Еволюція регуляторних механізмів розвитку ринку банківських послуг у трансформаційній економіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЕВОЛЮЦІЯ РЕГУЛЯТОРНИХ МЕХАНІЗМІВ РОЗВИТКУ РИНКУ БАНКІВСЬКИХ ПОСЛУГ У ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Н. І. Гражевська, В.І. Трохименко

Реалії сучасного розвитку національних економік свідчать про те, що виконання банківською системою притаманних їй макроекономічних функцій неможливе без налагодження ефективної взаємодії з державними і наддержавними інституціями та організаціями. Відтак дослідження еволюції регуляторних механізмів розвитку ринку банківських послуг є актуальною проблемою економічної науки та господарської практики в контексті формування сприятливих умов для ефективного функціонування як національного, так і глобального фінансових ринків. Особливої актуальності зазначені процеси набувають в умовах світової фінансово-економічної кризи, яка засвідчила, що виключно ринкове саморегулювання не в змозі сформувати економічну систему, здатну адекватно реагувати на дестабілізуючі фактори та ефективно протидіяти їм.

Аналіз наукової літератури показує, що зазначені проблеми привертають все більшу увагу відомих вітчизняних та зарубіжних економістів: В. Базилевича. Є. Балларіна, К. Барлтрона, С. Валдеса, О. Васюренка, В. Вітлінського, А. Гальчинського, В. Геєця, Д. Гладких, Ю. Головіна, О. Дзюблюка, Ю. Заруби, В. Заутера, О. Лаврушина, Ж. Ламбена, І. Лютого, З. Луцишин, В. Міщенка, А. Мороза, С. Науменкової, П. Роуз, М. Савлука, Дж. Сондерса, Дж. Стенлейка, В. Усоскіна, Е. Уткіна, А. Чухна та ін. Водночас загострення проблем стабілізації грошово-кредитної системи, забезпечення динамічного економічного зростання та економічної безпеки трансформаційних економік в умовах розгортання глобальних криз і потрясінь загострює потребу в подальших наукових пошуках у цій царині.

Метою пропонованої статті є дослідження еволюції регуляторних механізмів розвитку ринку банківських послуг в трансформаційній економіці та обґрунтування на цій основі практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності функціонування грошово-кредитної системи в Україні.

Результати аналізу теорії та практики світогосподарського розвитку дають підстави стверджувати, що регуляторний механізм ринку банківських послуг в сучасній ринковій економіці є динамічною системою взаємоузгоджених елементів: економічних, організаційних, правових та інформаційно-аналітичних форм, методів, інструментів та важелів впливу на суб'єктів господарювання. У процесі його еволюції протягом останніх 40 років можна виокремити три найважливіші етапи.

Перший етап (1970-ті - початок 1980-их рр.) був пов'язаний з дерегулюванням національних ринків, характеризувався рішучою відмовою від протекціоністського національного регулювання конкуренції та лібералізацією ринкових відносин шляхом ліквідації державного контролю та обмежень щодо ставок кредитів і депозитів. Ці заходи зазвичай впроваджувалися в період високої інфляції, яка призводила до підвищення відсоткових ставок. Відтак полегшення кількісних, цінових та відсоткових обмежень було типовою реакцією на зовнішні шоки.

Другий етап (1980-ті - 1990-ті рр.) характеризувався регулюванням, заснованим переважно на ринкових механізмах. Обмеження щодо переліку фінансових послуг, які надаються, були ліквідовані або мінімізовані, що дозволило компаніям використовувати комбінації різних фінансових продуктів для найкращого задоволення потреб споживачів. Крім того, в багатьох країнах лібералізація доступу на ринки призвела до зближення банків з іншими компаніями, які надають фінансові послуги, наприклад, здійснюючи угоди з цінними паперами.

Третій етап (кінець 1990-х рр. - по теперішній час), характеризується зміною об'єкта регулювання, яким постає глобальний ринок. На цьому етапі продовжується еволюція механізмів регулювання, викликаних появою глобальних фінансово-кредитних інституцій та організацій [6].

Таким чином, врегулювання ринку банківських послуг нині здійснюється на таких основних рівнях:

- національному (відображається в макроекономічній та зовнішньоторговельній політиці держави);

- регіональному (виявляється в макроекономічній і торговельній політиці інтеграційних утворень окремих країн);

- глобальному (відображається в цілях і стратегіях міжнародних економічних організацій.

При цьому регуляторні механізми розвитку ринку банківських послуг за умов трансформації світової економіки є складними, заснованими на суперечливій взаємодії різнорівневих режимів, а саме:

- нерегульованих ринків, на яких діяльність учасників ринку упорядковується звичайними (неспеціалізованими) законами держави;

- саморегулювання, яке здійснюється шляхом взаємодії учасників відповідного ринку без втручання держави;

- регламентованого регулювання, за якого управлінський орган встановлює для учасників ринку спеціальні правила та контролює їх виконання.

Варто зауважити, що нині розвиток ринку банківських послуг знаходиться у сфері особливих інтересів держав світу у зв'язку із загостренням проблем забезпечення економічної безпеки національних економік за умов глобальних кризових потрясінь. Йдеться про те, що однією з визначальних тенденцій розвитку сучасних фінансових ринків, разом із загальною лібералізацією економічних процесів, є тенденція до посилення їх державного регулювання. При цьому держава має балансувати між необхідністю забезпечення безпеки і стабільності з одного боку, та необхідністю економічного зростання і ринкової ефективності - з іншого [1].

Крім державних органів влади та регіональних інтеграційних об'єднань, важливу роль в регулюванні світового ринку банківських послуг відіграють міжнародні економічні організації, зокрема Банк міжнародних розрахунків, Група світового банку, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світова організація торгівлі (СОТ). Водночас слід погодитися з тим, що глобальні економічні організації на сучасному етапі не виконують належним чином функції врегулювання процесів глобалізації та часто обмежують поширення її позитивного ефекту [7, с. 40]. Аналізуючи суттєві системні вади, притаманні діяльності впливових міжнародних структур, сучасні дослідники звертають увагу на таке:

- недемократичний спосіб просування ліберальних глобалістських принципів;

- нав'язування типових схем економічної політики та нехтування національною специфікою господарського розвитку;

- прийняття рішень, спрямованих на захист інтересів транснаціональних компаній та правлячих еліт;

- бюрократизацію діяльності, надмірну формалізацію процесів прийняття рішень, інституційну інертність тощо [3, с. 326].

Слід погодитися з тим, що діяльність МВФ та СБ - яскрава ілюстрація суперечливих проблем, які породжує функціонування сучасних міжнародних організацій. Хоча МВФ було засновано в 1944 р. на конференції в Бреттен-Вудсі для нагляду над глобальними правилами управління грошовими та валютними відносинами, його основна діяльність протягом останнього часу спрямована на забезпечення технічними консультаціями, економічним керівництвом та фінансовими позиками слабких економік, переважно країн, що розвиваються. При цьому доступ до фінансової допомоги надається на специфічних умовах, які часто називають принципом «обумовленості». Наприклад, МВФ може наполягати на тому, щоб уряд, який потребує фінансової допомоги, обмежив кредитування та зменшив державні видатки, мінімізував заробітну плату та можливості працевлаштування населення, девальвував національну валюту, скоротив програми соціального забезпечення.

Однак жорстко «обумовлене» кредитування для країн із трансформаційними економіками досить часто супроводжується напруженістю та соціальними конфліктами, які загострюють проблеми розвитку перехідних суспільств в умовах глобалізації. У зв'язку з цим Д. Гелд звертає увагу на те, що останнім часом МВФ має тенденцію здійснювати «структурну перебудову» відповідно до міжнародної економіки як заданої точки орієнтації, не беручи до уваги як зовнішні причини труднощів країн, так і структурний тиск і жорсткість самої світової економіки. На думку вченого, країни, що розвиваються, за сучасних умов мають не так багато можливостей чинити цьому опір [2, с. 132].

Критикуючи політику МВФ, Дж. Стігліц зазначає, що ця організація, створювалась для надання допомоги країнам, що потрапляють у кризові фінансові ситуації. Однак нині основні її вимоги - лібералізація ринку капіталів, вільна репатріація прибутків, підтримка високих курсів національних валют - висуваються та реалізуються не стільки в інтересах країн-реципієнтів кредитної «допомоги», скільки в інтересах провідних фінансових центрів світу [11, с. 249]. Сучасна світова фінансово-економічна криза яскраво висвітлила проблему невідповідності різкого зростання лібералізації фінансово-економічних потоків та глобальної макроекономічної керованості світогосподарського розвитку.

Це ж саме стосується діяльності Світового банку. Хоча його кредитна політика пройшла тривалу еволюцію, у 80-ті роки ХХ ст., вона почала безпосередньо пов'язуватися із позичками на «структурну» чи «секторну» перебудову, вимагаючи від позичальників встановлення правильних монетарних чи фіскальних стандартів, надання більшої допомоги приватному сектору, послідовного усунення внутрішнього захисту від транснаціональних сил та надання переваг ринковому вирішенню питання виробництва та розподілу [13, с. 29]. Згодом принцип обумовленості включив вимоги «гарного урядування», зокрема - поваги до прав людини, встановлення ліберальної демократії, механізму політичної відповідальності та ефективного державного адміністрування. На цих умовах допомоги наполягає «домінуюча коаліція» розвинутих індустріальних держав, які контролюють політику СБ [14, с. 37].

Важливо зазначити, що як і у МВФ, розподіл права голосу членів СБ залежить від їхнього індивідуального фінансового внеску. Відтак геоекономічна впливовість є визначальним фактором процедури прийняття рішень. Тому не дивно, що СБ був втягнений у напружену дискусію стосовно того, чи його політика відображає реальне економічне становище, чи наближається до стратегії «реколонізації». Прихильники останнього погляду стверджують, що суверенні права країн порушуються директивами СБ, які руйнують найважливіші умови національного самовизначення. Вони вважають, що СБ нав'язує свої економічні та політичні стандарти (стандарти Півночі) без належного врахування місцевих обставин та інтересів.

У контексті проблеми, що досліджується, важливо наголосити на тому, що повномасштабна криза, яку наразі переживає глобальна фінансова система підтвердила неефективність наявного інституційного врегулювання світової економіки, а саме: механізмів прогнозування та раннього попередження глобальних криз; ефективних інструментів щодо попередження та мінімізації наслідків кризових явищ; механізмів впливу на стратегії, що здійснюються учасниками ринку банківських послуг тощо. Таким чином, попри інтеграцію ринків банківських послуг, посилення зв'язків між фінансовими системами окремих країн, їх врегулювання здійснюється, як і раніше, головним чином на національному рівні, в чому і виявляється суперечливість розгортання сучасних глобалізаційних процесів.

Аналіз засвідчує, що залежно від особливостей функціонування національної фінансової системи, обумовлених специфікою законодавства, рівнем економічного розвитку і регулювання економіки, в сучасному світі можна виокремити такі три моделі наглядових систем:

1. секторну, яка ґрунтується на чіткому поділі завдань і функцій наглядових органів щодо регулювання окремих секторів, зокрема банківського, страхового та фондового ринків (Болгарія, Греція, Іспанія, Кіпр, Литва, Румунія, Словенія);

2. функціональну, відповідно до якої обов'язки регуляторних органів розподілено на основі відповідних завдань і функцій нагляду (Італія, Нідерланди, Португалія, Франція);

3. мегарегуляторну, засновану на концентрації всіх наглядових функцій в єдиному наглядовому органі (Австрія, Великобританія, Німеччина, Данія, Швеція, Японія, Мальта, Угорщина, Латвія).

Практика функціонування ринків банківських послуг у більшості країн світу, підтверджує, що в більшості з них основні функції регулювання зазначеного ринку покладені на міністерство фінансів чи міністерство економіки та центральний банк (табл. 1).

Водночас спостерігається тенденція переорієнтації національних урядів на модель мегарегулятора, що пов'язано зі зростанням лібералізації та відкритості ринків, появою транснаціональних фінансових конгломератів та нових фінансових інструментів, що поєднують в собі ознаки різних фінансових продуктів. При цьому мегарегулятором стає організація, яка здійснює, принаймні, пруденційний нагляд за діяльністю, як мінімум, трьох секторів ринку фінансових послуг, зокрема ринку банківських, страхових послуг та ринку цінних паперів. Так, першими перехід до створення єдиного наглядового органу за ринком фінансових послуг - управління з нагляду фінансових послуг - в ЄС здійснили Данія і Швеція, потім - Великобританія.

банківський послуга національний валюта

Таблиця 1

Суб'єкти державного регулювання ринку банківських послуг в країнах ЄС-25, США, Японії

Щодо країн з перехідною економікою, то, на думку сучасних дослідників, застосування зазначеної моделі регулювання в цих країнах є недоцільним внаслідок незавершеності лібералізаційних процесів, неоднорідності та фрагментарності розвитку їхніх фінансових ринків [9, 12].

У зв'язку з цим зауважимо, що сучасні дослідники виокремлюють такі найважливіші функції державного регулювання ринку банківських послуг:

- організаційну, спрямовану на досягнення економічної стабільності шляхом створення певних правил, якими банківські інститути будуть керуватися, реалізуючи свою політику;

- захисну, яка виводиться з організаційної і означає, що правила, які встановлюються у банківській діяльності, повинні забезпечувати захист вкладників;

- стабілізаційну, пов'язану з використанням різноманітних запобіжних заходів щодо усунення дестабілізуючих елементів у діяльності банківських установ [2].

Водночас вважається, що механізм регулювання ринку банківських послуг складаються з таких основних елементів (табл. 2):

1) пруденційного регулювання, метою якого є безпечне і надійне функціонування постачальників банківських послуг;

2) регулювання конкуренції, яке гарантує постачальникам банківських послуг, що ринок функціонуватиме належним чином;

3) захисту покупців, що встановлює правила щодо захисту кінцевих споживачів банківських послуг.

Таблиця 2

Складові механізму регулювання ринку банківських послуг

Важливо наголосити, що ефективний механізм державного регулювання ринку банківських послуг на сучасному етапі еволюції світогосподарських зв'язків є запорукою розбудови конкурентоспроможної економіки. Слід погодитися з тим, що в основу зазначеного механізму мають бути покладені такі загальні принципи:

- достатність (держава повинна здійснювати регулювання банківської діяльності лише в межах своїх компетенцій, визначених законом);

- адекватність (відповідність методів державного регулювання реальному стану банківської системи);

- еластичність (гнучкість методів регулювання, їх зміна залежно від ситуації, вимог сучасності);

- послідовність (суворе дотримання обраної економічної політики протягом певного відрізку часу);

- відкритість (поінформованість юридичних та фізичних осіб щодо намірів державних органів влади не тільки в банківській сфері, а й в економіці в цілому);справедливість (рівність всіх банківських установ перед державними інституціями та організаціями, що регулюють діяльність банків).

Крім того, сучасні дослідники виділяють низку спеціальних (економіко-правових) принципів системи ефективного державного регулювання ринку банківських послуг, а саме: забезпечення свободи економічної діяльності; неухильного виконання економічних нормативів, установлених регулятивними органами країни відповідно до чинного законодавства; поєднання публічних і приватних засад у фінансово-кредитній сфері; задоволення потреб клієнтів та максимізації отримання прибутку банківськими установами; добровільності взаємовідносин і взаємної зацікавленості банківських та інших фінансово-кредитних установ та їхніх клієнтів; підтримки конкуренції та заборони економічної діяльності, спрямованої на монополізацію й недобросовісну конкуренцію тощо [4].

У контексті проблеми, що досліджується, заслуговують на увагу методи державного регулювання ринку банківських послуг, що використовуються у світовій практиці. Останні можна згрупувати таким чином:

1. обмеження доступу на ринок банківських послуг (запровадження загальної квоти на іноземну участь у національному ринку банківських послуг; обмеження рівня іноземної участі в кожному окремому банку; обмеження кількості ліцензій, які щорічно видаються для новостворених банків; дискримінаційні (завищені) вимоги до рівня статутного капіталу; обмеження за формою банківської установи (наприклад, заборона відкриття філій); обмеження за видами та обсягом дозволеної діяльності; заборона на здійснення транскордонних операцій; дискримінаційні вимоги щодо найму персоналу та складу органів управління тощо;

2. методи, що впливають на умови функціонування іноземних постачальників банківських послуг після створення останніми комерційної присутності в приймаючій країні (обмеження переліку чи обсягу послуг, які надаються; територіальні обмеження здійснення операцій; встановлення диференційованих податкових ставок чи стягнення додаткових податків і зборів за операціями нерезидентів, пов'язаними з наданням банківських послуг; додаткові вимоги щодо ліцензування та сертифікації для нерезидентів та ін.).

Як відомо, в Україні функції регулятора ринку банківських послуг здійснює Національний банк України, метою якого згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» є забезпечення стабільності банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на рахунках [5]. При цьому забезпечення державою умов для розвитку банківського сектора здійснюється за чотирма головними напрямами: (1) удосконалення законодавства; (2) розвиток інфраструктури банківського бізнесу; (3) удосконалення банківського регулювання та нагляду; (4) удосконалення сфери державних фінансів [5]. Правовою основою державного регулювання банківської сфери в Україні є Конституція України, Цивільний і Господарський кодекси, закони України, що регламентують діяльність на ринку банківських послуг, нормативні документи уповноважених державних органів. Основними формами державного регулювання ринку банківських послуг є ведення реєстру фінансових-кредитних установ, ліцензування, нормативно-правові акти, нагляд тощо.

Характеризуючи розвиток ринку банківських послуг в Україні слід зауважити, що друга половина 2008-2009 рр. виявилася найскладнішим періодом його функціонування за останнє десятиліття: лише за період з 01.10.2008 р. по 01.02.2010 р. загальний відтік коштів фізичних осіб, коштів суб'єктів господарювання та небанківських фінансових установ перевищив 90 млрд грн. (25,7%), сальдові збитки банків України за 2009 р. досягли 31,492 млрд грн. За 2009 р. статистично зафіксована проблемна заборгованість збільшилась у 3,9 раза - до 69, 935 млрд грн [10].

Нині надзвичайно гострою для українських банків є проблема якості активів та достатності капіталу. її вирішення має базуватися передусім на підтримці функціональної спроможності банків з метою активізації кредитування економіки, створення умов для відновлення інвестиційних потоків та упередження появи економічних дисбалансів та моральних ризиків. За цих обставин найважливішими напрямами вдосконалення регуляторних механізмів розвитку ринку банківських послуг в Україні є такі [10, с. 111-112]:

- мінімізація конфліктів між НБУ та урядом в питаннях грошово-кредитної і фіскально-бюджетної політики;

- оптимізація управління НБУ в частині адекватності вживаних заходів об'єктивним реаліям, зменшення впливу на його діяльність політичних та комерційних кіл;

- припинення розширення мережі державних банків з огляду на низьку ефективність рекапіталізаційних заходів;

- активізація процесів ліквідації неефективних та нежиттєздатних банків;

- стимулювання процесів консолідації банків за рахунок посилення вимог до переліку їхніх операцій та їх спеціалізації;

- перегляд функцій банківського нагляду в напрямі забезпечення оперативності та адекватності оцінок щодо погіршення фінансового становища банківських установ;

- розробка та впровадження процедур макропруденційного нагляду задля відстеження ризиків для стабільності фінансового ринку;

- перегляд підходів до регулювання присутності іноземного капіталу в національному банківському секторі в напрямі обмеження сегментів діяльності для банків з іноземним капіталом;

- підвищення рівня захисту прав кредиторів;

- удосконалення базових засад рефінансування банківського сектора з метою активізації інвестиційних процесів у національній економіці

банківський послуга національний валюта

Бібліографічні посилання і примітки

1. Базилевич В. Д. Метафізика економіки / В. Д. Базилевич, В. В. Ільїн. - К.: Знання, 2007 - 718 с.

2. Гелд Дейвід. Демократія та глобальний устрій / Дейвід Гелд; пер. з англ. О. Юдіна, О. Межевікіна. - К. : Port-Royal, 2005.- 358с.

3. Гражевська Н. І. Економічні системи епохи глобальних змін / Н. І. Гражевська. - К.: Знання, 2008. - 431 с.

4. Д'яконова І. І. Державне регулювання банківської діяльності: вивчення моделей, обгрунтування категоріального апарату / І. І. Д'яконова // Вісник УАБС. - 2007. - № 2 (23) - С. 9-16.

5. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2001 р. № 2121 - ІІІ // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності (додаток до журналу «Вісник національного банку України»). - 2001. - № 1. - С. 3-46.

6. Кидуэлл Д. С. Финансовые институты, рынки, деньги / Д. С. Кидуэлл, Р. Л. Петерсон, Д. У. Блэкуэлл. СПб: Питер, 2004.

7. Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації /[Я. А. Жаліло, Я. Б. Базилюк, Я. В. Белінська, С. В. Давиденко, В. А. Комаров, Г. Є. Петрова, О. М. Струк]; за ред. Я. А. Жаліла. - К.: Знання України, 2005. - 388 с.

8. Лаутс Е. Б. Рынок банковских услуг: правовое обеспечение стабильности / Е. Б. Ла- утс. - М.: Волтерс Клувер, 2008. - 280 с.

9. Мошенський С. З. Моделі державного регулювання фінансових установ / С. З. Мошенський // Фінанси України. - 2008. - № 6 (151). - С. 89 - 98.

10. Новий курс: реформи в Україні. 2010-2015. Національна доповідь / за заг. ред. В. М. Гейця [та ін.]. - К.: НВЦ НБУВ, 2010. - 240 с.

11. Стиглиц Дж. Ю. Г лобализация: тревожные тенденции / Дж. Ю. Стиглиц; пер. с англ. и примечания Г. Г. Пирогова. - М.: Национальный общественно-научный фонд, 2003. - 304 с.

12. Чухно А. Сучасна фінансово-економічна криза: природа, шляхи і методи подолання / А. Чухно // Економіка України. - 2010. - № 2. - С. 4-13.Babai D. International Monetary Fund. In J. Krieger (ed). The Oxford Companion to Politics of the World. Oxford: Oxford University Press, 1993. - 84 p.

13. Leftimich A. Governance, the state and the politics of development. Development and change, 25, 2, 1994. - Р. 27-38.

Размещено на Allbest.ru