Теоретичні засади розвитку банківської діяльності та формування банківської системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 1. Теоретичні засади розвитку банківської діяльності та формування банківської системи

банк реєстрація ліквідація ліцензування

1. Визначення сутності банківської системи та її функцій

Перш ніж визначити, в чому сутність банківської системи, її основних функцій, розглянути їх модифікацію у сучасних умовах, слід зазначити, що існує кілька підходів до визначення поняття “банківська система”. Вважаємо за доречне виділити з них два основних підходи - інституційний та інституційно-економічний (рис. 1).

Рис. 1. Основні підходи до визначення поняття “банківська система”

Інституційний підхід передбачає визначення банківської системи як сукупності банків, які її утворюють. А.М. Мороз розглядає банківську систему як сукупність різноманітних видів банківських, інших кредитних установ та інституцій у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи іншій країні в певний історичний період і функціонує в межах єдиного фінансового механізму, є складовою кредитної системи [4].

Даний підхід до визначення сутності банківської системи простежується у національному законодавстві. Так, згідно із Законом України “Про банки і банківську діяльність” банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, які створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону [64].

Слід зауважити, що за даним підходом банківська система лише розглядається як сукупність банківських установ, які є складовими кредитної системи. Водночас, як зазначає А.О. Єпіфанов, банківська система виникає не внаслідок механічного поєднання окремих банків, а ґрунтується на заздалегідь виробленій концепції, у межах якої кожний вид банків і кожний окремий банк займає певне місце. Структура банківської системи залежить від певних суспільно-економічних умов [25].

Отже, інституційно-економічний підхід передбачає розгляд банківської системи, виходячи з економічних, правових, організаційних умов, які визначають потребу системного впорядкування банківської діяльності.

В.В. Маслєнніков визначає банківську систему як складну систему, що належить до систем вищого рівня, самоорганізовується та історично складається під впливом зовнішніх і внутрішніх процесів, є цілісною сукупністю установ, що здійснюють банківську діяльність і виконують функцію внутрішнього управління банківськими інститутами [39].

О.В. Дзюблюк визначає банківську систему як сукупність усіх банків країни, які взаємодіють між собою, підпорядковуючись установленим нормам і правилам ведення банківської справи з метою забезпечення можливостей для ефективного грошово-кредитного регулювання економіки, кредитно-розрахункового обслуговування господарського обороту, а також стабільної діяльності банківських установ [19].

Отже, можна стверджувати, що банківська система є цілісним механізмом, що взаємодіє з іншими системними структурами фінансового ринку, а також як його підсистема утворює більш загальне об'єднання - економічну систему в цілому. Порівнюючи банківську систему з іншими, можна виявити в ній спільні для усіх систем риси, що підтверджує її системний характер, а також суто специфічні риси, які підкреслюють банківську специфіку.

До загальних рис банківської системи можна віднести такі:

1) поєднання багатьох однотипних елементів. Ці елементи підпоряд-ковуються однаковим цілям. У банківській системі такими елементами є окремі банки, основною метою діяльності кожного з них, за винятком Національного банку України, є отримання прибутку;

2) динамічність системи. Банківська система постійно розвивається, адаптуючись до зміни економічної ситуації в країні, вдосконалюється в міру нових вимог ринкової економіки, зокрема змінюються методи та інструменти банківської діяльності, розширюється коло банківських операцій;

3) закритість системи. Банківська система є системою закритого типу, що проявляється концентрацією уваги її суб'єктів переважно на специфічній діяльності, яка пов'язана з грошовою сферою, виконанням банками суто банківських операцій. Значний обсяг банківської інформації згідно з націо-нальним законодавством є банківською таємницею і не може розголошуватися чи передаватися в інші системи;

4) саморегуляція системи. Банківська система здатна саморегулюва-тися, тобто у випадку банкрутства одного з банків інші банки займають його нішу. Якщо змінюється економічна ситуація в країні, в банках негайно адекватно змінюються методи діяльності, наприклад, вони перетворюються зі спеціалізованих в універсальні.

До специфічних рис банківської системи можна віднести такі:

1. Дворівнева структура, яка характерна для сучасної економіки України. У період, коли Україна входила до складу Радянського Союзу, її банківська система була однорівневою. Дворівнева структура - ключовий принцип формування банківських систем у ринкових економіках. Згідно з цим принципом банківська система складається з двох рівнів: на першому перебуває один банк, якому надається статус центрального (в Україні - це Національний банк), на другому - усі інші банки. Центральний банк - емісійний, кредитний, розрахунковий і касовий центр держави. Він володіє монопольним правом випуску в обіг банківських білетів, а також здійснює фінансово-контрольні функції. Головними завданнями центрального банку є забезпечення стійкості національної грошової одиниці, а також регулювання та координація діяльності грошово-кредитної системи.

Банки другого рівня юридично й економічно відокремлені. Вони здійснюють свою діяльність на комерційних засадах з метою одержання прибутку в умовах вільної конкуренції. Ці банки обслуговують економічних суб'єктів - учасників грошового обороту, зокрема юридичних та фізичних осіб, державні структури. Через банки, які належать до другого рівня, банківська система обслуговує народне господарство відповідно до завдань, які випливають з грошово-кредитної політики центрального банку.

2. Централізоване регулювання діяльності кожного банку окремо і банківської діяльності в цілому.

3. Гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи із збереженням повної економічної незалежності та відповідальності за результати своєї діяльності в кожному банку, який входить у систему.

4. Наявність загальносистемної інфраструктури, що забезпечує ефективне функціонування окремого банку, а також взаємодію банків.

Таким прикладом може бути система кореспондентських відносин між банками з використанням новітніх технологій.

Банківська система України у загальному вигляді представлена на рис. 2.

Ефективна діяльність банківської системи забезпечується на законо-давчому рівні, який відображає національні потреби в її управлінні та організації. У розвинених країнах існують дві найбільш поширені моделі організаційної структури банківських систем, які визначаються особливостями функцій, які вони виконують.

Згідно з першою моделлю центральний банк країни проводить грошово-кредитну політику, що є частиною інструментарію, яким володіють органи влади для регулювання економіки. При цьому грошово-кредитна політика пов'язана із структурною, бюджетною, кон'юнктурною політиками, хоча використовується для виконання економічних і соціальних завдань уряду. Дана модель організації центральних банків характерна для таких країн, як Франція, Великобританія, Японія.

Відповідно до другої моделі основною метою центрального банку є підтримання стабільності цін за допомогою використання інструментів грошово-кредитної політики, яка не залежить від уряду. У рамках цієї моделі, яка характерна для Німеччини та Нідерландів, центральний банк є незалежним, але при цьому виконує чітко визначені завдання.

Розглядаючи банківську систему України, яка почала формуватися ще у 1991 р. після проголошення незалежності, слід зауважити, що основним завдання Національного банку, який знаходиться на першому рівні, є підтримання стабільності національної грошової одиниці - гривні. Однак, враховуючи ситуацію, що склалася внаслідок фінансової кризи, одним із основних завдань також є стримування темпів інфляції. При цьому грошово-кредитна політика повинна узгоджуватися з урядом. Отже, можна стверджувати, що в Україні існує специфічна модель організаційної побудови банківської системи.

Рис. 1.2 Структура банківської системи України

Загальносистемна інфраструктура, яка має міжбанківське призначення, забезпечує координацію та об'єднання зусиль усіх банків як посередників на грошовому ринку, дозволяє банківській системі виконувати функції, які властиві лише їй. До таких функцій банківської системи належать [25]:

· трансформаційна;

· створення платіжних засобів;

· регулювання грошової маси в обігу;

· стабілізаційна.

Трансформаційна функція банківської системи ґрунтується на аналогічній функції окремих банків. Однак це не сума від механічного складання подібних функцій всіх банків, які входять у систему. У масштабах системи виникає якісно нова функція трансформації - більш масштабна, більш глибока, більш завершена й ефективна, ніж сума трансформаційних потенціалів окремих банків, що зумовлено певними обставинами.

Зокрема у трансформаційний процес включається центральний банк. Він є банком банків і активно здійснює всі види трансформаційних процесів на міжбанківському рівні. Застосовуючи механізми рефінансування шляхом проведення кредитних аукціонів, тендерів, кредитування через “облікове вікно”, прямого надання кредитів, центральний банк трансформує ресурси грошового ринку і за строками, і за розмірами, і за ризиками в регіональному аспекті у більших масштабах, ніж окремі комерційні банки. Він завершує трансформаційні процеси в межах усього грошового ринку, які були розпочаті комерційними банками.

Банківська система істотно підвищує трансформаційний потенціал вузькоспеціалізованих банків. Саме тому спеціалізовані банки мають можливість виконувати дану функцію в кооперації з універсальними банками. Наприклад, Ощадбанк України, спеціалізуючись на депозитних операціях, у межах системи має можливість запропонувати мобілізовані кошти банкам, які здійснюють кредитні операції. Як складові системи спільно ці банки можуть забезпечити весь комплекс трансформації грошового капіталу на ринку.

Отже, дана функція особливо актуальна в Україні в умовах фінансової кризи, оскільки значна кількість банків мають недостатню ресурсну базу для здійснення активних операцій. Національний банк України через вищезазначені механізми проводить рефінансування банків, забезпечуючи таким чином ресурсний потенціал банків другого рівня.

Функція створення платіжних засобів, або емісійна, полягає у випуску платіжних інструментів. У її виконанні беруть участь усі ланки системи - центральний банк, який здійснює готівкову емісію, оскільки він має монопольне право на її випуск, а також банки другого рівня, які випускають кредитні платіжні інструменти.

Слід зазначити, що дана функція нерозривно пов'язана з функцією регулювання грошового обороту, яка полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Банківська система здатна управляти пропозицією грошей залежно від потреб економіки. Дана функція банківської системи якісно відрізняється від аналогічної функції окремого банку. Кожний банк здатний брати участь у формуванні пропозиції грошей і навіть зацікавлений у розширенні своєї діяльності, оскільки це дає йому можливість отримати додатковий прибуток. У цьому випадку лише в системі можна визначити межі такої діяльності, що адекватні попиту на гроші, і обмежити емісійну функцію кожного банку. Це досягається шляхом використання інструментів грошово-кредитної політики центрального банку.

Особливої актуальності дана функція набуває у сучасних умовах, оскільки одним із завдань у даний період є недопущення різкого збільшення грошової маси в обігу з метою стримування темпів інфляції.

З цієї причини значно зменшується кредитна емісія банків другого рівня, водночас як Національний банк проводить рефінансування в основному проблемних банків.

Функція забезпечення стабільної банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна функція) випливає з надзвичайно високих ризиків у банківській діяльності. Існує загроза того, що наслідком дестабілізації цієї діяльності може бути розбалансування грошового ринку, що спровокує загальноекономічну кризу. Як посередники на грошовому ринку банки функціонують переважно за рахунок чужих капіталів - акціонерного капіталу, залучених коштів вкладників та позичок інших банків. Тому вони перебувають під постійним контролем і тиском з боку великої кількості клієнтів та акціонерів, дії яких визначаються не тільки економічними розрахунками, а й чутками, очікуваннями, припущеннями. Отже, діяльність банків залежить від великої кількості зовнішніх факторів, які зумовлюють значне вилучення депозитів з банків. Сьогодні це призвело до зменшення фінансових ресурсів у банках та запровадження у деяких з них тимчасової адміністрації і призначення кураторів з метою недопущення банкрутства, яке негативно позначиться на економічній системі. Тому забезпечення високої довіри до банків - це завдання не тільки окремих банків, а й усієї банківської системи.

Банки як посередники на грошового ринку повинні брати на себе відповідальність перед інвесторами за економічні ризики своїх позичальників. Завдяки широким масштабам своєї діяльності банки потенційно можуть диверсифікувати ці ризики і максимально пом'якшити їх для інвесторів. Однак успіху в цьому можна досягти лише завдяки зусиллям всієї банківської системи. Тільки в межах банківської система можна створити дієвий механізм страхування банківських ризиків та банківських депозитів.

Стабілізаційна функція банківської системи здійснюється шляхом прийняття низки законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх її ланок, - від центрального банку до вузько-спеціалізованих комерційних банків, а також створення дієвого механізму контролю і нагляду за дотриманням цих законів і діяльністю банків у цілому.2. Походження, призначення та класифікація банків

Розподіл і перерозподіл національного доходу здійснюється за двома основними напрямками: через систему державних фінансів (створення і використання на державному рівні фондів грошових коштів -- бюджет, пенсійний і страхові фонди та ін.); через систему ринкових відносин, за допомогою реалізації споживачам специфічних послуг підприємствами, що спеціалізуються на діяльності у сфері грошового обігу і кредиту.

Слово “банк” походить від італ. banco, що означає лава, конторка, стіл, на якому середньовічні італійські міняйли розкладали свої монети. Поступово діяльність міняйл розширюється до приймання на зберігання грошових коштів, видачі позик за рахунок власних і залучених коштів. З'являються перші банки, які здійснюють розрахункові операції, видають кредити і приймають депозити. Вважається, що перший банк був заснований в 1171 р. у Венеції, а у XIV-XV ст. банкіри вже були потужною суспільною силою.

Виділяють чотири основні етапи розвитку банківської діяльності:

I етап - від античності до виникнення Венеціанського банку;

II етап - з 1171 р. до заснування Англійського банку в 1694 р.;

III етап - з 1694 р. до кінця XVIII ст.;

IV етап - з початку XIX ст. до теперішнього часу.

Сучасні банки пропонують своїм клієнтам широкий набір послуг, беруть участь у найрізноманітніших фінансових операціях, забезпечуючи професійне виконання покладених на них функцій.

Згідно з Законом України "Про банки та банківську діяльність" (від 7 грудня 2000 р.) банк - це Юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банки на договірних умовах забезпечують кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб; приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів.

Водночас банкам в Україні забороняється займатися діяльністю у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних та інвестиційних монет), а також діяльністю з усіх видів страхування (крім виконання функцій страхового посередника), Їм забороняється використовувати свої союзи та інші об'єднання для досягнення згоди, спрямованої на монополізацію ринку банківських послуг, установлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження конкуренції у банківській справі.

Сучасний банк - це універсальне фінансове підприємство, що здійснює професійне управління грошовими ресурсами суспільства й виконує відповідні специфічні функції в економіці на законній підставі та під юрисдикцією державних органів, що забезпечують регулювання та контроль банківської діяльності.

Банки класифікуються за різними критеріями: за формою власності; залежно від організаційної форми; за походженням капіталу; за територіальною ознакою; залежно від розміру активів; залежно від наявності філій; залежно від діапазону операцій; за фінансовим становищем.

1.За формою власності банки поділяються на унітарні і колективні.

Державний банк - це банк, сто відсотків статутного капіталу, якого належать державі.

Інші вітчизняні комерційні банки - це банки з колективною формою власності, тому що частка капіталу кожного із засновників законодавчо обмежена 35% статутного фонду банку, тобто кількість засновників банку не може бути меншою трьох юридичних чи фізичних осіб.

2. Залежно від організаційної форми банки з колективною формою власності представлені на банківському ринку акціонерними товариствами публічного і приватного типу(акціонерні банки) та кооперативними банками.

3.За походженням капіталу розрізняють банки: з вітчизняним капіталом; за участю іноземного капіталу; зі стовідсотковим іноземним капіталом;

4.За територіальною ознакою банки бувають: а) міжнародні-обслуговують клієнтів у різних країнах; міжрегіональні(національні) - функціонують у межах однієї країни; регіональні (місцеві) - обслуговують певний регіон країни.

5.Залежно від розміру активів банки поділяються на малі, середні,великі та найбільші.

Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 23.12.2011 року № 814 «Про розподіл банків на групи» визначила такі граничні межі розміру активів для окремих груп банків на 2012 рік:

група I: активи більше 15000 млн.грн.;

група II: активи більше 5000 млн.грн.;

група III: активи більше 3000 млн.грн.;

група IV: активи менше 3000 млн.грн.

6.Залежно від наявності філій комерційні банки можна класифікувати на багатофілійні, малофілійні, безфілійні.

7. Залежно від діапазону операцій, що виконують банки, та сектора ринку, де вони функціонують, розрізняють такі види банків : універсальні банки; банки з клієнтською спеціалізацією; банки з галузевою спеціалізацією.

Так, інвестиційні та інвестиційні банки спеціалізуються на акумуляції тимчасово вільних грошових коштів на тривалі строки (у тому числі через облігаційні позики) і надання довгострокових кредитів. Ощадні банки спеціалізуються на кредитуванні населення за рахунок залучення невеликих за розмірами строкових депозитів.

Іпотечні банки здійснюють кредитні операції на тривалий строк, здебільшого під заставу нерухомості. Значна частка їхніх пасивів Формується за рахунок власного капіталу і капіталу, мобілізованого за допомогою Випуску іпотечних облігацій.

Облікові і депозитні банки історично спеціалізуються на здійсненні короткострокових депозитних і кредитних операцій. Тому серед їх активних операцій переважають кредитні та облікові операції з комерційними векселями, а серед пасивних - операції, пов'язані із залучення тимчасово вільних грошових коштів у формі депозитів до запитання.

8. За фінансовим становищем банки поділяються на: стійкі (стабільні), проблемні, кризові та банкрути.

3. Створення та порядок реєстрації банку

Банки, незалежно від місця їх розташування та територіального характеру діяльності, зобов'язані проходити реєстрацію у Реєстрі юридичних і фізичних осіб, а також у Національному банку України. Саме з моменту реєстрації банку Національним банком України в державному реєстрі банків він вважається створеним та набуває статусу юридичної особи.

Механізм створення та функціонування українських банків, як і інших суб'єктів підприємництва, діяльності яких заснована на комерційному розрахунку, визначається чинним законодавством. Разом з тим до банків як унікальних установ, що працюють зі специфічним товаром - грошовими ресурсами, висуваються особливі вимоги та умови створення і реєстрації, що визначено Законом України "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний Банк України" та відповідними нормативними актами Національного банку України, зокрема Положенням про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття Їх філій, представництв, відділень.

Учасниками банку можуть бути юридичні й фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь (володіє 10, 25, 50 та 75 і більше відсотками статутного капіталу чи правом голосу акцій (паїв) у статутному капіталі банку та/або незалежно від формального володіння справляти значний вплив на управління або діяльність банку), інститути спільного інвестування, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Основною передумовою створення банку, як звичайної юридичної особи, є формування статутного капіталу як фонду коштів, що вносяться засновниками для забезпечення початку фінансово-господарської діяльності банку.

Для формування статутного капіталу в територіальному управлінні НБУ за місцем знаходження банку відкривається тимчасовий рахунок, на який кожний засновник (учасник) вносить визначену установчими документами частку статутного капіталу,

Рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку приймається Національним банком України не пізніше тримісячного строку з моменту подання повного пакета документів, зазначених у цій статті.

Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи.

Державний банк це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. Засновується за рішенням Кабінету Міністрів України після отримання позитивного висновку Національного банку України про намір заснування державного банку.

Місцевий кооперативний банк створюється юридичними і фізичними особами відповідно до вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність" та чинного законодавства України про кооперацію, Мінімальна кількість учасників місцевого кооперативного банку (у межах області) має бути не менше ніж 50 осіб, кожна з яких незалежно від розміру своєї участі в капіталі банку (паю) має право одного голосу.

Кооперативний банк - банк, створений суб'єктами господарювання, а також іншими особами за принципом територіальності на засадах добровільного членства та об'єднання пайових внесків для спільної грошово-кредитної діяльності. Відповідно до закону можуть створюватися місцеві та центральний кооперативні банки.

Статутний фонд кооперативного банку поділяється на паї. Кожний учасник кооперативного банку незалежно від його участі (паю) у статутному фонді банку має право одного голосу.

Банки можуть створювати відокремлені структурні підрозділи (філії, представництва) згідно з вимогами Закону України "Про банки і банківську діяльність", Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, та внyтpiшньoбанківських положень про філію та представництво. Реєстрація філій і представництв банків здійснюється шляхом унесення відповідної інформації до Державного реєстру банків.

Для створення відокремлених структурних підрозділів банк зобов'язаний розробиш внутрішньобанківську систему реєстраційної кодифікації цих підрозділів та надати кожній філії, представництву внутрішньобанківські реєстраційні коди.

Філія банку - це банківська установа, яка не є юридичною особою, діє від імені головного банку на підставі окремого положення, має свій кореспондентський рахунок і МФО (за самостійної участі банківської установи в системі міжбанківських електронних розрахунків) або працює на єдиному (консолідованому) кореспондентському рахунку з головним банком та здійснює банківські операції; передбачені положенням про філію, за умови наявності і в межах дозволу, наданого банком-юридичною особою.

Представництво банку - це установа банку, яка не є юридичною особою, діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку і ним фінансується. Представництво банку не має права здійснювати банківські операції. Реєстрація представництва здійснюється протягом десяти робочих днів із дня отримання територіальним управлінням Національного банку України за місцезнаходженням банку всіх потрібних документів. Представництво вважається зареєстрованим після внесення відповідного запису до державного реєстру банків.

З метою поліпшення обслуговування клієнтів та виконання певних функцій, банк може відкривати такі структурні одиниці: відділення; власні обмінні пункти.

4. Ліцензування банків і банківської діяльності

Банки які мають державну реєстрацію і зареєстровані в Державному реєстрі банків, не мають права на здійснення банківських операцій без отримання відповідної ліцензії. Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність щодо залучення вкладів та інших коштів, які підлягають поверненню, і надання кредитів, а також вести рахунки.

Банківська ліцензія - це документ, на підставі якого банки мають право здійснювати в комплексі базові банківські операції. Ліцензія на виконання окремих операцій - це документ, який видається юридичним особам, що не мають банківської ліцензії, і дає їм право на виконання окремої операції з відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів чи операцій з розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Національний банк України приймає рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову в її наданні протягом двох місяців з дня отримання повного пакета документів.

Банк не має права передавати банківську ліцензію третім особам.

Підстави для відмови у видачі банківської ліцензії:

1) подано неповний пакет документів, необхідних для видачі банківської ліцензії;

2) документи, подані для видачі банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію;

3) документи, подані для видачі банківської ліцензії, не відповідають вимогам законів України та нормативно-правових актів Національного банку України;

4) юридична особа, яка має намір здійснювати банківську діяльність, звернулася із заявою про видачу банківської ліцензії після спливу річного терміну з дня її державної реєстрації;

5) професійна придатність та/або ділова репутація хоча б одного з керівників юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, та/або керівника її служби внутрішнього аудиту не відповідають вимогам, встановленим Національним банком України;

6) як мінімум три особи не призначені членами правління (ради директорів), у тому числі голова правління;

7) відсутні банківське обладнання, комп'ютерна техніка, програмне забезпечення, приміщення, що відповідають вимогам, встановленим Національним банком України.

Підстави відкликання банківської ліцензії Національний банк України може відкликати банківську ліцензію виключно у таких випадках:

1) якщо було виявлено, що документи, надані для отримання ліцензії, містять недостовірну інформацію;

2) якщо банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії;

3) у разі порушення цього Закону або нормативно-правових актів Національного банку України, що спричинило значну втрату активів і настання неплатоспроможності банку;

4) на підставі висновку тимчасового адміністратора про неможливість приведення банку у правову відповідність з вимогами цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України;

5) недоцільності виконання плану тимчасової адміністрації щодо реорганізації банку.

Національний банк України негайно повідомляє банк про відкликання у нього банківської ліцензії. Банк протягом трьох днів з моменту отримання рішення зобов'язаний повернути Національному банку України свою банківську ліцензію.

Рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії публікується в газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України" і є підставою для виключення відомостей про банк з Державного реєстру банків та звернення до суду з позовом про ліквідацію банку.

5. Види реорганізації та ліквідація банку

Метою проведення реорганізації та реструктуризації банків є поліпшення фінансового стану банку (зокрема, забезпечення достатності капіталу, підвищення платоспроможності, ліквідності, дохідності, поліпшення структури активів та зобов'язань) та усунення порушень, причин та умов, що призвели до погіршення фінансового стану.

Реорганізація банку -- це добровільне чи вимушене припинення діяльності банку і зміна його організаційно-правової форми шляхом передачі його майна, прав та обов'язків іншим банкам чи правонаступникам . Реорганізація банку на відміну від ліквідації банку, здійснюється з метою запобігання процедурі банкрутства, збереження потенціалу і основних засобів банківської установи, відновлення ефективної діяльності

Порядок здійснення реорганізації банку за рішенням Національного банку України або тимчасового адміністратора встановлюється Законом України "Про банки і банківську діяльність" та нормативно-правовими актами Національного банку України. Реорганізація банку може бути здійснена за рішенням його власників, за рішенням Національного банку України, або за рішенням тимчасової адміністрації, погодженим з Національним банком України (рис. 3).

Рис. 3. Види та способи реорганізації банку

Злиття - це припинення діяльності двох (або кількох) банків як юридичних осіб і передачу всіх майнових прав і зобов'язань цих банків новоствореному банку.

Приєднання передбачає припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу усіх його майнових прав і зобов'язань іншому банку на правах філії чи без відкриття філії.

Поділ передбачає припинення діяльності одного банку як юридичної особи і передачу за розподільчим актом у визначених частинах усіх його майнових прав і зобов'язань кільком новоствореним банкам.

Виділення передбачає створення банку (або кількох банків), якому (яким) за розподільчим актом у відповідних частинах переходять майнові права і зобов'язання банку, котрий реорганізовується.

Для підвищення ефективності роботи великих банків, а також в умовах кризової ситуації може виникнути потреба розділити капітал великих банків,реорганізувати банки через їх поділ, а також виділення (за умови достатності капіталу кожного з банків).

Крім того, реорганізація банку може відбуватися шляхом перетворення, яке передбачає зміну юридичного статусу товариства, у вигляді якого було створено банк. При перетворенні банку з одного виду на інший до новоствореного банку переходять усі майнові права і зобов'язання банку, що реорганізовується.

Процедура ліквідації банків є дуже суворо регламентованою. Ліквідація банку може проводитись як з ініціативи власників банку, так і з ініціативи Національного банку України (у тому числі за заявою кредиторів).

Для процедури ліквідації та розголосу справив суді обов'язково повинен бути висновок Національного банку України, щодо доцільності відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Національний банк України зобов'язаний відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку, якщо банк-боржник неспроможний виконати свої зобов'язання, відповідно до рішення суду про примусове стягнення протягом шести місяців і якщо за цей час не досягнуто домовленостей щодо реструктуризації визначеного боргу.

6. Порядок створення банківських об'єднань

Банківські об'єднання представляють собою складний комплекс взаємопов'язаних елементів, що обумовлено формами їх утворення. Законодавчі основи регулювання банківської діяльності в Україні викладено в Законі України "Про банки і банківську діяльність".

Відповідно до Закону України "Про банки та банківську діяльність", банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: 1) банківська корпорація, 2) банківська холдингова група, З) фінансова холдингова група.

Порядок створення банківських об'єднань в Україні регулюється Законом України "Про банки і банківську діяльність" .

Банк може бути учасником лише одного банківського об'єднання. Учасники банківського об'єднання перед своєю власною назвою вказують назву банківського об єднання.

Банківське об'єднання зобов'язане публікувати в офіційних друкованих виданнях-газеті "Урядовий кур'єр" або"Голос України" інформацію про створення банківського об'єднання за визначеною Національним банком України формою, про змінив ньому та про припинення його діяльності, а також консолідовану звітність за обсягами та за формою, встановленими Національним банком України.

Банківське об'єднання ліквідується за рішенням його учасників або з ініціативи Національного банку України за рішенням суду у разі, якщо діяльність такого банківського об'єднання суперечить антимонопольному законодавству України або загрожує інтересам вкладників банків чи стабільності банківської системи. Ліквідація банківського об'єднання не припиняє діяльності банків - його учасників.

Розглянемо порядок створення окремих типів банківських об'єднань.

1. Банківська корпорація - це юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банківська корпорація створюється з метою концентрації капіталів банків - учасників корпорації, підвищення Їх загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю.

Банківська корпорація підлягає реєстрації у Національному банку України і заноситься до Державного реєстру банків. Статутний капітал банківської корпорації повинен відповідати загальним вимогам Національного банку України щодо статутного капіталу новостворюваного банку.

Банки, що увійшли до банківської корпорації, зберігають свою юридичну самостійність у межах, обумовлених їх статутами та статутом банківської корпорації. Банки, що увійшли у банківську корпорацію, не можуть входити до інших банківських об'єднань, крім як за згодою корпорації (виняток - участь у професійних асоціаціях, створених не на комерційних засадах). Банки, що увійшли до банківської корпорації, повинні в усіх своїх документах, укладених угодах тощо вказувати свою належність до корпорації.

2. Банківська холдингова група - це банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки.

При цьому, материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками, Своєю чергою, дочірній банк не має права володіти акціями материнського банку,

Банківські холдингові групи дозволяється створювати лише за умови, що угода про їх створення передбачає покладання на головний банк групи додаткових організаційних функцій стосовно банків-членів групи, а також створення системи управління спільною діяльністю.

Материнський банк банківської холдингової групи відповідає за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капіталі кожного з них.

3. Фінансова холдингова група має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою.

Материнській компанії як правило належить більше 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи.

Материнська компанія фінансової холдингової групи при здійсненні своєї діяльності з управління та координації діяльності його членів встановлює відповідні правила, що є обов'язковими для членів фінансової холдингової групи. Вона відповідає за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капітал кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.

Размещено на Allbest.ru

...