Центральний банк та кредитно-грошове регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

4

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Академія муніципального управління

Кафедра економіки

Курсова робота

з політичної економії

на тему: “Центральний банк та кредитно-грошове регулювання”

Виконала Дзиговська Лідія

Київ 2010р.

Зміст

Вступ

І. Банківська система в Україні

ІІ. Центральний банк України: походження, статус, роль та значення центрального банку в економіці країни

ІІІ. Грошово-кредитна політика НБУ

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Становлення системи повноцінних ринкових відносин в Україні суттєво змінює роль держави у регулюванні економічних процесів, цілі якого полягають у забезпеченні стійкого зростання виробництва, підтриманні високого рівня зайнятості, стабільності купівельної спроможності грошової одиниці та рівноваги у зовнішній торгівлі. Успішність досягнення таких цілей значною мірою залежить від гнучкої ефективності роботи кредитно-фінансової системи країни, ключова ланка якої - центральний банк. Він є головним органом державного регулювання макроекономічних процесів за допомогою грошово-кредитних методів.

За сучасних умов діяльність центрального банку має вирішальний вплив на стабільність національної валюти, надійність банківських установ, дієвість платіжно-розрахункового механізму, активізацію ринкової кон'юнктури, вирівнювання платіжного балансу, що загалом визначає ефективність функціонування всієї економіки країни. Зазначені обставини обумовлюють актуальність вивчення питань, пов'язаних із визначенням статусу центрального банку в економіці та сфер його функціонування, оскільки місце центрального банку в ринковій економіці багато в чому визначає хід та напрямок економічного розвитку країни.

В умовах реформування економіки, що здійснюється в Україні на сучасному етапі, вивчення проблем, пов'язаних із розвитком інституту Національного банку і його грошово-кредитної політики, набуває особливого значення. Перш за все це пов'язано з тим, що в економічній системі колишнього Радянського Союзу практично не існувало поняття "грошово-кредитна політика центрального банку". Монетарна політика швидше доповнювала бюджетну і її самостійне значення практично не враховувалось, що було наслідком загального планово-розподільчого характеру економіки.

Значний внесок у розробку питань теорії і практики функціонування банківської системи здійснили зарубіжні вчені: Дж. М. Кейнс, Й. Шумпетер, А.Пігу, Дж.Герлі, Е. Коен, Е. Шоу, М. Фрідмен, Ф. Мишкін, П. Роуз, Дж. Сінкі, А. Грязнова, Е. Жуков, В. Колесніков, Л. Красавіна, О. Лаврушин, Ю.А. Львов. Означеній тематиці присвячено праці вітчизняних вчених-економістів, зокрема: О. Барановського, О. Васюренка, А. Гальчинського, О. Дзюблюка, Б. Івасіва, Г. Карчевої, О.Кірєєва, В. Кротюка, В. Лисицького, І. Лютого, Б. Луціва, В. Міщенка, А.Мороза, Л. Примостки, М. Пуховкіної, М. Савлука, В. Суторміної, Р.Тиркала, С. Циганова.

Метою моєї курсової роботи є в межах запропонованого обсягу розглянути основні питання, що стосуються Національного банку України.

У даній курсовій роботі "Національний банк і грошово-кредитне регулювання" значну увагу приділила визначенню статусу та функціям Національного банку, значенню НБУ в економіці країни, цілям грошово-кредитної політики та інструментам її реалізації.

1. Банківська система України

Найважливіший елемент банківської системи -- банки. Базовими операціями банку є акумулювання коштів, надання їх у позичку та здійснення розрахунків між економічними суб'єктами.

Банки виникають на основі розвинутих товарно-грошових відносин й існують у декількох суспільно-економічних формаціях (феодалізм, капіталізм, соціалізм). Поняття «банк» походить від італійського слова «bаnса (лавка, на якій середньовічні міняйли розкладали монети для обміну).

Банк -- особливий фінансовий інститут, що акумулює грошові кошти та інші нагромадження (золоті запаси, цінні папери тощо), надає кредити, випускає в обіг гроші та цінні папери, здійснює грошові розрахунки, операції з золотом та інші функції.

Існують різні види банків. Залежно від форм власності -- державні, приватні (в руках окремої особи), акціонерні, кооперативні, муніципальні, комунальні, змішані (державний капітал поєднується з іншими формами), міждержавні банки. Залежно від функцій та характеру виконуваних операцій -- емісійні, комерційні, інвестиційні, ощадні, іпотечні, зовнішньоторговельні та інші банки. Залежно від видів господарської діяльності -- промислові, сільськогосподарські, торговельні, зовнішньоторговельні банки.

Функціональна специфіка діяльності банків зумовлює необхідність організаційно-правового виділення їх у самостійну, відносно замкнуту структуру, яка називається банківською системою.

Банківську систему в літературі часто трактують як просту сукупність банків, що функціонують в економіці країни. При такому підході до визначення сутності банківської системи вона являє собою механічне об'єднання банків, що не мас заздалегідь окреслених цілей, своїх специфічних рис і не виконує самостійних функцій.

Насправді це не так. Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні риси і функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків у випадкову сукупність, а будується за заздалегідь виробленою концепцією, у межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

Функції банківської системи:

1. Трансформаційна - зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні кошти і передаючи їх різним суб'єктам, банки мають можливість їх трансформовувати (змінювати) нарізні строки, розміри, що зменшує фінансові ризики.

2. Функція створення грошей і регулювання грошової маси.

3. Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку (стабілізаційна), яка проявляється:

-- у прийнятті ряду законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи - від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків;

-- у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі. Необхідність існування банківської системи визначається двома групами причин:

1. потребою здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами - забезпечення сталості грошей і стабільності роботи всіх банків;

2. забезпечення збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному з його секторів. Банки при цьому повинні керуватися не тільки своїми комерційними інтересами, а й вимогами системи в цілому.

В Україні прийнятий у 1991 р. Закон України «Про банки і банківську діяльність» перш ніж визначити, які банки можуть бути в Україні і як вони повинні функціонувати, зафіксував концептуальне положення, що банківська система України має бути дворівневою, установив, які банки належать до кожного з рівнів і яким буде механізм зв'язків між ними.

Тому більш правомірним видається формулювання банківської системи як законодавча визначеної, чітко структурованої та субординованої сукупності фінансових посередників, які здійснюють банківську діяльність на постійній професійній основі і функціонально взаємозв'язані в самостійну економічну структуру.

Умовно можна виділити кілька часових етапів створення та розвитку банківської системи України:

1988--1990 рр. -- створення прототипу системи українських комерційних банків у складі банківської системи СРСР;

1991 р. -- І півріччя 1992 р. -- перереєстрація українських комерційних банків та початок формування банківської системи України як незалежної держави;

II півріччя 1992 р. -- 1993 р. -- розвиток банківської системи України на етапі становлення економічного і політичного суверенітету;

1994--1996 рр. -- розвиток банківської системи на першому етапі реалізації курсу економічних реформ монетарними методами;

1997--1998 рр. -- розвиток банківської системи в умовах поглиблення фінансово-економічної кризи, поступового переходу до поєднання монетарних методів управління економікою із заходами щодо її структурного реформування.

1999 р. -- по сьогодні -- розвиток банківської системи в умовах реструктуризації економіки, падіння доходності банківських операцій, укрупнення та консолідації капіталу банків. Перший етап в історії створення українських комерційних банків був пов'язаний зі спробою державного (директивного) реформування банківської системи СРСР при здійсненні курсу на перебудову економіки, проголошеного радянським урядом. На цьому етапі українські комерційні банки реєструвались у Москві як:

-- комерційні банки, що були створені на основі установ Державного банку СРСР та продовжували діяти зі статусом державних банків (Промстройбаик, «Україна», Укрсоцбанк, Ощадбанк, Укрексімбанк);

-- галузеві та відомчі комерційні банки (Монтажспецбанк, Укрснаббанк, Трансбанк);

-- філії великих російських комерційних банків (Інкомбанк, Столичний та ін.);

-- державні та кооперативні комерційні установи, що мали право здійснювати фінансово-кредитну діяльність. В 1991 р., одразу після проголошення незалежності України, почався другий етап -- перереєстрація комерційних банків в Українській республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. При цьому в більшості комерційних банків відбулись істотні зміни у складі їх учасників. Так, державні комерційні банки (Промінвестбанк, АПБ «Україна», Укрсоцбанк) були акціоновані клієнтами та персоналом банків.

Третій етап в історії розвитку банківської системи України пов'язаний зі створенням нових банків, що залучали значний приватний капітал, капітал спільних та малих підприємств, акціонерних товариств, а також кошти державних бюджетних та позабюджетних фондів. У цей період, на фоні розвитку жорсткої інфляції з ознаками гіперінфляції та критичного скорочення обсягів виробництва і розміру валового внутрішнього продукту, в Україні була створена значна кількість дрібних комерційних банків, орієнтованих на обслуговування попиту на короткострокові кредити для торговельно-посередницької діяльності і здатних отримувати прибутки на інфляційних процесах в економіці. Протягом 1993 р. в Україні було створено близько 100 дрібних, так званих кишенькових, комерційних банків такого типу.

Досвід, отриманий протягом перших 3 років будівництва економіки незалежної України, був значною мірою використаний на четвертому етапі розвитку банківської системи нашої держави. Цей період характеризується початком проведення радикальної економічної реформи на основі застосування монетарних методів управління економікою. Протягом 1994--1996 рр. Національний банк України (НБУ) встановив та ввів у практику єдині правила діяльності українських банків. Завдяки ефективним діям НБУ та уряду в цей період вдалося призупинити інфляцію, невиправдано високе зростання цін та падіння виробництва. Факт фінансової стабілізації в економіці України у другій половині 1996 р. визнаний експертами у всьому світі. Підтвердженням цього факту служить грошова реформа, що була успішно проведена восени 1996 р. Другою ознакою успішного здійснення економічних перетворень стало підвищення інтересу до української економіки з боку міжнародних фінансових організацій. За період з 1994 по 1996 р. в Україні було зареєстровано 14 представництв іноземних банків та банків з участю іноземного капіталу, а на кінець 2001 р-- 28. За цей же час іноземні інвестиції в економіку України зросли майже в чотири рази -- з 366,9 млн. до 1 млрд. 223 млн. дол. США.

Досить високими темпами здійснювалася капіталізація банків: кількість банків зі сплаченим статутним фондом в 10 і більше млн. грн. зросла з одного на кінець 1994 р. до 113 на кінець 2000 р.

Україна, як й інші незалежні держави, що виникли в економічному просторі колишнього СРСР, задекларувала необхідність побудови ефективної фінансово-кредитної системи ринкового типу. В результаті банківську систему, що виступає основною ланкою фінансово-кредитної системи, створено у вигляді дворівневої структури управління фінансовими ресурсами, яка представлена, по-перше. Національним банком України та його підрозділами, по-друге -- комерційними банками різних форм власності, спеціалізації та територіального статусу.

Дворівнева структура банківської системи України визначена діючим фінансовим законодавством 1991 р. Національний банк у банківській системі є банком верхнього рівня та виконує функції, типові для центральних банків розвинутих європейських держав, виступає емісійним та розрахунковим центром, наглядовим органом, банком банків і банкіром уряду України .

Комерційні банки як банки другого рівня складають основу кредитної системи України. Класифікація комерційних банків здійснюється за різними ознаками: за формою власності, рівнем спеціалізації, регіонально-територіальною ознакою тощо. В Україні функціонують комерційні банки різних форм власності, в тому числі й державні. Серед приватних комерційних банків переважають банки у формі відкритих та закритих акціонерних товариств. Також є банки-товариства з обмеженою відповідальністю. Залежно від номенклатури здійснюваних операцій розрізняють універсальні та спеціалізовані комерційні банки. У сучасних умовах більшість комерційних банків в Україні намагається мати статус універсального банку, хоча багато з них ще не можуть надавати повний пакет банківських послуг. За територіальною ознакою серед українських банків виділяють регіональні, республіканські та міжнародні банки. Останні створюються у вигляді спільних фінансових підприємств за участю іноземного капіталу і мають право відкривати філії та відділення за межами України.

Проте формування банківської системи України постійно натикалося на серйозні перешкоди, які не тільки гальмували цей процес, а й нерідко просто повертали його назад. Мова йде насамперед про глибоку системну кризу, яку переживала економіка України протягом усього перехідного періоду. Вона проявилася в тривалому скороченні реальних обсягів виробництва, в хронічній розбалансованості державного бюджету, в глибокій кризі неплатежів (на початок 2000р. взаємна заборгованість господарюючих суб'єктів перевищила річний обсяг ВВП), у небувале високій інфляції, яку пережила Україна в 1992--1994рр., та в зумовленому нею падінні рівня монетизації економіки. Усі ці процеси призводили до втрати грошових капіталів підприємницькими структурами, насамперед у малому й середньому бізнесі, згортання цього дуже важливого для розвитку банківської системи сектору економіки, посилення таких негативних для банківництва процесів, як бартеризація, тінізація і доларизація економічних відносин та відплив вільних капіталів за кордон, падіння ефективності виробництва (на початок 2000 р. близько 60% підприємств усіх галузей економіки працювали збиткове).

За таких обставин в Україні вкрай повільно розвивався попит на посередницькі послуги банків, а відтак не було економічних передумов для належного розвитку банківської системи. Тому, незважаючи на помітне зростання основних кількісних показників її діяльності, у цілому рівень розвитку банківської системи України, особливо на фоні банківських систем розвинутих країн, є досить низьким.

Недостатнім залишається рівень капіталізації комерційних банків. Загальна сума власного капіталу всіх комерційних банків України на 1 січня 2000 р. становила 1116,4 млн. дол. США. У середньому на один банк припадає 6,85 млн. дол. США. На фоні провідних банків світу капіталозабезпеченість українських банків настільки мала, що жоден з українських банків не ввійшов до списку першої тисячі банків світу, що був опублікований англійським журналом «Тле Вапкег» у 1994р. Ситуація помітно не змінилася і на початок 2002 р. Тому українським банкам буде важко конкурувати з іноземними не тільки на світовому ринку, а й усередині України, якщо остання вирішують серйозно закріпитися на нашому ринку. Аналіз стану банківської справи в Україні дає можливість виявити декілька проблем:

- нераціональна територіальна структура;

- однорідні структури комерційних банків ринкового зразка;

- недостатня загальна кількість комерційних банків;

- існування збиткових банків, які мають "негативний" кредитний портфель;

- тенденції до звуження клієнтури внаслідок спаду виробництва;

- низький рівень капіталізації банків;

- брак досвіду банківського персоналу;

- відсутність законодавчого забезпечення спектру банківських операцій;

- недосконала конкуренція в банківській справі;

- відсутність диверсифікації банківської структури;

- слабка диверсифікація діапазону продуктів та послуг;

- загальноекономічні проблеми.

У таких умовах на банки здійснюється могутній тиск з боку органів банківського регулювання, передусім НБУ, з тим щоб утримати їх ліквідність, підвищити довіру до них, реанімувати їх потужну посередницьку роль. Для цього використовуються найбільш «жорсткі» заходи -- надзвичайно висока норма обов'язкового резервування і часті її зміни, пряме обмеження рефінансування банків та окремих видів їх діяльності, установлення надзвичайно великої кількості економічних нормативів та жорсткого контролю за їх дотриманням. Усе це не тільки негативно впливає на розвиток окремих банків, а й послаблює внутрішньосистемний механізм їх взаємодії та консолідації, спричинює певне протистояння між першим та другим рівнями системи, між великими і малими банками.

Глибока довготривала криза державних фінансів теж негативно впливає на формування банківської системи, гальмує формування суто ринкового механізму банківського регулювання, становлення цивілізованих взаємовідносин між самими комерційними банками. НБУ змушений переважну частину свого сеньйоражу спрямовувати на монетизацію бюджетного дефіциту, обмежуючи до мінімуму рефінансування комерційних банків. Через штучне завищення процентної ставки по облігаціях внутрішньої державної позики банки змушені свої ресурси спрямовувати переважно в державні цінні папери як найбільш дохідні активи, обмежуючи кредитування реальної економіки.

В умовах високої інфляції НБУ змушений протягом тривалого часу (1994--2000 рр.) проводити жорстку рестрикційну грошово-кредитну політику, що теж не сприяло формуванню банківської системи ринкового типу. З одного боку. така політика стримує процес ремонетизації економіки, формування вільних грошових капіталів, грошового ринку, що звужує економічну базу посередницької діяльності банків. А з іншого боку, НБУ змушений часто переходити на «ручне» керівництво грошовим ринком, застосовуючи найбільш жорсткі, а то й прямі адміністративні заходи монетарного регулювання, за яких інтереси монетарної політики не відповідають інтересам комерційних банків.

Усі ці обставини постійно ослаблюють банківську систему України, передусім її другий рівень. Тому коли процес ринкової трансформації завершиться і розпочнеться етап економічного зростання, українські банки не зможуть адекватно виконувати свою посередницьку місію в нових умовах. І тоді неминучим буде широкомасштабне проникнення в Україну іноземних банків, витіснення національного капіталу з цієї сфери іноземним.

2. Центральний банк України: походження, статус, роль та значення центрального банку в економіці країни

банківський національний економіка кредитний

Суб'єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через свої представницькі органи -- Центральний банк і відповідні урядові структури -- міністерства фінансів чи скарбниці, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів, а також інші установи. Ясна річ, що визначальна роль у здійсненні всього комплексу заходів держави у сфері грошового обігу та кредитних відносин належить її Центральному банкові.

Із прийняттям Верховною Радою України Декларації про державний суверенітет та Закону про економічну самостійність України розпочався складний процес становлення банківської системи нашої держави. Важливою віхою в цьому процесі стало прийняття 20 березня 1991 р. Верховною Радою Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Статтею 1 цього Закону визначено два вельми важливі положення. У ній, з одного боку, утверджується самостійний характер банківської системи України, з іншого - визначено її дворівневий характер. Як зазначено в цій статті, "банківська система складається з Національного банку України та комерційних банків... різних видів і форм власності". Водночас статтею 7 визначено, що Національний банк (НБУ) підзвітний лише Верховній Раді України. Ці та інші положення Закону "Про банки і банківську діяльність" переконливо свідчать про те, що в Україні закладено необхідний правовий фундамент для розбудови банківської системи відповідно до вимог ринкової економіки. Закон "Про банки і банківську діяльність", прийнятий ще у березні 1991 р., не забезпечував належним чином правову регламентацію діяльності Національного банку. Формально цей закон забезпечував достатню незалежність НБУ, та у зв'язку з постійною боротьбою законодавчої та виконавчої гілок влади за контроль над емісійною діяльністю Національного банку, законодавче закріплена незалежність останнього зводилася до незалежності лише у технології банківської діяльності. Визначенням стратегії грошово-кредитного регулювання НБУ самостійно займатися не міг.

Саме тому гостро назріла необхідність прийняття спеціального Закону "Про Національний банк України", який підвищував би відповідальність цього інституту за забезпечення монетарної стабільності як запоруки успішного економічного розвитку, чітко визначав статус Національного банку, його роль і місце у системі органів державної влади зокрема та суспільстві у цілому.

Про важливість остаточного визначення статусу Національного банку свідчить і той факт, що проект закону "Про Національний банк України" існував понад чотири роки у різних його варіантах, хоча Верховною Радою був прийнятий лише у травні 1999 р. Це переконує у наявності серйозних розбіжностей у поглядах політиків і економістів нашої країни на роль і місце Національного банку в інституційно-правовій структурі економіки України.

Статус і принципи діяльності НБУ визначені у Конституції - основному законі держави. Статті, що стосуються функціонування Національного банку, вміщені у двох розділах, присвячених законодавчій та виконавчій владі. Це не випадково, оскільки мова йде про центральний банк держави, що очолює її національну фінансово-кредитну систему. За своїм правовим статусом НБУ є однією з найважливіших інституцій держави, не входячи при цьому до жодної з гілок влади.

Відповідно до статті 99 Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України та цінової стабільності. Отже, Національний банк відповідає не тільки за стабільність гривні щодо іноземних валют, а й за стабільність споживчих цін, що надзвичайно важливо для підвищення життєвого рівня населення. Центральний банк, посилаючись на Конституцію, повинен підтримувати економічну політику уряду, доки вона не суперечитиме забезпеченню стабільності грошової одиниці.

Умовно сферу дій НБУ можна поділити на дві частини:

1. економічна політика країни й уряду в цілому (участь у розробках, обговоренні та реалізації економічної політики і програм уряду);

2. сфера безпосередньої діяльності банку: гроші, кредит, капітал, цінні папери, іноземна валюта та інші цінності.

У Законі "Про Національний банк України" фіксується, що у сфері своєї безпосередньої діяльності банк наділений повною незалежністю. Стаття 53, зокрема, проголошує: "Не допускаються втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національного банку чи Правління Національного банку". Це означає, що будь-який орган державної влади, законодавчої чи виконавчої, не має права давати вказівки обов'язкового характеру центральному банку держави. Вплив на нього має тільки Закон.

Важливо також відзначити, що Національному банку України відповідно до статті 93 Конституції надане право законодавчої ініціативи. Таке положення ще раз підкреслює незалежний статус Національного банку в системі органів влади нашої держави.

Важливість незалежності Національного банку особливо актуальна в Україні, оскільки грошово-кредитна політика останнього протягом 1992-1995 рр. перебувала під значним впливом рішень органів виконавчої влади. Особливо це проявлялося у розмірах кредитів державним органам управління, які надавались в основному за рахунок емісії, що підривало монетарні спроби Національного банку до стабілізації.

Національний банк не може бути ані урядовим, ані президентським банком, а повинен готувати монетарні та фінансові плани відповідно до національного економічного плану. Лише в цьому випадку можна створити інституційний механізм управління монетарною сферою з єдиним центральним банком, єдиною грошово-кредитною політикою та дієвою системою монетарного контролю захисту національної валюти.

Проте автономія центрального банку не означає відсутність співробітництва між центральним банком, урядом і парламентом, а також інтими державними органами. Ці інституції повинні погоджувати між собою економічні дії і політику, яку вони проводять у країні. Особливо це стосується економічної програми уряду, бюджету, що ним розробляється і схвалюється парламентом, та принципів грошово-кредитної політики, які розробляє центральний банк.

Незалежність Національного банку полягає в тому, що НБУ відповідно до основ бюджетної, економічної політики формує грошово-кредитну політику. Економічну і фінансову політику розробляє уряд, а парламент затверджує п. Національний банк, отримавши документи, що визначають економічну і фінансову політику, самостійно (у межах затвердженої парламентом фінансової політики уряду) розробляє відповідну монетарну політику і специфічні фінансові інструменти, які б забезпечили якісне виконання політики, прийнятої парламентом. Верховна Рада не втручається у розробку монетарної політики і не затверджує її. Це завдання лише центрального банку. Національний банк повинен підгримувати економічну програму уряду доти, доки І вона не суперечитиме виконанню основної функції українського центрального банку - забезпечення стабільності власної грошової одиниці (стаття 99 Конституції України).

Виведення центральних банків з-під контролю виконавчої влади вимагається і відповідно до маастрихтських угод. Україна, яка стала 37-м членом Ради Європи, повинна розробляти свої закони таким чином, щоб вони були сумісними з принципами Угоди про створення Євросоюзу, оскільки стратегічною метою України повинно бути входження до цієї організації.

Суспільство може процвітати тривалий період часу тільки тоді, коли забезпечуються матеріальні блага для його членів завдяки ефективній економіці. У сучасній економіці велике значення мають підтримка стабільності грошової одиниці, достатнє забезпечення капіталом, а також захищена від криз банківська система. Для досягнення цієї мети держава здійснюють суворий всебічний контроль. Це визначено конституцією та окремими законодавчими актами.

Особлива роль у державному регулюванні ринкової економіки належить грошово-кредитній системі та їх головній ланці -- центральному банку.

Головне призначення центрального банку -- це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного не інфляційного розвитку економіки. Центральний банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей. Своє призначення він реалізує завдяки тому, що відіграє в економічній системі особливу роль, а саме роль:

- емісійного банку;

- банку банків, тобто специфічної банківської інституції, яка формує банківські резерви і регулює діяльність банківської системи;

- органу державного управління, який відповідає за монетарну політику.

Центральний банк бере безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей, причому як у формуванні її готівкового компоненту, так і безготівкового (депозитного). Він здійснює емісію готівки для того, щоб забезпечити нею комерційні банки в обмін на їх резерви, розміщені в центральному банку. Комерційні банки постачають готівку своїм клієнтам (вкладникам) в обмін на їх депозити в банках, залишаючи у своїх касах незначну суму готівки як резерв. Готівка, що емітована центральним банком, випущена в обіг комерційними банками і циркулює в поза-банківській сфері, є важливим компонентом пропозиції грошей.

Другим, ще важливішим компонентом пропозиції грошей, враховуючи його розміри, є гроші суб'єктів економіки, розміщені в комерційних банках на депозитних рахунках, тобто безготівковий компонент. У формуванні цих грошей центральний банк також відіграє визначальну роль. Він забезпечує банківську систему додатковими резервами, надаючи комерційним банкам позички та купуючи цінні папери й іноземну валюту на відкритому ринку.

Резерви банків поділяються на дві частини: резерви, що їх центральний банк вимагає нагромаджувати (обов'язкові резерви), і будь-яка сума вільних резервів, якою банки вважають за потрібне володіти (надлишкові резерви). Комерційні банки в межах надлишкових (вільних) резервів, розмір яких значною мірою залежить від норми обов'язкових резервів, надають позички своїм клієнтам-позичальникам і таким чином створюють додаткові депозити.

Сума створених депозитів перевищує суму резервів, наданих центральним банком комерційним банкам, тому що кредитна діяльність банківської системи в цілому спричиняє мультиплікативне розширення депозитів. Коли центральний банк вилучає з банківської системи резерви -- стягує позички з комерційних банків чи продає цінні папери або іноземну валюту на відкритому ринку -- відбувається відповідне мультиплікативне згортання депозитів. Слід відзначити, що готівка, випущена комерційними банками в обіг, мультиплікативного розширення не дає.

Таким чином, центральний банк як особливий орган банківської системи створює так звані гроші підвищеної ефективності -- готівку в обігу і резерви комерційних банків, що слугують базою (грошовою) для зростання пропозиції грошей.

Центральний банк установлює для комерційних банків норму обов'язкових резервів, але розмір надлишкових резервів і характер їх. використання комерційні банки визначають самостійно, враховуючи вплив різних чинників:

- невизначеність коливання залишків за депозитами, що залежить від поведінки вкладників. Чим мінливіший приплив і відплив депозитів, тим більше надлишкових резервів треба банкам мати;

- вартість кредиту, який комерційним банкам потрібно взяти для задоволення обов'язкових резервних вимог у разі недостатньої кількості резервів. Вона визначається рівнем офіційної процентної ставки центрального банку. Зростання офіційної ставки збільшує співвідношення між надлишковими й обов'язковими резервами, бо позички для тимчасового поповнення резервів стають дорожчими, і навпаки;

- процентний дохід, який комерційні банки втрачають, тримаючи резерви у центральному банку. Сума втраченого доходу визначається ринковою процентною ставкою. Зростання останньої зменшує співвідношення між надлишковими та обов'язковими резервами, і навпаки.

Центральний банк має, як правило, монопольне право здійснювати емісію готівки. Проте маса готівки, необхідна для обігу, визначається головним чином поведінкою суб'єктів економіки (фізичних і юридичних осіб), котрі вирішують, в якій пропорції вони триматимуть гроші готівкою і на депозитних рахунках у банках. Основні чинники, що впливають на це рішення:

- довіра до банківської системи, тобто рівень ризику, пов'язаний із розміщенням коштів у банках (імовірність банківської паніки);

- сподіваний дохід від розміщення коштів у банках, який визначається рівнем депозитної процентної ставки комерційних банків;

- масштаби тіньової економіки, підґрунтям якої є спроба уникнути контролю за законністю бізнесу, а також спроба уникнути сплати податків;

- рівень доходів суб'єктів економіки. Готівка широко використовується людьми з низькими доходами. Зростання доходів (багатства) веде до зменшення співвідношення між готівкою і грошима, розміщеними на депозитних рахунках.

Центральний банк, регулюючи пропозицію грошей, впливає на ціну грошей, тобто на рівень процентних ставок. Між пропозицією грошей і рівнем процентних ставок існує складний двозначний взаємозв'язок. Так, у короткостроковій перспективі, коли пропозиція грошей зростає, рівень процентних ставок знижується, але з перебігом часу ситуація змінюється:

- збільшення пропозиції грошей може мати стимулюючий вплив на економіку і забезпечити зростання національного доходу. В умовах зростання доходу суб'єкти економіки підвищують попит на гроші для нагромадження вартості і для фінансування інвестицій. Зростання попиту на гроші викликає підвищення рівня процентних ставок;

- збільшення пропозиції грошей може викликати зростання загального рівня цін в економіці і розгортання інфляційних процесів, що, у свою чергу, також зумовлює підвищення попиту на гроші, а отже, і зростання рівня процентних ставок.

Таким чином, початкове зростання пропозиції грошей знижує рівень процентних ставок, але з плином часу інші фактори починають діяти у протилежному напрямі, що стимулює підвищення процентних ставок.

Отже, центральний банк відіграє провідну роль на грошовому ринку. Він впливає на стан економіки через регулювання пропозиції грошей і через здатність впливати на рівень процентних ставок.

3. Грошово-кредитна політика НБУ

Грошово-кредитне регулювання економіки є однією з найважливіших функцій Національного банку, яка виконується у відповідності до економічних інтересів та цілей держави.

В основу грошово-кредитної політики покладено здійснення комплексу заходів, спрямованих на розширення або звуження ліквідних коштів і обсягів кредитування банків та інших кредитних установ. Відтак метою грошово-кредитної політики є регулювання пропозиції та попиту на позиковий капітал через ефективне управління грошовою масою.

Основними економічними інструментами грошово-кредитної політики НБУ є такі:

-- визначення та регулювання обов'язкових резервів для комерційних банків;

--облікова політика;

--рефінансування комерційних банків;

--управління золотовалютними резервами;

-- операції з цінними паперами на відкритому ринку;

-- регулювання імпорту та експорту капіталу.

Метод регулювання норм обов'язкового резервування вважається найбільш дійовим з точки зору ступеня впливу Національного банку на обсяг грошових ресурсів комерційних банків і їхні кредитні можливості. На сьогодні розмір обов'язкових резервів єдиний для банків та фінансово-кредитних установ і встановлюється у вигляді певного процента від загальної суми залучених ресурсів, за винятком отриманих міжбанківських кредитів, які не підлягають резервуванню. Резервні кошти зберігаються на рахунках банків в НБУ і не можуть бути використані ними на фінансування власних операцій. Таким чином, якщо Національному банку необхідно зменшити пропозицію грошей в економіці, норму обов'язкового резервування буде підвищено. І навпаки, при недостатніх обсягах грошей в обігу Національний банк може збільшити кредитні можливості банків шляхом зниження розміру обов'язкових резервів.

Облікова політика НБУ ґрунтується на переобліку і купівлі векселів та інших цінних паперів, дисконтованих раніше комерційними банками. При цьому центральний банк утримує з векселя обліковий процент (дисконт), від розміру якого залежить обсяг кредитування в економіці. Так, підвищення дисконту означає, що НБУ здійснює політику кредитної рестрикції -- тобто політику «дорогих грошей», зниження дисконту спричиняє «подешевлення» грошей, а отже, проведення політики кредитної експансії.

Політика рефінансування комерційних банків ґрунтується на наданні Національним банком кредитним установам позик під визначені Види забезпечення за встановленою ставкою рефінансування.

Зміни умов надання фінансових ресурсів комерційним банкам за допомогою облікової політики та політики рефінансування справляють значний вплив на стан грошового ринку та ринку капіталів з точки зору динаміки кількості грошей в обігу.

Управління золотовалютними резервами забезпечується шляхом здійснення Національним банком валютних інтервенцій, тобто операцій з купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо інших валют і також на загальний попит та пропозицію грошей в економіці. Так, для задоволення попиту на національну валюту НБУ купуватиме іноземні валютні цінності, а для скорочення пропозиції національних грошей -- продаватиме їх.

Операції НБУ з цінними паперами на відкритому ринку вважаються досить важливим інструментом підвищення ефективності політики рефінансування та облікової політики. Ці операції є найбільш гнучким засобом регулювання платоспроможності, ліквідності та кредитного потенціалу комерційних банків шляхом розміщення державного боргу. На сучасному етапі, в умовах заборони прямого кредитування розриву між бюджетними витратами та доходами в Україні, операції на відкритому ринку практично залишаються чи не єдиною формою внутрішнього фінансування держави в період хронічної дефіцитності Державного бюджету. Механізм використання цього інструменту полягає в купівлі-продажу Національним банком облігацій внутрішньої державної позики, казначейських зобов'язань, власних зобов'язань НБУ, а також визначених Правлінням НБУ комерційних векселів, інших паперів та боргових зобов'язань. Купівля головним банком цінних паперів на відкритому ринку буде означати збільшення грошової маси, а призведуть до скорочення грошових ресурсів та відповідних кредитних обмежень. Суттєвим фактором для України, який впливає на ефективність грошово-кредитної політики, є значний вплив політичного чинника на прийняття й реалізацію конкретних економічних програм, особливо це проявляється в період проведення виборчих кампаній. Політична невизначеність у такі періоди значно зменшує привабливість українського ринку для іноземних інвесторів, що є дестабілізуючим фактором грошово-кредитної системи країни. Постійні коливання надходжень іноземного капіталу на кредитний ринок України не дають змоги НБУ проводити цілеспрямовану й ефективну політика.

На сьогодні Національний банк України функціонує як повноцінний і самостійний орган державного управління в сфері монетарної та фінансово-кредитної діяльності. З прийняттям в 1999 р. Закону України «Про Національний банк України» процес законодавчого забезпечення функціонування НБУ можна вважати здійсненим. Національний банк як структура першого рівня вітчизняної банківської системи виконує функції та здійснює відповідні операції, притаманні центральним банкам розвинутих країн. Зокрема, найважливіше завдання 11БУ -- забезпечення стабільності національної грошової одиниці -- виступає також основною функцією головних банків держав з розвиненою ринковою економікою як в Європі, так і в Америці та Азії. У своїй поточній діяльності Національний банк є достатньо незалежним від втручання тих чи інших гілок влади. Разом з тим НБУ має і активно використовує широкий арсенал адміністративних та економічних важелів впливу на фінансово-кредитну систему з метою підтримки її ліквідності та захисту інтересів кредиторів. Саме ефективне використання всіх можливих засад регулятивного та наглядового впливу дозволяє Національному банку України утримувати вітчизняну банківську систему в найбільш керованому стані порівняно з іншими країнами СНД та забезпечує її відносну фінансову стійкість і необхідну ринкову стабільність навіть в умовах серйозних кризових явищ в економіці.

Висновок

Банки являються однією із найважливіших структур ринкової економіки. Банківська діяльність суттєво перевищує ефективність суспільного виробництва, сприяє зросту виробництва суспільної праці.

Україна на сьогоднішній день знаходиться у стані переходу до нової економічної системи, що заснована не на командно-розподільних, а на ринкових відносинах. Ринковій економіці потрібна відповідна банківська система, яка поступово починає складатися.

Відомо що кредитно-банківська система має життєво важливе для любої країни світу, вона служить об'єктом пильного нагляду і регулювання як зі сторони НБУ так і зі сторони вищих органів державної влади й управління.

На сьогоднішній день банківська система України представлена двома рівнями, такими як НБУ та інші банки.

Грошово-кредитна політика Національного банку України ґрунтується на основних критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку на певний період. До таких макроекономічних показників належать: обсяг валового внутрішнього продукту, прогнозований рівень інфляції, розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття, платіжний і торговельний баланси. У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ використовує певний інструментарій, який охоплює:-- визначення норм обов'язкових резервів;-- процентну політику;-- рефінансування комерційних банків;-- операції з цінними паперами на відкритому ринку;-- підтримання курсу національної валюти;

В Україні функціонує дворівнева банківська система - перший її рівень представляє Національний банк України, який виконує роль центрального банку. Разом з управлінням центрального банку. Республіки Крим та державними банківськими установами всіх рівнів Національний банк України утворює єдину систему, яка ґрунтується на спільній грошовій одиниці і виконує функції резервної системи.

Національний банк підзвітний Верховній Раді України. Йому належить виключне право випуску готівки в обіг та її вилучення з обігу відповідно до функцій резервної системи.

Центральний банк відіграє провідну роль на грошовому ринку. Він впливає на стан економіки через регулювання пропозиції грошей і через здатність впливати на рівень процентних ставок.

Центральні банки мають особливий правовий статус, оскільки вони поєднують у собі окремі риси банківської установи і державного органу управління.

У більшості країн з розвиненою ринковою економікою центральні банки є незалежними від органів державної влади у встановленні цільових орієнтирів монетарної політики й у виборі інструментів регулювання грошового обороту. Проте незалежність центрального банку не може бути абсолютною.

Основні напрямки діяльності центрального банку визначається його призначенням. Центральний банк виступає:

- емісійним центром готівкового обороту;

- банком банків;

- органом банківського регулювання та нагляду;

- банкіром і фінансовим агентом уряду;

- посвідником монетарної політики.

Національний банк створює й організує діяльність державної скарбниці республіки, забезпечує зберігання резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів і золотих запасів/представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях, де міжнародне співробітництво передбачається на рівні центральних банків.

Структура Національного банку України така: центральний апарат. Кримське республіканське, обласні управління, розрахункові центри при них, регіональні розрахунково-касові центри в містах і районах. Є ряд організацій при Національному банку.

Національний банк України є особливим центральним органом державного управління, основним завданням (функцією) якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці --гривні.

Важливою віхою в еволюції банку стало прийняття 20 травня 1999 року Закону України «Про Національний банк України». Цим окреслено правовий статус Національного банку України у його взаємовідносинах з усіма гілками влади, регламентовано діяльність ради -- керівного, наряду з правлінням, органу Нацбанку України, а також функції банку. Зокрема: визначати та проводити грошово-кредитну політику; здійснювати емісію та організацію Її обігу; виступати кредитором останньої інстанції для банків; встановлювати для банків та інших фінансово-кредитних установ правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку та звітності; координувати розвиток сучасних банківських технологій, визначати систему, порядок і форми платежів між банками; здійснювати банківське регулювання та нагляд проводити реєстрацію та ліцензування банківської діяльності; складати платіжний баланс країни.

Нацбанк представляє інтереси України у відносинах з банками інших країн, міжнародними фінансово-кредитними організаціями. Сьогодні Нацбанк України тісно співпрацює з МВФ, Міжнародним банком реконструкції та розвитку. Європейським банком реконструкції та розвитку, центральними банками багатьох країн Заходу, має кореспондентські відносини з понад 40 зарубіжними банками.

Проводячи цілеспрямовану монетарну політику, зорієнтовану на макроекономічну стабілізацію та зниження темпів інфляції, банк реалізує свою основну функцію, визначену Конституцією України, -- забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність".- К.: Ін Юре, 2006.- 520 c.

2. Закон України "Про Національний банк України" - К., 2002.- 42 с.

3. Положення НБУ "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями від 06.07.2000 р. // Нормативні акти НБУ -2000- №9-с.50.

4. Аванесова І.А. Інструментарій регулювання кредитної діяльності комерційного банку // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 9.- Суми: Мрія-1 ЛТД; УАБС,2004.- C.316-329.

5. Алексеєнко М.Д. Капітал банку: питання теорії і практики. Київ: КНЕУ, 2002, 276 с.

6. Балабанов И.Т. Банковское дело. Санкт-Петербург: Питер, 2001, 304 с.

7. Банківський нагляд:Навчальний посібник / Мін-во освіти і науки України; Ун-т економіки та права "Крок";Грушко В.І.;Лаптєв С.М.; Любунь О.С.;Раєвський К.Є.- К.: ЦНЛ, 2004.- 264 с.

8. Банківський нагляд:Навчальний посібник / Міщенко В.І.;Яценюк А.П.;Коваленко В.В.;Коренєва О.Г.- К.: Знання, 2004.- 406 с.-(Вища освіта ХХI століття)

9. Банківські операції: Підручник / За ред. проф. Мороза А.М.-К.:КНЕУ, 2000.- 384с.

10. Васюренко О.В. Банківський менеджмент. Київ: Видавничий центр "Академія", 2001, 320 с.

11. Васюренко О.В. Банківські операції. Київ: Знання, 2004, 324 с.

12. Вітлінський В., Пернаківський О. Кредитний ризик та його врахування при обчисленні ставки відсотку. // Банківська справа. - 2005, №5.

13. Вітлінський В., Наконечний Я. Методи формування резервів на, прикриття кредитних ризиків: Банківська справа. // Фінанси України. - 2005, №12.

14. Волошин И.В. Оценка банковских рисков: новые подходы. Киев: Эльга, Ника-Центр, 2004, 216 с.

15. Воробієнко А. Банківські кредити // Все про бухгалтерський облік. №100/2003р.- с. 11.

16. Вступ до банківської справи: Учбовий посібник / Під ред. М.І.Савлука. - К.:"Лі6раМ998.-344с.

17. Гладких Д. Ціноутворюючі фактори на ринку кредитних ресурсів // Вісник НБУ - 1999.- №2-с. 35.

18. Гриньова В.М., Колодізєв О.М. Проблеми та перспективи структурної перебудови банківської системи України // Фінанси України.- 2006.- № 1.-C.94-101.

19. Гроші та редит / За ред. М.І.Савлука. -К.: Либідь, 1992. -с.189.

20. Гроші,та кредит: Підручник / За ред. Проф. В.С. Івасіва - К:. ККЕУ, 1999. -404 с.

21. Грудзевич Я.В. Законодавче забезпечення незалежності Національного банку // Фінанси України.- 2003.- № 5.- C. 106-111.

22. Денисенко М.П. Гроші та кредит у банківській справі. Київ: Алерта, 2004, 478 с.

23. Євтух О. Розвиток банківської системи в умовах нової економіки // Вісник Національного банку України.- 2003.- № 7.- C.64-68.

24. Жуков Е.В. Инвестиционные институты. Москва: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998, 199 с.

25. Жуков Е.Ф. Общая теория денег и кредита. Москва: ЮНИТИ, 2000, 359 с.

26. Жуков Е.Ф., Максимова Л.М., Печникова А.В. Деньги. Кредит. Банки. Москва: ЮНИТИ, Банки и биржи, 1999, 622 с.

27. Иванов В.М. Деньги и кредит. Киев: МАУП, 1999, 230 с.

28. Івасів Б.С. Гроші та кредит. Тернопіль: Карт-бланш, 2000, 510 с.

29. Каласюк В.В., Галасюк В.В. Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальників // Вісник НБУ. - 2001,- №9 - с. 54-57

Размещено на Allbest.ru

...