Характеристика роботи банку

Размещено на http:\\www.allbest.ru\

1

Зміст

1. Характеристика банку

2. Організаційна структура і управління банком

3. Майно і власність підприємства

4. Організація бухгалтерського обліку в банках

5. Стратегія маркетингу банку

6. Система планування діяльності банку

7. Доходи і витрати банку як об'єкти обліку

8. Податки і обов'язкові платежі

Список використаної літератури

1.Характеристика банку

банк облік дохід податок

ПАТ «Банк «Київська Русь» засновано 30.05.1996 року 1996 (реєстр. № 258).

Банківські послуги надає на підставі ліцензії НБУ № 19 від 13.10.2011 р., генеральної ліцензії НБУ № 19 від 13.10.2011 та додатку до генеральної ліцензії № 19 від 13.10.2011 р.

Станом на 01.01.2013 статутний капітал ПАТ «Банк «Київська Русь» складає 416,080 млн. грн.

Станом на 01.03.2013 регіональна мережа банку налічує 121 установу по всій Україні. У тому числі, 3 філії та 118 відділень.

Член Асоціації «УкрСВІФТ», ФГВФО, УМВБ, учасник Фондової біржі "ПФТС", акціонер ПрАТ «Всеукраїнський депозитарій цінних паперів»

Карткові платіжні системи MasterCardWorldwide, VISA International, УкрКарт. Системи грошових переказів WesternUnion, MoneyGram, Анелік, Софт, Avers, ЛІДЕР.

Місцезнаходження:

Місія: Банк прагне бути сучасною установою, партнером у створенні можливостей і цінностей для наших клієнтів, пропонуючи найкращі фінансові рішення та надійне партнерство через центральну та регіональну мережі продажу послуг Банку на засадах взаємної вигоди та поваги до кожного клієнта, збільшувати частку на внутрішньому та міжнародному ринках фінансових послуг.

Наші цінності: Чесність і відповідальність

Чесність - основа всіх наших взаємин і ведення всіх наших справ. Ми націлені на суворе дотримання моральних цінностей і принципів професійної діяльності кожним працівником. Ми беремо на себе відповідальність за наші дії та дотримання домовленостей у відносинах з працівниками, клієнтами, державою та суспільством.

Банк постійно поліпшує якість своїх продуктів і послуг, підтримуючи високі стандарти професіоналізму, відповідальності та підприємницький партнерський дух наших працівників.

2.Організаційна структура і управління банком

Організаційна структура комерційного банку визначається двома основними моментами:

-- структурою управління банком;

-- структурою його функціональних підрозділів та служб.

Згідно з положеннями Закону України “Про господарські товариства” структура управління акціонерними і пайовими комерційними банками є такою:

Вищим органом акціонерного та пайового банку є загальні збори акціонерів (учасників). Збори вирішують стратегічні завдання в діяльності банку:

· визначення основних напрямів діяльності банку, затвердження планів його діяльності та звітів про їх виконання;

· обрання та відкликання членів спостережного, виконавчого та контрольного органів банку;

· затвердження організаційної структури банку, а також внутрішніх положень, що регламентують виконання банківських операцій;

· внесення змін до статуту банку;

· затвердження річних результатів діяльності, порядку розподілу прибутку та покриття збитків;

· прийняття рішення про додатковий випуск акцій (для акціонерного) чи встановлення розміру та порядку внесення учасниками додаткових вкладів для збільшення статутного капіталу пайового банку;

· створення, реорганізація і ліквідація дочірніх підприємств, філій, представництв та затвердження їхніх статутів і положень;

· прийняття рішення про припинення діяльності банку;

· інші питання, що належать до компетенції загальних зборів акціонерів (учасників) за статутом банку.

Загальні збори скликаються щорічно, не пізніше ніж через місяць після складання балансу банку за звітний рік.

Вищий орган банку реалізує свої завдання та функції безпосередньо через виконавчі та контрольні органи, які повністю йому підзвітні.

Виконавчим органом акціонерного банку є правління, а пайового -- дирекція. Правління банку (дирекція) вирішують усі питання його поточної діяльності, які не належать до виключної компетенції зборів акціонерів (учасників). Роботою правління керує голова правління, а дирекції -- генеральний директор, які обираються чи призначаються згідно зі статутом банку. Ні голова правління акціонерного банку, ні генеральний директор пайового банку не можуть бути одночасно головою загальних зборів акціонерів (учасників).

Контроль за діяльністю правління (дирекції) комерційного банку здійснює ревізійна комісія, склад якої затверджується загальними зборами акціонерів (учасників). Члени ревізійної комісії обираються зі складу акціонерів (учасників) за винятком посадових осіб. Комісія здійснює перевірку фінансово-господарської діяльності правління (дирекції) як з власної ініціативи, так і за дорученням зборів та на вимогу акціонерів (учасників) банку. Результати перевірок доводяться до відома вищого управлінського органу банку. Ревізійна комісія також складає висновок по річних звітах та балансах банку, без якого загальні збори не вправі затверджувати баланс. Головне завдання ревізійної комісії -- контроль за дотриманням банком законодавчих та нормативних актів, що регулюють банківську діяльність.

Згідно з положенням НБУ “Про кредитування” вітчизняні комерційні банки зобов'язані приймати рішення про видачу кредиту колегіально. З цією метою вони можуть створювати кредитний комітет, який виконує функції контрольного органу. Кредитний комітет розробляє кредитну політику банку, структуру залучених коштів та їх розміщення, приймає рішення про надання кредитів та про рівень процентної ставки за кредитами.

Комерційні банки за рішенням зборів акціонерів (учасників) створюють спостережний орган з метою загального керівництва роботою банку і контролю за роботою правління та ревізійної комісії. Таким органом є рада акціонерного товариства (спостережна рада), яка захищає інтереси акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів. Рада вирішує стратегічні завдання управління та розвитку банку, керуючись чинним законодавством та нормативними актами НБУ. На спостережну раду може покладатися виконання окремих функцій загальних зборів, крім тих, що належать до виключної компетенції вищого управлінського органу банку.

Організаційна структура комерційного банку включає функціональні служби та підрозділи, кожен з яких виконує певні операції і має свої права та обов'язки. Основним критерієм організаційної побудови банку є економічний зміст та обсяг операцій, які він виконує. Департаменти, управління або відділи (залежно від обсягу операцій та масштабності самого банку) формуються відповідно до класифікації окремих банківських операцій або їхніх груп за функціональним призначенням. Тому їх кількість і конкретна назва у різних комерційних банків можуть бути неоднаковими. Так, у структурі одного із найбільших банків України -- Промінвестбанку -- основна функціональна ланка -- департаменти, окремі з яких складаються з управлінь і відділів. Однак найбільшою структурною одиницею у більшості банків є управління.

Незалежно від виду комерційного банку, його масштабності, спеціалізації та обсягу виконуваних операцій всі вони обов'язково створюють кілька функціональних підрозділів, що виконують базові банківські операції. Так, виконання депозитних операцій та операцій з кредитного і розрахунково-касового обслуговування вимагає створення всіма банками управлінь депозитних операцій, розрахунково-касового обслуговування клієнтів та кредитних управлінь.

Управління депозитних операцій виконує операції з мобілізації грошових коштів від юридичних, фізичних осіб та комерційних банків на депозитні рахунки: укладає договори, веде облік та аналіз депозитних операцій, надає необхідну інформацію для планування ресурсів банку.

Управління кредитних операцій здійснює кредитування юридичних та фізичних осіб. Банк може надавати кредити підприємствам та організаціям різних галузей народного господарства, іншим банкам, своїм філіям, населенню. Специфіка кожного виду кредиту, їх призначення, сфери використання, строк та механізм кредитування обумовлюють створення окремих відділів у межах кредитного управління. Так, відділ загальної організації кредитних операцій визначає загальну політику банку і механізм її реалізації в конкретних економічних умовах; розробляє загальну методику кредитування, оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника; вивчає кредитні ризики і визначає способи їх мінімізації. Відділи короткострокового, довгострокового кредитування та кредитування населення визначають потребу в кредиті, вивчають кредитоспроможність клієнтів, укладають кредитні договори, організовують видачу, контролюють цільове використання та своєчасність погашення відповідно короткострокових, довгострокових та споживчих кредитів.

Слід зауважити, що коли та чи інша операція посідає вагоме місце у структурі активних чи пасивних операцій, то відповідні відділи можуть існувати як самостійні управління. Так, деякі банки організовують облік і аналіз усіх операцій з іншими комерційними банками, своїми філіями та центральним банком через відділ міжбанківських операцій. Розвиток факторингових, лізингових операцій, операцій з пластиковими картками обумовлює необхідність створення відповідних відділів. Крім того, деякі банки формують самостійний відділ оцінки кредитоспроможності потенційних позичальників, який займається виключно вивченням кредитоспроможності клієнтів та веде відповідну картотеку по кожному з них.

Управління розрахунково-касового обслуговування здійснює відкриття та ведення рахунків клієнтів, безготівкові розрахунки, видачу та приймання готівки через каси банку.

Валютне управління створюється в комерційних банках, що мають ліцензію на здійснення валютних операцій. Це управління відає веденням валютної позиції банку, відкриттям валютних рахунків клієнтам, здійсненням безготівкових розрахунків по валютних рахунках, купівлею-продажем валют, залученням валютних коштів клієнтів у депозити та кредитуванням клієнтів у іноземній валюті. Як і кредитне управління, залежно від кількості й обсягу окремих операцій створюються окремі відділи в межах валютного управління або самостійні управління.

Управління філіями створюють комерційні банки, що мають філії. Відповідно управління керує діяльністю філій, контролює правильність проведення ними кредитної політики і здійснення кредитних операцій, допомагає впроваджувати нові методи роботи, нові технології виконання окремих банківських операцій.

Сучасний комерційний банк багато уваги приділяє питанням рентабельності та ліквідності, а тому формує структурні підрозділи, які здійснюють поточну діяльність банку та прогнозують його діяльність на перспективу. Таким підрозділом є управління прогнозування діяльності банку та управління маркетингом.

Банки як юридичні особи мають у своїй структурі служби, що не виконують суто банківських операцій. Це -- бухгалтерія, управління кадрами, юридичний відділ, адміністративно-господарський відділ, відділ аналізу та статистики, відділ експлуатації ЕОМ. Серед таких служб деякі створюються в обов'язковому порядку з ініціативи самого банку або за вказівкоюНБУ.

Так, створення підрозділу внутрішнього аудиту є однією з обов'язкових умов для отримання ліцензії на здійснення банківських операцій, а службу безпеки банки формують з власної ініціативи.

Згідно з положенням Закону України “Про господарські товариства” визначення конкретної організаційної структури банку є компетенцією загальних зборів акціонерів (учасників). Однак вищий управлінський орган може передавати вирішення цього питання іншим органам управління (спостережній раді, правлінню банку). Функціонування окремих служб і підрозділів регламентується спеціальними внутрішніми положеннями комерційного банку, які затверджуються органом управління банку.

3.Майно і власність банку

Майно банку становлять основні фонди та обігові кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі банку.

Пріоритетним напрямом інвестиційної діяльності ПАТ «Банк «Київська Русь» є участь у фінансуванні будівельних проектів.

Банк кредитує будівельні організації (забудовника) шляхом відкриття кредитної лінії під заставу будівельної техніки, нерухомості та/або майнових прав на нерухомість, яка буде збудована в майбутньому.

Перевагами інвестиційного кредитування є:

Вигідні відсоткові ставки.

Залучення коштів на довгий термін із можливістю індивідуального гнучкого графіку погашення.

Можливість надання пільгового періоду погашення кредиту.

Також Банк «Київська Русь» пропонує будівельним організаціям, які здійснюють житлове будівництво, спосіб інвестування будівництва через організацію фондів фінансування будівництва житла та вбудовано-прибудованої нежитлової нерухомості.

Цей спосіб повністю прозорий і зрозумілий як будівельникам, так і потенційним покупцям житла. Він дозволяє, з одного боку, будівельникам отримати фінансову підтримку Банку на період будівництва, а з іншої - захистити фінансові інвестиції потенційних покупців, забезпечити цільове використання коштів до завершення будівництва нерухомості.

Нормативною базою організації та управління ФФБ є Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» N 978-IV від 19 червня 2003 року.

Суть даного способу фінансування будівництва заключається в наступному:

Банк акумулює грошові кошти інвесторів-довірителів, які отримані як внески на підставі договорів про участь у ФФБ, на рахунку ФФБ, з якого фінансує забудовника згідно з узгодженим графіком фінансування та кошторису будівництва;

- за необхідності Банк кредитує довірителів під заставу майнових прав на об'єкти інвестування в складі нерухомості, яка буде збудована в майбутньому забудовником.

Суттєві переваги придбання житла через ФФБ:

- надійність усіх суб'єктів - учасників системи, що виключає можливість бути ошуканими. Адже забудовник, перш ніж стати учасником ФФБ, проходить ретельну перевірку, що проводиться висококваліфікованими спеціалістами Банку "Київська Русь";

- обов'язковий регулярний контроль Управителем (ПАТ "Банк "Київська Русь") проведення будівельних робіт Забудовником та перевірка цільового використання ним коштів Довірителів за фактом досягнення певного результату згідно з графіком провадження будівництва та графіком фінансування. Такий механізм дозволяє максимально захистити інтереси Довірителів (Інвесторів) ФФБ та спонукає Забудовників неухильно дотримуватися строків та якості будівництва;

- повне супроводження Банком обслуговування Довірителів. Усю роботу щодо взаємодії з Довірителями - укладення угод, інформування щодо будівництва - Банк бере на себе, що є гарантією своєчасного вирішення поточних питань;

- кредитування Довірителів на придбання нерухомості, що споруджується у рамках ФФБ під заставу майнових прав. У разі відсутності у Довірителя повної суми вартості квартири Банк "Київська Русь" надає кредит на купівлю житла в рамках створених Фондів фінансування будівництва. Кредитування здійснюється під заставу майнових прав на житло, що купується. При цьому забезпеченням повернення за кредитом виступає об`єкт інвестування (житло), яке стане власністю позичальника після закінчення будівництва.

- гарантований захист інтересів Довірителів на законодавчому рівні.

Відповідно до Статті 17 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" у випадку виникнення у фізичної особи потреби виходу з ФФБ, кошти повертаються Управителем за рахунок попередньо сформованого оперативного резерву з огляду на кількість закріплених за ним вимірних одиниць об'єкта інвестування та поточної ціни вимірної одиниці цього об'єкта інвестування на день подання заяви про вихід із ФФБ. Виконання Забудовником зобов'язань за договором про будівництво забезпечується іпотекою.

4.Організація бухгалтерського обліку в банках

Бухгалтерський облік у банківській системі України організується Національним банком з урахуванням діючих у міжнародній практиці принципів та стандартів бухгалтерського обліку та чинного національного законодавства. Найбільш жорстко регулює Національний банк України фінансовий облік. Управлінський облік, як зазначалося, банки організують самостійно, залежно від особливостей діяльності, структури, потреб управління. Бухгалтерський облік у банках має грунтуватися на єдиних методологічних засадах. Методологія відображення в обліку окремих банківських операцій, використання визначених у межах чинного законодавства принципів, способів, прийомів та процедур ведення бухгалтерського обліку фіксуються у відповідному документі банку (наприклад у наказі), котрим визначається облікова політика банку. Зміни положень облікової політики та їхні причини викладаються окремо у пояснювальній записці до річного звіту банку.

Господарські операції, тобто факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів, відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах здійснюються на підставі первинних документів, тобто письмових свідоцтв, що фіксують, підтверджують господарські операції та надають юридичної сили даним бухгалтерського обліку.

Первинні документи складаються у момент проведення кожної господарської операції, а якщо це неможливо -- безпосередньо після її закінчення. Відповідальність за своєчасне і якісне складання документів, передавання їх для відображення у бухгалтерському обліку, за достовірність наведених у документах даних несуть особи, які склали і підписали ці документи. Банківські документи підписуються особисто, а у разі їх складання на обчислювальних машинах -- у вигляді паролю або іншим способом авторизації, що дає змогу однозначно ідентифікувати особу, яка здійснила господарську операцію. У документах забороняються виправлення і підчищення.

Банківські документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких, залежно від виду документів, може визначатися законами України, нормативними документами Національного банку України, інших міністерств та відомств (у межах їхньої компетенції), а також самим банком. Залежно від характеру операції, технології оброблення даних до документів можуть включатися додаткові реквізити.

Інформація, що міститься у взятих до обліку первинних документах і необхідна для відображення у бухгалтерському обліку, нагромаджується та систематизується в облікових регістрах. Облікові регістри -- носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді машинограм, ордерів, журналів, особових рахунків тощо -- призначені для нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, взятих до обліку. Форми облікових регістрів рекомендуються Національним банком України або розробляються банками самостійно з дотриманням загальних методологічних засад. Банки, що складають облікові регістри на машинозчитувальних носіях, повинні забезпечити технічні засоби для їх відтворення у зручному для читання вигляді. На вимогу контрольних або судових органів та своїх клієнтів банк зобов'язаний зробити копії таких регістрів на паперовому носії.

Інформація про господарські операції банку за звітний період з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до фінансових (бухгалтерських) звітів.

З метою упорядкування руху та своєчасного відображення господарських операцій у бухгалтерському обліку банки встановлюють графіки документообігу. Документообіг за банківськими операціями -- послідовне переміщення розрахунково-грошових документів з часу їх виписування або надходження ззовні до закінчення операцій за робочий день і здавання в поточний архів. Графік документообігу встановлює чітко визначений рух (переміщення) документів між банком і клієнтами, між різними установами банків, кількість підрозділів банку та виконавців, через які проходить кожен первинний документ, визначає максимальний термін його перебування в підрозділі, терміни для відображення в обліку.

Документообіг залежить від специфіки виконання тих або інших банківських операцій, структури обліково-операційного апарату банку, автоматизації обліку тощо. Тому порядок проходження документів усередині банку визначається ним самостійно з урахуванням вимог, які встановлює Національний банк України до окремих операцій. При цьому мають дотримуватися основні правила документообігу:

-- кожний документ підлягає попередньому контролю;

-- документи за безготівковими розрахунками спочатку відображаються за дебетом рахунків платників, а лише потім -- за кредитом рахунків одержувачів;

-- прибуткові касові документи відображаються в обліку після прийняття грошей касою, а видаткові направляються в касу для оплати тільки після відображення їх за рахунками бухгалтерського обліку.

Графіки документообігу за різними операціями банку можуть набувати різної форми. Вони можуть оформлятися у вигляді схеми або переліку робіт зі створення, перевірки та оброблення документів, що виконуються кожним підрозділом банку, а також усіма виконавцями із зазначенням їхнього взаємозв'язку і термінів виконання робіт. Наголосимо, що однією з умов надання Національним банком України комерційним банкам ліцензії на здійснення банківських операцій є наявність у них відповідних внутрішніх документів, які регламентують здійснення комерційним банком діяльності, що згідно з чинним законодавством підлягає ліцензуванню.

Для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності банки проводять інвентаризацію коштів, грошових зобов'язань та майна. Інвентаризація -- це спосіб бухгалтерського обліку, що забезпечує відповідність облікових даних про наявність коштів, грошових зобов`язань та майна їхній фактичній наявності. Залежно від повноти охоплення коштів (зобов'язань, майна) інвентаризації бувають повні й часткові. Повна інвентаризація охоплює всі кошти, грошові зобов'язання та майно установи банку, а часткова -- лише один або кілька видів господарських об'єктів. Окремо можна виділити вибіркову інвентаризацію, однак за характером охоплення вона належить до часткової.

Кількість та вид інвентаризацій у звітному році, дати їх проведення, перелік майна, коштів та грошових зобов'язань, що підлягають інвентаризації під час кожної з них, визначаються банком, крім випадків, коли проведення інвентаризації згідно з чинним законодавством є обов'язковим.

Розходження фактичної наявності матеріальних цінностей та коштів з даними бухгалтерського обліку, встановленими під час інвентаризації, регулюються установою банку у такому порядку:

-- виявлений надлишок підлягає оприбуткуванню та зарахуванню на результати фінансово-господарської діяльності як прибуток банку;

-- нестача цінностей і коштів відшкодовується за рахунок винних осіб або зараховується на збитки банку відповідно до чинного законодавства.

Для групування, відображення руху засобів, коштів, їхніх джерел і господарських процесів у бухгалтерському обліку призначені рахунки. За своєю формою бухгалтерський рахунок -- це таблиця, що має дві протилежні за своїм призначенням сторони -- дебет і кредит. Підсумки записів за дебетом та кредитом рахунків називають оборотами, а різницю між ними (з урахуванням залишку на початок періоду, за котрий беруться обороти) -- сальдо.

Господарські операції відображаються на рахунках бухгалтерського обліку з допомогою подвійного запису, тобто одночасної реєстрації кожної операції в однаковій сумі в дебеті одного рахунку та кредиті іншого. Внаслідок цього між рахунками виникає взаємозв'язок, що називається кореспонденцією рахунків. Вона відображається відповідним записом -- проводкою, тобто формулою, котра показує, за дебетом та кредитом яких рахунків і в якій сумі записується та чи інша операція.

За допомогою подвійного запису господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку забезпечується контроль, тому що кожна операція в однаковій сумі відображається на дебеті одного і на кредиті іншого бухгалтерського рахунків, чим досягається рівність підсумків оборотів за дебетом і кредитом усіх рахунків. Відсутність такої рівності свідчить про те, що під час записів операцій на рахунках допущено помилку. Крім цього, на основі подвійного запису контролюється економічний зміст проведених господарських операцій. Він допомагає з'ясувати, в результаті яких операцій відбулися зміни даного виду засобів, їхніх джерел утворення чи господарських процесів, звідки ці засоби надійшли і куди вони вибули.

Рахунки бухгалтерського обліку поділяють на балансові і позабалансові. В основу розмежування відображення господарських фактів на балансових чи позабалансових рахунках у банках покладено такі критерії:

1) ймовірність того, що банк отримає або втратить будь-яку майбутню економічну вигоду, пов'язану з конкретним видом активу або пасиву;

2) конкретний вид активу або пасиву має вартість, яка може бути точно оцінена.

Якщо господарські засоби, кошти і цінності не відповідають зазначеним вище двом критеріям, то вони обліковуються на позабалансових рахунках. На цих рахунках банків обліковуються:

-- вимоги та зобов'язання банку, які можуть виникнути у майбутні періоди та за якими він несе ризики;

--- документи і цінності;

-- операції з приватизації.

Зауважимо, що бухгалтерський облік за позабалансовими рахунками банки ведуть методом подвійного запису. Для цього вони використовують рахунки групи 991 «Контррахунки».

Залежно від обліку засобів або джерел їх утворення рахунки поділяють на активні, пасивні та активно-пасивні. Активні рахунки призначені для обліку розміщення коштів і господарських засобів, а пасивні -- для обліку джерел утворення господарських засобів і коштів. Певна частина рахунків має змішаний характер, і тому їх називають активно-пасивними рахунками. Якщо на активно-пасивному рахунку сальдо дебетове, то він є активним рахунком, якщо кредитове -- пасивним.

Позабалансовий банківський рахунок є активним, якщо при переведенні його на балансовий рахунок останній дебетується; якщо ж при переведенні балансовий рахунок кредитується, то позабалансовий рахунок вважається пасивним.

За своїм призначенням та структурою банківські рахунки поділяються на основні, регулюючі й операційні. Взято за основу те, як вони відображають ті чи інші об'єкти бухгалтерського обліку, що обліковується за дебетом та кредитом і показує залишок кожного рахунка. Так, основними є рахунки, що призначені для обліку господарських засобів і джерел їх утворення.

Регулюючі рахунки використовуються в обліку для регулювання (уточнення) оцінки господарських засобів та їхніх джерел, показаних на основних рахунках. Вони, у свою чергу, поділяються на контрактивні, контрпасивні, контрарно-доповнювальні.

Контрактивні рахунки призначені для регулювання оцінки окремих основних активних рахунків, а тому самі є пасивними. За кредитом цих рахунків показується збільшення сум, які підлягають вирахуванню з основного активного рахунку, а за дебетом -- зменшення цих сум. Сальдо показує остаточну суму, яка підлягає вирахуванню із залишку основного активного рахунку. До таких рахунків належать, наприклад, такі: «Знос операційних основних засобів», «Знос нематеріальних активів», «Резерв під знецінення цінних паперів у портфелі банку на інвестиції» тощо.

Контрпасивні рахунки призначені для регулювання основних пасивних рахунків, а самі є активними. Вони слугують для зменшення сум джерел засобів, які обліковуються на основних пасивних рахунках. Дебет контрпасивного рахунку показує збільшення сум, що підлягають вирахуванню із сальдо основного пасивного рахунку. Прикладами такого рахунку є: «Технічний рахунок для розподілу доходів бюджетів України», «Технічний рахунок для перерахування коштів Державного бюджету України», «Неамортизований дисконт за цінними паперами власного боргу, емітованими банком» тощо.

До контракно-доповнювальних рахунків належать такі, які можуть мати дебетове або кредитове сальдо. При цьому уточнення оцінки на регульованих рахунках здійснюється в бік збільшення або зменшення. До таких рахунків, наприклад, належать рахунки «Результати переоцінки вартості господарських матеріалів», «Результати переоцінки іноземної валюти та банківських металів» тощо.

Операційні рахунки використовуються для відображення та контролю витрат, фінансових результатів. Вони неоднорідні за своїм складом. До них можна віднести такі рахунки: «Витрати майбутніх періодів», «Результат поточного року» тощо.

За способом групування та узагальнення облікових даних бухгалтерські рахунки поділяють на синтетичні й аналітичні. Синтетичні рахунки призначені для обліку інформації про склад і рух господарських засобів, коштів, джерел їх утворення і господарських процесів в узагальненому вигляді і в грошовому вимірнику. Облік, що ведеться на таких рахунках, називається синтетичним. У банках синтетичний облік здійснюється на рівні балансових рахунків II, III та IV порядків.

Для детальної характеристики об'єктів бухгалтерського обліку використовують аналітичні рахунки, які деталізують зміст синтетичних рахунків. Облік, що ведеться на аналітичних рахунках, називається аналітичним.

Національним банком України розроблені і доведені до банків методичні вказівки про ведення параметрів аналітичного обліку.

Згідно з ними банкам рекомендується поділяти параметри на такі, що належать до клієнтів (контрагентів), та на параметри безпосередньо аналітичних рахунків. При цьому вважається, що всі аналітичні рахунки можна розподілити між контрагентами у такий спосіб, щоб кожен контрагент був зв'язаний з одним або кількома аналітичними рахунками.

Усі параметри Національним банком України поділені на дві групи: обов'язкові й необов'язкові. У свою чергу, обов'язкові параметри бувають загальні та спеціальні.

Обов'язкові параметри вводяться із урахуванням вимог Національного банку України щодо звітності банків. Вони є обов'язковими для заповнення під час занесення у комп'ютерну систему нового контрагента або під час відкриття аналітичного рахунку.

Необов`язкові параметри мають рекомендаційний характер для заповнення. Вони можуть використовуватися під час організації управлінського обліку та звітності.

Спеціальні параметри застосовуються до окремих груп аналітичних рахунків залежно від їхнього економічного змісту. Такі параметри використовуються для автоматизованого ведення окремих банківських операцій та надання спеціальної звітності Національному банку України.

Рекомендований Національним банком України формат параметрів аналітичного обліку узгоджений із форматом кодування відповідних параметрів у класифікаторах Державного комітету статистики України та Держстандарту України. Довжина номера аналітичного рахунку не є фіксованою, мінімальна довжина становить 5 цифр, а максимальна -- 14 цифр.

Між аналітичними й синтетичними рахунками існує нерозривний зв'язок. На аналітичних рахунках відображаються ті самі зміни, що й на синтетичних, але детальніше. Залишки й обороти всіх аналітичних рахунків мають дорівнювати один одному за сумою і відповідати за сумою залишкам і оборотам синтетичного рахунку, в розвиток якого їх ведуть.

Для відображення у бухгалтерському обліку та звітності майно та господарські операції оцінюються в національній грошовій одиниці України. Записи за валютними рахунками в синтетичному обліку здійснюються в гривні, а в аналітичному обліку -- у подвійному виразі: в іноземній валюті -- за її номіналом і в гривні -- за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на час здійснення операції.

Активи та зобов'язання в іноземній валюті мають переоцінюватися на звітну дату. Але в банках така переоцінка проводиться, як правило, в кожну дату зміни курсу валюти.

Облік активів та пасивів здійснюється за фактичними витратами на їх придбання або виникнення.

Під час здійснення операцій необхідно розрізняти дату операції та дату валютування. Дата операції -- це дата відображення у бухгалтерському обліку операції в день її здійснення, тобто в день виникнення прав (активів) або зобов'язань (пасивів), незалежно від того, коли фактично були отримані чи сплачені грошові кошти за цією операцією. Дата валютування -- це дата реального (фактичного) зарахування або списання коштів за операцією.

Здійснюючи бухгалтерський облік, банки повинні зважати на заборону взаємного заліку активів та зобов'язань, доходів та витрат як у бухгалтерських записах, так і в фінансовій звітності, а саме:

-- кредитів, депозитів, іншої дебіторської та кредиторської заборгованості різних юридичних і фізичних осіб;

-- кредитів, депозитів, іншої кредиторської та дебіторської заборгованості одних і тих самих юридичних чи фізичних осіб, що враховуються в різній валюті та з різними строками погашення;

-- депозитів та кредитів, що надані під заставу депозиту, якщо інше не передбачено чинним законодавством;

-- витрат на виплату процентів та доходів у вигляді процентів тій самій особі.

На підставі даних бухгалтерського обліку банками складається бухгалтерська {фінансова) звітність, тобто система взаємозв'язаних узагальнювальних показників, що відображають фінансовий стан банку та результати його діяльності за звітний період. При цьому важливою рисою бухгалтерського обліку в банках є щоденне завершення усіх процесів обліку та складання щоденних балансів.

5.Стратегія маркетингу банку

Зміст і призначення маркетингової стратегії полягає у встановленні довгострокових цілей банку і розробці заходів для їх досягнення.

Основними складовими елементами маркетингового стратегічного плану можна вважати:

- формулювання місії банку;

- визначення передумов діяльності банку та оцінка маркетингового середовища;

- визначення пріоритетів ринку, які мають найсуттєвіший вплив на прийняття стратегічних рішень;

- оцінка сильних і слабких сторін банку, його можливостей і ризиків;

- коректування стратегії в умовах мінливого ринкового середовища;

- вибір часу стратегічних дій;

- очікувані результати від реалізації стратегії.

Вибір та реалізація маркетингової стратегії банку здійснюється з урахуванням певних вимог, а саме:

- відповідність місії банку;

- узгодження з ресурсами і можливостями банку;

- сумісність з планами структурних підрозділів;

- досяжність, але напруженість основних стратегічних завдань;

- забезпечення фінансової життєздатності банку і його зростання;

- забезпечення максимальних дивідендів для акціонерів і максимальної вартості цінних паперів банку на фондовому ринку;

- забезпечення належного добробуту персоналу банку.

Місія банку визначається на основі чіткого бачення майбутнього, формулюється керівництвом або власниками банку і доводиться як до персоналу, так і до громадськості взагалі. Це формулювання повинно бути простим і доступним як для працівників, так і для клієнтів банку. Всі структурні підрозділи повинні підтримувати місію і орієнтувати на неї свою діяльність.

Для формулювання місії необхідно відповісти на такі питання:

1. Яким повинен стати банк і чому?

2. Які продукти він буде продавати?

3. Яким чином і за скільки часу банк стане таким?

4. Яка ієрархія цінностей банку?

5. Хто буде клієнтами банку?

6. Яка необхідна структура для досягнення місії банку?

Вибір стратегічної мети і місії банку обумовлені такими основними факторами:

- історія банку;

- організаційна структура і внутрішня культура банку;

- маркетингове середовище;

- ресурси комерційного банку;

- психологічний тип та ціннісні орієнтації керівних осіб банку (теоретичні, економічні, політичні, морально-естетичні, релігійні і т.д.).

Розробка маркетингової стратегії банку передбачає наступні основні етапи:

- аналітичні і економічні огляди з метою визначення тенденцій соціально-економічного розвитку регіону, країни, світового господарства в цілому і фінансового ринку зокрема;

- визначення цільових ринків з метою зосередження зусиль на задоволенні потреб певних груп клієнтів та збір інформації про цільові ринки;

- визначення можливостей і ресурсів банку;

- формування цілей банку шляхом зіставлення можливостей розвитку по кожному цільовому ринку з ресурсами банку;

- розробка маркетингових програм і стратегії для кожного цільового ринку з урахуванням цілей банку і ресурсних обмежень (маркетингові програми повинні включати визначення продуктів для даного ринку, методи цінової політики, системи доставки (збуту) і стимулювання);

- розробка планів і бюджетів реалізації маркетингової стратегії;

- моніторинг положення банку на ринку, що забезпечує зворотній зв'язок між заходами банку і змінами ринку та відповідне корегування маркетингової стратегії.

Основні типові помилки при розробці маркетингової стратегії:

- покладання всієї роботи по розробці маркетингового стратегічного плану тільки на служби маркетингу;

- неузгодженість елементів стратегії, які розробляються в різних підрозділах банку;

- недостатність або низька якість інформації.

6.Система планування діяльності банку

Планування банківської діяльності являє собою процес визначення цілей на майбутнє та розробку шляхів їх досягнення. Планування слугує основою для розвитку внутрішньої системи банку з урахуванням впливу зовнішніх чинників і є однією з функцій банківського менеджменту. У процесі планування менеджмент банку має сформулювати відповіді на такі запитання: «Де перебуває банк? Де він має перебувати в майбутньому? Як досягти бажаної мети?». Система планування у банку має зіставлятися з умовами його діяльності, організаційною структурою, ступенем децентралізації керівництва, географічною розмежованістю або концентрацією, складністю продуктів та стилем управління. Процес планування - це визначення меж для розробки кількісних та якісних завдань банку загалом та кожного його підрозділу зокрема.

7. Доходи і витрати банку як об'єкти обліку

Склад доходів і витрат банку обумовлений фінансовою природою банківської справи, яка і визначає об'єкти обліку.

Доходи - це зростання економічних вигід протягом звітного періоду у вигляді надходження активів або збільшення їх корисності або у вигляді зменшення зобов'язань, результатом чого є збільшення власного капіталу (причому таке збільшення не пов'язане з внесками засновників). Доходи визнаються в обліку в період, коли відбувся ріст майбутніх економічних вигід, пов'язаних із збільшенням активів або із зменшенням зобов'язань, і таке зростання (зменшення) можна достовірно оцінити. Це означає, що визнання доходу відбувається одночасно з визнанням зростання активу або зменшення зобов'язання.

Витрати - це зменшення економічних вигід протягом звітного періоду у вигляді вибуття чи амортизації активів або у вигляді виникнення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (причому таке зменшення не пов'язане з виплатами засновникам). Витрати визнаються в обліку, коли існує ймовірність зменшення майбутніх економічних вигід, пов'язаних із зменшенням активів або із збільшенням зобов'язань, яке може бути достовірно визначено. Витрати визнаються з урахуванням принципу відповідності. Вони включаються до Звіту про фінансові результати в періоді, в якому був визнаний дохід, для отримання якого були здійснені ці витрати.

Різниця між доходами та витратами банку являє фінансовий результат його діяльності: якщо доходи перевищують витрати - прибуток, якщо витрати перевищують доходи - збиток.

Прибуток - це збільшення власного капіталу в результаті фінансово-господарської діяльності, крім внесків засновників у капітал.

Збиток - це зменшення власного капіталу в результаті фінансово-господарської діяльності, крім винятків частини засновників з капіталу.

Процентними називають доходи (витрати), які розраховуються пропорційно до часу і суми активу чи зобов'язання.

Комісійні доходи і витрати - це доходи, які банк отримує, або витрати, які банк несе за всіма наданими (отриманими) послугами.

Прибутки (збитки) від торговельних операцій - результат (прибуток або збиток) від операцій з купівлі-продажу різних фінансових інструментів (за операціями з цінними паперами, за операціями з іноземною валютою і банківськими металами).

До інших операційних доходах і видатках відносять доходи і витрати від операцій, не пов'язаних з інвестиційною та фінансовою діяльністю,: дивідендний дохід, штрафи, пені, отримані (сплачені) за банківськими операціями, доходи (витрати) від наданих (отриманих) консультаційних послуг фінансового характеру, доходи (витрати) від оперативного лізингу тощо.

8.Податки і обов'язкові платежі

Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів (далі - Державний реєстр) - це автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов'язані сплачувати податки, збори, інші обов'язкові платежі до бюджетів та внески до державних цільових фондів у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами України.

Створення Державного реєстру забезпечує:

- повний облік фізичних осіб, які сплачують податки та інші обов'язкові платежі, з однозначною їх ідентифікацією;

- організацію автоматизованої обробки інформації про сплату податків та інших обов'язкових платежів фізичними особами в режимі комп'ютерної мережі;

- взаємодію державних податкових інспекцій з метою забезпечення контролю за правильністю та своєчасністю сплати податків та інших обов'язкових платежів фізичними особами;

- організацію нормативно-довідкової інформації для взаємодії державних податкових інспекцій з іншими державними органами;

- розвиток вітчизняного математичного забезпечення, засобів зв'язку та обчислювальної техніки.

Державний реєстр створюється Головною державною податковою інспекцією України і складається з інформаційного фонду, що міститься у базах даних Головної державної податкової інспекції України, державних податкових інспекцій по Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах і районах у містах. На підставі відомостей, поданих підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, включаючи Національний банк України та його установи, комерційні банки, інші фінансово-кредитні установи, та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів, іншими органами, Головна державна податкова інспекція України надає фізичній особі - платнику податків та інших обов'язкових платежів ідентифікаційний номер і надсилає до державної податкової інспекції за місцем проживання фізичної особи або за місцем отримання доходів чи за місцезнаходженням об'єкта оподаткування картку з ідентифікаційним номером.

Список використаної літератури

1.Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 р.

2.Про Національний банк України: Закон України від 20.05.1999 р.

3.Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12.07.2001 р.

4.Алексеєнко М.Д. Капітал банку: питання теорії та практики: Монографія. -- К: КНЕУ, 2002. -- 276 с.

5.Аналіз діяльності комерційного банку: Навч. посібник / За ред. А.М. Герасимовича, Ф.Ф. Бутинця. -- Житомир: Рута, 2001.

6.Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. -- М.: Финансы и статистика, 2001. -- 416 с.

7.Банківські операції: Підручник / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. А.М. Мороза. -- К.: КНЕУ, 2000. -- 384 с.

8.Білик Р. Фінансові інвестиції: оцінка, облік та відображення у звітності за новими стандартами // Дебет-Кредит. -- 2001. -- № 27.

9.Валравен К.Д. Управление рисками коммерческого банка. Учеб. пособие / Под ред. М.Э. Ворд. -- Вашингтон: Ин-т экон. развития Мир. банка, 1993.

10.Вступ до банківської справи: Навч. посібник / За ред. М.І. Савлука. -- К.: Лібра, 1998.

11.Вітлинський В., Пернарівський О. Фінансова стійкість як системна характеристика комерційного банку // Банківська справа. -- 2000. -- № 6. -- С. 48--51.

12.Головач А.В., Захожай В.Б., Головач Н.А. Банківська статистика. -- К.: УФІМБ, 1998. -- 192 с.

13.Гроші та кредит: Підручник / За ред. Б.С. Івасіва. -- К., 1999. -- 402 с.

14.Гроші та кредит: Підручник / За ред. М.І. Савлука. -- К.: КНЕУ, 2001. -- 602 с.

Размещено на allbest.ru

...