Перестрахування і співстрахування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Виникнення, зміст та функції перестрахування

2. Види договорів перестрахування

3. Стан та перспективи розвитку перестрахування в Україні

4. Сутність співстрахування

Висновок

Література

Вступ

перестрахування співстрахування україна

За останні роки ми стали свідками швидкого розвитку страхового ринку України, якому із самого початку перешкоджало багато факторів, зокрема, складність проведення приватизації та “епопея» з трастами, до яких ще додались різні національні проблеми та політичні процеси.

Фактично, він має ті ж проблеми, що і ринки Центральної та Східної Європи, які отримали назву “European emerging markets”.

Проте, страховий ринок України, без сумніву, являє собою важливий ринок, хоча це і не відчувається ще у відповідних показниках. В Україні проживає близько 50 млн. чоловік і вона є великим промисловим центром, де зосереджено цілий ряд галузей важкої промисловості, таких як літакобудування та кораблебудування. Отже, Україна - важливий сусід Європейського Співтовариства.

Позиція представника міжнародного перестраховика: міжнародне перестрахування національних ризиків це необхідний елемент залучення страхового ринку України в міжнародні ринки страхування і перестрахування.

1. Виникнення, зміст та функції перестрахування

Перестрахування як явище виросло зі страхування морського транспорту. Кожне морське перевезення було ризиковим. 3 поширенням використання позик під здійснення високоризикових морських перевезень позичальники домовлялися між собою про авансування вантажу судновласникові за високий процент, який згодом набрав форми страхової премії. Через певний проміжок часу деякі підприємці стали постійно, повністю або частково брати на себе відповідальність за перевезення, здійснюючи їх перестрахування.

У XIX столітті перестрахування почало розвиватися в галузі покриття ризиків, пов'язаних з пожежами.

Перший договір перестрахування укладено в 1821 році між фірмами «Руайяль» Париж та «Пропрієтер реюні» Брюссель. Першим перестрахувальним товариством стала фірма «Кельніш Рюк» (1846 р.). Незабаром виникли «Мюнхенер Рюк» (1862 р.) та «Компані Сюісс де Реассюранс» (1863 р.).

Перестрахування - це страхування особливого виду. Зміст його полягає у передачі частини ризику (ризиків) у відповідальність іншому спеціалізованому страховику, тобто перестраховику. Страховика, котрий безпосередньо працює зі страхувальниками щодо взяття на себе їхніх ризиків, називають «прямим страховиком», або страховиком, що передає ризики. Процес передачі частини взятих на себе ризиків іншим страховикам з метою створення такого страхового портфеля, який би забезпечував стійкість і рентабельність страхових операцій, називають перестрахуванням.

Перестраховик - це страховик, котрий надає страхову послугу «прямому страховику». У свою чергу перестраховик може передати частину взятих на себе ризиків іншому страховику і т. д.

Процес передачі ризику називається цедуванням ризику або страхувальною цесією. Страховик, який передає ризик, називається цедентом, а той, що приймає цей ризик, - цесіонарієм. Наступна передача цесіонарієм (частково або повністю) ризику наступному перестраховику називається ретроцесією. Страхове товариство, яке передає третьому учаснику ризик у наступне перестрахування, називається ретроцедентом, а товариство, яке бере на себе ретроцедований ризик, називається ретроцесіонарієм.

Цесіонарій не має ніяких зобов'язань щодо укладених цедентом договорів страхування. Це означає, що страховик (цедент), котрий уклав договір із перестраховиком (цесіонарієм), залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі. Він навіть не зобов'язаний інформувати страхувальника про передачу ризику в перестрахування.

Перестраховик зобов'язаний виплатити відшкодування цеденту пропорційно до його участі за умови, що цедент виплатив це відшкодування страхувальнику. Цедент зобов'язаний інформувати цесіонарія про цедований ризик так само, як страхувальник зобов'язаний інформувати страховика про всі зміни, що відбуваються в ризику, який він передав страховику.

Функції перестрахування

Головна функція перестрахування - вторинний перерозподіл ризику. Зміст її полягає в тому, що страховик може забезпечити страхувальнику тільки таку гарантію, яка відповідає його фінансовим можливостям. Самотужки домогтися значних результатів страховику досить важко. Якісніше і в повнішому обсязі виконувати свої зобов'язання страховик може завдяки перестрахуванню, тобто через розподіл ризику між ним та іншими страховиками. За цих умов перестраховик бере на себе відносно значну частку ризику чи гарантії. Частина ж ризику, яку цедент залишає за собою, називається власним утриманням. На практиці найчастіше кілька перестраховиків беруть участь у покритті збитків (вони вступають у співпрацю на підставі контрактного документа або договору).

Як правило, на кожного перестрахувальника припадає різна частка покриття. Завдяки цьому страховик, котрий передає ризики в перестрахування, збільшує свої можливості щодо прийняття ризиків у десятки разів.

Допоміжні функції:

1. Перестрахування дає змогу брати на страхування дуже дорогі та унікальні ризики.

Воно сприяє запровадженню та поширенню нових видів страхування.

Перестрахування в перспективі створює умови для формування однорідного збалансованого портфеля, який необхідний страховику для надійного контролю своєї середньо- та довгострокової політики. Наприклад, страхова компанія має портфель страхування від пожежі, що характеризується певною стабільністю. У певні проміжки часу збитковість компанії може досить різко коливатись упродовж 3-5 років. Причини цих коливань можуть бути всілякими: випадковість, економіко-політичні ситуації, якість прийнятих на страхування ризиків.

Для керівництва така ситуація досить уразлива. Йому (керівництву) треба розподілити ці коливання на певний період, скажімо на 5 років. Вирішення такої проблеми досягається через перестрахування.

4. Якщо перерозподіл ризику здійснюється між компаніями з різних країн, то перестрахування набирає форми зовнішньої торгівлі, де об'єктом купівлі-продажу є страхові гарантії. Це «невидимий» експорт-імпорт.

Розрізняють активне та пасивне перестрахування.

Активне перестрахування полягає у прийнятті іноземних ризиків для покриття або продажу страхових гарантій.

Пасивне перестрахування - це передача ризиків іноземним страховикам (купівля страхових гарантій). Головна його мета - передача відносно дрібних ризиків великій кількості перестраховиків у різних країнах. Завдяки цьому досягається стабільність страхового портфеля та встановлюються широкі контакти на ринку перестрахування.

2. Види договорів перестрахування

Отже, в основі перестрахування лежить договір, згідно з яким одна сторона (цедент) передає повністю або частково страховий ризик (або групу ризиків) іншій стороні - перестраховику, котрий в свою чергу бере на себе зобов'язання відшкодовувати цеденту відповідну частину страхового покриття.

За способом взаємозобов'язань цедента та цесіонарія договори перестрахування бувають:

факультативними;

облігаторними;

факультативно-облігаторними.

Факультативне перестрахування вважається найпростішим. Воно широко використовується за умови великих ризиків. Договір факультативного перестрахування надає повну свободу цеденту у вирішенні питання щодо передачі (часткової чи повної) певного виду ризику та умов цієї передачі. Пере-страховик може прийняти цю пропозицію або відхилити її. Розмір перестрахувальних платежів за цим договором визначає ринок. За цим же видом договорів цедент повинен передати частину ризику до початку відповідальності за нього.

Договір облігаторного перестрахування зобов'язує цедента передати перестраховику в межах певної частки всі ризики одного й того ж характеру, взяті на страхування в тій чи іншій країні, наприклад, ризики пожежі та непрямі ризики. Передача таких часток ризиків перестраховику здійснюється тільки тоді, коли страхова сума перевищує визначену раніше власну участь страховика.

Перестраховик за умовами даного виду договору зобов'язується прийняти всі ці ризики в перестрахування, не маючи можливості контролювати ні тарифікацію, ні виплати з ліквідації збитків.

Цей вид договору укладається на невизначений строк з правом його розірвання. Договір дуже вигідний для цедента, оскільки всі заздалегідь визначені ризики автоматично покриваються перестраховиком.

Облігаторне перестрахування дешевше від факультативного. Воно передбачає встановлення між цедентом та цесіонарієм стосунків повної взаємної довіри. Передача ризиків відбувається в рамках юридичного документа - договору, який має ряд положень, практично ідентичних для всіх країн світу.

Якщо договір страхування укладено з умовою перестрахування, про це робиться застереження в перестраховому договорі.

Як правило, договір перестрахування набирає сили 31 січня. Іншу дату може бути встановлено в разі створення страхового товариства або відкриття нової галузі протягом року.

Факультативно-облігаторні договори перестрахування - це договори «відкритого покриття».

За цією формою цедент вільний у виборі ризику (чи груп ризику), які він хоче передати перестраховику, а також у визначенні їхнього розміру.

Перестраховик зобов'язується прийняти цедовані ризики на попередньо застережених цедентом умовах.

Перестрахові платежі за цим договором визначаються на індивідуальній основі за згодою сторін або пропорційно страховим платежам, отриманим при підписанні первинного договору страхування.

Небезпека для цесіонарія за облігаторним та факультативно-облігаторним договорами полягає у тому, що цедент може зробити селекцію ризиків у страховому портфелі і найнебезпечніші передати перестраховику. Тому ці договори мають ґрунтуватися на абсолютній довірі сторін.

Якщо участь перестраховика в кожному переданому йому покритті ризику визначається за заздалегідь обумовленим співвідношенням власної участі цедента, то таке перестрахування називають пропорційним. У практиці пропорційного страхування використовують договори:

квотні;

ексцедентні;

квотно-ексцедентні.

Квотний перестрахувальний договір передбачає передачу цесіонарію премії та збитків в однаковій пропорції в межах певного ліміту прийняття ризиків. Якщо власне утримання цедента становить, скажімо, 30%, перестрахувальник отримує 70% премій, сплачених цеденту, і відшкодовує 70% його збитків.

Договір ексцедентного перестрахування ґрунтується на тому, що перестраховик бере на себе зобов'язання відповідати за полісами, які покривають суми, що перевищують ліміти власної участі страховика в покритті ризику. В договорі передбачається кількість лімітів, які можуть бути передані перестрахувальнику.

Максимум власної участі страховика в покритті ризику називається ексцедентом. Перевищення цього ліміту передається в перестрахування. Максимальна участь перестрахувальника у покритті ризику визначається кратністю власної участі цедента.

Наприклад, власне утримання цедента встановлено у розмірі 50 тис. грн. У договорі передбачено передачу у перестрахування не більше 10 лімітів: 50 тис. х 10 = 500 тис. грн.

Повна сума прийнятих ризиків дорівнює 550 тис. грн. (500 + 50).

Для ризику, скажімо, у 200 тис. грн. передача становитиме 140 тис. грн. (70%). Відповідно, 70% премій і збитків передаються перестраховику. Досить часто в договорі передбачаються різні ліміти, залежно від категорії ризику.

Квотно-ексцедентний договір поєднує засоби двох уже названих.

Портфель за такими договорами перестраховується квотно, а перевищення сум страхування ризиків понад встановлену квоту (ліміт) у свою чергу підлягає перестрахуванню на засадах ексцедентного договору.

При пропорційних договорах страхові інтереси цедента та цесіонарія збігаються. При непропорційних - цедент може домагатися певних результатів, а перестраховик - зазнати збитків. Здебільшого ці договори діють у зв'язку з подіями, а не ризиками. їхня мета - захист цедента:

від великих збитків;

від суміщення збитків;

від подій катастрофічного характеру (землетрус, ураган і т. ін.).

За цих умов перестраховик бере на себе суму збитку, яка перевищує власне утримання (або пріоритет) цедента в межах визначеної суми (ліміт перестрахувального покриття за договором).

Пріоритет - власна участь цедента в покритті збитків.

Ліміт перестрахувального покриття - це максимальна межа відповідальності перестраховика за наслідки одного стихійного лиха.

Наприклад, при ліміті перестраховика у 250 тис. грн. пріоритет (власна участь цедента в покритті збитків) становить 50 тис. грн.

Непропорційне перестрахування найчастіше використовується при страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобів за збитки, спричинені третім особам в результаті ДТП, а також у тих випадках страхування, де немає верхньої межі відповідальності страховика.

Системи перестрахування та розміри власного утримання залежать від галузі страхування. Перестрахування на основі ексцедента сум доцільне для страхування від пожежі і поєднується з покриттям на базі ексцедента збитку в тому разі, якщо пожежа збігається з подіями катастрофічного характеру. При страхуванні автомобілів та цивільної відповідальності перестрахування здійснюється на основі ексцедента збитку.

3. Стан та перспективи розвитку перестрахування в Україні

В Україні операції перестрахування здійснюють переважно страхові компанії. Наразі тільки дві перестрахувальні компанії, «Скіф Ре» (м. Київ) та «Українська перестрахувальна компанія» (м. Львів), виступають як професійні перестраховики. Така ситуація пояснюється тим, що чинне страхове законодавство нашої країни не відокремлює перестраховиків як суб'єктів страхового ринку від звичайних страховиків, хоча, як свідчить світовий досвід, вимоги, що пред'являються до компаній, які займаються власне перестраховою діяльністю, значно вищі, адже перестрахування пов'язане зі страховим захистом досить великих ризиків.

Якщо всі суми страхових премій, переданих пере-страховикам учасниками страхового ринку України, прийняти за 100 відсотків, то на початок 2002 р. тільки 0, 2% їх припадає на вітчизняних професійних страховиків, 47, 2% - на вітчизняних страховиків, що здійснюють перестрахування і 52, 6% - на іноземні страхові та перестрахувальні компанії.

Про розвиток перестрахувальних операцій в Україні свідчить динаміка частки премій, що передаються перестраховикам. Так, за період з 1996 по 2001 р. частка премій, переданих перестраховикам зросла з 17, 5% до 49, 2%.

Аналізуючи структуру перестрахових операцій за формами і видами страхування, варто зазначити, що найбільша частка страхових премій, переданих у перестрахування, припадає на добровільне майнове страхування (57%), добровільне страхування відповідальності (51%) та страхування життя (44%). Зовсім відсутні перестрахові операції з державного обов'язкового страхування. За обов'язковим недержавним страхуванням частка перестрахування становить 23%.

У межах майнового перестрахування максимальна частка страхових премій, переданих у перестрахування, припадає на страхування виданих та прийнятих гарантій (81%), страхування фінансових ризиків (67%), страхування вантажів та багажу (63%), страхування повітряного транспорту (62%), страхування залізничного транспорту (58%) та страхування від вогню та стихійних лих (55%).

Стосовно частки перестраховиків-нерезидентів у обсягах страхових премій, сплачених вітчизняними страховиками, чітко проявляється тенденція її зростання. Про це свідчать такі факти. Частка сплаченої перестраховикам-нерезидентам премії у 2002 р. з добровільного особистого страхування склала 49, 4%, зі страхування життя - 99, 9%, з добровільного майнового страхування - 53, 3%, з добровільного страхування відповідальності - 36, 5%, з державного обов'язкового страхування - 65, 8. Всього із 100% страхових премій, відданих перестраховикам з усіх форм та видів страхування, на нерезидентів припадає 52, 6%.

Для того, щоб визначити ефективність здійснення перестрахових операцій, необхідно зіставити обсяги та частки страхових премій, що передаються у перестрахування, з обсягами та частками страхових виплат, що здійснюються перестраховиками. Так, динаміка частки перестраховиків у страхових виплатах України в 1997 р. становила 3%, у 1998 р. - 14, у 1999 р. - 37, у 2000 р. - 9, у 2001 р. - 10%.

За окремими галузями страхування частка пере-страховиків у виплатах у 2001 р. має такий вигляд:

з добровільного особистого страхування - 0, 7%;

страхування життя - 2%;

добровільного страхування майна - 20%;

добровільного страхування відповідальності - 9%;

недержавного обов'язкового страхування - 19%.

Стосовно розподілу відповідальності між перестраховиками-резидентами та перестраховиками-нерезидентами щодо відшкодування страхових сум і збитків, слід зазначити, що частка виплат страхових сум і страхових відшкодувань перестраховиками-резидентами становила в 2000 р. 36, 8%, а в 2001 р. - 17, 8%, а нерезидентами - відповідно 63, 2% та 82, 2%.

Той факт, що у 2000 р. перестраховики-нерезиденти компенсували вдвічі, а у 2001 р. вчетверо більше страхових виплат, ніж перестраховики-резиденти є, безумовно, позитивною ознакою для українського ринку перестрахування.

Водночас не можна не зважати на те, що перераховані за кордон страхові премії - це вилучені кошти з інвестиційного процесу в Україні. Саме тому уряду та парламенту слід дбати про створення умов як економічного, так і правового характеру для розвитку внутрішнього перестрахового ринку. Це збільшить ємність страхового ринку загалом. Однією з причин недостатнього розвитку перестрахування в Україні вважають низьку капіталізацію українських страхових компаній. I це дійсно так, адже незначний обсяг власного капіталу страхових компаній України (в середньому менше 500 тис. дол. США на страхову компанію) зумовлює необхідність цих страховиків передавати значну частку взятих на себе ризиків у перестрахування. Разом з тим слід зауважити, що хоч названий вище зв'язок справді існує, це зовсім не означає, що наявність перестрахування є ознакою фінансової слабкості страхової компанії.

Основний зміст інституту перестрахування полягає насамперед у забезпеченні найоптимальнішого використання капіталу.

В Україні ще немає закону про перестрахування. Регламентація діяльності з перестрахування здійснюється на основі Постанови Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 1996 року № 1290 «Про затвердження Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування». Це положення регламентує порядок укладання договорів перестрахування вітчизняних страховиків за межами України з перестраховиками-нерезидентами, але не врегульовує проблем взаємин страхових компаній всередині країни. I, незважаючи на те, що Положення має досить суттєве значення для страхування у галузі ядерної енергетики, космосу тощо, які насправді вимагають об'єднання міжнародних фінансових можливостей, це абсолютно не виправдовує байдужості національного законодавства щодо цедування прийнятих українськими страховиками ризиків, вартість яких не може бути покрита самотужки. Законодавче забезпечення перестрахування покликане, з одного боку, підняти довіру до інституту страхування, а з іншого - стимулювати наші капітали обслуговувати національну економіку.

Перестрахування життя

Останнім часом страхові компанії України звинувачують у відмиванні «брудних» грошей. Стверджується, що 2/3 страхового ринку нашої країни займається відмиванням «брудних» грошей і тільки 1/3 загального обсягу страхових премій у 2003 р. зібрані від класичної страхової діяльності. Інші - за рахунок ухилення від сплати податків та вивезення капіталу за кордон.

Водночас варто зазначити, що перестрахування - це не тільки переказ валюти перестрахувальникові, а й перекладання фінансової відповідальності, яка в десятки разів перевищує перестрахувальні премії.

Крім того, необхідно розмежувати операції з перестрахування життя та операції з перестрахування ризикових видів страхування. При перестрахуванні життя нагромаджувана частина перестрахувальної премії залишається у власності страхувальників - резидентів України і повертається з настанням страхового випадку чи при призупиненні дії договору.

При перестрахуванні життя гроші не змінюють власника, іноземний перестраховик залишається боржником нашого страховика. Тому вивезення перестрахувальних премій з страхування життя за кордон - це форма вивозу капіталу, а як відомо, вивіз капіталу - найбільш зріла і вигідна форма міжнародних економічних відносин, властива переважно високорозвинутим країнам і не доступна для слаборозвинутих країн. Вивіз капіталу дає змогу одержувати і вивозити прибуток з країн, до яких вивозяться грошові капітали, використовувати досвід управління фінансами в Європі, який набагато кращий за наш, і заощаджувати за рахунок збереження своїх природних ресурсів, торгівлю якими можна обмежити.

Іноземні інвестиційні фонди беруть за послуги 0, 5% у рік від вкладеної суми і дають прибуток впродовж багатьох років у розмірі 10-15% річних. Таким чином, вкладаючи гроші у західні фонди, ми отримуємо прибуток, який ще не скоро отримаємо у вітчизняній промисловості. Окрім того, слід врахувати, що кошти, які перетинають кордони України при здійсненні перестрахових операцій з страхування життя, є власністю не держави, а громадян, які підписали договори страхування за умови, що їхні гроші будуть перестраховані саме за кордоном. У протилежному випадку вони б відмовились від страхування життя зовсім.

Щоб організувати страхову компанію зі страхування життя в Україні, іноземні підприємці повинні інвестувати в статутний фонд 1 500 000 євро.

Якщо компанія працює з перестрахуванням у перестрахувальника-нерезидента, то для того, щоб перевести у вигляді перестрахувальних платежів суму, еквівалентну інвестованій у статутний фонд, необхідно застрахувати в Україні від 2 тис. до 5 тис. осіб, узявши на себе відповідальність, рівну 60 млн. євро. Тільки дуже впевнені в успіху страхування життя в Україні люди можуть зважитись на таку справу. I поки такі люди знаходяться, треба цією ситуацією користуватись, адже ця співпраця дає, окрім вищезазначених здобутків, можливість використання найновітніших технологій страхового бізнесу.

4. Сутність співстрахування

Співстрахування - це страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками. При цьому в договорі мають міститись умови, що визначають права й обов'язки кожного страховика. Одному зі співстраховиків за його згодою може бути доручено представництво всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, але залишено відповідальність перед останнім лише в розмірі відповідної частки. Співстрахування має свої переваги і недоліки. Позитивним є те, що компанії мають змогу об'єднати свої зусилля зі страхування великих ризиків, не поступаючись ні перед ким страховою премією. Недоліки співстрахування полягають в ускладненні процедури оформлення страхування і виплати відшкодування.

Різниця між співстрахуванням і перестрахуванням полягає в тому, що в першому випадку поділяється відповідальність за ризик між страховиками, а при перестрахуванні вся відповідальність перед страхувальником зберігається за страховиком-цедентом, який, у свою чергу, перестраховує частину цієї відповідальності в іншого страховика або професійного перестраховика. Страхувальник може й не знати про наявність договору на перестрахування.

За наявності відповідної угоди між співстраховиками та страхувальником один зі співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише в розмірі своєї частки.

На практиці страховик, який бере участь у страхуванні в меншій частці, підпорядковується умовам, узгодженим страховиком, що має більшу частку.

Інколи співстрахування розглядають як окремий випадок перестрахування, коли одночасно кілька страховиків за взаємним узгодженням приймають чи передають на страхування великі ризики.

Співстрахуванню і перестрахуванню належить велика роль у збалансуванні страхового портфеля, забезпеченні фінансової стабільності та рентабельності страхових операцій. Поділ відповідальності між страховиками і перестраховиками сприяє підвищенню ємності національного страхового ринку; через перестрахування здійснюється вихід на міжнародні страхові ринки.

Висновок

За своєю економічною сутністю перестрахування та співстрахування дуже схожі. В обох випадках здійснюється розподіл страхових внесків та страхових виплат, наявна співучасть у преміях та страхових ризиках. В обох випадках відповідно координуються страхові фонди різних страховиків (перестраховиків), які одночасно беруть участь в одному й тому самому страхуванні.

Інколи співстрахування розглядається як окремий випадок перестрахування, коли одночасно кілька страховиків за взаємним узгодженням приймають чи передають на страхування великі ризики.

З юридичного погляду співстрахування та перестрахування різні. Страховик, котрий бере участь у співстрахуванні в меншій частці, підпорядковується умовам, узгодженим страховиком, що має більшу частку. Однак це не зобов'язує його, як прийнято у пропорційному перестрахуванні, підпорядковуватися всім рішенням лідируючого страховика та сплачувати свою частку у збитках на тій підставі, що інші страховики сплатили свої частки.

Страховик, який укладає договір перестрахування, залишається відповідальним пред страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування. У співстрахуванні, на відміну від перестрахування, страховик залишається відповідальним перед страхувальником лише в розмірі своєї частки.

Підсумовуючи можна з упевненістю сказати, що:

По-перше: за допомогою перестрахування зменшується розмір технічного ризику страховика. Беручи на себе визначену частку ризику чи групи ризиків, перестрахувальник виступає для страховика в аналогічній ролі, як і страховик перед страхувальником: розділяючи з ним його відповідальність, перестрахувальник перетворює його непередбачені, перемінні витрати в постійні. Перед більшістю страховиків з ринків, що розвиваються, в умовах спонтанного розвитку попиту, початку роботи з новими ризиками та введення нових видів страхування постає проблема недостатньо збалансованого страхового портфелю. Перестрахувальник, у свою чергу, розширює можливості страховика по вирівнюванню ризиків у просторі та у часі, оскільки він приймає на себе ризики різних страховиків. Таке вирівнювання ризиків можливе, лише за умови, що вони розподілені по всьому світу (це стосується, зокрема, природних ризиків). При цьому, мова йде про “створення максимально великого портфелю ризиків, де за допомогою закону великих чисел і максимально широкого географічного розподілу ризиків стає можливим забезпечення перестрахувальним захистом не тільки окремих великих ризиків, а й особливо кумулятивних ризиків, які виникають, наприклад, у зв'язку з природними катастрофами”.

По-друге: Більшості страховиків не завжди вистачає власних коштів для покриття великих чи масових ризиків, тому перестраховик допомагає страховику збільшити ємкість, тобто можливість по прийняттю ризиків на страхування. Тут може допомогти перестраховик, який на договірній основі за частину страхової премії бере на себе найчастіше дуже значну частину відповідальності страховика за договором страхування. Дуже часто вказують на недостатню капіталізацію українських страхових компаній, що є однією з важливих причин того, що на Україні застраховано так мало ризиків. Той факт, що власний капітал українських страхових компаній на сьогоднішній день складає в середньому $ 400 тис., підкреслює необхідність цих компаній у перестрахувальному захисті. Наявність перестрахувального захисту, однак, ні в якій мірі не є ознакою слабких у фінансовому відношенні страхових компаній чи ринків. Великі компанії, що у стані самостійно нести дуже великі ризики, теж отримують перестрахувальний захист. Розвинуті ринки вимагають наявності перестрахувальних програм. Рішення про те, в якому обсязі і по якому виду страхування української чи будь-якої іншої страхової компанії варто придбати перестрахувальний захист, завжди є, в першу чергу, питанням про найбільш оптимальне використання капіталу. По-третє: Перестраховик надає страховику послуги і свої ноу-хау. Як правило, він (перестраховик - прим. ред) має особливі знання про страхові продукти та ринки: може співставити їх як між собою так і в міжнародному масштабі, а також проаналізувати результати роботи окремих страховиків.

Перестраховик розробляє спеціальні ноу-хау, які необхідні конкретному страховику. При цьому залучення страховиком до своєї роботи власного відповідного фахівця є економічно не виправдано та обтяжливо.

Перестрахування, по своїй суті, являє собою діяльність у міжнародному масштабі. Вирівнювання ризиків відбувається в глобальному аспекті, міжнародний перестраховик збирає для цього капітал (перестрахувальні премії) з усіх куточків світу і надає свої перестрахові послуги і ноу-хау страховикам з усього світу. Тут час від часу виникає потреба у створенні державного перестраховика: можна навіть сказати, що практично всі експерименти по створенню національного державного перестраховика і введення обов'язкового перестрахування в даній компанії є негативним рішенням для як для страховиків, так і для всього ринку страхування. До того ж, для створення такого перестраховика необхідне залучення значних державних коштів, яких і так завжди обмаль. Тому національне перестрахування, державне чи часткове, завжди є тимчасовим виключенням з правил. Взагалі воно саме по собі є протиріччям, оскільки перестраховик, що хоче досягти успішних результатів, не може не поширювати свою діяльність за рамки своєї держави. Тут можна навести приклад деяких російських перестрахувальних компаній, які відразу після свого створення вимагали захисту російського ринку перестрахування від іноземців, а сьогодні, вже самі переконують українських страховиків у необхідності перестрахування за кордоном, в т. ч. і у Росії. Співстрахування чи бізнес на принципах взаємності, який у багатьох країнах, які відносяться до emerging markets, все ще досить поширене, у майбутньому втратить своє значення. Через кумуляцію ризиків воно являє собою небезпеку для платоспроможності страхових компаній, що вже сьогодні підтверджується фактом невиконання багатьох таких зобов'язань. Це стає очевидним у міру збільшення щільності страхування, погіршення коефіцієнтів збитковості та посилення конкуренції.

Література:

1. Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. - К. : Товариство «Знання», КОО, 1997. - 216 с. (с. 47 - 49, 66 - 95, 98 - 100).

2. Біленчук Д. П., Біленчук П. Д., Залетів О. М., Клименко Н. І. Страхове право України. Підручник для вищих навчальних закладів. За редакцією професора П. Д. Біленчука і президента Ліги страхових організацій України О. Ф. Філонюка. - К. : Атака, 1999. - 368 с. (с70 - 82).

3. Гвозденко А. А. Основи страхований: Учебник. - М. : Финанси й статистика, 1998. - 304 с. (с. 66 - 69).

4. Кашенко О. Л., Борисова В. А. Соціально-економічні основи страхування: Навчальний посібник. -Суми: Видавництво «Університетська книга», 1999. - 252 с. (с. 22 - 99).

5. Ротова Т. А., Руденко Л. С. Страхування: Навч. посіб. -К. : Київ. нац. торг. -екон. ун-т, 2001. - 402 с. (с. 182 - 332).

6. Таркуцяк А. О. Страхування: Навч. посіб. - К. : Вид-во Європ. ун-ту фінансів, інформ. систем, і бізнесу, 1999. - 115 с. (с. 15 - 17).

Размещено на Allbest.ru