиту. Цей документ передбачає: максимальний розмір гарантованої банком позички; напрям її використання; ставку процентів; строки погашення; порядок надання інформації про фінансовий стан клієнта; форми забезпечення позички; інші умови. Позичальник зобов'язується за час дії угоди одержати позичку в межах визначеної суми та використати її за цільовим призначенням. Якщо фактично використаний кредит менший, ніж передбачено договором, клієнт виплачує комісійні, які нараховуються на невикористану частину позички.

Револьверний кредит, як правило, є незахищеним, тому його відкривають фінансово надійним позичальникам. Цей метод кредитування інколи відносять до бланкових кредитів. Кредитоспроможність клієнта визначається на підставі бухгалтерського балансу та фінансового звіту про доходи й витрати фірми. Банк розглядає грошові потоки фірми й ліквідні активи як джерело повернення кредиту.

Вартість кредитної лінії оцінюється за двома критеріями. Першим є потреба негайно сплатити комісійні платежі. Фактично це і є ціною банківського зобов'язання тримати лінію чинною. Ціна залежить від вартості всієї лінії або її невикористаної частини, і, крім того, від репутації позичальника, різних послуг, які надаються банком, тощо.

Другим критерієм вартості кредитної лінії є ставка процентів, що сплачуються за позичений капітал. Як правило, усі кредитні лінії мають змінні ставки процентів, котрі базуються на ставках грошового ринку плюс премія за ризик.

Отже, кредитна лінія - це гнучкий механізм короткострокового кредитування, завдяки якому задовольняється тимчасова потреба позичальника в оборотних коштах. Здебільшого ці гроші йдуть на покриття поточних (сезонних) витрат. Вигідність кредитної лінії в тім, що клієнт має доступ до необхідних йому кредитних ресурсів, але сплачує процент лише за ту суму, яку фактично позичив на даний момент. Більшість із них забезпечує клієнту тривалі зв'язки з банком, які автоматично продовжуються на новий термін. За такої ситуації процентні ставки, ліміти кредиту та інші умови змінюються залежно від фінансового стану, умов і потреб позичальника. На практиці це виливається в перманентну пролонгацію кредиту, що дає можливість використовувати кредитну лінію як довгострокове джерело коштів.

Методи кредитування охоплюють також форму позичкового рахунка, яка використовується для видачі й погашення кредиту залежно від потреби клієнта та інтересів банку. Клієнтові може бути відкритий:

- контокорентний (розрахунково-позичковий) рахунок;

- спеціальний позичковий рахунок;

- звичайний (простий) позичковий рахунок.

За умов ринкової економіки класичним методом кредитування є контокорент - поточний рахунок. З метою прискорення платіжного обороту клієнта банк бере на себе всі його операції за поточними вимогами та зобов'язаннями. Для цього банк відкриває йому єдиний контокорентний рахунок (розрахунковий у такому разі закриває), за яким здійснюються всі розрахункові та кредитні операції: за дебетом відображаються виплати з доручення клієнта і отримання банківських позичок, а за кредитом - грошові, надходження на користь клієнта або його внески. Кредитове сальдо рахунка свідчить про наявність у клієнта власних коштів і означає, що він стосовно банку є кредитором. І навпаки: дебетове сальдо свідчить про залучення в оборот банківського кредиту. Отже, контокорент - це договір про взаємне кредитування.

Контокорент - активно-пасивний рахунок, за яким банк визначає граничну суму заборгованості завдяки встановленню лімітів кредитування, тобто визначенню максимально допустимого розміру дебетового або мінімально допустимого кредитового сальдо. За кінцевим сальдо нараховуються проценти або на користь клієнта, або на користь банку, причому в останньому випадку - за підвищеною ставкою, оскільки банк ризикує більше. Крім процентів банки нараховують також комісійні за послуги. По закінченні контокорентного періоду (квартал, півріччя) сума плати за кредит капіталізується (дебетується на контокорентному рахунку), тобто збільшується борг клієнта. Такі взаємовідносини банк може будувати тільки із платоспроможним клієнтом, з'ясувавши заздалегідь його фінансовий стан і репутацію.

За своєю суттю контокорентний кредит - це визначена банком кредитна лінія (ліміт), з якої у разі потреби може скористатися клієнт. Ліміт кредитування для кожного позичальника встановлюється індивідуально і залежить від його фінансового стану, оборотних коштів, масштабів виробничо-комерційної діяльності та репутації. У межах кредитної лінії позичальник отримує широку можливість маневрування оборотними коштами, оскільки може оперативно, у будь-який час, без попередньої домовленості з банком поповнити свій поточний рахунок відповідною сумою грошей. Тому контокорентний кредит вважається ідеальним резервом ліквідності.

Контокорентний кредит може бути використаний позичальником повністю або частково. Повнота його використання у межах виділеного ліміту залежить від конкретної фінансової ситуації клієнта та характеру його підприємницької діяльності. Однак можливі такі ситуації: коли запропонованого кредиту (тобто ліміту) не вистачає для покриття дебетового сальдо, банк може тимчасово збільшити ліміт кредитування для першокласних клієнтів без укладення додаткової у годи; коли дебетове сальдо на контокорентному рахунку постійно перевищує ліміт кредитування, банк з'ясовує причини такого відхилення і за необхідності підписує з клієнтом нову угоду. За користування позичкою понад встановлений кредитною лінією розмір клієнту доводиться сплачувати додаткові комісійні. Це робить контокорентний кредит іще дорожчим.

Такий режим використання контокорентного кредиту має принципове значення для клієнта, оскільки передчасне відкликання банком кредиту може спричинити різке погіршання фінансового стану клієнта, спровокувавши ланцюг неплатежів.

Комерційні банки у країнах із розвинутою ринковою економікою, особливо англійські, практикують надання кредиту у формі овердрафт, який можна розглядати як особливий вид контокоренту. Він полягає в тім, що банк допускає тимчасову наявність дебетового сальдо на розрахунковому (поточному) рахунку клієнта.

Овердрафт - це метод кредитування, за якого банк у межах узгодженого ліміту здійснює платежі за клієнта на суму, що перевищує залишок коштів на його поточному рахунку; в результаті на рахунку позичальника виникає дебетове сальдо, яке відбиває суму його заборгованості банку. Такі кредити мають здебільшого короткостроковий характер, завдяки їм клієнти здійснюють поточні платежі, які тимчасово перевищують надходження коштів на розрахунковий рахунок.

За змістом овердрафт є розрахунковою кредитною операцією, що дає банку дохід у вигляді процентів за користування кредитними ресурсами та комісійних. Правом на отримання овердрафтного кредиту користуються клієнти банку, які мають стійкий фінансовий стан і уклали з банком відповідний договір.

На основі договору банк разом із клієнтом розробляє загальну концепцію обслуговування овердрафту. Для проведення цієї кредитної операції клієнту, крім розрахункового, відкривають позичковий рахунок. Овердрафт обслуговується так: якщо сума платежу, зазначена у платіжному документі клієнта, перевищує залишок коштів на розрахунковому рахунку, то різниця (дебетове сальдо) автоматично оплачується банком за рахунок кредиту, але в межах невикористаного ліміту. Якщо сума платежу перевищує залишок ліміту кредитування, то платіж банком не проводиться.

Нарахування платежів за користування кредитними ресурсами починається від часу списання суми овердрафту з рахунка клієнта і завершується в момент повного погашення заборгованості коштами, зарахованими на позичковий рахунок.

Слід зазначити, що механізм надання як овердрафтного, так і контокорентного кредитів передбачає наявність постійних ділових взаємовідносин між банком і клієнтом, повну поінформованість банку щодо стану справ свого позичальника та високий рівень довіри до нього. Автоматичне формування позичкової заборгованості та невизначеність об'єкта кредитування характеризують ці види кредиту як досить ризиковані, а тому кредитні договори укладаються здебільшого із клієнтами, яких можна віднести до категорії «елітних».

Крім того банки у своїй діяльності практикують разовий кредит. Разовими називаються кредити, рішення про надання яких приймається банком окремо за кожною позицією на підставі заяви та інших документів клієнта.

Найбільш поширені у вітчизняній банківській практиці цільові короткострокові кредити, які надаються з простих позичкових рахунків. Ці кредити мають разовий характер і обслуговують конкретні комерційні операції. Отримати їх можуть навіть фірми, які не мають розрахункових рахунків у банку-кредиторі. Для цього клієнт подає техніко-економічне обґрунтування на підтвердження ефективності запланованої комерційної операції, а в окремих випадках - угоди з постачальниками й покупцями. В обґрунтуванні слід зробити розрахунок необхідної суми кредиту та вказати джерела погашення позички. Банк відкриває клієнту позичковий рахунок, у дебет якого зараховується сума кредиту, що відповідно збільшує кредитове сальдо поточного рахунка позичальника. Кредит оформляється терміновим зобов'язанням. Погашатись кредити можуть або разовим платежем у повній сумі, по закінченні строку користування позичкою, або поступово періодичними внесками позичальника (щомісяця, щокварталу).

Найпростішою формою кредитування є позичка з разовим погашенням - дисконтна позичка, її часто надають позичальникам, які бажають започаткувати власний бізнес. За дисконтної позички ставка процента є фіксованою, оскільки необхідно відрахувати певну суму відсотків іще на початковій стадії надання кредиту. На практиці механізм сплати позички такий: позичальник одержує позичку з утриманням її ціни, а в кінці періоду сплачує номінальну вартість позички. Банк має також право вимагати від позичальника попередньої оплати ціни за користування позичкою, в такому разі наприкінці терміну він сплачує лише фактично отриману суму кредиту.

Також за методами надання кредити поділяють на такі, що: видаються у разовому порядку; видаються відповідно до відкритої кредитної лінії; гарантовані (зарезервовані).

Рішення про надання кредитів позичальникам, незалежно від розміру кредиту, приймається банком колегіальне більшістю голосів і оформляється протоколом.

У разі надання позичальникам "великих кредитів"(розмір яких перевищує 10% власного капіталу), банк повідомляє про це НБУ. Жоден з виданих великих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банку. Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.

У разі якщо видача кредиту здійснюється не одноразово, а в міру необхідності, при кожній видачі коштів у рахунок оформленого кредиту визначаються конкретні строки погашення цієї частини одержаного кредиту і складається графік погашення, який підписується позичальником і погоджується з банком.

Після видачі всієї суми кредиту оформляється графік погашення кредиту, який складається на підставі раніше оформлених графіків. У разі необхідності, суми платежів та строки погашення кредиту можуть уточнюватися за обґрунтованим клопотанням позичальника з обов'язковим додержанням кінцевого строку погашення кредиту, передбаченого кредитним договором.

Графік погашення кредиту складається у двох примірниках (по одному для позичальника і банку). Перший примірник графіка зберігається разом із кредитним договором. Копія графіка погашення кредиту передається в операційний відділ працівнику, який обслуговує поточний рахунок позичальника. На підставі графіка працівник операційного відділу вносить відповідні параметри до аналітичного обліку для здійснення контролю за надходженням коштів на погашення кредиту.

При зміні умов виробництва і реалізації продукції (проведення робіт, надання послуг) і появі інших причин суб'єктивного характеру банк може у певних випадках задовольнити додаткову потребу позичальника в кредиті у межах наявних кредитних ресурсів на умовах кредитного договору.

Повернення кредиту може здійснюватись різними способами :

одночасним внеском по закінченню строку позики;

рівномірними внесками протягом всього періоду дії кредитної угоди;

шляхом спрямування виручки від реалізації продукції на повернення позики.

Процес кредитування включає контроль з банку за виконанням умов кредитної угоди, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням кредиту, підтримуючи тісний зв'язок з позичальниками та гарантом повернення кредиту на протязі всього періоду користування кредитом. Особлива увага приділяється своєчасності сплати позичальником відсотків за користування позичкою.

Для підприємств з нестійким фінансовим станом виникає необхідність мати додаткові та реальні гарантії повернення кредиту.

Такими гарантіями повернення кредит виступають: застава; передача права власності; гарантії і поручительства; страхування.

Забезпечення кредиту є одним з основних принципів механізму кредитування. Під формою забезпечення повернення кредиту слід розуміти конкретне джерело погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання. У банківській практиці джерела погашення розрізняють на головні і похідні.

Головними джерелами є виручка від реалізації продукції, дохід, який поступає позичальнику. Але вона може виступати забезпеченням повернення кредиту лише у фінансове стійких підприємств. До них відносяться: підприємства, що мають високий рівень рентабельності і високу забезпеченість власним капіталом. У таких підприємств відбувається не тільки систематичний приплив грошових засобів, але і приріст їх у частині створення прибутку, а також поповнення власного капіталу.

Часто в практиці виникає ситуація, коли є загроза не своєчасного надходження виручки. Фактори ризику можуть бути пов'язані як із процесом виробництва або реалізацією цінностей, так і станом розрахунків із покупцями, зміною кон'юнктури ринку, сезонними коливаннями тощо. В усіх цих випадках виникає необхідність мати додаткові гарантії повернення кредиту. Банки надають перевагу саме таким формам забезпечення повернення кредиту, а такі форми забезпечення, як поручительство (гарантії) юридичних осіб, страхування можуть бути використані лише при наданні кредиту надійним позичальникам. Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитною договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним погашенням та сплатою відсотків по ньому.

Якщо результати систематичного контролю свідчать про погіршення фінансового стану позичальника і можливість затримки в розрахунках по кредиту, то питання виконання умов договору підлягає розгляду керівництвом позичальника банку. В такому випадку позичальнику може бути запропоновано розглянути можливість скорочення видатків, прискорення реалізації продукції, реалізації лишків матеріальних цінностей чи застави, збільшення інших надходжень, стягнення дебіторської заборгованості, надання кредитної допомоги дебіторам для розрахунків з позичальниками, погашення кредиту за рахунок коштів на невідкладні потреби, тощо.

Одночасно з цим банк разом з позичальником складає графік погашення заборгованості по кредиту та нарахованих відсотках. Якщо графік погашення не виконується, банк докладає додаткових зусиль щодо повернення кредиту та сплати відсотків (створення тимчасової робочої групи для пошуку шляхів виходу з кризового стану, до якої разом з керівництвом підприємства залучаються працівники кредитного відділу та служба безпеки).

Порядок погашення кредиту визначається кредитним договором. Погашення кредиту може здійснюватись:

- одноразово (передбачає повернення кредиту в повній сумі в обумовлений кредитним договором строк);

- в розстрочку (передбачає періодичну сплату платежів відповідно до надходження коштів від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг) та інших доходів.

Погашення кредиту здійснюється позичальником з поточного рахунку платіжними дорученнями, а за умови визнання позичальником претензії-у встановленому чинним законодавством України порядку.

Банк самостійно приймає рішення про використання платежу, що надійшов від позичальника, керуючись черговістю виконання зобов'язань, визначеним у кредитному договорі.

Банк має право змінювати черговість сплати боргу по кредиту та відсотках на підставі обґрунтованого клопотання позичальника, враховуючи фінансові можливості установи банку.

У разі якщо позичальник не має можливості сплатити борг, останній стягується з гарантів (поручителів).

При надходженні коштів у погашення кредиту, операційний працівник робить відмітку в графіку про дату і суму погашення.

У разі настання терміну погашення прострочених кредитів, операційний працівник переносить суму на відповідний рахунок простроченої заборгованості та негайно повідомляє юридичну службу. Наступного дня після перенесення несплаченої суми на рахунок простроченої заборгованості юрист банку оформляє і направляє позичальнику претензію.

У разі погіршення фінансового стану позичальника, надання недостовірної бухгалтерської та статистичної інформації, ухилення від контролю банку, знецінення заставленого майна або встановлення факту незабезпеченості кредиту банк може наполягати на достроковому стягненні заборгованості по кредиту або її частині, а також суми відсотків за користування кредитом,

Позичальник не звільняється від погашення боргу по кредиту, сплати процентів І пені при настанні будь-яких обставин, у тому числі і незалежних від позичальника.

3. Задача

кредит банк позика фінансування

На підставі інформації кредитної заявки, необхідно вирішити питання про доцільність надання кредиту та його розмір, а також дати обґрунтування свого рішення.

До банку надійшла заявка на видачу кредиту від позичальників:

Рішення:

На основі даної інформації можна зробити висновки про оцінку фінансового стану позичальника. В таблиці приведені основні економічні показники його діяльності: платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності); фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів), рентабельність; кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому). Зрівняємо ці показники з теоретичними. Оптимальне теоретичне значення коефіцієнта миттєвої ліквідності - не менше ніж 0,2, а у нас 0,25 - це свідчить те, що короткострокові зобов'язання можуть бути швидко погашені високоліквідними активами. Оптимальне теоретичне значення коефіцієнта загальної ліквідності - не менше ніж 2,0. Наш показник співпадає з теоретичним. Це не дуже гарно, тому що в кожну мить цей показник може погіршитись і буде дуже важко погасити короткострокові зобов'язання і розрахунки за рахунок усіх ліквідних активів. Оптимальне теоретичне значення коефіцієнта поточної ліквідності - не менше ніж 0,5. В нашому випадку цей показник становить 0,85, а це значить, що підприємство має можливість погашення короткострокових зобов'язань у встановлені строки. Оптимальне теоретичне значення коефіцієнту маневреності - не менше ніж 0,5. Наш показник співпадає з теоретичним, що характеризує достатню ступінь мобільності використання власних коштів. Оптимальне теоретичне значення коефіцієнта незалежності - не більше ніж 1,0.

У нас він становить 0,9 і характеризує низьку ступінь фінансового ризику. Рентабельність підприємства становить 35%.

Згідно з цими показниками ми бачимо, що підприємство достатньо платоспроможне та має високу фінансову стійкість і рентабельність, тому ґрунтуючись на цих показниках позичальнику можна було б надати позичку, але є такий фактор, як одноразова затримка повернення кредиту, тому кредитору необхідно помізкувати на цим.

Далі треба розглянути заставу. Ми не знаємо яка саме в нас застава, але навіть, якщо ми візьмемо її до розрахунку резерву під кредитні ризики, як 100%, все одно її не вистачить, тому що застава повинна перевищувати розмір кредиту в 1,5-2 рази. 520/1,5= 346,6 тис. грн. Таку суму позички ми можемо надати позичальникові, якщо застава береться до резерву під 100%. Але, якщо в нас застава - це, наприклад, нерухомість то ми беремо її до резерву під кредитні ризики під 70%, це становить 520*70%/100%= 364 тис. грн. Тоді сума позички становитиме 364/1,5=242,6 тис. грн.

Надалі розглянемо кошти, що надійдуть від використання позички (грошовий потік). Вони становлять 470 тис. грн. В порівнянні з сумою необхідної позики грошовий потік більше на 20 тис. грн. (470-450). Ми не знаємо під яку процентну ставку та на який строк банк надає позичальнику цей кредит, але навіть якщо від дасть цю позику під 10% (хоча це дуже малоймовірно) та на рік, все одно грошового потоку не вистачить для того, щоб погасити тіло й проценти по кредиту (450*10%*1/12*100%=3,75 - це щомісячний платіж. 3,75*12=45 тис.грн. необхідно заплатити позичальнику за рік тільки за проценти. Також є ще один негативний фактор для підприємства - заборгованість за позабалансовими в розмірі 170 тис. грн.

Об'єктом кредитування є сировина, а в випадку, коли кредит не погасить її легко можна буде реалізувати.

Згідно з вищесказаним можна зробити висновок, що кредит можна надати але в меншому розмірі, максимальна сума наданого кредиту може становити 242,6 тис. грн. якщо заставою є нерухоме майно.

Визначимо розмір ризику на 1 позичальника. Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента (або групи пов'язаних контрагентів), до регулятивного капіталу банку.

170+450/4500*100%=13,8%

Нормативне значення розміру ризику на 1 позичальника не має перевищувати 25 відсотків.

Список використаної літератури

1. Закон Україны “Про банки та банківську діяльність ” N 532-V від 17 січня 2001 р.

2. Інструкція «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні», затверджено постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001р. №368 (із змінами та доповненнями).

3. Положення «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями» затверджено постановою Правління Національного банку України від 6.07.2000р. № 279 (із змінами та доповненнями).

4. Банківські операції. Підручник. За ред. А. М. Мороза. К.: КНЕУ, 2002.

5. Васюренко О.В. Банківські операції. Навч. посібник. К. «Знання» 2000.

6. Гроші та кредит: Підручник. М.І. Савлук, А.М. Мороз, - К.:КНЕУ, 2002.-598 с.

7. Заєць О.В. Житний П.Є., Кудрявцев В.И. Інструментарій банківської справи: Навчальний посібник. - Луганськ, СНУ, 2000. - 352 с.

8. Кредитний ризик комерційного банку: Навчальний посібник. / За ред. В.В. Вітлінського. - К.:Т-во «Знання», КОО, 2006. - 251 с.

Размещено на Allbest.ru