Формування ресурсів комерційних банків, їх планування та регулювання

2) процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча від ставки за кредитами суб'єктам економіки.

Міжбанківські кредити за складом поділяються на взаємні кредити між комерційними банками та кредитування НБУ комерційних банків. У загальній структурі міжбанківських кредитів переважають взаємні кредити комерційних банків (80-85%), проте з розвитком банківської системи частка кредитів НБУ буде зростати.

Міжбанківські кредити надаються, як правило, на короткий та на короткий термін (від 1 дня до 2-3 місяців).

Плата за міжбанківськими кредитами пов'язана та максимально наближена до облікової ставки НБУ. Метою залучення міжбанківських кредитів є, по-перше, розширення кредитної діяльності з клієнтами, по-друге, необхідність підтримки та регулювання банківської ліквідності.

2. Економічна суть і види кредитів, що надаються НБУ комерційним банкам НБУ виступає у якості "банку банків" і є для комерційних банків останнім кредитором. Економічна сутність і види кредитів, що надаються НБУ комерційним банкам, розкриває Економічна суть і види кредитів НБУ комерційним банкам:

Через закриті кредитні аукціони, кредитування під заставу державних цінних паперів:

- на макрорівні - через кредитування комерційних банків здійснюється емісія грошей в обіг і розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці, що створює додаткові умови для кредитної експансії банків.

Рефінансування активних операцій через переоблік векселів господарських суб'єктів, стабілізаційний кредит:

- на мікрорівні - кредити НБУ комерційним банкам сприяють підтриманню комерційними банками ліквідності, зміни структури активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, при необхідності, обсягу кредитної допомоги клієнтам.

На початку розвитку кредитних відносин між НБУ та комерційними банками першим застосовувались такі види кредитування:

- кредити для завершення розрахунків шляхом заліку взаємної заборгованості;

- кредити для покриття дефіциту державного бюджету;

- кредити для надання кредитної допомоги підприємствам окремих галузей народного господарства;

- відкриті кредитні аукціони.

Такі кредити надавалися на емісійній основі, як правило, за пільговою процентною ставкою та, переважно, неплатоспроможним клієнтам. Між комерційними банками ресурси розподілялись з урахуванням розміру статутного капіталу, мережі банківських установ тощо.

Подібні методи кредитування НБУ економіки - безпосередньо, або через комерційні банки - мали адміністративний характер і негативно впливали на інфляційні процеси. Тому НБУ поступово перейшов до ринкового механізму регулювання грошово-кредитних відносин із комерційними банками та іншими кредитними установами.

3. Кредитування НБУ комерційних банків через проведення кредитних аукціонів

Механізм кредитування комерційних банків через кредитні аукціони включає такі елементи: організація аукціону, визначення учасників аукціону, визначення ціни кредитних ресурсів та порядок задоволення заявок, вимоги до учасників, обмеження результатів аукціону, його оформлення та відповідальність за кредитами отриманими з аукціону НБУ. НБУ проводяться лише закриті кредитні аукціони.

Елементи кредитування через кредитні аукціони.

Організація: загальне керівництво здійснює Аукціонний комітет, персональний склад якого визначає та затверджує правління НБУ.

Проводиться періодично. Дату аукціону, обсяг кредитів, строк та цілі визначає правління НБУ. Повідомлення про аукціон надсилається не пізніше 10-ти днів до дня проведення.

Учасники: єдиним продавцем є НБУ. Покупці: комерційні банки, що виконують установлені НБУ економічні нормативи, своєчасно подають звітність і повертають раніше отримані кредити. На аукціон не допускають філії комерційних банків та банки, що діють менше 1 року.

Ціна: початкову процентну ставку визначає правління НБУ. Заявки задовольняють у міру зниження запропонованої за них процентної ставки, починаючи з найвищої.

Обмеження: один банк не може одержати більше 50% запропонованого обсягу кредитів на кредитному аукціоні. Сума заборгованості за кредитами НБУ з урахуванням поданої заявки не повинна перевищувати 5-ти кратного розміру власного капіталу банку, розрахованого на основі останнього балансу.

Оформлення: на задоволені заявки банки отримують свідоцтво про купівлю кредитів. Воно є основою для оформлення у регіональному управлінні НБУ кредитної угоди. Після її оформлення управління НБУ переказує кредит на коррахунок КБ.

Відповідальність: банки повинні своєчасно повертати кредити, придбані на закритих аукціонах. Для контролю за цим укладається договір про забезпечення повернення отриманих кредитів. Придбані кредити не повинні призводити до порушення встановлених економічних нормативів.

Обов'язковою умовою укладання угоди РЕПО з метою мінімізації кредитного ризику є те, що державні цінні папери, куплені з використанням операцій РЕПО, мають переказуватись через депозитарії на рахунок покупця зі зміною права власності. Для забезпечення зобов'язань про зворотний викуп цінних паперів НБУ - у першій частині операції РЕПО покупець - отримує гарантійний внесок на підставі ринкової оцінки державних цінних паперів, що є об'єктом операції РЕПО. Сума гарантійного внеску залежить від терміну укладеної угоди за операцією РЕПО, типу державних цінних паперів, що є предметом угоди, та суми очікуваного доходу за цими цінними паперами.

На час користування кредитом векселі, що подані на переоблік, зберігаються в НБУ. Сума позики, що надається комерційному банкові на основі переобліку, не перевищує 50-70% вартості векселів. Комерційний банк зобов'язаний у термін 10-15 днів до часу погашення векселів викупити їх в НБУ. Відповідно максимальний термін користування такими позиками може складати 60-75 днів.

НБУ на сьогодні рідко застосовує таку форму рефінансування комерційних банків, як переоблік і перезастава векселів, тому що вексельний обіг в Україні робить перші кроки у своєму розвитку.

4.3 Кредити НБУ

Центральний банк є банком банків, кредитором в останній інстанції, тобто тільки цей банк може задовольнити додаткову потребу економіки в кредитах. Якщо комерційні банки та інші кредитні установи використали всі можливості для збільшення або поповнення своєї ресурсної бази через рефінансування активів на фондовому ринку або на ринку міжбанківських кредитів, вони звертаються до центрального банку.

У нашій країні кредитором в останній інстанції є Національний банк України. Проводячи відповідну грошово-кредитну політику, він може кредитувати комерційні банки через: закриті кредитні аукціони; операції РЕПО (купівля -- продаж державних цінних паперів) і рефінансування інвестиційних операцій (вкладення коштів у векселі та акції суб'єктів підприємницької діяльності).

Економічна сутність кредитів Національного банку на макрорівні полягає в тому, що через кредитування комерційних банків та інших кредитних установ здійснюється емісія грошей в обіг і розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці. Це створює умови для експансії кредитної діяльності банків. На мікро-рівні кредити Національного банку сприяють підтриманню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рівні, зміні структури їхніх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягу кредитної допомоги своїм клієнтам. Кредити НБУ, які спрямовуються на цілі рефінансування, за чотири роки (1993--1996) набули значного розвитку. їх обсяг збільшився зі 112 млн. грн. у 1993 р. до 474 млн. грн. у 1996 р., тобто більш як у 4 рази. Особливо значним було зростання у 1995 р. Проти попереднього 1994 р. обсяг кредитів рефінансування НБУ зріс більш як у 3 рази і досяг 349 млн. грн. проти 105 млн. грн. Але у загальному обсязі кредитної емісії НБУ кредити комерційним банкам (рефінансування) становлять невелику частку. У 1995 р. -- 7%, 1996 -- 6, 1997 -- 8, 1998 р. -- 5%.

Національний банк також використовує свої кредити для розв'язання певних економічних завдань, зокрема для фінансового підтримання окремих галузей, здійснення санаційних заходів щодо деяких підприємств, реструктурування виробництва на користь продукції широкого вжитку тощо.



4.3.1 Еволюція кредитних відносин НБУ з комерційними банками

З початку створення Національного банку України (1991 р.) кредитні відносини між ним і комерційними банками мали не ринковий, а суто адміністративний характер.

НБУ здійснював кредитні емісії і спрямовував кошти на завершення розрахунків шляхом заліку взаємної заборгованості між підприємствами, на покриття дефіциту державного бюджету, надання кредитної допомоги підприємствам окремих галузей державного сектора економіки. Це відбувалося або безпосереднім кредитуванням НБУ окремих суб'єктів (кредити уряду, іншим органам державного управління), або через продаж ресурсів комерційним банкам (кредити на завершення розрахунків шляхом заліку).

Між комерційними банками ресурси розподілялися з урахуванням розміру статутного фонду, мережі банківських установ тощо.

Кредитні емісії здійснювалися відповідно до постанов Верховної Ради України, указів Президента України та рішень Кабінету Міністрів України. Наприклад, у 1992 р. кредитна емісія становила 1 трлн крб. і була спрямована на забезпечення заліків взаємної заборгованості підприємств, поповнення їхніх обігових коштів, фінансування сільськогосподарських підприємств тощо. У 1993 р. обсяги кредитної емісії збільшилися в 30 разів і становили близько 30 трлн. крб., 70% яких через різні канали було спрямовано на фінансування агропромислового комплексу.

Емісійні кредити надавалися в той час за пільговими процентними ставками, які були значно нижчими, ніж темпи інфляції, що прискорювало процес обезцінення грошей.

Після 1993 р. згідно з рішенням найвищих державних органів обсяги кредитних емісій почали зменшуватися. Це дало змогу НБУ розпочати запровадження економічно обґрунтованої системи регулювання грошового ринку з відповідними інструментами і завдяки цьому стабілізувати грошово-кредитний ринок, інфляцію, а відтак -- і вартість національних грошей. Поступово почали запроваджуватись операції, спрямовані на підтримання ліквідності комерційних банків через кредитні аукціони, ломбардне кредитування та операції РЕПО.

Кредити комерційним банкам для підтримання їхньої ліквідності до 1994 р. надавалися переважно опосередковано. Тобто відповідно до рішень законодавчих та виконавчих органів централізовані цільові кредити одержували безпосередньо клієнти (підприємства та організації). Такі кредити нерідко потрапляли неплатоспроможним клієнтам, які підтримувалися державою, і досить часто не поверталися. Це ускладнювало стан з ліквідністю комерційних банків і вимагало нових емісійних кредитів.

Практика надання емісійних кредитів неплатоспроможним клієнтам була припинена із запровадженням у 1994 р. кредитних аукціонів, через які ресурси надходили в комерційні банки, далі -- в економіку. У 1995 р. НБУ відмовився від кредитування суб'єктів господарювання, що також сприяло зміцненню економічних відносин з комерційними банками. НБУ припинив також виділення ресурсів комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах, тобто під пільгову процентну ставку.

З 1995 р. почала запроваджуватися практика проведення цільових кредитних аукціонів з продажу кредитів комерційним банкам для кредитування підприємств, що потребують державної фінансової допомоги.

У 1996 р. НБУ в механізмі кредитування комерційних банків застосував ломбардне кредитування під заставу державних цінних паперів та угод РЕПО. Це стало можливим лише в умовах створення і розвитку ринку державних цінних паперів, який перші кроки зробив у 1995 р.

Отже, НБУ, по суті, припинив пряме кредитування дефіциту державного бюджету і перейшов до ринкового механізму регулювання грошово-кредитних відносин, у якому чільне місце належить кредитним відносинам з комерційними банками та іншими кредитними установами.

Рефінансування комерційних банків з допомогою проведення кредитних аукціонів.Комерційні банки можуть позичити кошти, тобто одержати кредити у Національному банку України через закриті кредитні аукціони. Загальне керівництво і відповідальність за проведення кредитних аукціонів покладено на Аукціонний комітет, персональний склад якого визначається і затверджується правлінням НБУ. Єдиним продавцем кредитів на кредитному аукціоні є НБУ.

Кредитні аукціони проводяться періодично. Дату аукціону, обсяг кредитів, строк та цілі, на які вони продаються, а також початкову процентну ставку визначає правління НБУ.

До участі в кредитних аукціонах допускаються комерційні банки, що виконують установлені НБУ економічні нормативи, своєчасно подають йому необхідну звітність і повертають раніше отримані кредити. Філії комерційних банків до участі в кредитних аукціонах не допускаються. Це обмеження поширюється і на комерційні банки, котрі діяли менше одного року від дати їхньої реєстрації.

Для участі в кредитному аукціоні комерційні банки подають в Аукціонний комітет заявку встановленої форми. Умовою, що дає право комерційному банку брати участь у кредитному аукціоні, є дотримання ним такої вимоги: сума заборгованості за кредитами НБУ з урахуванням поданої заявки на купівлю кредитів на даному кредитному аукціоні не може перевищувати п'ятикратного розміру власного капіталу банку, розрахованого на основі останнього балансу.

Зауважимо, що один банк не може одержати більш як 50% запропонованого обсягу кредитів на кредитному аукціоні.

Повідомлення про проведення кредитного аукціону надсилаються комерційним банкам не пізніш як за 10 робочих днів до дня його проведення. У повідомленні вказуються день, умови проведення кредитного аукціону, цільовий напрям кредитів або його відсутність, термін і початкова процентна ставка, а також мінімальна сума кредиту для одного банку.

На кредитному аукціоні заявки задовольняються в міру зниження запропонованої на них процентної ставки, починаючи з найвищої. Якщо два або кілька учасників кредитного аукціону пропонують однакову процентну ставку, а обсяг кредитів, що залишилися на продаж, недостатній для задоволення усіх заявок з однаковою процентною ставкою, рішення про задоволення тієї або іншої заявки приймає Аукціонний комітет.

Комерційним банкам, чиї заявки задоволені, на підставі затверджених Головою правління НБУ результатів кредитного аукціону видається офіційне свідоцтво про купівлю кредитів.

Приклад. Варіант 1. Початкова процентна ставка НБУ за кредитами -- 30% річних. Обсяг ресурсів, що пропонується для продажу, становить 4 млрд. грош. од. Надійшло 15 заявок на 3,5 млрд. грош. од., у яких указані процентні ставки від 40% до 20%, причому найнижчу процентну ставку запропонував тільки один банк із заявкою на 0,5 млрд. грош. од. У цьому разі Аукціонний комітет задовольнить заявки всіх банків.

Варіант 2. Умови ті ж самі, що і в першому варіанті, однак заявок надійшло на 4,5 млрд. грош. од. У цьому разі Аукціонний комітет задовольнить заявки 14 банків.

Офіційне свідоцтво про купівлю й усі необхідні для оформлення кредитної угоди документи комерційний банк подає регіональному управлінню НБУ. Після оформлення такої угоди регіональне управління НБУ переказує гроші на кореспондентський рахунок банку, що отримав кредит НБУ.

Таблиця 4.1

Продаж НБУ кредитів на закритих кредитних аукціонах	Роки	Зміни (%)
	1994	1997
1. Усього продано ресурсів на міжбанківському ринку України, млн. грн. -- у тому числі централізованих кредитних ресурсів, тис. грн. 2. Частка централізованих кредитних ресурсів НБУ в загальних проданих ресурсах	2018 105 5,2	4432 824 18,6	219,6 784,8 + 13,4 пункта

Як видно з таблиці, обсяг кредитів НБУ і їх частка в загальному обсязі проданих ресурсів зростає.

Банки -- позичальники мусять своєчасно повертати кредити, куплені на закритих кредитних аукціонах. Для контролю за цим між позичальником і кредитором укладається угода про забезпечення повернення отриманих кредитів.

Придбані на аукціоні кредити не повинні призводити до порушення встановлених для комерційних банків економічних нормативів. Вони не підлягають пролонгації.

Рефінансування комерційних банків під заставу державних цінних паперів.Національний банк здійснює регулювання міжбанківського ринку кредитних ресурсів. З упровадженням в Україні ринку державних цінних паперів (ОВДП) значна частина операцій з купівлі -- продажу міжбанківських ресурсів відбувається під забезпечення ОВДП (поширена назва -- ломбардний кредит) і операції РЕПО.

Всі аукціони НБУ з продажу ресурсів, що проводяться останнім часом, здійснюються тільки за умови укладання РЕПО -- угод. Згідно з цими угодами комерційні банки на строк користування кредитами НБУ передають йому свої державні облігації.

Як забезпечення ломбардного кредиту використовуються державні цінні папери, випущені Мінфіном України. їх список затверджується (а в разі потреби може змінюватися) правлінням НБУ і доводиться до відома комерційних банків. Як виняток, за рішенням Правління Національного банку України під забезпечення ломбардного кредиту можуть використовуватися інші цінні папери.

Ломбардний кредит надається на строк до 30 днів у межах лімітів, установлених на квартал НБУ для своїх регіональних управлінь.

Право на отримання ломбардного кредиту мають комерційні банки, котрі:

· отримали ліцензію на здійснення банківської діяльності, включені до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ, що працюють не менше одного року;

· дотримуються встановлених НБУ економічних нормативів, правил ведення бухгалтерського обліку, своєчасно і в повному обсязі звітують регіональному управлінню НБУ;

· не мають простроченої заборгованості за кредитами НБУ та за процентами за ними.

Як забезпечення ломбардного кредиту використовуються державні цінні папери, що відповідають таким вимогам:

· вони занесені НБУ до ломбардного списку як такі, що перебувають на балансі комерційного банку і що до них немає претензій;

· строк їх погашення не припадає на термін користування ломбардним кредитом (строк погашення настає не раніш як через35 днів з моменту переказування їх відповідної кількості на рахунок ДЕПО в НБУ).

У загальний комплект документів, які необхідно подати комерційному банку до регіонального управління НБУ для одержання ломбардного кредиту, входять: кредитна угода, заявка на кредит, доручення на право реалізації НБУ цінних паперів, прийнятих як забезпечення ломбардного кредиту.

Після того, як регіональне управління НБУ ухвалило рішення про надання ломбардного кредиту, комерційний банк переказує портфель цінних паперів, які є забезпеченням кредиту, зі свого ДЕПО-рахунку на ДЕПО-рахунок у депозитарії НБУ. Одночасно регіональне управління НБУ зараховує кошти ломбардного кредиту на кореспондентський рахунок банку-позичальнику.

Заборгованість комерційного банку за ломбардним кредитом не може перевищувати 75% вартості портфеля цінних паперів, наданих як забезпечення ломбардного кредиту. Після закінчення терміну погашення ломбардного кредиту регіональне управління НБУ списує його суму з кореспондентського рахунку комерційного банку. Одночасно погашаються проценти за користування цим кредитом.

Після погашення ломбардного кредиту і процентів відбувається розблокування рахунків ДЕПО комерційного банку, і цінні папери знову переходять у власність комерційного банку.

У разі відсутності або недостатності коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку залишок заборгованості за ломбардним кредитом і процентами по ньому погашаються за рахунок коштів від реалізації НБУ цінних паперів, наданих банку як забезпечення кредиту.

Операції РЕПО -- це операції із цінними паперами, які складаються з двох частин. Для їх здійснення укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (НБУ і комерційними банками) про продаж -- купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов'язанням зворотного продажу -- купівлі у визначений термін або на вимогу однієї зі сторін за заздалегідь обумовленою ціною.

Використання НБУ державних цінних паперів для операції РЕПО здійснюється через "пряме РЕПО" -- купівлю у комерційного банку державних цінних паперів та "зворотне РЕПО" -- обов'язковий продаж державних цінних паперів.

У ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів існує потреба підвищення ліквідності комерційних банків, НБУ здійснює операції "прямого РЕПО" і на підставі генеральної угоди купує у комерційного банку державні цінні папери на відповідний період з обов'язковою умовою зворотного їх викупу цим комерційним банком у встановлений строк.

У разі накопичення надлишкової ліквідності банківської системи, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося, НБУ може продати комерційним банкам через механізм "зворотного РЕПО" державні цінні папери, які є в його портфелі, на певний період, за умови викупу їх у комерційного банку в установлений строк.

Національний банк може здійснювати операції РЕПО купівлі-продажу державних цінних паперів як через безпосередню домовленість із комерційними банками, так і проведенням тендера заявок комерційних банків на участь в операціях РЕПО. У разі проведення тендера на участь в операціях РЕПО Національний банк через свої регіональні управління не пізніш як за тиждень надсилає повідомлення про проведення такого тендера із зазначенням терміну операцій РЕПО та умов його проведення.

Комерційні банки як учасники тендера у своїх заявках на участь у ньому пропонують свої умови щодо ціни купівлі-продажу та зворотної ціни продажу -- купівлі державних цінних паперів. Після закінчення тендера операцій РЕПО Національний банк наступного робочого дня надсилає комерційному банку, який виграв тендер, повідомлення-підтвердження про намір укласти угоди на здійснення операцій РЕПО.

Залежно від терміну дії операції РЕПО на позабіржовому ринку використовуються такі види операцій:

· нічне РЕПО (термін дії один день, процентна ставка фіксується на весь термін проведення операції);

· відкрите РЕПО (термін операції в угоді не визначається, кожна зі сторін угоди може вимагати виконання операції РЕПО в будь-який час, але з обов'язковим повідомленням про завершення цієї угоди, Процентна ставка не є фіксованою і визначається кожного разу);

· строкове РЕПО (термін операції чітко визначений, процентна ставка є постійною протягом усієї операції РЕПО).

Між учасниками операції РЕПО укладається угода, в якій передбачаються:

· термін, сума, ціна державних цінних паперів "прямого РЕПО" та "зворотного РЕПО";

· перелік цінних паперів, які беруть участь в операції РЕПО;

· зобов'язання продати державні цінні папери зі зворотним викупом, яке має кореспондуватися із зобов'язанням викупити ці державні цінні папери зі зворотним продажем;

· порядок установлення маржі або процентного доходу.

Обов'язковою умовою укладення угоди РЕПО з метою мінімізації кредитного ризику є те, що державні цінні папери, куплені з використанням операцій РЕПО, мають переказуватися через депозитарій на рахунок покупця зі зміною права власності.

Після підписання угоди на здійснення операції РЕПО банк -- продавець надає на дату купівлі та на дату зворотної купівлі ДЕПО повідомлення до депозитарію НБУ про зміну права власності на державні цінні папери.

Для забезпечення зобов'язань про зворотний викуп державних цінних паперів НБУ -- у першій частині операції РЕПО покупець -- отримує гарантійний внесок, на підставі ринкової оцінки державних цінних паперів, які є об'єктом операції РЕПО. Цей внесок є захистом від потенційних збитків у разі різких коливань цін на державні цінні папери. Сума гарантійного внеску залежить від терміну укладеної угоди за операцією РЕПО, типу державних цінних паперів, що є предметом угоди, та суми очікуваного доходу за цими цінними паперами.

До 1997 р. НБУ проводилися цільові кредитні аукціони. До участі в аукціоні допускалися комерційні банки, які обслуговували підприємства, що здійснювали структурну перебудову та санацію виробництва. Перелік цих підприємств визначався Кабінетом Міністрів України за домовленістю з НБУ. Комерційні банки отримували від таких підприємств бізнес-плани, плани структурної перебудови, а також інші документи, що давали можливість оцінити ефективність використання кредиту.

За допомогою статистичних звітів підприємств за рік комерційні банки здійснювали аналіз їхньої діяльності, готували експертні оцінки доцільності кредитування та визначали реальність повернення кредиту. Якщо після проведення такої роботи комерційний банк приймав рішення про кредитування підприємства, він надсилав заявку на свою участь в Аукціонний комітет НБУ.

Цільові кредитні аукціони проводилися у такому самому порядку, що й закриті кредитні аукціони.

Нині НБУ не проводить аукціонів із продажу кредитів комерційним банкам для подальшого кредитування ними підприємств згідно з прийнятими урядом програмами. Він здійснює лише рефінансування комерційних банків з метою підтримання їхньої ліквідності та для регулювання кредитно-грошового ринку України. У разі необхідності зменшити обсяг грошової маси в економіці Національний

банк України застосовує всілякі заходи. Наприклад, він може підвищити рівень обов'язкових резервів комерційних банків, а може й обмежити обсяг ресурсів, що продаються ним через кредитні аукціони. Останнім часом на кредитних аукціонах НБУ здійснює продаж ресурсів на таких умовах: тільки під забезпечення ОВДП та під фіксовану процентну ставку. Ломбардна ставка за кредит установлюється в розмірі облікової ставки плюс 10%.

Комерційні банки для забезпечення своєї ліквідності можуть рефінансуватися в установах Національного банку або в комерційних банках у формі переобліку і перезастави векселів.

Установи НБУ здійснюють ці операції за дотримання таких умов:

· усі подані векселі за строком оплати не повинні перевищувати 90 днів і мають бути такими, щоб їх можна було вчасно одержати у місцях їх оплати;

· подані векселі повинні мати не менше двох підписів, не враховуючи підпису того комерційного банку, який подав ці векселі, а переказні векселі -- ще й акцепт платника;

· оплата векселів має відбуватися у місцях, де є установи комерційного банку, нотаріус або суд;

· має бути ліміт кредитування.

Зауважимо, що установи НБУ рідко використовують таку форму рефінансування комерційних банків, як переоблік і перезастава векселів, тому що вексельний обіг в Україні робить перші кроки у своєму розвитку.

Досвід центральних банків зарубіжних країн з кредитування комерційних банків.

Як уже зазначалося, центральні банки країн із ринковою економікою виконують роль кредиторів в останній інстанції для комерційних банків та інших кредитних установ. Вони надають короткострокові кредити для поповнення тимчасової нестачі ліквідних коштів, стягуючи з позичальників облікову ставку. Як правило, ці кредити мають бути забезпечені торговими векселями, державними цінними паперами або власними борговими зобов'язаннями банків.

Центральні банки Європейських країн (Німеччини, Франції, Бельгії та ін.) кредитують комерційні банки переважно через переоблік векселів. У Франції і Німеччині центральний банк установлює квоти на переоблік векселів. У разі перевищення встановленої квоти комерційний банк сплачує підвищений процент за кредит у центральному банку.

У США переоблікові операції центрального банку (Федеральної резервної системи) не є основною формою рефінансування комерційних банків. Найбільш притаманним тут є кредитування комерційних банків під заставу державних цінних паперів (облігацій, казначейських векселів).

Банк Англії кредитує комерційні банки під певні їхні зобов'язання за рахунок банківських депозитів, які зберігаються на відповідних рахунках у центральному банку.

Найширший розвиток мають кредитні відносини центрального банку з комерційними в Німеччині. Крім переоблікових кредитів, Німецький федеральний банк надає комерційним банкам ломбардні кредити на строк не більший від 3-х місяців під забезпечення надійними цінними паперами: векселями (включаючи казначейські векселі) й облігаціями федерального уряду і земель. Ліміти кредитування (квоти) встановлюються за кожною категорією забезпечення. Окремо також установлюється квота на кредит на переоблік векселів залежно від розміру власного капіталу комерційного банку.

З переоблікових операцій і ломбардних кредитів комерційні банки сплачують проценти: облікова ставка в першому випадку і ломбардна -- в другому. Ставка з ломбардних кредитів є найважливішим орієнтиром грошового ринку, вона аналогічна ставці за федеральними фондами США.

Важливе значення в операціях Німецького федерального банку мають купівля і продаж державних цінних паперів у формі угод про зворотний викуп. Угодам про продаж державних цінних паперів зі зворотним викупом віддається перевага перед іншими оперативними інструментами кредитної політики Німецького федерального банку.



Висновки

Ресурсна база банку має найважливіше значення і є основним чинником успішної його діяльності, тому що формування ресурсів і надання кредитів знаходяться в тісному взаємозв'язку.

Значення власних ресурсів банка складається насамперед у тім, щоб підтримувати його стійкість. На початковому етапі створення банку саме власні засоби покривають першочергові витрати, без яких банк не може почати свою діяльність. За рахунок власних коштів банки створюють необхідні їм резерви. Нарешті, власні ресурси є головним джерелом вкладень у довгострокові активи.

Структура акціонерного капіталу різних банків неоднорідна. Акціонерний капітал підрозділяється на власне акціонерний капітал, що складається з грошей отриманих від емісії простих і привілейованих акцій, надлишкового капіталу і нерозподіленого прибутку; банківські резерви, що складаються з резерву на випадок непередбачених витрат, резерву на виплату дивідендів, резерву на покриття непогашених боргів ; довгострокові зобов'язання банку.

Перед комерційним банком коштує важлива задача - вибрати такий порядок формування власного капіталу, що при мінімумі витрат на устаткування і функціонування забезпечував би виплату достатніх дивідендів акціонерам, створюючи тим самим умови для подальшого розвитку комерційного банку.

Притягнуті засоби банків покривають понад 90 % усієї потреби в грошових ресурсах для здійснення активних операцій. Роль їх виняткова велика. Мобілізуючи тимчасово вільні засоби юридичних і фізичних осіб на ринку кредитних ресурсів, комерційні банки з їхньою допомогою задовольняють потреба народного господарства в додаткових оборотних коштах, сприяють перетворенню грошей у капітал.

Комерційні банки в умовах конкурентної боротьби на ринку кредитних ресурсів повинні постійно піклується як про кількісний, так і про якісне поліпшення своїх депозитів. Вони використовують для цього різні методи. При цьому усі банки дотримують кілька основних принципів організації депозитних операцій. Вони полягають у наступному:

- депозитні операції повинні сприяти одержанню прибутку чи створювати умови для одержання прибутку в майбутньому ;

- депозитні операції повинні бути різноманітними і вестися з різними суб'єктами ;

- особлива увага в процесі організації депозитних операцій варто приділяти строковим вкладам ;

- повинна забезпечуватися взаємозв'язок і погодженість між депозитними і кредитними операціями по термінах і сумам ;

- організувати депозитні і кредитні операції, банк повинний прагнути до мінімізації своїх вільних ресурсів ;

- банку варто вживати заходів до розвитку банківських послуг, що сприяють залученню депозитів.

Динамічний розвиток сфери банківських послуг, а також підсилюється конкуренція комерційних банків за клієнта вже сьогодні з усією гостротою ставить проблему розширення операцій комерційних банків по відкриттю різного роду депозитних внесків. У цьому зв'язку цікавий досвід банків індустріально розвитих країн у проведенні депозитної політики.

Найважливішим інструментом депозитної політики є відсоток, що банк сплачує вкладникам за приваблювані ресурси. Сплата відсотків по депозитних рахунках - основна стаття операційних витрат банку. Отже банк не зацікавлений у занадто високому рівні процентної ставки. Одночасно він змушений підтримувати такий її рівень, що був би привабливий для клієнтів. Ніж надійніше пасиви, тобто чим більше термін і сума депозити, тим більший відсоток гарантує банк.

Значення ринку міжбанківських кредитів полягає в тому, що, перерозподіляючи надлишкові для деяких банків ресурси, цей ринок підвищує ефективність використання кредитних ресурсів банківської системи в цілому. Крім того, наявність розвитого ринку міжбанківських кредитів дозволяє зосереджувати в оперативних резервах банків менше засобів для підтримки їхньої ліквідності.

Низький рівень капіталізації більшості комерційних банків України змушує їхньої звістки політику, спрямовану на досягнення високого рівня прибули, тому що шлях забезпечення росту власного капіталу за рахунок нагромадження прибули є одним з найпростіших, найменш дорогих і найбільш безпечних ( з погляду володіння контрольним пакетом акцій ). Така політика зв'язана з високим ступенем ризику, Оскільки існує монотонна залежність рівня прибутковості банківських операцій від ступеня їхнього ризику, тобто збільшенню можливості одержання доходу відповідає зростання ступеня ризику. Особливо небезпечна тактика залучення ресурсів вкладників слабко забезпечених власним капіталом з наступним кредитуванням приблизно в тих же обсягах. Така не зважена політика приводить до погано керованих процесів.

Особливу увагу варто приділити залученню засобів фізичних осіб, що по оцінках деяких фахівців складають 10 - 12 млрд. доларів. Щоб активізувати залучення заощаджень населення України в активний господарський оборот необхідно:

- упроваджувати нові види банківських вкладів, зручних для громадян ;

- активніше залучати засобу громадян України в іноземній валюті ( деяке збільшення обсягів притягнутих валютних внесків відбулося після появи анонімних валютних рахунків ) ; вітчизняним фінансово - кредитним заснуванням доцільно відкривати рахунка для іноземних громадян ;

- розширити спектр додаткових послуг, що даються банками приватним особам ; пріоритетними тут повинні стати надання трастовых послуг населенню, до яких відносяться різні операції з цінними паперами, надання консультацій, оренда сейфів, оплата рахунків довірителя.

Вкладники повинні бути переконані в безпеці своїх заощаджень. Для цього варто розробити і прийняти Закон про банкрутство і ліквідацію банку, створити систему страхування депозитів, оформлення операцій шляхом фінансових зобов'язань, що мають реальну юридичну чинність, і, нарешті, що діє систему розгляду і задоволення позовів у суд.

Класифікація банківських депозитів Класифікаційна ознака
За категоріями вкладників	- депозити банків - депозити за рахунок бюджетних коштів - депозити юридичних осіб - депозити фізичних осіб
За строком використання коштів	- до запитання - строкові (добові, короткострокові, довгострокові)
За формою обігу	- готівкові - безготівкові
За валютою, в якій номіновано депозит	- в національній валюті - в іноземній валюті (у ВКВ, не у ВКВ)
За формою визначення власника депозиту	- іменні депозити - депозити на пред'явника
За цільовим призначенням	- дохідні депозити - гарантійні депозити
За способом юридичного оформлення	- оформлення угодою - з наданням ощадного сертифікату - з наданням ощадної книжки
За формою вилучення депозиту і нарахованих відсотків	- безумовні (з попереднім і без попереднього повідомлення) - умовні (кошти можуть бути вилучені при настанні певних обумовлених договором подій)



Список використаної літератури

Гроші, кредит, банки / Кравцов Г.И. - Мн.: Меркование, 1994 р.

Основи банківської справи / Мороз П.И. - К., 1994 р.

Банківський портфель - 3 / Коробів К.Л. - М.: Соминтек,1995 р.

Волсович С.Н. Меню для корпоративних клієнтів. // Фінансова консультація, № 7, 1998 р.

Безверха И.К. Ринок МБК: поки коштуємо на місці. // Фінансові ризики, №1, 1997 р.

Ощадні сертифікати: де, навіщо, почім. // Фінансова консультація, № 12, 1998 р.

Сучасний комерційний банк: керування й операції / Усоскин В.М.-М.:Усі для вас, 1994 р.

Правила здійснення депозитних операцій для банківських заснувань затверджені Постановою №216 Правління НБУ від 7.07.1997 р.

Міжбанківський кредит: дилинговые операції на ринку "коротких" грошей / Гагарін С.В.-М.:Принтлайн, 1995

Операції комерційних банків і закордонний досвід / Ширинская Е.Б.-М.:Фінанси і статистика, 1993 р.

Надлишкова ліквідність - теж головний біль // Фінансові ризики, № 1, 1997 р.

Сушко В., Андронов О., Дробязко А. Аналіз структури балансів найбільших банків України. // Фінансові ризики, № 4, 1997 р.

Концепція розвитку банківської системи України // Вісник НБУ, № 3, 1996 р.

Волосович С. Н. Перспективні напрямки залучення заощаджень населення банківськими заснуваннями. // Вісник НБУ, № 11, 1997 р.

Размещено на Allbest.ru

...