Система пенсійного страхування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

пенсія страхування трудовий

Актуальність теми курсової роботи полягає в доцільності проведення аналізу пенсійного страхування як різновида соціального страхування для отримання оцінок досягнутого рівня фінансового забезпечення пенсійної системи та необхідності впровадження трирівневої системи пенсійного забезпечення.

Мета курсової роботи - ідентифікація поточного стану, проблем та шляхів перспективного забезпечення джерел фінансових доходів Пенсійного Фонду України в солідарній системі 1-го рівня для забезпечення запланованого рівня пенсійного забезпечення пенсіонерів України не нижче прожиткового мінімуму.

Основними завданнями роботи є:

- проведення теоретичного дослідження законодавчого поля організації пенсійного забезпечення в Україні в 1991 - 2008 роках;

- ідентифікація сучасних проблем функціонування 3-х рівневої системи пенсійного страхування в Україні;

- пошук шляхів забезпечення фінансових доходів солідарної системи пенсійного забезпечення в Україні в умовах проведення реформи пенсійної системи.

Інформаційним джерелом дослідження були закони України, постанови уряду України та Пенсійного Фонду України, статистична інформація по пенсійному забезпеченню Державного комітету статистики України.

Методологічний інструментарій дослідження - історичний метод, метод статистичного дослідження хронологічних рядів грошових агрегатів бюджету Пенсійного Фонду України та Державного бюджету України.

Практична цінність результатів проведеного в курсовому проекті досліджень по фінансовому забезпеченню функціонування солідарної пенсійної системи 1-го рівня в Україні полягає в рекомендаціях до державного регулювання проблеми на рівні законів про Державний бюджет, що дозволить сплачувати середню пенсію у розмірі до 45% від середньої заробітної плати за рахунок власних зборів Пенсійного Фонду України.

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження системи пенсійного страхування в Україні

1.1 Суть, функції та структура пенсійного страхування

У процесі реформування пенсійного забезпечення в Україні відповідно до пріоритетних напрямів реформування пенсійного забезпечення, визначених Указом Президента України від 13 квітня 1998 р. № 291 та відповідно до статті 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року, який набув чинності 1 січня 2004 року, в Україні запроваджується трирівнева система пенсійного забезпечення, яка включає: загальнообов'язкове державне пенсійне страхування і добровільне додаткове пенсійне забезпечення. Основу пенсійної системи в Україні складає система державного пенсійного страхування, яке базується на засадах соціального страхування. Державна пенсійна система охоплює всіх непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій.

Система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів.

Перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

Третій рівень - це система недержавного пенсійного страхування, що основується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень і яка забезпечує застрахованій особі після виходу на пенсію отримання, крім пенсії за загальнообов'язковим державним пенсійним страхування, додаткової пенсії шляхом добровільних пенсійних внесків до недержавних пенсійних фондів, які стануть основою цієї системи, в тому числі і ті, що створені за корпоративними та професійними ознаками.

Згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення», а зокрема статті 1 «Право громадян України на державне пенсійне забезпечення» визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. [2]

У системі з пенсійного забезпечення, першорядне місце посідають органи законодавчої і виконавчої влади. Вони відіграють провідну роль у керівництві всією системою соціального захисту України.

Вищим органом законодавчої влади є Верховна Рада України - орган загальної компетенції. Вона відповідно до Конституції України приймає закони про форми і види пенсійного забезпечення, затверджує основні джерела його фінансування та витрати з Державного бюджету на ці цілі. Визначає розмір обов'язкових страхових внесків тощо.

Вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Одним із центральних органів державної виконавчої влади, що здійснює функції управління соціальним забезпеченням у країні, є підвідомче Кабінету Міністрів України Міністерство праці і соціальної політики України.. Це міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати. Нормування та стимулювання праці, охорони і умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції. Через систему підпорядкованих йому органів Міністерство забезпечує реалізацію права громадян на соціальний захист шляхом своєчасного та адресного надання соціальної підтримки, в тому числі державної допомоги малозабезпеченим громадянам, у разі втрати працездатності, досягнення пенсійного віку; здійснення державного нагляду за діяльністю фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та контролю за додержанням вимог законодавства під час призначення та виплати пенсій.

На Міністерство праці України у сфері пенсійного забезпечення покладені такі функції, як:

- здійснення державного нагляду у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування та за додержанням вимог законодавства щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій у солідарній системі, взаємодії Пенсійного фонду України з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування;

- організація роботи органів соціального захисту населення, пов'язаної з перевірками правильності призначення та виплати пенсій органами Пенсійного фонду України, взаємодія з центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами і організаціями з питань застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість у яких дає право на пільгове пенсійне забезпечення;

- організація та координація в межах своєї компетенції роботи з підготовки нормативно-правової бази з питань пенсійної реформи;

- виконання інших функцій, що випливають з покладених на нього завдань. [2]

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збирання. Акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Отже, можна визначити головну функцію системи пенсійного страхування, суть якої полягає у формуванні в спеціальних страхових фондах фінансових потреб учасників страхової системи в разі настання соціальних ризиків, тобто ризиків, пов'язаних із суспільною діяльністю людини, її здоров'ям матеріальним забезпеченням у старості.

1.2 Формування пенсійного страхування

В Україні розрізняють дві форми пенсійного страхування: загальнообов'язкове державне пенсійне страхування і добровільне додаткове пенсійне забезпечення.

Система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування яка входить до системи державного пенсійного страхування в Україні має дворівневу структуру:

- перший рівень - солідарна система, яка базується на засадах солідарності і субсидування та виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду;

- другий рівень - обов'язкова накопичувальна система, яка базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій та одноразових виплат.

У рамках солідарної системи страхування законодавчо запроваджено різноманітні форми підтримки пенсіонерів. Така підтримка передбачає певний рівень часткового перерозподілу пенсійних коштів на користь:

- осіб, які працювали у шкідливих і тяжких умовах - підвищений розмір пенсії за рахунок пільгового врахування стажу роботи в таких умовах,, а також право на достроковий вихід на пенсію;

- осіб, які працювали на педагогічній роботі, в окремих медичних закладах, соціальних працівників, артистів і спортсменів, які мають право на пенсію за вислугу років;

- осіб, які не мали можливості набути достатньо великого страхового стажу (мали низькі заробітки, перебували у відпустці по догляду за дитиною, доглядали за інвалідом І групи тощо) і мають право на мінімальну пенсію та надбавки до пенсії; [7]

Обов'язкова накопичувальна система є принципово новим елементом системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування не тільки для України, а й для багатьох країн світу, що протягом останніх 20 років реформували свої пенсійні системи.

Головною ознакою цієї системи є те, що в ній, на відміну від солідарної, не відбувається негайної виплати пенсійних коштів, які надійшли у вигляді страхових внесків. Такі кошти спрямовуються на формування реальних індивідуальних накопичень застрахованих осіб. З метою збереження цих заощаджень забезпечується їх інвестування в інструменти грошового, фондового ринків, об'єкти нерухомості, банківські метали та інші активи, дозволені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» [7, 3]

Добровільне додаткове пенсійне забезпечення передбачає третій рівень, тобто це система недержавного пенсійного страхування, яка є складовою частиною системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Нинішня система в Україні передбачає різноманітні види державного пенсійного страхування за різними законами.

Право на соціальну пенсію мають усі непрацездатні, непрацюючі громадяни, які не мають права на трудову пенсію.

Термін «пенсія» походить від латинського pension - тобто «платіж».

Під соціальними пенсіями розуміються щомісячні грошові виплати, які призначаються і виплачуються із Пенсійного фонду непрацездатним непрацюючим громадянам, які з тих чи інших причин не набули права на трудову пенсію. До таких громадян належать:

- інваліди І і ІІ груп, у тому числі інваліди з дитинства, а також інваліди ІІІ групи;

- особи, які досягли віку: чоловіки - 60 років, жінки - 55 років;

- діти (в тому числі: брати, сестри, онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків) - у разі втрати годувальника;

- діти-інваліди віком до 16 років.

Соціальні пенсії призначаються в таких розмірах:

а) 30% мінімального розміру пенсії за віком: особам, які досягли віку: чоловіки - 60 років, жінки - 55 років і не набули права на трудову пенсію без поважних причин;

б) 50% мінімального розміру пенсії за віком: особам, які досягли віку: чоловіки - 60, жінки - 55 років і не набули права на трудову пенсію з поважних причин; інвалідам ІІІ групи;

в) 100% мінімального розміру пенсії за віком: інвалідам ІІ групи; дітям-інвалідам віком до 16 років; дітям (в тому числі: братам, сестрам й онукам, які не досягли 18 років), а також одному із батьків, або чоловікові (дружині), або дідові, бабусі, братові чи сестрі, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестричками чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює, у разі втрати годувальника;

г) 200% мінімального розміру пенсії за віком: інвалідам І групи; матерям, яким присвоєно звання «Мати-героїня».

За наявності одночасного права на соціальну пенсію і надбавку на непрацездатних членів сім'ї до пенсії за віком або по інвалідності призначається за вибором того, хто звернувся, або пенсія або надбавка [2]

Система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування в Україні має дворівневу структуру:

- І рівень - солідарна система

- ІІ рівень - обов'язкова накопичувальна система.

Природа солідарної пенсійної системи полягає у тому, що вона функціонує в режимі забезпечення поточних виплат.

Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» запроваджено структуру пенсійного страхування, у якій відносини між учасниками побудовані не за схемою вертикальних владних повноважень, а за принципом взаємопов'язаних прав та обов'язків.

У статті 3 цього закону визначено учасників правовідносин:

- застраховані особи;

- страхувальники;

- Пенсійний фонд України;

- уповноважений банк;

- підприємства, установи, організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій.

У солідарній пенсійній системі усі учасники правовідносин мають відповідні суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Згідно цього закону уперше узагальнено весь комплекс прав та обов'язків кожного з учасників пенсійної системи, при цьому кожному праву будь-якого суб'єкта відповідає обов'язок іншого.

1.3 Еволюція та історичні етапи розвитку системи пенсійного страхування

Об'єктивна необхідність в утриманні непрацездатних членів суспільства існувала з давніх-давен. Протягом століть цю функцію виконувала церква, благодійні організації, товариства взаємодопомоги.

Виникнення державного соціального забезпечення стало результатом розвитку промисловості та широкого застосування на промислових підприємствах найманої праці. Формування капіталістичного способу виробництва призвело до виникнення необхідності в організації державної системи захисту найманих працівників від соціального ризику втрати заробітку. Найчастішими причинами втрати заробітку були нещасні випадки на виробництві і професійні захворювання. Через те першими виплатами по державному соціальному страхуванню стали допомоги у зв'язку з трудовим каліцтвом та захворюванням, які називалися пенсіями.

З-поміж перших країн світу, які запровадили солідарну пенсійну систему на зламі ХІХ-ХХ століть були Німеччина, Англія, Франція та Швейцарія, а згодом Чехословаччина і Румунія. За межами Європи першими такі самі пенсійні системи у 20-х роках минулого століття заснували три латиноамериканські країни - Чилі, Аргентина та Уругвай. З початку зародження пенсійного страхування проводилося страхування не старості, а інвалідності, оскільки через важкі умови праці та побуту більшість найманих працівників, які доживали до 65 років, фактично ставали непрацездатними.

Наступним значним кроком на шляху формування державної системи соціального страхування в Росії було прийняття в 1912 році низки законів. Це, зокрема, «Про страхування робітників від нещасних випадків на виробництві», «Про забезпечення працівників на випадок хвороби», «Про затвердження Ради у справах страхування робітників» та інші.

11 лютого 1930 року Маркомат праці СРСР затвердив Правила забезпечення в старості. Згідно п. 8 цих Правил пенсійний вік був установлений: для чоловіків - 60 і для жінок - 55 років. Загальний стаж роботи за наймом: для чоловіків - 25 років і для жінок - 20 років.

Наприкінці ХІХ століття у німецькій середньостатистичній сім'ї чоловік був на п'ять років старший за свою дружину. Це означає, що якби пенсійний вік був однаковим, то чоловіки входили б на пенсію на цілих п'ять років раніше, ніж їхні дружини.

Після Великої Вітчизняної Війни в СРСР проводилась робота щодо удосконалення законодавства в галузі пенсійного забезпечення. Були підвищені розміри пенсій за вислугу років вчителям, лікарям та іншим працівникам, у 1949 р. прийнято Положення про пенсії працівникам науки.

У 1990 році, після ухвалення законів СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» і «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців», практично завершився процес створення єдиної всеохоплюючої системи пенсійного забезпечення, яка діяла за єдиними умовами і нормами. Зазвичай, ця система не була цілковито побудована на принципах страхування, фактично це було поєднання принципів соціального страхування і соціальної допомоги, але вона закладала страхові основи, передбачивши відокремлення пенсійної системи від Держбюджету. Це була своєрідна перехідна форма до запровадження персоніфікованого обліку страхового стажу і сплачених внесків до Пенсійного фонду, і вона була розрахована на створення в майбутньому більш справедливої пенсійної системи. [12]

Після здобуття незалежності перед Україною постало питання розробки національного законодавства з соціального забезпечення й нової стратегії соціального захисту населення, яка б відповідала ринковим умовам, забезпечувала кращу соціальну захищеність непрацездатних. 5 листопада 1991 року Верховна Рада України схвалила Закон «Про пенсійне забезпечення». Але він майже нічим не відрізнявся від аналогічного закону СРСР 1990 року. Винятком стало істотне розширення пільгових категорій пенсіонерів, які одержали право на достроковий вихід на пенсію. Значним недоліком Закону є і те, що він не враховує демографічного чинника, тобто процесу старіння населення.

21 грудня 1993 року Верховна Рада України схвалила «Концепцію соціального забезпечення населення України», з метою реалізації якої 14 січня 1998 р. був прийнятий Закон України «Про основи загальнообов'язкового державного соціального страхування. [12]

Отже, необхідність в утримуванні непрацездатних членів суспільства існувала з давніх-давен і пройшла історичні етапи до формування сучасної системи пенсійного забезпечення, яка забезпечує близько 13,8 мільйонів пенсіонерів, що становить майже 30% усього населення країни (дані станом на 1 вересня 2004 року).

Розділ 2. Формування системи пенсійного страхування в Україні

2.1 Етапи реформування пенсійної системи в Україні

Реформування системи пенсійного забезпечення в Україні зумовлене низкою макроекономічних і демографічних проблем. Одна з них - зростання кількості пенсіонерів, яких на 1 вересня 2004 року в Україні налічувалось 13,8 мільйонів осіб.

Станом на 1 вересня 2004 року співвідношення чисельності пенсіонерів і зайнятого населення становить 1:1,2, а з урахуванням прихованого безробіття це співвідношення реально наближається до 1:1.

За прогнозними розрахунками в найближчі кілька років чисельність пенсіонерів буде стабільною і навіть трохи зменшиться, оскільки пенсійного віку в цей період досягне покоління, яке народилося у воєнні та перші післявоєнні роки, коли рівень народжуваності був досить низький.

Радою з вивчення продуктивних сил України Національної Академії Наук України розроблено комплексний прогноз демографічного розвитку України з урахування даних Всесвітнього перепису населення та параметрів прогнозу демографічного розвитку України до 2026 року, поданого у Посланні Президента України до Верховної Ради України 2003 року «Про внутрішнє і зовнішнє середовище України у 2002 році», та прогнозу демографічного розвитку України до 2050 року, здійсненого фахівцями Організації Об'єднаних Націй (додаток З). За цим прогнозом очікується зростання чисельності населення пенсійного віку на фоні скорочення загальної чисельності мешканців країни та чисельності населення працездатного віку.

Вдосконалення чинного пенсійного законодавства включає:

а) поступове запровадження зв'язку між розміром пенсії і участю працівника у формуванні коштів Пенсійного фонду - збільшення тривалості часу роботи, за який враховується заробіток для обчислення пенсій, врахування заробітку для обчислення пенсії з даних системи персоніфікованого обліку;

б) стимулювання більш пізнього виходу на пенсію шляхом збільшення розміру пенсії в разі відстрочки часу виходу на пенсію;

в) поступове перенесення джерел фінансування пільгових пенсій за Списком №1 за рахунок коштів підприємств;

Багаторівнева пенсійна система - це шлях до поступового збільшення співвідношення між середнім розміром пенсії і заробітної плати. Вона покликана усунути чинники соціальної несправедливості та перерозподілу коштів Пенсійного фонду на користь пільгових категорій. Крім того, з часом пенсійна система стане потужним джерелом довготривалих інвестицій в економіку країни. Це, своєю чергою сприятиме збільшенню зайнятості, зростанню доходів громадян і зміцненню фінансової бази пенсійної системи. [17]

2.2 Визначення трудового та страхового стажу у пенсійному забезпеченні

Трудовий стаж в загальній формі визначається як тривалість трудової діяльності працівника. Стосовно сфери пенсійного забезпечення трудовий стаж можна визначити як нараховану за встановленими правилами тривалість минулої трудової та іншої суспільно корисної діяльності громадян, яка протікає в певних, визначених законом, суспільних формах і з якою пов'язуються правові наслідки в галузі пенсійного забезпечення.

Трудовий стаж, як особлива міра величини трудової діяльності, має кількісну і якісну характеристики. Перша відображує загальну тривалість трудової та іншої суспільно корисної діяльності, друга - є показником не тільки тривалості, а й характеру трудової діяльності за певними кваліфікаційними ознаками (важкі та шкідливі умови праці, сфера, в якій проходить трудова діяльність, неперервність праці тощо). Виходячи з цього, трудовий стаж поділяється на: загальний стаж; спеціальний та неперервний стаж.

Загальний трудовий стаж - це загальна сумарна тривалість трудової та іншої суспільно корисної діяльності, незалежно від тривалості перерв у ній, нарахована за встановленими правилами. Загальний стаж для права пенсійного забезпечення має особливо велике значення. Тільки за наявності певної його тривалості виникає право на пенсійне забезпечення в старості, в разі втрати годувальника, який помер від загального захворювання, у разі настання інвалідності внаслідок загального захворювання, а в окремих випадках і за вислугу років. Від тривалості загального трудового стажу залежить розмір вказаних трудових пенсій, оскільки його тривалість за період до набрання чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зараховується до страхового стажу. [22]

У стаж роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Крім цього до стажу роботи зараховується також:

а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;

б) творча діяльність членів творчих спілок, а також інших творчих працівників, які не є членами таких спілок, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;

в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби;

г) служба у воєнізованій охороні, в органах спеціального зв'язку і в гірничорятувальних частинах, незалежно від відомчої підпорядкованості та наявності спеціального або військового звання;

д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі;

е) тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи;

є) час догляду за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду;

ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку;

з) період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, але не більше десяти років. [8]

Спеціальний стаж - це сумарна тривалість трудової діяльності, видокремлена із загального стажу з урахуванням важких та шкідливих умов, інтенсивності праці, сфері чи місцевості, в якій вона здійснювалась За певних умов до нього може включатися інша суспільно корисна діяльність (навчання, військова служба тощо).

Спеціальний трудовий стаж, який враховується для надання пільг при призначені трудових пенсій можна поділити на два види:

а) за особливі умови праці;

б) за змістом роботи, тобто характер виконуваної роботи, посада, професія і відповідна галузь народного господарства чи сфера державного життя, де проходила трудова діяльність. Спеціальний трудовий стаж, видокремлений за особливим умовами праці, в свою чергу поділяється на два підвиди:

- стаж на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці, - за списком №1;

- стаж на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці - за списком №2.

Списки 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах, застосовуються незалежно від відомчого підпорядкування підприємств, де працювали чи працюють особи, які звернулися за пенсією, якщо їхні професії чи посади зазначені в цих списках за відповідними виробництвами і цехами.

До стажу, який дає право на пільгове пенсійне забезпечення, включається час виконання робіт безпосередньо на виробництвах, у цехах, дільницях, відділеннях за професіями й посадами, передбаченими списками №1 і 2, якщо працівники зайняті на цих роботах повний робочий день. Робота за сумісництвом не зараховується до стажу, який дає право на пільгове пенсійне забезпечення. [23]

Неперервний трудовий стаж - це тривалість неперервної трудової діяльності, нарахованої за встановленими відповідними нормативними актами правилами, на тому ж самому підприємстві, установі, організації, галузі. В окремих випадках, передбачених нормативним актами, до нього можуть включатися і інші види суспільно корисної діяльності (навчання, військова служба).

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж розмір страхового внеску, обчисленого із мінімальної заробітної плати (мінімальний страховий внесок).

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою мінімального страхового внеску, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою мінімального страхового внеску. Якщо така доплата не була здійснена, страховий стаж враховується пропорційно, тобто до страхового стажу зараховується період, визначений за формулою:

ТП = Св:В,

де, ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях;

Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць;

В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.

За періоди, які припадають на догляд за дітьми до досягнення трирічного віку, догляд за дитиною-інвалідом, інвалідом першої групи, за престарілим, який потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, та періоди строкової військової служби страхові внески, починаючи з 1 січня 2005 року, сплачуватимуться відповідними державними бюджетами у розмірі десяти відсотків розміру страхового внеску, обчисленого із мінімальної заробітної плати із наступним збільшенням його щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру страхового внеску, обчисленого із мінімальної заробітної плати. Зазначені періоди враховуватимуться як періоди, за які сплачено страхові внески у повному розмірі, тобто вважається, що для цих осіб виконані умови сплати в ці періоди внесків у сумі, не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. [24]

Періоди до набрання чинності Законом враховуватимуться у тому ж порядку, що передбачений чинним на той час законодавством, тобто із урахування пільгового обчислення стажу. Після набрання чинності Законом, тобто з 1 січня 2004 року, всі періоди страхового стажу враховуватимуться в ординарному розмірі.

Коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії, визначається із заокругленням до п'яти знаків після коми за формулою:

,

де: Кс - коефіцієнт страхового стажу;

См - сума місяців страхового стажу;

Вс - визначена відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках). За період участі тільки в солідарній системі величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1%, а за період участі в солідарній і накопичувальній системах пенсійного страхування - 0,8%.

Для особи, яка брала участь у солідарній і накопичувальній системах, визначається один коефіцієнт страхового стажу як сума коефіцієнта страхового стажу за період участі тільки в солідарній системі та коефіцієнт страхового стажу, визначеного за період участі в солідарній і накопичувальній системах. Коефіцієнт страхового стажу з урахуванням періодів до набрання чинності Закону не може перевищувати 0,75, а з урахуванням страхового стажу за кожний повний рік роботи на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій і показників - 0,85. [1, стаття 24-25]

Розділ 3. Шляхи вдосконалення фінансового забезпечення пенсійного страхування в Україні

3.1 Динаміка зростання рівня пенсій та обсягів загальнодержавних пенсійних виплат в Україні

З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” [1], який реалізує пенсійну реформу в Україні на 1-му (солідарний) та 2-му(накопичувальний) рівні.

Характерними ознаками розвитку пенсійної системи періоду 2004 -2008 років є наступне:

- продовження практично монопольного існування тільки першого (солідарного) рівня пенсійної системи України з збереженням всіх джерел зборів в бюджет Пенсійного Фонду України, призначених на 2-му етапі розвитку (1998-2003 роки);

- перехід до “прив'язки” мінімальної пенсії до рівня прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян, який законодавчо регулюється щорічними законами України про Державний бюджет [4] - [20];

відповідного зростання в 3,2 рази абсолютного рівня середньомісячної пенсії по Україні з 182,2 грн./міс (30,0% від середньомісячної заробітної плати) у 2004 році до рівня 590,8 грн./міс (43,7% від середньомісячної заробітної плати) у 2007 році з суттєвим зростанням відносного рівня між середньомісячною пенсією та середньомісячною заробітною платою (рис. 3.1);

- досягнення відносних показників обсягів загальних доходів Пенсійного Фонду України у 2005 - 2007 роках на рівні 13,8 - 14,8 % від обсягу ВВП, що вперше за період 1992 - 2004 років перевищило рівень відносних показників обсягу загальних доходів Пенсійного Фонду України у 1991 році на рівні 11,3 % від обсягу ВВП;

- різке зростання дотацій Пенсійному Фонду України з Державного бюджету України в 4 рази у 2005 році та в 7 разів у 2008 році відносно рівня дотацій 2003 року (рис. 3.2, 3.3).

- підвищення пенсій згідно новому закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» привело до суттєвої нестачі власних коштів Пенсійного Фонду України, що потребує значних дотацій з Державного бюджету України. Так в загальному бюджету доходів Пенсійного Фонду на 2008 рік в 141 млрд. грн. частка надходжень з Державного бюджету -2008 становить 34 млрд. грн. (рис. 3.2).

На рис. 3.4. - 3.5 наведені результати аналізу темпів росту номінальних та реальних(з врахуванням темпів споживчої інфляції - рис. 3.4) доходів Пенсійного фонду України та, відповідно, аналіз темпів росту номінальної та реальної середньої пенсії відносно базового рівня 1998 року.

Як показує аналіз макропоказників економіки України за 1998 - 2007 роки, наведений графіками на рис. 3.4:

базовий індекс інфляційного дефлятора ВВП (еквівалентно відносному рівню росту номінальної вартості «кошика споживчих товарів та послуг») становить у 2007 році 3,09 відносно рівня 1998 року;

відповідно, базовий індекс росту реального ВВП України з врахування понижуючого інфляційного дефлятора ВВП становить у 2007 році 1,85 відносно рівня 1998 року;

- враховуючи, що,за даними Держкомстату України [85], рівень реального ВВП України у 1998 році відносно рівня 1990 року становив 40,9%, відповідно, у 2007 році рівень реального ВВП України становив 75,6% відносно рівня 1990 року.



Рис.3.1. Динаміка зростання номінального рівня середньої пенсії та середньої заробітної плати по Україні у 1998 -2008 роках

Рис.3.2. Динаміка абсолютного росту номінальних доходів Пенсійного Фонду України з всіх джерел надходження в 1996 - 2008 роках.



Рис. 3.3. Динаміка базового темпу росту номінальних доходів Пенсійного Фонду України відносно рівня 1998 року (загальних, власних та дотацій Державного бюджету)

Рис. 3.4. Динаміка інфляційного дефлятора ВПП та рівня росту реального ВВП в Україні за період 1998 -2007 років

З врахуванням результатів проведеного макроаналізу економіки України, на рис. 3.1, 3.5 наведені результати дослідження:

росту номінальної середньої пенсії у 1998 -2007 роках;

росту реальної середньої пенсії у 1998 - 2007 роках;

темпів росту номінальних та реальних доходів Пенсійного фонду України у 1998 - 2007 роках.

Як показує спільний аналіз графіків рис.3.1, 3.5:

рівень абсолютного розміру середньої пенсії змінився з 52,23 грн./міс. на початок 1998 року до рівня 749,4 грн./міс. на початок 2008 року;

базовий темп росту номінальних доходів Пенсійного фонду з всіх джерел (до рівня 1998 року) у 2007 році становить 1 186,8%, тобто номінальні доходи зросли в 11,87 рази;

базовий темп росту рівня номінальної середньої пенсії по Україні відносно рівня 1998 року у 2007 році становить 1 434,8%, тобто номінальна середня пенсія зросла в 14,35 рази, що перевищує темп росту номінальних доходів Пенсійного фонду України та свідчить про зростання відхилення фактичних пенсій від середнього розміру;

базовий темп росту рівня реальної середньої пенсії по Україні (з врахуванням інфляції відносно рівня 1998 року) у 2007 році становить 363,0%, тобто реальна пенсія з рівня 1998 року зросла тільки в 3,63 рази.

Рис. 3.5. Динаміка темпу росту номінальної та реальна середньої пенсії в Україні за період 1998 -2008 років.

Висновки

Згідно статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основу пенсійної системи в Україні складає система державного пенсійного забезпечення, яка охоплює всіх непрацездатних осіб похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати, яким провадяться у формі пенсій, надбавок та підвищень до пенсії, компенсаційних виплат, додаткових пенсій відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення». Враховуючи те, що система пенсійного страхування є складовою загальної фінансової системи країни, вона функціонує на основі єдиних макроекономічних показників розвитку України, зокрема таких як демографічна ситуація. Стан використання трудового потенціалу, досягнутий рівень розвитку економіки і соціальної сфери та інших чинників, а також очікуваних тенденцій зміни цих чинників у перспективі.

Реформування системи пенсійного забезпечення в Україні було зумовлене низкою проблем макроекономічних і демографічних. Одна з них полягала у тому, що значно зростала кількість пенсіонерів, а інша в низькій зайнятості населення та поширення практики надання пільг із сплати пенсійних внесків, що суттєво послаблювало фінансову базу пенсійної системи. З урахуванням усіх цих чинників в Україні було проведено реформу у трьох напрямах: реформування солідарної системи, створення обов'язкової накопичувальної системи і розвиток добровільної накопичувальної системи.

Законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне страхування», якими детально регламентуються правові засади функціонування реформованої системи пенсійного страхування і які набули чинності з 1 січня 2004 року двох рівнів нової пенсійної системи: реформованого солідарного рівня та добровільного недержавного пенсійного забезпечення. З набуття чинності цими законами процес пенсійної реформи в Україні вступив у фазу активних практичних дій.

Проведена в Україні пенсійна реформа одночасно із встановленням нових умов пенсійного страхування громадян передбачила і перерахування пенсій нинішнім пенсіонерам, скасування максимального обмеження розміру пенсій і відновлення їх диференціації. Це забезпечило підвищення розмірів пенсій з першого дня запровадження нового закону.

З 1 січня 2004 року за даними про стаж і заробітну плату, наявними в пенсійних справах, було перераховано призначені раніше пенсії, що дало можливість не вимагати від пенсіонерів надання додаткових документів. Крім того, пенсіонерам було надано право протягом 2004 року надавати до органів Пенсійного фонду додаткові документи про заробітну плату і стаж, набутий до 1 січня 2004 року. Нові розміри пенсій у цьому разі будуть виплачені за період з 1 січня 2004 року, незалежно від дати подання документів. Загалом за перерахунками відповідно до закону пенсії підвищено майже 3,3 мільйонам осіб.

Одночасно з набуттям чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» були ухвалені відповідні рішення уряду, спрямовані на підвищення рівня пенсійного забезпечення пенсіонерів, пенсія яких за новим пенсійним законодавством не збільшилась. Так, цим пенсіонерам з 1 січня 2004 року було підвищено пенсії на 12% відповідно постанови КМУ «Про додаткові заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян».

Таким чином, уперше за роки незалежності України забезпечено виконання норм Конституції України.

Починаючи з 2005 року згідно зазначеного закону проводитиметься щорічне підвищення пенсій не менше ніж на 20 відсотків зростання реальної середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком та їх індексація. Крім того, законом передбачено запровадження з часом другого накопичувального рівня реформованої пенсійної системи.

Багаторівнева пенсійна система - це шлях до поступового збільшення співвідношення між середнім розміром пенсії і заробітної плати. Вона покликана усунути чинники соціальної несправедливості та перерозподілу коштів Пенсійного фонду на користь пільгових категорій. Крім того, з часом пенсійна система стане потужним джерелом довготривалих інвестицій в економіку країни. Це, своєю чергою сприятиме збільшенню зайнятості, зростанню доходів громадян і зміцненню фінансової бази пенсійної системи.

Размещено на Allbest.ru

...