У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, зв'язок роботи з науковими програмами, наведено інформацію про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичні основи визначення вартості банківського бізнесу” досліджено теоретико-методологічні основи оцінки вартості бізнесу; обґрунтовано специфічні особливості банківського бізнесу як об'єкта оцінки, систематизовано проблеми оцінки вартісних характеристик провадження банківської діяльності в Україні та окреслено шляхи їх вирішення.

Систематизація фундаментальних теоретико-методологічних підходів до оцінки вартості дозволила виокремити два загальні напрямки: витратну концепцію (включає трудову теорію вартості та теорію витрат виробництва), а також концепцію корисності (включає теорію граничної корисності та теорію попиту і пропозиції). Їх критичний аналіз дозволив дійти висновку, що ці концепції демонструють протилежне, але не суперечливе бачення одного й того самого об'єктивного процесу, і відрізняються лише розстановкою акцентів.

Тривалий час проблема визначення вартості розглядалася лише в контексті оцінки споживчих товарів, а віднедавна стала актуальною і по відношенню до такого специфічного товару, як бізнес. Систематизація науково-методич-них підходів до розуміння сутності бізнесу дозволила обґрунтувати, що його споживча цінність полягає не в задоволенні певних потреб шляхом споживання даного товару, а у створенні можливості для виробництва певних продуктів, їх реалізації та одержання комерційних результатів. Зважаючи на це, підходи до визначення вартості бізнесу мають дещо відрізнятися від підходів до оцінки споживчих товарів. У даному випадку мають бути органічно поєднані обидві фундаментальні концепції вартості: витратна та корисності, оскільки важливою є не тільки оцінка витрат на створення майнового комплексу, на основі якого здійснюється підприємницька діяльність, але й здатність бізнесу створювати прибуток, тобто його корисність для покупця або інвестора.

Банківському бізнесу властивий ряд особливостей як з економічної точки зору (значна частка зобов'язань у пасивах, яка набагато перевищує розмір власного капіталу банку; різноманіття операцій; значний вплив на стабільність функціонування економічної системи, широкий спектр ризиків тощо), так і з точки зору високого рівня законодавчих обмежень, що обумовлює специфіку формування та оцінки його вартості. Визначальними при цьому є: наявність системи релевантних факторів, що формують вартість; специфіка суб'єктів оцінки - користувачів інформації; їх цільові орієнтири; відповідність виду вартості меті оцінки. Автором доведено, що з усіх видів вартості (ринкова, ліквідаційна, заміщення, відтворення, залишкова, спеціальна, інвестиційна, вартість у використанні тощо) завданню об'єктивної оцінки вартості банківського бізнесу найбільшою мірою відповідає ринкова вартість. Аналіз угод купівлі-продажу банків України довів, що серед факторів формування вартості іноземних інвесторів в першу чергу цікавить розвинута філіальна мережа банку та його клієнтура, а вітчизняних - можливість нарощення капіталізації.

Автором визначено цілий ряд особливостей провадження банківського бізнесу в Україні, що обумовлює неможливість оцінки його вартості лише на основі даних фондового ринку, зокрема: 1) близько половини банків України функціонують у формі ЗАТ і ТОВ та, відповідно - їх акції не котируються на фондовому ринку; 2) виходячи з неефективності функціонування вітчизняного фондового ринку (він є недостатньо ліквідним, за класифікацією Standard & Poor's його ідентифіковано як франтір-ринок - найнижча позиція в класифікації; більшість угод з цінними паперами здійснюється поза межами організаторів торгівлі тощо), неможливо встановити справедливу ринкову вартість на базі ринкової капіталізації акцій навіть для тих банків, що функціонують у формі ВАТ; 3) кількість банків, акції вторинного розміщення яких знаходяться в лістингу ПФТС, є незначною, для більшості з них ліквідність акцій є вкрай невисокою, а відповідно - ринкова вартість не відображає цінності бізнесу; 4) непрозорість фондового ринку України, значні кон'юнктурні коливання та вплив позаекономічних чинників унеможливлюють проведення повноцінного технічного аналізу цінних паперів та ринку в цілому.

Виходячи з цього, автором обґрунтовано необхідність застосування спеціальних аналітичних методів для оцінки вартості банківського бізнесу, але з урахуванням специфіки провадження банківської діяльності та особливостей її нормативно-правового регулювання. На основі систематизації та критичного аналізу існуючих науково-методичних підходів до визначення вартості бізнесу було зроблено висновок, що найбільшою мірою специфіка банківської діяльності може бути врахована шляхом оптимального поєднання технологій доходного підходу (об'єднує методи прямої та непрямої капіталізації, а також метод економічної доданої вартості) та витратного підходу (об'єднує методи балансової та ліквідаційної вартості активів, а також метод чистих активів). Враховуючи унікальність та специфіку банківського бізнесу як об'єкта оцінки, різноманіття умов угод купівлі-продажу банків та конфіденційність інформації про них, застосування порівняльного підходу (передбачає проведення оцінки на базі даних про об'єкти-аналоги та об'єднує методи галузевих коефіцієнтів, ринку капіталу, угод) в досліджуваній сфері визнано необґрунтованим.

У другому розділі “Удосконалення теоретико-методичної бази оцінки вартості банківського бізнесу” розроблено концептуальні основи формування системи визначення вартості банківського бізнесу, в межах якої визначено та поглиблено підходи до оцінки основних факторів, що формують цю вартість, розроблено комплексний прирісний метод оцінки, підходи до розрахунку грошового потоку, визначення тривалості розрахункового періоду та оцінки вартості власного капіталу банку.

З метою забезпечення термінологічної узгодженості в рамках цієї системи автором було поглиблено розуміння сутності економічних категорій «банківський бізнес», «вартість банківського бізнесу» та «оцінка вартості банківського бізнесу». Банківський бізнес запропоновано розуміти як діяльність банку, яка здійснюється на базі майнового комплексу, у відповідності до обраної стратегії, на власний ризик та з метою одержання прибутку. Під вартістю банківського бізнесу запропоновано розуміти грошовий вираз, сформований на базі оцінки майнового комплексу, результатів діяльності банку та потенціалу його розвитку, і за яким на даний момент часу можливе відчуження сукупності прав власності на даний банк. Оцінка вартості банківського бізнесу, в авторському розумінні, являє собою цілеспрямований впорядкований процес, що здійснюється в конкретний момент часу та з урахуванням умов конкретної суспільної формації, виходячи з кількісної оцінки релевантних факторів, які формують вартість.

До складу релевантних факторів, що визначають ринкову вартість банківського бізнесу, автором запропоновано відносити: державне регулювання, механізм формування доходів, здатність ефективно управляти ризиками, спроможність банку зайняти та втримати місце на ринку банківських послуг, ефективність менеджменту та корпоративну культуру, майновий комплекс, гудвіл, власний капітал в контексті забезпечення розвитку та захисту від ризиків, фактор часу, централізацію контролю, тобто залежність можливостей власників контролювати бізнес від обсягів прав власності.

Автором обґрунтовано, що ідея органічного поєднання двох фундаментальних концепцій вартості (витратної та корисності) при оцінці вартості банківського бізнесу може бути реалізована шляхом об'єднання окремих елементів доходного та витратного підходів в рамках комплексного прирісного методу. Це дозволяє одержати більш об'єктивну оцінку вартості банківського бізнесу, врахувати широкий спектр факторів, що її формують, але в той же час вимагає внесення ряду коригувань у технології реалізації обох підходів. У рамках запропонованого методу вартість банківського бізнесу слід розраховувати як суму теперішньої вартості чистих активів банку (розраховується як різниця між активами бізнесу та його зобов'язаннями, визначеними за технологією методу чистих активів) та його чистого ефекту, що може бути отриманий у майбутньому за рахунок використання наявного на момент оцінки економічного потенціалу банку (оцінюється за допомогою показника “чиста теперішня вартість”).

При розрахунку чистої теперішньої вартості банківського бізнесу виникає необхідність у коректній оцінці чистого грошового потоку, існуючий механізм розрахунку якого запропоновано скоригувати шляхом врахування відрахувань на формування спеціальних резервів, амортизації та результатів переоцінки активів та зобов'язань банку. Крім того, автором обґрунтовано, що традиційне розбиття грошового потоку за видами діяльності (операційною, інвестиційною та фінансовою) для банківського бізнесу є некоректним, що обумовлено специфікою товару, джерел формування та напрямками використання ресурсів у банківському бізнесі. Виходячи з цього, величину чистого грошового потоку банківського бізнесу для власного капіталу запропоновано розраховувати у такий спосіб:

, (1)

де - чистий грошовий потік банківського бізнесу (грош. од.); ЧПД - чистий процентний дохід банку (грош. од.); ЧКД - чистий комісійний дохід банку (грош. од.); ТР - результат від торговельної діяльності банку (грош. од.); ІД - інший операційний чистий дохід банку (грош. од.); ЧІД - чистий інвестиційний дохід банку (грош. од.); ДСА - дохід від раніше списаних активів банку (грош. од.); П - податки та збори (грош. од.); АВ - адміністративні та інші операційні витрати банку без урахування амортизації (грош. од.); РП - результат переоцінки активів та зобов'язань банку (грош. од.).

З метою удосконалення механізму врахування фактора часу при оцінці вартості банківського бізнесу автором запропоновано визначати часові межі функціонування бізнесу - розрахунковий період - як середній період амортизації основних засобів та нематеріальних активів банку (або їх активної частини), зважений за питомою вагою кожної групи активів в їх загальній вартості.

Як базу формування ставки дисконту при оцінці вартості банківського бізнесу запропоновано використовувати вартість власного капіталу банку (Ввк), яку, на відміну від існуючих підходів, запропоновано визначати на основі аналізу природи формування трьох складових доходу банку - процентної, комісійної, торговельної:

(2)

де ЧПДвк, ЧКДвк, ЧТДвк - відповідно, відношення чистого процентного, комісійного та торговельного доходів банку до величини його власного капіталу; Чзв - питома вага загальних банківських витрат (не пов'язаних із формуванням процентного, комісійного та торговельного доходів банку, наприклад, адміністративних витрат, витрат на оплату праці та інших операційних витрат) в операційних доходах банку; Т - ставка податку на прибуток.

Показник ЧПДвк запропоновано розраховувати наступним чином:

(3)

де rзк - середньозважена вартість залученого капіталу банку; dвк, dзк, відповідно, питома вага власного та залученого капіталу банку; WAARR (weighted average asset return rate) - середньозважена доходність активів банку.

У свою чергу, показник WAARR запропоновано визначати в такий спосіб:

, (4)

вартість банківський бізнес

де і - ціновий банківський коефіцієнт, який характеризує коливання цін на процентні продукти досліджуваного банку відносно середньоринкових (його пропонується визначати як відношення стандартного відхилення динаміки зміни ціни на і-й процентний продукт банку до стандартного відхилення динаміки зміни середньоринкових цін на цей процентний продукт), ki - питома вага окремих складових загального портфеля активів банку; RRi - середньоринкова доходність на банківські процентні продукти.

Авторський підхід до розрахунку показника ЧПДвк відрізняється від існуючих: 1) інтеграцією ринкового та бухгалтерського підходів до оцінки ефективності процентних продуктів банку шляхом поєднання методів оцінки середньозважених доходності активів та вартості капіталу; 2) застосуванням цінового банківського коефіцієнта, що дозволяє виокремити доходність процентних продуктів банку із середньоринкових цін на ці продукти через аналіз коливань темпів зростання цін на них; 3) врахуванням коливань темпів зростання цін, а не коливань самих цін при визначенні цінового банківського коефіцієнта; 4) врахуванням вартості формування зобов'язань банку; 5) врахуванням середньозваженої доходності активів банку та розробкою механізму її оцінки.

Показник ЧКДвк запропоновано розраховувати наступним чином:

(5)

де ГО - середньоринкова величина грошового обороту за операціями, пов'язаними із комісійною діяльністю (грош. од.); об - стандартне відхилення грошового обороту банку за операціями, пов'язаними із комісійною діяльністю; ср - стандартне відхилення середньоринкового грошового обороту за операціями, пов'язаними із комісійною діяльністю, в банківській системі в цілому; ком - відношення середньоринкової різниці між комісійною винагородою банків та їх витратами до загального обсягу грошового обороту банків; qоб - питома вага грошового обороту за тими комісійними операціями банку, які передбачають процентну форму нарахування комісії, у загальному обсязі грошового обороту цього банку за комісійними операціями; n - середньоринкова кількість операцій, які передбачають номінальну форму комісійної винагороди;

- середньоринкова номінальна сума комісійної винагороди (грош. од.);

Вср - середньоринкові витрати на одну комісійну операцію (грош. од.);

n - стандартне відхилення кількості комісійних операцій банку, які передбачають номінальну форму комісійної винагороди; - стандартне відхилення кількості комісійних операцій в банківській системі в цілому, які передбачають номінальну форму комісійної винагороди; np - середньоринкова кількість операцій розрахункового обслуговування; p - стандартне відхилення кількості розрахункових операцій банку; - стандартне відхилення кількості розрахункових операцій у банківській системі в цілому; комр - середньоринкова різниця між комісійною винагородою та витратами банків за однією розрахунковою операцією (грош. од.); ВК - розмір власного капіталу банку (грош. од.).

Показник ЧТДвк запропоновано розраховувати наступним чином:

(6)

де мі - середньоринкова курсова різниця між ціною продажу та купівлі одиниці і-ї валюти (валютна маржа); - середньоринковий обсяг продажу

і-ї валюти (грош. од.); nі - стандартне відхилення обсягів продажу і-ї валюти в банку; qі - стандартне відхилення питомої ваги і-ї валюти у валютному кошику банку; - відповідно стандартне відхилення середньоринкових обсягів продажу і-ї валюти та середньоринкової питомої ваги і-ї валюти у валютному кошику (за банківською системою в цілому).

У третьому розділі “Практичні аспекти визначення вартості банківського бізнесу в Україні” формалізовано окремі тенденції розвитку банківського бізнесу в Україні, обґрунтовано шляхи вдосконалення нормативно-правового забезпечення його провадження, здійснено оцінку вартості бізнесу ВАТ “Райффайзен банк Аваль” та АКБ “Укрсоцбанк”.

На основі аналізу статистичної інформації обґрунтовано наявність цілого ряду тенденцій у розвитку вітчизняного банківського бізнесу. Зокрема, щодо комісійної діяльності банків було доведено, що: 1) вирішальним фактором при визначенні рентабельності власного капіталу від комісійної діяльності є грошовий оборот банку; 2) перевищення винагороди над витратами за комісійною діяльністю для всіх банків України є близьким за значенням; 3) номінальна сума комісійної винагороди для всіх банків України є близькою за значенням. Формалізація цих тенденцій підтверджує можливість використання авторського підходу, викладеного у формулі (5). Щодо торговельної діяльності банків було доведено, що: 1) торгівля банківськими металами не може розглядатися як одне з основних джерел банківських доходів в рамках торговельної діяльності; 2) оборот за цінними паперами не може розглядатися як істотне джерело торговельного доходу банку, оскільки переважно спрямований на підтримку ліквідності; 3) маржа операцій на валютному ринку для всіх банків України є близькою за значенням. Формалізація цих тенденцій підтверджує можливість використання авторського підходу, викладеного у формулі (6). Крім того, доведено, що питома вага загальних банківських витрат в операційних доходах банків України є постійною протягом останніх років, що підтверджує можливість використання авторського підходу, викладеного у формулі (2).

У ході дослідження виявлено ряд неузгоджених та суперечливих положень у вітчизняних нормативно-правових актах, що регулюють окремі аспекти оцінки вартості банківського бізнесу. Зокрема, автором обґрунтовано некоректність визначення категорії “капітал банку” в Законі України “Про банки і банківську діяльність”, а також категорії “бізнес” у Національному стандарті № 1 “Загальні засади оцінки майна і майнових прав”. Щодо Національного стандарту № 3 “Оцінка цілісних майнових комплексів”, то дискусійними визнано: визначення інвестованого капіталу, методики розрахунку всіх видів грошових потоків та ставки дисконтування, а також підходи до визначення тривалості розрахункового періоду при оцінці цілісного майнового комплексу. В роботі викладено авторські пропозиції щодо вирішення цих проблем.

Практична перевірка авторських пропозицій щодо оцінки вартості банківського бізнесу здійснена на прикладі двох великих банків України - ВАТ “Райффайзен банк Аваль” та АКБ “Укрсоцбанк”, оскільки, по-перше, вони були продані протягом останніх років за рекордні (на момент продажу) суми, тобто відомі результати оцінки вартості їх бізнесу сторонніми інвесторами; по-друге, аналіз їх звітності дозволяє охарактеризувати їх діяльність за останні роки як стабільну, що обумовлює можливість використання оцінок ретроспективної динаміки її показників для побудови достовірного прогнозу вартості їх бізнесу на майбутнє; по-третє, ці банки є досить відкритими з інформаційної точки зору.

У табл. 1 продемонстровано проміжні результати оцінки вартості бізнесу досліджуваних банків в рамках комплексного прирісного методу.

Таблиця 1

Динаміка окремих параметрів комплексного прирісного методу оцінки вартості банківського бізнесу для АКБ “Укрсоцбанк” та ВАТ “Райффайзен банк Аваль” за період, який передував моменту продажу кожного з них