Ресурси комерційних банків і вдосконалення напрямів їх формування

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

РЕСУРСИ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ І ВДОСКОНАЛЕННЯ НАПРЯМІВ ЇХ ФОРМУВАННЯ

Спеціальність: Грошовий обіг і кредит

ГУЛІЄВ УРФАН РІЗВАН

Київ, 1999 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність роботи.

Банківська система відіграє важливу роль у процесі суспільного відтворення. Однієї з головних функцій банківських установ є притягнення і розподіл грошових ресурсів суб'єктів господарської системи. Значна роль у цьому процесі належить фінансовому потенціалу економіки в цілому і спроможності банківської системи акумулювати вільні грошові ресурси її учасників. Саме оптимальне поєднання даних чинників здатне забезпечити достатню фінансову базу як для банківської системи держави, так і для кожного окремо взятого комерційного банку.

Дослідження ресурсного забезпечення комерційних банків орієнтоване перш за все на визначення фінансових інструментів і механізмів, спрямованих на максимально ефективне формування власного капіталу банку і портфеля запозичених і залучених коштів. Дана проблема, враховуючи її важливе економічне значення, достатньо глибоко досліджена в теоретичних і практичних розробках провідних вчених-економістів як України, так і світу. Проте сучасний кризовий стан банківської системи і економіки України змусили повернутися до нового осмислення даного питання і розробки нових більш ефективних форм роботи українських банків на фінансовому ринку.

Велику значимість вказаній проблемі надають сучасні особливості стану економіки України, коли грошова маса, яка обслуговує оборот товарів і послуг в економічній системі країни, поділена на дві групи: грошові ресурси, які знаходяться в банківській сфері, і грошові ресурси поза банківською сферою. Причому, якщо перша група ресурсів працює на економіку країни, то друга є реальною загрозою стабільності економіки і грошової системи країни в цілому. Отже, втягнення всіх грошових ресурсів в банківську систему країни є глобальним макроекономічним завданням сьогоднішнього дня. В той же час незабезпечена фінансовими ресурсами банківська система країни в умовах високої інвестиційної потреби промислового і сільськогосподарського секторів не може виконувати свою головну загальноекономічну функцію, спрямовану на ефективний перерозподіл ресурсів у господарському механізмі суспільства. Виходячи з цього, формування тривкої й оптимальної ресурсної бази банківської системи країни є необхідною умовою не тільки для зміцнення позицій банківської системи, але і для забезпечення економічного зростання в цілому.

Проблема банківських ресурсів уже піддавалась глибокому аналізу у економічній літературі радянського періоду. Однак варто відзначити, що результати дослідження радянської економічної думки не можуть бути використані в сьогоднішніх умовах, бо діяльність державних банків, що складали основу банківської системи в умовах командно-адміністративної економіки, регулювалась іншими методами та інструментами.

Існує достатня кількість зарубіжних економічних досліджень, які відіграють істотну роль у створенні теоретичної і практичної бази для аналізу проблеми, що досліджується. Зокрема, проблема банківських ресурсів неодноразово була об'єктом аналізу у роботах Долана Едвіна Дж., Кемпбелла Колін Д., Кемпбелла Розмарі Дж., Роуз П.С., Рівуара Ж., та інших відомих зарубіжних вчених. В той же час результати даних досліджень, як правило, важко адаптувати до економічних реалій України. В першу чергу, за неадекватних умов розвитку банківських систем - банківські установи розвинених країн світу мають багатолітній (а інколи - віковий) досвід становлення і розвитку. Як наслідок, інфраструктура ринку і законодавча база у цих країнах більш досконалі. Результатом дії даних чинників є більш високий рівень розвитку банківських систем розвинених країн, інструменти й методи діяльності яких важко застосовувати в умовах функціонування банківської системи України, що тільки розбудовується.

Безпосередньо для нашої держави важливе теоретичне і практичне значення мають дослідження у банківській сфері, які здійснювали ряд українських авторів, зокрема, Василик О.Д., Герасимович А.М., Дзяблюк О.В., Заруба О.Д., Ковальчук Т.Т., Коваль М.М., Матвієнко В.П., Мороз А.Н., Мірун М.І., Пилипченко О.І., Савлук М.І., Ющенко В.А.

В них відображена багатогранність і глибина аналізу обраного предмету дослідження. В роботах зазначених авторів проведено ретельний аналіз таких суттєвих елементів теорії банківської справи, як техніка формування депозитної бази, ліквідність і платоспроможність банків, банківське обслуговування фізичних і юридичних осіб і інших вагомих елементів механізму формування ресурсів комерційного банку.

Разом з тим результати досліджень вказаних авторів, на наш погляд, можуть бути продовжені в процесі подальшої детальної розробки даної проблеми стосовно до умов фінансової стабілізації, зниження темпів інфляції, конкуренції на ринку банківських послуг і посилення впливу макроекономічних чинників на банківську систему в цілому. Особливої уваги заслуговує також і проблема впровадження банківських продуктів з врахуванням зарубіжної банківської практики саме в умовах функціонування банківської системи України. Очевидно, що нерозвинена інфраструктура ринку у нашій державі і недостатня активність його суб'єктів не дозволяють застосовувати окремі банківські продукти, які ефективно функціонують за умов розвиненого ринку. Однак у багатьох широко розповсюджених у світовій банківській практиці послугах існують окремі елементи і механізми, які можуть вже сьогодні успішно застосовуватися на українському ринку. Проте варто зазначити, що за умов динамічної макроекономічної ситуації в країні, недосконалості законодавства, достатньо проблематично розробити систему перманентних фінансових інструментів і механізмів, орієнтованих на процес вдосконалення методів формування банківських ресурсів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота є складовою частиною науково-дослідних робіт Київського університету імені Тараса Шевченка по виконанню комплексної теми ДКНТ України “Принципи побудови бюджетної системи України”, шифр 08.05.01 (033А-95), що розроблялась кафедрою фінансів, грошового обігу і кредиту.

Мета і задачі дослідження.

Метою дисертаційної роботи є теоретичне і практичне обґрунтування методів вдосконалення напрямів формування банківських ресурсів, орієнтованих на оптимізацію структури ресурсів і забезпечення їх зростання. Досягнення поставленої мети пов'язано з вирішенням таких завдань:

- проаналізувати теоретико-методологічну основу формування ресурсів комерційних банків;

- проаналізувати окремі складові частини структури ресурсів комерційних банків (капіталу, запозичених і залучених коштів);

- дослідити основні тенденції формування банківських ресурсів в сучасних умовах економіки України;

- дослідити проблему збалансованості банківських активів і пасивів;

- обґрунтувати шляхи вдосконалення в умовах перехідної економіки окремих напрямів формування банківських ресурсів.

Здійснений у дослідженні фактичний аналіз структури і стану ресурсів банківської системи України ґрунтується, в першу чергу, на даних Асоціації українських банків, що є вхідним матеріалом для аналізу загальних тенденцій в банківській системі країни. Важливе місце в процесі дослідження поставленої проблеми мають окремі положення Законів України, нормативних документів Національного банку України і Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України. В дослідженні також використані теоретичні і практичні досягнення в банківській сфері розвинених країн світу.

Наукова новизна отриманих результатів.

В дисертації здійснене комплексне дослідження засобів вдосконалення напрямів формування банківських ресурсів. Особистий внесок дисертанта в розробку проблеми, що досліджується, складають такі положення, які визначають наукову новизну дисертації:

- отримали подальшого розвитку окремі теоретико-методологічні основи формування ресурсів комерційних банків;

- виявлено основні фінансові потоки, що формують ресурсну базу комерційних банків і визначають місце комерційного банку в сучасній економічній системі;

- шляхом аналізу окремих видів акцій і облігацій обґрунтовано методологічні аспекти віднесення довгострокових облігацій до складу банківського капіталу;

- визначені особливості стану ресурсної бази комерційних банків України на початок періоду фінансової стабілізації;

- виявлено тенденції до значної концентрації грошових ресурсів і поляризації банківської системи країни;

- визначені залежності між обсягом і структурою банківських ресурсів і прибутковістю комерційних банків на основі аналізу статистичних даних;

- вперше в якості бази для розширення складу акціонерів і збільшення статутного фонду банка запропонована дисконтна система обслуговування акціонерів;

- розроблена система, яка орієнтована на підвищення зацікавленості рядових акціонерів у придбанні акцій банку;

- в якості нововведення в процесі роботи комерційного банку на ринку залучених ресурсів вперше запропонована концепція управління клієнтами банку власними ресурсами;

- розроблена система залучення вкладів фізичних осіб, яка базується на активізації позицій вкладників банку і моделюванні фінансових ситуацій;

- отримали подальшого розвитку окремі засоби активізації діяльності банків на фондовому ринку позичкових ресурсів, запропоновані моделі роботи з зобов'язаннями комерційних банків, фондовими деривативами.

Практичне значення результатів.

Теоретичне й практичне значення роботи полягає в науковому обґрунтуванні форм і засобів вдосконалення напрямів формування ресурсів комерційних банків в умовах фінансової стабілізації, висновків і рекомендацій, які становлять внесок у сучасну теорію фінансів і функціонування банківського сектору на етапі перехідної економіки.

В цілому, ступінь готовності отриманих результатів до застосування дозволяє зробити висновок про те, що вони мають прикладне значення і можуть бути використані окремими комерційними банками з метою збільшення обсягу ресурсів і оптимізації їх структури. Результати проведеного дослідження реалізовані автором на практиці в процесі роботи в АК “Торгово-Промисловий банк” (довідка Акціонерного банку “Торгово-промисловий банк” від 19.05.98 p.).

Апробація результатів дослідження.

Окремі результати дослідження доповідалися під час виступів на науково-практичних конференціях: “Податки в Україні: теорія і практика” (Луцьк, травень 1995 р.) та “Фінанси України при переході до ринку: теорія і практика.” (Луцьк, травень 1996 р.).

Публікації. Результати дисертації опубліковані у 4 статтях (загальним обсягом 1,05 др. арк.) у наукових збірниках і фахових журналах.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, 3-ох розділів, висновків. Обсяг дисертації 179 сторінок, в тому числі 14 таблиць займають 11 сторінок, 6 рисунків - 4 сторінки, список використаних джерел складає 140 найменувань.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі дисертації “Теоретично-методологічні основи формування ресурсів комерційних банків” розглянуті два основних питання: економічна природа і суть ресурсного забезпечення комерційних банків, а також склад і структура їх ресурсів.

Економічна система суспільства в дисертаційній роботі умовно поділена на ряд секторів, які в залежності від пропозиції і використання грошового капіталу агентами кожного сектора в цілому можуть виступати як позичальники або кредитори банківської системи країни. В якості даних секторів виділені домашні господарства, ділові фірми, державні установи, фінансові інститути, зарубіжний сектор. Роль різноманітних секторів економіки в процесі формування і застосування банківських ресурсів залежить від рівня і стадії розвитку соціально-економічної системи суспільства, фінансової політики держави, рівня розвитку банківської системи і міри довіри суспільства до неї. Аналіз фінансових потоків в означених секторах економіки України свідчить, що в умовах загальної економічної кризи комерційні банки країни зазнають значної скрути у сфері ресурсного забезпечення. Подібне обумовлено хронічною відсутністю вільних грошових коштів практично в усіх секторах економічної системи суспільства. Виходячи з цього, в дисертації визначено, що банківська система не може існувати автономно і стан економіки в цілому має значний вплив на стан банків і, в першу чергу, на обсяги і структуру банківських ресурсів.

Разом з тим мірою розвитку економічної системи суспільства, в тому числі банківської системи і фондового ринку, посередницька роль банків в процесі перерозподілу вільних грошових ресурсів значно змінюється. В умовах розвиненого ринку капітали інвесторів здебільшого спрямовуються безпосередньо до позичальників шляхом купівлі боргових зобов'язань позичальників на фондових ринках. В той же час в Україні, враховуючи початкову стадію розвитку фондового ринку, комерційні банки, як це відображено в дисертації, є головними суб'єктами ринку капіталів.

З метою формування методологічної бази дослідження в дисертаційній роботі розглянуті різноманітні підходи вчених-економістів щодо структуризації ресурсів комерційних банків. У цьому аспекті більш деталізовані категорії пасивів, капіталу, зобов'язань банку. Також досконально проаналізовані структура і окремі статті банківських пасивів. Розглянуті причини і можливості, а також світова практика віднесення до складу капіталу емітованих комерційним банком облігацій.

В дисертації звернено увагу на особливості процесу становлення банківської системи України, які необхідно враховувати при аналізі ресурсної бази банків країни. Більш тривалий, аніж у більшості східноєвропейських країн, період фінансової стабілізації в Україні посилив спад в реальному секторі економіки, але сприяв розвитку діяльності комерційних банків. Феномен бурхливого зростання банківського сектора в Україні значно пов'язаний з тим, що банки змогли безперешкодно привласнювати частину інфляційного податку, який сплачувала українська економіка в умовах високої інфляції першої половини 90-х років. Як результат - структура ресурсів комерційних банків до початку другої половини 90-х років була зорієнтована на роботу в умовах високої інфляції, отримання великих прибутків від короткострокових фінансових операцій і сильно деформована порівняно з балансами банків в країнах зі стабільною макроекономічної ситуацією. Форми ресурсного забезпечення банківської системи, характерні гіпер інфляційній стадії розвитку економіки України початку 90-х років, в сьогоднішніх економічних умовах є неефективними, що вимагає від банків нових підходів і засобів у процесі формування ресурсів, розробка й і швидке застосування яких може бути умовою успішного функціонування банків на фінансовому ринку.

У другому розділі дисертації “Аналіз ресурсної бази комерційних банків України” в центрі дослідження знаходяться три основних питання: формування власного капіталу комерційних банків, запозичених і залучених коштів, а також проблеми збалансованості активних і пасивних операцій комерційного банку.

На основі здійсненого в дисертації аналізу даних Асоціації українських банків визначено істотні темпи зростання капіталу комерційних банків України. Так, загальний капітал комерційних банків країни за 1997 рік зріс на 49.69%. Разом з тим спостерігається значна поляризація загального банківського капіталу, 70% якого сконцентроване менш, аніж у 20 банках, причому понад 60% - у восьми найбільших банках. Причиною настільки значної поляризації є істотна концентрація клієнтів і фінансових потоків у відносно невеликій групі банків. У поєднанні зі значними фінансовими можливостями це є потужною базою для інтенсивної капіталізації. Значний внесок у процес поляризації банківського капіталу належить групі колишніх державних банків: АКБ “Україна”, Укрсоцбанк і Ощадбанк, які концентрують понад 40% загального банківського капіталу (без врахування Промінвестбанку і Укрексімбанку, які не приймали участі у рейтингу Асоціації українських банків за 1997 р.).

Разом з тим у дисертації визначено, що наступні за групою колишніх спеціалізованих банків 5 найбільших комерційних банків так званої “нової хвилі” акумулюють у собі понад 20% загального банківського капіталу. Причому, темпи зростання даного показника за 1997 рік складають майже 20%, що свідчить про зростання ролі комерційних банків “нової хвилі” на ринку. Однак очевидним є те, що процес нарощення капіталу українських банків залежить не тільки від діяльності самих банків, але і не меншою мірою від ступеня розвитку ринку та регулюючих його законів. Тому істотне зростання банківського капіталу в умовах падіння темпів економічного зростання, скорочення маси прибутку, спаду виробництва є неможливим.

Одночасно з високими темпами зростання капіталу здійснений аналіз свідчить і про значні темпи зростання обсягу загального статутного фонду комерційних банків України, який за 1997 рік збільшився на 64%. В дисертації визначено, що саме динаміка зростання обсягу загального статутного фонду лежить в основі збільшення загального капіталу комерційних банків України. Подібне є наслідком, в першу чергу, недостатньої прибутковості комерційних банків, яка не дозволяє нарощувати й інші елементи банківського капіталу. Проаналізовані в дисертації дані Асоціації українських банків свідчать, що статутний фонд складає значну частину капіталу комерційних банків країни. Виняток складають лише ті банки, які в результаті тривалої й ефективної роботи на ринку володіють необхідним обсягом прибутку і, як наслідок, іншими елементами банківського капіталу. Тісний взаємозв'язок між загальним статутним фондом і банківським капіталом комерційних банків України є основою значної концентрації статутного фонду в умовах поляризації банківського капіталу: в менш, аніж у 20 банках сконцентровано понад половину загального статутного фонду комерційних банків держави.

Значна концентрація банківського капіталу в невеликої групі банків може призвести, як це визначено в дисертації, до поглинання або ж злиття дрібних банків протягом найближчих декількох років. Разом з тим, в умовах жорстких вимог Національного Банку України до розміру статутного фонду і капіталу середні і дрібні банки набувають сильної залежності від своїх акціонерів. Такі банки не мають значних можливостей для відкритого акціонування, бо в них найбільш яскраво висловлене невирішене протиріччя між прямими і непрямими прибутками акціонерів. Виходячи з цього, проблема нарощення капіталу і статутного фонду найбільш актуальна для дрібних і середніх банків. Значні вкладення інвесторів в акції даних банків носять спекулятивний характер, що часто проявляється в акумуляції кредитних ресурсів у руках невеликої групи акціонерів. Однак мірою подальшого розвитку банківського сектора практика придбання акцій банків повинна перейти на якісно новий рівень і носити не стільки характер купівлі банків, скільки характер інвестицій у банківські структури. При цьому найбільш надійними можуть бути банки, акціонерами яких є фізичні особи, оскільки вкладання коштів фізичних осіб в акції носять більш інвестиційний, аніж спекулятивний характер. Здійснений в дисертації аналіз свідчить про те, що банки з найвищим рівнем капіталізації займають провідні позиції за обсягом прибутку за підсумками 1997 року. В результаті поляризація сукупного банківського капіталу доповнюється ще більш значною поляризацією сукупного банківського прибутку. Понад 80% прибутку банківської системи України сконцентровано в 20 банках (з них понад 65% - у 8 банках). Більш високий рівень обсягів капіталу дозволяє провідним банкам концентрувати в собі величезну кількість фінансових потоків і збільшувати обсяг операцій, що створює умови для нарощення маси прибутку. В той же час більш високий рівень банківського прибутку створює дивідендну базу для акцій банку, яка служить підтримкою курсу акцій на вторинному фондовому ринку. Така підтримка курсу акцій створює основу для зростання капіталу через емісійний прибуток у наступних емісіях, і такі банки володіють більш високим потенціалом збільшення як статутного фонду, так і капіталу загалом. Поряд з цим прибуткова база дрібних банків обмежена, і темпи зростання їх капіталу незначні. Подібне зумовлене в першу чергу тим, що такі банки значно залежать від визначеного кола основних кредиторів і позичальників, частка яких у сукупних активах достатньо велика, і вони не є активними суб'єктами регіональних, валютного і фондового ринків.

Таким чином, разом із залежністю рівня обсягу капіталу банку від його прибутковості в дисертації визначена і зворотна залежність прибутковості банку від рівня обсягу банківського капіталу. Проте зазначено, що дана залежність не має чітко визначеного кількісного характеру. Не весь обсяг ресурсів, джерелом яких є капітал банку і засоби його клієнтів, може бути вкладений у прибуткові активи. Чим вищою є частка прибуткових активів у загальній сумі активів, тим вища ефективність використання ресурсів банку.

Результати дослідження доводять, що станом на 01.01.98 р., середній показник частки прибуткових активів у загальному обсязі активів по групі невеликих банків (86.37%) вище, ніж аналогічний показник як по групі великих банків (66.35%), так і по банківській системі України загалом (65.66%). На думку автора, подібне викликане збільшенням частки проблемних вкладень банків мірою зростання їх активів, а також зростанням іммобілізації банківських активів мірою розширення господарської діяльності. Одночасно у вибраній групі невеликих банків середні показники прибутковості капіталу (16.83%), активів (7.17%), чистих активів (8.43%) менші, ніж у великих банках (відповідно: 45.24%, 9.18%, 13.49%). Такі диспропорції є наслідком більших фінансових можливостей великих і середніх банків, що, в свою чергу, дозволяє їм брати участь у більш прибуткових операціях.

Частка працюючих активів у загальній сумі банківських активів у різноманітних країнах не однакова. Вона залежить від особливостей фінансового ринку кожної країни. Очевидно, що наявність неприбуткових активів цілком закономірна для будь-якої сфери бізнесу, в тому числі, і для банківської діяльності. Частина банківських активів також повинна постійно перебувати в вигляді готівкових і безготівкових грошових коштів, що є резервом банківської ліквідності. Тому питання реструктуризації банківських активів з метою підвищення маси прибутку банку не може зводитись лише до ліквідації неробочих активів, а повинно розглядатися з позиції підвищення частки прибуткових активів. Разом з тим повної оптимізації структури активів комерційних банків України в умовах складної економічної ситуації в країні досягнути неможливо.

З метою оперативного контролю над поточною прибутковістю банку в дисертації рекомендовано застосувати ряд показників: показник питомої ваги мінімально допустимого прибутку банку в сукупному доході, який забезпечує його беззбиткову діяльність, норматив покриття видатків, здійснюваних у грошовій формі, прибутками, одержаними в грошовій формі, норматив покриття умовно-постійних витрат прибутками, одержаними в грошовій формі.

Аналіз даних Асоціації українських банків, здійснений у дисертації, доводить, що банки, в структурі пасивів яких частка депозитних і не депозитних коштів клієнтів є досить низькою, не відрізняються високою прибутковістю своїх активів і капіталу. Таким чином, практика підтверджує, що формування прибуткових активів за рахунок коштів клієнтів банків є головним джерелом зростання банківського прибутку. Низька питома вага коштів клієнтів не дозволяє більшості банків нарощувати прибуткові активи. В умовах обмеженості фінансових ресурсів банки змушені розширяти спектр банківських послуг з метою підвищення обсягу комісійних доходів. Також комерційні банки повинні значно вдосконалювати процес надання таких послуг, посилюючи акцент на перетворення банків у “фінансові супермаркети”.

Не депозитні джерела фінансових ресурсів за рахунок своєї низької собівартості дозволяють банкам формувати кредитно-інвестиційний портфель з більшою прибутковістю. В той же час портфель, що формується за рахунок не депозитних ресурсів, має, в основному, короткостроковий характер, бо дані ресурси практичні повністю представлені залишками на поточних і розрахункових рахунках, а також на рахунках до запитання. Разом з тим, прибутковість портфелю прямо пропорційна терміну його дії. Таким чином, висока частка не депозитних ресурсів дозволяє банкам підтримувати поточну ліквідність, але не завжди може сприяти істотному підвищенню прибутковості. Як видно з даних Асоціації українських банків, не всі банки, в структурі пасивів яких не депозитні рахунки клієнтів відіграють значну роль, істотно відрізняються високими показниками прибутковості активів. Але в той же час високі показники прибутковості окремих банків, які також відрізняються високою часткою не депозитних ресурсів в структурі пасивів (банки “Аваль”, “Правексбанк”) свідчать, що на практиці залежно від характеру діяльності клієнта залишки на його рахунках можуть істотно впливати на прибуток банку.

Загалом частка депозитних і не депозитних коштів клієнтів у структурі пасивів комерційних банків України складає понад 60%. Однак в Україні, разом із високою концентрацією коштів клієнтів у великих банках, спостерігається низька їх частка у структурі пасивів дрібних банків. Власні кошти найбільших банків країни станом на 1.01.98 р., складають у середньому до 30% загального обсягу пасивів. В той же час власний капітал у структурі ресурсів банківських систем країн з розвиненою ринковою економікою в середньому складає біля 5%. Більша частина коштів суб'єктів господарювання в Україні акумульована саме в великих банках. У дисертації визначено, що в поєднанні із значною поляризацією банківського капіталу подібне створює базу для концентрації банківського прибутку в невеликій групі банків.

Дослідження ринку банківських послуг для населення довело, що станом на 1.01.98 р., понад 90% вкладів громадян в банківські установи України сконцентровано в 20 банках (з них біля 80% - у трьох банках). Причому провідні за обсягом залучених вкладів банки акумулюють більшу частину загального капіталу банківської системи країни. Це підтверджує, що населення віддає перевагу банкам, які володіють великим капіталом. В роботі визначено, що значення середніх і дрібних банків на ринку ресурсів населення зведено до мінімуму.

В дисертації доведена і доцільність активізації діяльності українських банків на ринку позичкових ресурсів, яка в умовах дефіциту вільних грошових коштів має відігравати визначальну роль у процесі формування банківських ресурсів. Практика доводить, що найбільш активну позицію українські банки займають на фінансовому ринку позичкових ресурсів (ринок міжбанківського кредитування). Невисокий кредитний рейтинг України на світових фінансових ринках жорстко обмежує діяльність українських банків на ринку євродоларових позик. В той же час, фондовий ринок позичкових ресурсів (ринок банківських боргових зобов'язань) тільки починає зацікавлювати банки. Активізація діяльності українських банків на даному ринку може достатньо ефективно відбитися на стані банківських ресурсів. В даному контексті йдеться про емісію ощадних сертифікатів, банківських облігацій і векселів. Однак, якщо банківська система України вже має певний досвід розміщення ощадних сертифікатів, то ринок облігаційних позик і боргових зобов'язань (векселів) уже протягом тривалого часу залишається поза увагою зору українських банків. Причиною тому є недосконалість законодавства, недостатньо високий рівень розвитку фондового ринку та його інфраструктури.

В якості одного з основоположних елементів фінансової стратегії комерційного банку в дисертації розглядається збалансованість активних і пасивних операцій. Враховуючи, що абсолютний кількісний рівень капіталу банку не може дати повної інформації про ступінь фінансової тривалості даної кредитної установи, значну важливість в даному контексті має показник платоспроможності банку. Незважаючи на всю різноманітність показників платоспроможності банку, наведених в дисертаційній роботі, визначальним принципом в розрахунку даного показника є співвідношення капіталу до активів. В дисертації зазначено, що величина коефіцієнту платоспроможності банку означає величину ризику, що бере на себе капітал банку, а іншу частину - запозичені і залучені кошті кредиторів банку. Критерієм розділу матеріальної відповідальності за банківські ризики між банком і його кредиторами є розмір прибутку від банківських операцій. Норматив платоспроможності капіталу банку визначається питомою вагою прибутків банку і його кредиторів від банківських операцій.

В дисертації розглянуті два взаємозв'язаних показника, за допомогою яких можна аналізувати ефективність пасивних операцій банку через призму його активних операцій: показники додаткової вартості і мультиплікаційного ефекту капіталу банку. Економічний зміст показника додаткової вартості - це різниця між рівнем прибутку, що отримує банк на капітал, і рівнем прибутків, які виплачуються по запозиченим і залученим ресурсам, забезпечуючи компенсацію ризику вкладень для інвесторів (клієнтів банку). Мультиплікатор капіталу банку - це спроможність банку залучати грошові ресурси, не порушуючи тривкої і прибуткової роботи банку. Мультиплікаційний ефект капіталу банку полягає в притягненні і ефективному використанні платних грошових ресурсів. Банку необхідно приймати всі прибуткові проекти, доки вони приносять більший прибуток, аніж процентні витрати на притягнення грошових ресурсів.

В якості другого важливого елементу збалансованості активних і пасивних операцій в дисертації вказана ліквідність комерційного банку. Управління власною ліквідністю українські банки на сьогоднішній день здійснюють через диверсифікацію активів банку, тоді як західні банки забезпечують загальний баланс ліквідності за рахунок координованого управління як активами, так і пасивами. Це нерідко призводить до погіршення ліквідності українських банків, бо протиріччя між максимальною прибутковістю банківських активів і їх ліквідністю часом вирішується на користь першої. В дисертації визначено, що українські комерційні банки володіють досить мізерним набором інструментів для забезпечення власної ліквідності. Значну негативну роль відіграє пасивна позиція банків на фондовому ринку позичкових ресурсів, відсутність розвиненого фондового ринку, ринку деривативів.

У третьому розділі дисертації “Вдосконалення напрямів формування ресурсів комерційних банків” розглянуті такі проблеми: ефективне розміщення комерційним банком емітованих акцій;вдосконалення напрямів діяльності на ринку залучених ресурсів;використання фондових інструментів в процесі активізації позиції комерційних банків на ринку позичкових ресурсів.

В якості можливого засобу притягнення нових акціонерів і збільшення статутного фонду банку в роботі запропонована дисконтна система обслуговування акціонерів. Головне призначення запропонованої системи - це надання власникам акцій гарантованих пільг і знижок у процесі їх обслуговування, можливості спільної участі в окремих банківських проектах. Враховуючи слабку дивідендну базу і низьку капіталізацію акцій невеликих банків, створення подібних стимулів може стати одним з небагатьох методів для розміщення акцій серед акціонерів, інтереси яких не пов'язані з отриманням контролю над банком шляхом придбання його акцій. В той же час необхідно визначити, що орієнтація на дисконтну систему при розміщенні акцій банку виправдана у початковому процесі відкритого акціонування, і в якості подальшої перспективи не можна відмовлятися від створення відповідної фінансової бази для забезпечення високої ставки дивідендів по акціям і зростання капіталізації акцій.

Відкрите розміщення акцій не може бути ефективним без активного вторинного фондового ринку цих акцій, який забезпечує ліквідність акцій. В якості однієї з необхідних умов для цього в дисертації визначено лістінг акцій банку в організованій торговій системі, що за свідченням практики, призводить до підвищення курсу акцій. Таке відбувається на основі підвищення ліквідності акцій на організованому ринку і можливості отримання більш повної інформації про емітента. Після успішного входження акцій на ринок їх котирування в організованій торговій мережі може стати надто ефективним інструментом банку-емітенту щодо підтримання ліквідності власних акцій. Разом з тим мірою розвитку депозитарної системи на фондовому ринку України ліквідність акцій, які котируються в організованих фондових торгових системах, буде істотно зростати в зв'язку із вдосконаленням технології обігу цінних паперів.

Особливу увагу в дисертації звернено на розробку ефективних засобів роботи на одному з найбільш перспективних секторів ринку - на ринку банківських послуг для фізичних осіб. Зокрема, розглянуто продаж фізичним особам опціонів на купівлю-продаж іноземної валюти. Вигода банку при реалізації даної послуги подвійна: з одного боку, банк залучає грошові ресурси (у вигляду завдатку), а, з іншого боку, практично планує роботу по купівлі-продажу іноземної валюти. При цьому опціон повинен бути привабливий по курсу, а можливі курсові ризики мають покриватися вигодами від використання у вигляді ресурсу сум завдатку.

В дисертації запропоновано різноманітні режими функціонування рахунків фізичних осіб. Зокрема, розглянуто рахунки, що є поєднанням депозитного рахунку і рахунку до запитання. В контексті роботи із залученими ресурсами розглянуто механізм, заснований на угодах між клієнтом і банком, які дозволять останньому автоматично здійснювати трансферт коштів із розрахункового рахунку клієнта на депозитний за наявності залишку по рахунку, що перевищує певний мінімум, а також здійснювати зворотний трансферт у випадку, якщо залишок засобів по рахунку клієнта виявився нижчим обумовленого мінімуму. Означені рахунки обслуговуються в Акціонерному комерційному “Торгово-Промисловому банку”. Також запропоновані акредитиви фізичних осіб, які створені для забезпечення взаємовигідного і безпечного механізму розрахунків при здійсненні угод купівлі-продажу цінного майна між фізичними особами. Для клієнтів банку така послуга цікава передусім, як безпечний механізм розрахунків, а для банку - як джерело ресурсів (у вигляді покриття акредитиву) і банківської комісії.

Для ефективного залучення вільних грошових ресурсів фізичних осіб в дисертації звернено увагу на необхідність розробки принципово нових концепцій роботи банків із клієнтами. Однієї з них є запропонована в роботі концепція управління ресурсами, що може бути впроваджена в банку для обслуговування клієнтів - фізичних осіб. В межах даної концепції клієнту банку надається можливість управління своїми ресурсами шляхом розміщення їх в окремих фінансових інструментах з метою отримання найбільшого прибутку. Банк розробляє моделі різноманітних ситуацій на фінансових ринках, які мають прямий вплив на підсумкову прибутковість вкладів фізичних осіб. В той же час моделювання ситуацій не може передбачити всіх потенційно можливих сценаріїв розвитку подій на фінансовому ринку. Але воно може бути значною допомогою для клієнта при виборі напрямів інвестування. Разом з тим формування більш тісних контактів при роботі з клієнтами може сприяти підвищенню надійності банку з точки зору клієнтів.

В дисертації визначено, що зважаючи на недосконалість чинного законодавства і недостатньо високий рівень розвитку фондового ринку, певні форми запозичення грошових коштів втрачають привабливість для банків, що обмежує активність комерційних банків на фондовому ринку позичкових ресурсів. Наприклад, законодавство, регулююче розміщення облігаційних позик в Україні, передбачає виплату прибутків по облігаціям за рахунок чистого прибутку емітенту. Дані вимоги не повинні розповсюджуватися на банківські установи, для яких притягнення позичкових коштів є одним з основних виглядів діяльності. Але чинне законодавство не передбачає розподілу емітентів облігацій на банківські і небанківські структури. Тому, облігаційні позики втрачають всякий сенс для банків як інструмент для роботи на внутрішньому ринку позичкових ресурсів.

Разом з тим цікавим для банків можуть бути певні форми облігаційних позик, зокрема, розглянуті в дисертації конвертовані в акції облігації. Модель конвертованих облігацій може успішно доповнюватися за допомогою фондових деривативів. Паралельно з випуском звичайних облігацій можливе розміщення варрантів на покупку акцій банка-емітента на період погашення облігацій. Розміщення конвертованих облігацій разом з запозиченням грошових засобів створює умови для планомірного розміщення акцій.

У дисертації разом з емісією облігацій і ощадних сертифікатів розглянута можливість розміщення банками на ринку позичкових ресурсів власних векселів. З точки зору банків залучення грошових коштів шляхом розміщення банківських векселів не відрізняється від розміщення тих же ощадних сертифікатів і є однією з форм роботи на фондовому ринку позичкових ресурсів. Однак ліквідний вексель, емітентом якого є надійний банк, водночас стає для підприємства і об'єктом прибуткового вкладання коштів (якщо вексель процентний або дисконтний) і засобом платежу. Проте емісія банківських векселів не завжди здійснюється з метою притягнення ресурсів. При вексельному кредитуванні, коли банк видає кредит своїми векселями, банку не потрібно заздалегідь привертати грошові засоби для наступного їх перерозподілу в позику. Оскільки банк не платить за притягнені ресурси, то вексельний кредит може видаватися по значно нижчим ставкам, аніж звичайні комерційні грошові кредити. Це значно підвищує привабливість вексельного кредитування для клієнтів.

Одночасно у роботі вказано, що незважаючи на високу привабливість розміщення банківських векселів, українські банки майже не випускають власних векселів. Одними з основних причин пасивної позиції банків на ринку боргових зобов'язань є низький рівень захисту вексельних бланків встановленої форми і високе державне мито за операції з цінними паперами. Діючий порядок оподаткування прибутку підприємств також значно обмежує можливості банків при здійсненні операцій з борговими зобов'язаннями у загалом.

ВИСНОВКИ

Здійснене в дисертаційній роботі комплексне дослідження ресурсів комерційних банків і засобів вдосконалення напрямів їх формування дає підстави сформулювати наступні узагальнюючі висновки.

Процес формування ресурсів банківської системи України відбувається на тлі надмірної концентрації грошових коштів у невеликій групі банків і відсічення значної більшості банків від ринку вільних грошових ресурсів. Наслідком є все більш наростаюча поляризація комерційних банків. Наявність такої негативної тенденції послаблює значення більшої частини банків для економіки країни.

Проблема ефективного формування ресурсів найбільш актуальна для невеликих банків, які на сьогоднішній день фактично знаходяться на межі виживання. Значна більшість даної категорії банків не застосовує засобів відкритого акціонування, зважаючи на або обмежене і закрите коло своїх акціонерів, або низьку інвестиційну привабливість своїх акцій на відкритому ринку. Низька частка запозичених і залучених ресурсів у загальній структурі пасивів не дозволяє таким банкам нарощувати обсяг прибуткових активів.

В якості підвищення інвестиційної привабливості акцій невеликих комерційних банків у процесі відкритого акціонування, орієнтованого на розміщення акцій серед широкого кола інвесторів, запропонована дисконтна система обслуговування акціонерів. Даний засіб розміщення банківських акцій може сприяти розширенню складу акціонерів банку і збільшенню обсягу розміщених акцій. комерційний банк вексель

Одним із найбільш привабливих і перспективних секторів ринку вільних грошових засобів продовжує залишатися ринок фізичних осіб. В якості засобу підвищення ефективності роботи у даному секторі ринку пропонується методика роботи з клієнтами, в основу якої покладена концепція управління ресурсами. Застосування такої концепції можливе при роботі з клієнтами з активної позицією і схильних до максимально ефективного використання можливостей, які надаються банком.

На ринку позичкових ресурсів певні перспективи можуть бути пов'язані з розміщенням конвертованих облігацій, орієнтованих, з одного боку, сприяти притягненню грошових засобів, а з іншого боку, забезпечити планомірне розміщення акцій банку. Необхідною умовою для їх ефективного застосування є готовність і потреба з боку банків-емітентів і інвесторів до використання прогресивних фондових технологій в інвестиційному процесі.

Активізація позицій банку на ринку позичкових ресурсів може дозволити комерційному банку успішно балансувати між високою ліквідністю і низькою прибутковістю активів при регулюванні ліквідності через управління пасивами, що може підвищити прибутковість кредитно-інвестиційного портфеля банку.

Ефективність застосування будь-яких засобів формування банківських ресурсів обмежена наявністю вільних грошових ресурсів у різноманітних секторах економіки. Одночасно важливим чинником, якій впливає на стан ресурсної бази банківської системи, є інвестиційна активність учасників ринку. Отже, в умовах обмеженого обсягу вільних грошових ресурсів, першорядним завданням банку є пропозиція на фінансовому ринку таких механізмів залучення коштів, які характеризуються високою інвестиційною привабливістю і новизною для суб'єктів ринку.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Гулієв У.Р. Перспективи розвитку ринку банківських послуг // Банківська справа. - 1995 - №2 - С. 39-41. - 0,3 др. арк.

Гулієв У.Р. Акціонування комерційних банків // Фінанси України. - 1998 - №10 - С. 89-93. - 0,4 др. арк.

Гулієв У.Р. Проблеми оподаткування доходів громадян і система матеріального стимулювання працівників підприємств і організацій різних форм власності на України // Податки в Україні: теорія і практика. Зб. наук. праць. - Луцьк: Видавництво Волин. ун-ту “Вежа”, 1995. - С. 100-102. - 0,15 др. арк.

Гулієв У.Р. Концепція “фінансового супермаркету” як основа діверсіфікації прибуткової бази комерційного банку // Фінанси України при переході до ринку: теорія і практика. Зб. наук. праць. - Луцьк: Видавництво Волин. ун-ту “Вежа”, 1996. - С. 168-171. - 0,2 др. арк.

Размещено на Allbest.ru