Напрями удосконалення правового та фінансового забезпечення системи гарантування банківських вкладів України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО ТА ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ГАРАНТУВАННЯ БАНКІВСЬКИХ ВКЛАДІВ УКРАЇНИ

Зміст

Вступ

1. Функції системи банківських вкладів

2. Джерела Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

3. Гарантії вкладів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

банківський фінансовий вклад кошти

На сьогодні наявність в державі системи гарантування вкладів стало загальновизнаним принципом. Система гарантування вкладів є одним з елементів фінансової безпеки держави та сприяє забезпеченню стабільності фінансової системи. Діюча в Україні система гарантування вкладів фізичних осіб розпочала свою діяльність з 1998 року. За 15 років свого існування вона зарекомендувала себе як дієвий механізм у структурі забезпечення фінансової безпеки держави, що покликаний в першу чергу виконувати такі завдання: захист найменш фінансово освічених вкладників від втрати своїх депозитів внаслідок неплатоспроможності банків, а також забезпечення фінансової стабільності держави. Проте економічна криза 2008-2009 років засвідчила необхідність перегляду існуючої моделі гарантування вкладів, а також обсягу функцій установи, що здійснює управління такою системою. У 2012 році прийнятий новий Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон), який прийшов на зміну Закону України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», та визначив нові повноваження учасників системи гарантування банківських вкладів. Незважаючи, на нетривалий час дії нового Закону, деякі питання забезпечення гарантій прав вкладників потребують уточнення та подальшого вдосконалення.

Аналіз останніх досліджень

Дослідженню питань удосконалення діяльності системи гарантування вкладів приділяли увагу усі науковці, що займалися проблематикою страхування депозитів. Зокрема слід звернути увагу на праці таких вітчизняних та зарубіжних учених як С.М. Аржевітін, М.М. Євстратенко, Н.Г. Кравченко, Д.Ю. Колчанов, Т.В Мазур, В.І. Огієнко, С.Л. Тігіпко, О.В. Турбанов тощо.

Метою даної роботи є формулювання та наукове обґрунтування можливих напрямів удосконалення ключових механізмів фінансового та правового забезпечення сучасної вітчизняної системи гарантування банківських вкладів, а також діяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як органу, на який покладені функції управління такою системою.

Предметом дослідження є суспільні відносини, які виникають в процесі фінансового та правового забезпечення системи гарантування банківських вкладів в Україні.

1. Функції системи банківських вкладів

Важливою рисою ефективної системи гарантування банківських вкладів є наявність достатньої ресурсної бази для виконання своєї основної мети - захисту вкладників та підтримання стабільності фінансової системи. Основним джерелом фінансування, як правило, є внески банків-учасників системи гарантування вкладів, оскільки саме банки та їх клієнти в першу чергу зацікавлені у наявності системи страхування вкладів. Світова практика виробила дві моделі фінансування системи банками-учасниками. Це авансова модель, що передбачає сплату регулярних зборів в систему за певний календарний період, та модель фінансування по факту, що передбачає сплату внесків при настанні страхового випадку, тобто банкрутства та ліквідації банку. І та, і інша модель має свої переваги та недоліки. З одного банку, авансова система фінансування надає можливість швидко направити кошти на виплату відшкодувань за вкладами, дозволяє розподілити зобов'язання банків зі сплати зборів на певний проміжок часу, що дозволяє зменшити на них фінансовий тиск у період економічних потрясінь. З іншого боку, фінансування по факту, створює можливості для збереження у банків ліквідних коштів, а також відсутності ризиків, пов'язаних з інвестуванням страховиком депозитів наявних коштів.

2. Джерела Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

Українська система гарантування вкладів побудована за принципом авансової моделі фінансування. Відтак, основним джерелом коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) є внески банків-учасників системи гарантування вкладів: початкові та регулярні. При цьому внески банків за своєю правовою природою є загальнообов'язковими зборами, то ж у разі несвоєчасної або неповної сплати зборів Фонд виставляє банку-учаснику вимогу про сплату зборів та пені. Банки-учасники здійснюють перерахування зборів самостійно відповідно до Положення про порядок розрахунку, нарахування і сплати зборів до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлює порядок обчислення бази нарахування розрахунків за вкладами. Контроль за сплатою зборів Фондом здійснюється дистанційно шляхом звіряння сум зборів, що надійшли на рахунок Фонду, з даними звітів банків.

З іншого боку, джерела авансового фінансування вітчизняної системи гарантування вкладів доповнюються фінансуванням по факту у формі спеціальних зборів з банків-учасників системи, кредитів, залучених від Національного банку України, Кабінету Міністрів України, а також внесків держави. Сумнівним з точки зору ефективності та справедливості правозастосування є норма про сплату спеціального збору до Фонду. Так, відповідно до Закону Фонд має право прийняти рішення про встановлення спеціального збору до Фонду у разі, якщо поточні доходи Фонду є недостатніми для виконання ним у повному обсязі своїх зобов'язань щодо виплати відшкодування за вкладами або щодо обслуговування та погашення залучених кредитів. При цьому ні Закон, ні Положення про порядок розрахунку, нарахування і сплати зборів до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не деталізує порядок обчислення ставки спеціального збору, залишаючи це на рішення виконавчої дирекції Фонду в кожному окремому випадку. Закон лише встановлює, що загальний розмір спеціального збору протягом року, сплаченого банком-учасником Фонду не може перевищувати розміру регулярного збору, сплаченого ним за попередній рік. Таким чином, всі ризики, пов'язані з недостатністю коштів Фонду знову перекладаються на банки-учасники системи.

Викликає питання також конституційність положення про встановлення ставок нарахування регулярних зборів самим Фондом, оскільки такі збори носять характер загальнообов'язкових, і мають встановлюватися лише законами України. Серед найбільш дискусійних проблем серед науковців є питання встановлення диференційованих ставок до системи гарантування вкладів для кожного конкретного банку. Встановлення ставок залежно від ступеню ризику діяльності банку стимулює проведення банками більш зваженої політики та збільшення якості управління ризиками. При цьому найпростішим видом диференціації зборів є залежність їх від депозитних ставок, інша модель передбачає прийняття методики оцінки ризиків банків на основі структури активів і пасивів банку, кредитних, процентних, валютних та операційних ризиків. Слід зазначити, що ведення моделі фінансування системи гарантування вкладів на основі диференційованих ставок є досить дорогою процедурою, оскільки потребує отримання та переробку страховиком депозитів великого об'єму детальної інформації. Слід врахувати, що при створенні системи з диференційованими ставками за ступенем ризику делікатним питанням є санкціонування розкриття інформації стосовно взятих на себе банком ризиків.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлює право Фонду встановлювати своїм нормативно-правовим актом порядок розрахунку розміру регулярних зборів на основі диференційованих ставок шляхом зважування базової річної ставки збору за ступенем ризику. На сьогоднішній день цей порядок Фондом не розроблений., проте необхідність його запровадження є вкрай важливою. Так, станом на 01.01.2013 року учасниками Фонд є 174 банки, при цьому обсяг залучених коштів Фондом становить 6 092 млн. грн., тоді як обсяг залучених вкладів фізичних осіб станом на 01.10.2012 року становить 323,2 млрд. грн. При цьому станом на 01.01.2013 року Фондом здійснюються виплати по 22 банкам із загальною сумою відшкодування 4 329 млн. грн. [5]. Безсумнівним є той факт, що такий кількість збанкрутілих банків пов'язана, насамперед, з кризою, що охопила фінансову систему країни у 2008-2009 роках. Виплати за зобов'язаннями деяких банків тривають і досі. А відтак головна мета системи гарантування вкладів - захист вкладників не досягається, оскільки швидкість виплати коштів за вкладами прямо пропорційна рівню довіри населення до банків.

Зважаючи на кількість банків, що діють на вітчизняному фінансовому ринку, обсягу залучених вкладів, а також іноді не зовсім коректні методи привернення вкладників до банківської системи шляхом встановлення ризиково-високих процентних ставок за депозитами, вбачається вкрай необхідним встановлення диференційованих внесків до Фонду хоча б у співвідношенні до депозитних ставок. Так, за даним Американського фінансового порталу ставка за депозитами в Україні станом на січень 2013 року є однією з найбільших у світі - 20%. Попереду України лише Іран зі ставкою по депозитам 20,14%.

Ще одним не менш дискусійним питанням фінансового забезпечення системи гарантування банківських вкладів є участь держави у цьому процесі. Участь держави у формуванні фінансових ресурсів системи гарантування вкладів носить як економічний, так і психологічний характер - традиційно люди почувають себе більш захищено, якщо передбачається можливість державного фінансування гарантування вкладів. Крім того, рівень довіри населення до банків в Україні в основному залежить від наявності твердих гарантій держави. Як свідчить світова практика, держава зазвичай бере участь при створенні системи гарантування (страхування) вкладів, надаючи страховику вкладів дотацію чи зворотну позику. На сьогодні відомі такі форми фінансової участі держави у фондах гарантування (страхування) вкладів:

1) надання гарантійному (страховому) фонду всього чи частини стартового капіталу для початку роботи системи;

2) регулярна участь держави у формуванні фонду гарантування (страхування) вкладів;

3) забезпечення резервних коштів для підтримки фонду.

В Україні регулярної участі у формуванні коштів Фонду гарантування вкладів держава не приймає. Лише на день створення Фонду Національним банком України було внесено 20 млн. грн., що порівняно з 6 млрд. грн., акумульованими у процесі діяльності Фонду, видається зовсім незначним внеском. Натомість майно Фонду є об'єктом права державної власності та перебуває у його господарському віданні.

Закон передбачає отримання Фондом кредитів від Національного банку України, Кабінету Міністрів України, а також отримання коштів з Державного бюджету України на безповоротній основі в разі, якщо з початку року обсяг коштів Фонду, необхідних для виконання покладених на нього функцій, зменшується більш, ніж на 70%. При цьому такі кошти виділяються в наступному році за заявкою Міністерства фінансів України. Відповідно, такий механізм участі держави у фінансуванні системи гарантування вкладів є дещо ускладненим, а відтак і недієвим. При цьому, необхідність внесення коштів державою на безповоротній основі виникає в разі системної кризи банківського сектору, а відтак і кризи економіки в державі, що унеможливлює виділення державою коштів для виплати вкладникам.

Сумнівним є закріплення положення про право залучати Фондом кредити від Національного банку України у разі виникнення тимчасового дефіциту ліквідності, оскільки Закон не деталізує поняття такого дефіциту, а тому визначити в якому випадку Фонд встановлює спеціальний збір з банків-учасників системи, а в якому звертається до Національного банку за кредитом залишається незрозумілим. Зокрема, таким чином, участь держави у формування гарантійного фонду є правом, а участь банків - обов'язком, невиконання якого тягне за собою накладення адміністративно-господарських санкцій. Зважаючи на те, що світовою практикою рекомендований принцип змішаного характеру організації системи гарантування (страхування) вкладів, який передбачає організаційну і фінансову співучасть державних та недержавних інститутів, цілком слушною була б пропозиція про регулярну участь держави у формуванні гарантійного фонду коштів.

Так, неодноразово до Верховної Ради України вносилися законопроекти, в яких передбачалося встановлення джерелом формування коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб внеску Національного банку України у розмірі 20% від перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами за підсумками року. Додаткове фінансування Фонду за рахунок прибутку Національного банку України позитивно вплине на рівень капіталізації Фонду, особливо зважаючи на суми, які щорічно Національний банк України перераховує до державного бюджету. Крім того, слід нарешті включити до системи гарантування банківських вкладів ПАТ «Державний ощадний банк України», адже цей банк користується привілеями державного гарантування у повному обсязі. По-перше, це дозволило б створити рівні конкурентні умови у банківському секторі, а по-друге, знизило б ризик держави у випадку неплатоспроможності банку.

3. Гарантії вкладів

З метою захисту коштів гарантійного фонду від інфляції та додаткового доходу передбачається можливість інвестування частини коштів у фінансові інструменти з низьким ступенем ризику. Так, допускається розміщення коштів у державні цінні папери та корпоративні боргові зобов'язання високої категорії надійності. Законодавством України передбачена можливість інвестування Фондом коштів лише у державні цінні папери. Тому з метою диверсифікації інвестицій Фонду, а також нарощення капіталу слід закріпити можливість інвестувати кошти в іпотечні цінні папери. Розміщення коштів Фонду повинно забезпечувати достатній рівень ліквідності інвестицій з метою виконання основної задачі - виплати відшкодування за вкладами у визначені строки. До того ж, така норма створить можливості для диверсифікації ризиків, пов'язаних з накопиченням Фондом достатнього капіталу для виконання покладених на нього функцій, та зменшить тягар внесків на банківські установи.

Правове регулювання системи гарантування вкладів здійснюється Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Цей Закон вніс нарешті поняття самої системи гарантування вкладів фізичних осіб як сукупності відносин, суб'єктами яких є Фонд, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, банки та вкладники. Таким чином до правового забезпечення системи відносяться також Закони України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», а також нормативно-правові акти цих органів. Як зазначає Форум за фінансову стабільність у своїх

Рекомендаціях зі створення ефективних систем страхування депозитів : «коли функції забезпечення фінансової стабільності покладені на різні організації, важливою проблемою є вирішення питань, що стосуються обміну інформацією, розподілу повноважень та обов'язків, а також координація дій цих організацій, які мають бути чітко регламентовані». Так, основні питання взаємодії Фонду з іншими учасниками системи прописані в Законі, проте в ньому містяться суттєві недоліки. Зокрема, Фонд в межах своїх повноважень наділений правом приймати нормативно-правові акти, обов'язкові для виконання банками. При цьому застереження про обов'язковість виконання таких норм вкладниками або іншими учасниками системи не вноситься. Отже, можна зробити висновок, що необхідність надання вкладником заяви про виплати гарантованої суми відшкодування, визначена Порядком відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами не є очевидною. Тому будь-який вкладник, який має право на відшкодування вкладу може звернутися до Фонду без заяви і отримати свої кошти. Доцільніше прописати в Законі обов'язковість виконання нормативно-правових актів Фонду всіма учасниками системи, на які вони розповсюджуються. Ще одним недоліком правового забезпечення є недосконала процедура інформування вкладників про діяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. За даними соціологічного опитування, 62% вкладників не знають точного розміру виплат коштів за вкладами, а 34% взагалі не знають про існування системи гарантування банківських вкладів. Деяку визначеність в цьому питанні внесло Положення про порядок інформування вкладників про систему гарантування вкладів фізичних осіб, відповідно до якого Фонд зобов'язаний публікувати звітність про свою діяльність у газетах «Урядовий кур'єр» та «Голос України», а також на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет. Банки зобов'язані розміщувати у всіх приміщеннях банку, де вкладникам надаються банківські послуги, а також на власній сторінці в мережі Інтернет таку інформацію про систему гарантування вкладів фізичних осіб:

а) копію свідоцтва учасника Фонду;

б) реквізити Фонду (місцезнаходження, номер телефону «гарячої лінії», адресу офіційної сторінки Фонду в мережі Інтернет);

в) коротку довідку про систему гарантування вкладів фізичних осіб за затвердженим додатком. З огляду на велику кількість інформації, що отримує кожен громадянин при користуванні банківськими послугами, інформування вкладників про систему гарантування вкладів доцільніше спростити та звести її до форми «питання-відповідь», яку слід розміщувати у всіх приміщеннях банків, а також Фонду, на офіційних сторінках в мережі Інтернет.

Висновки

Таким чином, незважаючи на відносно нещодавнє реформування системи гарантування банківських вкладів шляхом прийняття Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», деякі питання фінансового та правового забезпечення системи потребують подальшого удосконалення. Зокрема, пропонується збільшити участь держави у формування джерел фінансування Фонду шляхом закріплення обов'язку перераховувати Національним банку України певного відсотку перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, накласти обов'язок надання кредитів державою в разі недостатності коштів Фонду для виконання покладених на нього функцій. Необхідно виключити із джерел формування коштів Фонду спеціальний збір з банків, оскільки це створює додатковий тягар на банківську систему в період кризових ситуацій. Дозволити Фонду проводити більш гнучку інвестиційну діяльність, зокрема надати право розміщувати вільні кошти в іпотечні цінні папери. Удосконалення потребує і правове забезпечення діяльності системи гарантування банківських вкладів. Бажаним є формулювання порядку обміну інформацією між учасниками системи шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів, дія яких є обов'язковою. Необхідно удосконалити процедуру інформування вкладників про систему гарантування банківських вкладів шляхом її спрощення, проте широкого розповсюдження.

Список використанної літератури

1. Евстратенко Н.Н. Перспективы развития системы страхования банковских вкладов : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. экон. наук : спец. 08.00.10 «Финансы, денежное обращение и кредит» / Н.Н. Евстратенко. - М., 2007. - 25 с.

2. Положення про порядок розрахунку, нарахування і сплати зборів, затверджене Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 02.07.2012 р. № 1273/21585 Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. - 2012 р. - № 50. - Ст. 2178.

4. Рекомендации по созданию эффективных систем страхования депозитов [Электронный ресурс] / Подготовлено Форумом за финансовую стабильность. - сентябрь, 2001 г.

5. Статистика Фонду гарантування вкладів фізичних осіб [Електроний ресурс] / Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. - Режим доступу: http://www. fg.org.ua/statistics/

6. International Deposit Interest Rates Exchange /http://www.deposits.org/

7. Кюэ А. Схемы защиты депозитов: обзор. Рабочий документ / А. Кюэ // Международный валютный фонд. - Декабрь, 1995.

8. Аникин А.В. Защита банковских вкладов : Российкие проблемы в свете мирового оптыа / А.В. Аникин. - М. : Дело, 1997. - 144 с.

9. Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затверджене Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9 серпня 2012 року № 14.

10. Почти 70% украинцев уже не доверяют банкам, а половина хочет снять депозиты // Газета «Сегодня». - 8 декабря 2008 года. - № 278, к (3114). - С. 2

11. Положення про порядок інформування вкладників про систему гарантування вкладів фізичних осіб, затверджене Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування фізичних осіб від 23 липня 2012 року № 10.

Размещено на Allbest.ru