Страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів: порівняльно-правовий аналіз законодавства України з Acquis communautaire

Размещено на http://www.allbest.ru/

Страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів: порівняльно-правовий аналіз законодавства України з Acquis communautaire

Н.Б. Пацурія

Уніфікація законодавства України у сфері страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів із законодавчими нормами Європейського Союзу здійснюється шляхом реалізації положень Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами і їх державами-членами (далі - УПС) [4]. Згідно з УПС вживаються заходи з поступового приведення законодавства України у відповідність із законодавством ЄС, з огляду на це Верховною Радою був прийнятий Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18.03.04 № 1629-IV.

Головним питанням України на шляху адаптації законодавства про страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів до законодавства ЄС є визначення науково обґрунтованого розміру страхового тарифу за даним видом страхування, і, як наслідок, встановлення адекватного розміру базового страхового платежу за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Ураховуючи той факт, що у страхуванні цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів міжнародне співробітництво відіграє важливу роль, то саме тут найбільш яскраво проявляються ринкові механізми та відданість усім тим принципам, на яких ґрунтуються головні засади такого виду страхування в ЄС.

Аналіз сучасного стану і тенденцій розвитку страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів України свідчить, що незважаючи на достатню нормативну базу, яка врегульовує особливості здійснення такого виду страхування, існує ряд суттєвих проблем, які потребують вирішення. Зокрема, це стосується:

правового статусу Моторного транспортного страхового бюро України (МТСБУ), яке є єдиним об'єднанням страховиків, що здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам і участь страховиків у якому є обов'язковою передумовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

посилення законодавчих вимог і розширення переліку обов'язкових умов, яким повинні відповідати страховики України, що мають намір здійснювати обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та реалізовувати поліси "Зелена картка";

законодавчого закріплення форм, меж та обсягів відповідальності власників транспортних засобів, у разі відсутності у них полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Невідкладність вирішення цих проблем визначає необхідність проведення реформи в страховій галузі взагалі, яка має стати вирішальним фактором реалізації стратегічних завдань розвитку страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів [5].

Опис регулювання в Bcquis communautaire. Правовідносини щодо страхування цивільної відповідальності в зв'язку з використанням транспортних засобів врегульовані Першою Директивою Ради 72/166/ЄЕС від 24.04.72 щодо зближення законів держав-членів, стосовно страхування цивільної відповідальності у зв'язку з використанням транспортних засобів, та виконання зобов'язання щодо страхування такої відповідальності [6], Другою Директивою Ради 84/5/ЄЕС від 30.12.83 щодо зближення законів держав-членів, стосовно страхування цивільної відповідальності у зв'язку з використанням транспортних засобів [2], Третьою Директивою Ради 90/232/ЄЕС від 14.05.90 щодо зближення законів держав-членів, стосовно страхування цивільної відповідальності у зв'язку з використанням транспортних засобів [13], Четвертою Директивою 2002/26/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 16.05.2000 щодо зближення законів держав-членів, стосовно страхування цивільної відповідальності у зв'язку з використанням транспортних засобів, і внесення змін до Директив Ради 73/239/ЄЕС та 88/357/ЄЕС [14], Директивою 2005/14/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.05, що вносить зміни в Директиви Ради 72/166/ЄЕС, 84/5/ЄЕС, 88/357/ЄЕС і 90/232/ЄЕС та Директиву 2000/26/ЄС Європейського Парламенту та Ради про страхування цивільної відповідальності при використанні механічних транспортних засобів [1], а також Регламентом Європейського Парламенту та Ради 785/2004 від 21.04.04 щодо страхових вимог до авіаперевізників та авіа операторів [7].

Відповідно до положень цих документів усі пасажири транспортних засобів, крім водія чи пасажира, які свідомо сіли у викрадений транспортний засіб, повинні бути застраховані. Перші три Директиви визначили страхування транспортних засобів як обов'язковий вид страхування та скасували перевірку наявності страхового полісу при перетині кордону між державами - членами. Директиви гарантують кращий захист потерпілих у ДТП, включаючи ті ДТП, що було скоєно незастрахованими або невстановленими транспортними засобами. Вказані акти ЄС містять механізм компенсації потерпілим у ДТП, яку було скоєно транспортним засобом з іншої держави - членів.

Четверта Директива завершила процес формування системи, шляхом створення ефективного механізму задоволення позовів, які подаються потерпілими з іншої держави - члена.

Відповідно до п'ятої директиви система автомобільного страхування Співтовариства була оновлена та удосконалена. Така потреба була підтверджена консультаціями, проведеними разом із представниками страхової сфери, споживачами страхових послуг та асоціаціями потерпілих. Директива визначила обов'язки держав - членів у гарантуванні, принаймні, певних мінімальних обсягів страхової відповідальності у забезпеченні захисту потерпілих. Мінімальні суми, що первісно передбачалися Директивою 84/5/ЄЕС, були оновленими. Обсяг відповідальності за завдання ушкоджень життю і здоров'ю потерпілих встановлені на такому рівні, щоб надати повну та справедливу компенсацію усім потерпілим, яким було завдано дуже серйозної шкоди.

Як передбачається Директивою 84/5/ЄЕС, компенсація потерпілим від дорожньо-транспортних пригод, спричинених незастрахованими транспортними засобами, має сплачуватись компенсаційним органом держави - члена, в якій дорожньо-транспортна пригода мала місце. Коли платежі сплачуються потерпілим від дорожньо-транспортних пригод, спричинених транспортними засобами, що становлять предмет відступу, компенсаційний орган має подати позов проти органу держави - члена, в якій транспортний засіб зазвичай розташовується.

Друга Директива Ради 84/5/ЄЕС [2] визначила, що суми у випадках обов'язкового страхування мають у будь-якому разі гарантувати потерпілим адекватну компенсацію незалежно від держави - члена, де трапився нещасний випадок. При цьому, Директивою була визначена необхідність закріплення положення щодо органу, який би гарантував, що жертви не залишаться без компенсації у випадках, коли транспортний засіб, що спричинив нещасний випадок, не застраховано чи не ідентифіковано.

Стаття 1 Директиви визначила, що страхування, зазначене в ст. 3(1) Директиви 72/166/ЄЕС, обов'язково поширюється як на шкоду, завдану майну, так і на шкоду, завдану життю та здоров'ю.

Пунктом 2 ст. 1 Директиви встановлені мінімальні ліміти відповідальності страховиків (спеціальних органів) за шкоду заподіяну в результаті ДТП, у таких обсягах:

* у разі завдання шкоди життю та здоров'ю, мінімальна сума відповідальності становить 1 млн. євро за потерпілого або 5 млн. євро за позов незалежно від кількості потерпілих;

* у разі заподіяння шкоди майну - 1 млн. євро за позов незалежно від кількості потерпілих.

При цьому Директива встановила перехідний період до п'яти років від дати імплементації Директиви 2005/14/ЄС, щоб протягом нього адаптувати свої мінімальні розміри відшкодування до обсягів, що передбачаються Директивою.

Згідно вимог Директиви кожна держава - член засновує або уповноважує орган забезпечувати відшкодування, принаймні ліміту страхової відповідальності за ушкодження майна, завдання шкоди життю або здоров'ю, спричинених не ідентифікованим транспортним засобом або транспортним засобом.

Потерпіла особа може в будь-якому випадку звертатися безпосередньо до органу, який, на основі інформації, наданої на його запит потерпілою особою, є зобов'язаним надати їй мотивовану відповідь про оплату будь-якого відшкодування.

Третя Директива Ради (90/232/ЄЕС) встановила, що потерпілі в аваріях за участі механічних транспортних засобів, повинні гарантовано отримати відповідне лікування, незалежно від того, де саме у Співтоваристві відбулася аварія.

Відповідно до вимог Директиви держави - члени забезпечують, щоб без шкоди їхнім зобов'язанням, відповідно до Директиви 2000/26/ЄС, інформаційні центри, засновані або ухвалені відповідно до ст. 5 цієї Директиви, надавали визначену в цій ст. інформацію будь-якій стороні, залученій до будь-якої дорожньо-транспортної пригоди, спричиненої транспортним засобом, забезпеченого страхуванням, як зазначається у ст. 3(1) Директиви 72/166/ЕЕС.

У свою чергу, Директива 2000/26/ЄС фактично доповнила заходи, що встановлені Директивами 72/166/ЄЕС, 84/5/ЄЕС та 90/232/ЄЕС для того, щоб гарантувати потерпілим сторонам, що зазнали збитків або шкоди в результаті автотранспортної пригоди, однакове ставлення, незалежно від того, де на території Співтовариства трапляються пригоди.

Згідно із п.21 Преамбули Директиви в інтересах таких потерпілих сторін, держави-члени повинні створити інформаційні центри для забезпечення того, щоб така інформація була доступною. Такі інформаційні центри повинні також надавати потерпілим сторонам інформацію стосовно представників, що займається розглядом претензій. Зазначені центри повинні співпрацювати один з одним та швидко надавати відповіді на запити про надання інформації про представників, що займається розглядом претензій, та що подаються центрами в інших державах-членах. Вбачається доцільним, що такі центри повинні збирати інформацію про фактичну дату припинення страхового покриття.

Директивою встановлено, що роль, яку відіграє компенсаційний орган, полягає у врегулюванні претензій стосовно будь-яких збитків або шкоди, зазнаних потерпілою стороною тільки у випадках, які можна об'єктивно встановити і, таким чином, компенсаційний орган повинен обмежити свою діяльність перевіркою того, що пропозицію про надання компенсації було зроблено у відповідності до встановлених часових рамок та процедури без будь-якої оцінки суті питання.

Юридичні особи, до яких в порядку регресу переходять права вимоги потерпілої сторони до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або страховика останньої, не повинні мати права представляти відповідну претензію компенсаційному органу.

За умов Директиви, у випадках, коли ідентифікувати страховика транспортного засобу неможливо, потрібно передбачити, щоб остаточним боржником стосовно збитків, які підлягають виплаті потерпілій стороні, був гарантійний фонд.

Опис регулювання в законодавстві України. Правове регулювання страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів в Україні здійснюється у відповідності до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" [3].

Вказаний вид страхування здійснюється у формі обов'язкового страхування згідно п. 9 ст. 7 Закону України "Про страхування".

Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. При цьому суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники, страховики, особи, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) та потерпілі.

Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності визнаються майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих, внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Ст. 9 указаного Закону встановлює ліміт відповідальності страховика. Обов'язковий ліміт відповідальності страховика - це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Договором страхування на індивідуальних умовах можуть бути визначені ліміти, вищі, ніж зазначені у цьому Законі. Обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25,5 тис. грн. на одного потерпілого.

У разі, коли загальний розмір шкоди за одним страховим випадком перевищує п'ятикратний ліміт відповідальності страховика, відшкодування кожному потерпілому пропорційно зменшується.

Обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, становить 51 тис. грн. на одного потерпілого.

Зазначені страхові відшкодування виплачуються по кожному страховому випадку, що настав протягом періоду дії відповідного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, в межах ліміту відповідальності страховика.

Відповідно до Закону укладаються такі види договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності:

* внутрішній договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі - внутрішній договір страхування);

* договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі - договір міжнародного страхування).

Внутрішні договори страхування діють виключно на території України. Договори міжнародного страхування діють на території країн, зазначених у таких договорах. Договори міжнародного страхування, які діють на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", посвідчуються відповідним уніфікованим сертифікатом "Зелена картка", що визнається і діє в цих країнах.

Ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначає, що при настанні страхового випадку страховик, відповідно до лімітів відповідальності, відшкодовує у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до цього Закону потерпілим, які є юридичними особами, страховиком відшкодовується виключно шкода, заподіяна майну.

Потерпілому відшкодовується також моральна шкода, передбачена пунктами 1, 2 частини другої ст. 23 Цивільного кодексу України. Така шкода відшкодовується у встановленому судом розмірі відповідно до вимог ст. 23 Цивільного кодексу України.

Закон чітко визначає правовий статус Моторного (транспортного) страхового бюро України, яке є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Основними завданнями МТСБУ є:

здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій і відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом;

управління централізованими страховими резервними фондами, що створюються при МТСБУ для забезпечення виконання покладених на нього функцій;

забезпечення членства України в міжнародній системі автомобільного страхування "Зелена картка" та виконання загальновизнаних зобов'язань перед уповноваженими організаціями інших країн - членів цієї системи;

збирання необхідної інформації про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності для узагальнення та внесення пропозицій щодо удосконалення механізму здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

співробітництво з уповноваженими організаціями інших країн у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, координація обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників та/або водіїв транспортних засобів - нерезидентів у разі в'їзду їх на територію України та власників та/або водіїв транспортних засобів - резидентів - у разі їх виїзду за межі України;

співробітництво з органами Міністерства внутрішніх справ України та іншими органами державної влади з питань обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

розробка зразків страхових полісів і договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що затверджуються Уповноваженим органом;

надання страховикам інформації щодо страхових випадків стосовно конкретних страхувальників.

При цьому, МТСБУ є гарантом відшкодування шкоди:

на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", заподіяної власниками та/або користувачами зареєстрованих в Україні транспортних засобів, якщо такі власники та/або користувачі надали іноземним компетентним органам страховий сертифікат "Зелена картка", виданий від імені страховиків - членів МТСБУ;

на території України, заподіяної водіями - нерезидентами, на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності та принципами взаємного врегулювання шкоди на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", за інших обставин, визначених чинним законодавством про цивільно-правову відповідальність.

У разі якщо МТСБУ відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка" було здійснене відшкодування шкоди за страховика - члена об'єднання або за власника та/або користувача зареєстрованого в Україні транспортного засобу, який використовував за кордоном підроблений або змінений у незаконний спосіб страховий сертифікат "Зелена картка" та спричинив дорожньо-транспортну пригоду, відповідні витрати МТСБУ мають бути компенсовані такими особами в повному обсязі у порядку, визначеному для міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка".

МТСБУ має право залучати аварійних комісарів у порядку, встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у ст. 41 цього Закону, та необхідності перевірки дій страховика відповідно до п. 36.3 ст. 36 цього Закону.

Для забезпечення виконання зобов'язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими при ньому створюються такі централізовані страхові резервні фонди:

фонд страхових гарантій, призначений для забезпечення платоспроможності МТСБУ під час взаєморозрахунків з уповноваженими організаціями інших країн у галузі страхування цивільно-правової відповідальності, з якими МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування та взаємне врегулювання питань стосовно відшкодування шкоди. Мінімальний розмір фонду страхових гарантій встановлюється на рівні встановленого Законом України "Про страхування" мінімального розміру статутного фонду страховика, що займається видами страхування іншими, ніж страхування життя;

фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах (фонд захисту потерпілих), призначений для здійснення розрахунків з потерпілими у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно зі ст.49 Закону обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності має право здійснювати страховик, який:

* має ліцензію на здійснення даного виду страхування;

* є членом МТСБУ.

Підставами для отримання ліцензії на здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є відповідність ліцензійним умовам, що встановлюються Уповноваженим органом та містять вимоги щодо розміру статутного фонду, досвіду роботи на ринку добровільного страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, сформованих страхових резервів, наявності кваліфікованого персоналу та можливостей опрацювання претензій на всій території України.

У разі невідповідності страховика ліцензійним умовам Уповноважений орган має право своїм рішенням тимчасово зупинити дію ліцензії до усунення порушень, виявлених за результатами перевірки. В разі якщо зазначені порушення не будуть усунуті в строки, визначені у рішенні Уповноваженого органу, Уповноважений орган має право анулювати ліцензію такого страховика.

Заявник зобов'язаний дотримуватись умов забезпечення платоспроможності відповідно до вимог ст. 30 Закону України "Про страхування", Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а також на будь-яку дату мати перевищення фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів) над нормативним запасом платоспроможності не менше ніж на 25 %.

Страховик зобов'язаний здійснити фінансове забезпечення виконання своїх зобов'язань перед МТСБУ у порядку, який визначено статутом МТСБУ України (гарантією банку або іншої фінансової установи), на весь період свого членства в МТСБУ та до закінчення зобов'язань після припинення такого членства. Розмір фінансового забезпечення має становити суму, установлену та затверджену МТСБУ. Умови договору фінансового забезпечення встановлюються Президією МТСБУ.

Відповідно до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 16.12.04 № 3099 "Про затвердження розміру базового страхового платежу за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" [8] встановлено базовий страховий платіж за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за поданням Моторного (транспортного) страхового бюро України.

Крім того, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України прийняла розпорядження від 17.12.04 № 3103 "Про затвердження зразка типового поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" [9] та "Положення про особливості укладання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" [10] відповідно до Розпорядження державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 11.04.06 № 5619.

На підставі розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 23.02.06 № 5417 "Про затвердження Порядку залучення Моторним (транспортним) страховим бюро України аварійних комісарів для визначення причин настання страхових випадків, розміру збитків та перевірки дій страховика" [11] залучення аварійного комісара для визначення причин настання страхових випадків, розміру збитків та перевірки дій страховика здійснюється на підставі договору між МТСБУ та аварійним комісаром.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та підпункту 54 пункту 4 Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 04.04.03 № 292, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України на підставі Розпорядження від 22.03.05 №3790 затвердила "Положення про єдину централізовану базу даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" [12] (далі - Положення) за поданням Моторного (транспортного) страхового бюро України.

Відповідно до Положення метою створення єдиної централізованої бази даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - єдина централізована база даних) є накопичення відомостей про чинні та припинені договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності), страхові випадки, що мали місце, транспортні засоби та їх власників для організації обміну інформацією про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності та контролю за його здійсненням.

Оцінка відповідності. Виходячи з проведеного аналізу сучасного стану адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу у сфері цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів можна зробити висновок, що Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та нормативно-правові акти, прийняті в його розвиток, в цілому відповідають вимогам актів ЄС.

Література

страхування транспортний компенсація

1. Директива 2005/14/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 р., що вносить зміни в Директиви Ради 72/166/ЄЕС, 84/5/ЄЕС, 88/357/ЄЕС та 90/232/ЄЕС та Директиву 2000/26/ЄС Європейського Парламенту та Ради про страхування цивільної відповідальності при використанні механічних транспортних засобів // Official Journal L 017, 22/01/1999. - С. 0006.

2. Друга Директива Ради 84/5/ЄЕС від 30.12.83 щодо зближення законів держав-членів стосовно страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів // Official Journal, L 008 11/01/1984, p. 0017 - 0020.

3. Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.04 № 1961-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 1. - ст. 1.

4. Закон України від 10.11. 94 № 237/94-ВР "Про ратифікацію Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами" // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 46. - Ст. 415.

5. Наказ Міністерства транспорту та зв'язку України № 153 від 18.02.06 "Про затвердження Рекомендацій "Засад адаптації транспортного законодавства України до законодавства Європейського Союзу" // Транспорт України - нормативне регулювання. - 2006. - 04. - №7.

6. Перша Директива Ради 72/166/ЄЕС від 24.04.72 щодо узгодження законів і підзаконних актів держав-членів, які стосуються страхування цивільної відповідальності в зв'язку з використанням транспортних засобів, а також виконання зобов'язання страхувати таку відповідальність // Official Journal L 103. - 02.05.72. - с. 1.

7. Регламент Європейського Парламенту та Ради № 785/2004 від 21.04.04 щодо страхових вимог до авіаперевізників та авіаоператорів // Official Journal L 138. - 30.04.04. - с. 1.

8. Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг "Про затвердження розміру базового страхового платежу за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3099 від 16.12.04 // Офіційний вісник України. - 2004. - №51. - ст. 3402.

9. Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг "Про затвердження зразка типового поліса обов'язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" №3103 від 17.12.04 // УКРАЇНА-BUSI- NESS. - 2005. - № 4.

10. Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг "Про затвердження Положення про особливості укладання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 5619 від 11.04.06 // Офіційний вісник України. 2006. - №18 (17.05.06). - ст. 1369.

11. Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг "Про затвердження Порядку залучення Моторним (транспортним) страховим бюро України аварійних комісарів для визначення причин настання страхових випадків, розміру збитків та перевірки дій страховика" №5417 від 23.02.06 // Офіційний вісник України. - 2006. №11 (29.03.06). - ст. 774.

12. Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг "Про затвердження Положення про єдину централізовану базу даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3790 від 22.03.05 // Юридичний вісник України. - 2005. - 04. - № 17.

13. Третя Директива Ради 90/232/ЄЕС від 14.05.90 щодо узгодження законів та підзаконних актів держав-членів, які стосуються страхування цивільної відповідальності в зв'язку з використанням транспортних засобів // Official Journal L 129. - 19.05.90. - с. 33.

14. Четверта Директива Європейського Парламенту та Ради 2002/26/ЄС від 16.05.2000 щодо узгодження законів і підзаконних актів держав-членів, які стосуються страхування цивільної відповідальності в зв'язку з використанням транспортних засобів, яка вносить зміни до Директиви Ради 73/239/ЄЕС та 88/357/ЄЕС // Official Journal L 181/65.- 20.07.2000, р. 65.

Размещено на Allbest.ru