Класифікація ринків фінансових послуг

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Класифікація ринків фінансових послуг

1. Класифікація фінансовий послуг

фінансовий послуга фондовий ринок

Фінансові послуги можна певним чином класифікувати з огляду на особливості їх надання клієнтам. Так, за спрямованістю на задоволення потреб клієнтів виокремлюють:

- прямі послуги, що безпосередньо спрямовані на задоволення відповідних інтересів клієнта (платіжні, комерційні, інвестиційні, страхові);

- непрямі, або супутні, послуги без отримання клієнтом додаткового доходу (як правило, полегшують надання прямих послуг: клірингові послуги, телефонне управління рахунком, видача пластикових карток на основі депозитного рахунку та ін.);

- непрямі послуги, що дають клієнту додатковий дохід або знижують витрати при отриманні прямих послуг (інвестування залишків на поточних рахунках в одноденні депозити тощо).

Фінансові послуги, що надаються клієнтам, можна класифікувати за рівнем складності.

До І рівня складності віднесено послуги, які орієнтовані на задоволення потреб великої кількості клієнтів і не потребують від них спеціальних навичок або професійних знань певного спрямування (відкриття рахунків, переказ грошей, обслуговування дорожніх чеків, обмін валюти, страхові послуги та ін.).

До II рівня складності належать послуги, в процесі одержання яких клієнти повинні мати спеціальний рівень підготовки. Це стосується послуг у системі електронної комерції, насамперед, Інтернет-страхування та Інтернет-банкінгу, а також отримання послуг з управління майном, довірчого управління фінансовими активами, торгівлі цінними паперами та ін. Зауважимо, що крім спеціальних знань, клієнти для споживання переважної більшості фінансових послуг II--IV рівнів складності повинні мати необхідне технічне обладнання (комп'ютери, програмне забезпечення).

До ІІІ рівня складності відносять послуги, орієнтовані на задоволення спеціальних фінансових потреб клієнтів, які мають відповідний рівень професійної підготовки в галузі фінансів, що дає їм змогу бути споживачами цих послуг для задоволення конкретних фінансових потреб, які не є поширеними. До цієї групи послуг за рівнем складності належать послуги в системі Інтернет-трейдингу, фінансові послуги з формування портфеля цінних паперів певного рівня дохідності та ризиковості та ін.

Споживачами фінансових послуг IV рівня складності є обмежене коло клієнтів, які розраховують на отримання специфічних фінансових послуг у вузькоспеціалізованих сферах, таких як форекс-трейдинг, послуги в системі біржової торгівлі та ін. Споживачі таких послуг повинні мати спеціальні знання в галузі фінансового планування, фінансового інжинірингу та розвинені професійні навички фінансового та технічного спрямування в процесі одержання та споживання таких послуг.

Протягом останнього часу все частіше фінансові посередники виходять на ринок фінансових послуг із пропозиціями надання певних фінансових продуктів.

2. Інфраструктура фондового ринку України

В Україні продовжується формування інфраструктури фондового ринку. Центральним інститутом регулювання ринку є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), яка координує діяльність державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів, сприяє розвитку інвестиційно привабливого середовища та інтеграції в міжнародний фінансовий ринок, здійснює контроль за випуском та обігом цінних паперів, захищає права інвесторів, сприяє розвитку ринку цінних паперів та соціальної стабілізації в суспільстві. Учасниками фондового ринку є емітенти, інвестори а також фінансові посередники - торговці цінними паперами (здійснюють випуск цінних паперів, комісійну та комерційну діяльність по цінних паперах), інвестиційні компанії та інвестиційні фонди (здійснюють інвестування та комерційну діяльність з приватизаційними паперами), комерційні банки (здійснюють випуск цінних паперів та комісійну і комерційну діяльність по цінних паперах), довірчі товариства (здійснюють представницьку діяльність з цінними паперами, надають послуги громадянам по зберіганню і обслуговуванню цінних паперів довірителя, а юридичним особам - по розпорядженню цінними паперами, агентські послуги, ведення рахунків).

Складовими елементами інфраструктури фондового ринку є: депозитарно-клірингові установи (забезпечують зберігання і обслуговування обігу цінних паперів в бездокументарній формі проводять кліринг і розрахунок по договорах з цінних паперів), фондові біржі (укладають договори купівлі-продажу цінних паперів та їх похідних, надають інформаційні послуги в сфері фондового ринку), торгово-інформаційні системи (організовують торгівлю на позабіржовому ринку, надають інформаційні послуги в сфері торгівлі цінними паперами), зберігачі і реєстратори цінних паперів (організовують зберігання і обслуговування обігу цінних паперів на рахунках в цінних паперах, ведення обліку іменних цінних паперів в бездокументарній формі, ведення реєстрів власників іменних цінних паперів), фондові посередники та організації, які забезпечують укладання угод та консалтингове супроводження.

3. Характеристика учасників фондового ринку

фінансовий фондовий ринок

У зв'язку з різноманіттям угод з фондовими цінностями і багатогранністю функцій, які можуть виконуватися різними учасниками ринку цінних паперів, навряд чи представляється можливим дати їм єдину вичерпну класифікацію. Залежно від характеру економічної поведінки суб'єктами ринку цінних паперів можуть бути емітенти, інвестори та фінансові посередники.

Емітентом цінних паперів є держава в особі центрального або місцевого органу влади (управління) або юридична особа (підприємство, установа, організація, компанія), що випускає (емітує) цінні папери і несе зобов'язання по них перед власниками цінних паперів. Відповідно до чинного законодавства в Україні емітентами можуть бути державні органи, органи місцевої адміністрації, підприємства й інші юридичні особи (включаючи спільні та іноземні підприємства), зареєстровані на території України. Неодмінною умовою допуску емітента на фондовий ринок є державна реєстрація його правового статусу.

Інвестор - юридична або фізична особа, що придбаває цінні папери від свого імені і за свої кошти. Відповідно до українського законодавства інвесторами можуть виступати не тільки вітчизняні юридичні та фізичні особи, але й іноземні. Інвестори поділяються на:

- індивідуальні (приватні особи);

- корпоративні (підприємства, організації, установи і т.д.);

- інституціональні (колективні).

Серед перерахованих груп інвесторів найбільш представницькою і впливовою є група інституціональних інвесторів. Як інституціональні інвестори можуть виступати різні фінансові інститути: пенсійні фонди, страхові компанії, траст-компанії. З одного боку, вони залучають грошові кошти своїх клієнтів, з іншого - значну частину залучених коштів без збитку інтересів своїх клієнтів інвестують в різні фондові цінності.

Як інституціональний інвестор на ринку цінних паперів можуть бути компанії споживчого кредиту, кредитні спілки, а також численні інвестиційні фонди. Інвестиційні фонди, випускаючи власні акції і продаючи їх населенню, вкладають кошти, які отримують від продажу власних акцій, в цінні папери держави й інших підприємств від імені фонду, тобто формують власний портфель цінних паперів.

Емітенти й інвестори, як правило, рідко виходять самостійно на фондовий ринок. Частіше за все вони вдаються за допомогою професійних посередників.

Українське законодавство як основного посередника на фондовому ринку затверджує інвестиційний інститут - юридичну особу, що створена в будь-якій організаційно-правовій формі відповідно із Законами України "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво " і здійснює діяльність з цінними паперами як виняткову.

Інвестиційний інститут може здійснювати свою посередницьку діяльність на ринку цінних паперів в ролі:

- фінансового брокера;

- інвестиційного консультанта;

- інвестиційної компанії.

Крім того, на ринку цінних паперів як професійні посередники можуть виступати й комерційні банки.

Діяльність комерційних банків як професійного посередника на ринку цінних паперів регулюється Законом України "Про банки і банківську діяльність". Конкретний перелік послуг і операцій з цінними паперами, які здійснює банківська установа передбачається його статутом.

Будь-який інвестиційний інститут може діяти на ринку цінних паперів як професійний посередник тільки на основі ліцензії, виданої йому в порядку державної реєстрації.

4. Прямі учасники ринку фінансових послуг та їх функції

З урахуванням принципових форм укладання угод на фінансовому ринку, його суб'єктів можна поділити на три групи:

1) продавці і покупці фінансових активів (інструментів, послуг);

2) фінансові посередники;

3) суб'єкти, що виконують допоміжні функції (функції обслуговування основних учасників фінансового ринку; функції обслуговування окремих операцій на фінансовому ринку тощо).

Продавці і покупці фінансових активів (послуг) складають групу прямих учасників фінансового ринку, які здійснюють на ньому основні функції у проведенні фінансових операцій.

На ринку позичкових капіталів основними видами прямих учасників фінансових операцій є:

- кредитори. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які надають позичку у тимчасове користування під певний відсоток. Основною функцією кредиторів є продаж грошових активів (як власних, так і залучених) для задоволення різноманітних потреб позикоотримувачів у фінансових ресурсах. Кредиторами на фінансовому ринку можуть виступати: держава (здійснюючи цільове кредитування підприємств за рахунок загальнодержавного та місцевих бюджетів, а також державних цільових позабюджетних фондів); комерційні банки, які здійснюють найбільший обсяг і широкий спектр кредитних операцій; небанківські кредитно-фінансові установи;

- позичальники. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які отримують позики від кредиторів під певні гарантії їх повернення і за певну плату у формі відсотка. Основними позичальниками грошових активів на фінансовому ринку виступають держава (отримуючи кредити від міжнародних фінансових організацій і банків), комерційні банки (отримуючи кредити на міжбанківському кредитному ринку), підприємства (для задоволення потреб у грошових активах з метою поповнення оборотних коштів і формування інвестиційних ресурсів); населення (у формі споживчого фінансового кредиту, який використовується в інвестиційних цілях).

5. Опосередковані учасники ринку фінансових послуг

Опосередковані учасники - організатори торгівлі цінними паперами, банки, торговці цінними паперами.

Організаційно оформлений ринок цінних паперів в Україні представлений фондовими біржами та торговельно-інформаційними системами. Кількість організаторів торгівлі цінними паперами збільшилась, а саме: свідоцтво про реєстрацію було надано Придніпровській фондовій біржі, статус торговельно-інформаційної системи отримав Український центр сертифікатних аукціонів.

Первинний ринок цінних паперів був, в основному, зосереджений на фондових біржах та являв собою торги пакетами акцій державних підприємств, запропонованих Фондом державного майна України до продажу в процесі приватизації. Пакети акцій приватизованих підприємств, що розміщувало ПФТС, за кількістю та обсягами продаж були зовсім незначними.

Більше половини всіх надходжень від реалізації пакетів акцій державних підприємств надійшло з УФБ та УМВБ, на кожній з яких було реалізовано близько 26% від загального обсягу продажу акцій на первинному ринку.

Майже весь організований вторинний ринок цінних паперів зосереджувався на ПФТС. Індекс, що розраховується цією організацією був визнаний Міжнародною фінансовою корпорацією як провідний біржовий індекс України та був включений нею до пограничних індексів країн, що розвиваються.

Одним з головних аспектів діяльності Комісії з регулювання діяльності організаторів торгівлі стала розробка першочергових заходів щодо зосередження угод з цінними паперами на організаційно оформлених ринках. Це має сприяти становленню більшої прозорості ринку цінних паперів, визначенню реальних цін на акції українських підприємств, впровадженню національного фондового індексу, а також дасть змогу інвесторам застосовувати нові методи інвестицій в цінні папери - формуючи інвестиційний портфель, прив'язаний до фондового індексу.

З метою удосконалення державного регулювання організаційно оформленого ринку цінних паперів Комісією були внесені зміни та доповнення до Положення про реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних систем і регулювання їх діяльності.

Оскільки конче необхідно одержувати інформацію про хід торгів на організованому ринку цінних паперів у режимі реального часу, Комісія здійснює заходи щодо впровадження прямого комунікаційного зв'язку з фондовими біржами та торговельно-інформаційними системами.

6. Діяльність страхових компаній в Україні

Страхову діяльність в Україні здійснюють виключно страховики -- резиденти України. В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до Закону України "Про страхування".

На основі Угоди про партнерство і співробітництво між Європейським Співтовариством і Україною, підписаною в 1994 p., Україна починаючи з червня 1999 р. повинна створити умови для заснування страхових компаній Співтовариства, а також спільних страхових компаній, які могли б надавати на території України всі види страхових послуг та послуги, які надаються у зв'язку зі страхуванням: брокерські, консалтингові послуги, послуги щодо оцінювання ризику та врегулювання претензій тощо.

На страховому ринку України на сьогодні діють два основних типи страхових компаній: кептивні -- створені міністерствами, відомствами, потужними фінансово-промисловими групами для обслуговування ризиків своїх підприємств та створені на приватному капіталі, що функціонують на конкурентній основі. Крім того, на ринку України здійснює свою діяльність національна страхова компанія "Оранта", головним засновником якої виступає Фонд державного майна.

Основними видами діяльності страховика можуть бути страхування, перестраховування (страхування одним страховиком виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником в іншого страховика) і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Допускається виконання страховиками цих видів діяльності у вигляді надання послуг іншим страховикам на основі договорів про спільну діяльність.

Об'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з:

- життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

- володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

- відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Страхування може бути добровільним або обов'язковим. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Обов'язкове страхування встановлюється законами України.

В Україні здійснюються такі види обов'язкового страхування:

1) медичне страхування;

2) особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

3) особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних команд;

4) страхування спортсменів вищих категорій;

5) страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

6) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

7) авіаційне страхування цивільної авіації;

8) страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;

9) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

10) страхування засобів водного транспорту;

11) страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;

12) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту (порядок та умови цього страхування визначаються спеціальним законом України);

13) страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади;

14) страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру;

15) страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;

16) страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом України "Про угоди про розподіл продукції";

17) страхування фінансової відповідальності, життя і здоров'я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

18) страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу у випадках, передбачених Законом України "Про нафту і газ";

19) страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;

20) страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації небезпечних відходів;

21) страхування персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, а також державних інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо на ядерних установках від ризику негативного впливу іонізуючого випромінювання на їхнє здоров'я за рахунок коштів ліцензіатів;

22) страхування об'єктів космічної діяльності, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного космічного агентства України;

23) страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічної діяльності;

24) страхування об'єктів космічної діяльності, які є власністю України, щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

25) страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

26) страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;

27) страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;

28) страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам;

29) страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї;

30) страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встановленими Кабінетом Міністрів України;

31) страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну;

32) страхування відповідальності морського судновласника;

33) страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від протиправних дій третіх осіб.

7. Недержавні пенсійні фонди та їх види

Система недержавного пенсійного забезпечення - це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, що базується на принципах добровільної участі фізичних і юридичних осіб у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Мета: накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами для забезпечення пенсійних виплат за результатами діяльності пенсійного фонду.

Додаткові можливості участі в недержавному пенсійному забезпеченні засновників і працедавців-платників пенсійного фонду:

- часткове самофінансування власного підприємства за рахунок накопичених у фонді коштів;

- економія на податку на прибуток підприємств;

- залучення через корпоративні цінні папери більш дешевих інвестиційних ресурсів на стабільних довгострокових умовах;

- забезпечення корпоративного контролю над об'єктами бізнесу за рахунок меншого об'єму корпоративних прав;

- полегшений і більш дешевий доступ до довгострокових кредитних ресурсів.

Недержавний пенсійний фонд-- це юридична особа, утворена відповідно до Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечення”, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує і проводить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам вказаного фонду в встановленому чинним законодавством порядку.

Види недержавних пенсійних фондів:

- відкритий пенсійний фонд - недержавний пенсійний фонд, учасниками якого можуть бути які-небудь фізичні особи незалежно від місця і характеру їх роботи;

- корпоративний пенсійний фонд - недержавний пенсійний фонд, засновником якого є юридична особа-працедавець або декілька юридичних осіб-працедавці, до якої можуть приєднуватися працедавці-платники. Учасниками цього фонду можуть бути виключно фізичні особи, що перебувають (перебували) в трудових відносинах з працедавцями-засновниками і працедавцями-платниками цього фонду;

- професійний пенсійний фонд - недержавний пенсійний фонд, засновником якого можуть бути об'єднання юридичних осіб-працедавців, об'єднання фізичних осіб, включаючи професійні союзи (об'єднання професійних союзів), або фізичні особи, зв'язані по роду їх професійної діяльності (занять). Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, зв'язані по роду їх професійної діяльності (занять), визначеної в статуті фонду.

Недержавні пенсійні фонди утворюються згідно рішення засновників і не ставлять за мету отримання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками.

Недержавне пенсійне забезпечення є для пенсійних фондів виключним видом діяльності.

Активи пенсійного фонду (пенсійні активи) формуються за рахунок внесків до пенсійного фонду (пенсійних внесків) і прибутків (збитку) від інвестування пенсійних активів.

Єдиним органом управління пенсійним фондом є рада пенсійного фонду (рада фонду).

Пенсійний фонд для забезпечення своєї діяльності користується послугами компанії з управління активами, адміністратора і зберігача цінних паперів на підставі відповідних договорів з радою фонду.

8. Поняття кредитних спілок, мета створення та напрямки діяльності

Кредитна спілка -- неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки (ст. 1 Закону України «Про кредитні спілки»). Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених Законом України «Про кредитні спілки». Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року кредитну спілку віднесено до кредитних установ -- фінансових установ, які відповідно до закону мають право за рахунок залучених коштів надавати кредити на власний ризик.

Кооперативний рух, як такий, об'єднує людей доброї волі, котрі відчували свідомо або підсвідомо потребу господарської співпраці та самодопомоги у формі кооперативу для охорони і розбудови своїх власних господарств. Таке об'єднання породило громадські установи, завданням яких є:

- морально і матеріально допомагати своїм членам поліпшити їх добробут;

- скріпити господарську базу, потрібну для заспокоєння матеріальних і духовних потреб свого членства;

- дозволити членству взяти свої господарські та культурні справи краще і певніше у власні руки.

Для осягнення мети кредитова кооперація поставила в основу своєї програми позитивні і реальні господарські послуги своїм членам, своїй громаді та своєму народові за гаслом її праці: «Служити, а не панувати».

Основні принципи:

- добровільності вступу та свободи виходу з кредитної спілки -- членство в кредитній спілці є відкритим для всіх, хто відповідає вимогам певної спільноти, хоче користуватись послугами спілки, готовий прийняти членську відповідальність;

- рівноправності членів кредитної спілки -- усі члени кредитної спілки мають рівні права, в тому числі у разі голосування на загальних зборах, незалежно від розміру пайового та вступного внесків. Голосування на загальних зборах відбувається за принципом -- один член кредитної спілки, присутній на зборах, має один голос;

- самоврядування -- забороняється будь-яке втручання в діяльність кредитної спілки, за винятком випадків, передбачених законом;

- гласності -- загальні збори членів кредитної спілки заслуховують та затверджують річні звіти діяльності органів управління та контролю кредитної спілки. Члени кредитної спілки мають право на ознайомлення з протоколами органів управління кредитної спілки;

- наданні послуг для поліпшення економічного та соціального захисту членів спілки -- кредитна спілка діє з метою задоволення потреб її членів у кредитуванні за рахунок об'єднаних грошових внесків;

- неприбутковості -- кредитна спілка не має на меті отримання прибутку, для подальшого його розподілу між засновниками. Кредитна спілка самостійно встановлює плату за послуги, які надаються членам кредитної спілки. Послуги, як правило, надаються за ціною близькою до собівартості;

- розподілу фінансового результату між членами -- нерозподілений дохід, що залишається за результатами фінансового року, розподіляється за рішенням загальних зборів, у тому числі між членами кредитної спілки, пропорційно розміру їх пайових внесків у вигляді відсотків (процентів);

- зміцнення фінансової стабільності -- кредитна спілка формує резерви та фонди в розмірах встановлених чинним законодавством (для відшкодування можливих збитків, які не можуть бути покритими за рахунок надходжень поточного фінансового року, забезпечення платоспроможності кредитної спілки та захисту заощаджень її членів формується резервний капітал; з метою покриття передбачуваних збитків від неповернених кредитів за рахунок частини доходів формується фонд покриття збитків від неповернених кредитів;

- співпраці між кредитними спілками -- з метою координації своєї діяльності, надання взаємодопомоги та захисту спільних інтересів кредитні спілки мають право на добровільних засадах створювати асоціації кредитних спілок.

9.Учасники ринку фінансових послуг

Як відомо, поділяється ринок цінних паперів на певну кількість простіших ринків: біржовий і позабіржовий, первинний і вторинний. Усі вони існують у залежності та взаємозв'язку між собою, доповнюють один одного, прискорюють обіг сукупного капіталу, сприяють розвитку, розподілу та перерозподілу власності та грошей. Ринок цінних паперів має складну структуру, де перехрещуються інтереси багатьох учасників, кожен з певною інфраструктурною та функціональною особливістю, властивістю та метою діяльності.

До них належать: емітенти - це держава або якась юридична особа, що має право відповідно до закону випускати цінні папери, та інвестори. Інвестори: інституціональні інвестори (пенсійні фонди, поштові фонди, страхові компанії, торгові та фінансові будинки, трастові компанії, інвестиційні фонди тощо), які, відповідно до закону працюють із власними або залученими коштами на фондовому ринку; банки та акціонерні товариства, що працюють із власними коштами або прибутком; усі юридичні та фізичні особи, які мають вільні кошти і можуть придбати на них цінні папери (до речі, фізичній особі для цього потрібно мати мінімум 1 000 дол. США). До учасників фондового ринку належать посередники - це юридичні та фізичні особи, які отримали відповідний сертифікат, що надає їм права проводити операції з цінними паперами на біржовому та позабіржовому ринках.

Крім названих активних учасників фондового ринку, є пасивні. Це юридичні особи, які безпосередньо не проводять емісії, не вкладають коштів у цінні папери, але роблять розрахунки та реєструють рух цінних паперів. До них належать реєстратори угод із цінними паперами, які повідомляють емітентам та інвесторам про стан фондового ринку та рух їхніх цінних паперів, а також депозитарії, де міститься інформація про рух цінних паперів та розрахунки на підставі електронних записів.

Вторинний обіг цінних паперів неможливо налагодити без впровадження на ринку цінних паперів системи установ, що здійснюють реєстрацію прав власності на цінні папери, облік цих цінних паперів та розрахунково-клірингові операції з ними. Світові стандарти сучасного ринку цінних паперів передбачають обов'язкову наявність у країні, де випускаються та перебувають в обігу цінні папери, депозитаріїв, реєстраторів (для іменних цінних паперів) та розрахунково-клірингових банків чи корпорацій. Цілісність ринку забезпечується функціонуванням єдиної біржової системи, що діє під егідою Національної фондової біржі, систем Національного депозитарію та клірингу (розрахунків) за цінними паперами.

10. Вимоги до створення фінансових компаній на ринку фінансових послуг

Відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовою установою є юридична особа, що надає один або кілька видів фінансових послуг.

У встановленому Законом порядку, фінансова установа повинна бути внесена до спеціального державного реєстру фінансових установ.

Фінансові установи, для яких не потрібна ліцензія Держфінпослуг, можуть здійснювати наступні види діяльності:

- надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів;

- надання послуг фінансового лізингу;

- надання гарантій;

- надання порук - поручительств;

- надання кредитів;

- надання факторингу.

Реєстрація фінансових компаній: види дозволених послуг.

За умови отримання ліцензії Держфінпослуг, фінансові компанії можуть надавати такі види послуг:

- фінансування будівництва та/або здійснення операцій з нерухомістю;

- залучення фінансовою компанією коштів засновників управління майном для переказу грошових коштів фінансової компанією;

- діяльність фінансової компанії з обміну іноземних валют;

- надання фінансової компанією послуг по клірингу.

Фінансові компанії мають право здійснювати тільки ті фінансові послуги, які позначені в додатку встановленої форми до Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи.

Відповідно до ст. 7 Закону особа набуває статусу фінансової установи тільки після внесення про неї запису до Державного реєстру фінансових установ. Документом, що підтверджує статус фінансової установи, є свідоцтво про реєстрацію фінансової установи.

Державний реєстр фінансових установ є системою одержання, нагромадження, зберігання, захисту, використання та поширення адміністративної інформації про фінансову установу. Положення про Державний реєстр фінансових установ затверджено розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 № 41.

Реєстр створено з метою сприяння захисту інтересів споживачів фінансових послуг та забезпечення державного регулювання ринків фінансових послуг, а також для забезпечення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, учасників ринків фінансових послуг інформацією про фінансові установи, які включені до Реєстру.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Крім того, фінансова установа може розпочати надання фінансових послуг, тільки якщо:

1) облікова і реєструвальна система відповідає вимогам, установленим нормативно-правовими актами;

2) внутрішні правила фінансової установи узгоджені з вимогами законів України та нормативно-правових актів державних органів, що здійснюють регулювання та нагляд за ринками фінансових послуг;

3) професійні якості та ділова репутація персоналу відповідають установленим законом вимогам.

Наприклад, така фінансова установа, як страховик (страхова компанія) може розпочати свою діяльність лише після виконання таких основних умов:

а) отримання свідоцтва про державну реєстрацію;

б) отримання свідоцтва про реєстрацію як фінансової установи (по суті, друга державна реєстрація);

в) реєстраціїї своїх правил страхування в Держфінпослуг,

г) отримання ліцензії на здійснення страхової діяльністї з конкретного виду страхування;

д) виконання вимог щодо формування статутного капіталу.

Додаткові умови здійснення діяльності фінансовими установами містяться в ст. 10 Закону, а саме:

1) керівник або службовець фінансової установи не можуть брати участь у підготовці та прийнятті рішення щодо взяття фінансовою установою будь-якого зобов'язання на їх користь;

2) керівник, службовець або призначений експерт фінансової установи не можуть брати участь у підготовці та прийнятті рішення на користь установи або підприємства, в якому вони, їх близькі родичі або підприємство, яким вони володіють, мають діловий інтерес;

3) особа, яка є членом органу управління або службовцем фінансової установи, може укладати договори з цією фінансовою установою щодо надання такій особі відповідних фінансових послуг на умовах, що не відрізняються від звичайних;

4) особа, яка є членом органу управління фінансової установи, не може укладати договори щодо надання цій фінансовій установі професійних послуг (робіт), якщо загальні збори власників не нададуть попередньої згоди на укладення такого договору.

11. Порядок створення та діяльності страхових компаній

У багатьох країнах світу страхова справа розглядається як окрема галузь економічної діяльності. До неї входять різноманітні за формами власності, видами страхування організації-страховики, посередницькі та інформаційно-консультаційні структури. Головне місце у страховій галузі належить страховикам.

Страховик - где організація, котра згідно з отриманою ліцензією бере на себе за певну плату зобов 'язання відшкодувати страхувальникові або особам, яких він назвав, завданий страховим випадком збиток або виплатити страхову суму.

Сукупність страховиків, що функціонують у певному економічному середовищі, утворює страхову систему. Її головне завдання - надання страхових послуг.

За приналежністю страховики можуть бути державними (публічними) і приватними.

За характером роботи страховики поділяються на три групи:

- такі, що страхують життя;

- здійснюють інші види страхування;

- надають виключно перестрахувальні послуги.

Публічні страховики створюються і керуються, як правило, від імені Уряду. Серед приватних страховиків у світовій практиці є індивідуальні особи, акціонерні та інші страхові товариства. Співвідношення між державними і приватними формами страховиків залежить від суспільного устрою країни та економічної політики держави.

У колишньому СРСР та соціалістичних країнах Європи існувала монополія держави на страхову діяльність. Усі страхові операції здійснювались через державні організації. У Радянському Союзі це був Держстрах СРСР, який мав розгалужену систему республіканських і місцевих управлінь та відділень. Така ситуація зберігається й досі в деяких соціалістичних країнах.

Монополія на страхування притаманна не тільки країнам соціалістичної орієнтації. Монополізованою була страхова справа в царській Росії. До певного часу монополія на страхування існувала, наприклад, у Франції. І нині можна назвати країни з ринковою економікою, де зберігається монополія на страхову справу. До них належать, скажімо, Ірландська Республіка (страхування здоров'я), Індонезія (усі види страхування) та деякі інші держави. Системи страхування також можуть бути різними.

Специфічними є й індивідуальні страховики. До індивідуальних страховиків відносять фізичних осіб, об'єднаних у синдикати, що діють на страхових ринках типу Ллойда (Lloyds of London). Такі ринки організовані в деяких країнах Західної Європи та в окремих штатах США. Лондонський Ллойд виник ще в XVII ст. Він не несе відповідальності за страховими зобов'язаннями своїх членів. Корпорація налічує нині понад 26000 членів, об'єднаних майже в 400 синдикатів. Діяльність Ллойда регулюється спеціальним законом.

Ллойд - це ринок страхових послуг світового значення. Тут переважає страхування морських, авіаційних, автомобільних нафтогазодобувних ризиків. У страховому обороті Ллойд не виступає від свого імені. Він лише створює всі необхідні умови для успішної страхової діяльності своїх членів, що діють на власний кошт. Ллойд приваблює страхувальників з усього світу добре відпрацьованими й стабільними умовами страхування, високою кваліфікацією андеррайтерів.

Синдикати формуються, як правило, за видами страхування. Очолює синдикат андеррайтер, який бере на страхування ризики від імені своїх членів. Серед членів синдикатів Ллойда багато відомих бізнесменів, діячів науки та культури. Участь цих осіб зміцнює Ллойд не лише фінансовими засобами, а й піднімає його авторитет у суспільстві.

Страховий бізнес за зразком Ллойда лише умовно можна вважати індивідуальним. По суті, це великі групи фізичних осіб, належних до певних синдикатів, які, у свою чергу, діють на страховому ринку здебільшого за принципом співстрахування. Створення страховиків такого типу значного поширення не набуло. Ллойд також переживає пору великих змін. Він іде на зближення з асоційованими компаніями. Уже тепер тут поряд із членами, які несуть повну відповідальність за наслідки страхування, є особи, котрі вступають до синдикатів Ллойду на засадах обмеженої відповідальності.

В Україні страховиками визнаються нині лише юридичні особи, утворені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю. Особливості кожного із цих видів товариств визначені Законом "Про господарські товариства" (1992 p.). Закон "Про страхування" (1996 p.) передбачає також можливість утворення державних страховиків.

У переліку дозволених в Україні видів страхових організацій немає товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Відомо, що такі підприємницькі структури дуже поширені в сімейному бізнесі. Власники в разі будь-якої небезпеки несуть відповідальність за борги фірми лише в межах зроблених внесків до статутного фонду. Умови створення зазначених товариств захищають від проникнення в їхню справу небажаних учасників. Поряд з позитивними тут існують і численні негативні фактори, зокрема малі можливості збільшення статутного капіталу, труднощі контролю за діяльністю товариств, що особливо важливо у сфері страхових послуг. Інколи посилаються на зарубіжний досвід, де таких винятків, мовляв, не існує. Але це хибна думка. Наприклад, у Великій Британії поняття товариства різко відрізняється від нашого. Англійські товариства можуть і не мати статусу юридичної особи. До страховиків тут відносять лише ті підприємницькі структури, що створені па підставі акту про страхові компанії. Та й обмежена відповідальність тлумачиться ширше. До компаній з обмеженою відповідальністю відносять і акціонерні товариства.

12. Страхування як вид діяльності на ринку фінансових послуг

Перехід економіки на ринкові відносини, розвиток підприємницької діяльності, розширення кола товарних і обмінних операцій, взаємних договірних зобов'язань між господарюючими суб'єктами об'єктивно вимагають надійної системи гарантій, що надаються страхуванням. Тільки на основі страхування стає можливою захист громадських і особистих інтересів, що виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживанняматеріальних благ.

Страхування являє собою відносини по захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб при настанні певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати або страхових внесків (страхових премій).

Важлива роль страхування в системі суспільного відтворення припускає наявність сфери страхових послуг, що відповідає типу економічного розвитку держави. В умовах ринкового господарства поряд з традиційним використанням можливостей страхування з захисту від надзвичайних явищ природного характеру (землетруси, повені та ін.) і техногенних ризиків (пожежі, аварії) різко зростає потреба у підприємців у страховому покритті шкоди, що виникає при порушенні фінансових та кредитних зобов'язань, неплатоспроможності контрагентів і дії інших економічних факторів, що ведуть до втрати прибутку і доходів.

Страховий захист життя, здоров'я, працездатності та матеріального добробуту громадян також нерозривно пов'язана з їх економічними інтересами і реалізується за допомогою послуг майнового, особистого йсоціального страхування.

Взаємодія сторін, зацікавлених в укладанні страховихугод і досягнення результативності страхових операцій, відбувається на страховому ринку. Страховий ринок є сферою грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу є «специфічний товар» -страхова послуга, формуються пропозиція і попит на неї. Об'єктивною передумовою існування страхового ринку є наявність користувачів (замовників) страхової послуги, що мають безпосередній страховий інтерес, і виконавців, здатних задовольнити їхні потреби.

Страхування - це економічні відносини, в якому беруть участь як мінімум дві сторони (дві особи, суб'єкта відносини).

Одна сторона (суб'єкт) - це страхова організація (державна, акціонерна або приватна), яку називають страховиком. Страховик виробляє умови страхування (зокрема, зобов'язується відшкодуватистрахувальникові збиток при страховій події) і пропонує їх своїм клієнтам - юридичним особам (підприємствам, організаціям, установам) і фізичним особам (окремим приватним громадянам). Страховики - юридичні особи будь-якої, визначеної законодавством організаційно-правової форми, що мають ліцензію на проведення операцій страхування, які відають створенням і витрачанням коштів страхового фонду. Страховиками можуть виступати державні страхові організації, акціонерні та страхові товариства,товариства взаємного страхування та перестрахувальні компанії.

Якщо клієнтів влаштовують ці умови, то вони підписують договір страхування встановленої форми й одноразово чи регулярно на протязі узгодженого періоду сплачують страховику страхові премії (платежі, внески) відповідно до договору.

Інша сторона (суб'єкт) страхового економічного відносини - це юридичні або фізичні (окремі приватні громадяни) особи, які називаютьсястрахувальниками.

Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, що уклали із страховиками договори страхування або єстрахувальниками в силу закону.

При настанні страхового випадку (стихійне лихо, падіння людини з переломом і т.д.), при якому страхувальнику завдано збитків (економічні або його здоров'ю), страховик відповідно до умов договору виплачує страхувальникові компенсацію, відшкодування.

3 Види недержавних пенсійних фондів, особливості їх створення та діяльності

Недержавні пенсійні фонди (НПФ) бувають трьох видів: відкриті, корпоративні та професійні.

Учасниками відкритого недержавного пенсійного фонду можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їх роботи. Засновниками такого фонду можуть бути одна чи декілька юридичних осіб з урахуванням обмежень, встановлених для бюджетних організацій. Такий НПФ дозволяє отримати максимально широке коло вкладників та учасників.

Корпоративний пенсійний фонд може бути заснований тільки юридичною особою, що є роботодавцем (або декількома такими юридичними особами) для участі в ньому своїх працівників. До такого фонду можуть приєднуватися роботодавці-платники.

Роботодавець-платник не є засновником корпоративного пенсійного фонду, але користується багатьма правами і обов'язками по відношенню до обслуговування своїх працівників у такому НПФ. Такий роботодавець має укласти договір про участь у корпоративному пенсійному фонді з радою цього фонду.

Учасниками корпоративного НПФ можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками та роботодавцями-платниками цього фонду.

Професійний недержавний пенсійний фонд може бути заснований об'єднанням юридичних осіб-роботодавців, об'єднанням фізичних осіб, включаючи професійні спілки (об'єднання професійних спілок), або фізичними особами, пов'язаними за родом їх професійної діяльності (занять). Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності (занять), визначеної у статуті недержавного пенсійного фонду.

Роботодавці можуть сплачувати пенсійні внески на користь своїх працівників до НПФ будь-якого виду.

Інші категорії вкладників, в т.ч. учасники на свою користь, також можуть сплачувати пенсійні внески до НПФ будь-якого виду.

14. Види пенсійних виплат в недержавних пенсійних фондах

Недержавні пенсійні фонди можуть здійснювати своїм учасникам такі види пенсійних виплат:

1) пенсія на визначений строк;

2) одноразова пенсійна виплата.

Пенсія на визначений строк та одноразова пенсійна виплата виплачуються учаснику пенсійного фонду адміністратором фонду від імені фонду. Адміністратором недержавного пенсійного фонду є юридична особа, яка здійснює адміністрування недержавних пенсійних фондів на підставі ліцензії на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів. Адміністратор надає послуги пенсійному фонду на підставі договору про адміністрування пенсійного фонду, який укладається з радою пенсійного фонду у письмовій формі.

Також Законом України „Про недержавне пенсійне забезпечення" передбачена виплата довічної пенсії (довічного ануїтету).

Довічна пенсія є пенсійною виплатою, яка здійснюється страховою організацією на підставі договору страхування довічної пенсії протягом життя фізичної особи періодично після досягнення нею пенсійного віку відповідно до законодавства про страхування

Страхова організація для виплати довічної пенсії учаснику пенсійного фонду обирається ним після досягнення пенсійного віку.

Розміри пенсійних виплат визначаються з урахуванням сум пенсійних коштів, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду, тривалості виплати та формули розрахунку величини пенсії на визначений строк згідно з методикою, затвердженою Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. Пенсійні виплати здійснюються у грошовій формі в національній валюті України.

Пенсійні виплати здійснюються учаснику чи його спадкоємцям у грошовій формі за рахунок грошових коштів, які накопичені у фонді та обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника, за умови набуття права на недержавну (додаткову) пенсію відповідно до діючого законодавства України.

Підставою для отримання пенсійних виплат з недержавного пенсійного фонду може бути:

1) досягнення учасником фонду пенсійного віку, визначеного ним у заяві про пенсійні виплати. Пенсійний вік, що визначається учасником фонду, може бути меншим або більшим від пенсійного віку, який дає право на пенсію за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, не більше ніж на 10 років, якщо інше не визначено законами;

2) визнання учасника фонду інвалідом;

3) медично підтверджений критичний стан здоров'я (онкозахворювання, інсульт тощо) учасника фонду;

4) виїзд учасника фонду на постійне проживання за межі України (у разі виїзду учасника фонду на постійне проживання за межі України він має право отримати одноразову пенсійну виплату без обмежень щодо пенсійного віку, для чого подає відповідну заяву адміністратору).

5) смерть учасника фонду (у разі смерті учасника фонду пенсійна виплата здійснюється його спадкоємцям).

Пенсійні виплати учасникам недержавних пенсійних фондів здійснюються незалежно від отримання виплати за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням або з інших джерел.

15. Особливості діяльності кредитних спілок в Україні

Кредитна спілка, перш ніж вступити в правовідносини з громадянином щодо прийняття на депозит його грошових коштів, вирішує питання про прийняття громадянина в члени спілки. Тільки будучи членом кредитної спілки, громадянин вносить свої грошові суми (вклади) на депозитний рахунок за договором на певний строк з виплатою відсотків.

Кредитні спілки є специфічним суб'єктом господарювання, який не є суб'єктом підприємництва. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не визначає будь-яких особливостей щодо провадження у справах про банкрутство кредитних спілок. Закон «Про кредитні спілки», оперуючи термінами і поняттями, що вживаються в законодавстві про банкрутство, не визначає зрозумілих алгоритмів діяльності кредитних спілок, контролюючих органів, вкладників тощо, відсилаючи їх до інших законів, що регулюють певні відносини. Незрозумілість законів - це одна із основних рис новітнього законодавства України.

Правову поведінку кредитних спілок та їх вкладників, у разі неплатоспроможності кредитної спілки, можна визначити на підставі комплексного аналізу низки правових актів, які регулюють діяльність кредитних спілок і порядок надання фінансових послуг в Україні.

...