Діяльність АТ "Ощадбанк"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Банківська система - одна з найважливіших і невід'ємних структур ринкової економіки. Тією чи іншою мірою, але всі громадяни України мають бути обізнані з банківською справою. Банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон'юнктуру й економічне зростання. Система банків України виконує значну роботу щодо залучення вільних грошових коштів та їх спрямування на розвиток національної економіки. Відбувається поступовий розвиток банківського кредитування населення, проте воно ще займає незначне місце в кредитних операціях банків. Успіх банківського бізнесу визначається його фінансовими результатами, які залежать від співвідношення доходів і витрат.

Базою проходження практики було Снятинське відділення Івано-Франківської обласної дирекції АТ «Ощадбанк», яке знаходиться в Івано-Франківській області м. Снятин, вул. Шевченка, 2.

Метою проходження практики є ознайомлення з діяльністю цієї установи, роботою його окремих відділів та обов'язками кожного з працівників. Набуття практичних навичок і знань потрібних для відкриття валютних рахунків суб'єктам господарської діяльності та фізичним особам, ведення валютних рахунків клієнтів - зарахування валютних надходжень на рахунок резидентів і нерезидентів та списання сум перерахувань, що передбачено чинним законодавством організація готівкового обігу клієнтів банку, контроль за виконанням підприємствами та організаціями встановленого порядку ведення касових операцій, кредитування фізичних осіб, депозитні операції тощо.

Завдання практики полягає у тому, щоб якомога детальніше вивчити роботу здійснювану Снятинським відділенням та банку взагальному, його структурних підрозділів.

Об'єктами дослідження в даній роботі виступають взаємовідносини банку з клієнтами, установами інших банків, органами державної податкової служби, місцевими фінансовими управліннями, виконавчими органами, Національним банком України тощо. Джерелом інформації виступають усі нормативно-правові документи, які надходять до управління Державного казначейства як вхідна документація: постанови, накази, закони, рішення, роз'яснення, листи і таке інше.



1. Загальне ознайомлення з АТ «Ощадбанк»

Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (скорочено АТ «Ощадбанк») - один із найбільших фінансових інститутів української держави, що має найрозгалуженішу мережу установ - близько 6000.

Державний банк сьогодні - символ стабільності та надійності. За основними показниками своєї діяльності він входить у трійку лідерів вітчизняного банківського ринку.

Це єдиний в Україні банк, що має закріплену Законом України «Про банки і банківську діяльність» державну гарантію повного збереження грошових коштів громадян, довірених банку.

Ощадний банк - універсальна банківська установа, яка зосереджує свої зусилля на створенні сприятливих та вигідних умов обслуговування клієнтів, розширенні переліку банківських продуктів та послуг, збільшенні присутності на ринку.

За роки свого існування Ощадбанк завоював репутацію бездоганного ділового партнера, який спроможний виконувати взяті на себе зобов'язання незалежно від впливу зовнішніх або внутрішніх факторів.

Банк активно працює практично в усіх секторах українського фінансового ринку, на сучасному рівні обслуговує великих корпоративних клієнтів. Його фінансова надійність - головний аргумент на користь того, що клієнтами Ощадбанку сьогодні є такі поважні системні клієнти, як установи Пенсійного фонду України, ДП «Енергоринок», НАК «Нафтогаз України», НАЕК «Енергоатом», УДППЗ «Укрпошта», ВАТ «Укртелеком».

Ощадбанк - банк, який є достатньо капіталізованим і забезпечує виконання нормативів встановлених НБУ.

Стратегія банку спрямована на максимальний розвиток роздрібного бізнесу та створення умов для повного банківського обслуговування корпоративних клієнтів.

Маючи статус державного банку, АТ «Ощадбанк» прагне бути уособленням стабільності, впевненості та динамічного розвитку, національним надбанням держави та символом її респектабельності.

Сьогодні послугами банку користуються всі категорії населення, що зумовлює провідну позицію банку на ринку роздрібних банківських послуг України. Банк зосереджує свої зусилля на створенні сприятливих та вигідних умов обслуговування клієнтів, розширенні переліку банківських послуг, збільшенні присутності на ринку продуктів та послуг.

Розуміючи соціальну важливість присутності саме державного банку в найвіддаленіших куточках країни та його роль у реалізації державних програм, банк зосереджує свої зусилля на створенні сприятливих умов для обслуговування всіх верст населення, забезпеченні соціальних та компенсаційних виплат громадянам, наданні повного спектру банківських та інших операцій. Зважаючи на соціальну спрямованість, банк націлений на збереження широкої присутності в усіх регіонах України.

2. Історія розвитку ощадної справи та АТ «Ощадбанк»

Ощадна справа - це діяльність, безпосередньо пов'язана із заощадженням, накопиченням і використанням грошей. Кожна людина так чи інакше зацікавлена в розумному заощадженні коштів та збільшенні свого добробуту. З огляду на історію виникнення ощадних кас можна зробити висновок, що і два століття тому люди піклувалися про покращення свого життя так само, як і зараз, і не остання роль у цьому належала саме ощадній справі.

Зародження ощадної справи на території України

Виникнення перших ощадних структур на території України, в Галичині, датоване другою половиною XVIII століття.

У Західній Україні заощадження приватних осіб першими розпочали приймати державні окружні каси губернаторства. 1783 року у Львівському губернаторстві було засновано 18 таких кас.

На підставі спеціального царського привілею в 1843 році у Львові започаткувала діяльність Галицька ощадна каса. Її гаслом було «Працюй та зберігай!», а символом - мурашка. Гарантував вкладникам повернення коштів і процентів з них крайовий сейм. У цілому ощадні каси на теренах Західної України розвивались як державні установи і контролювались місцевими органами влади.

На території Східної України ощадних кас було небагато і розміщувались вони переважно у великих містах. Першу ощадну касу було відкрито в Одесі у 1842 році.

У 1863 р. розпочала працювати Київська міська ощадна каса як окрема установа. У 1864 р. вкладники мали вже міські ощадні каси Одеси і Харкова, у 1865 - Сум, 1868 - Полтави и Миколаєва. Примітною особливістю східноукраїнських ощадкас того часу було те, що вони не давали позик у приватні руки. Залучені у населення кошти ощадкаси направляли виключно на підтримку державного кредиту.

Розвиток ощадних кас у період з 1895 по 1922 рік

З 1895 року за новим статутом ощадні каси офіційно почали називатись державними. Цим наголошувалося на відповідальності держави за вкладені в них кошти. При Держбанку Росії було створене Управління ощадних кас, якому підпорядковувалися установи ощадкас, незалежно від місця їх функціонування. Клієнт мав право робити внески на книжку в будь-якій частині імперії. Цікаво, що книжки дозволялось видавати також і неповнолітнім.

Залучені кошти ощадкаси вкладали у державні виграшні облігації, закладні листи Земельного банку, облігації залізничних позик, цінні папери акціонерних компаній, переводили у Держбанк, який виплачував півпроцентну маржу.

Подальшого розвитку система заощаджень набула за часів царської Росії, Австро-Угорської імперії, Польщі.

Війна 1914 року негативно позначилась на фінансово-банківській системі Західної України. Подальший розподіл території держави призвів до зруйнування єдиної мережі кас. У період 1917-1921 років ощадкаси Східної України було ліквідовано і відновлено після входження України до Союзу - в 1922 році.

Ощадні каси між двома світовими війнами

У грудні 1922 р. організовують роботу ощадкасивже радянського взірця. Вони повністю підпорядковуються Наркомфіну, а їх діяльність була спрямована на залучення грошових коштів населення для вирішення державних проблем. У 1923 році в Києві організовано Головну державну трудову ощадну касу, яка взяла на себе керівництво і контроль за розвитком усієї ощадної справи в Україні. Ощадні каси радянського взірця розміщували облігації, проводили вкладні операції, сприяли впровадженню червінців та їх обміну в 1924 році на карбованці, страхували заробітну плату робітників і службовців від знецінення. Після 1932 року ощадкаси перетворились на монопольні кредитні установи, які залучали грошові кошти населення для державних потреб.

Подальшому розвитку ощадних кас завадила війна, яка спричинила закриття та евакуацію ощадних установ, втрату книжок вкладників та інших документів. Обмеження щодо видачі готівки з вкладів були зняті після 19 січня 1944 року, і вклади почали видавати на першу вимогу вкладника.

Розвиток ощадних кас у повоєнний період

Відновлення та розширення функцій ощадних касс тривало і після Другої світової війни. Так, ощадкаси брали активну участь у грошовій реформі 1947 р. Разом з цим вони проводили конверсію облігацій держпозик, що розміщувались у період з 1936 по 1946 роки, в облігації 2%-ої Державної позики 1948 року.

Розвиток ощадної справи в СРСР у 1950-1980 роках

Істотні зміни в діяльності ощадкас відбулись у 1963 році, коли мережу Держтрудощадкас СРСР було передано від Мінфіну Держбанку.

Після цього ощадкаси припинили обов'язкове придбання облігацій, використовуючи кошти вкладників на створення єдиного союзного позичкового фонду.

У зв'язку з тим, що залишки вкладів щорічно передавали Держбанку СРСР, Україна фінансувала п'яту частину союзного позичкового фонду, кошти якого використовувались у загальносоюзних інтересах.

З 1972 року в ощадкасах запроваджується повний госпрозрахунок.

Наприкінці 70-х і особливо у 80-ті роки стрімко зростають доходи населення, і як результат, його заощадження.

Інфляція зумовила реформування банківської системи 1988 року, і мережа ощадкас трансформувалась в установи Ощадбанку СРСР.

Заснування та розвиток Ощадбанку незалежної України

У 1991 році Україна виходить зі складу Радянського Союзу і проголошує свою незалежність. З проголошенням незалежності України Ощадбанк відокремлюється від Ощадбанку СРСР.

31 грудня 1991 року Ощадбанк зареєстровано в Національному банку України як самостійну банківську установу - Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України. Його утворено на базі установ Ощадбанку СРСР в Україні, попередником якого з 1922 року були Держтрудощадкаси СРСР.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 1999 року на виконання розпорядження Президента України від 20 травня 1999 року Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України перетворено у відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (скорочена назва - ВАТ «Ощадбанк»). На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2011 р. №502 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2003 р. №261» 7 червня 2011 року здійснено державну реєстрацію змін до Статуту ВАТ «Ощадбанк», які стосуються, в тому числі, найменування банку. Відповідно до п. 4 Статуту АТ «Ощадбанк» повне найменування Банку: публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», скорочене - АТ» Ощадбанк».

Ліцензія Національного банку України №148 від 05.10.2011 р. на право здійснення банківських операцій. Засновником банку є держава в особі Кабінету Міністрів України. На сьогодні Ощадбанк - єдиний серед українських банків, який має закріплену законом державну гарантію збереження вкладів громадян та їх видачі за першою вимогою.

3. Організаційна структура АТ «Ощадбанк»

Організаційна структура банків відповідає загальноприйнятій схемі керування акціонерного товариства. Вищим органом банку є загальні збори акціонерів, що повинні проходити не рідше одного разу в рік. На ньому присутні представники всіх акціонерів банку на підставі доручення. Загальні збори правомочні вирішувати винесені на його розгляд питання, якщо в засіданні бере участь не менш трьох чвертей акціонерів банку.

Загальний посібник діяльністю банку здійснює рада банку. На нього покладаються також спостереження і контроль за роботою правління банку. Склад ради, порядок і терміни виборів його членів визначає загальні напрямки діяльності банку, розглядає проекти кредитних і інших планів банку, затверджує плани доходів і витрат і прибутків банку, розглядає питання про відкриття і закриття філій банку й інших питань, пов'язаних з діяльністю банку, його взаєминами з клієнтами і перспективами розвитку.

Безпосередньо діяльністю комерційного банку керує правління. Воно несе відповідальність перед загальними зборами акціонерів і радою банку. Правління складається з голови правління (президента), його заступників (віце-президентів) і інших членів.

Засідання правління банку проводяться регулярно. Рішення приймаються більшістю голосів. При рівності голосів голос голови є вирішальним. Рішення правління проводяться в життя наказом голови правління банку. При правлінні банку звичайно створюються кредитний комітет і ревізійна комісія.

У функції кредитного комітету входять: розробка кредитної політики банку, структури залучених засобів і їхнього розміщення; розробка висновків по наданню найбільш великих позик (тих, що перевищують установлені ліміти); розгляд питань, пов'язаних з інвестуванням, веденням трастових операцій.

Ревізійна комісія обирається загальними зборами учасників і підзвітна раді банку. До складу ревізійної комісії не можуть бути обрані члени ради і правління банку. Правління банку надає в розпорядження ревізійної комісії всі необхідні для проведення ревізії матеріали. Результати проведених перевірок комісія направляє правлінню банку.

З метою забезпечення гласності в роботі банків і доступності інформації про їхнє фінансове положення їхні річні баланси, затверджені загальними зборами акціонерів, а також звіт про прибутки і збитки повинні публікуватися в пресі (після підтвердження вірогідності представлених у них зведень аудиторською організацією).

З метою оперативного кредитно-розрахункового обслуговування підприємств і організацій - клієнтів банку, територіально віддалених від місця розташування банку, він може організовувати філії і представництва. При цьому питання про відкриття філії чи представництва банку повинний бути погоджений з Управлінням НБУ по місцю відкриття філії чи представництва.



4. Інформаційна система «Операційний день банку»

Програмне забезпечення банку має відповідати таким вимогам інформаційної безпеки:

- наявність системи захисту інформації, яку не можна відключити і неможливо здійснити оброблення інформації без її використання;

- забезпечення належного захисту інформації під час її передавання між різними підсистемами формування та оброблення інформації;

- для автоматизованих систем, які функціонують у режимі «клієнт-сервер», доступ користувачів до бази даних має відбуватися лише через додаткове програмне забезпечення, за допомогою якого здійснюється автентифікація осіб, яким дозволено користуватися цією базою даних;

- автентифікація користувача на кожному робочому місці та під час здійснення будь-яких операцій;

- забезпечення блокування роботи на кожному робочому місці під час багаторазових спроб (не більше трьох) неправильного введення паролю, якщо використовується парольний захист;

- наявність безперервного технологічного контролю за цілісністю інформації та накладання/перевіряння цифрового підпису на всіх банківських документах на всіх етапах їх оброблення;

- передавання електронних банківських документів, втрата або несанкціоноване ознайомлення з якими може завдати збитків банку, його відокремленим підрозділам або клієнту банку, відповідними каналами зв'язку електронною поштою або в режимі on-line лише зашифрованими з обов'язковим наданням підтвердження про їх отримання;

- обов'язкова реєстрація всіх спроб доступу, усіх операцій та інших дій, їх фіксація в автоматизованій системі в захищеному від модифікації електронному журналі з постійним контролем його цілісності.

Крім того, банкам слід:

- суворо дотримуватися і перевіряти виконання вимог щодо технічного та технологічного забезпечення їх діяльності, зокрема розміщення програмно-апаратних комплексів на таких комп'ютерах, що мають забезпечити їх надійне функціонування;

- уживати заходів для забезпечення безперебійного електроживлення та наявності резервних каналів зв'язку;

- перевіряти виконання вимог щодо організації захисту інформації в програмно-технічних комплексах згідно з нормативно-правовими актами Національного банку та вимогами розробників систем захисту інформації.

Програмне забезпечення повинно надати комерційному банку можливість розвиватись, збирати інформацію щодо клієнтів та обліку, підтримувати безпеку системи, здійснювати всі фінансові транзакції, поновлювати відсоткові ставки та обмінні ресурси валют, а також приймати необхідні рішення, підтримувати та модернізовувати правила ведення операцій, включаючи кредити і депозити, ринок позичкового капіталу, міжнародні платежі тощо.

Однією з перших автоматизованих банківських систем стала система «Операційний день банку». У своїй діяльності АТ «Ощадбанк» використовує такі інформаційні системи як: АБС «БАРС Millennium», система термінових переказів «Швидка копійка», ПЗ «Бест-звіт Корпорація» та інші.

Операційний день банку - це діяльність банку протягом робочого дня, що пов'язана з реєстрацією, перевірянням, вивірянням, обліком, контролем операцій (у тому числі прийманням від клієнтів документів на переказ і документів на відкликання та здійсненням їх оброблення, передавання та виконання) з відображенням їх у балансі банку. Тривалість операційного дня встановлюється банком самостійно у внутрішньому положенні.

Операційний час банку - частина операційного дня банку, протягом якої відбувається обслуговування клієнтів, у тому числі приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані банком. Початок та кінець операційного часу встановлюються згідно з розпорядженням керівника банку з урахуванням режиму роботи платіжних систем і доводяться до відома клієнтів.

Класично в межах завдання «Операційний день банку» повинні розв'язуватись такі питання.

1. Облік клієнтів банку.

1.1. Відкриття особових рахунків за балансовими рахунками.

1.2. Закриття особових рахунків.

1.3. Пошук та відображення інформації про клієнтів банку, складання звіту щодо їх кількості та особових рахунків.

2. Синтетичне врахування.

2.1. Урахування щоденних операцій із зарахування та списання з рахунків коштів клієнтів.

2.1.1. Введення та контроль вхідної інформації для проведення операцій за безготівковими розрахунками.

2.1.2. Зарахування коштів на рахунки за новими авізо та іншими розрахунковими документами.

2.1.3. Оплата документів за рахунок коштів, що є на рахунках клієнтів, та за рахунок кредиторів банку.

2.1.4. Врахування щоденних операцій банку з інструментальним накопиченням результатів проводок платіжних документів у базі даних про операції банку.

2.2. Формування даних синтетичного врахування.

2.2.1. Формування бухгалтерського журналу.

2.2.2. Нормування звітної картки:

а) формування звітної картки на початок втілення (заповнення «шапки»);

б) формування звітної картки на день втілення;

в) перенесення залишків у звітні картки на 1-ше число місяця;

г) перенесення залишків у звітні картки на 1-ше січня.

2.2.3. Введення залишків особових рахунків на початок впровадження.

2.2.4. Складання місячної оборотної відомості.

2.2.5. Складання річної оборотної відомості.

2.2.6. Складання балансу банку за визначений період (день, місяць, квартал, рік).

2.2.7. Формування щоденних зведених платіжних доручень за кредитом рахунків 830 і 871.

2.2.8. Складання щоденних виписок з особових рахунків клієнтів банку.

2.2.9. Формування залишків за рахунками клієнтів із заданими балансовими номерами станом на поточну дату.

2.2.10. Нарахування відсотків клієнтам за наявність коштів на їх розрахункових рахунках.

2.2.11. Розрахункові операції за акредитивами.

2.2.12. Ведення прибутково-видаткових касових журналів.

2.2.13. Накопичення інформації за позабалансовими рахунками.

2.2.14. Складання перевірочних відомостей залишків особових позабалансових рахунків.

2.2.15. Складання місячної оборотної відомості за позабалансовими рахунками.

2.2.16. Складання річної оборотної відомості за позабалансовими рахунками.

3. Розрахунок нормативів НБУ (сума коштів за депозитами та коефіцієнтами).

4. Врахування короткострокових та довгострокових позик.

4.1. Формування та ведення карток і журналу реєстрації термінових зобовязань.

4.2. Контроль за короткостроковими та довгостроковими позиками за термінами покриття.

4.3. Переведення позик, які не покриті вчасно, на рахунки простроченої заборгованості.

4.4. Формування меморіальних ордерів.

4.5. Формування підсумкових (за прибутками та видатками), а також прибутково-видаткових коштів до позабалансових рахунків 9921, 9971, 9961.

4.6. Складання розшифровки окремих рахунків балансу за термінами залучення та спрямуванням коштів.

4.7. Формування відомості відсоткових чисел.

4.8. Формування відомості нарахування відсотків.

5. Формування меморіальних ордерів обороту.

6. Формування і ведення картотеки №1.

6.1. Відбір документів до картотеки №1.

6.2. Ведення картотеки №1.

7. Формування і ведення картотеки №2.

7.1. Формування картотеки №2.

7.2. Розміщення розрахунково-грошових документів у картотеці №2 за умови відсутності коштів на рахунках клієнтів.

7.3. Формування повідомлень клієнтам про відсутність коштів на рахунках, реєстрація документів у журналі та картотеці №2.

7.4. Формування підсумкових сум за прибутками до позабалансових рахунків 9929, 9932.

7.5. Оплата (повна чи часткова) в порядку календарної черги документів картотеки №2 з розрахункових, позичкових рахунків та рахунків фінансування.

7.6. Формування дебетових авізо та меморіальних ордерів.

7.7. Формування журналів до картотеки №2 за видатками.

7.8. Формування підсумкових сум за видатками та прибутково-видатковими ордерами до позабалансових рахунків 9929, 9932.

7.9. Нарахування пені за документами з картотеки №2. Нарахування розміру та справляння пені за повної чи часткової оплати документів з картотеки №2.

8. Формування та ведення картотеки №3 до рахунка 9933.

8.1. Розміщення розрахунково-грошових документів у картотеці №3.

8.2. Формування повідомлень клієнтам про причини несплати, реєстрація документів у журналі та картотеці №3.

8.3. Формування підсумкових сум за прибутками та позабалансовим рахунком 9933.

8.4. Оплата (повна чи часткова) розрахункових документів із картотеки №3 з рахунків фінансування.

8.5. Формування авізо та меморіальних ордерів.

8.6. Формування журналів до картотеки №3 за видатками.

8.7. Формування підсумкових сум за прибутками та видатками та прибутково-видатковими ордерами до позабалансового рахунка 9933.

8.8. Нарахування пені за документами з картотеки №3. Нарахування та справляння пені за повної чи часткової оплати документів з картотеки №3.

9. Формування відомості врахування планів фінансування.

10. Врахування касових операцій.

10.1. Врахування грошового виторгу, що надходить на рахунки клієнтів.

10.2. Врахування та звітність при виконанні касового прогнозу.

11. Складання річного звіту за встановленими формами.

«Операційний день банку» (ОДБ) - програмне забезпечення, яке обслуговує внутрішню поточну діяльність банку (бухгалтерський облік, обслуговування рахунків клієнтів тощо). Іноді ОДБ включає внутрішню платіжну систему (ВПС) банку.

Характерна особливість первинних документів ОДБ у національній валюті - їх уніфікованість. Можна виділити дві групи документів.

1) Документи за безготівковими розрахунками: платіжне доручення (головний), платіжна вимога, меморіальний ордер та інші. В ОДБ вони вводяться та обробляються за єдиною технологією. Їх основне призначення - «обґрунтувати» платіж.

Платіж - переміщення суми між двома рахунками. Усі платежі поділяються на внутрішньобанківські (обидва рахунки належать одному банку) і міжбанківські (рахунки знаходяться в різних банках).

2) Касові документи: прибутковий і видатковий касовий ордер. За традиційною банківською технологією, проводка може виконуватися лише за наявності санкції не менш ніж двох уповноважених співробітників.

Як уже зазначалося, «операційний день банку» - програмне забезпечення, яке обслуговує внутрішню поточну діяльність банку. Платіжний документообіг є ключовою складовою діяльності банку, оскільки господарча (уставна) діяльність банку зводиться до організації розрахунків (платіжного обігу) в готівковій та безготівковій формах через вклади, кредитування, гарантії, консультації та ін. Наскільки чітко, технологічно організовано документообіг, настільки легко реалізується виконання основних функцій банку. У будь-якій автоматизованій банківській системі найважливішою є технологія, що покладена в основу документообігу.

Основні вимоги, які висуваються до платіжного документообігу:

1) повинен мати універсальний, чіткій вхідний інтерфейс, через який надходять первинні грошові документи, що ініціюють платежі; при цьому для документообігу не повинно бути різниці між клієнтським грошовим документом та грошовим документом співробітників функціональних відділів банку; функціональний відділ - підрозділ банку, що займається основною функціональною діяльністю (кредитний, депозитний, вкладів населення, валютний, фондовий та ін.);

2) забезпечувати прозору маршрутизацію платіжних документів;

3) надавати можливість контролювати платіж на всьому маршруті його слідування;

4) чітко розрізняти відповідальність бухгалтерів за платежі, що ними здійснюються (модифікувати інформацію може лише той, хто має на це право в силу службових обов'язків);

5) сприяти підвищенню безпеки економічної інформації за рахунок розмежування доступу до неї різних категорій користувачів;

6) дозволяти скасування платіжного документа, якщо в ньому або документі, що до нього відноситься, знайдено помилку до закриття операційного дня.

Для здійснення максимального контролю при вводі кожний первинний документ вводиться двічі різними співробітниками. В обробку приймаються лише ті документи, результат двох незалежних вводів яких співпав. Документи за безготівковими розрахунками вводять операціоніст і контролер, а касові документи - операціоніст і касир.

Допускається і більш складна технологія, при якій усі введені документи за безготівковими розрахунками додатково переглядаються на окремому робочому місці бухгалтером, який «випускає» потрібні документи на подальшу обробку.

У загальному випадку банк для здійснення міжбанківських платежів може мати декілька кореспондентських рахунків (Ностро і/або Лоро), до яких обов'язково входить кореспондентський рахунок в управлінні НБУ.

Коли є декілька кореспондентських рахунків, то для кожного міжбанківського платежу необхідно вказати, через який із них він буде здійснений. Вирішує це завдання спеціальний співробітник для роботи з кореспондентськими рахунками (позиціонер).

Первинний документ, який виходить за межі банку, тобто обґрунтовує міжбанківський платіж, повинен «схвалюватися» трьома співробітниками: операціоністом, контролером та позиціонером.

Внутрішнє представлення (структура) первинного документа в ОДБ, так званий електронний документ, повинно включати:

- дату заповнення і номер документа (власні дата і номер);

- вид документа;

- кореспондентські рахунки (дебет і кредит);

- суму і призначення платежу.

Касовий документ додатково включає касовий символ і, якщо необхідно, платіж - комісію за касову операцію.

В ОДБ з кожним документом пов'язується і внутрішня інформація:

- ідентифікація документа;

- ідентифікація вводу і контролю (хто, коли і на якому робочому місці);

- стадія обробки документа та інше.

Структурно базовий ОДБ включає такі блоки (вузли):

1) «Відділення» - обслуговування клієнтів, ввід, контроль та випуск первинних документів;

2) «Центр» (філія) - обробка документів, які прийшли з відділень, внесення змін у рахунки, ведення (супровід) балансу (балансів);

3) «Позиціонування» - прийняття рішень про переміщення сум за межі банку (філії), ведення лімітів за кореспондентськими рахунками;

4) «Фільтр» - узгодження форматів різних систем електронних платежів;

5) «Гіперцентр» (центральний офіс банку) - супровід єдиної спільної (загальної) бази рахунків, ведення консолідованого балансу банку, можливо, у розрізі філій і/або відділень.

Кожний із блоків (вузлів) може функціонувати на одному комп'ютері або локальній мережі; вузол має унікальний номер у межах ОДБ. Різні компоненти системи можуть бути розташовані на значній відстані один від одного. Зв'язок між різними вузлами здійснює окремий рівень ОДБ - електронна пошта. Залежно від cпособів з'єднань окремих вузлів ОДБ в єдиний комплекс формуються бази для різних внутрішньобанківських платіжних систем.

За цією схемою працює і АТ «Ощадбанк». Велике значення має використання ефективного і надійного програмного забезпечення. Згідно законодавства висуваються відповідні вимоги. Відповідно технічний бік здійснення банківських операцій займається операційний відділ.



5. Фінансова робота банку та характеристика його ресурсів

банк фінансовий інформаційний

Для здійснення банком своєї діяльності важливе місце займає організація фінансової роботи у банку. Вона включає:

? фінансове планування

? оперативна фінансова робота

? контрольно-аналітична робота.

Фінансове планування спрямовується на перетворення стратегічних цілей та завдань банку в конкретні (абсолютні й відносні) значення результативних фінансових показників діяльності банківської установи через реалізацію комплексу заходів у сфері фінансів.

Продукти фінансового планування такі:

1. побудова цільової фінансової моделі банку;

2. визначення цільових значень параметрів системи (банку);

3. обґрунтування прогнозних показників фінансових результатів;

4. побудова прогнозного балансу;

5. розроблення плану банківських операцій, бюджету банку та бюджетів структурних підрозділів;

6. складання плану організаційних заходів і визначення відповідальних за їх виконання.

Створення фінансових планів відбувається як на рівні банку в цілому, так і на рівні окремих структурних підрозділів, тому окремі плани мають бути узгоджені. Процес узгодження бюджетів може здійснюватися двома основними методами: згори вниз і знизу вгору. У першому варіанті менеджмент банку формулює завдання та визначає планові значення фінансових показників, які доводяться до підрозділів. Керівники підрозділів, у свою чергу, розробляють конкретні заходи досягнення планових показників, які подаються на розгляд менеджментові банку й узгоджуються. Такий підхід ефективний, коли потрібно швидко реагувати на зміну зовнішніх умов та на жорстку конкуренцію.

Банки здійснюють різнопланову контрольно-економічну та аналітичну роботу, спрямовану на забезпечення повноти й своєчасності здавання виручки (готівкових надходжень) до кас установ комерційних банків. Основним об'єктом контрольно-аналітичної роботи банків є виручки торговельних підприємств і надходження готівки підприємств сфери обслуговування населення. Тому установи банків в обов'язковому порядку ведуть спеціальний журнал, у якому реєструються усі торговельні та інші підприємства сфери обслуговування, що мають постійну виручку, в тому числі і не виділені на самостійний баланс. Повнота і своєчасність здавання грошової виручки підприємствами контролюються економістами кредитного (комерційного) відділу установ банків. Для здійснення вказаного контролю економісти на підставі згаданого вище журналу складають контрольні відомості за підприємствами, які здають виручку в денні, вечірні каси банків і через підприємства зв'язку, і передають їх бухгалтерам банку за місцем ведення рахунків клієнтів і контролерам вечірніх кас, які щоденно роблять у цих контрольних відомостях відмітки про здавання виручки.

Джерела формування банківських ресурсів відображаються у правій частині балансового звіту і називаються пасивами банку. За джерелами формування пасиви не однорідні і складаються з власного капіталу та зобов'язань банку перед вкладниками і кредиторами.

За економічним змістом капітал банку - це власні кошти засновників або акціонерів (власників банку), внесені ними на свій ризик для отримання доходів. Ризик власників полягає в тому, що рівень дохідності капіталу може бути низьким або діяльність спричиниться до збитків, банк збанкрутує, через що вони можуть втратити свої кошти.

Банківський капітал відіграє визначальну роль у процесі створення та функціонування комерційного банку, хоча за величиною становить незначну частину сукупних ресурсів банку. Частка власного капіталу у ресурсах банку має бути не нижчою за 8%, тоді як для промислових підприємств це співвідношення, як правило, становить 50% і вище.

Формування власної капітальної бази є необхідною умовою майбутньої діяльності банку. Тому одна з найсерйозніших проблем, що постають перед менеджментом банку, полягає у залученні та підтримці достатнього обсягу власного капіталу.

Власний капітал банку виконує такі функції:

1) захисну;

2) оперативну;

3) регулюючу.

Сутьзахисної функції полягає в тому, що капітал служить для захисту коштів вкладників і кредиторів, оскільки збитки від кредитних, інвестиційних, валютних операцій банку, зловживань, помилок списуються за рахунок резервів, які входять до складу капіталу. Тобто капітал банку відіграє роль своєрідного буфера, який поглинає втрати від реалізації різноманітних банківських ризиків.

Ця функція включає гарантування вкладів, захищаючи інтереси вкладників у разі ліквідації чи банкрутства банку, а також забезпечує функціонування банку у разі виникнення збитків від поточної діяльності, що покриваються, як правило, за рахунок поточних прибутків. Захисна функція банківського капіталу є головною протягом всього періоду функціонування банку.

Функція забезпечення оперативної діяльності має важливе значення під час створення та на початкових етапах функціонування банку. В такі періоди за рахунок власного капіталу банку фінансується придбання чи оренда основних фондів, комп'ютерної та оргтехніки, організаційні заходи щодо створення систем безпеки в банку, запровадження банківських технологій та систем зв'язку. В подальшій діяльності банку функція забезпечення оперативної діяльності стає другорядною на відміну від підприємств сфери матеріального виробництва, де вона залишається головною протягом всього періоду діяльності.

Зміст регулюючої функції капіталу полягає в тому, що через фіксацію величини власного капіталу або його окремих складових наглядові органи впливають на банківську діяльність та обмежують рівень банківських ризиків. Так, для визначення обов'язкових економічних нормативів регулювання діяльності банків, установлених НБУ, показники власного капіталу банку використовуються в десяти із тринадцяти обов'язкових нормативів (крім нормативів ліквідності). Тобто величина капіталу банку суттєво впливає на обсяги та напрями проведення банківських операцій.

Власний капітал комерційного банку може також використовуватися для участі у власності акціонерних та спільних підприємств. Банківський капітал неоднорідний за своїм складом і включає основний капітал та додатковий капітал. Основний капітал (капітал першого рівня) є найстабільнішою частиною власного капіталу банку і відповідно до чинних в Україні нормативних актів включає такі складові:

а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;

б) розкриті резерви, створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку банку (резерви, оприлюднені банком у фінансовій звітності), зокрема:

- дивіденди, направлені на збільшення статутного капіталу;

- емісійні різниці - сума перевищення доходів, отриманих від первинної емісії власних акцій та інших корпоративних прав, над їх номіналом;

- резервні фонди, що створюються згідно із законами України;

- загальні резерви, що створюються під невизначений ризик під час проведення банківських операцій;

- прибуток минулих років;

- прибуток минулих років, що очікує затвердження.

Ці складові включаються до основного капіталу лише за умови, що вони відповідають таким критеріям: відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання; призначення резервів і фондів та рух коштів по них окремо розкрито в оприлюднених звітах банку; фонди знаходяться в розпорядженні банку для необмеженого і негайного їх використання на покриття збитків; будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через бухгалтерські рахунки прибутків та збитків;

в) загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням величини можливих збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів і зменшується на суму:

- недосформованих резервів під можливі збитки за: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими (понад 30 днів) та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями банку; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках, визнаних банкрутами, або які перебувають у процесі ліквідації за рішенням уповноважених органів, або зареєстровані в офшорних зонах;

- нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

- капітальних вкладень у нематеріальні активи;

- збитків минулих років та поточного року.

Додатковий капітал (капітал другого рівня) є менш постійною частиною капіталу, вартість якої може змінюватися. В Україні склад додаткового капіталу регулюється Національним банком України, який має право визначати та затверджувати перелік складових додаткового капіталу, а також умови та порядок його формування. За умови затвердження НБУ додатковий капітал банку може включати:

- резерви під стандартну заборгованість інших банків;

- резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

- результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;

- результат переоцінки основних засобів;

- прибуток поточного року;

- субординований борг, прирівняний до капіталу (субординований капітал).

Субординований капітал включає кошти, залучені від юридичних осіб (резидентів та нерезидентів) як у національній, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу. Субординований борг - це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які не можуть бути вилучені з банку раніше, ніж через п'ять років, а у разі банкрутства чи ліквідації банку повертаються інвестору після погашення претензій решти кредиторів. Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, включаються до капіталу банку після отримання дозволу НБУ за умови їх відповідності таким критеріям:

- є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;

- не можуть погашатися з ініціативи власника;

- можуть вільно використовуватися для покриття збитків без пред'явлення банку вимоги про припинення торговельних операцій;

- передбачають можливість відстрочення виплат за відсотками, якщо недостатній рівень прибутковості банку не дозволяє здійснити такі виплати вчасно.

На капітал другого рівня накладаються певні обмеження, зокрема, його величина не може бути більше ніж 100% основного капіталу, а субординований капітал не може перевищувати 50% основного капіталу. Основною складовою власного капіталу банку, як за значенням, так і за величиною, є статутний капітал, що формується з акціонерного або приватного капіталу емісією акцій чи внесків засновників. Статутний фонд може створюватися лише за рахунок власних коштів учасників чи акціонерів. Не допускається його формування за рахунок банківських кредитів, коштів неприбуткових організацій (таких, які за статутом не мають права на здійснення комерційної діяльності та отримання прибутку), бюджетних коштів, які мають інше цільове призначення.

Залучені та запозичені банківські ресурси складають переважну частину банківських ресурсів (85-90%). Тому їм притаманний широкий спектр форм і видів залучення, що характеризується їх класифікацією. Залучені ресурси банків існують у двох основних юридично-правових формах: у формі депозитів та формі короткострокових боргових цінних паперів.

Характеристика залучених банківських ресурсів.

1. Кошти до запитання суб'єктів господарської діяльності - поточні рахунки суб'єктів, кошти за довірчими операціями, кошти в розрахунках, розподільчі рахунки суб'єктів господарської діяльності, цільові кошти до запитання, кошти для розрахунків платіжними картками.

2. Строкові кошти суб'єктів господарської діяльності - короткострокові й довгострокові депозити суб'єктів господарської діяльності, кошти отримані за операціями РЕПО.

3. Кошти до запитання фізичних осіб - поточні рахунки, кошти за довірчими операціями фізичних осіб, кошти в розрахунках, кошти фізичних осіб для розрахунків платіжними картками.

4. Строкові кошти фізичних осіб - короткострокові та довгострокові депозити фізичних осіб.

5. Кошти бюджету й позабюджетних фондів України - кошти бюджетів України до розподілу, кошти Державного бюджету України, бюджетні кошти клієнтів, які утримуються з Державного бюджету України, кошти місцевих бюджетів та бюджетні кошти клієнтів, що утримуються з місцевих бюджетів, кошти позабюджетних фондів.

6. Кредиторська заборгованість - кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами банку, сума транзитних рахунків за операціями з клієнтами банку.

7. Цінні папери власного боргу (крім субординованого боргу) - прості векселі, емітовані банком, ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком.

Запозичені банківські ресурси також характеризуються двома юридично-правовими формами реалізації: кредити, отримані від інших банків (в тому числі НБУ), та цінні папери субординованого боргу.

Характеристика запозичених банківських ресурсів.

1. Кошти НБУ - коррахунок НБУ в комерційному банку, короткострокові кредити, отримані від НБУ - (овердрафт за коррахунком, за операціями РЕПО, через аукціони, ломбардні кредити, стабілізаційний кредит, інші кредити), довгострокові кредити, отримані від НБУ (через аукціон, за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій, стабілізаційний кредит, інші довгострокові кредити).

2. Кошти інших банків - кошти до запитання інших банків (кореспондентські рахунки), строкові депозити інших банків (депозити овернайт, гарантійні депозити, короткострокові та довгострокові депозити), кредити, отримані від інших банків (овердрафт за коррахунками, кредити овернайт, за операціями РЕПО, інші короткострокові та довгострокові кредити, отримані від інших банків, фінансовий лізинг від інших банків).

3. Кредиторська заборгованість за операціями з банками - кредиторська заборгованість за операціями з готівкою, інша кредиторська заборгованість за операціями з банками.

4. Цінні папери субординованого боргу - боргові цінні папери, випущені банком, що відносяться до категорії інвестиційних (більше одного року) - банківські облігації, як правило, безстрокові або конверсійні.

У загальному обсязі ресурсів, якими володіє комерційний банк, переважають зобов'язання банку. Під зобов'язаннями банку слід розуміти вимоги до активів банківської установи, що зобов'язують її сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому.

До залучених коштів банку належать залишки коштів на поточних, бюджетних рахунках клієнтів, депозитні вклади фізичних та юридичних осіб, вклади до запитання, залишки на пластикових платіжних картах, кредиторська заборгованість тощо.

Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які беруть банки на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.

Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу.

Ефективна діяльність банку залежить від відповідної організації фінансової роботи в банку, а саме фінансового планування, оперативна і контрольно-аналітична робота. Для забезпечення виконання банком своїх функцій особливо відіграють фінансові ресурси банку, а саме забезпечення ними і ефективний розподіл.



Список використаної літератури

1. Бюджетний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 21.06.2001 р. №2542-ІІІ.

2. Закон України «Про Державний бюджет на 2009 рік».

3. Закон України «Про Державний бюджет на 2010 рік»

4. Закон України «Про банки і банківську діяльність».

5. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність».

6. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств».

7. Закон України «Про платіжні системи і переказ грошей в Україні».

8. Постанова НБУ «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті а Україні» №40/10320 від 13.01.2005 р

9. Постанова НБУ «Про затвердження Положення про створення і державної реєстрації банків, відкриття філій, представництв, відділень» №375 від 31.08.2001 р.

10. Постанова НБУ «Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні» №368 від 28.08.2001 р.

11. Постанова НБУ «Про затвердження Інструкції про міжбанківський переказ грошей в Україні в національній валюті» №110.

12. Постанова НБУ «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків в національній валюті» №492 від 12.11.2003 р.

13. Постанова НБУ «Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» №516 від 03.12.2003 р.

14. Постанова НБУ «Про Положення про організацію операційної діяльності в банках України» №254 від 16.06.2003 р.

15. Постанова НБУ «Про затвердження Інструкції про безготівкові рахунки в Україні в національній валюті» №22.

16. Постанова КМУ «Про затвердження порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» №228 від 28.02.2002 р.

17. Постанова КМУ «Про затвердження порядку перерахування дотацій вирівнювання, додаткової дотації та вирівнювання фінансового забезпечення місцевих бюджетів та субвенцій з Державного бюджету місцевим бюджетам» №490 від 11.04.2002 р.

18. Постанова КМУ «Про затвердження Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» №921 від 17.10.2008 р.

19. Постанова КМУ «Положення про Державне казначейство України» №1232 від 21.12.2005 р.

20. Наказ Міністерства фінансів України « Про бюджетну класифікацію та її запровадження» «604 від 27.12.2001 р.

21. Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету» №6 від 09.01.2001 р.

22. Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку надання позичок з Державного бюджету України Раді міністрів АРК, обласним, Київській і Севастопольській міським адміністраціям» №121 від 02.06.2000 р.

23. Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку отримання короткотермінових позичок на покриття тимчасових касових розривів, що виникають під час виконання загального фонду місцевого бюджету» №627 від 09.08.2002 р.

24. Лист Державної податкової адміністрації України №10342/7/22 - 3217 від 01.08.2001 р.

25. Аналіз банківської діяльності: Підручник /А.М. Герасимович, М, Д, Алексеєнко, І.М. Парасій-Вергуненко та ін.; За ред. А.М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2004. - 599 с.

26. Облік і аудит у банках: Підручник / А.М. Герасимович, Л.М. Кіндрацька, Т.В. Кривов'яз та ін.; За заг. ред. проф. А.М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2004. - 536 с.

27. Парасій-Вергуненко І. М. Аналіз банківської діяльності: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2003. - 347 с.

28. Примостка Л.О.Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2004. - 468 с.

29. www.oschadnybank.com.ua

30. www.treasury.gov.ua

31. www.bank.gov.ua

32. www.zakon.gov.ua

Размещено на Allbest.ru

...