Державна влада та акціонерні земельні банки під час першої світової війни

Размещено на http://allbest.ru/

Харківський національний університет внутрішніх справ МВС України

ДЕРЖАВНА ВЛАДА ТА АКЦІОНЕРНІ ЗЕМЕЛЬНІ БАНКИ ПІД ЧАС ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (ДОСВІД ВЗАЄМОДІЇ)

іпотечний банк війна владний

В. Кириченко

У статті розглянемо відносини, що склалися між приватними іпотечними банками та владними інституціями в специфічних умовах правового регулювання зумовлених Великою війною. Розглянуто механізм взаємодії уряду та фінансових кіл щодо узгодження компромісних рішень в умовах кризового стану економіки країни. Проаналізовано основні елементи урядової фінансової політики щодо земельного ринку.

Історія людства - це переважно історія війн. Війни супроводжували людину тисячоліттями з прадавніх часів до сьогодні. Війни відігравали і, на жаль, продовжують відігравати в житті людства, держав, усього світу таку значущу роль, що навіть окремі мислителі називають їх рушієм прогресу.

Війни велися раніше, ведуться нині, і немає підстав вважати, що це явище зникне в майбутньому. Розмірковуючи над філософськими проблемами рабства і свободи людини, М. Бердяєв писав: “Історія суспільств-держав наповнена війнами… Якщо влада не веде війни із зовнішніми ворогами, то вона завжди готується до цієї війни з ворогом внутрішнім… Людські суспільства знаходяться в порочному колі війни і шукають з нього вихід” [1]. На жаль, сучасна дійсність лише підтверджує слова видатного філософа.

У цьому контексті дослідження “багатого” історичного досвіду суспільних відносин, пов'язаних із війнами, є актуальними, і на сьогодні. До того ж, за наявності досить широкого спектра наукових досліджень, присвячених безпосередньо війнам, в історико-правовій науці наявна певна кількість проблем, які не достатньо висвітлені у науковій літературі. Саме одну із таких проблем - взаємодія приватних кредитних установ із державною владою під час Першої світової війни - висвітлює ця стаття. Зазначені відносини не були предметом окремого дослідження, проте як науковці, так і державні діячі у своїх наукових монографіях, спогадах торкалися цієї проблематики [2]. Адже цікавий досвід залишився поза увагою фахівців.

Початок військових подій викликав прогнозовані наслідки на фінансовому ринку. Випуск заставних листів акціонерними земельними банками у 1914 р. скоротився у 8 разів - із 41,7 до 4,9 млн руб. [3]. Котирування заставних листів, що перебували в обігу, демонструвало тенденцію до падіння курсової ціни. У липні 1914 р. Петербурзьку біржу було зачинено на невизначений термін і відомості щодо курсів заставних листів системно не оприлюднювались. Все ж таки поодинокі публікації констатували зазначену тенденцію [4].

У наступному 1915 р. приватним земельним банкам також довелося досить помітно скоротити свої операції [5]. Падіння курсової ціни заставних листів призводило до суттєвого подорожчання кредиту, що змушувало позичальників відмовлятися від позик.

Курсова вартість акцій земельних банків від початку війни також знизилася. Як і у випадку із заставними листами, систематичні відомості щодо котирування акцій відсутні, однак Петроградській фондовій біржі вдалося визначити довідкові ціни відсоткових та дивідендних паперів станом на 1 січня 1916 р. Щодо довідкової ціни на акції земельних банків, то вона відчутно знизилася порівняно з біржовим курсом липня 1914 р. Зокрема, акції Бессарабсько-Таврійського земельного банку знецінились на 95 руб. (з 635 до 540 руб.); акції Київського земельного банку також втратили 95 руб. (з 620 до 525 руб.); акції Полтавського земельного банку знецінились на 30 руб. (з 565 до 535 руб.); акціонери Харківського банку втратили 35 руб. на кожній акції (з 410 до 375 руб.) [5].

Проте, попри скорочення операцій акціонерних іпотечних банків щодо надання позик, падіння курсових цін на заставні листи та акції, фінансовий стан банків залишався відносно стабільним. Загальний чистий прибуток 10-ти акціонерних іпотечних банків у 1914 р., порівняно з попереднім роком, скоротився лише на 90 тис. руб. До того ж, це скорочення торкнулося лише окремих кредитних установ, банки українських губерній залишилися з тогорічним прибутком, отже, й дивіденди, сплачені акціонерам за 1914 фінансовий рік, утримались на рівні попереднього року [6]. Однак треба враховувати, що змінилася структура прибутку, скорочення надходжень за довгостроковими позиками з лихвою було компенсовано стягнутими з несправних позичальників пенями та штрафами. У 1915 р. сукупний чистий прибуток банків ще несуттєво скоротився, за винятком Бессарабсько-

Таврійського та Харківського банків, чий дохід у 1915 р. зріс порівняно з 1914 р., хоча правління цих банків залишили розмір дивідендів незмінним, страхуючись та проводячи значні списання, пов'язані з переоцінкою відсоткових паперів, у яких зберігався запасний та резервний капітал банків [7].

За обсягом випущених в обіг заставних листів акціонерні земельні банки поступалися Селянському поземельному банку, який за цим показником посідав перше місце в імперії. Тим не менше, ця категорія цінних паперів посідала суттєве місце на ринку іпотечних паперів. Як зазначено, фондову біржу було зачинено, проте заставні листи широко оберталися, продавалися та купувалися поза організованим майданчиком. Обліковий і позичковий банк, наприклад, протягом усього 1915 р. проводив значні операції з купівлі-продажу цінних паперів акціонерних земельних банків. Однією зі сторін таких угод дуже часто був Селянський банк. Заставні листи купувалися та продавалися значними пакетами [8, арк. 130-134].

У цілому в роки війни акціонерним земельним банкам вдалося зберегти свої позиції на ринку довгострокового поземельного кредиту. Проте поточних проблем і ускладнень, зумовлених військовими подіями, було вдосталь, а їхнє вирішення залежало не лише від волевиявлення власників, а й від держави, і навіть передусім від держави. Традиційним - а 40 років функціонування дають нам право використати саме такий термін - інструментом координації і досягнення компромісу між урядом і власниками банків слугував з'їзд представників земельних банків.

Черговий ХІІІ з'їзд представників установ російського земельного кредиту, що відбувся 4 і 5 жовтня 1915 р., надав змогу уряду та фінансистам узгодити цілу низку проблем, які постали перед банками у ті скрутні часи. Головував на засіданнях член Ради Державного Банку проф. О.А. Кауфман, обраний головою Комітету з'їзду у зв'язку зі смертю свого попередника П.П. Цитовича. Від Комітету був присутній “член-производитель дел” - О.К. Голубєв. Окрім уповноважених представників земельних банків [9], у роботі з'їзду брала участь

Особлива канцелярія з кредитної частини Міністерства фінансів, яка була репрезентована віце-директором В. Ю. фон Мебесом та чиновниками з особливих доручень Г.Г. Вороновичем і М. Є. Жуковським [10, арк. 55].

Порядок денний з'їзду містив 15 питань, частина з яких була пов'язана з обставинами, спричиненими війною, проте більшість становили проблеми діяльності банків узагалі та на довгострокову перспективу [11]. Вже саме коло питань, які увійшли до порядку денного, свідчило про те, що банкірів не лякали воєнні події, хоча їм і віддавали належне, а головна увага зосереджувалася на заходах щодо розширення діяльності іпотечних установ.

Серед питань, що пов'язувалися з війною, була проблема спеціальних додаткових позик. Умови надання цього різновиду позики суттєво обмежувалися нормами чинного законодавства. Тому правління земельних банків поставили собі за мету, скориставшись умовами військового часу, схилити уряд до лібералізації правового режиму надання такого кредиту. Головний аргумент, що наводили у доповіді правління Полтавського земельного банку з цього питання, - численні заяви позичальників про відкладення платежів. Проте наслідком відстрочення платежів було порушення регулярності фінансових надходжень, що тягло за собою скорочення прибутків. Тому, обговоривши це питання, з'їзд постановив: “ІІІ. Для майна і позичальників, яких спостигли надзвичайні біди у зв'язку із обставинами воєнного часу, Правлінням земельних банків надається право на покриття недоїмок видавати додаткові позики на головних підставах, запропонованих Полтавським Земельним Банком” [12]. Додаткові ж позики запропоновано позичальникам не видавати, а вважати їх поточними платежами, що зумовлювало до зростання фінансових надходжень. Заставні листи, випущені за цим видом позик, банк повинен був реалізовувати самостійно з відповідним зарахуванням отриманих грошей. За укладеною угодою позичальник отримував додаткову позику, яка приєднувалася до основної. Отримавши тимчасове полегшення на два-три півріччя, боржник, з часом, був змушений долати тіло кредиту та відсотки по ньому, які суттєво зросли.

Наступна проблема, яку банкіри розглядали в контексті воєнних подій, - це превентивні дії щодо запобігання можливим збиткам та збереження прибутковості банків, які полягали у спеціальних позиках держави. Значна кількість заставленої нерухомої власності позичальників знаходилась на окупованій території або в районах воєнних дій, і земельні банки були позбавлені можливості отримувати від позичальників поточні платежі. Представники іпотечних банків запропонували урядовцям, що в разі, якщо недоїмки зростуть настільки, що банки опиняться у скрутному становищі стосовно виконання своїх зобов'язань, уряд має надати банкам позики в необхідних для сплати купонів та тиражних листів розмірах.

Зустрічну пропозицію голови Кредитної канцелярії використати на ці потреби запасний капітал самих банків, банкіри сприйняли з обуренням. Урядовцям не вдалося достукатися до совісті фінансистів, дорікнувши їм тим, що йде війна і гроші конче потрібні самій державі. С.С. Хрульов, відзначивши патріотизм учасників з'їзду, з образою зазначив: “Чому ж ця війна повинна відбитися тільки на земельних банках, а не на інших?”.

У прийнятій з'їздом постанові відзначалась неминучість звернення банків, чиї позичальники через воєнні дії не могли вносити платежі, з клопотаннями про надання позик на оплату купонів та заставних листів, що вийшли в тираж. І як сьогодні, так і тоді, банкіри зазначили, що допомогу від держави отримують не банки, а позичальники [10, арк. 58].

За ініціативою Кредитної канцелярії з'їзд розглянув ще два питання, безпосередньо пов'язаних із війною. Перше торкалося виконання земельними банками вимог законів від 2 лютого та 10 травня 1915 р. щодо ліквідації майна позичальників, які є підданими ворожих держав. Під час обговорення цього питання з'ясувалося, що міністерські чиновники хотіли лише дізнатися, чи дотримуються банки вимог цих законів, на що отримали схвальну відповідь [13, арк. 3]. Друге стосувалося торгів з продажу маєтків, що знаходились на території, окупованій ворогом. З'їзд постановив не проводити торгів до закінчення війни, а всі платежі числити за позичальниками, замінивши з 1 січня 1915 р. пеню на 6% річних. Також земельним банкам надали право не призначати торги на тих територіях, із яких евакуйовані старші нотаріуси та кріпосні відділення [13, арк. 4].

Як зазначалося, більшість питань, що обговорювалися з'їздом, мали стратегічну спрямованість. Представники земельних банків були занепокоєні можливими наслідками війни, її закінчення пов'язувалось із ліквідацією поміщицького землеволодіння. Взагалі могло постати питання щодо зміни правових умов організації поземельного кредиту і, як наслідок, перехід частини позик до Селянського банку чи до інших кредитних установ. Ці побоювання у своїй основі мали досвід 1905-1907 рр. та революційні події. Тому головна мета з'їзду, якої прагнули досягти банкіри, - це заручитися підтримкою уряду щодо подальшої участі в довгостроковому кредитуванні землевласників.

Дискутувалося на з'їзді й питання земельних оцінок, яке постало у зв'язку з конфліктом, що виник між правлінням Київського земельного банку та уповноваженим Міністерства фінансів через самоуправне використання правлінням у повсякденній практиці завищених оцінок Дворянського банку. Обмін думками засвідчив, що банки, як звично, використовували власні подесятинні оцінки, а нормативи Дворянського банку, затверджені 3 червня 1914 р., застосовувались лише для порівняння та побічних розрахунків. З'їзд висловив побажання щодо надання Кредитною канцелярією відповідних роз'яснень із цього питання уповноваженим Міністерства фінансів для усунення надалі можливих непорозумінь [13, арк. 6].

Стосунки акціонерних земельних банків із селянськими товариствами також потребували свого нормативного врегулювання, бо відповідно до вимог законодавства іпотечні банки не мали права надавати позики таким об'єднанням селян. У разі укладення угоди з купівлі землі між товариством та поміщиком у більшості випадків, як повідомив голова правління Київського банку П.К. Скорделі, з'ясовувалось, що продавець вже уклав з іпотечним банком кредитний договір, забезпечивши зобов'язання за ним заставою землі. За цих умов продаж землі товариству селян відбувався з переведенням на покупців боргу.

Однак, враховуючи, що акціонерний земельний банк не міг вступати у правовідносини з товариством покупців, формально кредитна угода укладалась із 5-6-ма селянами, що входили до складу зазначеного товариства, проте фактично придбана земля розподілялася між 50-100-ма його членами. Подібні схеми дуже ускладнювали розрахунки з позичальниками та частково позбавляли іпотечні банки правового захисту.

Поміж тим вихід із цієї ситуації був простий - укласти угоди зі всіма членами товариства покупців, скільки б їх не було - 50 чи 100, або на ім'я певної групи осіб у вигляді спільного володіння, передбаченого ст. 543 ч. 1 т. Х Зводу Законів Цивільних, причому кожний учасник такої групи був співвласником у спільному майні та фігурував в акті укріплення. Проте, як уже зазначалося, банки не бажали мати справу із дрібними власниками, тому П.К. Скорделі пропонував поширити на товариства селян, що купували землі з переведенням боргу акціонерним земельним банкам, правила, що містилися у статуті Селянського поземельного банку [14], тобто переводити іпотечний борг на товариство в цілому. Товариство набуло б статусу посередника між кредитною установою й окремим селянином та гарантувало би регулярне надходження платежів.

Пропозиція зустріла підтримку делегатів з'їзду і навіть отримала доповнення. Делегат від Харківського земельного банку В.Г. Коренєв запропонував, щоб обговорюване правило поширювалось і на ті випадки, коли товариство селян саме забажає заставити землю, що їм належить. У відповідь на зауваження П.К. Скорделі, мовляв, до вас селяни не підуть, бо мають більші пільги в Селянському банку, В.Г. Коренєв заперечив: до нас ідуть, я не знаю чим це пояснити, але ідуть.

Представник Нижньогородсько-Самарського земельного банку В.С. Дубровін висловився за поширення цього правила на товариства, створені за участю різних станів. Такий позастановий підхід був особливо важливим для тих банків, що поширювали свої операції на схід імперії, бо там формування товариств покупців відбувалося на безстановій основі. Із запропонованими доповненнями погодились усі учасники з'їзду [15, c. 51-54].

У стосунки між земельними банками та державою з'їзд не вніс нічого нового. Щодо всіх розбіжностей між інтересами банків та урядовою лінією, як-от: додаткові позики, міські іпотечні кредити, земельні оцінки, - компромісу досягнуто не було. Не пристали урядовці і на пропозицію банкірів дозволити їм погашення облігацій комунальних позик цих банків шляхом купівлі їх на біржі.

Це було більш вигідним, ніж погашення шляхом тиражів. Кредитна канцелярія була непохитною, пославшись на законопроект, розроблений фахівцями Міністерства фінансів ще до війни, що передбачав скасування права земельних банків гасити заставні листи іпотечних позик шляхом купівлі на біржі [15, c. 18-21].

Однак окреслені на з'їзді проблемні питання й розбіжності між інтересами фінансистів та урядовою політикою у цій сфері не стали каменем спотикання.

Органічна дуальність цих відносин полягала в тому, що урядовий контроль, обмежуючи в певних питаннях свободу розвитку фінансових монополій водночас був джерелом та гарантом монопольного становища земельних банків. Завдяки з'їзду та його постійному органу - Комітету з'їздів - не лише забезпечувалася координація сумісних дій банків, але й встановлювався прямий зв'язок з урядом.

Із цього приводу проф. О. А. Кауфман, професійно обізнаний із нюансами відносин банків та уряду, зазначав, що з'їзд є такою організацією, яка 40 років існує і дуже цінна тим, що у ній зустрічаються не тільки представники земельних банків для того, щоб між собою з'ясувати про те, що цікаво і вигідно, проте зустрічаються вони і з Кредитною канцелярією. Уряд іде їм назустріч і бажає з ними порозумітися в тому, що бажано разом зробити [15, c. 21].

Дослідження матеріалів з'їзду надає нам змогу формувати уявлення про плани і цілі, що ставили перед собою керівники приватних банківських установ та фінансових монополій у сфері поземельного кредиту. Фінансові кола розглядали застій у діяльності своїх банків як тимчасове явище, безпосередньо пов'язане з війною, та сподівалися на якісні зміни і суттєве поліпшення становища після закінчення воєнних дій. Помітним було також прагнення банкірів позбутися законодавчих обмежень щодо міських операцій земельних банків. Водночас існували суттєві побоювання щодо уповільнення розвитку аграрного питання, зумовленого соціальним напруженням, що могло призвести до ускладнень у розвитку іпотечного кредиту акціонерних земельних банків. Однак, незважаючи на ці страхи, існувала тверда впевненість, що за допомогою уряду цим кредитним установам буде надана змогу продовжити розвиток іпотечного кредиту в країні.

І сподівання втілювались у життя. У 1916 р. уряд пішов назустріч акціонерним земельним банкам щодо питання розширення кола їхніх операції. У листопаді Міністерство фінансів внесло в Державну Думу розроблений законопроект “Про видачу акціонерними земельними банками позик у лікувальних (курортних) місцевостях”. Розробка цього законопроекту цілком відповідала тим пропозиціям, що висувались і обговорювались делегатами на ХІІІ з'їзді [16]. Однак від моменту подання законопроекту і до його прийняття представницьким законодавчим органом проходило багато часу1.

Послаблення, що надавалися земельним банкам за законопроектом, були штучними і вторинними. Значно більше банки набули б від скасування або хоча б послаблення правових обмежень щодо іпотечних операцій у містах. Однак уряд, який у 1902 р. запровадив ці обмеження міського кредиту на користь поземельного, явно не поспішав з скасуванням цих захисних норм [17].

Поставлені війною у скрутне фінансове становище та позбавлені доступного кредиту міські муніципалітети протягом 1916-початку 1917 рр. провели цілу кампанію за поліпшення умов кредитування міст та земств. Однак акціонерні земельні банки так і не розпочали операцій щодо комунального кредитування. І не лише з вини уряду, бо й самі банки не мали бажання долучатися до кредиту на запропонованих умовах.

Стосовно акціонерних земельних банків уряд вважав правильною обрану ним політику посиленого контролю за їх діяльністю. 18 вересня 1915 р. Міністерство фінансів внесло на розгляд Державної Думи законопроект щодо призначення уповноваженого міністерства в Земський банк Херсонської губернії. Мотивуючи такий захід, міністерство зазначало, що найбільш повний догляд було встановлено лише за 10-ма акціонерними земельними банками і двома дворянськими банками на Кавказі. У всіх же інших іпотечних установах нагляд уряду залишався недієвим. Відсутність належного догляду, на думку міністра, призвело до зловживань в іпотечних товариствах, започаткованих на началах взаємності. Водночас відсутність державного контролю створювало для цього роду установ певні привілеї, так як власники нерухомості, яким відмовлялося в наданні позик в акціонерних банках на вимогу уповноважених міністерства, могли звертатися до конкуруючих з цими земельними банками установ і безперешкодно отримувати позики в розмірах, що були замовлені

1 Наприклад, поданий Міністерством фінансів у 1914 р. законопроект щодо послаблення обмежень міських іпотечних операцій акціонерних земельних банків “загубився” у думських комітетах і навіть на кінець 1916 р. не був прийнятим.

Зазначений законопроект у разі його прийняття не тільки забезпечував би присутність уповноважених Міністерства фінансів у всіх без винятку іпотечних установах, він втілив би у своїх нормах урядову політику щодо обмеження земельних оцінок та придушення конкуренції стосовно акціонерних земельних банків з боку взаємних іпотечних товариств. І хоча Державна Дума не встигла прийняти його у відведений історією час, зазначений законопроект наочно демонструє зорієнтованість урядової політики щодо поземельного кредиту в той неспокійний час.

Не залишався поза увагою і напрацьований досвід взаємодії акціонерних земельних банків з Селянським поземельним банком. 30 березня 1916 р. на розгляд Державної Думи було внесено законопроект “Щодо надання Селянському банку при здійсненні операцій по землях, що заставлені у Земському банку Херсонської губернії, приймати на себе борги означеної кредитної установи” [19]. Правління при цьому посилалося на досвід акціонерних земельних банків, які з 1906 р. переводили борги землевласників на Селянський банк в разі купівлі ними земельних маєтків [20].

Посилання на позитивний досвід контролю за акціонерними земельними банками наявне і в законопроекті, розробленому фахівцями Міністерства фінансів та внесеному в представницький законодавчий орган наприкінці 1916 р., “Про розширення урядового нагляду за комерційними банками”. У пояснювальній записці до законопроекту особливу увагу звернено на економічний вплив банків.

Сила капіталу така - йдеться у записці - що її вплив може виходити за межі виключно господарського життя і набувати ваги в політичному відношенні. Все це вимагає контролю за банками з боку держави.

У різних країнах існують різні підходи до контролю за кредитними установами, як зазначають автори законопроекту. На відміну від західноєвропейських держав, де закон взагалі не утворює для кредитних установ спеціальних норм і не надає, у вигляді загального правила, урядовій владі права на втручання й контроль, у Росії кредитна справа регламентована спеціальними нормами, а кредитні установи “підпорядковані урядовому спостереженню”.

Міністерство фінансів наголошувало й на тому, що обсяг урядового нагляду щодо різних типів кредитних установ неоднаковий. На відміну від комерційних банків і товариств взаємного кредиту, акціонерні земельні банки, за законом, мали опинитися під повним наглядом міністерства. Право міністерства ревізувати ці банки не обмежувалось “якими-небудь обставинами”. Державна влада підпорядкувала земельні банки своєму впливу аж до заборони випуску нових заставних листів.

Проте Міністерство фінансів вважало за доцільне застосування обмеженого урядового втручання в діяльність банків, адже тотальний контроль зробив би уряд відповідальним за стан справ та рахунків банків. А відтак ґрунтовний аналіз, наведений у пояснювальній записці, втілився у досить обмежені законодавчі пропозиції. Зміст законопроекту зводився до посилення протягом війни та наступного року репресивних заходів щодо комерційних банків у разі укладення угод із ворожими підданими та установами, а також у разі проведення товарних, валютних і гарантійних операцій з порушенням відповідних законоположень [21, c. 1-17].

Розробка цього законопроекту наочно демонструє спрямованість урядової політики, її незмінність і послідовність протягом попередніх десятиліть. Уряд, як і раніше, вважав іпотечні банки важливою складовою кредитної системи, як у зв'язку з тим місцем, яке посідали заставні листи на ринку твердовідсоткових цінних паперів, так і у зв'язку з тим впливом, який іпотечний кредит мав на землеволодіння. А відтак іпотечні банки потребували глибшого і постійного контролю, аніж комерційні установи.

Останнє, що зробив уряд у правовому полі на користь акціонерних земельних банків, - затвердив у листопаді 1916 р. положення Ради Міністрів: “Заснованому, на підставі височайше затвердженого, 12 березня 1876 р., положення Комітету Міністрів, Комітету з'їздів представників установ російського земельного кредиту присвоїти найменування Комітет з'їздів представників акціонерних земельних банків” [22].

Як зазначалося раніше, ще наприкінці 70-х років ХІХ ст. з'їзди і Комітет з'їздів представників установ російського земельного кредиту стали відігравати роль органів, що обстоювали інтереси акціонерних земельних банків. З 90-х років і з'їзди і їхній комітет, з мовчазної згоди уряду, стали обіймати посади представників лише цих банків. Однак протягом чверті століття уряд робив вигляд, що має справу із представниками всіх іпотечних установ, і лише закон від 6 листопада 1916 р. визнав істинну сутність Комітету з'їздів.

Представники акціонерних земельних банків, незважаючи на розбіжності з урядом у баченні майбутнього іпотечного кредиту, були готові продовжувати співпрацю у галузі кредитування приватного землеволодіння. Більше того, у цій діяльності вони розраховували саме на підтримку з боку урядовців, однак їх стратегічним планам не судилося збутися.

Література

1. Бердяев Н. А. О рабстве и свободе человека. Опыт персоналистической метафизики // Царство Духа и Царство Кесаря. [сост. и послесловие П. В. Алексеева]. - М.: Республика, 1995.

2. Атлас М. С. Национализация банков в СССР / М. С. Атлас. - М., 1948; Воспоминания П. Л. Барка, последнего министра финансов российского императорского правительства // Возрождение. - Париж. - 1965. - № 162; Каценеленбаум З. С. Война и финансово-экономическое положение России / З. С. Каценеленбаум. - М., 1917; Мукосеев В. А. Военные займы России / В. А. Мукосеев // Военные займы: [сб. статей]. - Пг., 1917; Петров Ю. А. Финансовое положение России в годы Первой мировой войны / Ю. А. Петров // Доклад на научно-практической конференции “Война, смертельно опасная для России…”, провед. 27-28 окт. 2008 г. Фондом исторической перспективы совместно с Библиотекой-фондом “Русское зарубежье”. - М., 2008; Райский Ю. Л. Многоукладность и кредитная система России: Акционерные земельные банки и городской ипотечный кредит в 1902-1917 гг. / Ю. Л. Райский // Вопросы истории капиталистической России. Проблема многоукладности: [сб. статей]. - Свердловск, 1972; Сидоров А. Л. Финансовое положение России в годы первой мировой войны (1914-1917 гг.). - М., 1960.

3. Вестник финансов, промышленности и торговли, указатель правительственных распоряжений по Министерству финансов (и по Министерству торговли и промышленности). - 1915. - № 3. - С. 105; № 41. - С. 47.

4. Вестник финансов, промышленности и торговли... - 1916. - № 3. - С. 87; Новый экономист [Еженедельный научный и политический журнал. Изд. П. П. Мигулин]. - 1915. - № 12-13. - С. 13; 1916. - № 13. - С. 13.

5. Вестник финансов, промышленности и торговли. - 1916. - № 3. - С. 87.

6. Статистика долгосрочного кредита в России / [под ред. А. К. Голубева]. - Вып. 1. - СПб., 1915. - С. 40-41; Новый экономист [Еженедельный научный и политический журнал. Изд. П. П. Мигулин]. - 1916. - № 13. - С. 15.

7. Вестник финансов, промышленности и торговли. - 1916. - № 13. - С. 15-16.

8. РГИА. - Ф. 583. - Оп. 1. - Спр. 320.

9. На з'їзді Бессарабсько-Таврійський земельний банк був представлений М. Є. Крупенським, Київський репрезентував П. К. Скорделі, Полтавський - член Комітету з'їздів С. С. Хрульов та Д. С. Хрульов, Харківський - В. Г. Коренєв. У роботі зібрання також взяли участь члени Комітету з'їздів О. Ф. Масловський та В. К. Голубєв.

10. ДАХО. - Ф. 71. - Оп. 1. - Спр. 64.

11. Стенографический отчет заседаний ХІІІ съезда представителей земельных банков в окт. 1915 г. - Пг.: Тип. В. Ф. Киршбаума, 1916. - С. V; ДАХО. - Ф. 71. - Оп. 1. - Спр. 92. - Арк. 72-73.

12. ДАХО. - Ф. 71. - Оп. 1. - Спр. 64. - Арк. 57-58; Материалы по вопросам, подлежащим обсуждению ХІІІ Съезда представителей Земельных Банков. Постановления ХІІІ-го Съезда представителей Земельных Банков, в заседаниях 4-го и 5-го Октября 1915 года / Комитет Съездов представителей учреждений русского земельного кредита. - Пг.: Тип. В. Ф. Киршбаума, 1915. - С. 4-5.

13. Материалы по вопросам, подлежащим обсуждению ХІІІ Съезда представите лей Земельных Банков…. - Пг.: Тип. В. Ф. Киршбаума, 1915.

14. ДАХО. - Ф. 71. - Оп. 1. - Спр. 64. - Арк. 108-107; Правила о крестьянских товариществах, приобретающих земли при содействии Крестьянского Поземельного Банка / Устав Кредитный, изд. 1903 г., Прилож. к ст. 45, прим. // СЗ РИ. - Т. ХІ. - Ч. 2. - С. 160-161.

15. Стенографический отчет заседаний ХІІІ съезда представителей земельных банков в окт. 1915 г. - Пг.: Тип. В. Ф. Киршбаума, 1916.

16. ДАХО. - Ф. 71. - Оп. 1. - Спр. 64. - Арк. 56-57; Материалы по вопросам, подлежащим обсуждению ХІІІ Съезда представителей Земельных Банков… - Пг.: Тип. В. Ф. Киршбаума, 1915. - С. 1-2; Райский Ю. Л. Многоукладность и кредитная система России: Акционерные земельные банки и городской ипотечный кредит в 1902-1917 гг. / Ю. Л. Райский // Вопросы истории капиталистической России. Проблема многоукладности: [сб. статей]. - Свердловск, 1972. - С. 185-186.

17. Высочайше утвержденное мнение Государственного Совета “Об утверждении правил об упрочении деятельности частных банков” // ПСЗ - ІІІ. - Т. ХХІІ. - 1902. - № 21366.

18. Стенографические отчеты. Указатели к ним. Приложения к отчетам. Указатели к приложениям: 1915-1916 гг. Сессия 4 // Государственная дума. Четвертый созыв. - Пг: [б. и.], 1916. - Таблица законопроектов. - № 713; РГИА. - Ф. 583. - Оп. 3. - Спр. 1073. - Арк. 1-13.

19. Стенографические отчеты. Указатели к ним. Приложения к отчетам. Указатели к приложениям: 1915-1916 гг. Сессия 4 // Государственная дума. Четвертый созыв. - Пг: [б.и.], 1916. - Таблица законопроектов. - № 827; РГИА. - Ф. 560. - Оп. 26. - Спр. 478. - Арк. 191-192.

20. Высочайше утвержденное мнение Государственного Совета “О предоставлении Крестьянскому Поземельному Банку, при производстве операций по землям, заложенным в Государственном Дворянском Земельном и акционерных земельных Банках, принимать на себя долги означенным кредитным учреждениям” // ПСЗ - ІІІ. - Т. ХХVІ. - 1906. - № 27826.

21. РГИА. - Ф. 583. - Оп. 3. - Спр. 1149.

Размещено на Allbest.ru