Участь профспілок у вдосконаленні загальнообов'язкового державного страхування в Україні (1991-2002 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Участь профспілок у вдосконаленні загальнообов'язкового державного страхування в Україні (1991-2002 рр.)

Добровольська Г О.

В істотному поліпшенні соціального захисту населення України важливу роль відіграє система соціального страхування.

Запровадження соціального страхування працівників відповідно до загальновживаних міжнародних принципів -- було одним з найважливіших пріоритетних завдань діяльності профспілок, адже сфера соціального страхування обіймала 2/3 всієї системи соціального захисту працівників.

Безперечно, активне й компетентне здійснення профспілковими органами функції управління соціальним страхуванням сприяє реалізації прав та законних інтересів працівників.

На жаль, проблема участі профспілок у вдосконаленні загальнообов'язкового державного страхування в Україні залишається поза увагою дослідників. Саме цим визначається наукова новизна та актуальність обраної для дослідження теми.

Після 1990 року розпочалися значні зміни в політичній, економічній та соціальній сфері життя України. Виникла потреба вдосконалення системи соціального страхування. Першим заходом у цьому напрямку стало прийняття 11 лютого 1991 року спільної постанови Радою Міністрів УРСР і Радою Федерації незалежних профспілок України «Про управління соціальним страхуванням».

Відповідно до постанови було створено Фонд соціального страхування з відділеннями в областях та місті Києві, який перебував у віданні професійних спілок і був самостійною фінансовою системою, кошти якої не входили до складу державного бюджету. З коштів цього Фонду профспілки оплачували лікарняні листи, надавали допомогу при пологах, на поховання, здешевлювали вартість путівок працівникам України на їх лікування.

1991 -- 2002 роки -- це період реформування системи соціального страхування.

Крім того, це -- період, коли профспілки докладали всіх зусиль до того, щоб зберегти соціальні гарантії працівникам, не допустити зниження рівня їх соціального захисту внаслідок усіляких спроб державних органів втрутитися у здійснення соціального страхування.

З набуттям незалежності, в Україні першими кроками до створення системи соціального забезпечення стало розроблення і схвалення у грудні 1993 року Верховною Радою України Концепції соціального забезпечення населення України.

Відповідно до цієї Концепції, державними органами був розроблений законопроект «Основи законодавства України про соціальне страхування». Проаналізував його, Федерація профспілок України на підставі узагальнення зауважень і пропозицій членських організацій, обґрунтувала свою позицію у зверненні до Кабінету Міністрів та Верховної Ради України. Зокрема, зазначалося, що цей проект недосконалий: не зроблені відповідні розрахунки, не визначено в яких формах буде здійснюватися соціальне страхування, не розкриті принципи соціального страхування, не дана класифікація та характеристика страхових випадків, не передбачено санаторно-курортне лікування, визначені інші недоліки.

Виходячи з цього, Федерація профспілок наполягала на необхідності суттєвої переробки проекту. Цю позицію профспілки відстоювали упродовж 1996-- 1997 років у ході чисельних нарад, конференцій у Кабінеті Міністрів України, Верховній Раді, під час парламентських слухань (квітень 1996 р.).

Крім того, профспілкам неодноразово вдалося не допустити зменшення розміру відрахувань до Фонду соціального страхування, включення коштів Фонду соціального страхування до складу Державного бюджету на 1996 рік.

Слід зазначити, що з 1997 року по 1999 рік уряд неодноразово пропонував зменшити страховий тариф, включити кошти соціального страхування до складу Державного бюджету, усунути профспілки від управління цими коштами, змінити порядок нарахування і виплати допомоги за соціальним страхуванням, припинити санаторно-курортне лікування за рахунок коштів соціального страхування, перекласти тягар страхових внесків з підприємств на плечі працівників.

У січні 1998 року Верховна Рада України затвердила «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціального страхування», яким передбачалося запровадження п'яти видів соціального страхування: пенсійного, на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності й медичного [1].

Враховуючи актуальність цієї роботи, та з метою посилення контролю й оперативного вироблення позиції професійних спілок стосовно відповідних програм і законопроектів, передбачених Основами, президія Ради ФПУ створила постійну робочу групу з питань реформування системи соціального страхування. Цій проблематиці було також присвячено численні конференції, «круглі столи», семінари, в тому числі організовані за участю фонду Еберта, ПАДКО -- Агентства США з міжнародного розвитку, ТАСІС та інших міжнародних організацій. Розгляд й узгодження проектів законодавчих актів у сфері соціального страхування було взято під контроль Національною радою соціального партнерства [2,60].

Отже, з прийняттям Верховною Радою України «Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціального страхування», в нашій державі, за участю профспілок, було розгорнуто широкомасштабну роботу з реформування системи соціального страхування. Зазначимо, що Федерація профспілок України, її членські організації намагалися робити все можливе для того, щоб у процесі її перебудови не було допущено зниження раніше встановлених прав і гарантій працівників, а самі профспілки не були відсторонені від цієї роботи. Профспілки проводили акції протесту, переговори з Кабінетом Міністрів України, пікетування Верховної Ради України, надсилали відповідні звернення до цих органів, інформували громадськість тощо. Внаслідок цього було збережено не лише соціальне страхування, а, відповідно, й соціальні гарантії для працівників.

Починаючи з 1999 року, було також розпочато процес формування законодавства у сфері соціального страхування. Поряд із законопроектами, що стосувалися сфери соціального страхування на випадок безробіття та від нещасного випадку на виробництві, державні органи також підготували проект Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», який активно опрацьовувався Федерацією профспілок України разом з членськими організаціями.

Слід наголосити, що низку положень цього законопроекту, які погіршували соціальний захист працівників, Федерація профспілок України не підтримала. Зокрема, це стосувалося покладання оплати перших 14 днів тимчасової непрацездатності на підприємства за рахунок їх власних коштів, встановлення максимального розміру допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю на рівні 80%, покладання функції щодо встановлення розмірів допомоги за цим видом страхування на Кабінет Міністрів України та ін.

Важливо, що більшість зауважень і пропозицій Федерації профспілок України Верховна Рада України врахувала. Зазначеним Законом було збережено максимальний розмір допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю на рівні 100%, визначення розмірів допомоги при народженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та на поховання правлінням Фонду, але на рівні не меншому за прожитковий мінімум, здійснення оздоровчих заходів для трудящих та їхніх сімей. Цей Закон набрав чинності 28 лютого 2001 року [3].

Під час прийняття вищезгаданого Закону, Верховною Радою України було враховано також пропозиції Президента України стосовно покладання на підприємства оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок їх власних коштів, щодо здійснення розрахунків розмірів допомоги при народженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на поховання, виходячи з рівня забезпечення прожиткового мінімуму, який щорічно визначався Верховною Радою. Разом з тим, Верховна Рада України зберегла на регіональному рівні правління відділень Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, на які було покладено розгляд питань, пов'язаних з оздоровленням громадян та членів їхніх сімей.

Досить напруженою була робота щодо визначення розмірів внесків за цим видом соцстраху. Незважаючи на те, що Законом передбачалося здійснення додаткової виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також встановлення допомоги на поховання, при народженні дитини в розмірі прожиткового мінімуму, на що, за розрахунками Фонду, необхідно було визначити суму на рівні 10%, уряд запропонував встановити останню лише на рівні 3%, тобто на 1% нижче від існуючого на той час її розміру.

Важливо, що в ході неодноразових переговорів з урядом й опрацювання цього питання з Верховною Радою України профспілкам вдалося домогтися того, що видатки на допомогу по догляду за дитиною до 3-річного віку здійснювалися за рахунок коштів державного бюджету, а оплата перших 5-ти днів тимчасової непрацездатності проводилася підприємствами за рахунок їх власних коштів. Розмір допомоги при народженні дитини і на поховання визначався рішенням правління фонду, але не нижче відповідно 64 та 50% прожиткового мінімуму.

Законом України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування», введеним у дію з 22 лютого 2001 року, встановлювалися внески у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, зумовленими народженням дитини і похованням, у таких розмірах: для роботодавців -- 2,5% від фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, для найманих працівників -- 0,25% із заробітної плати нижче 150 гривень та 0,5% із заробітної плати понад 150 гривень.

Крім того, встановлювався розмір страхових внесків на рівні 3% від суми оподатковуваного доходу для осіб, які брали участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах, забезпечували себе роботою самостійно, фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності й осіб, які виконували роботу згідно з цивільно-правовими угодами.

Органом управління з кожного виду соціального страхування було визнано правління Фонду, склад якого формувався з рівної кількості представників від держави, роботодавців і профспілок як основних представників застрахованих осіб.

Отже, з 2001 року управління соціальним страхуванням стало здійснюватися на тристоронній основі. Для виконання поточної роботи було створено виконавчі дирекції. Для контролю за діяльністю Фондів існували наглядової ради, до складу яких у рівній кількості входили представники держави, роботодавців та професійних спілок.

На нашу думку, позитивні результати з початку запровадження системи загальнообов'язкового соціального страхування були відчутні майже відразу. Регулярно стала здійснюватися виплата матеріального забезпечення безробітним, ліквідовано заборгованість з виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, забезпечена регулярність поточних виплат постраждалим на виробництві, значно зменшена заборгованість з виплати відшкодування шкоди минулих років. Збільшилась кількість страхувальників, які до створення Фондів не реєструвалися, як платники внесків.

Разом з тим, поруч з позитивними результатами в системі соціального забезпечення та соціального страхування, мали місце проблеми як у законодавчій сфері, так і в практичній роботі, насамперед, Фондів соціального страхування.

Основні проблеми, що потребували вирішення -- це наближення розмірів мінімальних страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням до рівня прожиткового мінімуму, зокрема, допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку; запобігання спрямування коштів страхових фондів на фінансування невластивих витрат, звужуючих можливості фондів щодо подальшого посилення рівня платоспроможності; матеріального забезпечення та надання соціальних послуг застрахованим особам. Органами виконавчої влади повністю порушувалася система формування розміру страхових внесків, коли без урахування вимог законів щодо надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам, встановлювався розмір страхового тарифу без економічного обґрунтування, що в подальшому призводило до фінансової нестабільності роботи фондів.

Крім цього, у 2002 році Законом України про Державний бюджет, на Фонди соціального страхування покладалися виплати не страхового характеру і які мали нецільове призначення.

Таким чином, завдяки наполегливій позиції профспілок наприкінці XX ст. -- початку ХХІ ст. в Україні сформувалася система, яка давала можливість здійснювати соціальний захист працівників. Важливо, що профспілки на законодавчому рівні були визнані як повноважні представники застрахованих осіб. Поступившись монополією на управління одним Фондом соціального страхування -- з тимчасової непрацездатності, профспілкові організації набули права на здійснення управління на паритетних засадах з соціальними партнерами всіма трьома існуючими на той час фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Практично на всіх підприємствах, в організаціях і установах комісії з соціального страхування очолювали голови профкомів або їх заступники. І, найголовніше, для чого власне існує система соціального страхування, -- не знизився, а навпаки, підвищився рівень соціальних виплат та послуг, що надавався працівникам та членам їхніх сімей через цю систему. До речі, в Україні, єдиній із усіх країн СНД, вдалося зберегти систему соціального страхування, до управління якої на рівноправній основі були залучені профспілки.

Однак, разом з тим, діюча на той час система загальнообов'язкового державного соціального страхування, мала ряд негативів. Зокрема, з'явилася велика армія функціонерів, що потребувало значних коштів на їх утримання, окремі центральні комітети та обкоми профспілок втратили функції управління соціальним страхуванням. Залишалося чимало проблем з оздоровленням працівників та членів їхніх сімей, особливо дітей.

На наш погляд, система соціального страхування повинна бути спрямована, насамперед, на активізацію факторів, що стимулюють високоефективну, продуктивну працю, підвищення та активізацію на цій основі особистої участі працівників у соціальному забезпеченні та страхуванні, захисті від безробіття тощо. Не випадково, реалізуючи завдання щодо соціального захисту населення, держава наділила саме профспілки захисною функцією і закріпила за ними ряд гарантій та прав у сфері управління соціальним страхуванням.

соціальний захист страхування працівник

Література

1. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування // Закони України. -- К., 2000. -- Т.15. -- С. 58-69.

2. Федерація професійних спілок України (від з'їзду до з'їзду). -- Ч.1. -- К., 2002. -- 174 с.

3. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» // Відомості Верховної Ради України. -- 2001. -- №14. -- С. 71.

Размещено на Allbest.ru