Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Активні операції, їх роль і місце у банківській діяльності

1.1 Економічна сутність активних операцій

Щодо класифікації активних операцій, як і структури активів, на сьогодні існують різні підходи.

На думку Ковальчука Т.Г. та Коваля М.М. основними активними операціями є:

· кредитні операції, у результаті яких формується кредитний портфель банку;

· інвестиційні операції, які створюють основу для формування інвестиційного портфеля;

· касові і розрахункові операції, які є одним з основних видів послуг, що надаються банком своїм клієнтам;

· інші активні операції, пов'язані зі створенням відповідної інфраструктури, що забезпечує успішне виконання всіх банківських операцій [12, c. 96].

Кочетков В.Н. вважає, що найпоширенішими активними операціями банків є:

· кредитні операції, які, як правило, приносять банкам основну частину їх доходів. У макроекономічному масштабі значення цих операцій полягає в тому, що за допомогою їх банки перетворюють тимчасово бездіяльні грошові фонди в діючі, стимулюючи процеси виробництва, обігу і споживання;

· інвестиційні операції, у процесі здійснення яких банк виступає як інвестор, вкладаючи ресурси в цінні папери або здобуваючи права на спільну господарську діяльність;

· депозитні операції, призначення активів яких полягає у створенні поточних і довготривалих резервів платіжних коштів на рахунках у Центральному банку (кореспондентський рахунок і резервний рахунок) і інших комерційних банках;

· інші активні операції, різноманітні за формою, що приносять банкам за кордоном значний дохід. У вітчизняній практиці їх коло досить обмежене. До числа інших активних операцій відносяться: операції з іноземною валютою і дорогоцінними металами, трастові, агентські, товарні тощо [12, c. 133].

1.2 Характеристика основних видів операцій зі збільшення активів

Кредитні операції. Банківський кредит - це економічні відносини, у процесі яких банки надають позичальникам кошти з умовою вони повернення. Ці відносини припускають рух вартості (позичкового капіталу) від банку (кредитора) до позичальника (дебітора) і назад. Позичальниками виступають підприємства всіх форм власності (акціонерні підприємства і фірми, державні підприємства, приватні підприємці і т.д.), а також населення.

Повернення отриманої позичальником вартості (погашення боргу банку) у масштабах одного підприємства і всієї економіки повинно бути результатом відтворення в зростаючих розмірах. Це визначає економічну роль кредиту і служить однією з найважливіших умов одержання банком прибутку від кредитних операцій. Заборгованість по кредитах, наданих населенню, може погашатися за рахунок зменшення нагромадження і навіть скорочення споживання у порівнянні з попереднім періодом. У той же час кредитування населення забезпечує ріст споживання, стимулює підвищення попиту на товари (особливо дорогі, тривалого користування) і залежить від рівня доходів населення, що визначає можливість одержання банками прибутку від цих операцій. Кредитні операції займають найбільшу частку в структурі статей банківських активів [17, c. 162].

Інвестиційні операції. У процесі їх здійснення банк виступає як інвестор, вкладаючи ресурси в цінні папери або здобуваючи права на спільну господарську діяльність. Зазначені операції також приносять банку дохід за допомогою прямої участі у створенні прибутку. Економічне призначення таких операцій, як правило, пов'язане з довгостроковим вкладенням коштів безпосередньо у виробництво.

Різновидом інвестиційних операцій банків є вкладання коштів в управлінські будинки, обладнання і оплату оренди. Зазначені вкладення здійснюються за рахунок власного капіталу банку, їх призначення полягає у забезпеченні умов для банківської діяльності. Ці інвестиції не приносять банку доходу [17, c. 164].

Касові операції. Наявність касових активів у необхідному розмірі - найважливіша умова забезпечення нормального функціонування комерційних банків, які використовують готівку для розміну грошей, повернення внесків, задоволення попиту на позички і покриття операційних витрат, включаючи заробітну плату персоналу, оплату різних матеріалів і послуг. Грошовий запас залежить від величини поточних зобов'язань банку, строків видачі грошей клієнтам, розрахунків з власним персоналом, розвитку бізнесу і т.д. Відсутність у достатній кількості коштів може підірвати авторитет банку. На величину готівки впливає інфляція. Вона збільшує небезпеку знецінення грошей, тому їх необхідно якнайшвидше пускати в обіг, розміщувати в доходні активи. Внаслідок інфляції потрібно все більше і більше готівки. Касові операції - це операції, пов'язані з рухом готівки, з формуванням, розміщенням і використанням коштів на різних активних рахунках [17, c. 169].

Значення банківських касових операцій визначається тим, що від них залежать формування касової готівки в господарстві, співвідношення коштів між різними активами, статтями, пропорції між масою паперових купюр і розмінною монетою.

Економічний зміст інших операцій різноманітний. В одних випадках (покупка-продаж іноземної валюти або дорогоцінних металів) відбувається зміна обсягу або структури активів, які можна використати для задоволення претензій кредиторів банку; в інших (трастові операції) банк виступає довіреною особою стосовно власності, переданої йому в управління; у агентських операціях банк виконує роль посередника, роблячи розрахункові операції з доручення своїх клієнтів.

1.3 Структура і управління банківськими активами

Активні операції банку становлять істотну і визначальну частину його операцій. Під структурою активів розуміється відношення різних за якістю статей активу балансу банку до балансового підсумку. Якість активів банку визначається доцільною структурою його активів, диверсифікованістю активних операцій, обсягом ризикових активів, обсягом критичних і неповноцінних активів і ознаками динаміки активів.

Існують різні підходи до визначення структури банківських активів.

Багато економістів, зокрема Е. Рід, Р. Коттер, Э. Гіл та Р. Сміт активи комерційних банків розділяють на 4 основні категорії [25, c. 39]:

1. Касова готівка і прирівняні до неї кошти.

2. Інвестиції в цінні папери.

3. Позички.

4. Будинки і споруди.

У закордонній практиці прийнято в статтю «Готівка і прирівняні до них кошти» включати кошти на рахунках у федеральних резервних банках та інших комерційних банках, банкноти і монети, а також платіжні документи в процесі їх інкасування. Всі ці кошти необхідні для розміну грошей, повернення внесків, задоволення попиту на позички і покриття різних операційних витрат.

Що стосується інвестицій у цінні папери, то комерційні банки купують ці цінні папери для підтримки ліквідності, для збільшення доходів, а також для використання їх як забезпечення зобов'язань по внесках перед різними органами влади.

У розвинених країнах переважна частина всіх інвестицій припадає на державні цінні папери. З метою забезпечення ліквідності банки розміщують порівняно невеликі суми і в інші цінні папери: банківські акцепти, комерційні папери, брокерські позички та сертифікати товарно-кредитних корпорацій, облігації урядових закладів, першокласні облігації корпорацій [25, c. 40].

Що стосується статті «Нерухомість і обладнання», то тут глобальних проблем по управлінню цими активами, як правило, не виникає, тому що питаннями вкладення коштів у нерухомість і обладнання не доводиться займатися щодня.

У роботі вітчизняних економістів також зустрічається групування активів за ступенем ліквідності, наприклад [13, c. 16]:

1. Ліквідні активи - залишки коштів у касі, кошти в обігу, інші кошти, залишки коштів на рахунках госпрозрахункових і негоспрозрахункових підприємств і організацій банку, залишки коштів на рахунках в іноземних банках, на кореспондентських рахунках у НБУ, а також придбані банком облігації державних позик і видані кредити, інші види платежів на користь банку зі строком погашення до 1 місяця.

2. Позички. Ними забезпечується одержання основної частини доходів банку. У наших комерційних банків позички - переважна форма активів. Найбільш ліквідні позички - це позички, надані іншим банкам (особливо позички до запитання), а також короткострокові позички підприємствам і організаціям. Причому ліквідність останніх зростає у зв'язку з тим, що прийняті під їх забезпечення цінності можуть бути перезаставлені комерційним банком у центральному банку для одержання від нього короткострокових кредитів. Ліквідність довгострокових позичок з урахуванням існуючих умов їх надання надзвичайно низька. Сформована в нас практика така, що довгострокові позички надаються в основному без усякого забезпечення. Це різко знижує їх ліквідність і підвищує ризики комерційних банків від їх неповернення.

3. Інвестиції в паї та цінні папери підприємств, організацій, кооперативів інших банків. Для вітчизняних комерційних банків ці активи найменш ліквідні у порівнянні з позичками, тому що при відсутності розвиненого вторинного ринку цінних паперів реалізація акцій і облігацій підприємств досить складна.

4. Основні фонди банку. Вкладання коштів у ці активи має відносно низьку питому вагу в активах комерційних банків і не пов'язані безпосередньо з одержанням прибутку. Але саме ці активи створюють комерційним банкам матеріальну основу для одержання прибутку.

Окремі вчені всі активи банку розбивають на групи за ступенем ліквідності залежно від строку погашення, тому що для забезпечення щоденної здатності банку відповідати за своїми обов'язками структура активів комерційного банку повинна відповідати якісним вимогам ліквідності. Активи банку діляться на [13, c. 17]:

· високоліквідні активи (тобто активи, які забезпечують миттєву ліквідність);

· ліквідні активи;

· активи довгострокової ліквідності.

До активів миттєвої ліквідності (високоліквідних) відносяться: готівка і прирівняні до них кошти, кошти на рахунках у НБУ, державні боргові зобов'язання й ін. Ці кошти відносяться до ліквідних, тому що підлягають, якщо буде потреба, вилученню з обороту банку.

До складу ліквідних активів входять, крім перерахованих високоліквідних активів, всі кредити, видані кредитною організацією в гривні та іноземній валюті зі строком погашення протягом найближчих 30 днів, а також інші платежі на користь кредитної організації, які підлягають перерахуванню в найближчі 30 днів.

До активів довгострокової ліквідності відносяться всі кредити, видані кредитною організацією, у гривні та іноземній валюті зі строком погашення понад рік, а також 50% гарантій і поручительств, виданих банком з терміном дії понад рік, прострочені кредити за мінусом позичок, гарантованих урядом, під заставу цінних паперів, під заставу дорогоцінних металів [25, c. 42].

Встановлюючи раціональну структуру активів, банк повинен виконувати вимоги щодо ліквідності, а отже, мати достатній розмір високоліквідних, ліквідних і довгостроково ліквідних коштів стосовно зобов'язань із урахуванням їх строків, сум і типів, і виконувати нормативи миттєвого та поточного ступеня довгострокової ліквідності.

2. Аналіз активів банку

2.1 Мета і завдання аналізу активів банку та його інформаційне забезпечення

Фінансовий стан банку характеризується розміром і структурою капіталу і зобов'язань та їх розміщення у його активах. Він проявляється у рівні ліквідності, платоспроможності і фінансовій стійкості і визначає діяльність банку у короткостроковій та довгостроковій перспективі.

Фінансовий потенціал комерційного банку характеризується розміром та структурою його необоротних активів, що формуються за рахунок готівкових фінансових ресурсів (як власних, так залучених та позикових). Обгрунтоване оптимальне розміщення фінансових ресурсів є одним з найважливіших принципів забезпечення фінансової стабільності, платоспроможності і ліквідності банку.

Під керуванням активами розуміють шляхи і порядок розміщення власних засобів. Стосовно комерційних банків - це розподіл на готівку, інвестиції, позички й інші активи. Очевидним рішенням проблеми розміщення коштів є «купівля» активів (надання позичок і інвестицій), що можуть принести найвищий прибуток при тому рівні ризику, на який здатно піти керівництво банку [1, c. 125].

Аналіз активів комерційного банку припускає аналіз структури його активних операцій і оцінку економічної діяльності і ризикованості окремих операцій. Аналізуючи напрямки використання засобів, порівнюють отриману інформацію з аналогічними даними інших банків, а також відзначають зміни протягом досліджуваного інтервалу часу. Кількісний аналіз на підставі даних балансу комерційного банку й аналітичного обліку є одним з основних етапів аналізу структури активів. При цьому визначають питому вагу різних статей активу балансу і їхню значимість для банку.

Не зважаючи на загальні тенденції в складі і структурі активів, кожний банк повинен прагнути до створення раціональної структури активів, яка залежить насамперед від якості активів. Якість активів визначається їхньою ліквідністю, обсягом ризикових активів, питомою вагою критичних і неповноцінних активів, обсягом активів, що дають дохід.

Необхідно знати долю виданих позичок у всіх притягнутих банком засобах, щоб правильно оцінити кредитну політику комерційного банку. Одним із важливих етапів аналізу активних операцій є оцінка їхньої ризикованості. Необхідно оцінити методи керування активними операціями і з'ясувати, чи досить створено в банку резервів. Тому активи банку можна класифікувати з погляду ступеня ризику. Необхідний також і якісний аналіз кредитних вкладень комерційного банку, що припускає детальний розгляд кожного кредитного договору окремо, термінів, сум, об'єктів кредитування, можливих ризиків. Аналіз таких даних дозволяє робити висновки про якість кредитного портфеля [12, c. 200].

Для забезпечення щоденної спроможності банку відповідати за своїми зобов'язаннями структура активів комерційного банку повинна відповідати якісним вимогам ліквідності. За цією метою всі активи банку розділяються на групи за ступенем ліквідності, залежно від терміну погашення. Активи банку поділяються на високоліквідні активи (тобто активи, що забезпечують миттєву ліквідність), ліквідні активи, активи довгострокової ліквідності.

Активи - це ресурси, що контролюються банком як результат минулих подій, використання яких, ймовірно, сприятиме в майбутньому зростанню економічної вигоди. Це економічні ресурси, що перебувають у розпорядженні банку, використання яких, ймовірно, принесе в майбутньому доход.

Активи виступають у вигляді [12, c. 211]:

· готівки в національній або іноземній валюті в касі банку;

· фінансування капітальних вкладів;

· вкладення ресурсів в цінні папери;

· придбання іноземної валюти;

· витрати держбюджету;

· кредитні операції;

· дебіторська заборгованість;

· основні засоби;

· господарчі витрати тощо.

До активів миттєвої ліквідності (високоліквідних) належать: готівка і прирівняні до неї кошти, кошти на рахунках у центральному банку, державні боргові зобов'язання, кошти на коррахунках, вкладення в облігації внутрішньої валютної позики, за відрахуванням коштів, які надходять на оплату валютних акцій, і коштів, які надходять на коррахунки банку від реалізації цінних паперів. Ці кошти належать до ліквідних, оскільки підлягають у разі потреби негайному вилученню з обороту банку [13, c. 16].

До складу ліквідних активів належать, окрім перерахованих високоліквідних активів, усі кредити, видані кредитною організацією в національній та в іноземній валютах, із терміном погашення протягом найближчих 30 днів (крім пролонгованих хоча б один раз і знову виданих кредитів на погашення раніше виданих позичок), а також інші платежі на користь кредитної організації, які підлягають перерахуванню протягом найближчих 30 днів (дебітори, а також суми переплати, які підлягають поверненню кредитній організації на звітну дату з фонду обов'язкових резервів).

До активів довгострокової ліквідності належать всі кредити, видані кредитною організацією в національній та іноземній валюті, із залишковим терміном погашення понад рік, а також 50% гарантій і поручництв, виданих банком на термін дії понад рік, кредити прострочені, за відрахуванням позичок, гарантованих урядом, під заставу цінних паперів, під заставу дорогоцінних металів.

Встановлюючи раціональну структуру активів, банк повинен виконувати вимоги до ліквідності і, отже, мати достатній розмір високоліквідних, ліквідних та довгостроково-ліквідних засобів стосовно зобов'язань, з урахуванням їхніх термінів, сум і типів, і виконувати нормативи миттєвої, поточної та довгострокової ліквідності.

Норматив миттєвої ліквідності розраховується як відношення суми високоліквідних активів банку до суми її зобов'язань по рахунках до запитання.

Норматив поточної ліквідності являє собою відношення суми ліквідних активів кредитної організації до суми його зобов'язань по рахунках до запитання і на термін до 30 днів [24, c. 55].

Норматив довгострокової ліквідності визначається як відношення виданих банком кредитів з терміном погашення понад рік до капіталу кредитної організації і зобов'язань понад рік [24, c. 57].

Ці нормативи застосовуються в процесі управління активами. Але найголовніше для побудови раціональної структури активів банку - витримати співвідношення між ліквідними і сумарними активами.

Зважування активів за ступенем ризику провадиться шляхом множення залишку коштів на відповідному балансовому рахунку (рахунках) або їхньої частини на коефіцієнт ризику (у%), поділений на 100. Практично всі банківські активи піддаються певному ризику. Ступінь ризику своїх активів банк повинен визначати і підтримувати на рівні, який відповідає чинному законодавству і політиці банку щодо цього. На підставі результатів вивчення структури активів банку можна аналізувати різні види ризику.

Метою аналізу активів банку є, з одного боку оцінка раціональності фактичної структури активів з точки зору забезпечення прибутковості та стабільності роботи банку, а з іншого визначення шляхів її оптимізації і узагальнюючої оцінки, прогнозу майбутніх результатів діяльності і фінансового потенціалу банку.

Мета аналізу активів банку конкретизується у таких завданнях [24, c. 50]:

· дослідження та оцінка динаміки складу, обсягів та структури активів;

· дослідження та оцінка динаміки складу, обсягів і структури доходних і недоходних активів;

· дослідження та оцінка якості активів;

· дослідження та оцінка якості «кредитного портфеля» за класифікаційними видами кредитів;

· дослідження та оцінка «портфелю цінних паперів»;

· дослідження та оцінка іммобілізованих активів в дебіторську заборгованість, капітальні вкладення та інше;

· узагальнююча оцінка активів і визначення шляхів оптимізації їх структури.

Інформаційне забезпечення аналізу активів складається з:

· правової інформації, що міститься в законах, які регулюють економічну діяльність банку;

· директивна інформація, що містить у постановах Кабінету Міністрів, Центральних банків, наказів Міністерства фінансів та інших міністерств і відомств;

· нормативно-довідкова інформація, що міститься у збірниках галузевих. Відомчих, міжгалузевих нормативів, каталогах, проспектах тощо;

· інформація бізнес-планів та прогнозів;

· обліково-економічна інформація, яка є основним видом фактографічної інформації.

Головним джерелом даних для проведення фінансового аналізу банку є, як зазначалося раніше, його баланс, у якому відображено всю інформацію про наявність фінансового та нерухомого майна, власником якого є банк; обсяг та склад зобов'язань контрагентів перед банком та зобов'язань банку перед контрагентами.

Актив балансу розглядається як з точки зору складу та цільового використання фінансових ресурсів за об'єктами їх розміщення в активах банку, так і з точки зору витрат, що є наслідком здійснення фінансових операцій банку з метою отримання доходів. Ці напрямки досліджень дозволяють оцінити ліквідність та доходність банку [16, c. 106].

У процесі аналізу слід заважити на те, що загальна вартість активів банку визначається за балансом як різниця між сумою залишків усіх категорій активів та сумою усіх резервів, створених під можливі збитки від кредитно-інвестиційних та інших видів діяльності банку.

У балансовому звіті і примітках комерційного банку активи згруповано за цільовим використанням та ступенем ліквідності.

Першим джерелом на випадок вилучення депозитів і для задоволення початкових потреб клієнтів є готівка. До цієї групи активу належать - валюта, монети і банківські метали, дорожні та інші чеки, кошти на кореспондентських рахунках в Центральному банку. Банки зацікавлені тримати мінімально допустиму суму, оскільки запас готівкових коштів не приносить доходу або забезпечую невеликий відсотковий доход. Актив у вигляді готівки задовольняє потреби банку у ліквідних коштах, тобто в коштах, які необхідні для покриття непередбачених та термінових зобов'язань.

2.2 Аналіз динаміки, складу і структури активів банку

Дослідження активів банку полягає у використанні аналітичних прийомів, спрямованих на визначення загального обсягу коштів, які знаходяться у розпорядженні банку, їх структури і динаміки в аналітичному періоді.

Загальний аналіз активів банку грунтується на застосуванні методик вертикального та горизонтального аналізу (як і при аналізі пасивів), які передбачають обчислення та подальшу оцінку наступних показників [25, c. 40]:

· процент співвідношення окремих показників з агрегованим показником;

· абсолютні зміни кінцевих показників порівняно з початковими (базисними);

· темпи росту або приросту показників в аналітичному періоді.

В процесі вертикального або структурного аналізу активів визначається питома вага активів за їх цільовим використанням, ступенем ліквідності, рівнем доходності, а також склад та структура кожного виду активів. Результат цього аналізу використовується в процесі оцінки якості складу активів та їх оптимізації.

Горизонтальний або трендовий аналіз дає змогу вивчити динаміку активів в цілому і окремих їх видів у часі, визначити певні тенденції їх зміни або тренда.

2.3 Аналіз якості активів

Метою аналізу якості активів є визначення їх життєздатності і правильності відображення їх вартості у звітному банку.

Якісний склад активів характеризується співвідношенням продуктивних і непродуктивних активів і витрат на власні потреби. До продуктивних активів відносяться усі операції з клієнтурою та контрагентами банку за кредитно-інвестиційною системою. До непродуктивних відносяться капіталізовані активи, нематеріальні активи, дебіторська заборгованість, та збитки. Це вказує на те, що основним видом діяльності комерційного банку є формування та розміщення кредитно-інвестиційних ресурсів і показником активності банку слугує питома вага кредитно-інвестиційного портфеля у його активах [23, c. 33].

Характер кредитно-інвестиційної політики впливає на прибутковість та ліквідність комерційного банку. Підвищення питомої ваги кредитно-інвестиційних вкладень у загальних активах свідчить про те, що комерційний банк намагається підвищити прибутковість активів, нехтуючи їх ліквідністю.

Для оцінки якості активів слід зважити на їх ризикованість, яка залежить від обсягу розміщення коштів в активах. З цією метою активи банку слід розраховувати, зважаючи на коефіцієнти їх ризиків, тобто можливість втрати частини їх вартості внаслідок тієї чи іншої активної операції. Активи банку в залежності віл ступеню ризику вкладення й їх можливого обесцінювання поділяються на 5 груп, для яких устанавлюються відповідні коефіцієнти ризику.

За ступенем ризику вкладень та можливості втрати частини їх вартості активи комерційного банку розподіляються на 5 груп з коефіцієнтами ризику від нуля до одиниці.

Основними показниками, які дозволяють оцінити достатність високоліквідних активів для забезпечення ліквідності комерційного банку, є коефіцієнт миттєвої ліквідності та коефіцієнт співвідношення високоліквідних активів і робочих активів банку.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності обчислюється як відношення суми коштів на коррахунках та в касі до коштів, залучених банком на поточні рахунки [26, c. 90]:

К мл = (К кр +К к) / К пр * 100%

де К мл - коефіцієнт миттєвої ліквідності, %;

К кр - кошти на кореспондентських рахунках в інших банках, руб.;

К к - кошти в касі банку, руб.;

К пр - кошти залучені банком на поточні рахунки, руб.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності показує, яку частину залучених на поточні рахунки коштів банк може сплатити у терміновому порядку.

Коефіцієнт співвідношення суми високоліквідних активів і робочих активів банку характеризує питому вагу високоліквідних активів банку в робочих активах:

К ВА = ВА / РА * 100%

де КВА - коефіцієнт співвідношення суми високоліквідних активів і робочих активів банку, %;

ВА - сума високоліквідних активів, руб.;

РА - сума робочих активів банку, руб.

Робочі активи включають кошти на коррахунках, в касі, вкладені в майно, розміщенні в інших банках, цінних паперах, надані кредити та інші активи, що дають доход банку [26, c. 93].

При оцінці цих коефіцієнтів необхідно пам'ятати, що надто високі значення їх негативно впливають на доходність банку, а занадто низькі свідчать про погіршення надійності банку.

2.4 Аналіз якості кредитних активів комерційного банку

Останнім часом комерційні банки уважніше стежать за якістю своїх активів. Вважають, що точна та вчасна оцінка якості активів є вирішальним фактором «здоров'я» банку. Дослідження причин збанкрутіння банків показало, що низька якість активів, відсутність вчасного виявлення проблемних кредитів, слабкість контролю з боку банківського керівництва спричинили більшість банкрутств. Хоча зниження якості активів часто повўязане із загальним погіршенням стану економіки, однак зовнішні фактори стають причиною збанкрутіння лише у виняткових випадках.

Кредитний портфель (loan portfolio) - результат діяльності банку по наданню кредитів. Чітко організований кредитний процес призводить до мінімізації кредитного ризику. Одним з етапів кредитного процесу, який має місце після надання позики, є аналіз поточної діяльності фірми та виявлення на ранній стадії problem loans, тобто кредитів, яким загрожує невчасне погашення. Для цього багато банків застосовують кредитний класифікатор, який дає змогу кількісно та якісно оцінити ризик погашення і тим самим спрогнозувати втрати від погашення кредитів, які впливають на прибуток банку.

МВФ рекомендує трьохрівневу класифікацію з виділенням категорій [27, c. 31]:

1) кредити, що викликають побоювання (нестандартні): «наявна можливість збитків банку», «неадекватна спроможність позичальника»;

2) сумнівні кредити: з точки зору стягнення або повернення всієї суми через ліквідацію; імовірність збитків надзвичайно висока;

3) збиткові кредити: не мають ринкової вартості.

Федеральний резервний банк США у 1985 році додав четверту категорію: особливо згадувані (або такі, які потребують нагляду) кредити - «потенційно слабкі» (наприклад, неадекватна кредитна угода, «відхилення від розумної кредитної практики» тощо).

Оскільки в процесі кредитного контролю (credit review) вивчається стан як кожної індивідуальної позики, так і кредитного портфеля в цілому, у комерційних банках створюються резерви двох видів:

1) «спеціальні» резерви (specific provisions), які створюються відповідно до рівня ризику кожної окремо взятої позики;

2) «загальні» резерви (general provisions), які створюються у вигляді певного відсотку від загального розміру кредитного прортфеля.

Зараз комерційні банки США повинні створювати резерв на покриття можливих збитків по позикам за наступними нормами: для «некласифікованих (ОАЕМ) позик» - 0%; для «нестандартних (substandard) позик» - 20%; для «сумнівних (doubtful) позик» - 50%; для «безнадійних (loss) позик» - 100%.

В Україні, відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класифікується за такими групами (схема 1) [24, c. 76]:

Фінансовий стан	Погашення заборгованості
	добре	слабке	недостатнє
А	стандартні	під контролем	субстандартні
Б	під контролем	субстандартні	сумнівні
В	субстандартні	сумнівні	безнадійні
Г	сумнівні	безнадійні	безнадійні
Д	Безнадійні	безнадійні	безнадійні

Погашення позичальником заборгованості за основним боргом та відсотків за нею є [24, c. 77]:

· добрим - якщо заборгованість за позикою та відсотки за нею сплачуються у встановлені строки, а також щодо заборгованості за позикою, пролонгованою один раз на строк не більше 30 днів;

· слабким - якщо прострочена заборгованість за позикою та відсотки за нею становлять не більше 90 днів, а також щодо заборгованості за позикою із загальним строком пролонгації від 30 до 90 днів;

· недостатнім - якщо прострочена заборгованість за позикою та відсотки за нею становлять понад 90 днів, а також щодо заборгованості за позикою із загальним строком пролонгації понад 90 днів.

Резерв комерційного банку формується для покриття можливих збитків, що виникають у результаті його кредитної діяльності.

Комерційний банк зобов'язаний створювати резерв для відшкодування можливих втрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма виданими позиками у валюті України та іноземній валюті, в тому числі за міжбанківськими позиками та врахованими векселями, а також за операціями з фінансового лізингу.

Не здійснюється нарахування резерву за бюджетними (державними) позиками, виданими відповідно до Положення про державне кредитування будов і об'єктів виробничого призначення, Положення про порядок надання державного довгострокового пільгового кредиту індивідуальним забудовникам, Порядку надання і погашення державного пільгового кредиту житлово-будівельним (житловим) кооперативам, а також за позиками у системі одного комерційного банку.

Резерв використовується тільки на покриття безнадійної (збиткової) кредитної заборгованості.

Розмір резерву визначається відповідно до загальної суми всіх позик, класифікованих за ступенем ризику і з урахуванням коефіцієнтів ризику.

актив банк кредитний операція

Класифікація позик	Рівень ризику (ступінь ризику)
Стандартні позики	2%
Позики під контролем	5%
Субстандартні позики	20%
Сумнівні позики	50%
Безнадійні позики	100%

Комерційний банк формує загальний резерв у повному розмірі за рахунок щоквартальних відрахувань від прибутку, який залишився після оподаткування.

Резерв розподіляється на загальний та спеціальний. Загальний резерв нараховується на стандартні позики, спеціальний - на нестандартні позики, а саме: позики під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні (втрачені).

Комерційний банк використовує резерв тільки на погашення безнадійної кредитної заборгованості за основним боргом.

Список літератури

1. Алексєєнко М. Структура капіталу комерційного банку. // Фінанси України. -2001. - №4. - с. 123-131.

2. Аналіз діяльності комерційного банку. За редакцією д. е. н., проф. Ф.Ф. Бутинця, д. е. н., проф. А.М. Герасимовича. - Житомир: ПП «РУТА», 2001. - 336 с.

3. Банківські операції: підручник / Під ред. А.М. Мороза, М. І. Савлука та ін. - К.: Генеза, 2000. - 472 с.

4. Банковское дело: Учебник/ Под ред. проф. В.И. Колесникова, проф. Л.П. Кроливецкой. - М.: Финансы и статистика, 1995. - 480 с.

5. Бурдюгов А., Хохлов Г. О роли коммерческого банка на фондовом рынке // Фондовый рынок. - 2002. - №3. - С. 8-11.

6. Вітлінський В., Пернарівський О. Фінансова стійкість як системна характеристика комерційного банку // Банківська справа. - 2000. - №6. - с. 48-51.

7. Грушко В.І., Петриченко Л.Ю. Системна модель аналізу фінансової стійкості комерційного банку // Фінанси України. - 2002. - №12. - с. 20-28.

8. Довгань Ж. Оптимізація ресурсної бази комерційного банку // Фінанси України. - 2001. - №6. - с. 128-135.

9. Закон України «Про банки і банківську діяльність» із змінами і доповненнями // Галицькі контракти, №7, 1997, с. 68-81.

10. Заруба О.Д. Банківський менеджмент та аудит. - К.: Лібра, 1996. - 178 с.

11. Заруба Ю. Конкурентоспроможність комерційного банку. // Фінанси України. - 2001. - №2. - с. 119-124.

12. Ковальчук Т.Г., Коваль М.М. Ліквідність комерційних банків. - К.: Знання, 1996. - 289 с.

13. Корнієнко Т. Стратегічне управління активами та пасивами комерційного банку в умовах перехідної економіки. // Вісник НБУ. - 2002. - №10. - с. 14-17.

14. Кочетков В.Н. Основи управління сучасним комерційним банком: навч. пос. - К.: МАУП, 1998. - 272 с.

15. Омельченко А.В. Основы экономического анализа банковской деятельности.-К.: УФИМБ, 1998. - 368 с.

16. Лаптєв С.М. Фінансове планування у банку // Фінанси України. - 2001. - №8. - с. 102-108.

17. Маркова О.М., Сахарова Л.С., Сидоров В.Н. Коммерческие банки и их операции. - М.: ЮНИТИ, 1995. - 564 с.

18. Масленчиков Ю.С. Финансовый менеджмент в коммерческом банке: фундаментальный анализ. - М.: Перспектива, 1996. - 433 с.

19. Ольхова Р.Г. и др. Банк и контроль. - М.: Финансы и статистика, 2001. - 390 с.

Размещено на Allbest.ru

...