Страхування фінансових ризиків

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

І. Фінансові ризики

1.1 Сутність, види та критерії ризику

1.2 Способи зниження ступеня ризику

ІІ. Валютні ризики та методи їх страхування

2.1 Валютні ризики при укладанні стандартних контрактів

2.2 Валютні ризики при розрахунках по клірингу

2.3 Валютні ризики при укладанні товарообмінних операцій

ІІІ. Хеджування

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Страхування одночасно виступає як один з стабілізаторів економічної та соціальної ситуації в країні і як одна зі сфер економіки і бізнесу.

Одночасно страхування вважається одним з методів управління ризиком. Специфіка страхового захисту полягає в компенсації збитку при здійсненні страхового випадку.

Велике значення страхування в інвестиційній діяльності та управлінні капіталами фінансово-промислових груп і холдингів.

Нарешті, страхування виступає як один із засобів забезпечення економічної свободи і прав особистості в умовах ринкової економіки.

Традиційне фондове страхування (далі просто страхування) як інструмент фінансового менеджменту використовується тоді, коли:

- Заходи щодо попередження та зниження ризиків виявляються або недостатніми, або економічно не ефективними;

- Має місце економічна відособленість суб'єктів господарської діяльності, що базується на різноманітті форм власності;

- У виробництві і галузі є додатковий продукт, необхідний для добровільного страхування;

- Ризик діяльності існує, але не дуже небезпечний;

- Страхові послуги досить надійні, а фінанси страховика стійкі, щоб забезпечити реальний страховий захист страхувальника, його відповідальності, майна та ін.



І. Фінансові ризики

1.1 Сутність, види та критерії ризику

У будь-якій господарській діяльності завжди існує небезпека грошових втрат, що випливає зі специфіки тих чи інших господарських операцій. Небезпека таких втрат являють собою фінансові ризики.

Фінансові ризики - це комерційні ризики. Ризики бувають чисті і спекулятивні. Чисті ризики означають можливість отримання збитку або нульового результату. Спекулятивні ризики виражаються в можливості отримання як позитивного, так і негативного результату. Фінансові ризики - це спекулятивні ризики. Інвестор, здійснюючи венчурне вкладення капіталу, заздалегідь знає, що для нього можливі тільки два види результатів: прибуток або збиток. Особливістю фінансового ризику є імовірність настання збитку в результаті проведення будь-яких операцій у фінансово-кредитній і біржовій сферах, здійснення операцій з фондовими цінними паперами, тобто ризику, який витікає з природи цих операцій. До фінансових ризиків відносяться кредитний ризик, процентний ризик, валютний ризик, ризик упущеної фінансової вигоди.

Кредитні ризики - небезпека несплати позичальником основного боргу та відсотків, що належать кредитору.

Процентний ризик - небезпека втрат комерційними банками, кредитними установами, інвестиційними фондами в результаті перевищення процентних ставок, що сплачуються ними за залученими коштами, над ставками за наданими кредитами.

Валютні ризики є небезпекою валютних втрат, пов'язаних зі зміною курсу однієї іноземної валюти по відношенню до іншої, в тому числі національній валюті при проведенні зовнішньоекономічних, кредитних і інших валютних операцій.

Ризик упущеної фінансової вигоди - це ризик настання непрямого (побічного) фінансового збитку (неодержаний прибуток) у результаті нездійснення якого-небудь заходу (наприклад, страхування) або зупинки господарської діяльності.

1.2 Способи зниження ступеня ризику

Фінансові ризики вирішуються за допомогою різних засобів і способів. Засобами вирішення фінансових ризиків є уникнути їх, утримання, передача, зниження ступеня. Уникнення ризику означає просте ухилення від заходу, пов'язаного з ризиком. Однак уникнення ризику для інвестора найчастіше означає відмову від прибутку. Утримання ризику - залишення ризику за інвестором, тобто на його відповідальності. Так, інвестор, вкладаючи венчурний капітал, заздалегідь упевнений, що він може за рахунок власних коштів покрити можливу втрату венчурного капіталу. Передача ризику говорить про те, що інвестор передає відповідальність за фінансовий ризик комусь іншому, наприклад, страховому товариству. У даному випадку передача ризику сталася шляхом страхування фінансового ризику. Зниження ступеня ризику означає скорочення ймовірності та об'єму втрат.

При виборі конкретного засобу розв'язання фінансового ризику інвестор повинен врахувати наступні принципи.

1. Не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал.

2. Треба думати про наслідки ризику.

3. Не можна ризикувати багатьом ради малого.

Реалізація першого принципу означає, що перш ніж вкладати капітал, інвестор повинен:

- Визначити максимально можливий обсяг збитку по даному ризику;

- Зіставити його з обсягом вкладеного капіталу;

- Зіставити його з усіма власними фінансовими ресурсами і визначити, чи не приведе втрата цього капіталу до банкрутства інвестора.

Обсяг збитку від вкладення капіталу може бути дорівнює обсягу даного капіталу, бути менше або більше його. При прямих інвестиціях обсяг збитку, як правило, дорівнює обсягу венчурного капіталу.

При портфельних інвестицій, тобто при купівлі цінних паперів, які можна продати на вторинному ринку, обсяг збитку зазвичай менше суми витраченого капіталу.

Реалізація другого принципу вимагає, щоб інвестор, знаючи максимально можливу величину збитку, визначив би, до чого вона може призвести, яка ймовірність ризику, і прийняв би рішення про відмову від ризику (тобто від заходу), про прийняття ризику на свою відповідальність або про передачу ризику на відповідальність іншій особі.

Дія третього принципу особливо яскраво проявляється при передачі фінансового ризику. У цьому випадку він означає, що інвестор повинен визначити прийнятне для нього співвідношення між страховим внеском і страховою сумою. Страховий внесок (або страхова премія) - це плата за страховий ризик страхувальника страховикові, згідно з договором страхування або в силу закону.

Страхова сума - це грошова сума, на яку застраховані матеріальні цінності (або цивільна відповідальність, життя і здоров'я страхувальника).

Ризик не повинен бути утриманий, тобто інвестор не повинен брати на себе ризик, якщо розмір збитку відносно великий в порівнянні з економією на страховому внеску.

Для зниження ступеня фінансового ризику застосовуються різні способи:

- Диверсифікація;

- Придбання додаткової інформації про вибір і результати;

- Лімітування;

- Страхування (у тому числі хеджування) та ін.

ІІ. Валютні ризики та методи їх страхування

2.1 Валютні ризики при укладанні стандартних контрактів

Підприємства та організації, які безпосередньо виходять на зовнішній ринок, стикаються з небезпекою валютних втрат через різке коливання курсів іноземних валют. Валютні ризики існують при веденні розрахунків як у вільно конвертованих валютах (ВКВ), так і в клірингових валютах, а також при здійсненні товарообмінних операцій. Розрізняють два основних валютних ризику: ризик готівкових валютних збитків по конкретним операціям в іноземній валюті і ризик збитків при переоцінці активів і пасивів, а також балансів закордонних філій в національну валюту.

Ризик готівкових валютних збитків існує як при укладанні контрактів, так і при наданні (або отримання) кредитів і полягає в можливості зміни курсу валюти угоди по відношенню до рубля (і, відповідно, зміни величини надходжень або платежів при перерахуванні в рублі).

Зазначені валютні ризики (до і після укладення контракту) розрізняються за характером і існуючим можливостям їх попередження. Так, перший вид ризику (до підписання контракту)-близький до цінового ризику або ризику погіршення конкурентоспроможності, пов'язаного зі зміною валютного курсу. Він може бути врахований вже в процесі ведення переговорів. Зокрема, у разі різкої зміни валютного курсу в період проведення переговорів підприємство може наполягати на деякій зміні початкової ціни, яке компенсувало б (повністю або частково) зміну курсу. Однак після підписання контракту (якщо в нього не включена відповідна валютне застереження) подібні домовленості вже неможливі.

Власне валютний ризик (ризик, пов'язаний зі зміною валютного курсу в період між підписанням контракту (і платежів по ньому) у валюті експортера внаслідок зниження курсу іноземної валюти до національної або збільшення вартості імпортного контракту в результаті підвищення курсу іноземної валюти по відношенню до рубля. На практиці вказаний ризик може бути усунений шляхом застосування різних методів страхування валютних ризиків. Ризик упущеної вигоди полягає в можливості отримання гірших результатів при виборі одного з двох рішень - страхувати або не страхувати валютний ризик. Так, зміни курсу можуть виявитися сприятливими для ВЕО або підприємства, і застрахувавши контракт від валютних ризиків, воно може позбутися прибутку, яку в іншому випадку мало отримати. Разом з тим, фактично неможливо передбачити ризик упущеної вигоди без досить ефективних прогнозів валютних курсів.

На залежність виручки підприємств від коливань валютних курсів впливає і порядок внутрішніх розрахунків за експортно-імпортними операціями.

Вибір валюти ціни зовнішньоторговельного контракту як метод страхування валютних ризиків є найбільш простим. Його мета - встановлення ціни контракту у такій валюті, зміна курсу якої виявляться сприятливими. Для експортера це буде так звана "сильна" валюта, тобто валюта, курс якої підвищується протягом терміну дії контракту. До моменту платежу фактична виручка за контрактом, перерахована в рублі, перевищить спочатку очікувалося.

Навпаки, імпортер прагне укласти контракт у валюті з знижувати курс ( "слабкою" валюті). Тоді до моменту платежу йому доведеться заплатити меншу суму в рублях, ніж передбачалося, оскільки іноземна валюта в рублях буде коштувати дешевше. Вдало обрана валюта ціни дозволяє не тільки уникнути втрат, пов'язаних зі зміною валютних курсів, але й отримати прибуток.

Разом з тим даний метод має свої недоліки. По-перше, очікування підвищення або зниження курсу іноземної валюти можуть не виправдатися. Тому при використанні цього методу необхідні достовірні прогнози динаміки валютних курсів.

По-друге, при укладенні зовнішньоторговельних контрактів не завжди є можливість вибирати найбільш відповідну валюту ціни. Наприклад, на деяких міжнародних товарних ринках ціни зовнішньоторговельного контракту встановлюються у валюті експортера.

Щодо багатьох товарів, зокрема, сировини і продовольства, існує реальна можливість вибору валюти ціни, що застосовується в контракті, за домовленістю між контрагентами. Але інтереси сторін при виборі валюти ціни не збігаються: для експортера за будь-яких обставин вигідніше встановлювати ціну в "сильної" валюті, а для імпортера - в "слабкою". Тому у відповідь на поступку в питанні про валюту ціни контрагенти, як правило, вимагають зустрічних поступок (знижку чи надбавку до ціни, пільгові умови платежу або кредиту і т.д.). Розміри і види можливих поступок різні.

Так, при укладанні угод на біржові товари, до яких відносяться багато видів сировини і продовольства, розміри знижок або надбавок до ціни визначаються, виходячи з вартості: страхування валютних ризиків на міжнародному валютному ринку. Наприклад, при укладанні угоди на постачання лісових товарів (з оплатою через 3 місяці) імпортер наполягає на встановленні ціни в доларах, а не в шведських кронах, як запропонував експортер. Тоді ціна в доларах буде визначена шляхом перерахунку зі шведських крон за форвардними 3-х місячного валютного курсу крони до долара (тобто з урахуванням премії або знижки до поточного курсу). Різниця між ціною в кронах та доларах США, що дорівнює різниці між поточним і форвардним курсом, а в залежності від ситуації, що склалася на валютних ринках, і строків платежів за контрактом, може складати від десятих часток відсотка до 3-5% і більше і буде відображати вартість хеджування угоди за допомогою строкових валютних операцій.

Види і розміри поступок щодо товару не біржової торгівлі залежать як від зазначених вище факторів, так і від ситуації, що на тому чи іншому ринку практики, бажання контрагента, його положення і домовленості сторін. Переважна більшість таких поступок (близько 3/4) - це знижки з ціни, але трапляються й інші - зміни умов платежу, валютні застереження і т. д.

Зазвичай валюту ціни пропонує експортер. Якщо імпортер не згоден і наполягає на зміні валюти контракту, фірма-експортер має право вимагати у відповідь поступок. Для імпортера має сенс наполягати на зміні валюти ціни у тому випадку, якщо він очікує, що курс пропонованої їм валюти знизиться значно - в більшій мірі, ніж була збільшена ціна контракту, і, таким чином, на момент платежу знецінення валюти компенсує підвищення ціни. Якщо експортер вважає, що запропонована валюта може сильно знецінитися, то даючи згоду на введення її в контракт, він має право вимагати суттєвої надбавки до ціни. Тому при виборі валюти ціни зовнішньоторговельного контракту важливо знати не тільки про можливе зниження або підвищення курсу тієї чи іншої валюти, а й про приблизні розміри такого зниження або підвищення.

Включення в контракт валютного застереження як метод страхування валютних ризиків передбачає пропорційну коректування ціни контракту у разі зміна відповідного валютного курсу понад встановлені межі.

Наприклад, за умовами одного з контрактів з англійською фірмою ціна була встановлена в фунтах стерлінгів з валютним застереженням у шведських кронах. При цьому залежно від зміни курсу фунта до кроні до моменту платежу ціна у фунтах стерлінгів повинна була змінитися відповідно до встановленої шкали.

Порядок розрахунку зміни ціни в залежності від зміни валютного курсу може бути іншим - не у відповідності зі спеціальною шкалою, а за спеціальною формулою. При цьому обумовлюється, який курс (за якою публікації або біржовий котирування) використовується.

Однак такий метод страхування валютних ризиків не дає повної гарантії від збитків. Все залежить від того, наскільки вдалий вибір валюти, який застосовується для валютного застереження, і які тенденції зміни її курсу.

Безумовно, російським зовнішньоекономічним організаціям і підприємствам зручно застосовувати валютну застереження в рублях, що повністю гарантує від валютних ризиків. Однак, як правило, іноземні контрагенти не погоджуються на включення валютного застереження в рублях.

Зважаючи на це найбільш поширеними валютними застереженнями, що застосовуються ВЕО є застереження в СПЗ (міжнародної рахункової валютної одиниці), у ряді випадків - у шведських кронах.

Іноді на практиці зустрічаються мультивалютні застереження, що передбачають перерахунок суми платежу в разі зміни курсу валюти контракту в середньому по відношенню до декількох заздалегідь визначених валют (валютою "кошика" із зазначенням ваг відповідних валют в "кошику"). При цьому досягається той же ефект, що при використанні застереження в СПЗ, але значно ускладнюється розрахунок курсів і платежів за контрактами.

Надзвичайно рідко у практиці застосовується одностороння застереження, яка захищає інтереси лише однієї зі сторін, передбачаючи перерахунок сум платежу тільки у разі несприятливого для цієї сторони зміни валютного курсу.

У контракти з тривалими термінами постачання і платежу, а також передбачають надання комерційного кредиту, включаються індексні застереження чи застереження про "ковзанні ціни". Це означає, що ціна товару і сума платежу повністю або частково коректуються в залежності від руху ринкових цін на даний товар, витрат його виробництва або динаміки загального індексу цін.

Застосування валютних застережень зазвичай тягне за собою надання певних поступок контрагенту (так само, як і при зміні валюти ціни), воно вимагає від організацій та підприємств, що укладають велику кількістю?? тво зовнішньоторговельних контрактів, додаткових витрат часу для розрахунків сум фактичних платежів за контрактами.

Регулювання валютної позиції за укладеними контрактами як метод використовується великими підприємствами, які укладають велике число зовнішньоторговельних контрактів. Зміст його зводиться до того, щоб по можливості не мати відкритої валютної позиції. Це досягається двома способами:

1. Якщо підприємство одночасно підписує зовнішньоторговельні контракти і по експорту, і з імпорту, то їй досить стежити за тим, щоб ці контракти укладалися в одній валюті і терміни платежів по них приблизно збігалися. Збитки за експортними контрактами, пов'язані з коливаннями валютного курсу, компенсуються відповідної прибутком за імпортними контрактами і навпаки. Якщо за рахунок переходу до використання однієї валюти при встановленні цін зовнішньоторговельних операцій та уніфікації порядку і термінів платежів не вдається досягти повної збалансованості валютної позиції, тобто якщо залишаються платежі, не покриваються зустрічними надходженнями, щодо залишилися угод можуть бути застосовані інші методи страхування . 2. Якщо підприємство має в більшій мірі експортну (або, навпаки, імпортну) спрямованість і містить велику кількість контрактів, то вона може звести до мінімуму валютні ризики за допомогою диверсифікації валютної структури укладаються з експорту або імпорту контрактів (тобто за допомогою їх укладення в різних валютах що мають протилежні тенденції зміни курсів).

При укладанні угод одночасно в різних валютах збитки від несприятливої зміни курсів одних будуть відшкодовані прибутком від зміни курсів інших валют. Тому така практика дає прийнятні гарантії від валютних ризиків.

Регулювання валютної позиції, включаючи різні прийоми такого регулювання, - досить ефективний і зручний метод страхування валютних ризиків, широко застосовується, зокрема, в діяльності зовнішньоекономічних об'єднань. Даний метод не вимагає спеціальних витрат на страхування валютних ризиків і може використовуватися в поєднанні з іншими методами. При вдалому його застосуванні може бути забезпечена майже повна гарантія від валютних ризиків.

При використанні послуг комерційних банків для страхування валютних ризиків, заявки на страхування приймаються по телефону, після чого оформляються письмово договором про страхування валютних ризиків. У договорі зазначаються: сума в іноземній валюті, строк платежів або надходжень за контрактом, форвардний курс рубля, за яким здійснюється перерахунок сум в інвалюті.

Банк бере на себе зобов'язання після закінчення терміну, зазначеного в договорі, при надходженні платежів в іноземній валюті перевести їх на рахунок клієнта в рублях не за курсом, що існує на момент платежу, а за обумовленим форвардного курсу. І навпаки, якщо договір укладено з підприємством-імпортером, банк зобов'язується списати з рахунку підприємства в рублях суму, яка визначена виходячи з встановленого форвардного курсу рубля.

Укладення договору про страхування валютних ризиків дозволяє підприємству повністю відгородити себе від можливих збитків, пов'язаних з коливаннями валютних курсів, оскільки воно знає курс перерахунку іноземної валюти в рублі.

Форвардні курси іноземних валют до рубля розраховуються щодня. Форвардний курс банку розраховується на основі форвардних курсів відповідних валют на міжнародному валютному ринку, що дозволяє банку перестрахувати на ньому договори, укладені з організаціями та підприємствами, не несучи при цьому матеріальних збитків.

Як і на міжнародному валютному ринку форвардні курси валют одних до рубля встановлюються з премією, а інших - зі знижкою до поточних валютних курсів. Система форвардних курсів банку так само, як і термінових курсів, що застосовуються на Заході, орієнтує підприємства та організації на укладання експортних контрактів у "сильних" валютах, а імпортних - в "слабких".

Комерційні банки страхують вітчизняні підприємства та організації від ризику збитків, пов'язаних з коливаннями валютних курсів, але не від ризику втраченої вигоди. Механізм розрахунків з клієнтами такий, що після здійснення звичайної процедури розрахунків за експортним або імпортним контрактом із застосуванням поточного валютного курсу на дату платежу банк списує або, навпаки, зараховує на рахунок клієнта CVMMV в рублях, відповідну різниці між поточним і форвардним курсом. Підприємство (організація), таким чином, або одержує виграш від того, що контракт застрахований, або виявляється в програші.

Застосування "опціонів", з огляду на велику комісію за цей вид операцій, виправдано лише в умовах значних змін валютних курсів. За умови підписання таких угод ще більше підвищується роль прогнозів динаміки валютних курсів.

Таким чином, найбільш зручним і прийнятним є метод регулювання валютної позиції, який не потребує оцінки перспектив динаміки валютних курсів і забезпечує гарантії від збитків по валютних ризиків. Але, як показує досвід, неможливо повністю збалансувати вимоги і зобов'язання в іноземній валюті, а це обумовлює необхідність застосування й інших методів.

Відкрита валютна позиція по зовнішньоторговельних контрактах. (Тобто платежі або надходження, не погашаються зустрічними надходженнями або платежами у відповідній іноземній валюті) може бути застрахована за допомогою вибору іншим зі згаданих методів. При цьому бажана орієнтація на достовірні прогнози валютних курсів.

Враховуючи, що прогнози валютних курсів не забезпечують 100% достовірності, не слід, орієнтуючись на них тримати дуже велику надійно не застраховану валютну позицію. Для гарантії від великих збитків її розмір, як вважають, не повинен перевищувати 10% суми укладених контрактів, решту доцільно застрахувати через комерційний банк або за допомогою включення в контракт відповідних валютних застережень.

Валютні ризики при веденні валютних рахунків підприємств є найбільш істотним для великих структур, що мають значну кількість валюти на строкових депозитах.

Російські підприємства та організації мають право відкривати балансові валютні рахунки, в тому числі у ВКВ. Як наслідок, підприємства несуть ризики збитків із-за можливої зміни курсу валюти рахунку.

Отримавши іноземну валюту і прийнявши рішення про відкриття валютного рахунку, підприємство має визначити, в якій валюті тримати кошти.

Конверсія в інші валюти здійснюється без обмеження за діючим курсом міжнародного валютного ринку на день здійснення операції. Замість рахунку в одній з ВКВ може бути відкритий рахунок в рублях з вільною конверсією. Перерахунок карбованців на іноземну валюту і назад здійснюється за курсом ЦБ Росії на день здійснення операції.

Вигідність зберігання коштів у тій чи іншій валюті визначається перспективами динаміки її курсу на міжнародних валютних ринках і рівнем міжнародних процентних ставок у відповідній валюті оскільки від нього залежить і відсоток, що нараховується банком. Наприклад, в початку 1990 р. склався високий рівень ставок по депозитах в англійських фунтах стерлінгів. У зв'язку з цим деякі переваги мають рахунки в рублях з вільною конверсією. Оскільки курс рубля розраховується на базі валютного "кошика", він стабільний у середньому по відношенню до провідних західних валют, які б зміни не зазнавали їхні взаємні курси. Поряд з цим розмір ставки по рублевих рахунках відповідає середньому рівню процентних ставок у провідних західних валютах.

У ряді випадків, якщо власник валютних фондів передбачає їх будуть використані для закупівлі готових виробів в якій-небудь певній країні (наприклад, у ФРН), має сенс помістити ці кошти на рахунок у національній валюті цієї країни. Тим самим він собі гарантує, що до моменту використання коштів він зможе на них закупити приблизно така ж кількість товарів, як і припускав, незалежно від зміни валютного курсу. При цьому власник валютних фондів уникає істотних втрат, хоча і позбавляється можливості отримати дополнітельную прибиль від зміни валютних курсів. Однак це доцільно лише в тих випадках, коли мова йде про жнив, що має відносно невисокий рівень інфляції.

2.2 Валютні ризики при розрахунках по клірингу

З огляду на те, що розрахунки по клірингу з кожною країною, як правило, ведуться в одній валюті, підприємства та організації не можуть застосовувати такий метод страхування валютних ризиків, як зміна валюти контракту. Вони не користуються також послугами комерційних банків, які, не страхують від валютних ризиків контракти, що передбачають розрахунки в клірингових валютах. Вітчизняні організації застосовують в основному лише два методи страхування валютних ризиків: регулювання валютної позиції та використання в контрактах валютних застережень.

Як свідчить практика, при розрахунках у ВКВ іноземні контрагенти не зацікавлені в застосуванні валютних застережень і погоджуються на їх включення у зовнішньоторговельний контракт лише як поступки, оскільки в їх розпорядженні є такі методи страхування валютних ризиків, як термінові операції з валютою, кредитні операції і т . д. При укладанні контрактів у рам трактів. Кожен з них має свої умови платежу, нерідко різних контрагентів і з кожного боку несуть відповідні валютні ризики.

2.3 Валютні ризики при укладанні товарообмінних операцій

Один з поширених варіантів організації зустрічної торгівлі - укладення вітчизняним підприємством (організацією) операцій з експорту та з імпорту з різними іноземними партнерами.

Українське підприємство (фірма А) постачає товар іноземній фірмі (Б), в свою чергу отримуючи товар від іншої іноземної фірми (В). При цьому її зобов'язання і вимоги по відношенню до іноземних партнерів взаємо. Фірми А і Б врегулюють між собою лише різницю між вартістю поставок.

Товарообмінні угоди не виключають платежі готівкою, здійснювані її учасниками. Разом з тим для фірми А вони мінімальні, тому що їй доводиться оплачувати лише різницю між своїм імпортом та експортом (або, навпаки, отримати цю різницю, якщо експортна операція перевищує імпортну). Це, однак, не зменшує валютні ризики, що виникають для фірми А в зв'язку з укладенням угод, кожна з яких являє собою самостійний контракт в їхній національній валюті.

Найбільш простий шлях до усунення даних ризиків - збалансування виникають по таких угодах зустрічних зобов'язань вітчизняного підприємства (організації) та іноземних фірм (за обсягом, валюті, в якій виражені зобов'язання, за термінами платежів).

Якщо експортний та імпортний контракти укладено в різних валютах, ризики значно зростають. Повністю вони можуть бути виключені при встановленні цін обох контрактів в одній валюті або включення до них відповідних валютних застережень, і при збігу термінів платежів за контрактами.

Певну складність може викликати страхування валютних ризиків за незбалансованої частини товарообмінної угоди. Нерідко імпортний контракт складає лише 70-80% експортного, або навпаки. При страхуванні від ризиків, що залишилися або від угоди не застосовується більшість методів, що використовуються в звичайних контрактах. Навряд чи прийнятно включення у відношенні частини угоди спеціальної валютного застереження (наприклад, в СПЗ). Таке, зокрема, не передбачено в міжнародній практиці. Тому застереження СПЗ довелося би включати цілком як в експортний, так і імпортний контракти. По суті це єдиний метод страхування валютних ризиків, що застосовується у товарообмінних (повністю не збалансованих) угодах з Китаєм, Індією та іншими країнами, розрахунки з якими ведуться в рамках двосторонніх клірингу. За умови підписання аналогічних угод з іншими країнами різниця між сумами зустрічних контрактів, погашається у ВКВ, може бути застрахована від валютних ризиків в комерційних банках.

Нерідко при здійсненні товарообмінних операцій вітчизняні підприємства (організації) користуються послугами посередника, який від їхнього імені укладає контракти з іноземними фірмами. У даному випадку валютні ризики можуть бути перекладені на посередника, що здійснює на свій розсуд страхування (за відповідну комісію). У такому випадку зустрічні поставки між російським підприємством (фірма А) і посередником повинні оформлятися одні контрактом, аналогічним за своїми умовами бартерним контрактом



ІІІ. Хеджування

Хеджування - це метод страхування валютних ризиків. Як страхування за контрактом ризиків від несприятливих змін цін на будь-які товарно-матеріальні цінності. Контракт на страхування називається хедж. Існують дві операції хеджування: на підвищення, на зниження.

Хеджування на підвищення, або хеджування купівлею, являє собою біржову операцію з купівлі термінових контрактів або опціонів. Хедж на підвищення застосовується в тих випадках, коли необхідно застрахуватися від можливого підвищення цін (курсів) у майбутньому. Він дозволяє встановити покупну ціну набагато раніше, ніж був придбаний реальний товар.

Хеджування на пониження, або хеджування продажем - це біржова операція з продажем термінового контракту. Хеджер, що здійснює хеджування на зниження, передбачає здійснити в майбутньому продаж товару, і тому, продаючи на біржі терміновий контракт йди опціон, він страхує себе від можливого зниження цін у майбутньому.

Перевага форвардної операції проявляється у відсутності попередніх витрат і захисту від несприятливої зміни курсу валюти. Недоліком є потенційні втрати, пов'язані з ризиком упущеної вигоди.

Перевага хеджування за допомогою опціону виявляється повною захисту від несприятливої зміни курсу валюти. Недоліком є Зарате на сплату опціонної премії.

страхування ризик хеджування



Висновок

Зараз страхові компанії самі встановлюють розміри страхових тарифів, вкладають тимчасово вільні кошти в цінні папери, банки.

Проблеми розвитку страхового ринку:

1. Недостатні масштаби ринку страхування.

2. Висока інфляція заважала прояву страхового інтересу.

3. Порядок включення страхових внесків в с/с продукції, робіт і послуг підприємств та організацій. Основна маса страхових внесків сплачується з оподатковуваного прибутку та не включається до с/с. Недоліки страхового ринку:

1. Високі тарифи.

2. Багато дрібних ненадійних страхових компаній з низькою фінансовою стійкістю. Щоб підвищити фінансову стійкість повинні розвиватися перестрахувальні операції. У нас тільки 1 -2% страхових внесків потрапляє у перестрахування.



Список використаної літератури

1. І.Т. Балабанов «Фінансовий менеджмент»

2. Ш.Р. Агеев, Н.М. Васильєв, С.Н. Катирін «Страхування: практика і світовий досвід»

3. В.В. Аленичев «Страхування валютних ризиків»

4. Л.І. Рейтман «Страхова справа»

Размещено на Allbest.ru

...